Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки



Сторінка4/20
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Самовдосконалення – це процес підвищення рівня власної компетентності і конкурентоспроможності, розвитку значущих якостей особистості відповідно до вимог соціуму і особистої програми саморозвитку. Необхідно відзначити, що процес самовдосконалення особистості досліджували такі науковці, як В. Андрєєв [6], І. Бех [21], М. Князєва [109], Л. Виготський [48], О. Леонт’єв [139], П. Решетнік [222], С. Рубінштейн [227], І. Родигіна [223], В. Мороз [164], С. Трубачова [250] та інші. З точки зору сучасної психології, в основі процесу самовдосконалення лежить внутрішній механізм подолання суперечності між наявним рівнем особистісного зростання і деяким уявним його станом. Мета самовдосконалення недосяжна ніколи, вона постійно віддаляється , як лінія горизонту, тому, межі самовдосконалення особистості не існує. Ефективне самовдосконалення майбутніх фахівців можливе лише в разі тісної співпраці студентів і педагогічного колективу вищого навчального закладу, пройнятої взаємною повагою і вірою в людину. Самовдосконалення передбачає:

- високий професіоналізм в обраній сфері;

- інноваційний характер мислення і готовність до змін;

- навички управлінської діяльності;

- особисту творчу спрямованість, готовність забезпечувати умови не лише для свого творчого потенціалу, а для підвищення потенціалу підлеглих;

- здатність розуміти інших людей;

- високі духовні й моральні ідеали та переконання;

- системне мислення, яке передбачає психологічну готовність, здатність та навички системного підходу до проблемних ситуацій;

- готовність брати на себе відповідальність;

- комунікативність, діловитість, здатність до міжособистісного й управлінського спілкування;

- володіння однією із найпоширеніших іноземних мов;

- знання комп'ютерної техніки та ін.

Ми вважаємо, що самовдосконалення майбутнього інженера-будівельника повинно передбачати:



- визначення мети та професійно значимих цілей і завдань самовдосконалення;

- розробку плану самовиховання;

- вибір оптимальних засобів та способів, дій і прийомів в цілях самовдосконалення;

- здійснення контролю за результатами самовдосконалення та корекцію, тобто внесення необхідних змін у процес і результати роботи над собою. Тому самовдосконалення ми розглядаємо як цілеспрямовану діяльність майбутнього інженера-будівельника щодо саморозвитку власної особистості, зростання професійної майстерності та формування нового суспільно-культурного світогляду.

Під час аналізу стану розробленості проблеми формування самоосвітньої компетентності у педагогічних дослідженнях ми з’ясували, що самовдосконалення відіграє системоутворювальну роль щодо саморозвитку майбутнього інженера-будівельника. Тому нами було розглянуто поняття «саморозвиток». Ідеї саморозвитку особистості, її здатності до самовизначення, до самовдосконалення розглянуто в працях М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бердяєва, І. Донцова, І. Канта, С. Рубінштейна, Г. Тульчинського та ін. Специфіка саморозвитку особистості полягає в тому, що вона найбільшою мірою спирається на індивідуальні особливості людини, її нахили та потреби. Завдяки цьому людині вдається виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть суттєво визначити весь її життєвий шлях, забезпечити розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

На думку вченого М. Чобітька [266], щоб виявити механізм розвитку особистості, потрібно, насамперед, зрозуміти, де криється джерело її активності й саморозвитку. Джерелом самопросування слід вважати здатність неперервно відображати світ, відбирати та інтегрувати інформацію, накопичувати досвід самоосвіти і на цій основі виробляти вміння самоорганізації. Передумовами виникнення активності послужило зіставлення сприятливих умов, чутливість самого фахівця до впливу й готовність до перебудови своїх особистісних структур, зміна самої системи професійної підготовки в цілому, а також наявність суперечностей, вирішення яких є рушійною силою розвитку й саморозвитку особистості студента.

Саморозвиток є найважливішим шляхом формування себе не тільки як професіонала, а, перш за все, як особистості. Ми поділяємо думку П. Осипова, який зазначає, що саморозвиток особистості – це «свідомий процес самовдосконалення з метою ефективної самореалізації на основі внутрішніх значущих прагнень і зовнішніх впливів» [5с. 182]. Розвиток особистості розглядався як дія зовнішніх сил, а й як результат діяльності самої людини, яка, перетворюючи дійсність, є активним суб’єктом, творцем світу і самої себе, тобто формує саморозвиток.

На думку Г. Селевко, саморозвиток – як внутрішню, так і зовнішню організований процес. Спрямованість та інтенсивність саморозвитку і самовдосконалення значною мірою визначаються соціальним середовищем та використаними педагогічними засобами. Саморозвиток є вищою духовною потребою, яка включає потреби пізнання, самоствердження, самовираження, безпеки, самовизначення, самоактуалізації, є прагненням людини до розвитку та самовдосконалення [136с. 230].

Процес саморозвитку майбутнього спеціаліста в період його професійної підготовки має свої особливості. Він відбувається в умовах навчальної діяльності, регламентується системою вимог з боку викладачів, навчальних програм, специфіки предмета професійної діяльності. Але цей процес потребує підвищення суб’єктного компонента особистості майбутнього фахівця у процесі його професійного саморозвитку. Саморозвиток майбутнього інженера-будівельника – це процес усвідомленого цілеспрямованого розвитку себе як професіонала, який включає самостійне вдосконалення знань, умінь, особистісних і професійних якостей, що забезпечують особистісне зростання та ефективність професійної діяльності. Якості фахівця є транзитивними, тобто такими, які переходять з одного рівня професійного саморозвитку на інший, що спонукає до пошуку нових можливостей самоствердження у професійній діяльності. Чим вищим є рівень саморозвитку студента, тим більший потенціал самореалізації в майбутньому.



На основі проаналізованих тлумачень до формулювання змісту самоосвітньої компетентності нами було зроблено умовивід, що самоосвітня компетентність майбутнього інженера-будівельника є здатністю і готовністю особи як суб’єкта діяльності здійснювати ефективну самостійно-пізнавальну творчу діяльність у межах певної професійно-ділової сфери, зокрема, будівельної, архітектурної, інженерної, що досягається завдяки сформованості знань самонавчання та вмінь самоосвітньої діяльності. Такий висновок дає нам змогу визначити в структурі процесу формування самоосвітньої компетентності такі компоненти, як:

- мотиваційно-ціннісний;

- організаційно-технологічний;

- практично-діяльнісний;

- рефлексивно-аналітичний.

Розкриємо сутність кожного із зазначених компонентів щодо формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки, оскільки розглядаємо її як складову готовності до професійної діяльності.

1. Мотиваційно-ціннісний компонент відповідає за усвідомлення життєво значущої цінності самоосвіти, наявність ціннісних орієнтацій особистості на оволодіння сучасними знаннями, становлення інтересу до обраної професії, пристрасне бажання виконувати навчальне завдання, сформованості потреби у систематичній навчально-пізнавальній діяльності, розвинуті пізнавальні мотиви, уміння самомотивуватися, настанову на інтелектуальний саморозвиток, усвідомлення майбутнім фахівцем самоосвіти як особистісно та суспільно значущої діяльності.

Цей компонент виконує функцію стимулювання самоосвітньої діяльності студента, що характеризується розвитком мотивації майбутнього інженера-будівельника до постійного самовдосконалення та саморозвитку. Процес формування самоосвітньої компетентності супроводжується саме мотиваційно-ціннісним компонентом, тому він є об’єктивно необхідним, оскільки сама специфіка навчально-виховного процесу у ВТНЗ і всі дії майбутнього фахівця вимагають звернення до «особистісного сенсу» того, заради чого виявляється активність людини. Ефективно здійснювати самоосвіту і, відповідно, розвивати самоосвітню компетентність може студент, який володіє сукупністю способів і прийомів роботи з інформаційними джерелами, щоб реалізувати їх безпосередньо в самоосвітній діяльності.

2. Організаційно-технологічний компонент відповідає за формування умінь планування, координації, самоуправління самостійної навчально-пізнавальної діяльності. Цей складник передбачає: раціональне планування та проектування власних дій; регламентацію часу на виконання навчальних завдань; вибір інформаційних джерел, оптимальних прийомів і форм самоосвіти; наявність умінь раціональної організації робочого місця. Цей компонент виконує організаційно-інформаційну функцію.

3. Практично-діяльнісний компонент передбачає добір відповідних видів і прийомів самостійної роботи (читання, спостереження, експеримент) володіння студентом «уміннями навчатися». Визначається здатністю організовувати майбутню виробничу діяльність, розробляти проекти, самостійно складати нормативно-правову документацію в комплексі. Об’єднує знання та дії, які необхідні для успішного здійснення самоосвітньої діяльності майбутнього інженера-будівельника.

У структурі процесу формування самоосвітньої компетентності практично-діяльнісний компонент виконує технологічно-інструментальну функцію.



4. Рефлексивно-аналітичний компонент слугує одним із провідних складників освітнього саморуху майбутнього фахівця; він безпосередньо пов'язаний із пізнавальною самостійністю, вольовими та світоглядними якостями, ініціативністю, відповідальністю, науковим мисленням, натхненням особистості. Цей компонент відображає оцінне ставлення того, хто навчається, до перебігу й результатів самоосвітньої діяльності і передбачає: крім того, що майбутній інженер-будівельник має володіти зазначеними особистісними якостями, він повинен вміти виявляти у своїй самоосвітній діяльності позитивні та негативні моменти, порівнювати досягнуті результати з наміченими цілями і завданнями тощо.

У структурі процесу формування самоосвітньої компетентності рефлексивно-аналітичний компонент виконує пізнавально-результативну функцію.



Виділені в структурі процесу формування самоосвітньої компетентності компоненти досить умовні: вони тісно переплітаються між собою і поєднані у цілісний інтеграційний конструкт (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Структурні компоненти процесу формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників
Таким чином, проведений аналіз наукової літератури та вищенаведених структурних компонентів процесу формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників, визначення та обґрунтування ключових понять «самомотивація», «самоорганізація», «самоконтроль», «самовдосконалення», «саморозвиток» дали можливість розкрити лише певні аспекти щодо аналізу стану розробленості проблеми формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у педагогічних дослідженнях і повного розуміння та картини формування компетентності не демонструють. Саме тому, ми спрямували наше дослідження на розгляд освітньо-кваліфікаційних характеристик.

Слід зауважити, що підготовка майбутніх інженерів-будівельників має відповідати міжнародним стандартам освітньо-кваліфікаційної характеристики. Увага нашого дослідження була зосереджена на формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки, які здобувають кваліфікаційний рівень «бакалавр». Такий вибір зумовлений тим, що саме за період навчання протягом перших чотирьох років студенти мають оволодіти всіма необхідними знаннями та вміннями професійної діяльності. Водночас, на етапах здобуття кваліфікаційного рівня «магістр» ці знання та вміння удосконалюються й поглиблюються в той час як кількість годин, виділених на опанування ним значно зменшується. Отже, здобуття рівня бакалавра є найбільш сприятливим для набуття самоосвітньої компетентності, що, у свою чергу, сприяє успішній професійній підготовці майбутніх інженерів-будівельників.



Проведений нами аналіз вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики галузі знань 0601 «Будівництво та архітектура» напряму підготовки 6.060101 «Будівництво» кваліфікації інженера-будівельника засвідчив, що процес їхньої професійної підготовки передбачає виробничі функції, типові завдання діяльності та уміння, якими повинні володіти випускники вищого навчального закладу [216]. Наприклад:

1) проектувальні (аналітичні, дослідницькі) вміння: виконувати посадові обов’язки під час технічних розробок та наукових досліджень із використанням новітніх технологій, передових методів організації праці та ефективних методів управління; проводити інженерні вишукування та самостійні обстеження, необхідні для проектних робіт із виробництва матеріалів і виробів, з будівництва, реконструкції та ремонту об'єктів, інженерних систем та споруд. Виробничі вміння: здійснювати збір, обробку, аналіз і систематизацію науково-технічної інформації за темою (завданням); складати плани, програми, проекти, кошториси, замовлення і т.под.; розробляти проектну робочу технічну документацію рідною та іноземними мовами, з використанням сучасних інформаційних технологій;

2) організаційні та технічні вміння: брати участь у впровадженні та здійсненні авторського нагляду при виготовленні, зведенні, монтажі, наладці, випробуваннях і здачі в експлуатацію запроектованих виробів, об'єктів, інженерних систем і споруд; узагальнювати досвід впровадження розроблених технічних рішень і наукових досліджень; виконувати функції керівника; розподіляти завдання та організовувати контроль за їх виконанням; використовуючи інформаційно-аналітичний матеріал, зібраний особисто або наданий іншими фахівцями, уміти: самостійно вибирати структуру та форму документа; вибрати стиль викладу документа; викласти текст документа з використанням програмно-технічних засобів;

3) вміння діагностувати власні психологічні стани та почуття з метою забезпечення ефективної та безпечної діяльності, а саме: проявляти самоорганізацію, оцінювати із застосуванням відповідних методичних засобів та встановлених критеріїв рівень розвитку власних пізнавальних процесів (самомотивація, сприймання, пам’ять, мислення, увага, самоконтроль); оцінювати відповідність якісних та кількісних показників рівня розвитку власних пізнавальних процесів; застосовувати спеціальні прийоми підвищення ефективності пізнавальних процесів, що супроводжують діяльність; оцінювати за характеристиками власних психологічних станів та почуттів рівень задоволення умовами, характером та результатами професійної та побутової діяльності; за допомогою спеціальних методичних прийомів здійснювати корекцію власних індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, інтересів, здібностей, переконань та цінностей при виникненні ознак фрустрації, депресії, психоемоційної напруги та інших негативних переживань;

4) вміння організації власної діяльності, а саме вміти: діагностувати власний стан та стан і настрої інших людей, рівень психологічної напруги, вирішуючи завдання діяльності різної складності; визначати чинники, що призводять до виникнення конфліктів у міжособистісному спілкуванні, та зменшувати рівень їхнього впливу; організувати та контролювати власну поведінку з метою забезпечення гармонійних стосунків з учасниками спільної діяльності, враховуючи їхні психологічні особливості, зумовлені віком, статтю, політичними та релігійними уподобаннями, рівнем розвитку психічних функцій, можливими життєвими кризами; розробляти і брати участь у реалізації заходів щодо підвищення ефективності виробництва, зниження матеріало-та енергоємності, підвищення продуктивності праці;

5) вміння спілкування українською та англійською професійною мовами. Складаючи професійні усні тексти-висловлювання та спілкуючись на професійному рівні, використовувати українські виробничо-професійні фразеологізми та номенклатурні назви; складаючи тексти фахової документації, використовувати слова іншомовного походження, на основі певних критеріїв добирати українські відповідники; використовуючи інформаційні технології (інформативні бази даних, гіпертексти, системи навігації, пошуку інформації) та іншомовну інформацію (текст, звук, відео) на електронних носіях (включаючи CD-ROM носії та мережу Internet), самостійно розширювати лексичний та граматичний мінімум професійної іншомовної термінології з будівництва;

6) вміння застосовувати усні контакти у ситуаціях професійного спілкування: застосовувати комунікативні дискурси; проводити обговорення проблем загальнонаукового та професійно-орієнтованого характеру, що має на меті досягнення порозуміння; самостійно готувати доповідь-презентацію у певній професійно-орієнтованій галузі; розуміти монологічне повідомлення в межах визначеної сфери й ситуації спілкування; будувати діалог за змістом тексту;

7) вміння здійснювати письмові контакти в ситуаціях професійного спілкування. Майбутні інженери-будівельники повинні вміти: вести ділове листування, використовуючи професійні знання; реалізувати комунікативні наміри на письмі;

8) вміння здійснювати читання і осмислення професійно-орієнтованої та загальнонаукової іншомовної літератури, використання її у соціальній та професійній сферах. Інженери-будівельники мають вміти: у виробничих умовах, на основі лексико-граматичного мінімуму, користуючись професійно-орієнтованими іншомовними (друкованими та електронними) джерелами, за допомогою відповідних методів самостійно здійснювати ознайомче, пошукове та вивчаюче читання;

9) вміння міжкультурної комунікації, тобто: засвоювати та використовувати знання зі специфіки релігій, моралі та звичаїв різних народів у своїй професійній діяльності. Поважно ставитись до різних культур, релігій. Вшановувати традиції, звичаї, моральні погляди українського народу, сприяти їхньому збереженню та збагаченню. Удосконалювати знання у сфері міжнародного життя та політичних процесів, орієнтуватись у зовнішній та внутрішній політиці держави, знати її історію та специфіку розвитку;

10) вміння творчого підходу до вирішення соціальних проблем – вміти підходити нешаблонно до вирішення проблем, які виникають у професійній діяльності. Застосовувати знання та вміння для досягнення мети професійної діяльності. Вміти доводити свою точку зору на визначення шляхів вирішення завдань, які є більш ефективними та корисними для організації. Чітко, послідовно та логічно висловлювати свої думки та переконання. Дотримуватись етики ділового спілкування;

11) вміння переконувати, аргументувати, вести конструктивні переговори, результативні ділові бесіди, плідні дискусії, полеміку; толерантно ставитись до протилежних думок, брати участь у дискусіях, критично ставитися до тенденційної інформації. Доводити інформацію до виконавців, тримати їх у курсі справ, зацікавлювати у вирішенні проблем. Добирати та використовувати психолого-педагогічні технології у професійній та інших сферах життєдіяльності [78].

Виходячи з вищезазначеного, є можливість стверджувати, що кваліфікаційна характеристика інженера-будівельника враховує знання й вміння в різних галузях науки – фундаментальних, технічних, природно-наукових, економічних, філософських, соціологічних, психологічних, загальнокультурних, набутих у вищих навчальних закладах. Накопичення цих знань у подальшому буде проходити на виробництві. Вважаємо, що інтеграція цих знань і вмінь є «фундаментом», «будівельним матеріалом» у формуванні самоосвітніх й професійних якостей інженера. Тому, у контексті нашого дослідження, професійна підготовка майбутніх інженерів-будівельників базувалася на інтеграції професійно орієнтованих дисциплін та іноземної мови. Адже, сутність професійно спрямованого навчання майбутніх інженерів-будівельників полягає у поєднанні професійно орієнтованих наук та іноземної мови, що допомагає розкрити творчі здібності і талант кожного студента, підвищити його інтелектуальний рівень.

Аналіз загально комунікативної та професійно-орієнтованої тематики з іноземної мови дав змогу поєднати фахову підготовку та можливості формування професійних якостей майбутніх інженерів-будівельників необхідних для формування самоосвітньої компетентності.

З метою визначення необхідності цілеспрямованої роботи щодо формування самоосвітньої компетентності у майбутніх інженерів-будівельників на пошуково-розвідувальному етапі експериментального дослідження було проведено анкетування та опитування студентів, а також спостереження за навчальним процесом (додаток Б). Констатувальний експеримент охоплював 126 студентів напряму підготовки 6.060101 «Будівництво» денної форми навчання галузі знань: 0601 «Будівництво та архітектура». (§ 3.1).

Результати засвідчили, що у більшості студентів (понад 60%) необхідні знання та професійні якості перебували на репродуктивному рівні.



Отже, аналіз стану розробленості проблеми формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у педагогічних дослідженнях та результати констатувального зрізу показали, що сучасна самоосвітня підготовка майбутніх інженерів-будівельників в процесі професійного навчання потребує значної корекції та удосконалення. Звідси виникає потреба акцентування уваги на впровадження нових підходів до організації професійної підготовки майбутніх інженерів-будівельників з метою підвищення рівня сформованості самоосвітньої компетентності.

Каталог: bitstream -> NAU -> 19100
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету
NAU -> О. В. Шевчук-Клюжева Національний авіаційний університет мовна політика: особливості визначення та вживання терміна Реферат


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка