Формування соціокультурної компетентності в системі реабілітації дітей з особливими потребами



Скачати 122.13 Kb.
Дата конвертації11.03.2019
Розмір122.13 Kb.
Міністерство освіти і науки України

Комунальний заклад «Запорізька загальноосвітня школа - інтернат№1» Запорізької обласної ради



Формування соціокультурної компетентності в системі реабілітації дітей з особливими потребами.

Із досвіду роботи

учителя української мови

та літератури Я.В.Кошель

м.Запоріжжя



2017р.
Зміст

І. Вступ. Специфіка навчально – виховного процесу в школі – інтернаті…………………………………………3

ІІ. Актуальність, провідна педагогічна ідея, новизна, ефективність роботи, перспективність дослідження……………………………………….....4

ІІІ. Наукове обгрунтування досвіду………………6

ІV. Опис роботи…………………………………...9


  1. Формування соціокультурної компетентності за допомогою нетрадиційних методів навчання та виховання. ………………………………………………………………………………….11

  2. Історія створення та значення існування українознавчої світлиці-музею в спеціальній школі-інтернаті як один із засобів формування соціокультурної компетенції дітей з особливими потребами………..16

V. Висновок…………………………………………19
VІ. Список використаних джерел……………….....20
V. Додатки


Вступ. Специфіка навчально – виховного процесу в школі - інтернаті.

Специфіка навчально – виховного процесу в школі – інтернаті, де навчаються діти з порушеннями опорно-рухового апарату, вимагає досягнення найголовнішої мети – створити умови для розвитку, самовизначення та самореалізації кожної особистості як громадянина України.

Особливість навчально-виховного педагогічного процесу в умовах спеціальної школи - інтернату полягає саме в його корекційній спрямованості.

Важливим завданням для педагога є виховання у дітей з особливими потребами прагнення до самостійності, активності, визначення себе у житті. Використання мови, в тому числі і її вивчення, містить у собі дії, які розвивають певні компетенції. Компетенції є сумою знань, умінь та характерних рис, що дозволяє особистості виконувати певні дії. Комунікативна компетенція – здатність людини до спілкування в одному або деяких видах мовленнєвої діяльності, яка являє собою набуту у процесі природної комунікації або спеціально організованого навчання особливу якість мовної особистості. Формування комунікативної компетенції тісно пов’язано з соціокультурною компетенцією. З метою корекції пізнавальної діяльності та особистісних якостей учнів з особливими потребами доцільним в системі навчання та виховання є оволодіння соціокультурною компетенцією через використання на уроках української мови та літератури елементів українознавства як засобу навчання та виховання духовної культури дитини, позитивних моральних якостей, знання народних звичаїв, традицій, їх наслідування, які формують цінності особистості.
Провідною ідеєю досвіду є цілісність навчання та виховання через комплекс народних традицій, обрядів, вірувань, а також зорієнтовано розвиваючий підхід, спрямований на засвоєння знань попередніх поколінь..

Оволодіння соціокультурною компетенцією передбачає засвоєння учнями соціально-культурного досвіду та підготовки їх до життя. Такий підхід має на меті оволодіння практичними вміннями та навичками, репрезентує певні елементи соціально-культурного досвіду (самообслуговування, догляд за житлом, вирощування домашніх культур, оволодіння ремеслами, промислами тощо), що так актуально для дітей, які мають обмежені психофізичні можливості. Отже, й у практично прикладному аспекті звертання до українських символів, народних традицій, історичного минулого служить ефективним педагогічним засобом посилення зв’язку навчання та виховання з життям.

На сучасному етапі розробляються нові методики, ефективні підходи у виховному процесі, зокрема здійснюються активні наукові пошуки розв’язання проблеми соціокультурної компетентності у вихованні учнів.



Застосовуючи принцип народності під час виховання «у дітей виникають почуття впевненості, рішучості, гордості, власної гідності», що вирішує проблеми реабілітації та соціальної адаптації дітей – інвалідів, зацікавлює їх до навчально-виховного процесу, розвиває їх творчий потенціал, самореалізовує, інтегрує у суспільстві, допомагає у професійній орієнтації. Народна мудрість говорить: «Дитятко – як тістечко: як його замісити, так воно і виросте». Наші діти – це наша старість. Правильне хороше виховання – це наше майбутнє, а погане – горе, наші сльози, наша провина перед іншими людьми. Ця істина завжди буде живою: Батьки і діти! Вчителі! Нерозділиме і довічне коло, ми засіваємо житейське поле і не на день минулий – на віки!

ІІ. Актуальність, провідна педагогічна ідея, новизна, ефективність роботи, перспективність дослідження.

У суспільстві завжди під особливою увагою перебувають діти з особливими потребами. І, на жаль, сьогодні спостерігається тенденція до збільшення дітей, які мають потребу в соціальній адаптації, корекційно – реабілітаційній допомозі. Інвалідність, яка пов’язана з порушеннями опорно-рухового апарату – частина в структурі інвалідності в цілому. Незважаючи на це дуже тяжке захворювання, діти з особливими потребами мають право задовольнити свої потреби так само, як і всі інші члени суспільства, реалізувати себе, працевлаштуватися, знайти своє призначення у житті.

Практика навчально-виховної роботи з дітьми в спеціальній школі-інтернаті свідчить про те, що використання українознавчих елементів приваблює учнів з особливими потребами, зацікавлює їх, допомагає краще зорієнтуватися, привчає до самостійності, активності, формує уміння і бажання навчатися, застосовувати свої знання та уміння на практиці.

Процес формування особистості дитини з обмеженими можливостями являє собою взаємозв'язану діяльність вчителів і учнів у розвитку моральних почуттів і рис поведінки, а саме любові до Батьківщини, відданість їй, активну працю на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, звичаїв народу, дбайливе ставлення до історичних пам'яток, традицій, обрядів.

Діти повинні відчути себе не на словах, а на ділі спадкоємцями духовних скарбів народу! К.Г.Стеценко - український композитор, доводив, що красу, як вічну правду життя, для розвитку в дітях художнього почуття, ми повинні черпати у "великій скарбниці української народної творчості".

Актуальність досвіду полягає в розв’язанні проблеми досягнення обов’язкових результатів навчання учнів та корекції психофізичних недоліків в умовах спеціальної школи-інтернату за допомогою формування соціокультурної компетенції .

Провідною педагогічною ідеєю в роботі з дітьми, які мають психофізичні вади є виправлення недоліків їх пізнавальної діяльності та корекції особистісних якостей, формуванню життєво-необхідних практичних навичок та компетенцій дитини засобами українознавства та народознавства в процесі навчання та виховання.

Новизна досвіду. В  цілому  цей  досвід  за  інноваційним  потенціалом  можна назвати комбінаторним. Елементи  новизни простежуються  в  пристосованості до конкретних умов. Я, працюючи над даним дослідженням, опрацювала новітні технології сучасної школи, які використовую на уроках, класних годинах, виховних заходах і застосувала нові методи, прийоми, форми роботи з українознавчими елементами, розробила уроки та позакласні українознавчі заходи, враховуючи при цьому коригуючи мету, спрямовану на особливий розвиток дітей з особливими потребами.



Ефективність та перспективність роботи. Досвід роботи з дітьми, які мають особливі потреби, довів, що використовуючи народознавчий аспект та застосовуючи нестандартні методи, цікаві народознавчі прийоми, форми

покращують результативність навчально - виховної діяльності учнів. Вони мають великий коригуючий вплив: виправляються недоліки кожного учня, забезпечується не лише мовленнєве зростання кожної дитини, а й збагачується соціальний досвід спілкування дітей одне з одним, створюється дружна атмосфера співжиття на уроках, освітньо-виховний процес наповнюється цікавою пізнавальною діяльністю, змінюється саме ставлення учнів до навчання, бо використання великої кількості зразків засобів народознавства урізноманітнює навчально – виховний процес, робить його цікавішим, доступнішим. У дітей простежується обізнаність у звичаях, традиціях українського народу.


Отже, використання вчителем дидактичних матеріалів з українознавства послужить ефективним засобом активізації пізнавальної діяльності учнів, сприятиме реалізації міжпредметних зв’язків, підвищуватиме активність, інтерес учнів з обмеженими можливостями, наповнить національно - патріотичним змістом навчально – виховний процес; а також є перспектива, спираючись на даний досвід, додавати, поширювати арсенал українознавчих методів і прийомів, інтегрувати такі форми роботи, які не використовувались раніше в спеціальних школах-інтернатах.

ІІІ. Наукове обгрунтування досвіду. Дитячий церебральний параліч   збірний діагноз, є узагальнюючим терміном для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла. За характером рухових порушень це захворюваня,  на основі класифікації К.А. Семенової, можна розподілити  на п'ять основних  форм:
1. Спастична форма. Діти, що страждають спастичною формою (diplgic child)  мають підвищений м'язовий тонус задніх  і  передніх  груп  м'язів  ніг, м'язовий  дисбаланс,  як наслідок  цього,  їм  складно  стояти  і  пересуватися.  Часто патологічним процесом задіяні і руки. Спастична форма ДЦП  або,  як  її називають, спастична диплегія в структурі ДЦП найпоширеніша  65  інших  форм.
2. Геміпаретична форма стоїть на другому місці післяспастичної. При цьому типі поразки страждає або одна із сторін тіла цілком, або одна з кінцівок рука або нога.
3. При гіперкінетичній формі у хворих спостерігаютьсявсілякі мимовільні рухи, що заважають їм здійснювати цілеспрямовану діяльність,  і  порушення  з боку вегетативної нервової системи,  такі,  наприклад,  як  слиновиділення,  мовні розлади.
4. Важкою формою захворювання є атонічно астатична  форма,  що зустрічається  приблизно у п’ятьох випадках  і  призводить  в  першу  чергу до труднощів підтримки хворими рівноваги при стоянні і ходьбі.
5. Практично не піддається лікуванню і рідкісна форма захворювання -подвійна геміплегія, при якій страждають рухи у верхніх і нижніх кінцівках  з обох боків. В основному це лежачі хворі, що вимагають  особливої соціальної  опіки і уваги, оскільки стаціонарне  лікування  їм  практично  не показане.

Приклад: Євген, учень 10-А класу. Діагноз: ДЦП, подвійна геміплегія, сколіоз грудного відділу хребта ІІ ступеню, плосковальгусна деформація стоп, дизартрія, агенезія правої нирки, вторинна кардіопатія, специфічні порушення шкільних навичок,    загальна  недорозвиненість мовлення. У учня порушення мови сполучається з розладами дихання й голосоутворення, порушена координація між диханням, фонацією й  артикуляцією. Порушення голосу пов'язано з парезами й паралічами м'язів язика, губ, м'якого піднебіння, гортані. Голос у нього тихий, глухий, монотонний, емоційно невиразний. Він із зусиллям опановує читання і письмо, з великою складністю пересувається, досить часто падає. На низькому рівні складає письмові і усні висловлювання: перекази, твори. Усне мовлення характеризується бідністю словникового запасу, невиразністю, незрозумілістю.

Окрім рухових і психічних порушень у учнів з цією патологією змінюється загальний фізичний стан:відставання в зростанні і розвитку скелета, порушення ваги, диспластичність будови черепа, вегето‑судинна дисфункція,нестійкий  сердечний ритм, епісиндроми,непритомність. Недостатньо сформована зорово-просторова функція. У них формується  стереотип із  звичкою  "ігнорувати" одно з полів зору(часто ліве,оскільки вплив рефлексу найсильніше проявляється справа),і дитина в цих випадках пише лівою рукою, а очі підвпливом рефлексу зафіксовані в правому полі зору(це необхідно враховувати  при роботі з картою).

Приклад: Андрій, учень 10-А класу. Діагноз: ДЦП, дизартрія, лівосторонній геміпарез, несформованість мовних засобів.Андрій, долаючи великі труднощі, будує зв’язні висловлювання. Його мовлення невиразне і нечітке. Але письмові перекази намагається виконувати на середньому рівні. За допомогою зорового аналізатора хлопець на достатньому рівні списує тексти, добре орієнтується в зошиті та підручнику.Діяльність учнів з мовленнєвими порушеннями підлягає корекції та особистого підходу у навчанні.

Приклад: Кирило, учень 10-Акласу.Діагноз: ДЦП, загальне недорозвинення мовлення I рівня при синдромі дизартрії, правосторонній геміпарез, укорочення правої ноги, затримка психічного розвитку.У Кирила майже відсутня мовленнєва функція. Відсутність мовленнєвого спілкування у хлопця значно затримує безперервний і багатогранний процес виховання, тому корекційна робота з таким учнем базується на індивідуалізації виховного процесу.

Приклад: Олег, учень 10-А класу. Діагноз: s-подібний сколіоз грудного відділу хребта II ступеню. Учень володіє навичками самоконтролю, на уроці уважний, може відповідати на запитання за змістом, переказує прослуханий або прочитаний текст, його частину, з задоволенням виконує цікаві завдання народознавчого характеру, співає українських пісень, відгадує загадки, з захопленням поринає у вивчення народних звичаїв, повір’їв, прикмет, приймає активну участь в інсценівках та театралізованих дійствах. Але хлопцеві притаманна миттєва втомленість та механічна пам’ять. Тому учневі переважно запам’ятовуються емоційно-яскраві враження.

Таким чином, тільки після діагностування шляхів корекційного впливу на діяльність кожної дитини окремо вчитель обирає такі методи, прийоми, форми організації виховної діяльності, які будують на виконня корекційних задач, подолання психічних і фізичних недоліків дітей та їх подальший цілісний особистісний розвиток.

IV. Опис роботи.

Процес формування особистості засобами українознавства являє собою взаємозв'язану діяльність вчителів і учнів у розвитку моральних почуттів і рис поведінки, а саме любов до Батьківщини, відданість їй, активну працю на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, звичаїв народу, дбайливе ставлення до історичних пам'яток, традицій, обрядів.

Проблема вивчення українознавства вимагає найпильнішої уваги до себе не тільки з боку педагогів, але й усього суспільства. Тут йдеться про виховання юної зміни, про моральний світ майбутніх поколінь.

Діти повинні відчути себе не на словах, а на ділі спадкоємцями духовних скарбів народу!

Навчально – виховні заходи приваблюють учнів. Діти - творці всіх етапів, уроків; вони знайомляться з давніми обрядами, звичаями, традиціями нашого народу.

Найголовніше - це те, що діти збагачують душу і серце високими думками і глибокими почуттями - вірності батьківській хаті, маминій пісні, рідній землі, Батьківщині. Виховання учнів засобами українознавства прилучає їх до народних джерел.

Рідна мова, історія, краєзнавство та етнографія, народна педагогіка, родинна етнопедагогіка, педагогіка народного календаря, фольклор, різні види народного мистецтва й художньої творчості, прогресивні національні традиції, звичаї і обряди, народні символи та національна символіка – все це вбирає в себе одне багатогранне й містке слово «українознавство».

Джерела українського народознавства сягають сивої давнини. Протягом віків воно вироблялося, утверджувалося, відшліфовувалося й передавалося з покоління в покоління.

Саме на це і спрямована моя навчально - виховна педагогічна діяльність.

Проводячи виховні заходи, я спираюсь передусім на той життєвий досвід, який уже мають діти. Адже все починається з рідної хати, материнської пісні, родовідної пам’яті, тобто з дитячого фольклору.

На своїх уроках та класних годинах використовую фольклорний матеріал, твори образотворчого мистецтва і художньої літератури з багатим наочним матеріалом, тому що діти повинні одержати найяскравіші враження. На цих уроках кожна дитина може проявити себе, відчути свою значимість.Сім’я – це народ, нація в мініатюрі. У народі кажуть: «Яка сім’я, такий і я», «Яка сім’я, такі й діти». Саме тут закладаються основи гуманності, корінь духовності, фундамент особистості людини.
Від рівня культури родини залежить і рівень культури виховання дітей. Культура сім’ї визначається в першу чергу тим, чи шанують батьки своїх предків, один одного, чи бережуть честь свого роду. Діти повинні бути глибоко обізнані з сімейними традиціями, звичаями, святами, що сприяє формуванню в них любові до батька й матері, бабусі й дідуся.

Настав, нарешті, час визначити істину: батьки – головні вихователі. Проблему родинного виховання на народних традиціях треба вважати найголовнішою в ідейно-моральному, культурному житті суспільства.Значний вплив на дітей справляє домівка. Також велике значення мають символи, обереги. Рушник…

Оберегом людини в усі часи був і одяг, який я і використовую на своїх уроках і в позакласній роботі. Використовуючи український національний одяг, як чоловічій, так і жіночій, діти уявляють себе справжніми українцями, що роблять із задоволенням.І я вважаю, що це великий плюс у вихованні дітей, коли вони все роблять із захопленням.


Велику силу мають традиції, звичаї та обряди, пов’язані з народним календарем. Майже на кожному уроці ми звертаємось до українських народних свят, які служать хвиликою охайності та чистописання, логопедичною хвилинкою під час роботи над українським прислів’ям чи скоромовкою, хвилинкою відпочинку, коли ми співаємо календарно – обрядиві пісні, залежно від часового циклу: зимового (колядки, щедрівки), весняного (веснянки – заклички), літнього (русальні, купальські, жниварські пісні) та ін.

Формування соціокультурної компетенції за допомогою нетрадиційних методів навчання та виховання. 

Класний керівник, учитель не обійдеться без суто особистісних, "винайдених" ним самим методів навчання. Їх породжує спосіб життя,творча уява вчителя, прагнення досягти успішних результатів, бажання перетворити навчально-виховний процес на цікаве спілкування,дружбу, взаєморозуміння з учнями.


1. Метод національного утвердження. "Краю мій, земля священна. Історичні відомості про рідний край. Виникнення його назви /Україна/. Легенди, казки, вірші про рідний край", я читаю учням вірш, в який вклала свої почуття та мрії про долю України в майбутньому. Діти із задоволенням вивчають вірш напам’ять, а дехто сам пише вірші про Україну. (Наприклад, учень 11 класу Науменко Самсон)
2. Метод права етнічного голосу. Наприклад, одна із тем виховної години"Із скарбів бабусиної скрині. Скриня як предмет побуту і мистецтва", а хтось із учнів (грузин, білорус чи татарин) бажає розповісти про хатній "сейф" своєї бабусі. Його інформація також буде цінним матеріалом. А самому учневі дуже приємно вчити однокласників, іноді навіть учителя, і найголовніше - відчувати повагу друзів до його національності чи народності. (Наприклад, Кваша Давид – хлопчик з грузинською національністю)
3. Метод мовного очищення. Його застосовую майже постійно. Він полягає в тому, щоб привчити учнів говорити справжньою українською мовою. Це -мовні кросворди, які складають самі діти. Вони знаходяться в кабінеті українознавства, і я на уроці даю учням 6-8 кросвордів з метою перевірити знання рідної мови. Цей метод включає в себе і прийом формулювання оцінки діяльності учнів. 
4. Метод відродження звичаїв та обрядів. 
Іноді чуєш від людей: „Навіщо ворушити минуле? Нині весілля справляють зовсім інакше. Навіщо вчити обряд на Івана Купала? Ніхто вже не пускає ті вінки”. Як боротися із зневірою людей? Як переконати їх у протилежному? Під час ознайомлення з сімейними та святковими обрядами, звичаями у творах письменників: І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я», Г.Квітки – Основ’яненка «Маруся», М.В.Гоголя «Вечір проти Івана Купала» я обов’язково вчу дітей, як саме нині можна відродити справді красиву старовину. Це може бути, наприклад, так: учитель вибирає з учнів князя чи княгиню, які оголошують біля дошки "Звичаєве право", або"Княжий указ". Учениця, приміром, читає:"Я, княгиня українських звичаїв, бажаю, щоб наприкінці і двадцять першого століття, щороку в ніч з шостого на сьоме липня, дівчата та юнаки в місті Запоріжжї ходили до річки Дніпро і справляли Івана Купала. Для цього дівчата повинні зібрати живі квіти, сплести вінок,нарядити "Купала" чи "Мареку" з березової гілки, навчитись співати купальських пісень, а хлопці - вміти розвести багаття. Коли зікінчуються ігри, слід розібрати "Купала" та кинути галузку Водянику. Потім дівчата пускатимуть вінки по воді. Якщо вінок припливе до ближнього берега, то доля ощасливить дівчину подружнім життям у рідному місті, коли відпливе не протилежний бік - прийдуть свати з чужини, а якщо покрутиться на місці, або течія занесе його кудись,то мусить дівчина ще побути і в дівках. Княжий закон обговоренню не підлягає, а лише обов'язковому виконанню, відповідальність за яке покладено на вчительку…".Звичайно, спочатку я бачу іронічну усмішку на обличчях "освічених" старшокласників. Та їхні сумніви позвіюють мої слова:"Я звикла виконувати закони. Обряд свята розучимо на уроці українознавства чи на виховній годині.Я постійно наголошую на тому, що народні свята вічні. Сьогодні ж ви ознайомитесь зі сценарієм свята і виберете собі роль за бажанням". 
Цей метод складається з двох прийомів: інсценування на уроці та виділення найзначущішого в навчальному матеріалі. Головне - провести свято, обряд на практиці, в житті. 
5. Метод народження фольклору. Наші пращури, будучи людьми частіше неосвіченими, віками творили неоціненний народний скарб - усну народну творчість. Чи правильно буде, якщо ми станемо лише вивчати фольклор минулого і не будемо творити фольклор сьогоднішній і майбутній? Адже сьогодні ми люди освічені, культурні. В нас є можливість піднести народне слово на висоту наших мрій. Ось тому я оголошую учням: "Наступного разу вивчаємо народні легенди, приказки, прислів’я, ігри, пісні, казки. Тут використано прийом організації самодіяльності учнів. 
6. Метод народження актора. На уроках багато часу приділяється інсценуванню тих чи інших обрядів, свят. Діти дуже люблять грати якусь роль. Тому я роздаю "зірки театру" - звичайні паперові символи - та слова ролей учням. Ті розбирають їх з великим бажанням, і самостійно вдома репетирують свою роль. Наприклад, на уроці літератури"Інсценування "Вертепу" учні без спільної попередньої репетиції показують майже готову виставу. Хлопчик, який грає Запорожця, під час вивчення легенд «Запорожці» танцює гопак з Чортом так, ніби він умів це ще з колиски. Цей метод використовує прийом активізації учнів. 
7. Метод сімейної конкуренції. Народознавчі принципи, на відміну від інших виховних принципів, міцно пов’язані з сім’єю . Адже учні вивчають свій родовід, сімейні обряди, звичаї, традиції, обов’язки чоловіка та дружини, сімейну культуру. На всіх заходах, присвячених сім’ї, я застосовую метод сімейної конкуренції, тобто вчу пишатися своїй родом, оцінювати позитивне й негативне в сім’ї, виховую прагнення будувати міцну сім’ю в майбутньому. Наприклад, під час виховної години проводиться фізхвилинка «зелена аптека”. Проходить у вигляді бесіди про лікарські рослини, їх збирання, сушіння, зберігання і використання. Відповіді учнів відображують ставлення їхніх сімей до збирання лікарських рослин. Вони розповідають чи займаються цією справою їхні батьки, чи ні. І коли хтось, хвалиться татом чи мамою, а іншому нічим похвалитися, то в учня виникає бажання пропагувати й у власній родині збирання лікарських рослин. Необхідно прищеплювати конкуренцію господарювання, працелюбності. На превеликий жаль, на Україні занадто сильною є конкуренція нечесного бізнесу; хто хитріший, хто жадібніший, хто більше вхопить, той і живе краще. Таку психологію слід ламати ще в дитинстві, щоб вся наша держава не перетворилися на невпорядкований ринок, де довічним дефіцитом залишаться культура, людська гідність, повага до людини праці. Цей метод включає прийоми порівняння, встановлення аналогій, конкретизації, виділення найзначущішого в навчальному матеріалі. 
8. Метод статевої переваги. 
Якщо виходити з того, кому більше потрібні знання про вишивання - дівчинці чи хлопчику, то переконуєшся, що інколи учитель повинен вимагати міцніших знань від якоїсь однієї статі. Наприклад, говорячи " Про козаків", я опитую юнаків, а працюючи над казкою "Мудра дівчина" - дівчат. Для учнів це теж важливо, адже хлопчиків слід схиляти до чоловічого господарювання, а дівчаток - до жіночого. Згадаймо, на чому саме відсікали пуповину баба-повитуха хлопчику й дівчинці? Отож і вчитель не повинен забувати, для чого народжуються хлопчики й дівчата та вимагати тих знань, які їм знадобляться у житті. Тут застосовано прийом розподілу знань відповідно до раціонального використання учнями. 
9. Метод природнього цілителя. Від екології залежить життя людини, держави й цілої планети.На уроках я постійно знаходжу час, коли вчу дітей берегти природу рідного краю. Ця робота розкриває учням очі на красу рідної землі й на її біль. І вона ж закликає вихованців бути і її цілителями. Ось тому згадуємо про дерева-символи: сосну, хміль, калину, сад, грушу та ін.
10. Метод навчання за народним календарем. 
Учитель застосовує цей метод, вибираючи найрізноманітніші прийоми навчання. Наприклад, я проводжу "святолік", присвячений народному святу. Наприклад, Покрова Богородиці. По-перше, розповідається історія походження свята, по-друге діти ознайомлюються з його звичаями, по-третє висвітлюється матеріал про Богородицю, як покровительку запорізьких козаків. Тут я використовую прийоми інструктажу, формування навчальних гіпотез про причини явищ, про зв’язок між поняттями, використовую в ході уроку дидактичний матеріал, пов'язаний з цим народним днем.

Історія створення та значення існування українознавчої світлиці-музею в спеціальній школі-інтернаті як один із засобів формування соціокультурної компетенції дітей з особливими потребами.

Шкільний музей українознавства має бути для кожного учня саме тим клаптиком рідної землі, де кожна річ, кожен експонат, кожна ілюстрація пробуджуватимуть патріотичні почуття дитини та підкреслюватимуть її належність до українського народу. 
Кабінет українознавства – це матеріальна база організації та проведення всієї навчально-виховної роботи на уроках. Необхідність кабінету українознавства в нашому інтернаті є загальновизнаною. Ідея його створення й використання в навчально-виховному процесі народилася одночасно з ідеєю введення українознавства в сітку шкільних предметів.
Забезпечення нашого кабінету українознавства будується на загальних вимогах до шкільних кабінетів. При цьому враховано специфіку предмета, його зміст, навчально-виховні завдання й особливості навчально-матеріальної бази, пристосування, обладнання до особливостей трудової діяльності вчителя та учнів, забезпечення позитивного впливу на емоційне здоров’я дітей, створення комфорту, оформлення окремих компонентів інтер’єру в єдиному художньому стилі, послідовне застосування наукової організації праці.
Головними, постійно діючими експозиціями є ті, що висвітлюють основні аспекти українського народознавства: історія України, національна культура, побут і господарство українців, громада та її звичаї в Україні, сімейні звичаї та обряди, народний календар, національне вбрання, народні знання, світогляд та вірування українців. Всі експозиції розміщуються у відповідних вітринах, виконаних у народному стилі: оформлені орнаментами, оздоблені різьбою по дереву.
На вітринах зібрані література з історії України різних авторів, розробки учнів на тему «Українське народознавство». Вітрина «Національне вбрання» оновлюється протягом року жіночим, чоловічим, дитячим вбранням «з бабусиної скрині». Тут діти бачать старовинний одяг, головні убори, предмети догляду за одягом і взуттям. Цікава експозиція конопель,плосконі, матірки, льону та пряжі цих рослин.
Необхідною в кабінеті є експозиція «Господарство і побут українців». Вона ознайомлює учнів з народними промислами та ремеслами, житлом українців та їхнім господарством. Тут можна побачити вироби ремісників. Експозицію збагачують вироби учнів з глини та дерева, соломи та лози.
Вітрина «Сімейні звичаї та обряди» пропонує розробки всіх виховних заходів до всіх обрядів, починаючи з народження та закінчуючи поминами померлих родичів. Творчі роботи учнів про місцеві сімейні обряди дуже збагачують вітрину.
Вітрина «Світогляд та вірування українців» пропонує розробки уроків про український іконопис, релігію, зокрема зразки іконопису. Над вітринами висить ряд вишитих рушників, які принесли до школи діти. На них зображено тварини, рослини і вони постійно нагадують про національне мистецтво вишивання. Над дверима висять ікони - обереги, аби на першому кроці в кабінет учні розуміли важливість уроку, на який вони йдуть, почували вічність традицій українського народу.
На застеленому білою вишитою скатертиною столі стоїть давня прядка. На покуті, перев’язаний червоною стрічкою красується сніп пшениці – символ добра й достатку. А над ним з-під яскраво вишитого рушника дивиться на нас зі старовинної ікони «Божа матір», «Ісус Христос» . Яка ж то хата без ікони, яка ж то людина без віри? Під образом поличка зі свічкою, свяченими водою і вербою. Свічку обов’язково запалюють, коли урок присвячений великому святу чи події в житті народу. Є гребені для пряжі, праска, веретена, старовинний рубель. Українські лави застелені домотканими доріжками.

Нехай нашим учням і гостям буде затишно в цій оселі, нехай кожна річ, кожна квітка нагадує їм про причетність душі до українського народу.
Шкільний музей «Народознавства» запрошує кожного бажаючого відвідати його експозицію та доторкнутися до джерел духовності нашого народу. Народознавчий музей у нашій школі був створений у вересні 2004 року. Задум для його створення зародився з ініціативи директора, завуча школи, вчителів української мови та літератури, а також багатьох учнів та батьків. Весь педагогічний колектив з інтересом відгукнувся на цю ініціативу і почалася пошукова робота зі збору старовинних речей, знарядь праці, образотворчих експонатів, предметів виробництва і побуту, давніх фотографій, документів, рукописів, що дало змогу створити в школі справжній куточок народознавства.

У 2002 році керівником музею було призначено мене, Кошель Яну Володимирівну, де мені вдалося, на мою думку, розкрити свій талант та вміння у залученні учнів школи до вивчення та збереження історико-культурної спадщини народу. Завдяки пошуковій та науково-дослідницькій роботі вихованців, батьків, вчителів, адміністрації фонди шкільного музею та експозиції постійно поповнювалися новими матеріалами. В приміщенні музею був проведений ремонт, дообладнано інтер’єр хати-світлиці. Всі експозиції музею естетично оформлені. В музейному фонді знаходяться оригінальні експонати, зібрані педагогами, учнями, батьками під час пошукової роботи. Музейні експонати зберігаються в шафах, скринях, стелажах, комодах, на полицях. В приміщенні дотримується відповідна температура і вологість, що зберігє експонати від руйнування. В музеї систематично проводяться стаціонарні та пересувні виставки, приурочені датам державних і народних свят, виховні години й заходи, родинні свята, екскурсії, уроки-пам’яті, зустрічі,уроки української мови та літератури, а також уроки українознавства.

Робота музею викликає велику зацікавленість у гостей. Усі відвідувачі були приємно вражені пошуковою роботою учнів та вчителів. При музеї на уроках учні дізнаються про минуле нашого краю, життя людей у сиву давнину, їх звичаї та обряди, ведуть пошукову та науково-дослідницьку роботу, беруть участь в районних та обласних конкурсах. Вони збирають цікаві фольклорні матеріали, цикл обрядів: «Вечорниці», «Пилипівські запусти – пущання», «Свято Покрови», «День Святого Миколая» та інші.

Шкільний українознавчий музей відіграє значну роль у виховній роботі школи-інтернату. Він дає можливість показати минуле нашого краю і сприяє індивідуальній та колективній творчості учнів, залученню учнівської молоді до краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо-естетичної роботи, з метою розширення і поглиблення знань про стародавні звичаї і традиції міста, прищеплення любові до рідного краю, до батьків, формування в молоді почуття поваги до людей, соціально-громадського досвіду на прикладах історії, традиціях та звичаях українського народу, сприяння відродженню та формування у молодого покоління національної свідомості, забезпеченню духовної єдності поколінь.



VII. Висновок. Отже, саме усна й писемна творчість народу, його культурні традиції, мистецтво, мова, національні за своєю сутністю і змістом, водночас вбирають у себе елементи загальнолюдської культури, її цінності і ідеали. Відповідно, оволодіння соціокультурною компетенцією через використання елементів українознавства у навчально-виховній системі сприяють розвиткові в учнів з особливими потребами логічного мислення, вирішенню й урахуванню корекційних задач, підвищенню пізнавальної, виховної активності, прилученню до духовності народу, формуванню цінностей особистості. Це дозволяє дітям з особливими потребами успішно адаптуватися в сучасному суспільстві і стати справжнім громадянином – патріотом своєї Батьківщини, культурною, освіченою людиною, яка гідно представлятиме свою державу у всесвітній спільноті.

VІІ. Список використаних джерел.

  1. Архіпова Є.Ф. Корекційна робота з дітьми на ДЦП. М., 1989

  2. Бабич Н.Д. Навчи мене, вчителю, розмовляти К.: Товариство «Знання» України, 1992. – с.17

  3. Безрукова І.А. Збагачення українського мовлення учнів засобами народної поетичної творчості./ І. Безрукова //Початкова школа.- 2000.-№9.- с.54.

  4. Гайдар Т. Жанри фольклору та відображення в них виховного ідеалу укрвїнців. – Українська мова і література в школі, 2002, №3. – с.9

  5. Донченко Т. Уроки мови мають стати уроками словесності // Дивослово.  – 1995.  – №4.  – С. 36-38.

  6. Зарицька В. Мовно-культурологічний аспект формування професійної культури сучасного педагога //Українська мова в сучасному культурному просторі Східної України: Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції. – Донецьк: Український культурологічний центр, 2010. – 248 с.

  7. Ковтуненко Л. «Формування життєвих компетентностей на уроках української літератури». «Дивослово» № 6, 2016 р. с. 2-6.

  8. Корицька Г.Р. Соціокультурна компетенція школярів: до проблеми використання засобів її реалізації на уроках української мови.- 2012.

  9. Кремень В. Філософія освіти ХХІ століття // Педагогіка і психологія. –  № 1. – 2003. – с.3-12.

  10. Методичні рекомендації щодо вивчення української мови і літератури у 2016-2017 навчальному році. «Дивослово» №7-8 2016 с. 2-12.

  11. . Погорелов А. Краєзнавство і література//Дивослово. – 2010.№3.

  12. Пентилюк М. Особливості технології уроку // Дивослово.  – 1998.  – №4.  – С. 17-18.

  13. Пометун О. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: Бібліотека з освітньої політики/ За заг. редакцією О.В.Овчарук. – К.: К.І.С., 2004. – с.66-72.

  14. Пометун О., Пирожненко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: А.С.К., 2004.

Каталог: resources
resources -> 2: нова бібліотечна послуга: використання інформаційних технологій та інтернету в бібліотеці
resources -> Теми рефератів (доповідей) з основ екології
resources -> Міжнародне ціноутворення
resources -> Робоча програма навчальної дисципліни історія міжнародних відносин для студентів IV курсу історичного факультету
resources -> Робоча програма навчальної дисципліни «Історія Західної Європи І Північної Америки Нового часу. Перший період»
resources -> Рефератів з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням»
resources -> Програма навчальної дисципліни Еволюційна психологія напрям 030102 психологія
resources -> Програма курсу «інтелектуальна свобода та доступність інформації в демократичному суспільстві. Етика бібліотечного працівника»
resources -> Основи здоров'Я 2 клас Посібник для вчителя

Скачати 122.13 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка