Г. Д. Берегова діловаукраїнськамов а курс лекцій

Текст документа викладається в основному простими реченнями. Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв’язків між фактами, їх ієрархічну послідовність; тоді доводить вдаватися до складних ( частіше складнопідрядних ) речень; звертаються до них і у випадках, коли потрібно пом’якшити відмову, усебічно аргументуючи її тощо.

Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчасті­ше стоять поряд із присудком. Обставинне підрядне речення розміщується перед головним або слідом за ним, залежно від призначення: якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставить­ся попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити й після головного.

Тенденція до крайньої стислості при викладі фактів (насамперед у діловому листуванні) помітно впливає на будову складного речення, зокрема на кількість слів у ньому. Все частіше можна зустріти такі рекоменда­ції у спеціальній літературі з цього питання: слід від­давати перевагу простим реченням; при вживанні склад­них треба намагатися, щоб вони були короткими — ма­ли не більше одного підрядного речення; скорочення складного речення здійснювати за рахунок дієприкметни­кових і дієприслівникових зворотів.

Ускладнення викладу в документі не завжди пояс­нюється тим, що в ньому складні речення переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ді­лових паперів, підпорядковуючись «академічній» тради­ції, часом непотрібно ускладнюють думку, наприклад:

• 
  При експлуатації атракціону забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача
  
• 
  Відві­дувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі
  
• 
  У цьому році вирішено частину площі засія­ти переобладнаними сівалками за методом херсонських переробників.
  

• 
  підмет ставиться перед присудком ;
  
• 
  узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього;
  
• 
  вставні слова ставляться на початку речення; вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.
  

Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності.

Великого поширення набули пасивні конструкції; в них вибір присудка часто буває досить обмеженим у зв’язку з лексичним значенням підмета наприклад:

показники плану – встановлюються, розраховуються, спускаються;

розміри відрахувань – визначаються;

вимоги до якості – задовольняються (не задовольняються);

прибуток – одержується, розраховується, перерозподіляється;

проект плану – розробляється, обговорюється, затверджується і т.д.

Іншими словами, ці речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевірена тривалою практикою.

„Нанизування” відмінків

Родовий відмінок виражає приналежність, частину цілого – деталь у складі комплекту, окремий факт у системі та ін. Орудний відмінок виражає знаряддя праці. Такі “низки” родових чи орудних відмінків ускладнюють речення.

Наприклад: Госпдоговірні об’єднання, наділені великими матеріально - технічними з а с о б а м и , централізованими ф о н д а м и й р е з е р в а м и, широкими господарськими п р а в а м и , можуть самостійно роз’яснювати важливі питання н а у к и , т е х н і к и й у п р а в л і н н я.

Довжина і складність будови простого речення збільшується також за рахунок віддієслівних іменників і тих зворотів, яких ці іменники вимагають після себе.

Синтаксис ділової документації характеризується наявністю узвичаєно вживаних інфінітивних конструкцій у реченнях резолютивного змісту. У розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми (затвердити, зобов’язати, відзначити, попередити та ін.). Наказові форми (наказую, пропоную) застосовуються лише в першій особі однини – в тих документах, які відображають принцип єдиноначальності.

Дієприкметникові та дієприслівникові звороти
Із метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові та дієприслівникові звороти.

Рекомендацій щодо їх вживання такі:

• 
  Дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови. Тому якщо треба зберегти смисловий відтінок одного з цих типів підрядних речень, його не слід замінювати дієприслівниковим зворотом.
  
• 
  Не рекомендується розпочинати речення або абзац дієприслівниковими зворотами, бо це збільшує його обсяг і надає сухого, трафаретного, канцелярського звучання усьому текстові.
  
• 
  Оскільки смислова близькість дієприслівникових зворотів до підрядних речень менша, ніж у прикметникових зворотів, при заміні – якщо є можливість вибору – про це слід пам’ятати.
  

Розділові знаки у реченнях із прямою мовою та передача прямої мови непрямою розміщено в українському правописі та практикумі з правопису української мови (видання не пізніше 1994 року).

На перший погляд, із точки зору загальнолітературних есте­тичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди озна­чень і додатків у родовому відмінку; через їх вживан­ня збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Зловживання віддієслівними іменниками навіть у ме­жах ділового стилю викликає цілком справедливі нарі­кання. Так, часто без достатніх для цього підстав по­довжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою. Ці словосполу­чення стоять, як правило, після віддієслівного іменника і ведуть за собою ряд додатків і означень у родовому відмінку: Вивчення стану справ з метою подальшого ґрунтовного поліпшення і вдосконалення виробничого процесу... Тому можна вважати цілком слушними ре­комендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудовувати речення з простого на складнопідрядне мети (Щоб вивчити стан справ, не­обхідно...). Тоді довгий ряд іменників у родовому від­мінку відпадає, речення стає чіткішим, прозорішим.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роб­лять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,— дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому слід мати на увазі, що такі категорії діє­слова, як вид, стан, час, створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу «розмовності». Віддієслів­ні ж іменники (саме через відсутність цих категорій) забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас і узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу ділової «значимості», офіційності (найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових, усталених кліше ділового стилю).
Підмет і присудок
Розщеплення присудка
Розщеплені присудки (надати допомогу, здобути перемогу — замість допомогти, перемогти) у ді­ловому тексті стають стандартизованими (а часом і уні­версальними) засобами висловлення, тому вони потре­бують особливої до себе уваги.

Причини розщеплення присудків у діловому стилі:

• 
  Далеко не всі словосполучення «дієслово + імен­ник», часто вживані в ділових текстах, мають дієслівний (однослівний) відповідник. Так, немає однослівного від­повідника у словосполученнях здійснити (провести) за­хід, встановити порядок, виявити увагу, дати (випусти­ти) брак та ін. Тут, як бачимо, вибору немає.
  
• 
  Навіть при наявності дієслівного відповідника словосполучення «дієслово + іменник» може не збігатися з ним за значенням. Порівняйте: проводити, провести змагання - змагатися, надавати, надати допомог - до­помогти. Ці словосполучення набули конкретного зна­чення, близького до термінологічного, а дієслова зберег­ли досить широке загальномовне значення.
  
• 
  У розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії; воно ще може виражати дея­кі додаткові смислові відтінки. Порівняйте, наприклад, значення таких дієслів: давати - надавати, вести - про­водити; проводити - здійснювати та ін.
  
• 
  До складу розщепленого присудка часто входить віддієслівний іменник — термін, який точно кваліфікує певне явище (цього не може зробити звичайне загаль­новживане слово). Наприклад: наїхати (загальновжива­не дієслово) і зробити наїзд (наїзд — юридичне найме­нування певного типу правопорушень); вести перегово­ри — домовлятися та ін.
  
• 
  До складу словосполучення «дієслово + іменник» можна ввести ще одно або кілька означень: надати (грошову, матеріальну, технічну та ін.) допомогу, вести (дипломатичні, торговельні, попередні та ін.) перегово­ри. Якщо в таких словосполученнях провести заміну, то вона виявляється не завжди можливою і доречною, по­рівняйте: допомогти матеріально — так сказати можна; допомогти технічно — не можна.
  
• 
  Розщеплений присудок через свою «громіздкість» начебто затримує увагу читача; інформація таким чи­ном не втрачається, а, навпаки, фіксується в пам'яті читача.
  

Очевидним є те, що у розщепленого присудка е цілий ряд пе­реваг: здатність передавати точні термінологічні значен­ня, створювати потрібний офіційний, без домішки «роз­мовності», колорит висловлення; не останнє значення мають і традиції ділового стилю.

Однак не скрізь і не завжди вживання розщепленого при­судка буває виправданим і доречним, часто це «данина традиції», яку дехто розуміє неправильно. Не завжди розщеплені присудки вживаються точно: не враховуєть­ся та обставина, що допоміжні дієслова можуть сполу­чатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Наприклад: питання можна ставити, порушувати, висувати, але не піднімати, загострювати; до­пускатися (припускатися) можна помилки, суперечності, недоречності, але не браку, по­ломок, розкрадання.

Серед розщеплених присудків трапляються і беззмі­стовні, порожні словосполучення, і словосполучення просто неграмотні (забезпечувати покращення, відбу­вається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.). Отже, оцінити вживання розщепленого присудка можна, лише виходячи з умов певного контек­сту, з урахуванням його виду, мети й призначення.

1. 
   Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 141, 1991 та ін.), присудок при такому підметі ставиться у формі однини (смислове узгодження у множині робить текст розмовним).
   
2. 
   Якщо числівник у підметі закінчується на 2, 3, 4, то присудок ставиться у множині. Однина тут можлива тільки тоді, коли повідомлення фіксує той чи інший факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру (наприклад: Було переведено три працівники...). Такі конструкції в ділових паперах цілком доречні.
   
3. 
   При підметах типу п'ять чоловік, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та ін. присудок може стояти як її однині, так і в множині. Однина підкреслює внут­рішню нерозчленованість, цілісність; вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; вона може позначати пасивність предметів. При позначенні великої кількості предметів теж обирається форма однини.
   
4. 
   Підмети зі словами більшість, меншість, ряд, час­тина, багато, кілька вимагають від присудка форми од­нини. Відступ від цього правила можливий лише при наявності однорідних членів, дієприкметникових зворо­тів або підрядних речень, які узгоджуються з підметом у множині. Наприклад: Більшість абітурієнтів, які успіш­но склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію й забезпечені гуртожитком. Порівняйте це речення без підрядного: Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію й забезпечена гуртожитком.
   
5. 
   Слід рахуватися з тим, що форма однини присуд­ка більш відповідає традиціям книжно-писемного мовлення, тому відступи від неї повинні бути обов'язково вмотивовані.
   
6. 
   При підметі, вираженому займенником хто, при­судок звичайно ставиться у формі однини (Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися...). При підме­ті, вираженому займенниками ніхто, ніщо, дехто та ін., присудок теж ставиться в однині (Дехто з при­сутніх на зборах участі у голосуванні не брав).
   
7. 
   Якщо до складу підмета входить прикладка, вира­жена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою (не завжди буває легко встановити, де в словосполученнях типу вагон-лабораторія, катер-торпедоносець, вагон-майстерня та ін. прикладка; вважається, що прикладкою е поняття вужче, видове, а підметом — ширше, родове по­няття з двох наявних).
   
8. 
   Коли підмет виражений символічною назвою, при­судок повинен узгоджуватись із загальною назвою при цій умовній, символічній. Для ділового стилю нетиповим е написання: «Прогрес» завоював перехідний вимпел тресту; тут мало б бути Об'єднання «Прогрес» завою­вало...
   
9. 
   Присудок ставиться в однині ще в таких випадках:
   

• 
  при наявності протиставних сполучників між од­норідними підметами (не - а, не лише - а й);
  
• 
  при наявності тематичної близькості однорідних підметів;
  
• 
  при наявності повторюваних перед однорідними підметами слів весь, кожний, ніякий;
  
• 
  при перерахуванні, особливо в тих випадках, ко­ли висловленню надається підкреслено безособового ха­рактеру (у продажу є...);
  
• 
  зі словами частина, кількість, ряд, число та ін., що мають при собі означення (значна частина, велика кількість, цілий ряд, деяка кількість) і об'єднують одно­рідні підмети (значна частина станків і механізмів), присудок узгоджується в однині (значна частина вро­жаю жита і пшениці була відправлена...).
  

1. Особливо часто помилки виникають внаслідок то­го, що при дієсловах, які вимагають неоднакових відмін­ків, уживається спільний додаток, наприклад: ... у допові­ді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. По­рівняйте: опанування — методами, але вдосконалення — методів; значить спільний додаток тут неможливий. Ще приклад: ... для організації мас на активні політичні дії замало самого інформування, повідомлення фактів. По­рівняйте; повідомлювати — факти, інформувати — про факти; спільний додаток неможливий.

2. Помилки з'являються й тоді, коли в стійкому сло­восполученні змінюються окремі слова або вводяться нові слова. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним, наприклад: кожного взяло за самолюбство, за робітничу гордість (замість узяло за живе); для відома і для діла, для розуму і для душі (замість до відома) та т.

3. Близькозначні слова можуть вимагати після себе неоднакових відмінків; ми підміняємо одне слово іншим, зберігаючи спосіб керування — і робимо помилку. Ось які близькозначні слова найчастіше взаємозамінюються (зверніть увагу на те, яких відмінків після себе вони вимагають):

4.Часом помилка е результатом нерозрізнення за­собів української і російської мов: те саме (за значенням) дієслово може вимагати в обох мовах від додатків неоднакових відмінкових форм, порівняйте:

Як бачимо, наведені дієслова, хоч і тотожні за зна­ченням в обох мовах, вимагають після себе неоднакових відмінкових форм.

Те саме за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники (при наявності прийменникового типу керування), порівняйте:

Російська мова	Українська мова
Підготовиться к Стремиться к Предупреждать о (об) Думать о (об) Забота о (об) Случилось по Работать по Выполнять по Обратиться по	Підготуватися до Прагнути до Попереджувати про Думати про Піклуватися про Трапилося через Працювати за Виконувати за Звернутися на

5. 
   У діловому стилі є ряд особливо часто повторю­ваних усталених словосполучень дієслівного типу, де ви­бір прийменників неможливий. Так, лише витрати на..., відрахування на..., винагорода за..., покладається на... та ін.
   

Можливість вибору прийменника є не в усіх син­таксичних конструкціях. Використовується ця можливість звичайно для під­креслення певного відтінку думки. Наприклад, напрям усередину чогось, перебування всередині чогось — при називанні транспортних засобів — позначається прий­менником в (у): їхати у вагоні, зайти в каюту; вид тран­спортного засобу — без прийменника: поїздом, літаком, пароплавом або з прийменником на: на літаку та ін.

Деякі з паралельних конструкцій набувають специ­фічного значення саме в ділових текстах, наприклад: за звітний період — за увесь час, взятий разом, як одно нерозчленоване ціле; у звітний період — протягом пев­ного часу, за який звітуються.

Окрім того, що такі прийменники створюють відтінки у значенні, вони ще й надають тексту певного стилістич­ного забарвлення. Наприклад, прийменники по лінії, з боку, в напрямку, з метою широко використовуються в діловому стилі і мають «канцелярське», тобто офіційне, беземоційне забарвлення.

У більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією; він зумовлений також і конкретним текстом (лексико-граматичними зв'язками окремих слів, які сполучаються). Так, наприклад, конст­рукції з на типу на місцеві потреби — і для місцевих потреб різняться відтінками думки: на — вказує сферу вживання, для — мету. Серед трьох варіантів: протягом, на протязі, в протягу, коли мова йде про час, то тради­ційно віддається перевага першому.

Також традиційно закріпилося вживання прийменни­ка проти в діловому мовленні із значенням «порівню­ючи з чимось: Збільшити обсяг виробництва у 2 рази проти 2004 року. Якщо ж у реченні один з порівню­ваних компонентів стоїть у вищому ступені, тоді прий­менник проти не вживається (неправильно: Ярових по­сіяно на 20 га більше проти озимих; треба — ніж озимих, чим озимих).

Прийменник завдяки (він вживається з давальним відмінком: завдяки зусиллям колективу) має відтінок значення дякуючи; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він замінюється прийменником через. Прийменники в - на розрізняються не лише за змісто­вими відтінками (про що вже згадувалося), а й за тра­дицією вживання, наприклад: вчитися в школі, техні­кумі, інституті, університеті та ін., але вчитися на курсах, на вечірньому відділенні інституту, на заочному відділенні університету та ін.; працювати в науково-дослідній установі, в школі, в колгоспі та ін.; але пра­цювати на заводі, на підприємстві, на складі та ін.

Прийменник всупереч вживається лише з давальним відмінком (вживання з родовим відмінком — вияв не­знання норм).

Серед поширених помилок можна назвати ще такі:

1. Відсутність прийменника, що створює двознач­ність (лист організації — від організації? до організа­ції?).

2. Повторювані прийменники можуть пропускатися при однорідних іменниках, якщо останні мають однако­ву форму, близькі за змістом і не поширені означення­ми. Проте повторення прийменника обов'язкове, якщо однорідні слова пов'язуються повторюваними або пар­ними сполучниками, якщо прийменники при однорідних іменниках неоднакові, якщо однорідні слова з'єднуються протиставними сполучниками, якщо однорідні члени по­ширені залежними словами. Прийменники повинні пов­торюватися перед кожним однорідним членом, якщо є потреба логічно виділити кожне слово з тих, що перера­ховуються.

3. Не завжди чітко розрізняються такі конструкції: заготовлено кормів на кожну корову і надоєно молока від кожної корови (в останньому випадку часто непра­вильно вживають на; такі помилки проникають і в га­зетні тексти).

4. Існує тенденція в усній мові скорочувати деякі прийменникові словосполучення: замість на засіданні бюро, на збиранні буряків, на зборах правління та ін. звичайно говорять на бюро, на буряках, на правлінні та ін. Використання таких зворотів у мові документів не­бажане і недоречне.

5. Багато помилок виникає при т. зв. «вільному» (тобто не перевіреному за словником) перекладі устале­них прийменникових конструкцій ділового стилю з ро­сійської мови на українську. А відмінності тут часом значні. Порівняйте:

В українській літературній мові до деяких російських словосполучень цього типу існує не один, а кілька мож­ливих варіантів відповідників. Це дає можливість виби­рати найточніший, якщо між ними е смислова відмін­ність, найвідповідніший (залежно від синтаксичної бу­дови речення) або зупинитися на традиційному в цьому виді документів:

6. Важкими для перекладу є, зокрема, російські конструкції з прийменником по, які в україн­ській мові перекладаються цілим рядом прийменникових і безприйменникових конструкцій, наприклад:

- конструкціями з прийменником по: кампанія по виборах, черговий по вокзалу, наказ по шко­лі, різьба по дереву, по всій Україні, то­вариші по інституту, по можливості, спеціаліст по проек­туванню шляхів тощо;

- конструкціями з прийменником за: за дорученням, за пропозицією, за свідченням, за власним бажанням, за своїми масштабами, за способом, економіст за освітою тощо;

- конструкціями з прийменником з: з нагоди чого, з багатьох причин, дослідження з фізики, курс лекцій з аграрного питання, матеріали з питань економіки, з ініціативи, з примусу тощо;

- конструкціями з прийменником на: називати на ім'я та по батькові, схожий на смак, знати на вигляд, на мою адресу, на його бажання, на замов­лення, на пропозицію, на вимогу тощо;

- конструкціями з прийменником у(в): викликати у службових справах, в усіх напрямках, ко­мітет у справах роззброєння, у вихідні дні, а також у свята тощо;

- конструкціями з прийменником для: комісія для складання резолюції, гурток для вивчення тощо;

- конструкціями з прийменником че­рез: через помилку, через неуважність, через непорозу­міння тощо;

- конструкції з прийменником після: після повернення, після закінчення строку повноважень, після одержання документів, після розгляду чогось, піс­ля прибуття та ін.;

- конструкції без прийменника (з оруд­ним відмінком іменника): повідомити телефоном, пош­тою; старший віком, величезний своїми масштабами; культура національна формою тощо.