Г. Д. Берегова діловаукраїнськамов а курс лекцій


Запитання та завдання для самоконтролю



Сторінка23/27
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4.07 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Запитання та завдання для самоконтролю:


  1. На які види поділяється усне ділове спілкування залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування?

  2. Дайте визначення поняттю „культура управління”.

  3. Назвіть морально-етичні норми управлінської структури.

  4. які морально-етичні принципи, на Вашу думку, повинні лягти в основу ділового спілкування?

  5. Обґрунтуйте необхідність володіння етичними нормами спілкування.

  6. Назвіть найважливіші етичні вимоги у спілкуванні керівника й підлеглого.

  7. Якими якостями повинен володіти „справжній” керівник?

  8. Перерахуйте правила зовнішньої культури поведінки.

  9. Які загальноприйняті правила ввічливості існують для колективу (керівника, відвідувачів)?

  10. Що включає в себе технічна естетика?

  11. Якою повинна бути зовнішня вивіска?

  12. Яку функцію виконують внутрішні вивіски?

  13. Дайте загальну характеристику прийому відвідувачів як різновиду ділового спілкування.

  14. Чи є необхідним графік відвідування?

  15. Як правильно визначити час прийому?

  16. Як обладнується місце для очікування прийому?

  17. Яку роль у прийомі відвідувачів виконує секретар?

  18. Чому необхідно приділяти роль робочому столу працівника?

  19. Від чого залежить стиль поведінки працівника (відвідувача)?

  20. Якими рисами характеризується усне мовлення службової особи?

  21. Назвіть загальні правила для відвідувачів (керівника).

  22. Охарактеризуйте телефонну розмову як специфічний вид усного ділового спілкування.

  23. З яких моментів складається телефонна розмова?

  24. Які особливості має момент встановлення зв’язку в телефонній розмові?

  25. Як слід викладати справу? Закінчувати розмову?

  26. Яку роль виконують ділові засідання в управлінській структурі?

  27. Назвіть види нарад.

  28. Який вид наради вважається найдемократичнішим?

  29. Назвіть вимоги до часу проведення наради.

  30. Які етапи включає в себе підготовка наради?

  31. Як обладнується приміщення для проведення засідання?

  32. Як організовується повідомлення про нараду?

  33. Поясніть значення регламенту наради (засідання).

  34. Як має поводити себе головуючий?

  35. Назвіть правила виголошення ухвали (рішення) зборів.

1Documents. Публічний виступ

2. Індивідуальний стиль мовлення

3. Підготовка до публічного виступу

  • Характер пам’яті

  • Стадії підготовки до публічного виступу

4. Композиція виступу

5. Підготовка тексту до читання

6. Жанри публічних виступів

  • Доповідь

  • Промова

  • Лекція

  • Наукова дискусія

  • Огляд

  • Бесіда


Публічний виступ
Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання. Публічні виступи, лекції, доповіді, теоретичні конференції, диспути, бесіди залучають мільйони людей до активного громадського життя, допомагають їм виявляти творчу ініціативу, служать засобом пропаганди політичних і спеціальних наукових знань, виховують людей в дусі високої культури та свідомості, стійких морально-етичних принципів.

Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вираз обличчя – усе це взірець для слухачів. Мистецтво слова – це перевірений спосіб впливу на маси, тому саме мистецтву слова присвячували стільки уваги кращі оратори.

Кожен промовець – неповторна індивідуальність. Проте ця індивідуальність не властива людині від народження; вона виробляється протягом життя в результаті величезної й тривалої роботи над собою, зокрема над своєю мовою.

Індивідуальний стиль мовлення
Індивідуальний стиль мовлення – поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні засоби.

В індивідуальному стилі виявляється й характер людини. Такі риси, як темп викладу, „небагатослівність” або, навпаки, ускладненість формувань, образність або сухувата логічність визначаються переважно характером людини. Проте постійна, цілеспрямована й свідома праця людини над собою може помітно змінити співвідношення між характером і стилем.,

Наявність індивідуального стилю викладу у людини – не обов’язкова її риса. Індивідуальний стиль усного чи писемного викладу з’являється лише в того, кому постійно доводиться мати справу з писемним чи усним публічним мовленням. У такої людини поступово виробляється своя манера викладу, яка в процесі наполегливої праці над собою може перетворитися в індивідуальний стиль.

Якщо ж людині не доводиться систематично послугуватися публічним мовленням, власний індивідуальний стиль не виробляється.

Слухати такого доповідача, як правило, нецікаво, бо він говорить „з чужих слів”, часто ідучи врозріз із власним характером і власними уподобаннями.

Отже, успіх публічного виступу значною мірою залежить від наявності чи відсутності у промовця індивідуального стилю мовлення.

Та навіть добре вироблений індивідуальний стиль не звільняє людини від ретельної підготовки до кожної доповіді, лекції, промови.
Підготовка до публічного виступу
До виступу людина готується все своє життя: це регулярне читання й обдумування прочитаного, це виписування того, що її зацікавило, добір потрібних матеріалів із газет, конспектування книг і статей тощо. Розширювати коло наукових знань, збагачувати свій життєвий досвід спостереженнями й роздумами – це й означає готувати себе до виступів, полегшуючи цим самим підготовку до одного, конкретного виступу.

Передусім кожен із нас повинен знати характер своєї пам’яті – він визначає загальний рівень людини та її здатності до роботи.

Так, слухова пам’ять вимагає проказування найважливіших матеріалів уголос; зорова – уважного читання, підкреслень у текстів, поміток на полях; моторна пам’ять вимагає виписування того, що треба запам’ятати тощо.

Є ще одна особливість людської пам’яті: нові знання легше приєднуються до вже наявних (наприклад, якщо людина добре знає якусь історичну епоху, то окремі дати історичних подій запам’ятовуються міцніше: вони живуть начебто в тісному поєднанні між собою).


Стадії підготовки до публічного виступу
Підготовка до виступу має такі стадії: обдумування теми, опрацювання і писемне оформлення її (тобто складання конспекту, плану, написання тексту); критичний розбір уже готового виступу; тимчасовий „відхід” від теми (треба, щоб вона уклалась у пам’яті , остаточно викристалізувалась, зазнала певних змін та ін.) – і, нарешті, виголошення її.

Тепер уже мало хто поділяє той погляд, що лектором, доповідачем, агітатором і пропагандистом може бути кожна освічена людина, яка добре знає свою справу (професії, галузь науки, мистецтва та ін.). Проблеми методичної підготовки лектора набувають дедалі більшої ваги. Не можна розраховувати на успіх лекції, якщо лектор не вміє логічно організувати матеріал, пов’язати основні ідеї свого виступу, наведені факти та цифри в єдине ціле, якщо він не вміє повно й глибоко висвітлити тему, і, нарешті, якщо він не вміє враховувати основні особливості своєї майбутньої аудиторії, щоб одразу ж вступити з нею в контакт. Адже контакт забезпечується не в той момент, коли лектор з’явився перед слухачами й побачив їх, а тоді, коли він почав обдумувати свій виступ, уявляючи свою майбутню аудиторію, шукаючи засобів впливу на неї і визнаючи її можливу реакцію.

Саме на цьому етапі лекторові особливо важливо знати інтереси своєї аудиторії, критерії оцінок, рівень вимогливості її, ступінь обізнаності у даному питанні.

Досвідчений оратор звичайно починає підготовку з конкретизації теми виступу, встановлення кола питань, які вона має охоплювати. Далі він виділяє принципові основи проблеми; у цьому неоціненну допомогу йому дають рішення керівних органів й інші офіційні державні документи.

Дуже важливо – особливо коли тема має спеціальний характер – правильно визначити склад майбутньої аудиторії.

Звичайно для всіх видів публічних виступів однаково актуальними залишаються такі джерела до підготовки:



  • Довідкові томи праць, з яких можна встановити, крім усього іншого, в якому творі, коли і за яких умов була висловлена певна думка, де можна знайти оцінку політичного діяча та ін.

  • Енциклопедичні та галузеві термінологічні словники, які дають змогу перевірити точність вживання терміна, поновити в пам’яті якість події, факти, положення.

  • Тлумачні словники, словники наголосів, словники крилатих слів (вони розкривають зміст і походження окремих слів і цілих висловів).

  • Атласи (дають змогу вільно орієнтуватись у просторі).

  • Газети, журнали, спеціальні науково-популярні праці та ін.(так, наприклад, багато корисного можна запозичити у деяких авторів науково-популярних творів – прийоми дохідливого викладу, добір ілюстративного матеріалу, характер порівнянь та ін.

Одним із найпростіших, але й найефективніших джерел поповнення запасу ілюстративного матеріалу для виступів є вирізки з газет. Наявність систематизованих газетних вирізок полегшує й прискорює підготовку нових тем. Оскільки цей матеріал швидко старіє, його треба переглядати й поновлювати (навіть саме збирання вирізок дисциплінує, привчає до методичності, до актуальності). Щоб вирізка мала документальну цінність, на кожній з них обов’язково ставити назву газети й дату (розкладати їх найдоцільніше за певною тематикою).

Як свідчить досвід, виписки краще робити не в зошитах, а на картках або на окремих аркушах, у сучасному діловодстві інформація накопичується і систематизується в базі даних персонального комп’ютера; тоді потрібний матеріал легше знайти, його можна використати в різних ситуаціях.

Виписки на картках можуть бути цитатами з певних джерел, а також просто переказом окремих місць тексту. Це сприяє, крім усього, кращому запам’ятовуванню: адже в пам’яті легше закріплюються ті положення й висновки, які були переписані або – ще краще – самостійно сформульовані. Виписки слід точно документувати (автор, назва твору, рік і місце видання, сторінка).

Існує два найважливіших принципи в роботі над книжкою: 1) уважне обдумування прочитаного, 2) спостереження за системою доказів автора та способом викладу матеріалу. Крім того, політичну, наукову, а часто й пропагандистську книжку в разі потреби конспектують.



Конспект – це короткий виклад твору; він містить найсуттєвіші факти, положення й висновки книги.

Конспектування – трудомістка, але вдячна праця, яка дає вміння точно мислити й говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати весь прочитаний матеріал. Зміст книжки після такого обдумування й чіткого викладу значно міцніше запам’ятовується.

Дуже важливо виробити в собі навички до так званого партитурного читання, тобто такого ознайомлення з книгою, яке дозволяє за дві-три години одержати правильне уявлення про неї, довідатись, що там найцікавіше, який фактичний матеріал у ній можна знайти.

Конспектувати слід не одразу (під час першого читання). Доцільніше спочатку одержати загальне уявлення про твір в цілому, а лише після цього, під час повного його читання, почати конспектування.

Існує два види конспектів: текстуальний конспект (найважливіші положення виписуються у вигляді точно документованих цитат) і вільний конспект (це стислий виклад праці; у формі цитат включаються лише корінні, принципові положення, висновки , формування).

Техніка конспектування: головні ідеї і положення книжки виділяти (підкресленням, розміром літер та ін.); цитати супроводжувати позначенням сторінки; на полях робити короткі підзаголовки, що розкривають зміст розділу. Дуже корисно розшукати рецензію на книжку й використати її. Тоді зростає об’єктивність знань при зіставленні різних точок зору на одну проблему; є можливість уникнути повторення перед аудиторією неточностей і хибних положень книги, якщо з’явиться потреба на неї посилатися.

Лектори, яким часто доводиться виступати, ведуть постійні записи, куди вносять цікаві цифри, факти, гострий епітет, прислів’я, приказку. Адже поняття „ілюстрація” в доповіді, лекції – це не лише цифра або факт, це й образ художнього твору, ситуації з кінофільму тощо. Усе це може послужити добрим матеріалом для пожвавлення й уточнення виступу.



План майбутнього виступу складається в процесі опрацювання різних допоміжних матеріалів: вивчення рішень керівних органів й уряду, книг, брошур, збирання газетних вирізок та ін. Так поступово вимальовуються контури майбутніх розділів. Потім нагромаджуються цифри, факти тощо. Коли підготовчу роботу закінчено, треба розпочати обдумування порядку розміщення окремих частин доповіді, остаточне визначення кількості їх, послідовності й обсягу. Так в уяві доповідача постає план майбутнього виступу.

Пишеться розгорнутий план так: аркуш паперу ділиться на дві частини. Ліворуч пишеться назва розділу плану, праворуч, на більшій частині сторінки, викладаються основні формулювання.

Дозволити собі виступати за розгорнутим планом може лише людина, яка звикла вільно триматися перед незнайомою аудиторією, досконало знає матеріал, а головне – добре володіє усним публічним мовленням, має багатий запас слів і вміє урізноманітнювати виклад.

Тези доповіді є таким же „робочим інструментом” доповідача, необхідним йому під час виступу, як і план.

Основне призначення тез – відновити в пам’яті зміст доповіді. Добре складені тези – це підготовлена продумана доповідь, економно сформульована, але повна.

Укладання тез – це велика, трудомістка робота, проте автор тез має можливість у будь-який час поновити в пам’яті доповідь і виголосити її.

Якщо доповідач під час виступу користується тезами, то на полях проти кожного положення треба ставити короткий заголовок. Коли заголовки зроблено правильно, доповідач зможе легко відновити в пам’яті зміст кожної тези.



Повний текст виступу пишуть тоді, коли він потрібен не для одного виступу (наприклад, публічна лекція). Досвідчені лектори знають, що в та­ких випадках краще одразу витратити певну кількість часу на розгорнутий виклад, ніж потім знову поверта­тися до виправлення й доповнення в тезах і в плані (а вони обов'язково будуть).

Текст виступу пишеться повністю й тоді, коли він бу­дується на великому й складному матеріалі, висвітлює ряд серйозних теоретичних проблем. Робота над текстом допомагає відшліфувати формулювання, опанувати ма­теріал.

Вимагають написання повного тексту й офіційні доповіді, зокрема звітного характеру (проте мати гото­вий текст доповіді — не означає обов'язково читати її перед аудиторією).

Композиція виступу
Кожен виступ, незалежно від свого жанру, повинен підпорядковуватись логічним законам, які відображають об’єктивні закони існування навколишнього світу. У зв’язку з цим логічність викладу є необхідною умовою точного повідомлення про будь-який об’єкт.

Як для ділового документа, так і для офіційного виступу в основі викладу повинна бути не хронологічна, а логічна послідовність, яка б відповідала внутрішній структурі, логіці того, про що говориться. Тому вибір матеріалу для виступу, його розташування повинні диктуватися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу, а не просто зовнішніми причинами.

Цій ідеї повинен підпорядкуватися й поділ виступу на частини. Поширена така помилка: автор поділив свій виступ на частини за суто зовнішніми ознаками, найчастіше хронологічними, до того ж і заголовки дав «непрозорі» (із них майже нічого не можна вияснити про зміст частин виступу). Такий поділ не допомагає авто­рові, а, навпаки, заважає йому. Отже, при поділі ви­ступу на частини слід орієнтуватися лише на якусь одну ознаку (на одну підставу поділу); заголовки час­тин теж повинні бути однотипними.

В основі викладу кожного розділу має бути упредмечене, доказове, несуперечливе мислення. Доказ — це логічна дія, у процесі якої істинність певної думки об­ґрунтовується з допомогою інших думок, вірогідність яких доведена практикою. Найбільш правдивий і неза­перечний доказ — це сукупність фактів, які обґрунто­вують тезу, особливо якщо ці факти нові, свіжі, невідо­мі слухачам, якщо вони водночас і достатньо вірогідні, щоб не потребувати додаткового обґрунтування.

Якщо доповідач користується термінами, то він по­винен бути переконаний у тому, що його слухачі знають найважливіші з них і правильно розуміють їх значен­ня (окремі терміни слід було б тактовно, непомітно пояснити). Визначення, якими користується автор, повин­ні будуватися правильно: у них мають вказуватися найважливіші ознаки предметів, а не другорядні чи ви­падкові (суть визначення полягає в тому, щоб вказати, чим цей предмет є, які в нього якості наявні, а не в тому, щоб сказати, чим він не є і яких ознак він не має).

Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним або індуктивним (дедуктивний — від загального до част­кового, індуктивний — від часткового до загального). Перевага дедуктивного методу в тому, що вже на початку можна ознайомити слухачів із головною ідеєю, основною думкою автора. Так будуються виступи в обговоренні складного питання, коли промовець одра­зу ж формулює основну тезу, а потім коротко аргумен­тує її.

Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг матеріалу великий, простіше викладати його від част­кового до загального, поступово підводячи слухачів до засвоєння головної думки.

Виступ із позицій чисто «зовнішніх» (як він сприймається слухачем) має неоднаковість (не лише смислову, а й лексичну та інтонаційну) таких його частин, як «зачин» (нав'язуван­ня контакту з аудиторією), «виклад» (висвітлення ос­новних положень виступу) і «кінцівка» (повідомлення про закінчення).

Контакт між слухачами та виступаючим значно залежить від того, яке враження справить промо­вець у час його появи, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ. Слухачі завжди добре відчувають, чи промовець виступає з внутрішнім задоволенням, чи лише з обов'язку; вони досить швидко орієнтуються й у тому, чи промовець володіє матеріалом, а чи боїться і теми, й аудиторії. Тон його, манери, одяг, жести, мімі­ка, інтонації — усе промовляє до слухачів і все або по­силює вплив від сказаного, або, навпаки, послаблює його.

Тому перед виходом на трибуну слід зібратися з думками, зосередитися, підготувати себе внутрішньо й починати виступ активно, доброзичливим тоном, одра­зу ж показавши своє бажання щось нове повідомити аудиторії. Якщо промовцеві вдасться закріпити такий початок цікавою і змістовною подальшою розповіддю, викликати до себе повагу слухачів за знання, щирість, принциповість і переконаність, то можна вважати, що контакт встановлено.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка