Г. Д. Берегова діловаукраїнськамов а курс лекцій


Мета й завдання курсу “Ділова українська мова”



Сторінка4/27
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4.07 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Мета й завдання курсу “Ділова українська мова”


Майбутній фахівець повинен вільно володіти професійним мовленням (рис.3):

  • орієнтуватися в змісті висловлювання (визначати основну думку, тему, передавати його зміст);

  • чітко й логічно будувати висловлювання на професійну тему (складати план, визначати композицію, здійснювати послідовний перехід від однієї мікротеми до іншої, дотримуючись відповідних засобів зв’язку в тексті, послуговуючись офіційно-діловим, науковим і частково розмовним стилями);

  • мати чітке уявлення про терміни (інженерно-технічні, агробіологічні, фінансово-економічні тощо) та раціональне їх використання у професійному мовленні поряд з їх діалектними відповідниками;

  • відбирати мовні засоби відповідно до змісту, стилю висловлювання;

  • мати відповідні навички культури професійного спілкування.
















Уміння будувати власне висловлювання











Рис. 3. Мовленнєва діяльність майбутнього фахівця

Володіння усною й писемною формами ділового мовлення вимагає від мовця певних мовленнєвих умінь і навичок (табл.2, 3).



Таблиця 2
Усні мовленнєві уміння й навички майбутніх фахівців


Види ділового спілкування

Види усного мовлення

Уміння й навички

Спілкування в колективі


Діалогічне

+екстралінгвістичні засоби




Уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, добирати мовні засоби відповідно до мети і ситуації спілкування

Прийом відвідувачів


Діалогічне

+екстралінгвістич-ні засоби




Уміння слухати співбесідника та будувати короткі, динамічні й тісно пов’язані між собою репліки

Телефонна розмова


Діалогічне

-екстралінгвістичні засоби (крім паузи, інтонації)



Уміння членувати текст на смислові та інтонаційно закінчені частини


Ділові засідання, наради: інформаційні, диспетчерські,

Дискусійні



Монологічне

Діалогічне

Діалогічне


Аудіо-мовленнєві навички, навички партитурного читання, уміння будувати зв’язне висловлювання

Публічні виступи:

Доповідь


Промова

Лекція


Бесіда

Монологічне

Монологічне

Монологічне

Діалогічне



Навички конспектування, вибіркового читання, виписування, складання тез.

Уміння будувати зв’язне висловлювання з попередньою підготовкою чи без неї.





Таблиця 3

Писемні уміння й навички майбутніх фахівців


Структура документа

Уміння й навички

Низький рівень стандартизації

Уміння дотримуватися теми висловлювання, будувати текст відповідно до його мети, основної думки та адресата мовлення, будувати висловлювання чітко й послідовно, установлювати причинно-наслідкові зв’язки між фактами та явищами, робити необхідні узагальнення й висновки, використовувати різноманітні мовні засоби відповідно до типу, стилю, жанру висловлювання.

Навички будувати зв’язне висловлювання, конспектувати, занотовувати, виписувати, складати тези, удосконалювати висловлювання (коректувати й редагувати текст).




Високий рівень стандартизації

Уміння вибирати мовну конструкцію, потрібну саме в даному конкретному випадку, заповнювати формуляр.

Навички будувати за готовими зразками словосполучення й речення, не передбачені формуляром.




Культура мовлення
Поняття “культура мовлення” є багатозначним:

  • Культура мовлення – це стан мовленнєвої культури суб’єкта мовлення, його мовленнєво-мовні здібності й особистісні властивості.

  • Культура мовлення – це сукупність, система властивостей, ознак, якостей мовлення, які свідчать про його досконалість.

  • Культура мовлення – це галузь лінгвістичних знань про систему комунікативних якостей мовлення.

  • Культура мовлення – це здатність мовної особистості використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення.


Культура мови та культура мовлення
Тісний зв’язок між мовою і мовленням спричинився до того, що в процесі становлення науки про мовну культуру в українській лінгвістиці не усталився єдиний термін: паралельно вживаються два термінологічні словосполучення – “культура мови” і “культура мовлення”.

Коли йдеться про наукову дисципліну, завданням якої є удосконалення літературної мови як засобу культури, про зіставлення різних жанрів і форм висловлювань, про мовне життя суспільства і тенденції його розвитку, тобто про те, що називають об’єктивно-історичним аспектом, - тоді доцільно вживати термін “культура мови”. Але її нормативно-регулювальний аспект пов’язаний зі встановленням правил користування мовними засобами, зорієнтований на носіїв мови, мовлення яких потрібно привести у відповідність з об’єктивно існуючими нормами. У цьому випадку доречніше було б говорити про культуру мовлення. Вивчення особливостей використання мовних засобів окремими людьми чи певними суспільними групами в комунікативних цілях стосується сфери мовлення.

Отже, здатність використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення, і становить культуру мовлення. Як зазначає Н.Бабич, сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною, асонансом чи дисонансом у якомусь стильовому вияві – ту чи іншу із названих ознак може мати мовлення. Тому слід говорити про культуру мовлення: “Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі знання і чуття рідної мови, уміння користуватися її виражальними засобами, її стилістичною багатоманітністю – найкраща опора, найбільш надійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності”(Н.Бабич).

Норми української мови

Центральним поняттям культури мовлення є мовна норма. Дотримання чи порушення мовних норм служить найважливішим критерієм оцінки висловлювань.


Відомий російський мовознавець С.Ожегов дає таке визначення: “Норма – це сукупність найбільш придатних … для обслуговування суспільства засобів мови, яка складається як результат відбору мовних елементів (лексичних, вимовних, морфологічних, синтаксичних) із числа тих, що співіснують у мові, виникають як нові або беруться з пасивного запасу минулого”.

Подібні визначення дають і українські мовознавці. Так, у “Словнику лінгвістичних термінів” Д.Ганича та І.Олійника читаємо, що мовні норми – це “закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (у галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль”.

Отже, мовна норма – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць, тобто формулювання “сукупності правил, що забезпечує регулярне відтворення у мовленні зразкового варіанта мови”(О.Ахманова).

Сформовані норми мови охоплюють усі рівні мовної системи і тому можуть бути названі структурно-мовними. Б.Головін пропонує розрізняти такі типи норм:



  1. норми вимови – регулюють вибір акустичних варіантів фонем або морфем (напр., можна [озим’і] і не можна [оз’і м’і];

  2. норми наголошування – регулюють вибір акустичних варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених;

  3. норми словотворення – регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова (напр., можна зернові – і не можна зерняні);

  4. норми морфологічні – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова (напр., тракторів, бригадирів, але деталей, доповідей);

  5. синтаксичні норми – регулюють вибір варіантів побудови речень (напр., не можна Директор видав дівчині довідку, з якою потім познайомився - можна Ознайомившись із довідкою, директор видав її дівчині);

  6. норми лексичні – регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлювання (напр., можна рятувальник – не можна рятівник, якщо мовиться про посаду);

  7. норми стилістичні – регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (напр., велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі; у зв’язку з тим, що, а не бо…в офіційно-діловому стилі).

Норми літературної мови розрізняються за ступенем “міцності” в різних ярусах мови і варіюються в різних умовах спілкування. Суворість приписів, жорстокість правил панують у галузі вимови, наголошування, морфології, орфографії і пунктуації. У лексиці помітніше, ніж у граматиці, схрещуються жорсткі приписи норми і м’які рекомендації доцільності. У стилістиці панує доцільність. Відповідно міняються критерії оцінки: замість “правильно – неправильно” головним стає “прийнято – краще”. Саме цим орієнтиром керуються при визначенні мовно-стилістичних норм.

М.Пентилюк зазначає, що мовною нормою виступає будь-яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, - що сприймається як зразок. На основі цього вона виділяє такі норми української літературної мови:



  • орфоепічні - регулюють вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах;

  • лексичні - вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні;

  • граматичні - правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень;

  • стилістичні - вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення;

  • орфографічні - правильний запис слів;

  • пунктуаційні - правильну розстановку розділових знаків.

Н.Бабич зазначає, що головними ознаками норми є відповідність системі мови, стабільність, обов’язковість. Засвоєння норм, які не порушують систему певної мови, утруднюється сьогодні вживанням двох і більше мов у практиці спілкування: небезпеку появи інтерферентних явищ, “суржику” повинні враховувати всі, хто причетний до вироблення навичок літературно-нормативного мовлення. Літературна норма – це певна штучність (на відміну від норм розмовно-просторічних, діалектних, що відзначаються невимушеністю входження в мовну свідомість людини), яка хоч і постає як результат систематизації певного явища, засвідчуваного всіма системами національної мови, проте стосовно деяких із цих систем є суперечливою. Тому “засвоєння норм літературної мови буде полегшуватися за умови поступового розмивання, нівеляції територіальних чи й соціальних діалектів внаслідок поширення літературного мовлення, насамперед усної його норми”.
Норма та правило. Слід розрізняти терміни „норма” та „правило”. Правила – це положення, які виражають певну закономірність, постійне співвідношення мовних явищ або які пропонують як нормативний конкретний спосіб використання мовних засобів у писемному і усному мовлення. Правила, як і мовні норми, - категорія історична: зміна в словнику чи в граматичній системі мови призводить до зміни правил, бо вони повинні теж відтворювати розвиток мови. Правила граматичні регулюють застосування форм слів залежно від словозміни та словотвору, синтаксичних конструкцій; орфографічні стосуються написання слів та їх форм; пунктуаційні корегують постановку розділових знаків відповідно до змісту й форми реалізованої засобами мови думки, урахування мети висловлювання.

Норма та правило взаємопов’язані: вони корегують мовну систему й одночасно визначають рівень культури мовлення. Однак правила можуть і не відбивати літературних норм, нерідко навіть суперечити їм (наприклад, правила правопису й орфоепічні норми). Правила не можуть охопити всі норми – доказом цього є численні винятки з правил, які подають словники, правопис. Правила змінюються частіше, ніж норми, - закономірне прагнення зробити правило ближчим до реальної мовної дійсності, урахувати її різноманітність, варіантність.


Комунікативні якості літературного мовлення
Першою і найголовнішою вимогою до будь-якого висловлювання є його правильність, відповідність використаних мовцем засобів нормам літературної мови. Б.Головін слушно відмічає, що “мовлення може бути цілком правильним, тобто не порушувати мовної норми, - і недоступним для неутрудненого розуміння. Воно може бути правильним і в окремих випадках зовсім недоречним”. Це трапляється тому, що норма регулює лише структурний, знаковий, мовний аспект спілкування, залишаючи осторонь такі важливі позамовні регулятори мовленнєвої діяльності, як відношення до дійсності, до суспільства, до свідомості й поведінки людей. У результаті цих факторів формуються вимоги до комунікативних якостей мовлення.

Дослідження цього питання започаткували ще античні теоретики ораторського мистецтва, які вже тоді виділили такі якості хорошого мовлення , як ясність, чистота і доцільність, стислість, краса мови.

Загалом у працях українських мовознавців виділяються такі комунікативні якості культури мовлення:


  • М.Жовтобрюх – правильність, точність, логічність, чистота;

  • М.Сулима – правильність, чистота, зрозумілість, ясність;

  • Л.Булаховський – правильність, точність, збагачення, естетичність, ясність;

  • Л.Мацько – правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, різноманітність, доречність, достатність, емоційність, ясність;

  • О.Бєляєв – правильність, точність, виразність, багатство, змістовність;

  • М.Пентилюк – змістовність, правильність, чистота, точність, логічність і послідовність, різноманітність, доцільність, виразність і образність.

Теоретичні проблеми формування комунікативних якостей мовлення розробляє Н.Бабич, характеризуючи ознаки висловлювань, основні вимоги до вибору мовних засобів:

  • чітке дотримання прийнятих у суспільстві і у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів; їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа, правильне використання ключових слів;

  • дотримання норм сучасної української літературної мови, недопущення калькування, змішування мов; уживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям слів, найдоцільніших, найдоречніших у даній ситуації мовного спілкування;

  • відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий дисонанс);

  • логічна довершеність формування думки;

  • чіткість висловлювань;

  • послідовність і точність викладу;

  • несуперечність частин у тексті;

  • лаконізм мовного вираження думки (при збереженні повноти інформації, ясності викладу, точності опису);

  • строга відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності;

  • вичерпність інформації, аргументацій, їх відповідність реальному стану справ;

  • конкретність думки, відповіді;

  • неупередженість оцінки фактів тощо.

А.Коваль у навчальному посібнику “Культура ділового мовлення” подає такі комунікативні якості ділового мовлення:



  • Об’єктивність, яка досягається високим ступенем безособовості, відсутністю будь-яких суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокрема у доборі лексики, синтаксичній побудові.

  • Логічна послідовність, ознаками якої є тісний логічний зв’язок думки, чітко виявлені причинно-наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами; інші типи зв’язків протиставлення, підкреслення черговості (одночасно, спочатку), мети (з цією метою, для того, тому), результативності (отже, таким чином, у результаті); конкретизація якогось місця (наприклад, зокрема).

  • Повнота інформації – складники думки мають у тексті своє словесне вираження, ніщо не пропущено, нічого не треба домислювати.

  • Ясність викладу, точність опису – це дві тісно пов’язані між собою ознаки. Ясність викладу ґрунтується на правильному доборі слів і словосполучень.

  • Доцільність полягає у виборі серед близьких між собою слів і словосполучень найдоцільнішого в цій конкретній ситуації.

  • Переконливість викладу забезпечується обґрунтуванням висловленої думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі фактів і цифрових даних.

  • Лаконічність викладу характеризується відсутністю зайвих або “порожніх” слів, повторень, багатослівної аргументації тощо.

  • Стислість і чіткість викладу створюється за рахунок правильного компонування думки.

  • Нормативність мовних засобів - відповідність нормам загальнолітературного вжитку, тобто нормам сучасної літературної мови.

  • Зрозумілість мовлення – вживання загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів літературної мови в тому значенні, яке закріплене у словнику, усталених, загальноприйнятих тощо.




Запитання та завдання для самоконтролю:


  1. Розгляньте різні версії походження української мови; обґрунтуйте ту, до якої Ви схиляєтеся.

  2. Яке місце посідає українська мова серед інших мов світу та як вона пов’язана з іншими слов’янськими мовами?

  3. Яким документом визначається державний статус української мови, якими регулюється її функціонування?

  4. Доведіть, що формування культури мовлення – це не лише філологічна, а й соціальна проблема.

  5. Яку роль відіграє досконале мовлення у професійній діяльності?

  6. Доведіть, що терміни “мова”, “мовлення” багатозначні.

  7. Висловіть свою думку про співвідношення мови та мовлення.

  8. Як функціонально характеризуються мова й мовлення?

  9. Поясніть різні визначення низки функцій мови.

  10. Користуючися схемами, створіть повідомлення про форми мови та види мовлення.

  11. Визначте відмінність між усною та писемною формами мовлення.

  12. Дайте визначення літературної мови.

  13. Що входить до поняття “діалектна мова”?

  14. Назвіть особливості діалектів, притаманних мовленню мешканців Вашої місцевості.

  15. Доведіть, що писемне мовлення контекстуальне, а усне – ситуативне.

  16. Визначте фактори, якими забезпечується мовлення.

  17. Схарактеризуйте ситуацію спілкування.

  18. Що вивчає ділова українська мова в усній і писемній формах?

  19. З якими дисциплінами тісно пов’язане вивчення курсу “Ділова українська мова”?

  20. Дайте різні визначення поняття “культура мовлення”.

  21. У якому випадку доречним буде послуговування терміном “культура мовлення”, а в якому - “культура мови”.

  22. Що таке “мовна норма”? Назвіть типи норм.

  23. Чи може норма співпадати з правилом (орфографічним, пунктуаційним, граматичним), чи може протирічити норма правилу?

  24. Які комунікативні якості притаманні діловому мовленню?


Documents


1. Стилістика

2. Стилі мовлення

  • Стиль літературної мови

  • Стилістична норма

  • Підстилі

3.Функціональні стилі української мови

  • Розмовний стиль

  • Науковий стиль

  • Публіцистичний стиль

  • Художній стиль

  • Офіційно-діловий стиль

  • Епістолярний стиль

  • Конфесійний стиль

4. Мова та стиль наукової праці

  • Функціонально-синтаксичні засоби

  • Засоби логічного зв’язку

  • Синтаксис наукової мови

  • Культура наукової мови



Стилістика
Стилістика - розділ науки про мову, що вивчає стилі – різновиди літературної мови, що обслуговують різні галузі суспільно-громадського життя.

Стилістика - це наука, яка займається відбором виражальних засобів мови для їх функціонування в мовленні залежно від мети висловлювання та мовленнєвої ситуації.

Кожний розділ стилістики охоплює певне коло понять.

Стилістика мови (мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису

Стилістика мовлення (функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній); загальні ознаки стилю:



  • функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

  • завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;

  • стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

  • мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Стилістика як наука про стилі мовлення включає і явище синонімії, що охоплює не тільки лексику, а й граматичну будову мови. До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).

Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчити студентів варіативно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів.


Стилі мовлення
Стиль літературної мови
Стиль (від латинського stilus – паличка для письма) мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування. Це мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:



  • сферу поширення і вживання (коло мовців);

  • функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

  • характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

  • систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови.

Стилістична норма
Стилістична норма регулює використання слів, варіанти побудови словосполучень, речень у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в текстах інших стилів вони можуть також нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправданим.

Розрізнення стилів безпосередньо залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Сучасна літературна мова має розгалужену систему стилів, серед яких основними є: розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий). Окремими науковцями виділяються ще й епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, книжна й розмовна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна. Стилі, сформовані на книжній основі, й називають книжними.


Підстилі
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний тощо.

Ураховуючи діалектне середовище мовців, під час розгляду функціональних стилів української мови слід акцентувати увагу майбутніх фахівців на офіційно-діловому, науковому та розмовному стилях і спрямовувати їх на вживання у професійному мовленні стилістично виправданих діалектних слів, оскільки саме цими стилями найчастіше вони послуговуватимуться у професійній діяльності (див. табл.4).

Дані таблиці 4 дозволяють зробити такі висновки: стилістично виправданим і доречним може бути вживання діалектних слів у побудові розмови, бесіди (розмовний стиль), у регулюванні офіційно-ділових стосунків використання діалектизмів недопустиме (за винятком цитування), а в побудові наукового тексту можливе їх уживання як термінів чи ілюстративного матеріалу.
Таблиця 4
Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань


Стилі мовлення

Мета мовлення

Форма реалізації стилю

Мовні особливості стилів

Офіційно-діловий

Повідомлення

(інструктаж, документація)



Монолог

(діалог)


Переважають нейтральні мовні засоби, ділові штампи, складні речення; відсутні емоційно забарвлені та діалектні слова (за винятком цитування).

Науковий

Повідомлення

(пояснення)



Монолог

Характерне вживання термінів, спеціальної фразеології, складних синтаксичних конструкцій; повних речень. Діалектні лексеми термінологізуються або вживаються як ілюстративний матеріал.

Розмовний

Спілкування

(бесіда, розмова)



Діалог

Використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені, просторічні, діалектні слова, звертання, вигуки, неповні речення тощо.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка