Г олодомор 1933 року



Дата конвертації05.12.2018
Розмір0.95 Mb.
ТипКонцепція
Тема: Голодомор 1933 року

Тип уроку:Позакласний захід

Міжпредметні зв’язки: українська література та історія України з елементами дослідження.

Мета:

навчальна: ознайомити учнів з історією виникнення голоду 1933 року в Україні та як вона висвітлена в нашій літератури, проаналізувати художні твори, присвячені цій темі;

розвивальна: розвивати правильність думки, виходячи зі змісту твору, уміння підтверджувати свої думки цитатами із творів, проводити дослідження індивідуально, робити висновки;

виховна: виховувати свідомих громадян України, формувати почуття патріотизму, любов до рідного слова, виховувати повагу до історії свого народу, затверджувати ідеали гуманізму, добра та справедливості.

Концепція уроку: максимально реалізувати на уроці основні аспекти української літератури періоду голодомору 1933року , формувати соціокультурну компетенцію учнів.

Методи та прийоми навчання: аналіз інформації, дискусія.

Обладнання: книжкова виставка, магнітофонні музичні записи, мультимедіа, портрети пісенників. На столі розламана хлібина, поруч кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, три свічки. На дошці рушник вишитий червоно - чорними кольорами.

Хід уроку

І. Організаційна частина (Лунає музика - "Реквієм". Учні одягнені у вбрання темного кольору, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ)
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми, мети і завдань уроку

Викладач української літератури (пропонує записати епіграфи) А голод стогне на селі,

І стогне він, стогне по всій Україні.



Кара Господа. Тисячами гине голодний народ.

Т. Шевченко "Княжна".

Ні труни, ні Христі, І ні тризни!

Прямо в яму. Навіки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни.

І її затамований гнів.

Антоніна Листопад.

Пам'ять - нескінчена книга, в якій записано все і життя людини, і життя країни. Та багато ж списано кривавим і чорним! Читаєш і по- думки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де смертним шрифтом вкарбовані слова про голод і сатанинські обіцянки "вождів". Багаті? - Старцюватимете! Співучі? - Заплачете, затужите! Горді? - впадете на коліна! Густолюдні? - Прополимо! В історії оглянетесь? - Очі проколемо! Пішов голод Україною. Моторошний парадокс: вмирали люди на плодючих чорноземах шанованої світом житниці, просто серед поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, поодинці і сім'ями, вилягали родини і села. Голод забрав тих, хто за шмат хліба насущного не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з холодних дитячих ротиків, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати - не зважився так жити. (Розповідь ілюструється фотознімками з книги О. Міщенка "Безкровна війна" Звучить перша частина "Реквієму" Моцарта.) Викладач історії. Важко навіть через півстоліття ступати болючими стежками трагедії. Не віриться, що тут в Україні, раптово зник хліб і люди залишились без зерна.

Літа 7441 від створення світу (літа 33 ) від різдва христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів. Тож перегорнемо скорботні сторінки народної пам'яті. (Учениця запалює свічку - кожен учень перед читанням запалює свічку пам'яті)

1-учень(історик). Це не було стихійне лихо, а умисно підготовлений голодомор. У 1933 році, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, Сталін заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік». Після такої заяви мало хто міг висловити іншу точку зору. Становище в країні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 р. партійно - державна верхівка прийняла холоднокровне рішення вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців комісія під керівництвом Кагановича, Молотова викачала у селян внутрішні фонди - продовольчий, насіннєвий.

Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху - позбавлення поля на десять років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

2-учень(літературознавець).

Обдирали селян ,обдирали селян, наче липку.

Мав коня - то вже був з куркулів.

Супротивних - в Сибір, там, крізь шибку.



Скільки глянеш - дроти та борів.

В таборах той, що землю любив,

У буремні відстояв грудьми .



"Вождь великий" всю тундру засіяв, З України моєї кістьми

П. Говалатюк



( Звучить "Реквієм" Моцарта)

Викладач історії. ... Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові й не впізнало землю. Чорне вороння зграями ширяла над селами, заціпленими в тяжкому смертному сні. Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліптичні видива. Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні. Пам'ятають інше...

Вшануємо пам'ять загиблих в 1933 році хвилиною мовчання (Після цього учні запалюють свічки пам'яті)

3-учень(літературознавець).

Цей сніг, як сон, прийшов - розтане.

Село летить в тумані.

Голодний рік.

Голодний день.

Іде - не йде, позве по мертвих,

й хвалити Бога - хоч позве.

Весняний дух живий - не спертий.

До сонця зводить все живе,

й воно і молиться, і плаче,

й радіє сонцю і воді

коли він знав, коли б побачив -

сини ростуть на лободі

сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво:



В Москві весна його весна!
4-учень(літературознавець). Так про цей страшний рік пише у своєму вірші поет Будрянський.

В селі весна повзе на ліктях, Повзе по мертвих і живих, В долині сонце мовлять діти, Що дзвінко капає із стріх. І п'ють опухлими вустами Оту живицю молоду Їм жить і жить, та над полями Знов ворон каркає біду. Забрали тих, хто із комори, Пашню останню забиравав, Хто ще активним був учора, Сьогодні ворогам ставав: Голодний рік… Жорстокий світе. Дай хоч зрадію для живих. Весна. І сонце ловлять діти, Що дзвінко скапує із стріх.

2-учень(історик). Що ж забрали в могили мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те, а й те, що і чого вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 1933 року в демографічній структурі населення.

А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації - гени розуму, здоров'я, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

5-учень(літературознавець). Про страшні муки і переживання українського народу в 1932 - 1933 рр. відомо ще небагато. Писати, свідчити про голодомор насмілилось не багато письменників.

Хто знав, хто вів смертям і стратам лік? Де фільм, який би показав нам голод, Отой проклятий 33-й рік?...
6-учень(літературознавець). Василь Барка, представник української діаспори в США, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі "Жовтий князь" , не втішаючи себе надією, що цей твір буде колись надрукований в Україні. В. Барка написав цей твір 1958 — 1961 роках, письменник створив символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою спустошення, сіє муку і смерть серед людей. Роман "Жовтий князь"- є першим романом в українській літературі про голодомор 1933р.

Трагічна доля родини Катранників - Мирона, Дарії та їхніх дітей Миколи, Андрійчика, Олени із села Кленотоги - уособлює шлях мільйонів українців на Голгофу голодної смерті.

Селяни не можуть зрозуміти, чому їх гноблять, хто творить основу життя для робітництва, для міста, приневолюють до голодної смерті, знущаються, вселяють підозру один до одного, ненависть, заздрість і жадобу крові.

"У сутінках Мирон Данилович витягає з потаємної схованки жменьку пшона, дітей будять серед ночі, щоб нагодувати кашкою."

Уранці сім'я годується їстівною травою. У сусідів Катранників теж улаштовують обшуки і забирають найнеобхідніше. У декого шукали навіть у колисках, перевертаючи дітей.

«Уранці майже все село йде до церкви. До них приєднуються люди з інших сел. Слабкі ідуть за сильними. Хтось із селян говорить, що добре було б з опухлими дітьми стати під Москвою і не зрушити з місця, поки не повернуть хліба».

6-учень(літературознавець). Сторожа починає стріляти у людей. Перші у натовпі падають, але піднімаються інші, їх гонить голод. Кулеметними чергами, наче у жнива, охоронці косять селян. Дострілюють поранених.

«Навесні всі у родині Катранників уже ледве рухались. Мирон Данилович зовсім не мав сили, але треба було йти шукати чогось їстівного. Разом з батьком вирушив Андрійко. Дорогою побачили людські кістки. Через кілька днів Мирон побачив, як колгоспники засіюють поля, намагаючись кинути чогось до рота, але не можуть, бо за ними слідкують. Тракторист потайки дає Миронові трошки соняшникового насіння.

Середній син, Андрійко з другом Олексою ловлять черепашок, але їх відганяє від цього зайняття старший хлопець. Олекса розповідає, як тепер мають називатися місяці; грудень - трупень, січень - могилень, вересень - розбоєнь, жовтень - худень, листопад – пухлень».
7-учень(літературознавець). Голодуючі сім'ї їли кукурудзяні качани і стебла, просяне лушпиння, сушену солому, трави, гнилі кавунці, буряки, стружку акації, а також м'ясо домашньої тварини і дохлих коней:

"Пес то наближався, то застив на місці і довго, мов зачарований, глядів на кусник їстівного, в руці господині. Зрештою, той кусник спокусив переступити через поріг. Андрій ударив кочергою, і приголомшений пес заскавчавши, припав до землі. Дарія Олександрівна накинула на йому на голову мішок. Почала бити палкою, що колись брав її чоловік, коли ходив вулицями, де є злі собаки. Але, раптом опритомнівши, пес підскочив, вирвався з мішка і почав метатися по сіням.

Оленка з самого початку затрусилася від жаху, впустила держак сапки і вбігла в хату - залишилась там і тремтіла, стоячи біля подвір’я. Оченята, ніби в божевільної, з переляку; їй чути поруч гуркання, гавкіт, крик, тупіт. В сінях мати з розпукою чимдуж била пса; бачила, що це одно зосталось, бо інакше він покусає, а не дасться в руки; ще в хату вскочить і виб'ється через вікно, заставивши всіх голоднішими, ніж сам.

Пес осідає і тільки лізе - вже не скочить. Востаннє він смикнувся і впав, тонко поскигливши. Дарія Олександрівна ножем дорізала пса, що приніс син.

Патрала і перемивала до вечора і варила псятину, що була бридко несмачною на смак! Та голод став дужчий, ніж відраза до погані: всі в хаті їли її."

8-учень(літературознавець). На першому Всеукраїнському кінофестивалі, присвяченому пам'яті Івана Миколайчика, художній фільм режисера Олеся Ярчука "Голод - 33" здобув головний приз. Створювався цей фільм на студії "Фест - земля" за мотивами роману Василя Барки "Жовтий князь". Сценарій написали Сергій Дяченко та Лесь Танюк. Його не можна дивитися без сліз, без болю.

Зерно у купах пріло під дощем. Кудись у море, в безвість за границю, Щоб насадити скрізь цей наш едем, Немов виріскуючи із криниці, Переливаючись рідким вогнем. Тепло струмками золото пшениці, Ми тільки бачили той тьмяний блиск, На горлі ж ми відчули пальців стиск, Тоді дурні Грицьки і Панаси Вмирали, як у зливу комарі. Тоді по селах їлось людське м'ясо. Дивилися голодні діти ласо, На спухле тіло вмерлої сестри. Так ми, хоч і покинули печери, В двадцятім віці стали людожери.

1-учень(літературознавець).

Натуживши охлялі рештки сил, Ті, трупи, що недавно поховали, Викопували потай із могил, Одежу з них, грабуючи, здирали. Тоді по хліб у місто йшов селюк І там лягав, вмираючи, на брук В той рік познищувало всі собаки І повиловлювали всіх котів. Та це пусте... це тільки шум і накип На поверхні схвильованих часів. Наслало небо нам тривожних знаків, Нам хвіст комети жаром не палив. Ні, ні у мертвій тиші летаргічній Спливали ночі нам, як сни магічні...

Так писав про ті страшні роки український поет Юрій Клен у своїй поемі "Прокляті роки". У 1991р. побачила світ кіноповість "Жах" про голодомор 1933року, створена Сергієм Дяченком.

Сергій Дяченко - член спілки письменників, спілки кінематографістів. За сценарієм гостро публіцистичного фільму. "Зірка Вавилова" удостоєний премії імені Т.Г.Шевченка, він автор сценарію "Голод 33".

3-учень(літературознавець). Автор збирав матеріали багато років, а кіноповість писалась наприкінці 1988 - на початку 1989 років. Головний герой кіноповісті - хлопчик Івасик, тому події подано очима дитини. Це розповідь перш за все про долю дітей під час голодомору - бо саме вони були, на жаль, найчисленнішими і найневиннішими жертвами голоду...

Борис Олександрів народився на Житомирщині; жив у Канаді. Свій вірш присвятив матерям 1933 року.

Це остання хлібина, остання... Очі горем налиті вщерть, Батько й діти не їли з рання. Це остання хлібина, остання... Після неї - голодна смерть. Плаче й крає, мов соломинку, Пильно дивиться дітвора, - Тату, їжте ось цю шкуринку. Майте жалю до нас краплинку - Умирати вже вам пора... Взяв шкуринку дідусь і плаче. І стареча рука тремтить... Сиве око, сліпе, незряче, Але серце його козаче Б'ється рівно і хоче жити. Стали кожному крихти в горлі. Спазми в горлі. Немає слів. А над хатою клекіт орлиний, Там, де саваном сніг білів...

2-учень(літературознавець). Було зареєстровано 28 випадків людоїдства і 13 випадків трупоїдства. Такого жаху український народ ще ні коли не переживав.

У видавництві "Молодь" 1991 року вийшла книга українського літератора Олександра Міщенка "Без кровна війна". Він записав свідчення тих, кому довелося пережити голод. З далеких тридцятих років до нас промовляє сам народ, його правда, розп'ята на хрестах доля.

3-учень(історик). Свідчення Марії Миколаївни Сторчак 1910 року народ. Жила на хуторі Барабашівка, який пізніше знесли, від голодної смерті врятувала корову.

"Стояла серед степу голого хатка, а в ній жили три сестри -Софія, Галька і Параска. Тато наш осторонь були і подумали, що може на нас напали: балачки прокотилися, сестри ті ловлять і ріжуть дітей. Прибігли - на місце, ми пасли, біжать далі тато, а в житі крик: дві сестри забили третю сестру мотузками, і ніж у роті стремить... - "Вона нас хотіла зарізати, - пояснювали сестри, кричали ніби звірі, в яких намагалися здобич відібрати, - а ми це їй зробили.»

Бігала і я дивитися. І що ж? Сестри трупа потягли додому. Невдовзі дим пішов з димаря: Софія і Параска варили Галини м'ясо в печі, щоб самим не вмерти..."

5-учень(літературознавець). Олесь Гончар писав у передмові до книги "Безкровна війна": «Назва, мені здається, вдала, адже то була безкровна війна, не рівна, людоморська - проти цілого народу, такого працьовитого, мирного й цілком безвинного. Вирішено було голодом виморити його, винищити ворожнечею, розруйнувати спільність людську, фізичну й духовну. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підібрати саме коріння нації».

4-учень(історик). Нині ми знаємо, що то було. Був голод штучно організований, був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на знищення українського народу - такої ненависної диктатури, якій всюди вчувався прихований опір і затаєний сепаратизм. Цей безпрецедентний за своїм катівським розмахом злочин сталінщини завдав Україні найтяжкіших втрат, коштував нації мільйони й мільйони людських життів, у тому числі й материнських, дитячих.

5-учень(літературознавець). Я прочитаю вірш українського поета Миколи Лукова "Пам'ять про тридцять третій"

Іще на могилах земля неосіла, Ще воронів чорних батьки пам'ятають, Ще мати живе, посивіла, аж біла, Ще душі полеглих відплати жадають. Ще наше минуле нелегко минає Ще не названі вбивці, Ще Лазар кривавий віка добуває, Ще пенсію носять йому у столиці.

8-учень(літературознавець). Нещодавно вийшла друком народна книга - меморіал "Голод 33" підготовлена журналістами Лідією Коваленко і письменником Володимиром Маняком. В ній зібрано оповіді очевидців з семи областей України: Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеської, Харківської, Чернігівської.

Не сьогодні це сказано "Час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час говорити! Хай ця гірка книга, народжена після десятиліть мовчання, ляже першим каменем у всенародний пам'ятник трагічної історії українського народу."
ІІІ. Підсумок уроку
Викладач історії. Навіть через 75 років моторошно ступати цими болючими стежками трагедії, до глибини душі боляче читати спогади очевидців голодомору, які мають стати уроками на майбутнє. Ми свято шануємо тих, хто відійшов від нас у голодні 30-ті роки. Тому нам, молодим , слід ще раз усвідомити, що хліб – це життя і його треба берегти як святиню.
Викладач української літератури Роде наш небесний! Народе божий неоплаканий ! Лика неціловані, руки не перехрещені! Господи! Страждання, муки і горе , і біди мого народу Всевишньої скорботи зарахуй, погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи !

Амінь.
ІV. Оцінювання



V. Домашнє завдання

Записати спогади очевидців про голод 30-х рр.
ІЛЮСТРАЦІЇ

Пшеничне поле



Непосильна праця селян