Г. Швецова-Водка


§ 2.3.2. Універсальні ретроспективні покажчики



Сторінка3/10
Дата конвертації20.03.2017
Розмір2.37 Mb.
#12895
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
§ 2.3.2. Універсальні ретроспективні покажчики

періодичних видань
Відомості про дореволюційні газети України були зібрані в покажчику Ігнатієнко В.А. “Бібліографія української преси, 1816—1916”, який був виданий Українським науково-дослідним інститутом книгознавства в 1930 р., а також у виданні ЦНБ Академії наук України “Каталог дореволюційних газет, виданих на Україні (1822—1916)” (К., 1971).

Ретроспективний облік періодичних видань, що виходили в межах Радянської України, здійснювала, в основному, Книжкова палата України.

Перша група підготовлених Палатою УРП періодичних видань України — ті, що обліковують журнали, бюлетені, періодичні збірники. Вони вийшли під назвою “Періодичні видання УРСР. Журнали”. Перший випуск — за роки 1918—1950 (виданий в 1956р.); другий — за 1951—1960 рр. (виданий в 1964 р.); третій — за 1961—1975 рр. (виданий в 1984 р.); четвертий — за 1976—1980 рр. (виданий в 1988 р.). Кожний випуск містить систематичний покажчик журналів та допоміжні покажчики (за алфавітом назв журналів; покажчик організацій та колективів, що видавали журнали; топографічний покажчик та ін.).

Друга група — УРП газет: “Періодичні видання УРСР. Газети”. Перший випуск — за 1917—1960 рр. (вийшов у 1965 р.); другий — за 1961—1980 рр. (вийшов у 1983 р.). Газети групуються за місцем видання та типами газет. Допоміжні покажчики: за алфавітом назв газет; топографічний алфавітний; хронологічний та ін.

Додаткову інформацію подає покажчик “Газети Радянської України у фондах ЦНБ АН УРСР : каталог” у 3-х випусках: за 1917—1920 рр.; 1921—1925 рр.; 1926—1929 рр. (видані у 1979—1985 рр.).

Незважаючи на значну кількість УРП періодичних видань, які нібито продовжують один одного, дослідники відзначають суттєву неповноту обліку українських періодичних видань. Пов’язано це, головним чином, з історичними та ідеологічними причинами. Наприклад, Українська книжкова палата у своїх покажчиках обліковувала тільки ті видання, що виходили в межах Радянської України. Між тим, як відомо, офіційні кордони України впродовж 20—50-х рр. ХХ століття декілька разів змінювалися, тому територіальні межі тогочасного державного обліку не збігаються із сучасними межами. Видання, що виходили в Західній Україні у 20—30-і роки, не відображені в державних бібліографічних посібниках України.



Тому в 90-і роки ставиться завдання дослідити періодичні видання Західної України та інші, не відображені у загальнодержавних УРП, і скласти бібліографічні посібники, що їх відображують. Для цього потрібна значна дослідницька праця. Центром її стала, перш за все, Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України. Перші результати цієї праці відбито в матеріалах наукових конференцій, присвячених розвитку і бібліографуванню періодичних видань; в монографіях (наприклад: Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї (1865—1994 рр.) : іст.-бібліогр. дослідж. / Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Львів, 1996. — 233 с.); бібліографічних покажчиках (наприклад: Павлюк І. З. Українські часописи Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя (1917—1939 рр.) : анот. покажч. / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника ; відп. ред. М.М. Романюк. — Львів; Луцьк, 1997. — 179 с.; Українські періодичні видання для жінок в Галичині (1853—1939 рр.) : анот. каталог / уклад. В.А. Передирій ; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Львів : Наук.-видав. підприємство “Мета”, 1996. — 191 с.); довідниках (Українська журналістика в іменах : матеріали до енцикл. слов. / за ред. М.М. Романюка ; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Вип. 1—4. — Львів, 1994—1997) та ін. У 1997 р. вийшла одна з перших узагальнюючих праць: Репертуар української періодики XIXXX ст. : матеріали до бібліогр. Т. 1. Західно-українська періодика 20—30-х рр. ХХ ст. / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника ; за ред. М.М. Романюка. — Л., 1997. — 280 с.

Одночасно з дослідженнями видань, що виходили на теренах України, ставиться завдання зібрати відомості про українські періодичні видання діаспори, незалежно від місця їх видання і мови. Цим також займається Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України і, крім неї, різні дослідні центри в галузі журналістики. ЛНБ об’єднує багатьох дослідників і, при потребі, видає їх праці. Наприклад, виданий покажчик: Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914—1939 рр.) : матеріали до бібліогр. / НАН України, Львів. наук. б-ка ім В. Стефаника — Л., 1998. — 296 с.
Значну роботу з вивчення і бібліографування періодичних видань проводить Дослідницький центр історії української преси (ДЦІУП) при факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Ним видані такі бібліографічні покажчики:

  • Українська преса за межами України. — Вінніпег; Київ, 1994;

  • Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1908—1917 рр.) / уклад.: Н. Сидоренко, О. Сидоренко, О. Шкільна. — Львів; Київ, 1995. — 154 с. [видане спільно з ЛНБ ім. В. Стефаника];

  • Українська таборова преса часів першої світової війни : анот. бібліогр. покажч. / уклад. О. Сидоренко. — К., 1995. — 30 с.

  • Черняков Б. І. Часописи політичних в’язнів російського царату ХІХ — початку ХХ ст. : бібліогр. покажч. / Ін-т систем. досліджень освіти, Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 1996. — 64 с.

та інші.

Як ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України, так і ДЦІУП створюють машиночитні банки даних про періодичні видання. Розроблена спеціальна програма збору інформації для цих банків. У ДЦІУП уже є в електронному виконанні відомості про періодичні видання Катеринославщини, Полтавщини, Поділля; українську пресу 1917 року, українську пресу під німецькою окупацією 1941—1943 рр., українську таборову пресу часів першої світової війни.


Бібліографування українських періодичних видань тісно пов’язується з дослідженнями їх історії, що відбивається на сторінках “Збірника праць Науково-дослідного центру періодики”, що видається ЛНБ імені В. Стефаника (Вип. 1, 2, 3/4; 1994—1997 рр.). Як кінцевий результат планується видання повного бібліографічного покажчика українських періодичних видань ХІХ—ХХ ст., а також багатотомної “Історії української періодики”.
Бібліографічні покажчики періодичних видань створюють також інші науково-дослідні центри. Наприклад: Преса України: Газети 1917—1920 рр. : бібліогр. покажч. / Ін-т історії України НАН України ; уклад Г.Я. Рудий ; наук. ред. Є.М. Скляренко. — К. : Хрещатик, 1997. — 96 с. Тут відображено газети, що не входили до покажчиків періодичних видань УРСР: Центральної Ради, гетьманщини, Директорії, політичних партій та організацій, які не перебували на більшовицьких позиціях, всього 768 назв. Опис дається українською мовою незалежно від мови видання, яка вказується в примітках. Групування алфавітне. Допоміжні покажчики: топографічний, іменний для російськомовних видань та іменний для україномовних видань.
Українські періодичні видання відображені також у загальноросійських та всесоюзних УРП періодичних видань.

Покажчик Миколи Михайловича Лісовського “Библиография русской периодической печати 1703—1900 гг.” був створений ще на початку ХХ століття, але має не тільки історичне, а й довідково-пошукове значення.

Його хронологічним продовженням є “Библиография периодических изданий России, 1901—1916” (У 4-х т. — Л., 1958—1961), упорядники Бєляєва Л.Н., Зінов’єва М.К., Никифоров М.М., співробітники Державної публічної бібліотеки імені М.Є. Салтикова-Щедріна. В розробці методики складання цього покажчика брав участь Ю.О. Меженко під час його роботи в Ленінграді. Тут обліковуються періодичні видання, що виходили на території Російської імперії російською мовою. У перших трьох томах поданий алфавітний перелік видань; у четвертому — допоміжні покажчики: предметний, топографічний, іменний та ін. В цьому УРП не було відбору за ідеологічними ознаками, не давалися характеристики політичних напрямів видань, за що він у свій час зазнав критики, але ці риси є в дійсності його перевагою.

Інший підхід застосовано у довіднику “Русская периодическая печать” (Т. 1. — 1702—1894 рр.; Т. 2. — 1895—1917 рр.). Тут відібрані тільки “найбільш важливі” періодичні видання, але подані розгорнуті їх характеристики.

У 1987 р. виданий покажчик “Периодическая печать России в 1917 году” — головним чином, по фондах Державної Публічної бібліотеки імені М.Є. Салтикова-Щедріна та деяких інших, який заповнює прогалину в ретроспективному обліку періодичних видань, що існувала довгий час.

Журнали, періодичні та продовжувані збірники та бюлетені 1917—1949 рр. обліковані в покажчику “Периодическая печать СССР. Журналы, труды, бюллетени, 1917—1949” в 10-ти томах, виданих у 1955—1963 рр.

Облік газет здійснено в покажчиках: “Газети СССР, 1917—1960” у 6-ти томах (1970—1984 рр.), та “Газетный мир Советского Союза, 1917—1970 гг.” у 2-х випусках. Перший покажчик подає найбільш повну реєстрацію газет, другий — вибіркові відомості про окремі газети, але з поширеною їх характеристикою.

Новим оригінальним внеском у систему покажчиків російськомовних періодичних видань Російської імперії є “Сводный каталог сериальных изданий России, 1801—1825”. У 1997 р. в Санкт-Петербурзі вийшов перший том цього багатотомного видання, що готується Російською національною бібліотекою у співробітництві з іншими найбільшими бібліотеками та науковими установами Росії. У першому томі відображено журнали за алфавітом назв на букви А—В. Це видання значно доповнює бібліографічний покажчик М.М. Лісовського, що був до даного часу головним довідником з періодичних видань XIX століття. Крім описів журналів у цілому тут подається також розкриття їх змісту у вигляді постатейного розпису, з атрибуцією анонімних та псевдонімних творів, з книгознавчими примітками і уточненням змісту публікацій.

Допоміжні покажчики значно розширюють довідкові і пошукові можливості даного посібника. Це іменний покажчик (з розкриттям ініціалів і дат життя), географічний, покажчик назв та ін.


* * *
Підсумовуючи розвиток системи посібників ЗРБ, слід ще раз наголосити на великій різноманітності окремих універсальних ретроспективних бібліографічних видань як з погляду завдань, що ставилися і виконувалися, так і з погляду методичних особливостей бібліографування. Тим важливіше знати про такі посібники, вміти їх знаходити і використовувати з метою пошуку відомостей про вітчизняні видання за весь період історії їх існування.

Слід також пам’ятати, що робота в галузі ретроспективної національної бібліографії останнім часом ведеться дуже інтенсивно, постійно з’являються нові посібники, отже наведені тут відомості повинні доповнюватися і актуалізуватися.


Питання для самоконтролю


  1. Що означає поняття “загальна ретроспективна бібліографія”? Поясніть його співвідношення з поняттями “ретроспективна державна бібліографія”, “ретроспективна національна бібліографія”.

  2. Які бібліографічні посібники створюються в результаті діяльності загальної ретроспективної біліографії (загальна видова назва і характеристика)?

  3. Які завдання і функції виконує загальна ретроспективна бібліографія?

  4. Назвіть основні шляхи виявлення відомостей про документи, видані на території держави за значний історичний період.

  5. Що означає "проблема створення українського бібліографічного репертуару"? Який зміст поняття "український бібліографічний репертуар"?

  6. Назвіть головні установи, що працюють над створенням українського бібліографічного репертуару.

  7. Які ознаки і методичні вимоги враховуються при створенні системи посібників загальної ретроспективної бібліографії?

  8. Назвіть універсальні ретроспективні бібліографічні покажчики, що інформують про книги (неперіодичні видання), видані в Україні у XVIII — XIX століттях.

  9. Назвіть універсальні ретроспективні бібліографічні покажчики, що інформують про українські неперіодичні видання початку ХХ століття.

  10. Які характерні риси мають універсальні ретроспективні бібліографічні посібники в жанрі "каталогу"? Які бібліотеки України видали такі посібники?

  11. Назвіть бібліографічні покажчики, що відображають видавничу діяльність українських "Просвіт".

  12. Охарактеризуйте методичні особливості видання Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України "Репертуар української книги, 1798—1916".

  13. Які універсальні ретроспективні бібліографічні покажчики подають відомості про періодичні видання, що вийшли в Україні у ХІХ — на початку ХХ століття?

  14. Які універсальні ретроспективні бібліографічні покажчики подають відомості про періодичні видання, що вийшли в Україні протягом ХХ століття?

  15. Які установи здійснюють ретроспективне бібліографування українських періодичних видань? Охарактеризуйте їх діяльність.



Розділ 3

НАУКОВО-ДОПОМІЖНА БІБЛІОГРАФІЯ
§ 3.1. Суспільне призначення науково-допоміжної бібліографії
Науково-допоміжна бібліографія є одним із видів бібліографії, що виділяються за ознакою її суспільного призначення як сукупності цільового та читацького призначення. За цільовим призначенням це — бібліографія, призначенням якої є сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності (за ГОСТом 7.0—77). Науково-допоміжна бібліографія покликана обслуговувати такі сфери суспільного життя як наука та виробництво. Читацьке призначення цього виду бібліографії — спеціалісти різних галузей знань і практичної діяльності, коли вони звертаються до бібліографії з професійними запитами.

Якщо поділити бібліографію за суспільним призначенням на загальну та спеціальну, науково-допоміжна бібліографія має розглядатися як різновид спеціальної бібліографії. Вона відрізняється визначеністю, конкретністю цільового та читацького призначення. У науково-допоміжній бібліографії, крім пошукової та комунікативної, обов’язково реалізується оціночна функція бібліографічної інформації (БІ). Оцінка документів, які є об’єктом бібліографування, здійснюється тут з позицій споживачів, із врахуванням їхніх інформаційних потреб, запитів та інтересів.

Тому в науково-допоміжній бібліографії значна увага приділяється вивченню інформаційних потреб та класифікуванню споживачів інформації (або читачів), які всі належать до категорії спеціалістів. Це необхідно для того, щоб забезпечити повноту і точність задоволення потреб та запитів споживачів інформації.

Класифікація читачів-спеціалістів багато в чому залежить від того, у якій галузі знання, наукової та практичної діяльності вони працюють. Тому більш конкретно питання класифікації читачів-спеціалістів вивчається у галузевих бібліографічних дисциплінах (наприклад, у бібліографії суспільствознавства, техніки, сільського господарства, мистецтва та інших). Але існують деякі загальні ознаки (критерії), які враховуються в будь-якій класифікації читачів-спеціалістів. Основними серед них є: а) місце у виробничій діяльності; б) наукова підготовка спеціалістів.

Із врахуванням цих ознак виділяють такі групи читачів-спеціалістів:



  1. наукові працівники, аспіранти, викладачі вищих навчальних закладів;

  2. працівники виробничої сфери (у тому числі вчителі, лікарі, інженери та ін.);

  3. працівники, які займаються проектно-конструкторською діяльністю;

  4. творчі працівники літератури та мистецтва;

  5. працівники інформаційних служб.

Перелічені групи читачів-спеціалістів можуть виділятися тільки умовно, при необхідності охопити разом усі категорії спеціалістів. Але на практиці бібліографія має справу зі спеціалістами певної окремої галузі знання та виробництва. І тоді групи спеціалістів визначаються більш конкретно, відповідно до специфіки галузі.

Ставлення читачів-спеціалістів до БІ має деякі яскраво виявлені особливості.

По-перше, запити спеціалістів (у процесі професійної діяльності) завжди пов’язані з конкретною науковою або виробничою потребою. Тому дуже велике значення в бібліографічному забезпеченні спеціалістів має попереднє вивчення наукових та виробничих проблем і завдань, що їх досліджують або виконують спеціалісти.

По-друге, інтереси спеціалістів відзначаються вузькою спеціалізацією. Спеціалісти дуже обурюються не тільки втратами інформації, але й інформаційним шумом, тобто видачею нерелевантної інформації (що не відповідає запиту).

По-третє, в той же самий час спеціалісти мають інтерес до літератури із суміжних галузей знань, але з погляду її пристосування до своєї спеціальності.

По-четверте, однією з основних вимог спеціалістів до інформації є вимога оперативності. Вона має два аспекти. Перший: спеціалісту потрібна інформація про найновіші документи. Другий: якщо спеціалісту потрібна БІ, вона має бути надана якнайшвидше, тобто в той час, коли вона потрібна. Запізнення з поданням інформації може зробити її непотрібною.

По-п’яте, джерело інформації для спеціаліста не має значення. Тому в довідково-інформаційних фондах (ДІФах) або в інформаційно-пошукових системах (ІПС), призначених для спеціалістів, у тому числі в бібліографічних покажчиках науково-допоміжного призначення, мають відбиватися будь-які види документів, без обмеження формальними ознаками.

По-шосте, особливу увагу спеціалісти виявляють до так званих неопублікованих документів (звітів про науково-дослідну та дослідно-конструкторську роботу), спеціальних видів технічної літератури (стандартів, патентів та ін.), джерел наукових досліджень в галузі суспільних наук (мемуарів, листів і т.п.).

По-сьоме, слід відмітити у спеціалістів інтерес до зарубіжної літератури, яка відбиває світовий рівень розвитку науки.

Всі ці особливості інформаційних потреб спеціалістів враховуються в процесі організації науково-допоміжної бібліографії, у створенні науково-допоміжних бібліографічних посібників.

Науково-допоміжна бібліографія щільно пов’язана з конкретними галузями знання та практичної діяльності. Тому з погляду змісту документів, що відбиваються, а також сфери обслуговування науково-допоміжна бібліографія існує, головним чином, як галузева.

Для науково-допоміжної бібліографії, на відміну від державної (облікової) бібліографії, характерно також те, що вона займається не тільки створенням БІ, але й її доведенням до споживачів, тобто бібліографічним обслуговуванням. Існує розгорнута система науково-інформаційних установ (у тому числі бібліотек), діяльність яких пов’язана з науково-допоміжною бібліографією.
§ 3.2. Науково-допоміжна бібліографія

в національній системі науково-технічної інформації
Науково-допоміжна бібліографія є складовою частиною науково-інформаційної діяльності суспільства. Науково-інформаційна діяльність (НІД) — це сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні. Науково-технічна інформація (НТІ) — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

До науково-допоміжної бібліографії належить та частина науково-інформаційної діяльності, яка має справу з виробництвом та доведенням до споживачів відомостей про документи, у яких міститься науково-технічна інформація.

Держава зацікавлена в розвитку науково-інформаційної діяльності, тому що від розвинення останньої залежить стан використання в науці та виробництві всіх досягнень суспільної думки. Тому питання організації НІД були розглянуті в законі України “Про науково-технічну інформацію” (від 25 червня 1993 р.). У законі подані визначення деяких основних термінів, що стосуються сфери НІД; охарактеризовані об’єкти та суб’єкти відносин у сфері НІД; визначений правовий режим надання НТІ, вимоги до організації національної системи НТІ та державна політика у сфері НТІ. У вересні 1997 р. наказом Міннауки України “Про національну систему науково-технічної інформації” від 04.09.97 р. № 248 затверджено “Положення про національну систему науково-технічної інформації України”.

Національною системою НТІ (НСНТІ) названа організаційно-правова структура, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт, спрямованих на створення, використання, зберігання та поширення національних ресурсів НТІ з урахуванням інтересів національної безпеки.

До інформаційних ресурсів НТІ належать систематизовані зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях. Тобто інакше можна сказати, що до інформаційних ресурсів НТІ відносяться наукові документи в традиційній та нетрадиційній формі, які зібрані, систематизовані та оброблені у відповідності до інформаційних потреб спеціалістів.

Інформаційні ресурси національної системи НТІ становлять сукупність довідково-інформаційних фондів з необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки і передачі НТІ. При цьому довідково-інформаційний фонд (ДІФ) визначається як “сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб”, а довідково-пошуковий апарат — як “сукупність упорядкованих вторинних документів, створених для пошуку першоджерел”.

Національна система НТІ складається з таких компонентів:



  • спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів НТІ, наукових і науково-технічних бібліотек, об’єднаних загальносистемними зв’язками та обов’язками;

  • підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення народного господарства і громадян України.

Діяльність складових частин національної системи НТІ здійснюється на основі договірно обумовленого поділу праці щодо збирання, накопичування, переробки, зберігання, поширення та використання НТІ.

Основними завданнями національної системи НТІ є:



  • формування на основі вітчизняних і зарубіжних джерел довідково-інформаційних фондів, включаючи бази і банки даних, та інформаційне забезпечення юридичних і фізичних осіб;

  • одержання, обробка, зберігання, поширення і використання вітчизняної НТІ, отриманої в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності юридичних та фізичних осіб;

  • організація надходження до України зарубіжної НТІ, її обробка, зберігання та поширення на основі вивчення світового інформаційного ринку;

  • підготовка аналітичних матеріалів, необхідних для прийняття державними органами місцевого і регіонального самоврядування рішень з питань науково-технічного, економічного і соціального розвитку країни;

  • аналітико-синтетична обробка джерел, реферування джерел науково-технічної та економічної інформації, створення на цій основі і поширення інформаційної продукції та послуг;

  • розроблення і впровадження сучасних технологій в науково-інформаційну діяльність;

  • організація пропаганди і сприяння широкому використанню досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду;

  • створення загальнодоступної мережі бібліотек, інформаційних центрів громадського користування як бази для освіти, виробництва та наукових досліджень, системи реалізації прав громадян на культурний та фаховий розвиток.

Державна політика у сфері НТІ передбачає державну підтримку науково-інформаційної діяльності. З метою створення та розвитку національної системи НТІ держава забезпечує:

  • створення державних мереж первинного збирання, обробки та зберігання усіх видів НТІ;

  • проведення заходів для поширення і підвищення якісного рівня інформаційної продукції та послуг;

  • фінансову підтримку надходження НТІ до державних органів і служб НТІ, у тому числі наукових і науково-технічних бібліотек; створення їх мереж і відповідне технічне забезпечення;

  • підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяльності.

Держава сприяє відкритості та загальнодоступності НТІ. Обмеження відносяться тільки до інформації, яка є державною або іншою (комерційною, особовою тощо) таємницею.

Держава зобов’язується підтримувати міжнародні зв’язки та співробітництво в галузі науково-інформаційної діяльності.

Закон України “Про науково-технічну інформацію” (1993 р.) і “Положення про національну систему науково-технічної інформації України” (1997 р.) свідчать про велику увагу, яка надається організації НІД у незалежній Україні. Але прийняття закону ще не забезпечує його дійсного перетворення у життя. Доведеться багато працювати для того, щоби втілити в життя основні положення та вимоги закону.


Каталог: bitstream -> 1984
1984 -> Методичні рекомендації для студентів відділення післядипломної освіти з курсу «Теорія та практика перекладу»
1984 -> Навчальний посібник хмельницький 2014 (075. 8) Ббк 65. 292,215. 4 Ш 79
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму 020105 „Документознавство та інформаційна діяльність
1984 -> Озерян ольга леонідівна 2011 рік застосування інтелектуальних технологій у практиці державного управління
1984 -> В умовах ступеневої освіти


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка