Г. Швецова-Водка


§ 3.3. Центри науково-інформаційної діяльності



Сторінка4/10
Дата конвертації20.03.2017
Розмір2.37 Mb.
#12895
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
§ 3.3. Центри науково-інформаційної діяльності

та їх бібліографічна продукція
В організації науково-інформаційної діяльності та науково-допоміжної бібліографії як її частини Україна, яка стала самостійною державою, зіткнулася з багатьма труднощами. Річ у тім, що в період існування Радянського Союзу дуже велике значення надавалося розвитку так званого всесоюзного рівня державної системи НТІ (ДСНТІ). Установи, які були створені на всесоюзному рівні ДСНТІ, були зобов’язані забезпечувати науково-технічною інформацією, у тому числі бібліографічною, будь-якого споживача на території Союзу.

Вважалося недоцільним дублювати діяльність всесоюзних органів ДСНТІ на республіканському рівні. Республіканські центри ДСНТІ забезпечували читачів інформацією тільки про документи, що видавалися на території республіки, або з тематики, яка належала до країнознавчих проблем чи питань, у яких були зацікавлені республіканські відомства, установи, підприємства.

Отже, забезпечення будь-якої галузі знання інформацією про світовий документний потік було обов’язком всесоюзних центрів ДСНТІ. Після розпаду Радянського Союзу вони отримали статус “російських” або “всеросійських”, оскільки залишилися на території Росії. Але їх бібліографічні видання, видані раніше або сучасні, мають велике значення для забезпечення інформаційних потреб спеціалістів-науковців України. Інших аналогічних джерел інформації в Україні немає. Тому бібліографам треба знати ці центри та їх видання.

Всі центри системи НТІ з погляду змісту інформації можуть бути поділені на профілі: універсальний, багатогалузевий та галузевий.

До центрів універсального профілю колишнього всесоюзного рівня належали:

Всесоюзна книжкова палата (зараз — Російська книжкова палата), яка виконувала обов’язки центру державної бібліографії, поточної та ретроспективної. У державних бібліографічних посібниках всесоюзного рівня відбивалися також видання, що вийшли на території України, або видання, які мають країнознавчу цінність. Деякі поточні державні бібліографічні посібники існували тільки в межах Союзу (наприклад, “Картографическая летопись”, “Ежегодник книги СССР”, “Библиография советской библиографии”).

Всесоюзний (зараз — Всеросійський) науково-дослідний інститут технічної інформації, класифікації та кодування Державного комітету стандартів (скорочення російською мовою: ВНИИКИ) видавав покажчики державних стандартів та інших нормативних документів.

Всесоюзний (зараз — Всеросійський) науково-дослідний інститут патентної інформації та техніко-економічних досліджень (рос.: ВНИИПИ) інформував про патенти, описи винаходів до авторських свідоцтв, промислові зразки та товарні знаки.

Інформацію про промислові каталоги, алгоритми та програми для ЕОМ випускала Державна публічна науково-технічна бібліотека СРСР (рос.: ГПНТБ СССР, зараз — ГПНТБ России).



Всесоюзний (зараз — Всеросійський) науково-технічний інформаційний центр (рос.: ВНТИЦентр) видавав інформацію про неопубліковані документи: звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертації.

Всесоюзний (зараз — Всеросійський) центр перекладів (ВЦП) інформував про переклади зарубіжної літератури, які були створені в органах ДСНТІ та зберігалися в неопублікованому вигляді.

Дуже велике значення для науково-допоміжної бібліографії мала діяльність багатогалузевих та галузевих центрів ДСНТІ.

Серед багатогалузевих центрів колишнього всесоюзного рівня були:

Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації (рос.: ВИНИТИ) — зараз Всеросійський інститут наукової і технічної інформації — центр бібліографії природознавства і техніки, промисловості, економіки. Його видання — “Реферативний журнал” (РЖ), що має зведені томи по галузях знань та окремі випуски, наприклад, РЖ “Информатика”. Крім того, ВІНІТІ видає різні серії “Экспресс-информации”, аналітичні огляди в серії “Итоги науки и техники” тощо. Видання ВІНІТІ виходять як у друкованій, так і в електронній формі.

Інститут наукової інформації з суспільних наук (рос.: ИНИОН) інформує про світову літературу з філософії, історії, економіки, держави і права та інших галузей суспільствознавства. Видає поточні сигнальні науково-допоміжні покажчики нової літератури та реферативні журнали з суспільних наук, як у друкованій, так і в електронній формі.

Галузевими центрами всесоюзного рівня були: Центральна наукова сільсько-господарська бібліотека (рос.: ЦНСХБ), Державна центральна наукова медична бібліотека (рос.: ГЦНМБ), Державна наукова педагогічна бібліотека (рос: ГНПБ) та інші. В багатьох галузях промисловості існували та вели бібліографічну діяльність Центральні науково-технічні бібліотеки (ЦНТБ) та Центральні галузеві органи науково-технічної інформації (рос.: ЦООНТИ). Окремі галузеві центри наукової інформації існували при інших установах. Наприклад, Інформаційний центр з культури та мистецтва (рос.: Информкультура) при Державній бібліотеці СРСР імені В.І.Леніна (зараз — Російській державній бібліотеці); Науково-інформаційний центр з видавничої справи, поліграфічної промисловості та книжкової торгівлі (рос.: Информпечать) при Всесоюзній книжковій палаті (зараз — Російській книжковій палаті).

Всі перелічені та багато інших галузевих центрів ДСНТІ всесоюзного рівня видавали науково-допоміжні бібліографічні посібники, які мають велике значення для задоволення інформаційних потреб спеціалістів України. Їх видання минулих років, що залишилися у фондах бібліотек України, використовуються для пошуку літератури, виданої у минулому. У наш час є можливість передплачувати поточні бібліографічні видання російських центрів як у друкованій, так і в електронній формі. На жаль, ціни на ці видання не завжди відповідають можливостям бібліотек України.


Українські центри НТІ зараз входять в Національну систему НТІ України (НСНТІ). Ця система також має три профілі, що виділяються за змістом бібліографічної інформації (універсальний, багатогалузевий та галузевий) і три рівні за територіальною ознакою: всеукраїнський, регіональний та низовий (див. табл. 3.1. Бібліографічні центри в національній системі науково-технічної інформації України).

На всеукраїнському рівні універсальним центром системи НТІ є Книжкова палата України — головний центр поточної державної бібліографії, а також загальної ретроспективної, видавничо-книготорговельної та науково-допоміжної бібліографії. Про діяльність Книжкової палати України в галузях поточної державної, загальної ретроспективної та видавничо-книготорговельної бібліографій див. у відповідних розділах даного навчального посібника.




Таблиця 3.1. Бібліографічні центри в національній системі

науково-технічної інформації України


Профілі

Рівні


системи НТІ

Універсальний профіль

Багатогалузевий профіль

Галузевий профіль

Всеукраїнський рівень

Книжкова палата України;

Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ)



УкрІНТЕІ; ДНТБ України; Інститут промислової власності;

Національна парламентська бібліотека України (НПБУ);

Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського (НБУВ);

ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України; Харківська ДНБ ім. В.Г.Короленка;

Одеська ДНБ ім. О.М.Горького


Державна історична бібліотека України; ЦНСГБ Української акад. аграр. наук;

Державна наукова медична бібліотека Міністерства охорони здоров’я України (ДНМБ);

Держ. наук. архітек-турно-будівельна бібліотека Мінбудархітектури України (ДНАББ);

ЦНТБ (ЦНТІ) міністерств;

ЦБТІ, НБ науково-дослідних інститутів


Регіональний рівень

Обласні УНБ

Міжгалузеві ЦНТІ (ЦНТЕІ)

Обласні мед. бібліотеки

Низовий рівень

Публічні бібліотеки, ЦБС

Бібліотеки вищих навчальних закладів

Бібліотеки підприємств, відділи НТІ, бюро НТІ.

Серед науково-допоміжних бібліографічних посібників, підготовлених і виданих Книжковою палатою України, є й галузеві, і багатогалузеві фундаментальні праці реєстраційного характеру, присвячені актуальним питанням. Наприклад: “Українська радянська культура за 40 років (1917—1957)” (Вип.1—2. — Х., 1960, 1957); “Співдружність літератур” (Х., 1969).

У 90-і роки Книжкова палата України започаткувала серію ретроспективних науково-допоміжних бібліографічних посібників “Етноси України, 1917—1941”, що друкувалася на замовлення Міністерства інформації України за “Національною програмою випуску соціально значущих видань”. Ці бібліографічні покажчики охоплюють вітчизняні та зарубіжні публікації незалежно від мови і місця видання, які повинні забезпечити наукові дослідження історії та культури народів України, їх зв’язків із зарубіжними країнами, сприяти налагодженню економічних та культурних відносин України з іншими державами. У 1997 р. вийшли покажчики: “Етноси України” (загальні питання), “Татари в Україні”, “Турки в Україні”; у 1998 р. — “Німці в Україні”; у 1999 р. — “Євреї в Україні”. Видання одержало схвальну оцінку громадськості, планується його продовження.

У зв’язку з 80-річним ювілеєм від дня заснування Книжкової палати підготовлено покажчик “Книжкова палата України (1919—1998 рр.)”. Готується ретроспективний покажчик “Історія Києва, 1962—2000 рр.”.

Книжкова палата України зробила значний внесок і в створення реферативних видань України, започаткувавши реферативні журнали “Політика. Політичні науки” (з 1997 р.) та “Економіка. Економічні науки” (з 1998 р.). Одночасно створюються автоматизовані реферативні бази даних відповідної тематики. На відміну від видань російського Інституту наукової інформації з суспільних наук РЖ Книжкової палати України розкриває зміст не зарубіжних, а вітчизняних видань, ставлячи за мету не тільки ознайомлення вітчизняних фахівців з досягненнями української науки, але й представлення українських науковців на світовій арені. У майбутньому передбачається обмін відповідними виданнями із зарубіжними науково-інформаційними центрами.

Універсальним центром національної системи НТІ України є також Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), підпорядкований Державному комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарту України), який обліковує нормативні документи із стандартизації, чинні в Україні (див. розділ “Поточна державна бібліографія”).

Головною організацією НСНТІ України з питань координації та науково-методичного забезпечення діяльності НСНТІ визначено Український інститут науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ). Інститут має складну структуру, до якої входить Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ України) і 18 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації (ЦНТЕІ). ДНТБ України протягом багатьох років подавала інформацію про республіканські нормативно-технічні та інші спеціальні види документів з усіх галузей промисловості (стандарти, технічні умови, патенти, депоновані рукописи, інформаційні листи), а також про зарубіжні науково-технічні журнали, що передплачувалися бібліотеками України. ДНТБ України очолювала республіканську систему бібліографічної інформації з питань техніки і видавала понад 30 серій сигнальної інформації з різних тем і галузей виробництва. З 1994 р. ДНТБ України одержує патентні документи, бюлетень “Промислова власність” і річні покажчики до фонду патентних документів від Держпатенту України, що дає можливість здійснювати багатогалузеве патентно-інформаційне обслуговування спеціалістів. ДНТБ України є також центром депонування наукових рукописів, про які інформує в реферативному журналі “Депоновані наукові роботи” (див. розділ “Поточна державна бібліографія”).

УкрІНТЕІ є головним науково-дослідним центром в Україні з проблем науково-технічної і економічної інформації і державної реєстрації науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і дисертацій. Основні підрозділи інституту: прогнозно-аналітичний інформаційний центр, центр інформаційних ресурсів, центр формування ринку інформаційних продуктів і послуг, центр освітньо-консалтингової діяльності і промислової власності, виставково-презентаційний центр, науково-дослідний центр інформаційних технологій, відділ рекламно-видавничої діяльності.



Основні напрями роботи УкрІНТЕІ:

  • здійснення на базі вітчизняних та зарубіжних джерел інформації техніко-економічних досліджень і підготовка на їх основі аналітико-синтезованих інформаційних матеріалів для різних категорій споживачів, у т.ч. для органів державної влади і управління;

  • проведення наукових досліджень у галузі науково-інформаційної діяльності, моніторинг інформаційних продуктів;

  • дослідження і розробка комп’ютерних телекомунікаційних інформаційних систем і створення комп’ютерної мережі НТІ;

  • дослідження і вдосконалення системи НТІ в Україні, сприяння створенню мережі служб НСНТІ та їх методичному забезпеченню, розробка та впровадження нових інформаційних технологій, сучасних методів інформаційної діяльності;

  • розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази діяльності НСНТІ, регламентація економічних відносин зі споживачем інформації, координація та науково-методичне забезпечення організацій НСНТІ, сприяння реалізації державної інформаційної політики у сфері НСНТІ;

  • формування та експлуатація інформаційних ресурсів у галузях науки, техніки та економіки, створення баз і банків даних з науково-технічної та економічної інформації, створення та розвиток комунікаційних мереж різного рівня по обміну інформацією;

  • прогнозно-аналітичне та інформаційне забезпечення науково-технічної та інноваційної політики в Україні, експертизи національних програм і проектів, участь у визначенні пріоритетів у здійсненні науково-технічної та інноваційної політики;

  • патентно-інформаційні дослідження: пошук інформації про об’єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, знаки для товарів і послуг), їх дослідження на новизну, технічний рівень, патентну чистоту, конкурентноспроможність тощо; аналіз умов безперешкодної комерційної реалізації продукції на ринках України, Росії та інших держав;

  • інформаційне забезпечення малого та середнього підприємництва, споживачів всіх рівнів з питань науки, економіки, інноваційної діяльності та інвестиційної політики;

  • видання і розповсюдження інформаційних матеріалів;

  • організація та проведення виставок, конференцій, семінарів тощо;

  • організація міжнародного співробітництва в галузі науково-технічної і економічної інформації;

  • підготовка і перепідготовка інформаційних працівників тощо.

УкрІНТЕІ багато працює на госпрозрахункових засадах. Інститут виконує науково-дослідні та науково-інформаційні роботи на замовлення Міннауки та Мінекономіки, надає інформаційні послуги іншим організаціям в рамках госпрозрахункової діяльності. Головна увага приділяється впровадженню засобів комп’ютерної та телекомунікаційної техніки, створенню автоматизованих бібліографічних, фактографічних і повнотекстових баз даних.

Реєстрація НДДКР і дисертацій проводиться УкрІНТЕІ з 1992 р. згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 62 від 31.03.92 року. Інститут має фонд звітів про НДДКР і дисертацій, створює автоматизовану систему реєстрації НДДКР, бази даних про підприємства і організації, що виконують НДДКР, про прийняті до виконання НДДКР, завершені НДДКР або їх етапи, про захищені дисертації тощо. З 1992 р. видається “Бюлетень реєстрації НДР і ДКР”.

З 1997 р. УкрІНТЕІ разом з Державним комітетом України з статистики створює базу даних (БД) “Наукові організації України”. Ця БД ґрунтується на державній статистичній звітності про показники наукової діяльності за календарний рік, де подається інформація про нові вироби, технологічні процеси, матеріали, організаційні та конструкторські рішення, запропоновані науковими установами. На основі цієї БД підготовлено друковане видання довідника-каталогу “Наукові організації України: пропозиції—97”. Довідник має два розділи. У першому описано пропозиції, що є результатами наукових досліджень, згруповані за науковими напрямами та галузями, наприклад: “Нові технології виробництва. Обладнання. Засоби”, “Нові матеріали”, “Методи лікування”, “Хімія. Нафтохімія”, “Мікробіологія”, “Математика” та ін. Другий розділ — “Адресна частина каталогу” — подає відомості про установи, згруповані за адміністративно-територіальним поділом. База даних і довідник мають на меті допомогти підприємцям, інвесторам, спеціалістам знайти необхідного партнера в науково-технічній інноваційній діяльності. БД постійно оновлюється і доповнюється, видання довідника продовжується.

УкрІНТЕІ має статус національного центру міжнародної довідкової системи ІНФОТЕРРА Програми ООН з питань охорони навколишнього середовища; національного центру AGRIS-FAO — міжнародної організації з продовольства та агрокультури при ООН; національного координаційного центру з міжнародного обміну науково-технічною інформацією. Інститут здійснює міжнародне співробітництво з інформаційними інститутами Польщі, Угорщини, Словаччини та ін., проводить міжнародні виставки-ярмарки технологій та інвестиційних проектів.

Інститут видає аналітичні огляди, тематичні добірки, збірки нормативних матеріалів, тези доповідей науково-практичних семінарів та конференцій, наукові монографії, препринти, словники, довідники тощо. Надає інформаційні послуги у режимах разових запитів або постійного інформаційного забезпечення на умовах попередньої оплати. Інформація надається як на паперових носіях, так і в електронній формі на магнітному носії або через компютерні мережі.

Багатогалузевим центром НСНТІ України є також Інститут промислової власності (колишній Науково-дослідний центр патентної експертизи — НДЦПЕ — Держпатенту України). Тут налагоджено технологію розгляду заявок на винаходи, державної реєстрації, публікації та видачі охоронних документів на об’єкти промислової власності. Про його діяльність з обліку патентних документів України див. розділ “Поточна державна бібліографія”.

Державна система охорони промислової власності в Україні включає також національний патентно-інформаційний фонд і довідково-пошуковий апарат до нього. Введено в експлуатацію автоматизовані системи “Винаходи”, “Знаки для товарів і послуг”, “Діловодство” (по оформленню патентних документів). Завершується розробка автоматизованої системи “Промислові зразки”.

Налагоджено систему обміну патентною документацією майже з 60 країнами світу. Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), учасницею міжнародних та двосторонніх угод і договорів, що містять положення з охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема з Європейським Союзом та США.

В Інституті відкрито фонд патентної документації громадського користування, тобто практично започатковано публічну патентну бібліотеку. У ній зібрано джерела інформації, що стосуються об’єктів промислової власності, патентно-правова і довідкова література, понад 3000 компакт-дисків з патентною інформацією. Інститут здійснює також безоплатне комплектування патентних фондів Державної науково-технічної бібліотеки України та регіональних Центрів науково-технічної і економічної інформації описами до патентів України та офіційними бюлетенями Держпатенту. Охорона і використання промислової власності має велике значення для виробничої та комерційної діяльності підприємств і організацій різних форм власності.

До багатогалузевих центрів національної системи НТІ України, що ведуть значну бібліографічну роботу, належать найбільші універсальні наукові бібліотеки України: Національна парламентська бібліотека України (НПБУ), Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України (НБУВ), Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України (ЛНБ), Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (ХДНБ), Одеська державна наукова бібліотека імені О. М. Горького (ОДНБ).

Усі ці бібліотеки видають друковані бібліотечно-каталожні бібліографічні покажчики документів, що знаходяться у фондах даних бібліотек, а також створюють електронні каталоги. Вони мають універсальний або багатогалузевий характер. У зв’язку з науковою цінністю фондів цих бібліотек такі покажчики і бази даних викликають інтерес у спеціалістів різних галузей знань. Крім того, названі бібліотеки роблять значний внесок у галузеву науково-допоміжну бібліографію.

Наприклад, Національна парламентська бібліотека України (НПБУ) регулярно видає поточний покажчик “Нові надходження з питань суспільних та гуманітарних наук”, який з 1999 р. став зведеним каталогом кількох бібліотек України. Актуальним питанням сучасності був присвячений поточний покажчик “Громадсько-політичне життя України” (1992—1995 рр.), а з 1998 р. видається поточний покажчик “Україна сьогодні: політика, економіка, культура”. Про літературу з питань бібліотекознавства і бібліографії інформує поточний бібліографічний покажчик “Бібліотекознавство і бібліографія України”. Серії поточних бібліографічних покажчиків (“Загальні питання культури”, “Мистецтво” та ін.) видає Інформаційний центр з питань культури і мистецтва при НПБУ.



Серед ретроспективних науково-допоміжних покажчиків, виданих НПБУ, можна відзначити: “Культура і мистецтво України (1987—1991)” (у 2-х ч. — К., 1995); серія “Видатні діячі української книги”; “Бібліографознавство України (1981—1990)”, “Бібліотекознавство України (1991—1995)” та ін. Видані покажчики змісту періодичних видань: “Українське літературознавство, 1966—1994 рр.”; “Бібліологічні вісті, 1923—1930”. Готуючи видання біобібліографічного словника “Українські письменники” в 12-ти томах (спільно з Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка), НПБУ почала видавати “Матеріали до біобібліографічного словника”, де проходить апробацію методика підготовки цього видання та його перші результати: відбір імен, характер оглядових статей та бібліографічних списків. Видання “Матеріалів до біобібліографічного словника” прискорює опублікування біографічних та бібліографічних відомостей про письменників, імена яких тривалий час були заборонені в Україні.

Національна бібліотека України імені В. І.Вернадського Національної академії наук України (НБУВ) (колишня Центральна наукова бібліотека імені В. І. Вернадського Академії наук України) підготувала такі багатогалузеві ретроспективні покажчики: “Історія техніки: Бібліографічний покажчик літератури, що вийшла на Україні в 1946—1955 рр.” (К., 1959); “Видання Академії наук УРСР (1919—1967): Фізико-технічні та математичні науки” (К., 1970); “Видання Академії наук УРСР (1919—1967): Науки про Землю і Космос. Хіміко-технологічні та біологічні науки” (К., 1971); “Применение математических методов в биологических науках, в химии и химической технологии : указ. отеч. и зарубеж. лит. (1958—1969)” (К., 1975); “Применение математических методов в технике. Основы промышленного производства. Металловедение, металлургия. Машиностроение : указ. отеч. и иностр. лит. за 1950—1970 гг”. (К., 1976); “Применение математических методов на транспорте : указ. отеч. и зарубеж. лит. : в 2-х ч.” (К., 1977); “Археология Украинской ССР : библиогр. указ., 1918—1980” (К., 1989); “Кадры научных библиотек : библиогр. указ., 1970—1978” (К., 1979); “Слов’янська філологія на Україні : бібліогр. покажч. (1968—1976 рр.) : у 2-х ч.” (К., 1978—1979); “Зарубежные периодические и продолжающиеся издания в фондах ЦНБ и библиотек научных учреждений АН УССР (1985—1989) : в 2-х вип.” (К., 1990—1992), “Українська література в загально-слов’янському і світовому літературному контексті. Т. 5. Українська література в країнах Центральної і Південно-Східної Європи : матеріали до бібліогр.” (К., 1994) та багато інших. Бібліотекою підготовлено і видано бібліографічні покажчики, присвячені видатним діячам науки, письменникам, громадським діячам. Протягом багатьох років регулярно видавалися також поточні багатогалузеві і галузеві покажчики: “Охорона природи та раціональне використання природних ресурсів Української РСР” (К., 1977—1992); “Соціально-економічні проблеми науково-технічного прогресу в Українській РСР” (К., 1978—1988); “Наука на Україні” (К., 1982—1988); “Книги з українського літературознавства за ... рік” (друкувався в журналі “Радянське літературознавство”, 1959—1988); “Філологічні науки на Україні” (К., 1980-1989) та ін. Усе перелічене свідчить про широкий тематичний спектр бібліографічної продукції НБУВ науково-допоміжного характеру.

Останнім часом НБУВ головну увагу приділяє створенню електронних каталогів і баз даних, підготовці та виданню універсальних ретроспективних покажчиків як частини українського бібліографічного репертуару. Разом з тим готуються і видаються науково-допоміжні покажчики з окремих тем, переважно — ювілейного характеру, наприклад: “Центральна наукова бібліотека імені В. І. Вернадського Академії наук України : бібліогр. покажч., 1918—1993 рр. : до 70-річчя від часу заснування” (К., 1993), “Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 1918—1998 : бібліогр. покажч. л-ри за 1993—1998 рр.” (К., 1998) та ін. З 1999 р. НБУВ працює над створенням Українського реферативного журналу багатогалузевого змісту (УРЖ «Джерело»).



Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника Національної академії наук України (ЛНБ), крім видань у галузі загальної ретроспективної бібліографії, значну увагу приділяє розкриттю своїх фондів. Наприклад, вийшли такі бібліографічні покажчики: “Видання “Кобзаря” Тараса Шевченка у фондах Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника : каталог виставки до 180-річчя від дня народж. поета” (Львів, 1994); “Музична бібліотека Модеста Менжинського : каталог” (Львів, 1994).

Щорічно, починаючи з 1977 р., ЛНБ готує і видає багатогалузевий бібліографічний покажчик “Українські Карпати” (попередня назва “Радянські Карпати”), мета якого — інформаційне забезпечення важливих наукових проблем, що їх розробляють установи Західного наукового центру НАН України, зокрема регіональної науково-технічної програми “Раціональне природокористування і охорона природи в Карпатському регіоні України”. Крім того, щорічник відображає літературу з питань соціально-економічного розвитку регіону; історії, археології, краєзнавства, народознавства, матеріальної та духовної культури.

Традиційно ЛНБ видає покажчики змісту періодичних і продовжуваних видань. Наприклад: “Українсько-руський архів (1906—1925) : покажч. змісту томів [продовжуваного видання Історико-філософ. секціі Наук. т-ва ім. Т. Г. Шевченка]” (Львів, 1992), “Бібліографічний покажчик статей по музейництву і мистецтву, поміщених у “Ділі” в річниках I-ХLV (1882—1927 рр.): [Передрук машинопис. тексту покажчика, складеного в 1928 р.]” (Львів, 1995), “Комариця М. Журнал “Дзвони” (1931—1939) : систем. покажч. змісту” (Львів, 1997).

Ще один напрям бібліографічно-видавничоі діяльності ЛНБ — покажчики творів письменників і літератури про них. Серед них такі: “Руська Трійця”: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький : бібліогр. покажч. (1834—1990 рр.)” (Львів, 1993); “Володимир Лучук : бібліогр. покажч.” (Львів, 1994) та ін.

Бібліографічні видання ЛНБ присвячуються також видатним вченим і діячам мистецтва. Наприклад: “Феодосій Іванович Стеблій : бібліогр. покажч.” (Львів, 1995); “Володимир Січинський : бібліогр. покажч.” (Львів, 1996) (присвячені відомому досліднику історії України і мистецтвознавцю).

Харківська наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (ХДНБ), крім друкованих зведених каталогів і універсальних ретроспективних покажчиків книг українською мовою, підготувала і видала бібліографічний каталог “Реабілітовані книги у фондах ХДНБ імені В. Г. Короленка” (у 3-х вип. — Х., 1993—1994); каталоги виставок: “З історії української державності”, “З історії філософської думки України”, “Генетическая инженерия: история и перспективы развития” та ін.; науково-допоміжні покажчики: “Історія Слобідської України” (Х., 1993); “Харьков и губерния на страницах газеты “Харьковские губернские ведомости”, 1838—1917 гг.” у 5-ти випусках (Х., 1993—1995); “Підприємництво та комерційна діяльність: з історії розвитку” (Х., 1994) та інші багатогалузеві тематичні посібники, а також покажчики змісту періодичних видань і біобібліографічні покажчики, присвячені письменникам і видатним діячам.
Галузевими центрами всеукраїнського рівня національної системи НТІ є галузеві наукові бібліотеки: Державна історична бібліотека України (ДІБУ), Державна наукова медична бібліотека Міністерства охорони здоров’я України (ДНМБ), Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук (ЦНСГБ УААН), Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека Мінбудархітектури України (ДНАББ) та ін.

Державна історична бібліотека України (ДІБУ) регулярно, починаючи з 1967 р., видає поточний науково-допоміжний бібліографічний покажчик “Історія України” (до 1991 р. — “Історія Української РСР”), який виходив щорічно або щоквартально, залежно від умов опублікування. Крім літератури, що стосується суто проблем історії України, у ньому відображаються питання розвитку історичної науки в Україні, діяльності архівів і музеїв, викладання історії, а також соціально-економічного розвитку, громадсько-політичного життя, міжнародних відносин, культури та інші конкретні питання життя України в окремі історичні періоди.

ДІБУ бібліографічно забезпечує також краєзнавчу бібліографічну діяльність бібліотек. З 1972 по 1987 рр. вийшло 13 випусків поточного бібліографічного покажчика з питань краєзнавчої роботи бібліотек. У 1997 р. виданий ретроспективний покажчик літератури (за останнє десятиріччя) “Теорія, методика і практика бібліотечного краєзнавства”.

З 1994 р. створюється бібліографічна база даних з історії України ретроспективного характеру, на основі якої передбачається видання фундаментального ретроспективного бібліографічного покажчика “Історія України” у 6—8 томах. Видаються також тематичні ретроспективні бібліографічні покажчики, наприклад: “Історія інтелігенції Української РСР, 1917—1990 рр.” (К., 1991), “Репресії 20-30-40-х і початку 50-х років на Україні” (К., 1992) та ін.

Галузевим інформаційно-бібліографічним центром з питань сільського господарства є Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук (ЦНСГБ УААН). Протягом багатьох років вона видавала поточні галузеві і тематичні покажчики “Нові сільськогосподарські книги” (на основі нових надходжень в бібліотеку) та “Генетика, селекція і насінництво сільськогосподарських культур”. У 1992 р. започатковано випуск поточного науково-допоміжного покажчика “Проблеми і перспективи розвитку українського села”. З 1999 р. планується видавати реферативний журнал з питань сільського господарства.

Видано також ретроспективні тематичні бібліографічні покажчики: “Статистичні й інформаційні видання з питань сільського господарства Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ”, “Вирощування олійних культур на Україні”, “Масличные культуры” та ін., і біобібліографічні покажчики, присвячені видатним вченим у галузі аграрних наук. Бібліотека працює над створенням бібліографічних баз даних: “Наукові праці академіків УААН”, “Виноград”, “Генетика”, “Аграрна економіка” та ін.

Державна наукова медична бібліотека Міністерства охорони здоров’я України (ДНМБ) видала серію науково-допоміжних бібліографічних покажчиків “Охорона здоров’я області”: “Здравоохранение Киева и Киевской области”, “История медицины Черниговщины (1783—1917 гг.)”, “Здравоохранение Ворошиловграда и Ворошиловградской области (1925—1985 гг.)” та ін. Видано покажчик “История медицины и здравоохранения Украинской ССР” у 2-х ч. (80—90-і рр.)

Важливим напрямом у діяльності ДНМБ є видання персональних і біобібліографічних посібників, присвячених видатним вченим-медикам України. Зокрема, у 1997 р. вийшов біобібліографічний словник “Українська медицина в особах: (медична біографістика) ХІІ — поч. ХІХ ст. Ч. 1”.



Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека Мінбудархітектури України (ДНАББ) з 1980 по 1991 рр. видавала поточні покажчики “Нові надходження до фондів ДНАББ Мінбудархітектури України” (попередня назва “Текущая информация о поступившей литературе”); у 1992—1993 рр. — експрес-інформацію “Економіка і управління в сучасних умовах”, а також ретроспективні тематичні покажчики (наприклад: “Вопросы качества строительства. Вып. 4. 1977—1980 гг.” (К., 1982) та ін. Відома серія персональних покажчиків ДНАББ “Видатний український будівельник … ”, що продовжується.

Свій внесок у галузеву науково-допоміжну бібліографію роблять галузеві ЦНТБ (ЦНТІ) деяких міністерств: хімічної промисловості, легкої промисловості, зв’язку; Центральне бюро технічної інформації (ЦБТІ) Міністерства енергетики і електрифікації; наукові бібліотеки (НБ), відділи і бюро НТІ науково-дослідних інститутів (наприклад, Інституту економіки промисловості НАН України; Інституту радіофізики та електроніки, Інституту проблем машинобудування та ін.).

Центрами регіонального рівня системи НТІ універсального профілю є обласні універсальні наукові бібліотеки (ОУНБ). Вони створюють переважно краєзнавчі науково-допоміжні бібліографічні посібники. Це, перш за все, поточні універсальні покажчики літератури про “край”: “Література про ... область”, “ ... область на сторінках преси”. Такі видання виходять з різною періодичністю (щомісяця, щоквартально, щороку і т.п.), що залежить переважно від фінансових можливостей. Ретроспективні краєзнавчі НДБП — це, переважно, такі, що присвячуються окремим актуальним темам або галузям знання. Наприклад: “340 років Берестецькій битві” (Рівне, 1991), “З історії Чернігівської єпархії” (Чернігів, 1993), “Козацтво Донецького краю” (Донецьк, 1995), “Природа і природні ресурси Львівської області” (Львів, 1992), “Нації і народності Херсонщини. Минуле і сьогодення” (Херсон, 1993), “Экономика промышленности Донбасса” (Вып. 1—4, 1969—1996), “Педагогічний пошук вчителів шкіл Донецької області” (Донецьк, 1995), “Греки Приазовья” (Донецк, 1997) та ін. Значну увагу ОУНБ приділяють виданню біобібліографічних і персональних НДБП, присвячених видатним громадським діячам, письменникам, дослідникам рідного краю.

Регіональними центрами національної системи НТІ багатогалузевого профілю є територіальні міжгалузеві центри науково-технічної та економічної інформації (ЦНТЕІ), що входять до складу УкрІНТЕІ; галузевими регіональними центрами — обласні медичні бібліотеки.

Регіональні центри у переважній більшості створюють бібліографічні посібники, що відбивають місцеві особливості розвитку економіки або краєзнавчу літературу. Багато уваги вони приділяють бібліографічному обслуговуванню спеціалістів, тобто — доведенню до них БІ, яку підготували всі центри НТІ. Терміновий пошук інформації; теледоступ до баз даних — такі завдання виконують, наприклад, обласні ЦНТЕІ.

Центри регіонального рівня надають також методичну допомогу установам низового рівня системи НТІ, які займаються безпосередньо бібліотечно-бібліографічним та науково-інформаційним обслуговуванням спеціалістів — бібліотекам підприємств, відділам і бюро НТІ.

До низового рівня системи НТІ належать також бібліотеки вищих навчальних закладів, які в основному виконують завдання доведення БІ до споживачів. Але деякі бібліотеки інститутів готують до друку та видають бібліографічні посібники на допомогу науково-дослідній або навчально-виховній роботі інституту (наприклад, бібліотека Львівського політехнічного інституту), покажчики наукових праць викладачів (наприклад, Київський державний педагогічний інститут імені М. П. Драгоманова та ін.).

Бібліотеки окремих вузів виконують таку велику укладацьку бібліографічну роботу, що можуть вважатися навіть галузевими центрами бібліографічної інформації. Наприклад, бібліотека Українського державного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (колишнього Київського державного педагогічного інституту імені М. П. Драгоманова) з 1992 р. видає щорічники (перший — за 1991 р.) “Українська педагогічна бібліографія”, створюючи таким чином поточний загальногалузевий науково-допоміжний бібліографічний посібник. ЦНБ Харківського державного університету, у співпраці з Харківським ентомологічним товариством, готує фундаментальний покажчик “Фауна и флора Харьковской области : систем. указ. лит. за 1791—1985 гг.” (Вып. 1. Животный мир. — Х., 1995).

Цікаву працю розпочав Дніпропетровський державний універсітет, який видав “Інформаційний каталог завершених наукових розробок, виконаних у вищих навчальних закладах та наукових установах Міністерства освіти України” (Вип. 1. — Дніпропетровськ, 1996). Тут дана характеристика наукових розробок (автори, мета, конкурентоспроможність, порівняння зі світовими аналогами, технічні характеристики тощо), виконаних вченими ВНЗ України, а також перелік публікацій з кожної теми (за 1992—1994 рр.).



Особливе місце в національній системі науково-технічної інформації посідають публічні (масові) бібліотеки, іноді об’єднані в централізовані бібліотечні системи Міністерства культури і мистецтв України. Їх значення полягає в тому, що вони територіально найбільш доступні для читачів, особливо — в сільській місцевості. Їх завдання — забезпечити спеціалістів бібліографічною інформацією не тільки про свої фонди, але й про іншу літературу, яку можна знайти у великих бібліотеках, замовити її по міжбібліотечному абонементу і таким чином допомогти фахівцям опанувати потрібну науково-технічну інформацію.
§ 3.4. Система науково-допоміжних

бібліографічних посібників (НДБП)
НДБП розрізняються за багатьма ознаками. Вони можуть бути: поточними або ретроспективними; багатогалузевими, галузевими, тематичними, біобібліографічними або персональними; мономовними або полімовними, міжнародними або загальнодержавними і т.д. Але при всій різноманітності окремих НДБП всі вони створюються для задоволення інформаційних потреб спеціалістів, котрі можна звести до таких конкретних цілей:

  1. Забезпечити поглиблені дослідження з конкретної теми.

  2. Підбити підсумки розвитку науки.

  3. Інформувати про новини наукової літератури.

  4. Познайомити з основною проблематикою науки та її досягненнями, з основними працями в даній галузі.

Виконання цих конкретних цілей приводить до формування двох груп НДБП: реєстраційних бібліографічних посібників, які відбивають документи з найбільшою повнотою, та вибіркових бібліографічних посібників, які активно орієнтують читача в наявній літературі, тобто пропонують тільки кращі чи найголовніші праці. Реєстраційні НДБП створюються, як правило, при забезпеченні перших трьох цілей, а вибіркові — в основному, при задоволенні четвертої мети.
До першої групи — реєстраційних НДБП — належать такі типи НДБП:


  • галузевий або тематичний ретроспективний БП;

  • персональний або біобібліографічний БП;

  • допоміжний покажчик до видання (наприклад, до зібрання творів класика науки);

  • поточний сигнальний бібліографічний бюлетень;

  • реферативний журнал;

  • автоматизована інформаційно-пошукова система (АІПС);

  • галузевий покажчик бібліографічних посібників (ретроспективний або поточний).

До другої групи — вибіркових НДБП — належать такі типи НДБП:

  • покажчик основної літератури;

  • путівник по літературі (або по бібліографічних посібниках);

  • реферативний збірник;

  • бібліографічний (аналітичний або критичний) огляд;

  • біобібліографічний словник;

  • бібліографічний відділ у науковому або науково-практичному чи виробничому журналі.

Для НДБП першої групи характерно відображення документів з найбільшою повнотою, майже вичерпно, наскільки це можливо в даних умовах; для НДБП другої групи характерною рисою є суворий відбір найбільш важливої в науковому відношенні літератури. Не можна сказати, що те чи інше завдання є більш важливим, оскільки обидва відповідають потребам спеціалістів. Конкретний перелік типів НДБП тієї чи іншої групи не є усталеним. Наприклад, реферативний журнал може виконувати завдання орієнтації фахівців у головних працях галузі, тобто належати до вибіркових НДБП, а реферативний збірник — навпаки, прагнути до найповнішого відображення документів, тобто бути реєстраційним НДБП, хоча інші РЖ є реєстраційними, а реферативні збірники — вибірковими.

Систему НДБП можна представити також в іншому розрізі — за хронологічною ознакою — як поєднання двох підсистем: поточної та ретроспективної.

Найбільш розвинута в системному відношенні підсистема поточного бібліографічного інформування в сфері науки та виробництва. Ця підсистема складається з трьох рівнів поточного бібліографічного інформування.

Перший рівень — сигнальна інформація, або сигнальні БП. До них належать, головним чином, поточні бібліографічні бюлетені, які містять бібліографічні описи літератури, в основному без анотацій, частково — з короткими довідковими анотаціями або перекладами назв іноземної літератури. Різновидом сигнальної інформації можуть бути копії змісту наукових журналів (головним чином, іноземних). Головне завдання НДБП сигнального рівня — оперативність, скорочення інформаційного інтервалу (проміжку між виходом видання в світ та його відображення у БП).

Другий рівень поточної підсистеми НДБП — реферативна інформація. Вона існує у вигляді реферативних журналів, реферативних збірників або так званої “експрес-інформації” (термінової публікації окремих розширених рефератів). Відмітна риса цього рівня: бібліографічні описи обов’язково супроводжуються рефератами або поширеними анотаціями. Довідкове значення реферативної інформації вище, ніж сигнальної, тому що в ній можна знайти не тільки відомості про наявність документа, але й конкретні дані про його зміст. Знайомство спеціаліста з рефератом може інколи замінити безпосереднє звертання до первинного документа, тому що в рефераті викладені методи дослідження та основні його результати. Але реферативні видання, безумовно, запізнюються в порівнянні із сигнальними.

Третій рівень поточної підсистеми — оглядова інформація, або аналітичні огляди. Головне в змісті таких видань — порівняльний аналіз літератури, виявлення найбільш перспективних напрямів досліджень. Бібліографічні описи документів, що аналізуються, подаються, як правило, окремо, після огляду, у вигляді списку літератури. Аналітичні огляди можуть охоплювати літературу за один рік або більший хронологічний період. Вони належать до НДБП, що активно орієнтують читача (тобто вибіркових НДБП).
Підсистема ретроспективних НДБП менше піддається систематизації. Річ у тім, що частіше за все ретроспективні НДБП створюються у відповідь на якусь конкретну потребу в інформації про літературу з певної галузі знання або теми, якщо є відповідний центр НТІ. Ця діяльність менш піддається плануванню, ніж поточна науково-допоміжна бібліографія.

Галузеві та тематичні ретроспективні НДБП часто створюються та видаються галузевими науковими бібліотеками, інститутами-центрами НТІ.

Персональні та біобібліографічні НДБП готуються установами, у яких працювали діячі науки (науково-дослідними та учбовими інститутами, Академією наук) чи установами, що вивчають життя та праці видатних діячів або сприяють такому вивченню.

Обласні УНБ, іноді у співпраці з музеями та науково-дослідними установами, готують краєзнавчі НДБП.



У створенні НДБП значна роль належить також авторам наукових праць, які складають бібліографічні покажчики як частину довідкового апарату наукових видань.
При загальному аналізі НДБП треба звертати увагу на те, яку галузь знань обслуговує БП; до якої підсистеми належить БП за хронологічною ознакою; поточний БП — до якого рівня інформування; ретроспективний — до якої групи типів БП за характером відбору документів. Подаємо таблицю 3.2. “Система науково-допоміжних бібліографічних посібників”, яка може допомогти у визначенні того БП, який аналізується.

Таблиця 3.2. Система науково-допоміжних бібліографічних посібників


Підсистеми

Поточні НДБП

Ретроспективні НДБП



Рівні поточного інформування

Групи типів

Галузі

Сигнальний

Рефера-тивний

Оглядо-вий

Реєстраційні БП

Вибіркові БП

1. Суспільні науки

1.1

1.2

1.3

1.4

1.5

2. Природничі та технічні науки

2.1

2.2

2.3

2.4

2.5

3. Сільськогосподарські науки

3.1

3.2

3.3

3.4

3.5

4. Літературознавство, мовознавство

4.1

4.2

4.3

4.4

4.5

5. Мистецтво, культура

5.1

5.2

5.3

5.4

5.5

6. Комплекс галузей

6.1

6.2

6.3

6.4

6.5

***
На закінчення треба ще раз підкреслити, що НДБП створюються, головним чином, у галузевих бібліографіях. Тому в кожній галузевій бібліографії складається своя система НДБП, яка залежить від особливостей галузі, її документів, її читачів, наявності центрів НТІ та інших факторів. Тому більш докладну інформацію з питань науково-допоміжної бібліографії подають галузеві бібліографічні навчальні дисципліни. Мета курсу загального бібліографознавства — дати в цілому характеристику даного виду бібліографії, показати особливості його організації та системи бібліографічних посібників.



Питання для самоконтролю


  1. В чому полягає суспільне призначення науково-допоміжної бібліографії?

  2. Як визначаються категорії читачів-спеціалістів, що їх обслуговує науково-допоміжна бібліографія?

  3. Назвіть особливості інформаційних і бібліографічних потреб (запитів, інтересів) споживачів інформації-фахівців.

  4. Яка частина науково-інформаційної діяльності належить до науково-допоміжної бібліографії?

  5. Назвіть основні завдання національної системи НТІ.

  6. На які профілі поділяються центри системи НТІ?

  7. Назвіть універсальні, багатогалузеві та галузеві центри системи НТІ колишнього всесоюзного рівня. Чому їхня бібліографічна продукція може стати у пригоді при бібліографічному обслуговуванні спеціалістів України?

  8. Які установи виконують функції універсальних, багатогалузевих та галузевих центрів всеукраїнського рівня національної системи НТІ України?

  9. Які установи належать до регіонального та низового рівнів системи НТІ України? В чому полягають особливості їх бібліографічної діяльності на допомогу науці та виробництву?

  10. Які конкретні цілі забезпечують науково-допоміжні бібліографічні посібники?

  11. Чим відрізняються реєстраційні науково-допоміжні бібліографічні посібники від вибіркових?

  12. Чим відрізняються поточна та ретроспективна підсистеми посібників науково-допоміжної бібліографії?

  13. Яку структуру має поточна підсистема посібників науково-допоміжної бібліографії?

  14. Які види бібліографічних посібників створюються у межах ретроспективної підсистеми посібників науково-допоміжної бібліографії?

  15. Проаналізуйте науково-допоміжний бібліографічний посібник з метою визначення його приналежності до певної підсистеми посібників науково-допоміжної бібліографії та його конкретного цільового та читацького призначення.


Розділ 4. РЕКОМЕНДАЦІЙНА БІБЛІОГРАФІЯ
§ 4.1. Суспільне призначення рекомендаційної бібліографії

та її завдання на сучасному етапі розвитку суспільства
Рекомендаційна бібліографія (РБ) — це один із видів бібліографії, що виділяються за ознакою суспільного призначення. Традиційне визначення РБ — те, що було подано в ГОСТі 7.0—77: “Бібліографія, призначенням якої є сприяння освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань”. Тут названо цільове призначення РБ.

Але таке формулювання дозволяє різні тлумачення. Головне питання, що викликає дискусію: чи повинна РБ обслуговувати потреби професійної освіти та самоосвіти? Існують різні погляди на це питання. Умовно їх можна поділити на три групи.



Перша група. Її головна теза: РБ має обслуговувати тільки потреби непрофесійної, тобто загальної, освіти та самоосвіти, які пов’язані із загальнокультурними, загальногромадянськими інтересами всебічного гармонійного розвитку особистості. У такому разі цей вид бібліографії краще називати не “рекомендаційною”, тому що в такій назві не підкреслено, для чого здійснюється рекомендація. Пропонувалося назвати цей вид “науково-популярною” бібліографією, за аналогією з типом літератури, який присвячено росповсюдженню наукових знань серед читачів-неспеціалістів певних галузей знань (А. І. Барсук); або просто “популярною” чи “просвітницькою”, “просвітительською”, тому що не завжди популяризується наука, об’єктом популяризації може бути й мистецтво, і інші знання.

Якщо залишити за даним видом бібліографії тільки обслуговування непрофесійних потреб особистості, виникає необхідність окремо розглядати завдання професійної освіти та самоосвіти. Для їх виконання тоді потрібний самостійний вид бібліографії — виробничо-допоміжна, або професійно-виробнича.

Але традиційно завдання допомоги спеціалістам у пропагандистській та виховній діяльності виконувала РБ. Крім того, окремий напрям РБ був присвячений на допомогу професійній самоосвіті та освіті масових кадрів промисловості та сільського господарства.

Тому друга група поглядів на суспільне призначення РБ передбачає обслуговування як потреб непрофесійної освіти та самоосвіти, так і професійної освіти та самоосвіти масових кадрів промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки, а також допомогу спеціалістам, які займаються вихованням і пропагандою знань. Таке тлумачення завдань РБ та її меж — найбільш розповсюджене. Воно знайшло відображення у планах створення рекомендаційних бібліографічних посібників (РБП), особливо — у зведених планах розвитку рекомендаційної бібліографії в межах країни.



Третя група поглядів на суспільне призначення РБ: вона повинна обслуговувати всі потреби освіти та самоосвіти (як непрофесійної, так і професійної), усіх груп читачів (у тому числі — спеціалістів). Призначення РБ тут пов’язується з оціночною функцією бібліографічної інформації (БІ), із завданнями допомоги читачам у виборі кращих творів друку (в ідеологічному, науковому, художньому відношенні).

РБ в такому розумінні дуже подібна до “спеціальної бібліографії” в концепції О. П. Коршунова, яка охоплює не тільки завдання допомоги освіті та самоосвіті, але й допомоги науковим дослідженням і виробництву. Постає питання про відмежовування РБ від науково-допоміжної бібліографії, що також в свій час викликало дискусію.

Є ще інші погляди на визначення того виду бібліографії, який забезпечує потреби освіти та самоосвіти.

Найбільш розповсюдженим, загальноприйнятим є другий підхід з тих, що охарактеризовані вище. Його ми й візьмемо за основу.

Друге питання, пов’язане із визначенням РБ, стосується її завдань на сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах вільного демократичного суспільства, правової держави, в якій не може бути будь-якого тиску на особистість, примушування до якихось офіційних поглядів.

У період зруйнування адміністративно-командної системи керівництва суспільством почалася критика рекомендаційної бібліографії як знаряддя даної системи. У цій критиці, безумовно, був певний сенс. Рекомендаційна бібліографія в роки радянської влади виконувала соціальне замовлення комуністичного виховання людини. Але це не було особливістю суто рекомендаційної бібліографії. Усі твори друку, усі засоби масової інформації були підпорядковані панівній ідеології. Тому надбання рекомендаційної бібліографії минулих років ми можемо використовувати в наш час дуже обмежено. Теоретичні засади рекомендаційної бібліографії, методичні прийоми, організаційні принципи можуть, в основному, залишитися без змін. Що ж стосується безпосередньо продукції рекомендаційної бібліографії, тобто рекомендаційних бібліографічних посібників (РБП), то їх можна використовувати лише з критичним підходом, враховуючи те, що самий зміст друкованої продукції, що відображалася в тодішніх РБП, був заідеологізованим, і методи бібліографування теж спрямовувалися на пропаганду панівної ідеології. РБП можуть служити показником стану суспільної думки в той час, коли вони створювалися.

Це не означає, що новому суспільству не потрібна бібліографія, яка б надавала допомогу освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань. Навпаки, суспільству дуже потрібна така бібліографія, яка б подавала бібліографічну інформацію (БІ) про кращу нову літературу з усіх галузей знань на нових ідеологічних засадах, з новими підходами. Потрібні такі РБП, в яких було б заново переглянуто усю наявну друковану продукцію, яку можна використовувати з метою освіти, самоосвіти, виховання та пропаганди знань.

Враховуючи уроки минулого, нова рекомендаційна бібліографія повинна бути такою, що дає умови для вільного розвитку людини, що орієнтує в будь-яких напрямах суспільної думки, дає можливість людині особисто вибирати необхідну літературу з існуючого кола видань.

Рекомендаційна бібліографія, яка створюється державними установами, повинна також враховувати державні вимоги до засобів інформації, як масової, так і науково-технічної. Інформаційна діяльність в Україні керується законами України “Про інформацію” (від 2 жовтня 1992 р.) та “Про науково-технічну інформацію” (від 25 червня 1993 р.). Закон України “Про інформацію” свідчить, що основними принципами інформаційних відносин в Україні є:


  • гарантованість права на інформацію;

  • відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

  • об’єктивність, вірогідність інформації;

  • повнота і точність інформації;

  • законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

У Законі проголошується: “Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форми і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом”. До цих випадків належать “відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю”.

Керуючись переліченими принципами, РБ в Україні має забезпечити потреби людини в інформації про документи, які необхідні для освіти, самоосвіти, виховання та самовиховання людини, пропаганди та розповсюдження знань. РБ повинна орієнтуватися на потреби національного відродження України, розвитку національної культури, а також опанування загальнолюдських цінностей світової культури.


§ 4.2. Основні ділянки та напрями рекомендаційної бібліографії
Сучасні уявлення про бібліографію як діяльність примушують уточнити розуміння того, які саме ділянки та напрями діяльності об’єднує поняття “рекомендаційна бібліографія”.

По-перше, назвемо практичну рекомендаційну бібліографічну діяльність, яка складається, в свою чергу, з двох процесів, або ділянок бібліографічної діяльності: бібліографування (тобто підготовки рекомендаційної БІ, або створення РБП) та бібліографічного обслуговування (тобто доведення рекомендаційної БІ до споживачів), а саме рекомендаційно-бібліографічного обслуговування. Ці процеси чи ділянки бібліографічної діяльності можуть збігатися за часом і місцем виконання. Але іноді можуть бути чітко відокремлені один від одного. В останньому разі діяльність створення РБП виконують бібліографи, а рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів — бібліотекарі відділів обслуговування. Результати діяльності у кожному з процесів будуть різними: в першому — безпосередньо самі РБП, або їх система; в другому — вплив на читацьку діяльність абонентів бібліотек. Але такий поділ може бути лише умовним, тому що РБП створюються з метою їх використання читачами чи організаторами читання (пропагандистами, бібліотекарями); без використання РБП ця мета не буде досягнута.

Як окремі ділянки рекомендаційної бібліографічної діяльності можна розглядати також:


  • управлінську та методичну діяльність у галузі РБ;

  • науково-дослідну діяльність: вивчення процесів, методів і результатів РБ;

  • навчання бібліотекарів методам і засобам рекомендаційної бібліографії, а також навчання читачів вмінню користуватися РБП.

Результати діяльності в кожній з цих ділянок випливають з їх специфіки: в першій це — координація та кооперування рекомендаційної бібліографічної діяльності; в другій — наукові праці, статті і монографії з проблем РБ; в третій — знання та вміння бібліотекарів і читачів щодо використання РБП.

У рекомендаційній бібліографії можна виділити також окремі напрями, які визначаються за конкретними цілями діяльності:

1) допомога загальній освіті та самоосвіті;

2) допомога професійній освіті та самоосвіті;



  1. допомога пропагандистській, популяризаторській, педагогічній і виховній діяльності.

Іноді називають ще інші напрями РБ:

4) допомога навчанню ( в середніх та вищих навчальних закладах);

5) допомога організації відпочинку.

Два останні напрями частіше за все розглядаються в складі якогось з перших трьох напрямів.

З погляду змісту документів, які відбиваються в рекомендаційній бібліографічній інформації, РБ належить, головним чином, до галузевої бібліографії. Це обумовлено значною диференціацією наукових знань у сучасних умовах, диференціацією інформаційних потреб читачів по відношенню до літератури з різних галузей знань. Методика пропаганди літератури з різних галузей знань також має свою специфіку.

Але в той самий час існує завдання всебічного розвитку особистості шляхом широкого ознайомлення читачів з різними галузями знань, темами та питаннями. Це завдання перетворюється у проблему комплексності рекомендаційної бібліографічної інформації. Вона вирішується в окремих тематичних РБП, коли з того чи іншого питання пропонується література з різних галузей знань (наприклад, суспільно-політична, природознавча і мистецтвознавча); різних типів (наприклад, науково-популярна і художня). Такі посібники створюються з тем, які дозволяють застосовувати комплексний підхід: “Світ коло нас”, “Людина пізнає та створює себе”, “Багатолика куля земна”, “Час. Події. Люди”, “Календар знаменних і пам’ятних дат” і т.п. Такі комплексно-тематичні РБП за змістом відображених документів є багатогалузевими. Вони демонструють принципову єдність усіх знань, якими користується людство.

Проблему комплексності в рекомендаційно-бібліографічній пропаганді можна вирішувати також іншими шляхами. Це, по-перше, створення універсальних за змістом РБП, які дозволяють в одному БП знайти літературу з усіх або багатьох галузей знань. Але, в зв’язку з численністю літератури з усіх галузей знань, такі посібники доводиться створювати з декількох частин, кожна з яких є галузевою. Лише разом, у комплексі, ці частини створюють так звану “універсальну ланку” системи РБП.

По-друге, комплексність рекомендаційно-бібліографічної пропаганди можна забезпечити комплексним використанням різних РБП; створенням системи РБП, у якій кожний окремий посібник має доповнювати інший.

Рекомендаційну бібліографію можна також розглядати за іншими ознаками і, відповідно, відокремлювати різні ділянки РБ: поточну або ретроспективну РБ; краєзнавчу або країнознавчу РБ; рекомендаційну бібліографію бібліографії; рекомендаційну біобібліографію тощо.
§ 4.3. Принципи організації рекомендаційної бібліографії.

Основні центри створення РБП.

Поняття системи РБП
Як підсумок історичного розвитку РБ склалося певне розмежування обов’язків проміж різних бібліотечно-бібліографічних установ, тобто визначилися принципи організації РБ в Україні.

Це такі принципи: централізація та децентралізація, координація та кооперування.



Централізація означає: єдине (централізоване) керування розвитком РБ в країні; зведене перспективне планування створення РБП; визначення центрів рекомендаційної бібліографічної діяльності з певних галузей знань; нагляд з боку центрів за досконалістю та єдністю методичних рішень у РБП, за виконанням планів, за розмежуванням тематики і типів РБП тощо. Централізація виявляється також у колективному розв’язанні теоретичних та методичних питань, в обговоренні дискусійних проблем і затвердженні певних рішень, створенні управлінських документів (положень та інструкцій). Централізація у підготовці РБП впливає на встановлення керівних центрів: територіальних (загальнодержавні чи обласні бібліотеки) і галузевих (зі суспільних наук; літературознавства і художньої літератури; техніки та промисловості; сільського господарства тощо).

Децентралізація виявляється у відносній самостійності рекомендаційної бібліографічної діяльності різних установ, що базується на врахуванні потреб читачів конкретної бібліотеки та її можливостей.

Принципи централізації і децентралізації пов’язані з принципами координації і кооперування. Координація — це розмежування, розподіл обов’язків між різними бібліотеками. Кооперування — це об’єднання діяльності різних бібліотек, їх співпраця у справі створення РБП або в наукових дослідженнях у галузі РБ на основі попереднього розмежування, тобто — координації.



Організаційним і методичним центром РБ в Україні є Національна парламентська бібліотека України (НПБУ), колишня Державна республіканська бібліотека УРСР (ДРБ), потім Державна бібліотека України (ДБУ). Вона здійснювала перспективне зведене планування підготовки та видання РБП і підводила підсумки виконання плану, узагальнювала досвід видання РБП, надавала допомогу бібліотекам у використанні РБП, провадила наради, науково-практичні конференції і семінари з питань РБ, організовувала наукові дослідження в галузі РБ, видавала методичні поради, готувала статті з питань РБ. На жаль, ці завдання виконувалися бібліотекою не завжди в повному обсязі.

НПБУ є також найбільшим в Україні центром створення РБП. Згідно з домовленістю щодо координації діяльності бібліотек України в галузі РБ, за НПБУ закріплено галузі суспільствознавства та сільського господарства (остання — у співробітництві, тобто кооперуванні, з Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою Української Академії аграрних наук (ЦНСГБ УААН). Крім того, НПБУ традиційно виконувала значну роботу в галузі бібліографії художньої літератури і літературознавства та бібліографії мистецтва. Ця бібліотека виступила також організатором створення універсальної ланки системи РБП, яка може складатися з декількох галузевих частин, і сама підготувала й видала ті частини, що відповідають її галузевій спеціалізації.

Серед РБП, що готуються і видаються НПБУ, слід назвати, перш за все, “Календар знаменних і пам’ятних дат”: періодичне видання, що оперативно інформує бібліотекарів та вихователів, пропагандистів знань про найвизначніші дати календаря, вказує літературу про видатні події.

НПБУ зробила значний внесок у підготовку універсальної бібліографічної моделі ядра фонду масової бібліотеки. Така модель має відбивати видання, які необхідні будь-якій бібліотеці. НПБУ підготувала та видала “Бібліографічну модель ядра фонду української художньої літератури” (1989) та “Бібліографічну модель ядра фонду ЦБС з питань українського мовознавства, літературознавства та мистецтва” (1990). В 1994 році виданий покажчик “Народна творчість та етнографія. Фольклор України : бібліографічна модель ядра фонду ЦБС”, у 1995 році — “Історія України : список літератури на допомогу формуванню ядра фонду масової бібліотеки”, у 1997 році — “Народна освіта. Педагогічна наука України : бібліогр. модель ядра фонду ЦБС”, у 1999 — “Мистецтво. Мистецтвознавство України : бібліогр. модель ядра фонду ЦБС”. З 1990 по 1999 рр. видано також шість випусків “типового каталогу для ЦБС” “Українська художня література”.

Складовими частинами універсальної ланки системи РБП є поточні галузеві рекомендаційні бібліографічні покажчики — щорічники або дворічники, які видає НПБУ: “Художня література. Критика. Літературознавство. Мовознавство” (з 1970 р.), “Політична книга України” (1987—1990 рр.), “Мистецтво”(за 1990—1997 рр.); один раз вийшов покажчик “Сільськогосподарська книга України” (за 1988 р.).

НПБУ оперативно відкликається на найактуальніші питання сучасності в


Каталог: bitstream -> 1984
1984 -> Методичні рекомендації для студентів відділення післядипломної освіти з курсу «Теорія та практика перекладу»
1984 -> Навчальний посібник хмельницький 2014 (075. 8) Ббк 65. 292,215. 4 Ш 79
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму 020105 „Документознавство та інформаційна діяльність
1984 -> Озерян ольга леонідівна 2011 рік застосування інтелектуальних технологій у практиці державного управління
1984 -> В умовах ступеневої освіти


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка