Герасимчук володимир леонідович розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатті друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття



Сторінка1/14
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.35 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА


На правах рукопису
УДК 437.013:613(477.87)“18/19”(043.5)
ГЕРАСИМЧУК ВОЛОДИМИР ЛЕОНІДОВИЧ
РОЗВИТОК САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНОЇ ОСВІТИ

ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ НА ЗАКАРПАТТІ

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)
13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:

Надімянова Тетяна Василівна,

кандидат педагогічних наук, доцент


Дрогобич – 2017


ЗМІСТ


ВСТУП

4




РОЗДІЛ 1 САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНА ОСВІТА ЯК ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

12




1.1 Історіографія та джерела дослідження

12




1.2 Санітарно-гігієнічна освіта: методологічні засади і поняття

23




Висновки до розділу 1

35




РОЗДІЛ 2 ФОРМУВАННЯ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗАКАРПАТТІ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

37





2.1 Передумови становлення санітарно-гігієнічної освіти в закарпатському регіоні

37





2.2 Роль держави та громадських організацій у санітарно-гігієнічній просвіті закарпатського населення

48





2.3 Розвиток санітарно-гігієнічного навчання й виховання на закарпатських землях в системі освіти Австро-Угорщини

67





2.4 Просвітницькі погляди відомих закарпатських будителів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. на формування здорової особистості

87





Висновки до розділу 2

101




РОЗДІЛ 3 ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗАКАРПАТТІ (1919 – 1950 рр.)

103





3.1 Особливості розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті в контексті соціальних і шкільних реформ чехословацького уряду

103





3.2 Ідеї закарпатських педагогів міжвоєнного періоду щодо розвитку санітарно-гігієнічної освіти

118





3.3 Внесок громадських організацій і спортивних товариств у розвиток санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті міжвоєнного періоду

134





3.4 Стан санітарно-гігієнічного навчання і виховання на Закарпатті у воєнні та перші повоєнні роки

148





3.5 Можливості використання досвіду закарпатських педагогів і просвітників щодо санітарно-гігієнічного навчання й виховання в умовах сучасного культурно-освітнього простору

164





Висновки до розділу 3

175




ВИСНОВКИ

177




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

184




ДОДАТКИ

222





ВСТУП

Здоров’я нації є одним із головних показників добробуту держави. Як засвідчують реалії сьогодення, в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня здоров’я населення. У нормативно-правових документах («Основи законодавства України про охорону здоров’я», Концепції Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір» на 2012 – 2020 роки, Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), національній програмі «Діти України» та ін.), зазначено, що пріоритетними напрямами національної системи освіти є збереження і зміцнення фізичного та морального здоров’я учнів, орієнтація на формування культури здорового способу життя молоді, виховання у неї дбайливого ставлення до власного здоров’я та здоров’я навколишніх.

Поява нових галузей виробництва, новітніх інформаційних технологій, розширення обсягів інформації істотно вплинула на зміст освіти, поставивши більш високі вимоги до загальноосвітньої підготовки фахівців. Водночас ці чинники загострили проблему збереження і зміцнення здоров’я підростаючого покоління. Збільшення розумового навантаження учнів, малорухливий спосіб життя, комп’ютерна залежність, неправильна організація активного відпочину провокують появу різних захворювань.

Відповідно до статистичних даних, здоров’я молоді за останні кілька років значно погіршилося, зросла кількість хронічних та алергічних захворювань, хворіб, пов’язаних із вживанням алкоголю, наркотичних речовин, палінням тощо. Серед об’єктивних і суб’єктивних факторів, що впливають на зниження рівня здоров’я української нації, слід назвати не тільки екологічні, соціально-економічні проблеми, недосконалу систему охорони здоров’я, але й недостатньо сформовану санітарно-гігієнічну освіту підростаючого покоління. Невміння застосувати необхідні санітарно-гігієнічні навички в особистому житті чи вжити певних профілактичних заходів у конкретній життєвій ситуації доволі часто стають першопричиною появи проблем зі здоров’ям серед дітей та молоді. Усе це дає підстави стверджувати, що сформованість здоров’язбережувальної культури дітей, особливо її санітарно-гігієнічної складової, є ключовим елементом у формуванні здорової, гармонійно розвиненої особистості..

Комплекс питань, присвячених здоров’ю і збереженню дітей та молоді, був предметом особливого зацікавлення сучасних українських та зарубіжних науковців. Так, проблемі становлення й розвитку валеологічної освіти в Україні присвячено праці таких вітчизняних педагогів, як Т. Бойченко [29], О. Волошин [55], Г. Голобородько [79], Т. Єрмакова [124], Т. Кружиліна [165], Ю. Лісіцин [180], В. Оржеховська [236], Л. Сущенко [299] та ін. Теоретико-методичні засади використання народних традицій у процесі формування здорового способу життя школярів розкрито у дослідженнях О. Гука [89], І. Карпової [146], А. Кухтія [169], Т. Надім’янової [209; 210], А. Цьося [340].

У роботах В. Горащука [86], М. Євтуха [122], М. Лаврової [172], М. Лук’янченка [186; 187], Ю. Науменко [213], Б. Савчук [24], О. Шевчука [347] розкрито теоретико-методологічне підґрунтя педагогіки здоров’я, у розвідках Н. Гнесь [77], В. Гоммоная [83], М. Крука [166], С. Литвин-Кіндратюк [181], Є. Приступи [255], Л. Сливки [287] проаналізовано проблему формування здорового способу життя на різних етапах розвитку українського шкільництва. До цієї проблеми опосередковано зверталися сучасні дослідники історії педагогіки в контексті вивчення спадщини відомих педагогів та діяльності громадських об’єднань (О. Бенца [20], Г. Білавич [25], М. Вегеш [127], В. Кемінь [147], О. Корсун [145], М. Кляп [150], О. Маляр [193], Т. Надім’янова [209], Р. Поташнюк [254], Г. Розлуцька [265], І. Стряпко [296; 297], О. Сухомлинська [212], В. Черній [341]).

Результати аналізу зазначених праць дають підстави стверджувати, що використання досвіду минулого забезпечує більш ефективне формування мотивації й оздоровчої культури школярів та водночас вказує на необхідність ретельного вивчення означеної проблеми у різні історичні епохи.

Отже, проведений аналіз значного масиву літератури дозволяє констатувати, що санітарно-гігієнічна освіта на Закарпатті у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. не була предметом спеціального вивчення та потребує детального опрацювання. Це й зумовило вибір теми дослідження – «Розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на Закарпатті (друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття)».



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного напряму досліджень Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка «Зміст навчання і виховання в умовах реформування освіти в Україні». Тему дисертації затверджено Вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 17 від 27. 11. 2014 р.) й узгоджено в Міжвідомчій Раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 9 від 23. 12. 2014 р.).

Мета дослідження – виявити особливості розвитку, проаналізувати зміст та напрями санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. з метою реалізації історичного досвіду в сучасних умовах.

Відповідно до мети дослідження сформульовано наступні завдання:



  • проаналізувати ступінь опрацювання проблеми в українській педагогічній науці та розкрити сутність поняття «санітарно-гігієнічна освіта»;

  • з’ясувати передумови та виявити фактори, що вплинули на становлення санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.;

  • визначити основні періоди розвитку санітарно-гігієнічної освіти на етнічних закарпатських землях окресленого періоду;

  • охарактеризувати зміст та напрями санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях з урахуванням суспільно-політичних змін досліджуваного періоду;

  • окреслити шляхи використання історичного досвіду розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті в сучасних умовах.

Об’єкт дослідження – теорія та практика санітарно-гігієнічної освіти на західноукраїнських землях (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.).

Предмет дослідження – розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на Закарпатті другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.

Методологічною базою дослідження є теорія наукового пізнання, принципи об’єктивності, системності, фундаментальності, доказовості, історизму; синергетичний підхід, що дає змогу обґрунтувати наукові ідеї різноманітними нелінійними зв’язками між теоріями; системний підхід, що полягає у вивченні історичних подій, культурно-освітніх процесів, соціальних явищ як сукупності окремих взаємопов’язаних елементів, які формують комплексне розуміння обраної проблеми; регіональний підхід, який сприяє виявленню суспільно-політичних та культурно-освітніх особливостей закарпатського регіону відносно організації шкільництва і просвітництва.

Методи дослідження: історико-педагогічний аналіз і синтез (визначення об’єкта, предмета, мети, завдань дослідження); історико-ретроспективний (аналіз джерельної бази); інтерпретаційний (з’ясування соціально-економічних і санітарно-побутових умов життя закарпатського населення, передумов становлення санітарно-гігієнічної освіти краю, суспільно-політичних реалій); проблемно-хронологічний (класифікація періодів розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях); порівняльний (встановлення особливостей розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях відповідно до суспільно-політичних та культурно-освітніх змін у досліджуваний період), структурно-системний (аналіз змісту санітарно-гігієнічної освіти з метою узагальнення виявлених здобутків та їхньої інтерпретації в річищі сучасної освітньої парадигми; герменевтичний (переосмислення ролі санітарно-гігієнічного навчання та виховання у педагогічному процесі, виявлення шляхів його удосконалення через впровадження історичного досвіду), узагальнення й систематизація.

Теоретичну основу дослідження становлять праці сучасних учених з проблем: історії розвитку шкільництва в Україні, в тому числі й на Закарпатті (М. Вегеш, О. Вишневський, В. Гомоннай, В. Кемінь, О. Квас, Т. Надім’янова, Л. Оршанський, М. Пантюк, Т. Пантюк, І. Поп, Г. Розлуцька, М. Стельмахович, Б. Ступарик, В. Худанич, М. Чепіль, А. Штефан та ін.); філософії освіти (В. Андрущенко, Ю. Бех, Г. Васянович, І. Зазюн, В. Кремень, В. Лутай, В. Огнев’юк, В. Скотний, Н. Скотна та ін.); збереження і зміцнення здоров’я дітей та молоді (Г. Апанасенко, І. Брехман, Є. Булич, О. Вакуленко, В. Горащук, Т. Єрмакова, В. Клімова, Ю. Лісіцин, М. Лук’янченко, В. Оржеховська, Л. Сущенко, О. Шиян та ін.).

Джерельну базу дослідження складають офіційні документи органів державної влади різних періодів (накази, розпорядження, повідомлення), звіти, статистичні відомості, навчальні плани і програми шкіл Закарпаття різних рівнів, статути громадських і спортивних організацій; періодична преса («Народний календар», «Месяцеслов», «Листок», «Наука», «Учитель», «Наша школа», «Народна школа», «Русскій народный календарь», «Пчолка» та ін.); наукові і публіцистичні праці закарпатських педагогів, релігійних та громадських діячів другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., що стосуються проблеми санітарно-гігієнічного навчання та виховання підростаючого покоління; архівні матеріали з Державного архіву Закарпатської області (ф. 28. Реферат освіти Підкарпатської Русі, ф. 56. Ужгородський окружний шкільний інспекторат, ф. 1092 Школьный инспекторат Мараморошской жупи г. Хуст 1895 – 1919, ф. 1498 Державні початкові народні та церковні школи Мукачева та Мукачівського округу, м. Мукачеве Берегівської жупи 1855 – 1945, ф. 1541 Мукачівська державна реальна гімназія).

Як самостійні джерела виступали також дисертаційні дослідження, автореферати, педагогічні часописи, матеріали науково-практичних конференцій, публікації з питань загальної педагогіки та історії педагогіки, розміщених у фондах Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, бібліотеки ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка.



Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ – першу половину ХХ ст. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений розвитком просвітницького руху (будительством), становленням національної початкової освіти на Закарпатті, яке відбулося під впливом революції 1848-1849 рр.

Верхній рубіж збігається з першими повоєнними роками (1946 – 1950 рр.), коли закарпатський край увійшов до складу Радянської України, професіоналізацією санітарно-гігієнічної освіти, відкриттям медичних училищ (1945 р., 1947 р.), медичного факультету при Ужгородському державному університеті (1946 р.), Ужгородського учительського інституту (1950 р.).



Наукова новизна полягає у тому, що: вперше цілісно досліджено розвиток санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. та з’ясовано основні тенденції, що вплинули на цей процес; максимально повно подано історіографічний аналіз проблематики в українській педагогічній науці, що засвідчив відсутність цілісного її вивчення; розкрито та доповнено сутність поняття «санітарно-гігієнічна освіта» у руслі сучасних педагогічних теорій; виявлено провідні тенденції та фактори (соціальні, економічні, медичні, освітні, санітарно-гігієнічні), що вплинули на формування санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті досліджуваного періоду; розроблено періодизацію розвитку санітарно-гігієнічної освіти на етнічних закарпатських землях з урахуванням суспільно-політичних та культурно-освітніх трансформацій, притаманних закарпатському регіону другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.; проаналізовано та деталізовано зміст і напрями санітарно-гігієнічної освіти, що зазнавали змін відповідно до трансформаційних змін у краї; до наукового обігу уведено маловідомі архівні матеріали і документи, статистичні відомості, що збагачують джерелознавче поле дослідження; запропоновано шляхи використання історичного досвіду розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті в сучасних умовах.

Практичне значення одержаних результатів полягає у творчому використанні основних положень і висновків дослідження в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, а також у позакласній роботі з метою формування санітарно-гігієнічної культури учнів. Матеріали дослідження можуть використовуватися при розробці лекційних курсів і семінарів з «Історії педагогіки», «Теорії і практики виховання», «Валеології», «Безпеки життєдіяльності» та ін., при написанні навчальних підручників та посібників, методичних вказівок для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, а також бути корисними аспірантам і магістрам під час виконання кваліфікаційних робіт.

Основні результати дослідження впроваджено в Хмельницькому національному університеті (акт № 7 від 06. 03. 2017 р.), Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького (акт № 17 від 16. 02. 2017 р.), ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (акт № 740/01-27 від 14. 03. 2017 р.), Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на (акт № 1367 від 22. 03. 2017 р.), Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка (довідка № 05-16/73 від 14. 03.2017 р.).



Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи» (Дрогобич, 26 – 27 березня 2015р.), «Pedagogika. Teoretyczne i praktyczne aspekty rozwoju współczesnej nauki (Педагогіка. Теоретичні і практичні аспекти розвитку сучасної науки)» (Poznań (Познань), 30 вересня 2015 – 01 жовтня 2015 р.) «Сучасні тенденції розвитку освіти і науки в інтердисциплінарному контексті» (Ченстохова – Ужгород – Дрогобич, 19 – 20 листопада 2015 р.); «Наука, освіта, суспільство очима молодих» (Рівне, 18 травня 2016 р.), «Теоретичні та практичні аспекти розвитку науки» (Київ, 29-30 листопада 2016 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковано в 10 одноосібних публікаціях автора. Серед них п’ять – у науково-фахових виданнях, одна – у зарубіжному виданні, одна – у виданні, що входить до наукометричних баз даних, три – у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, 7 додатків, списку використаних джерел (384 найменування). Загальний обсяг роботи – 228 сторінок, з них основного тексту 183 сторінки. Робота містить 6 таблиць.

РОЗДІЛ 1

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНА ОСВІТА ЯК ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Історіографія та джерела дослідження
Пошук ефективних форм та методів навчання і виховання у поєднанні зі здоров’язбережувальними технологіями є нелегкими завданнями сучасної школи. Вони вимагають перегляду й переосмислення набутого досвіду, історико-педагогічного аналізу праць українських вчених різних періодів, народних виховних традицій, що лягли в основу здоров’язбережувальної парадигми сучасної української педагогічної науки.

Cлід підкреслити, що питання гігієни та санітарії хвилювало людство ще з часів Античності. Вони розглядалися в контексті становлення і розвитку медичних знань, передусім догляду за хворими та боротьби з інфекціями [46, с. 15]. У Середньовіччі санітарно-гігієнічні знання здобувалися в університетах на медичних факультетах. Для більшості людей вони не були доступні.

З розвитком суспільства і науки розширювалися також знання та вимоги до санітарно-гігієнічних норм і правил. Відтак виникла потреба у виокремленні наукової галузі – гігієни як профілактичної медицини. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. накопичені емпіричні знання почали реалізовуватися на практиці: в навчальні плани медичних факультетів було введено окремий розділ «Санітарної поліції», в курсі якого вивчалися санітарні норми міст і сіл, громадських та приватних будівель, базарів, аптек та ін. Тільки наприкінці ХІХ ст. у структурі гігієнічної науки з’явилися питання громадської гігієни та профілактичних санітарних заходів [100].

У свою чергу, питання санітарно-гігієнічного виховання і навчання молодого та дорослого покоління як важливої складової профілактики захврювань почали хвилювати прогресивних педагогів ще у XVII – XVIIIст. Формування санітарно-гігієнічних навичок особистості розглядалися видатними педагогами (Я.-А. Коменським, Дж. Локком, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Прокоповичем, Г. Сковородою та ін.) крізь призму гармонійного розвитку особистості, фізичного та родинного виховання.

На початку ХХ ст. в педагогічній науці було виокремлено нову галузь – шкільну гігієну, яка «вивчає особливості взаємодії організму дитини з навколишнім середовищем для розробки гігієнічних нормативів, вимог стандартів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров’я дітей і підлітків» [304, с. 122]. Впродовж першої половини ХХ ст. науковими напрямами досліджень зі шкільної гігієни стали питання формування санітарно-гігієнічних навичок дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, гігієна навчання дітей та молоді різних вікових груп, санітарне позашкільне просвітництво підростаючого покоління, розробка санітарних норм шкільних приміщень на пришкільних територій [194, с. 38-39]. Вагомою проблемою у санітарно-гігієнічному просвітництві зазначеного періоду стало питання боротьби зі шкідливими звичками.

У наступні роки (50-70 рр. ХХ ст.) гігієнічне виховання та навчання тісно пов’язувалося зі спортивно-масовими заходами та фізичним вихованням [195; 342]. Тут доречно зауважити, що гігієнічне виховання будувалося на прищеплені навичок особистої гігієни та здорового способу життя, знанні основних правил санітарії. До масової виховної роботи долучалися гігієністи, фізіологи, стоматологи, представники Червоного Хреста. Відтак санітарно-гігієнічна освіта спрямовувалася на оздоровлення підростаючого покоління.

Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст. педагогічні дослідження щодо санітарно-гігієнічного виховання набувають все більше науково-методичного характеру з урахуванням передових наукових розробок у галузі медицини, психології, соціології, філософії. Саме в цей час І. Брехманом було розроблено і теоретично обґрунтовано нову галузь – валеологію. За його поглядами, валеологія повинна була вивчати механізми формування, збереження і зміцнення здоров’я людини для того, щоб передати його майбутнім нащадкам [33, с.  12]. Зазначимо, що трохи згодом валеологічний підхід у навчанні та вихованні набув широкого розповсюдження і продовжує розвиватися в наш час. У 1982 році Ю. Лісіцин узагальнив різні медико-психологічні й педагогічні дослідження з проблем збереження і зміцнення здоров’я особистості, увівши до наукового обігу категорію «здоровий спосіб життя», якою послуговуються всі сучасні дослідники питання здоров’язбереження.

У руслі нашого дослідження необхідно зазначити, що питання розвитку санітарно-гігієнічної освіти в Україні вивчається сучасним науковцями в контексті кількох загальних педагогічних проблем:



  • становлення й розвитку валеологічної освіти в нашій державі (Г. Апанасенко [12], Т. Бойченко [29], Є. Булич [36], О. Волошин [55], Г. Голобородько [79], Т. Книш [151], Л. Сущенко [300] та ін).

  • історії формування здорового способу життя (В. Бабич [16], М. Головкова [80], Т. Єрмакова [123], О. Кречетов [163] та ін.)

  • теоретико-методологічних основ педагогіки здоров’я (О. Будник [34], В. Горащук [87], М. Лук’янченко [188], Л. Омельченко [229], В. Оржеховська [234], Л. Сливка [286] та ін.)

  • розвитку фізичного виховання та спорту (О. Вацеба [42], Н. Гнесь [77], О. Іонова [139], С. Литвин-Кіндратюк [181], О. Півень [249], Є. Приступа [255], А. Цьось [340]).

Результати аналізу зазначених праць дають підстави стверджувати, що використання досвіду минулого забезпечує більш ефективне формування мотивації та оздоровчої культури школярів та, водночас, вказують на необхідність ретельного вивчення означеної проблеми у різні історичні епохи з урахуванням регіональних особливостей. Слід наголосити, що поліетнічність закарпатського краю, його входження до різних державних утворень впродовж другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., зміна суспільно-політичних устроїв та, як наслідок, культурно-освітні трансформації наклали свій специфічний відбиток на формування і розвиток санітарно-гігієнічної освіти регіону.

В історіографії нашого дослідження виокремлено кілька етапів розкриття зазначеної проблеми. Перший етап (початок – 60-ті рр. ХІХ ст.) – становлення санітарно-гігієнічного просвітництва на Закарпатті. Перші праці закарпатських просвітників про необхідність формування санітарно-гігієнічних навичок дітей та дорослих відносяться до початку ХІХ ст. До таких зараховуємо дослідження відомих закарпатських лікарів, педагогів і славістів, які вели свою освітню й просвітницьку діяльність в Російській імперії: І. Орлая «История, содержание и требование к учению о лечебных свойствах природы» (1807 р.), «Русска военно-полевая фармакопея» (1808 р.) [17], М. Лучкая «Граматика слов’яно-руська» [190], Ю. Гуци-Венеліна «О воспитании юношества» [90].

Важливу роль у формуванні основ гігієнічного виховання відіграли праці закарпатських будителів середини та другої половини ХІХ ст.: О. Духновича [114-117], І. Ставровського [122], О. Павловича [244]). У цей період формуються ідеї щодо необхідності прищеплення елементарних санітарно-гігієнічних навичок дітям та матерям задля збереження їхнього здоров’я.

Другий етап (70-ті рр. ХІХ – перша третина ХХ ст.) – розвиток санітарно-гігієнічного просвітництва на закарпатських землях, приділення уваги питанням підняття рівня санітарно-гігієнічної культури населення. Так, у працях І. Раковського [257-259], О. Митрака [200; 201], І. Сільвая (псевдонім – У. Метеор – прим. Г. В.) [197], Є. Фенцика [323] вказано на проблему санітарної неграмотності закарпатського населення, що є першопричиною поширення різних захворювань та спалахів епідемій. Відмітимо, що згадані просвітники намагалися дати практичні рекомендації щодо збереження здоров’я закарпатського населення. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. з’являється значна кількість праць, у яких акцентується проблема боротьби зі шкідливими звичками серед молоді, особливо зі вживанням алкоголю (А. Волошин [52-54], І. Мигалка [198], Ф. Скиба [283]).

Третій етап (20 – 40 рр. ХХ ст.) – етап інтенсивного розвитку теоретико-методичного підґрунтя санітарно-гігієнічної освіти. Він охарактеризувався появою значної кількості наукових і публіцистичних праць, в яких проблеми санітарно-гігієнічного навчання і виховання віддзеркалювали тогочасні соціально-економічні (безробіття, низький рівень життя, боротьба з інфекційними хворобами, відсутність належної медичної допомоги, подальші воєнні дії та повоєнна розруха) та культурно-освітні проблеми (тотальна неграмотність закарпатського населення, формування національної школи, мовне питання, національно-патріотичне виховання, наступна мадяризація українських шкіл). Для цього етапу характерними були питання висвітлення санітарно-гігієнічного навчання і виховання дітей та молоді, санітарного просвітництва їх батьків, санітарно-гігієнічної самоосвіти педагогів. Значний внесок у розвиток санітарно-гігієнічної освіти краю міжвоєнної доби зробили як українські (А. Алиськевич [4; 5], В. Гаджега [59], М. Ердевдій [119-121], Е. Сабов [273-275]), так і чехословацькі (Й. Пешек [372], Й. Пешина [373], А. Якеш [364]) педагоги та громадські діячі.

З’ясовано, що у період угорської окупації праці оздоровчого спрямування стосувалися передовсім формування національно-патріотичного (угорського) виховання молоді в руслі висвітлення діяльності левентського руху, розповсюдженого на території тогочасної Угорщини [137; 308] та санітарного просвітництва молоді у ході боротьби з туберкульозом та шкідливими звичками [40; 179; 251].

У період ранньої радянізації Закарпаття проблема санітарно-гігієнічного навчання та виховання дітей почала досліджуватися з новою силою. Це пов’язано зі складними медико-соціальними, економічними та культурно-освітніми обставинами перших повоєнних років. В історіографії окресленої проблеми нами виділено головні питання, що розглядалися на сторінках педагогічної та суспільно-просвітницької преси. До таких відносимо: профілактика різних інфекційних захворювань, що лютували в краї, санітарно-гігієнічна підготовка молоді через організацію широкомасштабної навчальної діяльності Черевного Хреста, впровадження в навчальну практику курсів цивільної оборони [61;127].

Четвертий етап (50-70-ті рр. ХХ ст.) – етап пошуку методологічних підходів і практичних шляхів реалізації гігієнічного виховання. Слід зауважити, що для цього та наступних етапів санітарно-гігієнічна освіта у закарпатському краї вивчалася в контексті її розвитку в цілому Радянському Союзі. Провідні наукові сили з окресленого питання були зосередженні в основних радянських центрах – Москві, Києві, Ленінграді.

Для даного етапу характерними були дослідження щодо необхідності гігієнічного контролю за заняттями фізичною культурою та формування в учнів свідомого ставлення до занять спортом [48; 168]. Водночас активно впроваджувалися ідеї гігієнічного виховання школярів в процесі трудового навчання [11; 214; 280]. Окремими аспектами у розвитку ідей санітарно-гігієнічної освіти вказаного періоду були дослідження гігієни харчування, режиму дня школярів та розробка санітарно-гігієнічних вимог до проведення уроків дітей різного шкільного віку [51; 280;].

П’ятий етап (80-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.) – період становлення та розвитку санітарно-гігієнічного навчання і виховання в системі валеологічної освіти та здорового способу життя. Цей період ознаменувався новими підходами до розуміння здоров’я особистості, механізмів його зміцнення. Згідно поглядів засновника валеології І. Брехмана, головним завданням цієї науки є розробка ефективних способів залучення особистості до оздоровчої діяльності, формування переконань здорової людини щодо необхідності оздоровчих заходів як ключових у збереженні свого здоров’я [33].

Слід підкреслити, що в педагогічному контексті валеологічні дослідження стосувалися випрацювання теоретико-методологічних підходів та методик до формування здорового способу життя [1; 13; 126; 165; 312], розвитку психолого-мотиваційної сфери [10; 63; 247; 260], застосування холістичного (цілісного – прим. В. Г.) підходу до здоров’я дітей і молоді [39; 174; 281; 333]. У зазначених працях санітарно-гігієнічна освіта отримала медико-біологічний нахил, головною функцією якої була профілактика захворювань та шкідливих звичок життя через прищеплення необхідних життєвих навичок. Своєю чергою, валеологія трактувалася науковцями як наука, що базується на мотивах і волі особистості, для котрої індивідуальне здоров’я повинно стати критерієм здорового способу життя [154; 290].

На початку ХХІ ст. увага дослідників концентрується на проблемах формування культури здоров’я особистості, розвитку педагогіки здоров’я. На думку М. Лук’янченка, головним завданням педагогіки здоров’я є «формування компетентної, здорової та творчої особистості; розвиток життєвих умінь та навичок, що зорієнтовані на збереження власного здоров’я та здоров’я оточуючих; забезпечення необхідних умов для продуктивної пізнавальної діяльності особистості з урахуванням стану здоров’я, особливостей розвитку, нахилів та потреб; профілактичні заходи щодо збереження здоров’я» [186, с. 69]. Як видно з даного визначення, санітарно-гігієнічне навчання і виховання в структурі педагогіки здоров’я розглядається в процесі формування й розвитку життєвих навичок та умінь, що забезпечують гармонійний розвиток здорової особистості.

У дослідженнях В. Горащука [86], О. Іонової [139], О. Лук’янової [185], М. Лук’янченка [189], Ю. Науменко [213], В. Оржеховської [234], С. Сєрікова [281], Л. Сущенко [299], О. Штрафметової [349] вказано на важливе значення санітарно-гігієнічного виховання і навчання у формуванні теоретико-методологічних основ педагогіки та культури здоров’я та у механізмах і способах реалізації її основних засад у практичній діяльності вітчизняних навчальних закладів.

Що стосується безпосередньо теми нашого дослідження, то тут слід зазначити, що проблеми вивчення розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. опосередковано торкалися такі сучасні дослідники історії педагогіки, як В. Гомоннай [82], М. Кляп [150], Т. Надім’янова [209], О. Сухомлинська [121] та ін. Передусім в працях цих дослідників висвітлювалися проблеми санітарно-гігієнічного навчання і виховання в контексті вивчення спадщини відомих закарпатських педагогів.

Іншим аспектом вивчення становлення і розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. є аналіз праць А. Бондаря та  А. Чуми [30], Н. Гнесь [77], В. Гомонная [83], О. Довганича [145], В. Кеміня [147], О. Фізеші [325; 328] та ін., що ґрунтуються на вивченні історії розвитку освіти на Закарпатті у різні історичні періоди.

Історіографічний аналіз праць О. Вацеби [42], Л. Сливки [287], В. Федаки [319], П. Ходанича [337] дав змогу виявити особливості розвитку санітарно-гігієнічної освіти досліджуваного періоду на Закарпатті в контексті діяльності спортивних та фізкультурних організацій, що діяли в Україні наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст., в тому числі на Закарпатті.

Вагомим внеском у вивчення питання санітаро-гігєнічної освіти на Закарпатті другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. є дисертаційні дослідження сучасних українських науковців, в яких проаналізовано розвиток шкільництва в краї на певних історичних етапах (О. Бенца [20], І. Дацків [101], В. Кемінь [147], Л. Маляр [193], Г. Розлуцька [266], О. Фізеші [324], О. Яцина [354]) та окремі напрями здоров’язберігаючої освіти в Україні, в тому числі й на Закарпатті (О. Волошин [55], Т. Єрмакова [124], М. Крук [166], А. Кухтій [169], А.Окопний [227], Л. Сливка [285]).

Як видно, в сучасній історико-педагогічній думці питання становлення та розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях у виокремлених хронологічних рамках розглядалося у світлі генези закарпатського шкільництва в умовах різних суспільно-політичних режимів і трансформацій; аналізу педагогічних поглядів та ідей закарпатських вчителів, просвітників, громадських діячів; дослідження особливостей розвитку різних наукових галузей, що стосувалися здоров’я особистості (шкільна гігієна, гігієнічне виховання, валеологічна освіта, здоровий спосіб життя, педагогіка здоров’я тощо).

Дослідження становлення і розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. ґрунтуються на аналізі першоджерел, різнопланових за своїм змістом, характером, формою, походженням. Для нашого дисертаційного дослідження найбільш придатною класифікацією джерельної бази є класифікація, розроблена істориком Б. Корольовим, в якій виділено чотири групи: актові та діловодні документи; періодична преса; джерела особового походження; наукова й публіцистична література [140].

Ключову роль у дослідженні особливостей розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті відіграють актові та діловодні документи. До них відносимо: офіційні нормативно-правові документи (накази, акти, розпорядження) органів державної влади різних рівнів; документи різних громадських, просвітницьких, професійних, головно педагогічних, спортивних товариств та організацій; статистичні відомості, видані державним Статистичним бюро Австро-Угорщини. Значна кількість цих документів зберігається у фондах Державного архіву Закарпатської області (ф. 28. Реферат освіти Підкарпатської Русі, ф. 56. Ужгородський окружний шкільний інспекторат, ф. 1092 Школьный инспекторат Мараморошской жупи г. Хуст 1895 – 1919, ф. 1498. Державні початкові народні та церковні школи Мукачева та Мукачівського округу, м. Мукачеве Берегівської жупи 1855 – 1945, ф. 1541. Мукачівська державна реальна гімназія).

Зазначимо, що серед офіційних документів органів державної влади різних періодів пріоритетними є накази і розпорядження Міністерств освіти, зокрема шкільні закони Австро-Угорщини 1868 р., 1879 р., 1897 р. [367; 377]. У міжвоєнний період розвитку санітарно-гігієнічної освіти краю сприяли освітні закони та розпорядження, видані Чехословацьким урядом [268; 380; 381; 382]. Відповідно до них у навчальні плани горожанських шкіл, гімназій, учительських семінарів уводилися навчальні дисципліни оздоровчого спрямування, наприклад «Гігієна», «Шкільна гігієна», «Природа і гігієна» тощо.

Поміж інших джерел першої групи, що стосуються особливостей санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях досліджуваного періоду, виділимо статутні й уставні документи, протоколи, річні звіти, просвітницьких, педагогічних та спортивних товариств [118; 222; 223; 262; 318], шкільну документацію (звіти, інструкції, повідомлення) [78; 131; 132; 272; 317]. Ці джерела допомагають виявити напрями їхньої санітарно-просвітницької діяльності, з’ясувати нагальні тогочасні здоров’язберігаючі проблеми.

До другої групи джерел відносяться газети та педагогічні часописи, в яких подано інформаційні, документальні, поточно-хронікальні відомості про стан шкільництва краю, соціально-медичні, санітарно-гігієнічні, культурно-освітні тогочасні проблеми. У ході дослідження з’ясовано, що зміст та об’єктивність поданої в них інформації залежав від кваліфікації редакторів, рівня їх освіченості, приналежності до різних політичних, релігійних, професійних організацій чи культурно-громадських спілок.

У дослідженні ми використовували матеріали таких газет і часописів, як «Народний календар», «Свет», «Месяцеслов», «Листок», «Наука», що видавалися за часів Австро-Угорщини; «Учитель», «Наша школа», «Народна школа», «Русскій народный календарь», «Пчолка» – у чехословацький та угорський періоди. Завдяки подібним інформаційним й документальним повідомленням можемо сформувати уявлення про загальну картину санітарно-гігієнічного просвітництва закарпатського молодого покоління, виявити своєрідні риси гігієнічного навчання й виховання на закарпатських землях на певних історичних етапах, роль держави та прогресивних освітніх діячів у його розвитку.

Третю групу джерельної бази дисертації становлять матеріали особового походження, наприклад листування, спогади, подорожні записки, нотатки. Цінністю цієї групи є те, що в них могло бути вміщено маловідому інформацію, а також подано психолого-емоційну оцінку авторів конкретних явищ чи подій, що доповнює сучасні уявлення про санітарний стан та гігієнічні умови закарпатського населення, рівень санітарно-гігієнічної культури дітей та молоді. До вказаної групи відносимо подорожні записки В. Гаджеги [59], І. Мигалки [198], О. Митрака [200; 201], І. Раковського [258; 259], та ін. Водночас слід відзначити їх інформаційну насиченість різними фактами із життя закарпатського населення, детальним описом санітарно-гігієнічного стану їх помешкань, незадовільних побутових умов.

Щодо листування, то тут зауважимо, що ми аналізували листи між різними шкільними округами, шкільною інспекцією, міністерськими радниками [93; 94; 97; 98]. У них міститься цінна інформація про залучення держави до санітарно-гігієнічного навчання і виховання дітей і молоді, санітарно-просвітницької роботи серед дорослого населення через організацію спеціальних курсів, проведення практичних занять, включення до навчальних планів дисциплін оздоровчого спрямування, допомогу у виданні просвітницької літератури, навчальних посібників та ін.

Наступна четверта група, що охоплює наукову й публіцистичну літературу, є найбільш репрезентативною. Адже до неї входять наукові і просвітницькі праці закарпатських педагогів, релігійних та громадських діячів другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., що стосуються проблеми санітарно-гігієнічного навчання та виховання молодого покоління. У розрізі нашого дослідження слід зауважити, що ми зупинилися як на аналізі праць видатних закарпатських просвітників і педагогів (А. Волошина [52;м 53], О. Духновича [116; 117], І. Ставровського [122], Є. Фенцика [323] та ін.), так і на малознаних розвідках тогочасних педагогів (А. Васкової [41], Д. Поповича [253], С. Росохи [271], К. Феделеша [320] та ін.). До аналізу перших нас спонукала необхідність демонстрації санітарно-гігієнічного виховання закарпатських дітей та молоді як нагальної тогочасної проблеми, що висвітлювалася відомими педагогами, а до аналізу других – виявлення здоров’язбережувальних проблем у закарпатських школах різних регіонів, вивчення напрямів та методів боротьби з санітарно-гігієнічною неграмотністю закарпатської молоді на певному етапі.

Як показав аналіз джерельної бази, вона є різнорідною, що сприяє всебічному вивченню окресленої проблеми. Водночас необхідно відзначити її об’єктивний і суб’єктивний характер. Об’єктивність забезпечується актовими і діловодними матеріалами, тоді як документи особового характеру (листи, подорожні нотатки) віддзеркалюють індивідуальне сприйняття автора, побачених реалій. Проте усі вони, в комплексі, дозволяють глибше розкрити досліджувану проблему, виявити окремі маловивчені аспекти розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях і другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка