Герасимчук володимир леонідович розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатті друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття



Сторінка11/14
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

3.5 Можливості використання досвіду закарпатських педагогів і просвітників щодо санітарно-гігієнічного навчання й виховання в умовах сучасного культурно-освітнього простору
Сучасна українська освіта спрямована на формування здорової, гармонійно розвиненої особистості, розвиток її творчих, фізичних і розумових здібностей, її всебічне виховання та підготовку до суспільного життя. У цьому процесі чільне місце посідає турбота про здоров’я підростаючого покоління як ключова ланка його всебічного розвитку. Відповідно санітарно-гігієнічна освіта повинна посісти чільне місце у навчально-виховному процесі дітей та молоді з огляду її оздоровчого спрямування, формування необхідних життєвих навичок для збереження і зміцнення здоров’я. Адже, як зазначає сучасний український дослідник О. Міхеєнко «здоров’я набуває пріоритетного значення для людей середнього, а особливо старшого покоління. Молодь зазвичай ставиться до цієї проблеми, як до чогось досить важливого, але абстрактного, як такого, що прямо їх не стосується. В ієрархії їхніх цінностей домінують матеріальні блага, кар’єра» [204, с. 82-83]. З цієї тези видно, що у підростаючого покоління ставлення до здоров’я формується на основі індивідуальних знань, практичних навичок, певних профілактичних заходів. Крім того, важливу роль у цьому процесі відіграє позитивний приклад батьків, вихователів, педагогів.

Водночас необхідно вказати і на причини, які гальмують та навіть перешкоджають формуванню позитивного ставлення до власного здоров’я. Серед таких назвемо психологічні фактори, які, за відсутності особистого досвіду, не дозволяють адекватно сприймати вчинки, що в майбутньому призводять до проблем зі здоров’ям. Вони ж є причиною негігієнічної поведінки в молодому віці, оскільки відсутність миттєвого результату провокує лінощі, несумлінне ставлення до необхідності систематичної роботи для зміцнення здоров’я, звикання до шкідливих звичок [9, с. 5].

Іншим фактором є брак санітарно-гігієнічних знань, навичок здорового способу життя та невміння їх практично реалізувати. Як зазначають дослідники, саме практична складова повинна домінувати у формуванні ціннісного ставлення до здоров’я [155; 182; 205]. В цьому контексті слід зазначити, що формування культури здорового способу життя тісно пов’язане із загальною культурою особистості. Тому низький культурний рівень особистості негативно впливає на адекватне сприйняття необхідності зміцнення здоров’я.

У свою чергу незадовільний культурний рівень стає причиною низького соціального рівня життя та духовного дискомфорту, що є наступними факторами, які перешкоджають позитивному ставленню до свого здоров’я. На думку українського дослідника М. Лук’янченка, «на соціальне здоров’я особистості також впливають міжетнічні стосунки, різниця у доходах різних соціальних категорій суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій тощо. Крім того, вказані фактори створюють відчуття соціальної захищеності, комфорту, стабільності або навпаки провокують незадоволеність життям, озлобленість, відчуженість, що, своєю чергою, суттєво впливає на стан здоров’я людини» [186, c. 27]. Отож, негативні соціальні фактори штовхають до душевного розладу, що призводить до небезпек і ризиків стосовно здоров’я людини. До таких відносимо і вживання наркотиків, алкоголю, тютюнопаління, депресії, психічні розлади та ін.

Слід також зазначити, що санітарно-гігієнічна грамотність молодого покоління безпосередньо залежить від рівня сформованості здоров’язберігаючої культури батьків, їх соціально-економічного рівня; організації навчально-виховного процесу, гігієнічної професійної культури вчителів, їх підготовки до санітарно-гігієнічного виховання школярів тощо [254, с. 4]. Відтак санітарно-гігієнічна освіта покликана сформувати у дітей та молоді ціннісні орієнтації до власного здоров’я та здоров’я оточуючих через санітарно-гігієнічне навчання і виховання, яке повинно відбуватися на всіх освітніх ланках і стати інтегрованим компонентом різних навчальних дисциплін, а також входити в структуру підготовки педагогічних кадрів.

Нами було з’ясовано, що санітарно-гігієнічна освіта в сучасних освітніх закладах розглядається в системі педагогіки здоров’я [187; 303], валеології [88; 344; 347], формування основ здорового способу життя [86]. Санітарно-гігієнічне виховання є також важливим компонентом фізичного виховання [49; 75; 335]. Утім санітарно-гігієнічна освіта в контексті формування здорового способу життя, педагогіки здоров’я та валеології має певні специфічні риси. Йдеться передусім про:



  • формування санітарно-гігієнічних навичок дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, під час виконання щоденних гігієнічних процедур, а також на уроках з: «Основ здоров’я», «Природознавства», «Фізичного виховання»;

  • формування фізичних здібностей на уроках фізичного виховання та в різних спортивних гуртках;

  • санітарно-гігієнічне навчання підлітків крізь призму статевого виховання;

  • оволодіння гігієнічними знаннями в процесі природничої підготовки (біології, анатомії, хімії).

Тут доречно зауважити, що використання історичного досвіду могло б бути корисним у змісті навчання предметів гуманітарного циклу, наприклад української мови і літератури, читання, зарубіжної літератури та ін. Як видно з аналізу змісту підручників з граматики, читання та літератури закарпатських педагогів другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. [23; 52; 273] питання санітарно-гігієнічного навчання і виховання дітей та молоді розглядалися у трьох аспектах: інформативно-просвітницькому, морально-релігійному, естетичному.

Інформативно-просвітницький аспект санітарно-гігієнічного навчання і виховання передбачає надання знань щодо особистої гігієни (вмивання, чищення зубів, прийом водних процедур тощо), організації умов побуту (дотримання чистоти, порядку), первинної профілактики інфекційних захворювань (миття рук, овочів і фруктів, користування хустинкою та ін.). Санітарно-гігієнічне виховання у морально-релігійному контексті має на меті формування психолого-вольової мотивації до дотримання правил гігієни і санітарії через апеляцію до кращих душевних установок. Санітарно-гігієнічне навчання й виховання безпосередньо пов’язане з естетичним вихованням тому, що вироблення навичок гігієни і санітарії сприяє формуванню естетичних смаків, любові до чистоти, порядку, підвищенню культурного рівня.

На нашу думку, цілком очевидним видається включення у зміст сучасних підручників гуманітарного спрямування інформації про здоровий спосіб життя, основні правила гігієни і санітарії. У середній і старшій школі слід більше звертати увагу на твори аналітично-просвітницького характеру, в яких викриваються соціальні проблеми і наслідки, які вони провокують, в тому числі і зі здоров’ям. Водночас для дітей молодшого шкільного віку доречним буде введення поезій, оповідань, казок, що мають виховний санітарно-гігієнічний потенціал, викривають негативний вплив шкідливих звичок на здоров’я людини, містять елементи гігієнічних правил. Така форма викладу є найбільш ефективною для засвоєння санітарно-гігієнічних знань молодших школярів з огляду їх вікових і психологічних особливостей.

В сучасних освітніх закладах заслуговує на увагу й використання історичного досвіду щодо санітарно-гігієнічного навчання і виховання дітей та підлітків під час трудового навчання. Зокрема в закарпатських навчальних закладах досліджуваного періоду значну увагу було зосереджено на формуванні санітарно-гігієнічних навичок школярів під час занять з ручної праці, господарства, садівництва тощо. При чому санітарно-гігієнічне виховання із зазначених дисциплін відбувалося на всіх освітніх ланках. У наш час питанню формування санітарно-гігієнічних навичок дітей приділено найбільше уваги на початковому й дошкільному етапі. А це, у свою чергу, призводить до втрати комплексного й безперервного підходу до санітарно-гігієнічного навчання та виховання підростаючого покоління.

Згідно поглядів сучасних українських дослідників (Г. Бєлєнька [21] З. Борисова [32], Л. Оршанський [237], О. Рейпольська [263]), трудова діяльність дітей тісно пов’язана з санітарно-гігієнічною освітою, особливо в контексті формування звичок до самообслуговування – догляді за тілом, одягом, предметами побуту; господарсько-побутової праці – миття посуду, прибирання в домі, приготування їжі; праці на свіжому повітрі – прибирання пришкільних та присадибних територій, догляд за свійськими тваринами, вирощування овочів та фруктів; ручній праці – малювання, ліплення, виготовлення різних сувенірів, шиття та ін. Разом з тим, питання санітарно-гігієнічного виховання дітей середнього і старшого шкільного віку практично відсутнє на уроках праці. Відтак досвід закарпатських педагогів у цьому питанні буде доречним і необхідним. Передусім йдеться про формування санітарно-гігієнічної грамотності підростаючого покоління у процесі здобуття практичних навичок і вмінь з обробки деревини, металу, електротехніки, сільського господарства для хлопців, а для дівчат – приготування їжі, крою і шиття, господарської діяльності тощо. Відзначимо також, що трудова діяльність сприяє розвитку таких навичок, як працелюбність, самостійність, охайність, що є елементами санітарно-гігієнічних навичок.

Найбільше уваги сучасних дослідників приділено дослідженню питання збереження і зміцнення молодого покоління в контексті фізичного виховання. Поміж них знаходимо праці про формування здорового спробу життя [146; 335], розвиток санітарно-гігієнічних навичок [3; 305], застосування здоров’язберігаючих технологій [28; 112], створення необхідних педагогічних умов на уроках фізичної культури [310;329]. Зазначимо, що всі перелічені аспекти є взаємопов’язаними та торкаються проблеми санітарно-гігієнічного навчання й виховання. Наприклад, під час уроків фізкультури важливим є навчання дітей та підлітків основних правил гігієни і санітарії, навичок раціонального харчування, рухової активності. Крім того, виконання різноманітних вправ повинно нести й естетичну функцію – виховання витривалості, гармонійності, граційності, спритності.

У сучасних дослідженнях фізична культура в школі часто розглядається як виховний процес оздоровчої та розвивальної спрямованості. Зокрема А. Ільченко відмічає, що «виховний процес оздоровчої спрямованості характеризується адаптацією організму до фізичного навантаження, який відповідає фізичній тренованості, віковим і статевим показникам норм здоров’я сприяє освітній життєдіяльності. Виховний процес розвивальної спрямованості визначається розвивальним об’ємом та інтенсивністю фізичного навантаження, моторною щільністю навантаження, а також специфікою рухової діяльності (види бігу, плавання, гімнастики, танців, туризму, рухливі ігри, спортивні ігри тощо), що впливає на розвиток певних фізичних (сила, швидкість, витривалість, спритність тощо), морально-вольових якостей та інтелектуальний розвиток особистості» [138, с. 221]. Як видно, фізичне виховання сприяє всебічному розвитку особистості з урахуванням вікових і психофізичних особливостей організму. Його оздоровчо-розвивальна функція спрямована на розвиток фізичних сил та формування ціннісних орієнтацій до власного здоров’я та здоров’я оточуючих. У свою чергу оволодіння практичними навичками фізичної активності, їх повторення впливає на морально-вольову сферу особистості, закладаючи фундамент ціннісних установок на здоровий спосіб життя.

Разом з тим наголосимо на можливості поєднання фізичного та військово-патріотичного виховання молоді, яке було поширене у школах та спортивних організаціях Закарпаття міжвоєнного періоду під назвою «Виховання оборонності». Особливої ваги елементи виховання оборонності набувають в сучасних умовах військової агресії в Україні з метою формування здорової, високоморальної молоді, її патріотичної свідомості.

На сьогоднішньому етапі військово-патріотичне виховання молоді відбувається на уроках із «Захисту Вітчизни» для учнів 10 – 11 класів та в позашкільній гуртковій роботі [177, с. 176]. Утім воно не є пріоритетним під час занять з фізичної культури і, тим більше, не пов’язане з санітарно-гігієнічним навчанням і вихованням молоді.

У розрізі нашої дисертації зауважимо, що санітарно-гігієнічна освіта була складовою військово-патріотичного виховання закарпатської молоді досліджуваного періоду та входила до циклу шкільної підготовки з дисципліни «Виховання оборонності». Йдеться передусім про засвоєння правил гігієни та санітарії, оволодіння практичними навичками надання першої медичної допомоги, догляду за хворими. Сучасні освітньо-виховні реалії демонструють, що цей аспект відсутній у військово-патріотичному вихованні старшокласників. Тому вважаємо за необхідне включення аспектів військово-патріотичного виховання молоді в програму навчальної дисципліни «Фізична культура», організацію спеціальних гуртків та клубів, на заняттях яких учні змогли б оволодіти знаннями з гігієни, практичними навичками здорового способу життя у поєднанні з фізичною підготовкою.

Як демонструє історичний досвід, санітарно-гігієнічна освіта має практичні шляхи реалізації у виховній позакласній та позашкільній діяльності. Завдяки різним виховним заходам, як-то виховні години, тематичні свята, спортивно-масові змагання, забави відбувається санітарне просвітництво дітей та молоді. Зокрема цікавими є ідеї організації тижнів здоров’я, днів чистоти, що реалізовувалися в школах Закарпаття в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. з метою поширення санітарно-гігієнічних знань серед підростаючого покоління. У рамках таких оздоровчо-виховних заходів тогочасними педагогами було організовано різноманітні виставки, проведено просвітницькі лекції, організовано спеціальні санітарні курси. До навчальних дисциплін гуманітарного й природничого циклів учителі включали компоненти санітарно-гігієнічних знань. До подібних акцій долучалися лікарі, громадські діячі, відомі люди регіону, що мали авторитет серед населення краю. У такий спосіб відбувався інтенсивний дидактичний вплив на школярів, а також значна увага приділялася оволодінню ними практичними гігієнічними навичками.

Важливу роль у санітарно-гігієнічному просвітництві дітей та молоді досліджуваного періоду відігравали громадські та просвітницькі організації, які, спільно з учителями, проводили роз’яснювальну санітарну роботу, практичні заняття з основ гігієни, профілактики інфекційних захворювань, догляду за хворими та надання першої медичної допомоги. Популяризації гігієнічних знань в учнівському середовищі сприяли також і створені протиалкогольні товариства тверезості, санітарно-пожежні та спортивні секції, гуртки з домогосподарства для дівчат. Завдяки їх діяльності санітарно-гігієнічним просвітництвом була охоплена преважна більшість школярів різних вікових груп.

У цьому контексті слід наголосити на використанні позитивного досвіду організації позакласної виховної діяльності оздоровчого спрямування, яка була покликана на формування санітарно-гігієнічної культури школяра. Необхідно також відзначити і комплексний підхід до тогочасного санітарно-гігієнічного навчання і виховання молодого покоління. Адже в сучасній школі спостерігається певний дисбаланс в організації санітарно-гігієнічного просвітництва учнів: перевага теоретичних знань над практичними навичками, зниження ролі виховного впливу на формування здорової особистості через нівеляцію молоддю духовних цінностей, перекручення понять моральності [31, с. 27]. На нашу думку, поширення досвіду організації гуртків і секцій оздоровчого спрямування, проведення днів, тижнів, декад здоров’я дозволить здійснити комплексний вплив на формування здорової особистості школяра, підвищення рівня його гігієнічної культури, пропаганди здорового способу життя.

Однією з головних сучасних проблем, що несуть загрозу здоров’ю підлітків і молоді, є проблема наркоманії й алкоголізму. Девіантна поведінка молоді, спричинена кризою як в соціальній, економічній, так і в духовній сферах, провокує появу шкідливих звичок серед дітей і молоді. Як зазначає В. Оржеховська, в Україні на сучасному етапі «споживають наркотики 128 тис. осіб, з яких 60 % – молодь і підлітки, 13 % – діти віком від 11 до 14 років, кожен другий – палить, а кожен третій підліток має досвід вживання алкоголю» [236, с. 29]. Відтак проблема пропаганди здорового способу життя набуває неабиякої актуальності.

Сучасні українські науковці неодноразово зверталися до вказаної проблеми, аналізуючи причини появи шкідливих звичок у дітей та молоді, моделюючи шляхи корекції їх поведінки, узагальнюючи набутий досвід у боротьбі з наркоманією, алкоголізмом, палінням, токсикоманією [31; 235; 264; 313]. Згідно їх поглядів, вагомим компонентом в профілактиці шкідливих звичок є гігієнічне виховання молоді, санітарно-просвітницька робота серед учнів. В цьому ракурсі позитивним видається використання досвіду з організації санітарного просвітництва закарпатського населення, що базувалося, передусім на антиалкогольній пропаганді.

До антиалкогольної пропаганди були залучені не тільки педагоги й медпрацівники, а й вся громадськість закарпатського краю. Вчителі, священники, громадські діячі проводили просвітницькі бесіди серед усіх верст і вікових груп, розповідаючи про негативний вплив алкоголю на організм людини, її духовний світ, моральність. Водночас акцентувалася увага й на соціальному й матеріально-економічному боці життя, родинних і соціальних відносинах. У цей час видавалися сотні брошур і листівок на антиалкогольну тематику, розповсюджувалися листівки з ілюстраціями згубного впливу вживання алкогольних напоїв. Для дітей та підлітків було видано низку літературних і поетичних творів, де викривалися негативні наслідки, до яких призводить алкоголь тощо. В тогочасних школах були організовані антиалкогольні товариства, почала вестися тісна співпраця школи і сім’ї з метою батьківського санітарного просвітництва та виховання здорової особистості учнів. Залучення родини та різних соціальних інституцій до антиалкогольної пропаганди сприяло підвищенню рівня гігієнічної культури закарпатського населення, в тому числі школярів.

Слід зауважити, що в антиалкогольній пропаганді та санітарно-гігієнічному навчанню і вихованню поміж закарпатською підростаючого покоління вагому роль відіграли тогочасні спортивні організації «Пласт», «Сокіл», «Січ», які мали на меті виховати здорову, патріотичну, високоморальну молодь. У спортивних товариствах Закарпаття дбали про фізичний розвиток особистості, формували навички здорового способу життя, проводили активну просвітницьку пропаганду щодо запобігання шкідливих звичок серед дітей та молоді. Гігієнічні умови формування здорової особистості забезпечувалися у спортивних товариствах розміреним та ритмічним розпорядком дня, у якому поєднувалися фізичні навантаження з відпочинком, пізнавальна діяльність з розумовою активністю. Такими чином їхня діяльність була спрямована на вироблення нових переконань та ідеалів серед молоді, що корегували девіантну поведінку молоді та вибудовували нові пріоритетні життєві цінності.

Отож, діяльність спортивних товариств базувалася на принципах системності, превентивності, тренованості та ритмічності, що дає змогу констатувати дієвість їх механізму боротьби зі шкідливими звичками через організацію належної санітарно-гігієнічної роботи. На жаль, в сучасному українському суспільстві значення спортивних організацій у гігієнічному вихованні дітей і молоді залишається недооціненим. Нами виокремлено кілька основних причини цього явища: недбале ставлення батьків до питання відвідування дітьми спортивних секцій і гуртків; перевантаженням дітей шкільними дисциплінами і, як наслідок, брак часу на заняття спортом; недостатній рівень володіння санітарно-гігієнічними знаннями самих тренерів та інструкторів спортивних організацій і секцій.

Як видно, проблема санітарно-гігієнічного навчання і виховання майбутніх педагогів на сьогоднішній час є однією з ключових у формуванні здорової гармонійно розвиненої особистості. Утім у багатьох дисертаційних дослідженнях українських науковців санітарно-гігієнічне навчання й виховання майбутніх педагогів пов’язане з формуванням культури здоров’я засобами фізичного виховання [19; 113; 288; 291]. В окремих дослідженнях формування санітарно-гігієнічних знань й умінь студентів педагогічних ВНЗ розглядається крізь призму валеологічної культури [151; 203; 219; 256]. Вважаємо за доцільне наголосити на тому, що в навчально-виховній практиці вчительських семінарій Закарпаття проводилася всебічна санітарно-гігієнічна підготовка майбутніх педагогів. Це заключалося не тільки у вивченні окремої дисципліни «Шкільна гігієна», але і в процесі вивчення педагогіки, шкільної психології, фізіології й анатомії. Крім того, аспекти санітарно-гігієнічної освіти були включені до навчальних програм таких дисциплін, як «Ручна праця», «Гімнастика», «Природознавство», «Садівництво» та ін. Це дає змогу стверджувати про комплексний оздоровчий підхід до підготовки майбутніх педагогів. Тому в сучасних умовах можна використати набутий історичний досвід в аспекті всебічної санітарно-гігієнічної підготовки майбутніх вчителів, які повинні володіти досить ґрунтовними знаннями з фізіології й анатомії дитини, знати санітарні норми і гігієнічні правила шкільного середовища, володіти методами і формами роботи з санітарно-гігієнічного виховання підростаючого покоління.

Як видно, санітарно-гігієнічна освіта досліджуваного періоду на Закарпатті мала комплексний і досить системний характер, включаючи у навчально-виховний процес школу, родину, соціальні інститути, громадськість. Такий підхід забезпечив позитивні результати у збереженні здоров’я підростаючого покоління, боротьбі з інфекційними хворобами та пропаганді здорового способу життя. Відтак використання історичного досвіду в сучасних умовах сприятиме підвищенню рівня санітарно-гігієнічної культури дітей та молоді, формуванню в них ціннісних орієнтацій на здоровий спосіб життя.


Висновки до розділу 3
У розділі встановлено особливості розвитку санітарно-гігієнічної освіти в закарпатському регіоні досліджуваного періоду, на який мали значний вплив як суспільно-політичні, економічні, так і культурно-освітні та медико-соціальні чинники. Вхід закарпатських земель до складу Чехословацької республіки сприяв соціальному, медичному, культурному розвиткові краю. Шкільні й соціальні реформи, проведені чехословацьким урядом, активізували санітарно-гігієнічну просвіти закарпатських дітей та молоді через розгортання масштабної навчальної та позашкільної виховної діяльності.

З’ясовано, що в навчально-виховний процес на всіх освітніх ланках були впроваджені спеціальні навчальні дисципліни оздоровчого спрямування, санітарно-гігієнічному вихованню підростаючого покоління краю було приділено значну увагу і під час вивчення предметів гуманітарного і природничого циклу. В тогочасних школах санітарно-гігієнічні знання популяризувалися через проведення спеціальних днів та тижнів здоров’я, організацію спеціальних антиалкогольних товариств, курсів з надання першої медичної допомоги, санітарних секцій тощо.

Вагому роль в поширенні санітарно-гігієнічних знань серед закарпатського молодого покоління відіграли різні громадські й спортивні організації, в яких діти здобували необхідні практичні навички здорового способу життя. Активними членами таких організацій були відомі закарпатські педагоги, релігійні й громадські діячі, письменники й поети. Їх санітарно-просвітницька діяльність відображалася як в науково-публіцистичній (видання статей, збірок, літературних праць), так і практично-агітаційній роботі (проведення публічних лекцій, організація санітарних курсів, товариств, залучення медичного персоналу до профілактичних заходів).

Наступна окупація закарпатських земель Угорщиною пригальмувала розвиток санітарно-гігієнічної освіти. Серед причин слід назвати: закриття рідномовних шкіл, переведення навчання на угорську мову, звільнення вчителів, що не були згідні з угорською політикою, зменшення фінансування освітніх та соціальних структур краю. Позитивною тенденцією санітарно-гігієнічної освіти цього етапу було впровадження в шкільну практику Інформаційної книжечки початкової народної школи, в якій вміщувалася інформація про стан здоров’я учнів, щеплення, перенесені хвороби. Утім воєнні дії, що точилися на Закарпатті, голод і розруха воєнних та перших повоєнних років негативно позначилися на санітарно-гігієнічному рухові краю.

Встановлено, що воз’єднання Закарпаття з Радянською Україною в 1945 році сприяло професіоналізації санітарно-гігієнічної освіти. Йдеться передусім про відкриття медичного факультету при Ужгородському університеті, двох медичних училищ (в Берегові і Хусті). У популяризації санітарно-гігієнічних знань серед дітей та молоді краю в цей період вагому роль відіграла діяльність Товариства Червоного Хреста. Підготовлені тут інспектори вели систематичну роботу щодо підвищення санітарно-гігієнічної культури школярів та дорослого населення, слідкували за дотриманням гігієнічних правил та санітарних норм у навчальних закладах і на виробництві.

Основні положення третього розділу викладені у п’яти публікаціях [68-71; 73].


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка