Герасимчук володимир леонідович розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатті друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття


Санітарно-гігієнічна освіта: методологічні засади і поняття



Сторінка2/14
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

1.2 Санітарно-гігієнічна освіта: методологічні засади і поняття
Проведення будь-якого наукового дослідження базується на розробці наукової теорії з урахуванням усіх зовнішніх і внутрішніх чинників, що мали чи мають вплив на обрану проблему. Ключову роль при розробці наукової теорії відграє методологія – система певних правил і принципів, що застосовуються в конкретному дослідженні [238, с. 25]. Водночас вибір методів визначає специфіку наукової діяльності, впливає на досягнення конкретного результату.

Тема, мета, завдання, специфіка джерел нашого дослідження зумовили необхідність поєднання у роботі як загальнонаукових, так і напрацьованих суміжними суспільно-гуманітарними науками методів та підходів, що спряє об’єктивною і всебічному розкриттю порушеної проблеми. Серед ключових методологічних підходів, використаних у роботі, є системний, синергетичний та регіональний підходи.

Застосування системного підходу, що базується на концептуалізації взаємозв’язків різних наукових теорій, які сформувалися у різних галузях знань, сприяє послідовності та об’єктивізму наукового дослідження. Як зазначає український дослідник Є. Коваленко, системний підхід дозволяє розглядати «історико-педагогічне явище як системне утворення, виділяючи ознаки системи: наявність сукупних елементів, кожен з яких є мінімальною одиницею, що має межу подільності в рамках цієї системи; наявність певних зв’язків і відношень між елементами системи; функціонування системи та її властивості зумовлені її структурною специфікою; наявність у системі певного рівня цілісності, тобто внутрішніх інтегративних якостей, що виникають унаслідок взаємодії її елементів; наявність спільної структури, яка об’єднує всі елементи системи й забезпечує повноту названих елементів та узгодженість усіх їхніх функцій; наявність зв’язків з іншими системами; цілеспрямованість системи на вирішення якоїсь проблеми» [152, с. 3].

У руслі нашого дослідження методологічна специфіка системного підходу полягає у вивченні історичних подій, культурно-освітніх процесів, соціальних явищ як сукупності окремих взаємопов’язаних елементів, що формують комплексне розуміння обраної проблеми. За допомогою цього методу нами було виявлено взаємозв’язок між піднесенням національно-культурного руху на закарпатських землях в другій половині ХІХ ст. та активізацією санітарно-просвітницької діяльності будителів краю; проведенням шкільних реформ Австро-Угорщиною та Чехословаччиною і розробкою навчально-методичного забезпечення оздоровчого спрямування для шкіл різних типів; політикою мадяризації та згортанням санітарно-гігієнічного руху в регіоні тощо. Загалом вказаний підхід дозволяє отримати цілісну картину розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.

Синергетичний підхід полягає, відповідно до поглядів одного з основопожників синергетики Г. Хакена, у тому, що «об’єкти, які досліджуються, складаються з окремих частин, які за допомогою їхньої кооперації можуть виробляти просторові хронологічні або функціональні структури» [334, с. 106]. Відтак синергетичний підхід допомагає виявити найбільш притаманні риси розвитку санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті у певний суспільно-політичний, соціально-економічний чи освітньо-культурний історичний відтинок з урахуванням усіх аспектів дотичних до проблеми збереження і зміцнення здоров’я особистості.

Зазначимо, що синергетичний підхід в дослідженні розвитку санітарно-гігієнічної освіти в закарпатському регіоні окресленого періоду дозволив застосувати у повному обсязі принципи історизму та еволюціонізму, органічно поєднати аксіологічні та гуманістичні фактори у вивченні санітарно-гігієнічної освіти, що є невід’ємними складовими народних традицій, просвітництва, шкільництва краю. Крім того, синергетична парадигма дозволяє використовувати отриманий історичний досвід в сучасному навчально-освітньому процесі завдяки тому, що в її змісті освіта є відкритою макросистемою, здатною до поєднання різноманітних освітньо-виховних теорій та напрямів [162, с. 4].

Важливим для нашого дослідження є застосування регіонального підходу. Згідно поглядів відомої української дослідниці О. Сухомлинської, він «відповідає такому класифікаційному поняттю, як «локальна цивілізація» (в структурі загальноцивілізаційного підходу) або «локальна історія», тобто соціокультурний феномен конкретно-історичної репрезентації проявів одного порядку (етнічних, релігійних, мовних, педагогічних) на тлі загального вектора соціокультурного розвитку» [298, с. 43]. Такий підхід дозволив виявити суспільно-політичні, соціальні, економічні, культурно-освітні особливості закарпатського регіону відносно організації шкільництва і просвітництва в тому числі й санітарно-гігієнічної освіти.

В регіональному вимірі розвиток санітарно-гігієнічної освіти Закарпаття другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. залежав від таких складових регіональної системи як соціальна, економічна, освітня, медична, управлінська підсистеми, а також ринку праці та сфери послуг. Усі перераховані чинники дозволили виявити проблеми безпосередньо пов’язані зі станом здоров’я дітей та молоді краю в досліджуваний період, роль держави, громади та окремих діячів закарпатського регіону у подоланні негативних явищ, що руйнували здоров’я особистості, механізмів і засобів реалізації теоретичних здоров’язберігаючих ідей в практичній діяльності.

Для досягнення мети дослідження було застосовано низку методів, серед яких провідними є: проблемно-хронологічний, порівняльний, інтерпретаційний, та герменевтичний методи.

Проблемно-хронологічний метод дозволив визначити головні проблеми нашого дослідження, класифікувати періоди розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях, виявити вужчі проблеми з охорони здоров’я на певних історичних етапах, шляхи їх подолання. Завдяки цьому методові вдалося логічно й послідовно структурувати матеріал дисертаційного дослідження.

Застосування порівняльного методу, що ґрунтується на зіставному аналізі подібних явищ, дозволяє розкрити сутність історичного розвитку шкільництва в краї окресленого періоду, виявити особливості й закономірності в цьому процесі [153, с. 186-187]. У руслі нашої дисертації порівняльний метод сприяв встановленню особливостей розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях відповідно до суспільно-політичних та культурно-освітніх змін, що відбувалися впродовж другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. За його допомогою встановлено прогрес/регрес розвитку санітарно-гігієнічної освіти у різні часові межі та фактори, які впливали на ці процеси.

Наступним методом, використаним у дисертації, є інтерпретаційний метод. В історико-педагогічній науці він застосовується для опису різних реалій, їх деталізації, виявленню їх унікальності та розмаїття [298, с. 44]. Даний метод допоміг у з’ясуванні соціально-економічних і санітарно-побутових умов життя закарпатського населення, передумов становлення санітарно-гігієнічної освіти краю, суспільно-політичних реалій загалом, що позначилися на своєрідності розвитку досліджуваної проблеми. Підкреслимо, що інтерпретаційний метод відрізняється від описового аналітичним характером, відповідно до якого досліджувані явища не просто описуються, а й аналізуються, виявляючи певні зміни, тенденції, можливості їх застосування в сучасних реаліях.

Герменевтичний метод тривалий час використовувався тільки представниками філософської науки, які його тлумачили не тільки як метод, а й спосіб мислення. Утім на початку ХХІ ст. для глибинного вивчення поведінки і діяльності дитини педагогами (А. Закирова [128], А. Линенко [178]) було застосовано герменевтичний метод, що дав змогу осягнути сутність її цінностей, орієнтацій, душевних поривів. В останні десятиліття герменевтичний метод почав застосовуватися для історико-педагогічних досліджень з метою ґрунтовного осмислення й тлумачення педагогічних знань та явищ у конкретному освітньо-культурному і соціальному середовищі крізь призму особистісного і духовно-емоційного досвіду конкретної людини та/чи всієї спільноти.

У нашому дослідженні герменевтичний метод дозволив переосмислити, по-новому оцінити роль санітарно-гігієнічного навчання та виховання у педагогічному процесі, виявити шляхи його удосконалення через впровадження історичного досвіду. Разом з тим, за допомогою герменевтичного методу санітарно-гігієнічна освіта як педагогічне явище трактується з позицій суб’єктивно-особистісного підходу, оскільки кожен педагог чи просвітник залежно від умов, обставин, культурного рівня, соціального стану, національної приналежності по-своєму бачив проблеми здоров’язбереження та шляхи їх вирішення.

Важливого значення у розрізі нашої дисертації набуло використання понятійно-термінологічного апарату. Адже поняття й терміни конкретного наукового дослідження відображають сутність явищ, феноменів, процесів, що аналізуються, поглиблюють знання з обраної проблематики і, водночас, слугують засобами наукового пізнання.

В сучасних педагогічних дослідженнях значну увагу приділяється теоретико-методологічному аналізу проблеми здоров’язбереження дітей та молоді, від якого залежить об’єктивність й неупередженість результатів дослідження. Основною науковою категорією цих студій є «здоров’я». Проте тлумачення цього поняття залежить від обраного підходу та методологічного інструментарію, якими послуговуються дослідники, що призводить до великої кількості дефініцій «здоров’я» та інших термінів, що безпосередньо пов’язані з ним. До останніх відносимо також і поняття «санітарно-гігієнічна освіта» як ключового елементу у формуванні ціннісного ставлення дітей до власного здоров’я та здоров’я оточуючих.

Аналіз термінологічного поля, пов’язаного з категорією «здоров’я» дозволив виявити низку понять, найбільш аналізованих у сучасних дослідженнях. Серед них назвемо наступні: «здоров’язбереження особистості» (О. Будник [34], О. Лук’янова [185], С. Омельченко [230], С. Сєріков [281]); «здоровий спосіб життя» (Т. Бойченко [29], Е. Булич [36], В. Клімова [148], О. Міхієнко [204], Л. Сущенко [300]); «культура здоров’я» (Д. Венедиктов [44], В. Горащук [86], Л. Соколенко [291]); «педагогіка здоров’я» (М. Лук’янченко [189], Л. Омельченко [229], В. Оржеховська [234]); «валеологічна освіта» (Г. Апанасенко [12; 14], І. Брехман [33], О. Волошин [55], Г. Зайцев [126], Н. П’ясецька [256]). При вивченні цих понять науковці опосередковано звертали увагу й на санітарно-гігієнічну освіту як інтегрованого компонента збереження здоров’я підростаючого покоління.

У масовій свідомості людей категорія «здоров’я» співвідноситься з клінічним (медичним) підходом до його розуміння, що трактується як відсутність хвороб. Проте сучасні дослідження доводять, що здоров’я є універсальним феноменом, предметом спеціального вивчення медиків, психологів, біологів, соціологів, педагогів, економістів, а це, у свою чергу, сприяє неоднорідності змістового наповнення цього терміна, багатоаспектності термінологічного поля різних досліджень. На основі аналізу психолого-медичної, філософської, соціальної й педагогічної літератури у таблиці 1.1 наведено найбільш поширені підходи до визначення поняття «здоров’я».



Таблиця 1.1

Наукові підходи до визначення поняття «здоров’я»



Зміст поняття

Автори

динамічна рівновага організму з навколишнім середовищем

Д. Венедиктов [44, с. 17]

здатність людини зберігати відповідно до віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної і структурної інформації

І. Брехман [33, с. 27]

цілісний, динамічний стан, що характеризується певними резервами синергитичної, пластичної та регуляторної забезпеченості функцій організму, що є основою для виконання соціальних та біологічних функцій.

Г. Апанасенко [14, с. 9]

динамічний стан найбільшого фізичного і психоемоційного благополуччя, в основі якого лежить гармонійне співвідношення взаємопов’язаних функцій та структур, що забезпечуються високим енергетичним рівнем організму за найменшу ціну адаптації його до умов життєдіяльності.

Е. Булич,

І. Муравов [36, с. 11]



цілісний, багатогранний, динамічний стан, що розвивається в процесі реалізації генетичного потенціалу, в умовах конкретного соціального та екологічного середовища, а також є станом, що дозволить людині різноманітним чином здійснювати свої біологічні та соціальні функції.

А. Щедріна [350, с. 16]

гармонійна єдність фізичних, психічних, трудових функцій організму, що дає змогу людині брати повноцінну участь у різних галузях суспільної діяльності.

В. Клімова [148, с. 45]

Як видно, більшість науковців схиляються до думки, що здоров’я – багатоаспектний й динамічний стан, що охоплює соматичний, психологічний, соціальний рівні. Тлумачення самого терміну базується на таких основних підходах: біомедичному, згідно якого домінуючим є взаємозв’язок між людиною та навколишнім середовищем; біосоціальному, в основу якого покладено розуміння узгодженості професійної чи навчальної діяльності, де ключова роль відводиться соціальним ознакам; ціннісно-соціальному – здоров’я розглядається як найвище благо людини.

Водночас індивідуальний підхід до вивчення проблеми здоров’я передбачає виховання адекватного відношення особистості до власного здоров’я та здоров’я оточуючих, її турботу про своє здоров’я. З цієї точки зору здоров’я стає педагогічною проблемою, пов’язаною з вихованням, навчанням та освітою. Адже формування необхідних знань, умінь та навичок щодо збереження і зміцнення здоров’я є необхідною умовою оздоровчої функції школи. Окрім того, здоров’я є ключовою ланкою у формуванні гармонійно розвиненої особистості, що включає її фізичний, психічний, морально-духовний і соціальний розвиток. Усе це дає підстави стверджувати, що здоров’я – це також категорія педагогічна, що має власні методи та методологію, і, водночас використовує методологічний інструментарій інших суміжних галузей науки.

На думку сучасного науковця М. Лук’янченка, «педагогіка здоров’я ставить собі за мету дати об’єктивну оцінку дійсності з точки зору її потенціалу здоров’я, методів навчання, умінь, що сприяють здоровому життю. Крім того, педагогіка здоров’я прагне за допомогою знань, навчити людей необхідної поведінки, дій, технік та процедур для збереження і зміцнення здоров’я, а також дати мотивацію до здоров’язберігаючої поведінки як для осіб, що потребують профілактики здоров’я, так і для тих, що хочуть поліпшити його якість» [189, с. 113].

У свою чергу В. Оржеховська зазначає, що «педагогіка здоров’я – науковий напрям, який передбачає з’ясування закономірностей освітніх процесів, що відбуваються у процесі формування особистісної цінності – здоров’я і ціннісного ставлення до здоров’я та факторів, що впливають на ці процеси (включаючи педагогічні методи і засоби)» [234, с. 106]. Можемо відзначити, що педагогіка здоров’я покликана не тільки на попередження різних ризиків, що впливають на стан людини, а й сприяє у наданні їй різнопланової допомоги (соціальної, оздоровчої, психологічної тощо).

Як видно, педагогіка здоров’я тісно пов’язана з іншою категорією – «здоровий спосіб життя», яку сучасні дослідники трактують з різних позицій. Для нашого дослідження найбільш відповідними є ті, що визначають «здоровий спосіб життя» як гармонійне поєднання фізичного, духовного і соціального способу життя людини (М. Виленський [47], М. Гончаренко [84], В. Колбанов [155], В. Кузьменко [167], Л. Лаврова [172], С. Омельченко [230], Л. Сущенко [299] та ін.), а також як систему знань, умінь і навичок, спрямованих на зміцнення власного здоров’я та здоров’я оточуючих (В. Глухов [76], В. Горащук [86], О. Калюжна [144], М. Романенко [270], C. Свириденко [279] та ін.). Це дає підстави стверджувати, що формування здорового способу життя є інтегральною частиною освітнього процесу.

Складовою педагогіки здоров’я є і культура здоров’я. Під поняттям «культура здоров’я» більшість науковців розуміють: 1) науку про людину, її фізичне, психічне й духовне здоров’я, яка розробляє теоретичні та практичні завдання для гармонійного розвитку особистості; 2) важливий компонент загальної культури, що виражається у системі знань, умінь, практичних навичок, цінностей щодо збереження і зміцнення здоров’я [87; 206; 284]. Отож, важливою складовою культури здоров’я є гігієнічне навчання і виховання, що спрямоване не формування необхідних практичних навичок, профілактиктичні заходи.

Можемо констатувати, що важливу роль у процесі формування здорового способу життя дітей та молоді, їх культури здоров’я відіграє санітарно-гігієнічна освіта, що пов’язана з розвитком гігієнічних навичок особистості, санітарної культури, просвітницької й профілактичної роботи. У ракурсі нашого дослідження слід зауважити, що в сучасній педагогічній літературі фактично відсутнє тлумачення поняття «санітарно-гігієнічна освіта». Найбільш наближеними до нього є такі поняття, як «гігієна», «санітарія», «санітарна освіта», «санітарне просвітництво», «гігієнічне виховання», що досить широко висвітлені передусім у медико-біологічній та медико-психологічній науці.

Згідно медичного підходу, гігієна – це наука про збереження і зміцнення суспільного здоров’я шляхом проведення профілактичних заходів [173, с. 11]. Головними завданнями гігієни є: 1) виявлення причинно-наслідкових зав’язків між впливом навколишнього середовища на організм людини та можливими змінами стану її здоров’я; 2) розробка засобів і способів резистентності організму людини до негативних впливів навколишнього середовища. Серед останніх слід назвати особисту гігієну, здоровий спосіб життя, фізичну активність, здорове харчування, загартовування тощо.

Поряд з терміном «гігієна» у медико-психологічних дослідженнях вживається «санітарія» як її практична складова. Тобто під санітарією розуміють сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення оточення людини [173, с. 11]. Можемо констатувати, що у медичній літературі санітарну освіту виокремлено як ідеологічну роботу медичного персоналу з населенням щодо пропаганди здорового способу життя, гігієнічних знань, фізичної культури та спорту [173; 294; 350]. Важливим заданням санітарної роботи є також і боротьба зі шкідливими звиками, профілактика захворювань, роз’яснення необхідності у профілактичних оглядах, диспансеризації та ін. Відтак санітарна освіта – це сукупність суспільно-медичних заходів, спрямованих на формування і розвиток у дітей та молоді знань й умінь, необхідних для збереження й зміцнення здоров’я, профілактику захворювань, збереження високої працездатності тощо.

Як видно, санітарну освіту можна розглядати і як важливу складову педагогічного процесу, оскільки формування здоров’язберігаючих навичок є найбільш ефективним у дитинстві, коли відбувається активний розумовий, морально-вольовий, психічний розвиток особистості. В цьому аспекті роль санітарної освіти полягає у поширенні знань про здоровий спосіб життя, умінь, необхідних для збереження власного здоров’я та здоров’я оточуючих, формуванні гігієнічних навичок тощо.

Важливим елементом у формуванні здорового способу життя є гігієнічне виховання особистості. На думку І. Тюхлової, гігієнічне виховання – це комплексна просвітницька, навчальна і виховна діяльність, що спрямована на формування позитивного ставлення до здоров’я та способу життя як окремого індивідуума, так цілого суспільства [314, с. 6]. У цьому визначенні яскраво виділяється педагогічна складова гігієнічного виховання, що передбачає формування ціннісних орієнтацій на здоровий спосіб життя, вольових якостей, що складають мотиваційну сферу поведінки особистості. Отож, система гігієнічного виховання включає оволодіння навичками поведінки, установками, знаннями про особисту і соціальну гігієну. Зазначимо, що мотиваційна сфера відіграє пріоритетну роль у формуванні переконань і звичок щодо норм гігієни.

У свою чергу, санітарна просвіта є передумовою гігієнічного виховання, оскільки покликана привернути увагу до проблеми збереження і зміцнення індивідуального та суспільного здоров’я, підвищити рівень санітарних і гігієнічних знань серед населення різних вікових груп, сформувати мотивацію до ведення здорового способу життя [170; 180; 314].

На підставі налізу ключових понять, що формують категорії «здоров’я» та «здоровий спосіб життя», можна простежити еволюцію предметного поля – перехід від суто медичного, до соціально-психологічного, філософського та педагогічного трактування. Відтак з’являється необхідність у доповненні вже існуючих термінів і понять, введенні нових, котрі покликані багатоаспектно розкрити ці інтегральні категорії. До таких відносимо й поняття «санітарно-гігієнічне навчання», «санітарно-гігієнічне виховання», «санітарно-гігієнічна просвіта» та «санітарно-гігієнічна освіта».

У науковій літературі санітарно-гігієнічне навчання трактується як сукупність послідовних дій вчителя, спрямованих на засвоєння санітарно-гігієнічних знань і правил учнями, формування у них вмінь їх практичного застосування [183; 254; 347]. У свою чергу, під санітарно-гігієнічним вихованням розуміють систематичний та цілеспрямованим вплив на особистість з метою вироблення санітарно-гігієнічних навичок, підвищення санітарної культури, вироблення установки на здоровий спосіб життя [85, с. 8].

Щодо тлумачення поняття «санітарно-гігієнічна просвіта», то тут слід підкреслити, що воно найчастіше зустрічається в аспекті профілактичної роботи медичних працівників. Зокрема у медичних словниках зустрічаємо наступні визначення санітарно-гігієнічної просвіти: 1) розділ профілактичної роботи органів охорони здоров’я, спрямований на гігієнічне навчання і виховання населення з метою їх акивного залучення до збереження здоровя [49; 204]; 2) розповсюждення гігієнічних знань і навичок серед населення, ознайомлення з профілактикою захворювань [206; 281]; 3) гігієнічне виховання населення з метою збереження і зміцнення їхнього здоров’я, а також підвищення рівня санітарної культури [155; 173].

Як видно, санітарно-гігієнічна просвіта тісно пов’язана з санітарно-гігієнічним вихованням і навчанням. Відтак, вона має яскраво виражену виховну спрямованість. Тому, слід відзначити, що в нашому дослідженні ми будемо спиратися на доповнене нами тлумачення санітарно-гігієнічної просвіти. Отож, санітарно-гігієнічна просвіта – просвітницько-виховна діяльність, спрямована на популяризацію санітарно-гігієнічних знань серед широких верств населення, формування у них необхідних здоров’язберігаючих навичок, підвищення їхньої культури здоров’я.

Усі наведені вище поняття входять у структуру санітарно-гігієнічної освіти, яка, на нашу думку, є комплексною просвітницькою, навчальною і виховною діяльністю, спрямованою на підвищення інформованості з питань здоров’язбереження, на закріплення санітарно-гігієнічних навичок, формування мотивації на здоровий спосіб життя.

Водночас санітарно-гігієнічна освіта передбачає також і підвищення рівня знань та умінь вчителів, які повинні забезпечити належне санітарно-гігієнічне виховання учнів. У цьому контексті важливу роль відіграє самоосвіта педагогічних працівників, уміння виявляти й практично застосовувати санітарно-гігієнічні знання у змісті навчальних дисциплін, інтегровано поєднувати санітарно-гігієнічне виховання з іншими його напрямами, дотримуватися у цьому процесі принципів доступності, послідовності й систематичності.

Виявлено, що педагогіка здоров’я спрямована передусім на вивчення методологічних підстав, що сприяють розв’язанню практичних завдань, тоді як санітарно-гігієнічна освіта покликана сформувати практичні навички особистості, мотивацію на зоровий спосіб життя.

У більшості проаналізованих праць санітарно-гігієнічна освіта аналізується з позицій медико-соціального підходу й асоціюється з гігієнічним вихованням, валеологічним вихованням, санітарно-просвітницькою роботою. Утім всі науковці схиляються до думки, що санітарно-гігієнічна освіта сприяє формуванню ціннісного ставлення дітей до власного здоров’я та здоров’я оточуючих.

Встановлено, що санітарно-гігієнічна освіта має педагогічну спрямованість, оскільки включає всі компоненти – навчання, виховання, просвіту. Вона передбачає не тільки навчання й виховання дітей та молоді, а й підвищення рівня санітарно-гігієнічних знань педагогічних працівників. Основним завданням санітарно-гігієнічної освіти є виховання здорового способу життя через прищеплення санітарно-гігієнічних навичок, формування ціннісних установок, розвиток мотиваційно-вольового досвіду особистості.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка