Герасимчук володимир леонідович розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатті друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття


Роль держави та громадських організацій у санітарно-гігієнічній просвіті закарпатського населення



Сторінка4/14
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

2.2 Роль держави та громадських організацій у санітарно-гігієнічній просвіті закарпатського населення
Формування санітарно-гігієнічної освіти в Закарпатті безпосередньо пов’язане з державною політикою тогочасної дуальної Австро-Угорщини у медико-соціальній сфері, тобто надання населенню медичної допомоги, проведення профілактичних заходів щодо подолання епідемій та інфекційних захворювань, підготовки необхідних кадрів, регулювання питань санітарії, громадської гігієни, гігієни праці, подолання асоціальних явищ, безробіття, жебрацтва тощо, а також з санітарно-просвітницькою діяльністю громадських товариств, представники яких усвідомлювали нагальні тогочасні проблеми та намагалися показати шляхи їх подолання через підняття культурно-освітнього рівня населення.

З попереднього параграфу зрозуміло, що проблеми зі здоров’ям населення Австрійської монархії та закарпатського зокрема були значущими та потребували негайного вирішення. Їх провокували як медичні (відсутність медичного обслуговування, мала кількість медичних установ у краї, спалахи епідемій, незнання елементарних санітарно-гігієнічних правил), так і соціальні (низька заробітна плата, відсутність вимог охорони праці, злигодні, безробіття) фактори. До другої половини ХІХ ст. державні заходи щодо захисту здоров’я населення мали фрагментарний характер і стосувалися передусім протиепідемічних заходів. Таке державне регулювання в медико-соціальній сфері збереглося і в наступні роки, коли Угорщина отримала рівні права з Австрією. Особливо це стосувалося закарпатського регіону, що використовувався Австро-Угорською монархією тільки як сировинний придаток, а його населення – як дешева робоча сила для найважчих і найнебезпечніших робіт.

Важкі умови праці на робочому місці та антисанітарія були причинами розповсюдження різних інфекційних хвороб та високої смертності серед закарпатського населення. У виданні тогочасних угорських профспілок гірників так описано умови праці, в яких працюють закарпатські солекопи: «Малопотужні помпи не могли забезпечувати належної відкачки води із шахт, тому робітникам часто доводиться працювати по пояс у воді та в умовах постійної вологості. В шахтах нема горілок і сушильнь, тому після зміни робітники змушені мокрими бігти у свої землянки навіть взимку. Відсутність вентиляційних засобів та пиловловлювачів в шахтах призводить до того, що шахтарі дихають повітрям, забрудненим солевою пилюкою і шкідливими газами» (переклад – Г. В.) [355, c. 4]. Водночас, через відсутність правил охорони праці на шахтах часто ставалися обвали та затоплення. Використання застарілого обладнання та недотримання правил техніки безпеки впливали на високий відсоток травматизму робітників. Про це свідчить й офіційна угорська статистика. Наводимо дані у таблиці 2.1

Таблиця 2.1.

Статистичні дані про кількість нещасних випадків у солекопальнях



Роки

Кількість нещасних випадків

Примітки

1901

119

26 робітників отримали легкі травми, 90 – важкі, 3 особи загинули

1902

136




1903

188




1904

340




Джерело: Magyar statisztikai évkönyv. – ХІІI k. – Budapest : Központi Statisztikai Hivatal, 1904. – 325 p. – Р. 144 – 145. [370].

Зауважимо, що це була офіційна статистика, але багато власників шахт приховували реальну інформацію про масові нещасні випадки та, особливо, про масові захворювання своїх працівників. До того ж заробітна плата робітників соляних шахт була дуже низькою – біля 10 форинтів (50 крейцерів) на місяць, а дитяча праця оплачувалася 24 крейцерами в місяць [362, c. 94-95]. Важливо відзначити, що заробітна плата закарпатського робітника була зазвичай значно нижчою, аніж такого ж самого угорського чи німецького робітника. Крім цього на Закарпатті широко використовувалася дитяча праця, яка доволі часто не оплачувалася, а зараховувалася їх батькам як «додаткові відпрацьовані» години.

Зубожіння закарпатського населення також було спричинено й постійними утисками власників підприємств. Вони з року в рік знижували розміри заробітної плати найманих робітників, усвідомлюючи, що рівень безробіття в краї є дуже високим і вони легко зможуть знайти заміну. Офіційна угорська статистика (таблиця 2.2) наводить наступні дані щодо руху зарплати наприкінці ХІХ ст. серед найменш оплачуваних працівників. До таких належали лісоруби, робітники солевидобувної, гірничої та харчової промисловості.

Таблиця 2.2

Статистичні дані про зміни у заробітній платі низькооплачуваних працівників



Роки

Заробітна плата в крейцерах

1891

40

1892

35

1893

30

1894

30

1895

30

1896

27

1897

25

1898

24

Джерело: Üzemi és munkás statisztika. / Statistikai Hivatal. – Budapest, 1911. – 790 р. – Р. 115. [378]
Слід також додати, що побутові умови, в яких жили робітники були украй незадовільними. Вони мешкали в бараках або хижках, чоловіки й жінки разом, на невеликій площі, без жодних необхідних санітарно-побутових умов (не було навіть умивальника). Інколи робітники жили в майстернях, де працювали [358, с. 142]. Такий антисанітарний стан провокував поширення різних захворювань та спалахів епідемій поміж робітників. Наприклад, при будівництві залізної дороги Ужок – Ужгород, через відсутність елементарних санітарних умов спалахнула епідемія висипного тифу, що передається через воші. Цим тифом відразу захворіло понад 70 людей, які будували дорогу [158, с.81].

Незадовільні побутові умови, антисанітарія, часті випадки травматизму на робочих місцях, постійні злигодні стали рушійними чинниками у зростанні показників смертності в регіоні. Згідно офіційної угорської статистики, в 1894 р. загальна смертність у комітатах, де проживали закарпатці, коливалась у межах 31,7-36,1 ос./1000 ос. [158, с. 317]. Саме на Закарпатті смертність була найбільш високою у порівнянні з рештою територій Австро-Угорщини.

Як видно, швидкий розвиток промисловості в Австро-Угорщині, урбанізація, перехід на машинне виробництво мали як позитивні, так і негативні наслідки. Усвідомлюючи погіршення стану здоров’я робітників на виробництві, уряд монархії, що відповідав за австрійську частину, вдався до законодавчого регулювання соціального захисту працівників. Тим самим трохи знизивши тиск власників підприємств на своїх робітників. Так, у 1885 році австрійським цісарем був підписаний Статут про обмеження тривалості праці на виробництві, а в 1887 році – Закон «Про забезпечення випадків при праці» [225]. Відповідно до цього Закону, працедавці повинні були сплачувати страхові внески за своїх робітників. Обов’язкове страхування передбачало виплати робітниками при отриманні травм на виробництві, а в разі його смерті, певну грошову компенсацію одержувала сім’я. У свою чергу, Статут регламентував встановлення максимального одинадцятигодинного робочого дня на різних підприємствах. Утім зауважимо, що ні в Законі «Про забезпечення випадків при праці», ні в Статуті не було прописано окремих пунктів щодо сільськогосподарської галузі. Тому селяни Австро-Угорщини і Закарпаття зокрема залишалися соціально незахищеною верствою й нещадно експлуатувалися підприємцями. Проте ці законодавчі документи мали вплив на наступний розвиток соціального законодавства в Угорському королівстві, а також на покращення умов праці та підвищення рівня здоров’я робітників в комітатах, що входили до його складу.

В Угорському королівстві діяли власні закони, які могли перегукуватися з австрійськими або ж частково відрізнятися. Відтак Закон «Про забезпечення випадків при праці» не розповсюдився на його територію. Але усвідомлюючи нагальну потребу в організації певного соціального захисту своїх підданих, угорський уряд у 1893 році прийняв «Робітниче законодавство», яким регламентувалися санітарно-гігієнічні умови праці робітників та їх елементарне медико-соціальне забезпечення [158, с. 72-73]. Цей Закон забороняв використання дитячої праці на важких та небезпечних для здоров’я виробництвах, а на інших – дозволяв їх використання, лише з десятирічного віку з умовою, що працедавець організовуватиме фабричну школу або організовуватиме їх робочий день таким чином, щоб діти могли відвідувати державну школу.

У параграфі 114 згаданого Закону вказувалося, що роботодавець повинен забезпечити охорону життя і здоров’я працівників свого підприємства, вчасно видавати зарплату, не видавати її продуктами та алкоголем. А в параграфі 118 заборонялося продавати алкоголь на виробництві [158, с. 75]. Цей Закон регламентував права жінок-породілль на чотирьохтижневу відпустку без збереження зарплати, але зі збереженням місця праці.

Слід зазначити, що в другій половині ХІХ ст. в Угорському королівстві не було передбачено обов’язкового страхування робітників. Добровільне ж страхування лягло на плечі самих працівників: з їхньої зарплати вираховувалися частина суми (біля 3 % від зарплати) у фонд лікарняних або страхових кас. Вони створювалися для підтримки робітників, які отримали травми чи захворіли. На території Закарпаття також існували подібні каси. У таблиці 2.3 наведено кількість лікарняних кас, кількість їх членів та їх бюджет наприкінці ХІХ ст.



Таблиця 2.3

Статистичні відомості про кількість лікарняних кас, їх бюджет і кількість членів



Роки

Кількість лікарняних кас

Кількість членів

Бюджет кас

(у форинтах)

дохід

витрати

1894

8

4753

19200

13752

1895

14

5854

32954

27077

1899

14

5968

46368

36704

1900

13

6659

43623

39928

Джерело: Magyar statisztikai évkönyv. – ІХ k. – Budapest : Központi Statisztikai Hivatal, 1902. – 334 p. – Р. 148.[369]
Відзначимо, що в Угорщині загалом в згаданий період існувало 434 лікарняних каси, членами яких були 591117 осіб [369, c. 332]. Це дає підстави зробити висновок, що закарпатський край продовжував залишатися найбільш відсталим регіоном Австро-Угорщини, особливо у медико-соціальній сфері. Проте існування лікарняних кас дозволило частині місцевого населення отримати досить кваліфіковану медичну допомогу в ургентних випадках та мати можливість купити найнеобхідніші ліки.

Інший важливий для медико-соціального забезпечення працюючого населення в Угорському королівстві законопроект був прийнятий в 1907 році. Йдеться про Закон щодо обов’язкового страхування робітників у випадках каліцтва чи хвороби [356, с. 23]. Вкажемо на основні пункти цього Закону: 1) всі страхові й лікарняні каси об’єднувалися в одну загальнодержавну, до складу правління якої входили у рівних частинах роботодавці й працівники; 2) внески до страхової каси порівну здійснювали і працівники, і роботодавці. У разі відмови працівника робити внесок, роботодавець мав право вирахувати цю суму із зарплати та внести її до каси; 3)  страхові внески на випадок каліцтва робили роботодавці.

Як видно, у плані медико-соціального забезпечення робочого населення угорський уряд робив невеликі позитивні кроки. Прийняті закони регламентували певні зміни щодо охорони й режиму праці, покращення санітарно-гігієнічних умов, медичного забезпечення робітників. Для закарпатського регіону ці зміни проявилися у створенні лікарняних кас та доступі до елементарної медичної допомоги. Обов’язкове страхування, хоч і не у великій мірі, але сприяло підвищенню матеріального рівня населення.

Утім ці заходи були спрямовані передусім на збереження здоров’я робітників на промислових виробництвах без урахування селян, безробітних та дітей. Також ці закони не враховували побутово-санітарні умови, стан здоров’я родини, її матеріальне становище тощо.

Слід відзначити, що високий рівень безробіття та зубожіння закарпатського населення, що в переважній більшості займалося сільським господарством і не мало такого медико-соціального захисту, як робітники і службовці, негативно вплинуло й на санітарний стан їх помешкань, особисту гігієну, раціон харчування, фізичне й психічне здоров’я. Незнання батьками елементарних санітарно-гігієнічних правил також безпосередньо впливало на стан здоров’я їхніх дітей. Яскравим свідченням цього є опис домашнього побуту угро-руського селянина, поданого у популярному в той час журналі «Листок»: «…батьки угро-руських дітей з причин злигоднів та постійної зайнятості на роботі зовсім не звертають уваги на своїх дітей. Діти не мають необхідного одягу, навіть нормальних пеленок, недостатньо часто миються, мають убогу їжу. Їх мати, яка постійно виснажена важкою працею, не має достатньо молока, щоб прогодувати немовля. Відтак діти постійно недоїдають, від чого стають блідими і нездоровими. В таких умовах в дітей спостерігається поганий фізичний розвиток, вони часто застуджуються, оскільки не мають теплого одягу і взуття і часто помирають, не досягнувши й п’яти років» [110, с. 101].

Усвідомлюючи, що рівень благополуччя держави, її могутність і впливовість безпосередньо залежить від рівня життя населення, уряди Австро-Угорщини вдаються до вирішення проблеми на законодавчому рівні. Для запобігання високого рівня смертності в Австро-Угорщині було ухвалено низку законів про охорону здоров’я населення імперії. Так у 1876 році був ухвалений закон «Про регулювання громадської системи охорони здоров’я», згідно якого була змінена структура галузі охорони здоров’я [375]. Відповідно до зазначеного Закону відбулася централізація санітарно-медичної допомоги, визначалося окремими пунктами надання стаціонарної медичної допомоги, розширювалася мережа лікарської допомоги у різних населених пунктах.

Так у § 10 і 11 зазначалося, що муніципальна влада повинна здійснювати контроль за санітарним станом населеного пункту, дбати про очищення вулиць, водовідведення, каналізацію; контролювати рівень захворюваності населення, а у разі спалахів епідемій повідомляти Міністерство внутрішніх справ та чекати на державну лікарську допомогу. Місцева влада повинна була також слідкувати за санітарними нормами в школах, на фабриках, заводах, у помешканнях, де було велике скупчення людей. Водночас місцева влада, за підтримки санітарної поліції регламентувала норми зведення житлових будинків, накладала штрафи та давала певний час на усунення недоліків у помешканнях, що не відповідали санітарним нормам, мала право навіть зносити будівлі, які загрожували громадському здоров’ю певної місцевості.

Окрема частина Закону була приділена питанню здоров’я дітей та шкільним санітарно-гігієнічним правилам (§ 19 – 35) [375]. В Законі зазначалося, що у випадках, коли батьки неспроможні оплатити виклик лікаря до хворої дитини, то місцева влада повинна компенсувати ці витрати. Не звернення по медичну допомогу у важких випадках, що призвели до смерті, каралися накладанням штрафів та навіть ув’язненням. Так само карався й лікар чи фельдшер, якщо не відреагував або ж відреагував із великим запізненням на подібний виклик.

Щодо організаційних засад в державних школах, то важливого значення надавалося оцінці рівня захворюваності учнів. Директор та вчитель повинні були повідомляти місцеву владу про спалахи інфекційних хвороб серед вихованців, кількість відсутніх, з ким вони перебували у контакті. Закон регламентував прийняття до школи дітей, які були здоровими і це повинно було бути підтверджено лікарем. Важливим компонентом у протидії епідеміям була обов’язкова вакцинація населення, особливо дітей (§ 92 – 99). Впровадження вакцинації дітей у місцевості, де спалахувала епідемія, скорочувало рівень смертності. Проте, в більшості випадків, вакцинація проходила у час лютування епідемії, що знижувало її ефективність.

Зауважимо, що в 1887 році було прийнято доповнення до Закону «Про регулювання громадської системи охорони здоров’я», в якому більше уваги зосереджено на необхідності вакцинації дітей. Так у § 3 вказано, що діти, які починають своє навчання в елементарних школах, повинні бути обов’язково привиті від віспи [376]. В окремих випадках вакцинація могла не здійснюватися, але це повинен був засвідчити лікар. В середніх навчальних закладах також рекомендувалася ревакцинація дітей з метою уникнення смертельних випадків від віспи. Обов’язковою вакцинація була у місцевості, де вирувала епідемія, не зважаючи на вік людини.

Для захисту материнства та новонароджених дітей у 1878 році в Австро-Угорщині почав діяти закон, згідно з яким породіллям повинна була надаватися кваліфікована медична допомога та певні соціальні пільги [366, c. 130]. У 1897 році вийшли «Правила акушерок», в яких вказано, що акушерки повинні були мати необхідні медичні інструменти, щоб, у разі необхідності, надати потрібну допомогу; провести дезінфекцію місця, де проходять пологи; занести в реєстр народження дитини; провести короткий інструктаж матері по догляду за новонародженою дитиною [366, c. 132].

Проте усі ці законодавчі ініціативи не покращили рівень здоров’я закарпатського населення. У регіоні в досліджуваний період існувала тільки одна лікарня в місті Ужгород. З 1855 року вона отримала статус державної, що розширило можливість надання медичної допомоги іногороднім та мешканцям міста (до цього часу вона обслуговувала тільки військових). Переїхавши в 1869 році у нове приміщення, лікарня збільшила кількість ліжок та одержала нове обладнання.

В 1872 – 1873 рр. в цій місцевості лютувала холера. На боротьбу з епідемією було вислано кілька лікарів з Австро-Угорщини, серед яких був й Андрій Новак, який значно розвинув лікарську справу в регіоні, організував першу акушерську школу [37, с. 303]. За ініціативи А. Новака в Ужгородській лікарні почали активно проводити хірургічні операції, здійснювати оперативне акушерство, надавати противенеричну допомогу.

Однак для більшості закарпатського населення кваліфікована медична допомога залишалася практично недоступною. Водночас незнання санітарно-гігієнічних норм і правил спричиняло виникнення різних захворювань. Постійні злигодні та антисанітарія підвищували рівень смертності на закарпатських землях. За даними статистичного бюро Угорського королівства, навіть на початку ХХ ст. в закарпатських комітатах спостерігалася найвища дитяча смертність. У таблиці 2.4 наведено дані про смертність дітей до семи років у закарпатських комітатах в 1901 – 1906 рр.



Таблиця 2.4

Дані про дитячу смертність до семи років у закарпатських комітатах в 1901 – 1906 рр.



Закарпатські комітати

Вік дітей

до 1 року

1

2

3

4

5

6

Берег

1808

528

315

229

171

180

96

Унг

1100

311

185

135

96

70

54

Мараморош

2794

771

443

344

254

197

175

Угоча

728

189

119

89

72

47

43

Земплін

2434

665

330

242

167

125

102

Джерело: Gyermekhalandóság és gyermek-fertőzőbetegségek az 1901–1915. Években. – Magyar Királyi Központi Statisztikai Hivatal (közread.), Szabóky Alajos (előszó), Szekeres János (közrem.). – Magyar statisztikai közlemények. Ú. S. – 68. köt. – Budapest, 1921. – 113 p., Р. 21-22. [361].
Серед найбільш поширених діагнозів, що призвели до смерті були: вроджена слабкість, пневмонія, судоми, застуда, кір, дизентерія, туберкульоз [361, с. 44]. Як видно, більшість з них могли бути викликані незадовільними санітарно-побутовими умовами, недотриманням правил гігієни.

Отож, вирішення проблеми збереження здоров’я дорослих і дітей тільки на законодавчому рівні не було ефективним. Цьому перешкоджали як суспільні (недостатня кількість лікарів і лікарень, платні медичні послуги, дорогі медпрепарати, низький рівень матеріального благополуччя, безробіття), так і особистісні (недотримання основних правил гігієни, незнання санітарних норм, шкідливі звички) фактори.

З метою санітарного просвітництва закарпатського населення та проведення профілактичних заходів в регіоні прогресивними громадськими діячами створювалися добровільні товариства та організації. В цьому контексті слід, передусім, виокремити роботу товариства Червоного Хреста, діяльність якого в Закарпатті починається з 1881 року. Цього року у Будапешті вперше в Австро-Угорщині було сформовано його центр, а згодом його філії почали функціонувати по всій території Угорського королівства. Слід зазначити, що першочергово діяльність Товариства зосереджувалася на наданні медичної допомоги військовим, їх лікуванні під час воєнних дій та у повоєнний час. Через кілька років завдання Червоного Хреста значно розширились і передбачали надання допомоги усім нужденним, оснащення лікарень необхідним обладнанням та препаратами, навчання медичного персоналу, проведення санітарно-профілактичних заходів серед населення.

Вперше на Закарпатті філія товариства Червоного Хреста була організована 14 серпня 1881 року в м. Берегово [38, с. 210]. Згодом осередки Товариства почали діяти в Ужгороді, Мукачеві, Волівці, Сваляві та Королеві (нині селище Виноградівського району – прим. Г. В.). Відзначимо, що більшість членів Червоного Хреста складали жінки. В закарпатських філіях досліджуваного періоду було задіяно понад 60 жінок, які займалися благодійною та просвітницькою діяльністю, наданням первинної медичної допомоги.

Відповідно до Статуту, червонохресні сестри повинні були вміти читати й писати, бути повнолітніми, пройти навчання з надання першої медичної допомоги, а потім скласти перед комісією екзамен. На Закарпатті члени Товариства надавали допомогу найбіднішим верствам, опікувалися інвалідами, самотніми, немічними, а також проводили роз’яснювальні бесіди серед населення щодо необхідності знання елементарних правил гігієни та санітарії. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в закарпатському краї був високий рівень захворюваності на туберкульоз, тиф, віспу, дизентерію. Надаючи допомогу хворим, особливо у віддалених куточках Закарпаття, сестри Червоного Хреста читали просвітницькі лекції та влаштовували надомні відвідини [107].

Проте найбільший внесок у санітарну просвіту закарпатського населення зробили члени громадських товариств, організованих прогресивними педагогами та релігійними й громадськими діячами Закарпаття другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Серед таких назвемо «Товариство святого Іоанна Хрестителя» та «Общество святого Василія Великого», які були біля витоків формування закарпатського культурно-просвітницького руху. «Товариство святого Іоанна Хрестителя» було засноване О. Духновичем, А. Рубієм, А. Добрянським в 1862 році у Пряшеві (нині Словаччина) та мало на меті подолання неписемності руського населення Закарпаття, поширення ідей громадянського, морального, етичного виховання, культури здоров’я та ін. Завдяки активній діяльності членів Товариства, у Пряшеві було створено інтернат для малозабезпечених студентів, бібліотеку, а також організовано «Фундацію Олександра Духновича», яка вела активну меценатську діяльність [252, с. 282].

«Общество святого Василія Великого» було засноване у 1864 році. Проте його витоки знаходяться в «Литературном Содружистве Подкарпатскихъ Восточно-Католических сыновъ», організованого в 1862 році педагогами Ужгородської семінарії Й. Гаганцем та І. Поповичем [58, с. 10]. Невдовзі це «Літературне Содружиство» було реоганізоване, в «Общество святого Василія Великого», очолюване І. Раковським, А. Добрянським (1866 – 1871 рр.), О. Негребецьким (1871 – 1872 рр.), Г. Маркошем та І. Бачинським (1872 – 1873 рр.), Є. Поповичем і Т. Геревичем (1873 – 1880 рр.), М. Маркошем (1880 – 1895 рр.), І. Яковичем (1895 1902 рр.). Це Товариство також займалося питаннями культурного просвітництва закарпатського населення, мовними проблемами, питаннями збереження здоров’я. Інформаційними органами цих Товариств в різні роки були такі газети й журнали, як «Свѣтъ», «Новий свѣтъ», «Мѣсяцесловъ» «Наука». На основі аналізу зазначених періодичних видань ми можемо констатувати, що питання збереження здоров’я дітей, молоді та дорослого населення, їх санітарно-гігієнічного просвітництва були актуальними та турбували тогочасну інтелігенцію.

Поміж найбільш гострих здоров’язбережувальних проблем, що розглядалися тогочасними прогресивними культурно-освітніми, релігійними й громадськими діячами, слід виокремити антиалкогольну пропаганду, боротьбу з побутовою антисанітарією, питання збереження здоров’я немовлят і дітей, надання першої медичної допомоги, санітарно-гігієнічну просвіту батьків та молоді загалом. Зауважимо, що з середини другої половини ХІХ ст. до 70-х рр. ХІХ ст. питання санітарно-гігієнічного просвітництва висвітлювалися в контексті вирішення побутових та сільськогосподарських проблем, що найбільше турбували закарпатське населення. Наприклад, у журналі «Мѣсяцесловъ» в розділі «Землеробство» поряд з інформацією про різні сільськогосподарські культури, періоди їх висаджування, удобрювання, можливі захворювання, вказано їх користь для організму людини, що саме з тих чи інших культур є кориснішим, яким чином слід їх готувати, щоб одержати максимальну користь: «Изъ зернятъ татарки (тут гречка – прим. Г. В.) розкошное и здоровое яствіе готовится… Кукурудза найбольше питательности имѣет между всеми зѣрнами (тут злаковими культурами – прим. Г. В.)… Горохъ имѣет много питательности для организма, какъ и бобъ» [171, с. 61]. Не дивлячись на доволі примітивний рівень інформації, фактично тут зазначено про корисні властивості різних сільськогосподарських культур та пропагувалося здорове харчування населення.

Для цього періоду характерними були замітки та окремі статті про надання першої допомоги людям, які отримали різні опіки, ушкодження, потерпали від чадного газу, одержали удар блискавкою, обморозилися тощо. Такого роду статті носили інформативний характер і були написані простою розмовною мовою, зрозумілою для більшості населення. В них йшлося про можливість надати первинну допомогу з застосуванням підручних засобів, що були в кожній хаті. Наведемо кілька прикладів щодо надання першої допомоги. При запамороченні автори статей рекомендували винести людину на відкрите повітря, її роздягнути, обтерти холодною водою, а потім водою з оцтом [56, c. 62]. При невеликих забоях та ранах рекомендували промити їх чистою водою або водою з невеликою кількістю оцту, зробити перев’язку чистою тряпкою чи марлею [56, c. 64]. Зазначалося також, що перев’язки необхідно робити кожного дня, промиваючи рану теплою чистою водою. Щоб збити гарячку рекомендувалося не кутати хворого, робити примочки на чоло з води та оцту, розтирати цією сумішшю ноги та руки [143, c. 76]. Для того, щоб вилікувати застуду, радили багато пити теплих напоїв з цитриною, переодягати хворого, якщо він потіє, слідкувати за його харчуванням [143, с. 57]. Пропонували вживати легкі та поживні страви, як-то бульйон, відварне м’ясо, варені яйця, свіжі овочі.

Важливими були і замітки про профілактичні заходи щодо запобігання поширення інфекційним захворюванням, особливо холери, яка лютувала в краї. Вказувалося, на важливість дотримання санітарних і гігієнічних правил: часте миття рук, постійне провітрювання оселі, передусім, коми в домі є хворий, вологе прибирання кімнати, вживання чистої кип’яченої води [143, c. 75]. Як видно, у публікаціях, виданих членами просвітницьких товариств, надавалися практичні поради щодо запобігання інфекційним захворюванням, наданням першої медичної допомоги, подавалися рекомендації для зміцнення здоров’я загалом.

У руслі нашого дослідження цікавим є й вивчення окремих статей , що безпосередньо стосувалися санітарного просвітництва закарпатського населення. Серед таких слід назвати статтю, повністю присвячену санітарно-гігієнічній освіті батьків, особливо матерів щодо догляду за немовлятами. В ній зазначено, що для окресленого періоду характерною є висока дитяча смертність, яка спричинена, передовсім, незнанням батьків основних правил догляду за дітьми [289, с. 32]. Це ж саме провокує в дітей появу шкідливих звичок, хронічних захворювань та недбале ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих.

У публікації підкреслено, що хворобу набагато легше попередити, аніж її вилікувати. Тому дбайливим батькам слід, насамперед, дотримуватися чистоти і порядку в домі [289, с. 34]. Новонароджених дітей необхідно купати в теплій воді щодня, щоб уникнути різного роду висипань і виразок, що загрожують здоров’ю немовляти. Після купання рекомендується використовувати присипки з крохмалю для запрівших місць. Підгузки повинні бути завжди сухими і чистими. Важливим для здоров’я новонародженої дитини є й провітрювання будинку, достатня сухість в домі, дерев’яна підлога, а не земля, яка може бути джерелом вологості та пилюки.

Для попередження застуди в немовляти у статті подано такі рекомендації: постіль дитини повинна бути подалі від вікон і дверей, щоб її не продуло; немовля слід тепло вкутувати, щоб не застудити; надвір діток треба виносити у суху і доволі теплу погоду; одяг дитини повинен бути теплим, чистим і просторим, який не сковує рухи і не зробить кінцівки дитини кволими; для фізичного розвитку рекомендували кілька разів на день залишати немовля розпеленаним [289, с. 36-37].

Окремий розділ присвячено годуванню дітей. Тут вказано на важливе значення грудного вигодовування для здоров’я дитини. Проте у випадках штучного вигодовування перевага надавалася коров’ячому молоку, а решта прикорму слід було вводити не раніше трьох місяців [289, с. 40]. У статті наголошено й на шкідливому впливові вживання хліба для немовлят, що його шлунок ще не в змозі перетравити, а це призводить до різних шлункових захворювань. Серед корисних продуктів для прикорму дітей названо: молоко, варені яйця, м’ясний відвар, нежирне м’ясо, окремі злаки.

Усвідомлюючи негативне значення антисанітарних побутових умов у розвитку різних захворювань, тогочасна інтелігенція, що складала більшість в просвітницьких товариствах, звертала увагу на санітарну просвітницьку роботу серед закарпатського населення. Тут доречно звернути увагу на такі їхні поради щодо дотримання санітарних правил, як: «читота во всемъ а въ пищѣ, и въ питиѣ, и въ одеждѣ, и въ жилищѣ, и воздухъ, которымъ дышешь, и во всякомъ дѣлѣ, которое справляешь» [240, с. 54].

Щодо необхідності чистого повітря для здоров’я людини, то вони доводили це науковими фактами про склад повітря, вміст кисню і вуглекислого газу в легенях людини, необхідній кількості кисню для нормального функціонування людського організму [240, с. 54].

Про чистоту в домі та на прибудинкових територіях неодноразово наголошували у статтях, вказуючи на загрози, що несли вигрібні ями та туалети, розташовані у безпосередній близькості від місць проживання людей; на жахливі антисанітарні умови у хлівах для тварин, які були поруч житлових будинків [240, с. 56-57]. Саме антисанітарія спричинює появу різних захворювань, які передаються іншим людям і викликають епідемії.

Так само і діти, які народжені в антисанітарних умовах та не мають достатнього батьківського догляду через незнання елементарних гігієнічних правил, постійно хворіють, є кволими, часто помирають, не досягнувши і трьох років [240, с. 58]. Відтак, вказавши на вади у санітарно-гігієнічному стані помешкань, просвітники давали рекомендації щодо їх усунення. Серед них виділимо такі: якою б не була бідною людина, вона повинна мати змінний одяг – для роботи та для відпочинку; після будь-якої роботи необхідно мити руки й обличчя з милом; постійно дотримуватися особистої гігієни, щоб не розводити паразитів; тримати в чистоті посуд, в якому готується їжа, щоб уникнути різних кишкових захворювань; не вживати зіпсовані продукти, оскільки це провокує спалахи дизентерії; вживати тільки чисту воду і не брати її з водойм, де купаються чи вимочують коноплі; особливо чистота потрібна для немовлят та хворих людей, тому що антисанітарія провокує появу інших хвороб і не сприяє швидкому одужанню.

Отож, для 50-70 рр. ХІХ ст. характерними були висвітлення питань негативного впливу незадовільних побутових умов на здоров’я людини, особливо дітей, надання порад щодо збереження здоров’я, які полягали у дотриманні чистоти, формуванні гігієнічних навичок, роз’ясненні причин появи різних інфекційних хвороб. Важливого значення надавалося збереженню здоров’я дітей через санітарно-гігієнічну просвіту батьків.

Починаючи з кінця ХІХ – початку ХХ ст., у коло здоров’язберігаючих проблем, які потребували загального обговорення і пошуку шляхів їх подолання, потрапили боротьба зі шкідливими звичками та різними інфекційними захворюваннями. Представники просвітницьких товариств широко висвітлювали тогочасні асоціальні явища (алкоголізм, аморальний спосіб життя, жебрацтво) на сторінках журналів і газет, даючи водночас рекомендації щодо їх подолання. Утім попередні проблеми не залишалися осторонь їх уваги. Основний акцент робився на формуванні санітарно-гігієнічних навичок дітей та молоді закарпатського регіону як важливій передумові профілактики інфекційних захворювань та збереження особистого здоров’я.

Наприклад у статтях Якубянського досить детально подано характеристику різних видів шкідливих паличок (бактерій) – збудників важких інфекційних хвороб та вказано на основні шляхи їх профілактики [351]. Зокрема автор акцентує увагу на таких шкідливих бактеріях, як палички Коха, прокази, черевного тифу, холери, віспи, даючи характеристику симптомів, які виникають у людини. Крім цього, Якубянський вказує на способи, які допоможуть у збереженні власного здоров’я, коли лютує хвороба. Так, головними порадами у профілактиці туберкульозу були дезінфекція приміщення, де мешкає хворий, виварювання його одежі, ретельне вологе прибирання, миття рук і посуду [351, с. 22]. Основними профілактичними заходами при черевному тифі автор називає відокремлення здорових людей від хворого, виварювання його одягу, утилізація його виділень таким способом, щоб вони не могли потрапити у воду, яку використовують інші люди [351, с. 23]. У свою чергу, для профілактики віспи основним Якубянський вважає своєчасне щеплення.

В іншій статті Якубянського «Пятнистый тифъ» детально висвітлено симптоми цієї хвороби і причини, які її провокують. Серед них автор акцентує увагу на необхідності дотримання основних санітарно-гігієнічних правил, щоб вберегтися від тифу [352, с. 92]. Він наголошував, що тиф передається через паразитів (воші, блохи, блощиці), тому необхідно дотримуватися особистої гігієни, чистоти в домі, періодично виварювати одяг, оскільки паразити бояться високих температур. Неодноразово Якубянський наголошував, на тому, що паразити розводяться там, де є бруд, нечистота, безлад. Отож, у своїх статтях Якубянський надавав важливого значення санітарно-гігієнічним знанням населення як ключовим у збереженні власного здоров’я. Саме первинна санітарна профілактика сприяє непоширенню різних інфекційних захворювань та зменшує ризик захворюваності.

В часописі «Наука» у рубриці «Проста бесіда» у формі діалогу між двома знайомими чоловіками було подано детальний опис симптомів холери, її наслідків для здоров’я населення та профілактичних заходів, щоб убезпечитися від неї [226]. В контексті нашого дослідження заслуговують на увагу профілактичні заходи, оскільки вони формують санітарно-гігієнічні навички особистості. У статті вказано, щоб не заразитися холерою, потрібно кип’ятити воду і тільки після цього її використовувати, тому що палички холери розмножуються, попадаючи у шлунок. Вони не передаються повітряно-крапельним шляхом, але слід постійно дотримуватися чистоти, мити ретельно руки, оскільки через них бактерії холери можуть потрапити у шлунок [226, с. 24]. Зазначимо, що в такий доступний спосіб відбувалося санітарно-гігієнічне просвітництво закарпатського населення, підвищення рівня їх санітарної культури, виховання здорового молодого покоління.

Для досліджуваного періоду характерною була й антиалкогольна пропаганда. Про пияцтво як соціальне лихо та його згубний вплив на здоров’я людини писали у різних часописах. Переважно це були інформативні повідомлення про негативний вплив алкоголю на фізичний і психічний стан здоров’я людини: «Дуже шкодитъ алкоголъ нашему нервному устройству, отбирае нашему уму справность и легкость думаня, обезсилюе и притуплюе его... Алкоголї впливае шкодливо на силу нашихъ мускуловъ, обнижуючи имъ справность» [7, c. 112]; «Паленка не лишъ на тѣло, но и на понятіе шкодливый» [184, c. 24].

Проте були публікації, в яких приділялася увага статистичним даним щодо смертності від алкоголізму, зокрема і дітей в сім’ях п’яниць, хворобам, які провокує вживання алкоголю. Наприклад у статті Ф. Скиби «Оъ алгоголѣ» наведено таку статистику: з 1878 по 1890 рр. з десяти сімей алкоголіків у відсотковому відношенні померло 13 % дітей одразу після народження, впродовж першого місяця – 12 %, залишилися неповносправними – 10 % [283, с. 10]. В продовженні цієї статті в іншому номері часопису «Наука», наведено дані щодо отруєння алкоголем в різних країнах, які мали летальні випадки. Так в Росії в 1876 році з 1466 отруєнь 1031 випадок – це труєння алкоголем [283, с. 5]. На Закарпатті ситуація була не кращою: половина випадків отруєнь припадало на алкогольні отруєння. Крім того, п’яниці частіше хворіють на різні важкі захворювання такі, як туберкульоз, холера, черевний тиф та ін. через погане здоров’я. Тому автор статей постійно наголошує, що потрібно боротися за тверезість місцевого населення, створювати товариства тверезості, проводити публічні лекції про небезпеку вживання алкоголю тощо.

В цей час почали також з’являтися статті про негативний вплив паління на здоров’я молодого покоління. Звернемо увагу на такі «Шкоды догана на здровье человѣка» [342] та «Чому не треба курити?» [348]. Відзначимо, що перша стаття носить більш пізнавальний характер. В ній подано загальні відомості про небезпеку паління для організму, зокрема про скорочення тривалості життя, можливість закупорки судин, запаморочення. Проте в другій статті знаходимо більше доказів шкідливості паління для здоров’я. Так, наприклад, тут наведено вислови відомих медиків про небезпеку паління для розвитку легень, особливо в юному віці, про виникнення хронічних хвороб серед курців, високу смертність серед цієї категорії людей [348, с. 65]. Як зазначено в статті, шкідлива звичка шкодить не тільки здоров’ю, а й матеріальному стану особистості. Витрачання грошей на тютюн чи сигарети робить людину біднішою, а відтак погіршує її матеріальний стан, побутові умови, спричиняючи негативні дії на організм.

Підсумовуючи все вищенаведене, можемо констатувати, що проблеми охорони здоров’я населення, їх санітарно-гігієнічне просвітництво стали важливим чинником у розвитку медико-соціальної та культурно-освітньої сфери суспільства. Утім закарпатський край залишався одним з найбільш відсталих регіонів Австро-Угорщини. Рівень життя і здоров’я закарпатського населення були украй незадовільними. Окремі державні законодавчі ініціативи в галузі охорони здоров’я та соціального забезпечення не дали позитивного поштовху для підняття рівня здоров’я закарпатців.

Розуміючи усю важливість проблеми збереження здоров’я населення, особливо дітей та молоді, прогресивні громадські, освітні й релігійні діячі засновували просвітницькі товариства та громадські організації з метою підняття рівня освіченості закарпатців. Одним з важливих аспектів їх діяльності було санітарно-гігієнічне просвітництво закарпатських русинів. Воно включало такі елементи, як боротьба з побутовими антисанітарними умовами закарпатців, поширення санітарних знань, гігієнічне виховання дітей та батьків, первинна профілактика у боротьбі з інфекційними захворюваннями, прищеплення елементарних санітарно-гігієнічних навичок. На початку ХХ ст. виокремився ще один важливий напрям в санітарно-просвітницькій діяльності товариств – це масова антиалкогольна пропаганда. В зазначений період зародилася й боротьба з палінням як шкідливою звичкою, що до цього часу не вважалася такою.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка