Герасимчук володимир леонідович розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатті друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття


Ідеї закарпатських педагогів міжвоєнного періоду щодо розвитку санітарно-гігієнічної освіти



Сторінка8/14
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

3.2 Ідеї закарпатських педагогів міжвоєнного періоду щодо розвитку санітарно-гігієнічної освіти
На розвиток санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті міжвоєнного періоду значно вплинули ідеї тогочасних педагогів і громадських діячів, які не тільки займалися освітньою діяльністю, а й висвітлювали тогочасні суспільні, соціальні, культурні проблеми на сторінках різних часописів та газет. В коло їх наукових зацікавлень потрапили питання збереження і зміцнення здоров’я дітей та молоді краю, яке безпосередньо залежало від культурного рівня населення.

Завдяки плідній науково-практичній діяльності закарпатських освітян, проблема санітарно-гігієнічного навчання й виховання набула широкого висвітлення. В наукових, публіцистичних, літературних статтях представлені як тогочасні проблеми, які негативно впливали на стан здоров’я закарпатських дітей і молоді, так і вказувалися шляхи їх подолання та профілактики. Слід підкреслити, що основні ідеї, висловлені у розвідках, закарпатські педагоги намагалися зреалізувати у своїй освітній діяльності. Тому можемо говорити і про теоретичне, і практичне значення їх досліджень. Зупинимося на аналізі найбільш характерних статей закарпатських педагогів, які безпосередньо стосуються питань здоров’язбереження та розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях зокрема.

У контексті нашого дослідження звернемо увагу на педагогічні погляди А. Волошина, директора Ужгородської півце-учительської греко-католицької семінарії (1917 – 1938 рр.), що проявив себе блискучим викладачем та науковцем. Він проводив заняття мовно-літературного та психолого-педагогічного циклів, видав понад 40 підручників і посібників для середніх та вищих навчальних закладів, опублікував значну кількість різнопланових наукових статей, брошур. Він неодноразово відмічав, що під час навчання і виховання повинні враховуватися не тільки розумові здібності дитини, але і її психічні, фізичні та фізіологічні особливості: «Лиш з’єднавшися з психологією і біологічними науками (анатомія, фізіологія), могла (педагогіка – прим. Г. В.) установити собі певну теорію, основану на дедукованих принципах. Як хімія почалася розвивати з того часу, як почато робити хімічну аналізу, як граматика сталася наукою лиш від часу індуктивної і генетичної аналізи мови, так і для педагогіки потрібна була психологічна аналіза дитячої душі і її фізичного і інтелектуального розвитку» [54, с. 120].

Отож, проблема збереження здоров’я дітей та молоді посідала чільне місце у працях А. Волошина. В опублікованих посібниках та брошурах він неухильно дотримувався думки про те, що усі суспільні інституції, в тому числі школа та родина, повинні дбати про здоров’я дітей [53, с. 41]. Закарпатський педагог не оминав увагою таких важливих тогочасних санітарно-гігієнічних проблем, як догляд за немовлятами, роль батьків у формуванні здорової дитини, профілактичні заходи різних захворювань серед школярів, проведення виховних бесід про шкідливий вплив алкоголю та паління на дитячий організм тощо.

Августин Волошин підкреслював важливість відкриття шкіл для матерів, метою яких було навчити їх правильно доглядати за немовлятами [53, с. 43]. У таких школах жінки отримували базові знання та вміння з догляду за дитиною, що включали такі компоненти: здорове харчування, особиста гігієна, сон, температурний режим. Оволодіння цими практичними навичками сприяло правильному фізичному розвитку дитини на початковому етапі. У подальшому автор наголошував на важливості фізичного виховання дітей у навчальних закладах як головному компонентові становлення здорової особистості.

Організовувати процес навчання у школах видатний педагог радив таким чином, щоб дитина могла вільно розвиватися та пізнавати себе і оточуючих. Водночас важливими принципами у навчально-виховному процесі були принципи, побудовані на засадах природовідповідності, народності та національній історії, культурі, традиціям [54, с. 121].

Проаналізувавши тогочасні новітні методики виховання дітей, які базувалися вільному природному розумовому та фізичному розвиткові дітей, А. Волошин відмічав їх важливе значення для теорій і практики виховання. Також поміж основних форм організації фізичного виховання видатний педагог виокремив гімнастику, ігри та фізичну працю як такі, що гармонійно впливають на формування фізичного, психічного та розумового здоров’я школярів [53, с. 45]. Фізичне навантаження повинно регулюватися шкільними медичними працівниками, які б періодично оглядали дітей та дбали про їх оздоровлення. У своїх дослідженнях він звертав увагу на гімнастичні системи, що були широко розповсюджені в Англії, Німеччині, Італії і давали позитивний результат. З огляду на ці аргументи, А. Волошин наполягав на введені фізичної культури у навчальні плани шкіл як обов’язкової дисципліни.

Важливим чинником у формуванні здорової особистості, на думку педагога, був придатний санітарно-гігієнічний стан навчальних закладів. Так, у школах повинна панувати чистота і порядок, шкільні кімнати повинні бути провітреними, добре освітленими, а шкільні приладдя повинні мати своє належне місце [53, с. 44]. З цього положення випливає, що видатний закарпатець приділяв увагу санітарним нормам і правилам щодо експлуатації шкільних приміщень. Тому він радив вчителям дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог та поширювати ці знання серед колег та населення загалом. Отже, проаналізувавши праці А. Волошина, що стосуються санітарно-гігієнічної освіти, можемо виокремити такі пріоритетні напрями: гігієна оточення, фізичне виховання, санітарно-гігієнічне виховання, профілактичні заходи.

Про вагоме значення школи та родини як соціальних інституцій, що посідають першочергове місце у санітарно-гігієнічному вихованні дітей йдеться у статті Ф. Агія «Школа і соціальне положення населення» [2]. Так, автор звернув увагу на санітарну неосвіченість закарпатського населення, яке його не вигідно вирізняє з-поміж інших європейських народностей. Передусім це прослідковується в неестетичному зовнішньому вигляді їх осель, дворів, вулиць, громадських будівель, які не тримаються в чистоті і порядку. Причиною цього автор називає низький культурний і соціальний рівень населення, а також незнання елементарних правил санітарії і гігієни [2, с. 6]. На думку автора, шкільне виховання молоді повинно стати засадничою ознакою підняття соціального рівня населення, його санітарної культури.

Уже в елементарній школі вчителі повинні постійно дбати про формування санітарно-гігієнічних навичок учнів: «Коли вказується потреба розвивати в дітей чуття чистоти тіла й одежі, треба на кожній нагоді про те пам’ятати. Першою умовою є те, щоб школа завжди була прикладом чистоти» [2, с. 7]. Саме в школі формувалася санітарно-гігієнічна культура молодших школярів, адже більшість їхніх батьків були неосвіченими і самі не мали основних санітарно-гігієнічних навичок. Для цього в тогочасних школах Закарпаття Рефератом Міністерства шкільництва і народної освіти було впроваджено ініціативу проведення «тижнів чистоти». Під час таких тижнів особлива увага сконцентровувалася на навчанні дітей практичним навичкам особистої гігієни. Зокрема учням ілюстративно показували необхідність дотримання чистоти тіла й одягу для уникнення різного роду захворювань, боротьби з паразитами та шкідливими бактеріями [2, с. 7]. Наголошувалося також і на естетичному аспекті чистоти тіла й одягу. Отож, завданням тогочасної школи була санітарно-гігієнічна освіта дітей та молоді для того, щоб вони здобули необхідні знання і навички для збереження та зміцнення власного здоров’я та здоров’я інших людей. Для цього організовувалися спеціальні оздоровчо-профілактичні заходи, під час яких перевага надавалася формуванню практичних навичок гігієни. Одночасно наголошувалося на необхідності школи бути взірцем чистоти і порядку для своїх учнів.

У цьому контексті зазначимо, що елементарні правила чистоти і порядку, які складають основу санітарно-гігієнічної освіти, повинні закладатися учням ще в початковій школі. На думку закарпатського педагога А. Макаренка, «першим завданням початкової школи є привчити дітей до чистоти й порядку. Тут учитель мусить бути безкомпромісовим, але послідовним і тактовним, що не наразити проти себе родичів дітей. Не голосними цитатами й надписами, але власним прикладом й народними приповідками, смішними оповіданнями мусить показати вчитель, яке велике значення в житті має чистота і порядок» [191, с. 3]. Як видно, педагоги надавали важливого значення санітарно-гігієнічному навчанню й вихованню дітей ще на початковому етапі. Саме в юному віці закладаються основи гігієнічного виховання, формуються практичні навики, що згодом переростають у життєві звички. Тому важливо сформувати у дітей правильні уявлення про чистоту й порядок як звичне явище, притаманне освіченій людині. При цьому, згідно поглядів автора, необхідно враховувати вікові особливості дитини. Тому доступною для сприйняття формою є жартівливі оповідання і приповідки, в яких викрито негативні сторони людини, яка не дотримується чистоти й порядку. Відзначимо, що саме такі форми навчання є найбільш ефективним засобом пояснення необхідності знання санітарно-гігієнічних правил для здоров’я людини учням молодшого шкільного віку.

Крім цього А. Макаренко рекомендував вчителям були прикладом для своїх учнів. Вони повинні слідкувати за своєю зовнішністю, бути завжди охайно одягнутими, причесаними, мати начищене взуття [191, с. 3]. Особливо у молодшому шкільному віці діти прагнуть наслідувати авторитетних для неї осіб, а оскільки в школі вони проводять значну частину часу, то й вчитель, який уособлює в собі всі позитивні людські якості, стає для них авторитетом.

Можемо констатувати, що прогресивні педагоги рекомендували всім вчителям слугувати прикладом для своїх вихованців, а також для місцевої громади. Такі думки знаходимо також у працях А. Алиськевича, відомого українського педагога, вихідця з Галичини, який після Першої світової війни емігрував до Чехословаччини та на запрошення А. Волошина розпочав освітянську діяльність на Підкарпатській Русі в Берегівській, а згодом Ужгородській гімназії, працюючи директором і педагогом. Щодо санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатських землях, то в його працях знаходимо наступні ідеї: формування санітарно-гігієнічних навичок дітей повинно відбуватися у тісному взаємозв’язку з тілесним (тут фізичним – прим. Г. В.) вихованням; поведінка та зовнішній вигляд вчителя, що є авторитетом для дітей, є взірцем наслідування для його учнів [4].

Відносно першої тези, то зауважимо, що А. Алиськевич радив створювати ігрові майданчики для учнів, приділяти більше уваги їхній фізичній підготовці для зміцнення здоров’я, дбати про належні санітарні умови спортивних споруд, щоб уникати травм та пошкоджень серед школярів [108, c. 194]. Завдяки фізичним вправам та спортивним іграм покращується фізичний розвиток особистості, що безпосередньо впливає на її психоемоційне оздоровлення. Відтак, автор пов’язував фізичне здоров’я дитини з її психікою, вказуючи на їх взаємозалежність.

Для гармонійного розвитку особистості важливим є дотримання здорового способу життя. В цьому процесі знання правил гігієни відіграє ключову роль. Тому А. Алиськевич радив вчителям постійно звертати увагу на санітарно-гігієнічне виховання дітей не тільки в школі, а й поза її межами. Водночас приклад вчителя слугує беззаперечним доказом необхідності дотримання правил гігієни [4, с. 17]. Серед його порад вчителям можна знайти такі, що стосуються їхнього санітарно-гігієнічного навчання. Передусім слід самим дотримуватися санітарно-гігієнічних правил: завжди доглядати за собою, бути охайним у зовнішньому вигляді, носити чистий одяг, тримати в порядку власні речі. Поза школою також вирізнятися взірцевою поведінкою, не відвідувати корчм, не вживати алкоголю, не палити [4, с. 18-19; 6, с. 4.].

З метою виховання здорового способу життя у дітей та молоді, педагог наполягав на тісному взаємозв’язку школи і родини. Адже і в родинному колі відбувається формування здорової особистості. Приклад батьків має безпосередній впив на формування поведінки дітей. Тому А. Алиськевич звертав увагу педагогів на санітарне просвітництво громади, які повинні також долучатися до справи виховання молоді [5, с. 11-12]. Згідно його поглядів, у завдання вчителя входило також і санітарно-гігієнічне виховання батьків, їх долучення до шкільних справ, постійний зв’язок вчителя, учня і його родини. Як видно, А. Алиськевич приділяв увагу санітарно-гігієнічному навчанню не тільки дітей, а й вчителів та дорослого населення. Його практичні рекомендації були спрямовані на пропаганду здорового способу життя, розвиток санітарно-гігієнічних навичок, боротьбу зі шкідливими звичками. Тільки в тісному взаємозв’язку школи і родини відбувається гармонійний розвиток дитини, в якому пріоритетним є питання збереження і зміцнення її здоров’я.

Про необхідність тісної співпраці школи і родини у питаннях санітарно-гігієнічної освіти дітей і молоді краю знаходимо у маловідомій праці «Школа і дім» під криптонімом Т. Б., що була надрукована в педагогічному часописі «Наша школа» [301]. У статті автор рекомендував створити домові ради, головними завданнями яких стали б питання шкільного і родинного виховання дітей, просвітництва батьків, фахової допомоги батькам у вихованні дітей поза школою [301, с. 6]. Особливої ваги автор надавав питанням гігієнічного виховання дітей та їх батьків, оскільки від цього залежав розвиток здорової особистості. Цікавими є його думки про правильне статеве виховання молодого покоління та виховуючий вплив батьків і педагогів у цей період. Тому вчителям необхідно знати анатомію і фізіологію людини, вміти застосувати ці знання на практиці, показати батьками та учням наслідки неправильної поведінки в період статевого дозрівання, що згубно вплине на здоров’я молоді [301, с. 7]. З цього можемо зробити висновок, що санітарно-гігієнічне освіта молоді в міжвоєнний період включала й аспект статевого виховання. В санітарно-гігієнічному вихованні дітей та молоді важлива роль відводилася співпраці школи і сім’ї, санітарній просвіті батьків.

В санітарно-гігієнічному просвітництві батьків значну увагу було приділено питанням догляду за немовлятами та формування здорового психологічного клімату в сім’ї. Так М. Колесник зазначає, що в родині значну увагу слід приділити вихованню чоловіка – майбутнього батька. Адже від його поведінки і вчинків залежить емоційний стан дружини, майбутньої матері, що, своєю чергою, впливає на її стан здоров’я та фізичний і психічний розвиток майбутньої дитини [157, с. 8]. У цілому можемо зазначити, що санітарно-гігієнічна освіта розглядалася тогочасними педагогами в контексті соціального виховання дітей та молоді. Адже школа і родина були одними з найбільш вагомих у житті дитини соціальними інституціями.

У тогочасній періодиці знаходимо низку статей, що вказують на дану тезу. Зокрема в розвідці «Соціольогія у вихованні» зазначено, що теорія сучасного у той час виховання відбиває соціологічний аспект діяльності школи, в який включений «предмет виховання, себто дитина, суб’єкт виховання (вихователі) та виховні чинники (школа, родина, грище)» [295, с. 4]. Отже, соціальне середовище має значний вплив на формування особистості дитини. Відтак санітарно-гігієнічний аспект середовища, в якому розвивається дитина, повинен були добре вивчений і якомога краще пристосований до потреб дитини. У статті акцентовано увагу на санітарних нормах начальних закладів. Вони мали бути розміщенні в чистій зеленій зоні, подалі від міського шуму. Антисанітарія та неналежні гігієнічні умови негативно впливають на розвиток дитячого організму [295, с. 6]. Негативно впливає на здоров’я дитини й напружена незадовільна духовна атмосфера. Тому обов’язком вчителів є створення позитивної дружньої шкільної атмосфери. З цього виходить, що в тогочасній педагогічні науці санітарно-гігієнічна освіта передбачала і створення відповідного психологічного клімату в школі для розвитку здорової особистості.

На основі аналізу тогочасних педагогічних статей нами виявлено певні особливості у розвитку санітарно-гігієнічної освіти на закарпатських землях. У переважній більшості статей висвітлювалися питання санітарно-гігієнічного виховання і навчання дітей та молоді в контексті антиалкогольної пропаганди в навчально-виховному процесі, розвитку фізичних сил дітей, виховання оборонності в школі.

Міжвоєнний період охарактеризувався приділенням значної уваги педагогів проблемі фізичного виховання дітей та молоді. Як було зазначено у попередньому параграфі, в навчальні плани шкіл усіх рівнів були включені уроки гімнастики або фізичного виховання. В педагогічний періодиці неодноразово наголошувалося на потребі серйозного ставлення учителів до фізичного виховання дітей, від якого безпосередньо залежить їх фізичне здоров’я. Адже у довоєнних школах, не дивлячись на введення в окремих школах цього предмету, важливість його значення була недооціненою місцевим учительством. З розвитком педагогіки й медицини фізичне виховання в школах набуло нового звучання і розуміння його значення.

Зокрема у тогочасних наукових статтях знаходимо обґрунтування доцільності фізичного виховання для здоров’я дітей і молоді, його вагомого значення у процесі формування їх санітарно-гігієнічної культури. Як відмічає Е. Сокол, завдяки шкільній гігієні фізичне виховання почало розглядатися як важливий компонент навчально-виховного процесу, під час якого відбувається фізичний і розумовий розвиток особистості [292, с. 17]. Отже, в поглядах тогочасних закарпатських педагогів санітарно-гігієнічна освіта була тісно пов’язана з фізичним вихованням дітей. Адже шкільна гігієна передбачала формування здорової особистості на основі отримання ґрунтовних знань зі здоров’язбереження та практичної діяльності, що передбачала активний фізичний розвиток.

У розвідці А. Васкової «О тілеснім вихованню у народній школі» зазначається, що тілесне виховання сприяє не тільки фізичному здоров’ю дітей, а й розвиткові їх моральних, психічних й розумових сил. У процесі фізичного виховання питання збереження здоров’я особистості полягає у розумінні вчителем доцільності виконання учнями різних вправ, умов досягнення найбільшої їх ефективності, розподілу навантаження у різних вікових і спеціальних групах [41, с. 1-2]. Під час виконання різних вправ вчитель повинен вказувати учням для, чого потрібні ті чи інші вправи, що вини зміцнюють, які органи розвивають. Таким чином, учні свідомо підходять до фізичних навантажень, можуть зрозуміти фізіологічні процеси організму, завдяки яким відбувається розвиток організму. Водночас вчитель може звернути увагу своїх вихованців і на негативний вплив шкідливих звичок на процес формування здорового організму. Як відзначає А. Васкова, фізичні вправи стимулюють розумовий розвиток дітей, розвивають їх моторику, швидкість реакції. Завдяки фізичній активності дитячий організм гармонійно розвивається, включаючи і психологічний аспект розвитку особистості [41, с. 4].

На уроках фізкультури авторка рекомендувала формувати гігієнічні знання учнів щодо чергування фізичної активності й відпочинку, фізичної та розумової активності. Вчителям початкових класів вона також радила використовувати здобуті знання зі шкільної гігієни для чергування на уроках з математики, граматики, письма та ін. розумової праці відпочинком, переключення уваги учнів на інший вид діяльності, використання фізичних вправ тощо. На нашу думку, подібні рекомендації притаманні й для сучасного учительства, адже на сьогоднішній день важливим питанням залишається проблема гігієни праці та відпочинку в навчально-виховному процесі, який переобтяжений різними предметами без урахування фізіологічних особливостей дітей і підлітків, раціонального розподілу навчального навантаження.

Про застосування дихальних вправ під час проведення різних шкільних занять та їх значення для здоров’я дітей йдеться в статті О. Сидора «Про виддихові вправи» [282]. На думку автора, знання і виконання таких вправ сприяє збереженню здоров’я дітей, убезпечить особливо від дихальних захворювань, викликаних негативними зовнішніми впливами (пилом, продуктами горіння, задимленими приміщеннями). Дихальні вправи покращують кровообіг дітей, розвивають легені, внормовують серцебиття та ін. О. Сидір підкреслює, що регулярне виконання дихальних вправ виробляє у дітей правильні здоров’язберігаючі навички [282, с. 28]. До останніх він відносить вироблення звички дихати носом, особливо необхідної у холодну пору року, щоб не спровокувати захворювання легень, правильної постави. Крім того, перед проведення такого роду вправ, вчитель повинен знати та роз’яснити учням необхідність дотримання гігієнічних умов повітряного середовища, а саме: вологості, температурного режиму, мікроклімату в класній кімнаті чи вдома. Можемо відмітити, що під час виконання дихальних вправ, запропонованих закарпатським педагогом, відбувалося формування санітарно-гігієнічних знань й умінь учнів та гігієни дихання загалом.

Фізичне виховання у міжвоєнний період на закарпатських землях набуло широкої популярності серед нової генерації вчителів та громадських діячів, які усвідомлювали його важливе значення не тільки для здоров’я кожного окремого індивідуума, а й цілого суспільства. Суспільне здоров’я характеризувалося рівнем здоров’я населення, головно молодого покоління, соціальним захистом, матеріальним становищем. У статтях, присвячених фізичному вихованню, неодноразово підкреслювалося значення фізичного виховання як пріоритетного чинника у формуванні здорової, фізично активної, вольової, витривалої особистості [142; 292]. Завдяки фізичному вихованню в людини формуються такі якості і чесноти, які сприяють духовному, суспільному й матеріальному благополуччю народу. Серед таких цінностей назвемо чесність, доброту, активність, творчість, вольовий характер, здоровий спосіб життя [142, с. 8]. Відтак тогочасні педагоги розглядали фізичне виховання як одну з ключових дисциплін, покликану наблизити шкільну практику з реальним життям, тому що за його посередництва відбувалося формування життєвоважливих навичок, у тому числі й санітарно-гігієнічних.

Питання забезпечення санітарно-гігієнічних умов у школі, особливо під час занять фізичною культурою також висвітлювалося закарпатськими педагогами. На сторінках педагогічної преси неодноразово наголошувалося на необхідності створення спеціальних спортивних майданчиків, виготовлені спортивних знарядь з метою покращення фізичного і психічного здоров’я учнів, їх самопочуття. Наприклад, Б. Тисарж на сторінках «Нашої школи» відмічав: «Забезпечення місця для вправ, приладів та знаряддя треба приготовляти ініціятивною працею шкіл та учителів, самодопомогою за підтримки суспільної …, не чекати на розпорядження та закони, евентуальні пропозиції урядових чинників; учитель мусить приготовляти будучність, передбачити та вести вперед» [302, c. 10].

Наприкінці 30-х рр. ХХ ст. фізичне виховання дітей та молоді почало розглядатися в тогочасній педагогічній пресі у поєднанні з вихованням оборонності, головним завданням якого, у свою чергу, було виховання морально і фізично сильної, здорової молоді, здатної стати на захист своєї Батьківщини [277, с. 11; 302 с. 8]. Фактично воно поєднувало у собі сучасні ідей щодо патріотичного й національного виховання з елементами військової підготовки.

У вихованні оборонності теоретичну підготовку необхідно було здійснювати у поєднанні з практикою. До теоретичних знань належали основи санітарії і гігієни, морально-патріотичне виховання, а до практичних – фізичне виховання, військова підготовка для хлопців та надання першої медичної допомоги для дівчат [164, с. 8]. У плані підготовки дівчат було також і ознайомлення з інструкціями використання найбільш розповсюджених лікарських препаратів, правилами догляду за хворими, особливо тих, хто отримав кульові та ножові поранення, правил дотримання чистоти в лікарнях і медичних пунктах тощо.

Закарпатський педагог М. Ердевдій також відзначає, що виховання оборонності в горожанських школах, могло б відбуватися під час навчання ручним роботам, особливо серед дівчат, присвятивши значну кількість годин на вивчання основних засад санітарної служби та першої медичної допомоги [119, c. 7]. На уроках гімнастики він радив звертати увагу на фізичне загартування юнаків у поєднанні з розвитком їх санітарно-гігієнічних навичок з метою зміцнення здоров’я. Відтак виховання оборонності мало на меті морально-патріотичне, фізичне і санітарно-гігієнічне виховання закарпатської молоді.

М. Ердевдій звертав увагу на створення позашкільних середовищ виховання оборонності, до яких прийматиметься закарпатська молодь віком 14 – 16 років, що не охоплена шкільним навчанням, а також юнаки 17 – 21 року [120, c. 12]. Для дорослого закарпатського населення також повинні були бути організовані подібні середовища, де навчання здійснювалося в дусі морального, фізичного та санітарно-гігієнічного виховання. Слід додати, що під санітарно-гігієнічним вихованням малося на увазі здійснення практичної підготовки допоміжного медперсоналу, розвиток санітарно-гігієнічних навичок, санітарне просвітництво.

Таким чином, особливості розвитку санітарно-гігієнічної освіти в процесі фізичного виховання і виховання оборонності в міжвоєнний період полягали у формуванні санітарно-гігієнічних навичок дітей та молоді їх санітарно-гігієнічному просвітництві, підвищенні гігієнічної культури через пропаганду здорового способу життя, передусім у рамках занять фізичною культурою і спортом, організацію курсів з надання першої медичної допомоги, військово-патріотичну підготовку молоді.

Іншим важливим компонентом санітарно-гігієнічної освіти у тогочасному педагогічному середовищі було питання протиалкогольної пропаганди. Вживання алкоголю серед закарпатського населення залишалося однією з найбільших проблем, що руйнувала здоров’я та призводила зниження суспільного та соціально-економічного рівня життя закарпатського населення. Закарпатські педагоги намагалися боротися зі шкідливими звичками молоді через пропаганду здорового життя у середовищі учнівської спільноти, залучаючи до цієї роботи батьків. Вони рекомендували створювати у школах протиалкогольні гуртки, в діяльності яких брали б участь і педагоги, і учні, і їх батьки [208, с. 20]. Також можна було створити і протинікотинну секцію, завданням якої була боротьба з тютюнопалінням, поширенням знань про шкідливість тютюну для організму людини. Ключовим елементом в антиалкогольному та антинікотиновому вихованні мало стати навчання щоденній гігієні та здоровому життю [208, с. 23].

Загалом діяльність антиалкогольних секцій і гуртків була спрямована на розвиток вольових якостей учнів, пошук нових ідеалів і рівняння на них, виховання здорового способу життя. Для здорової, не обтяженої алкоголем молодої особистості, пріоритетним повинен був стати спорт, тяга до охайності й чистоти як противага нездоровому, аморальному способу життя. Отож, антиалкогольне виховання включало елементи санітарно-гігієнічної просвіти та формування навичок здорового способу життя.

У статтях, присвячених боротьбі з пияцтвом серед закарпатської молоді, значну увагу педагогів було зосереджено на демонстрації негативних наслідків вживання алкоголю. Зокрема В. Гаджега зазначав, що алкоголь робить людину калікою у фізичному й духовному аспектах, жебраком, злочинцем [59, с. 1]. Саме алкоголь стає першопричиною скоєння більшості злочинів поміж закарпатського населення, призводить до його зубожіння через постійні борги, погіршення та втрати здоров’я. Педагог радив молоді позбуватися шкідливої звички через заняття спортом, зміну зацікавленості новими ремеслами чи науками. Освічені люди з правильними життєвими орієнтирами повинні домінувати у суспільстві та сприяти його розвитку, а пияцтво навпаки – гальмує соціальний розвиток і процвітання закарпатського народу.

В антиалкогольній пропаганді К. Феделеша, викладача Берегівської гімназії, знаходимо подібні думки про необхідність боротьби з пияцтвом у закарпатському краї. Він вказував, що низький культурно-освітній і соціальний рівень закарпатців безпосередньо залежав від їх звичаїв починати і завершувати справи алкоголем [320, с. 19]. Алкоголь завжди був присутній у побуті закарпатців: уродини, хрестини, весілля, поминки, вирішення господарських справ з-поміж громади, вдалий чи невдалий кінець яких-небудь робіт тощо. Тому, на думку автора, притуплений алкоголем розум людини, не усвідомлює негативних наслідків. Водночас він порівнює алкоголізм з аморальністю. Адже моральна людина – це освічена, твереза, здорова, міцного переконання особистість [320, с. 15]. Тому К. Феделеш наполягав на антиалкогольному вихованні молоді, в якому школа повинна була відіграти ключову роль. Тому санітарно-гігієнічне і морально-релігійне виховання повинні були закласти основу для здорового способу життя закарпатської молоді.

На думку іншого закарпатського педагога Д. Поповича, важливою складовою антиалкогольної пропаганди в школах Закарпаття повинні були стати наочні лекції, бесіди, практичні заняття, на яких би демонструвався руйнівний вплив алкоголю на організм людини [253, c. 24]. Особливо школярі, чиї розум і серце є більш сприйнятливими до подібної інформації, повинні брати активну участь в цих заходах. Д. Попович наголошував на необхідності впровадження в навчальну практику спеціальних занять, присвячених боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом. Водночас, окреслена тема повинна була підніматися вчителями на всіх уроках з метою комплексного підходу до антиалкогольного виховання закарпатської молоді.

Слід відзначити, що у творчості й просвітницькій діяльності закарпатських педагогів міжвоєнного періоду можна знайти значну кількість літературних творів з окресленої проблеми. Це були поетичні і прозові твори невеликого обсягу з яскраво вираженою антиалкогольною пропагандою. Переважна більшість проаналізованих творів такого змісту дала змогу виявити їх виховну спрямованість, розраховану да дітей молодшого шкільного віку. Серед останніх можемо назвати твори І. Легези [176], С. Росохи [271], П. Федора [321], Я. Чонобривого [343] та ін. У цих оповіданнях і поезіях у простій, інколи іронічній, формі показано сцени із життя простих закарпатських селян, як воно руйнувалися під впливом алкоголю, яких страждань і горя зазнавали сім’ї п’яниць, як закінчувалося їх життя. Слід підкреслити, що вказані вище автори також торкалися питання чистоти і гігієни зображуваних у творах п’яниць, викривали негативний вплив алкоголю на стан їх осель, їх зовнішній вигляд і, як на це реагували пересічні односельці та знайомі головних героїв. Таким чином, в літературних творах закарпатських просвітників простежується санітарно-гігієнічне виховання дітей крізь призму морального й естетичного виховання. У свою чергу, літературна форма викладу робила ці праці легшими для дитячого сприйняття, слугуючи підґрунтям для наступного санітарно-гігієнічного виховання.

Отже, як показав аналіз праць закарпатських педагогів міжвоєнного періоду, значну увагу у своїй науковій і просвітницькій діяльності вони приділяли питанням санітарно-гігієнічної освіти дітей, молоді та дорослих. Досліджені праці ми умовно можемо розділити на дві групи за орієнтацією на цільову аудиторію: 1) праці для дітей і молоді та 2) праці для батьків і педагогів. Для перших характерними є публіцистичні розвідки та літературні твори, для другої – науково-популярні та наукові праці.

Серед основних тем оздоровчого спрямування, що потрапляли у коло наукових інтересів тогочасних педагогів виокремимо такі: фізичне виховання, виховання оборонності, антиалкогольна пропаганда, санітарно-гігієнічні норми шкільних приміщень і територій, прилеглих до них, шкільна гігієна, тісна співпраця школи і родини у гігієнічному вихованні школярів. Звідси робимо висновок про розвиток санітарно-гігієнічного виховання на Закарпатті в окреслений період у тісному взаємозв’язку з фізичним, патріотичним, національним й естетичним вихованням.

Також в тогочасній педагогічній періодиці знаходимо розвідки щодо санітарно-гігієнічного навчання вчителів та ролі самоосвіти в цьому процесі. Як зазначалося, вчитель повинен був слугувати взірцем для своїх вихованців, знати основи анатомії, фізіології, шкільної гігієни, особливості психічного й статевого розвитку дитини, володіти знаннями з надання першої медичної допомоги.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка