Герасимчук володимир леонідович розвиток санітарно-гігієнічної освіти дітей та молоді на закарпатті друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття


Внесок громадських організацій і спортивних товариств у розвиток санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті міжвоєнного періоду



Сторінка9/14
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

3.3 Внесок громадських організацій і спортивних товариств у розвиток санітарно-гігієнічної освіти на Закарпатті міжвоєнного періоду
У міжвоєнний період на Закарпатті діяли різні види громадських організацій. Цьому сприяла ліберальна політика чехословацької влади. Завдяки діяльності різних товариств й організацій відбувалося піднесення культурного рівня та національного самоусвідомлення закарпатців.

Слід зазначити, що діяльність громадських організацій та культурних товариств стала головною у формуванні національних орієнтирів для населення, яке було позбавлене власної державності. Окрім того, гуртуючи довкола себе прогресивних політичних і культурних діячів, педагогів, просвітників, робота товариств була спрямована на виявлення широкого кола тогочасних суспільних проблем та окреслення можливих шляхів їх вирішення.

Інтелігенція Закарпаття, усвідомлюючи важливе значення просвітницької роботи серед населення щодо попередження хвороб та боротьби зі шкідливими звичками, організовувала спеціальні секції при громадських товариствах, діяльність яких була спрямована на розвиток гігієнічних навичок та формування основ із санітарії для пересічних закарпатців та їх дітей. У досліджуваний період на території Закарпаття діяло два потужних культурно-просвітницьких товариства, «Просвіта» та Товариство мені О. Духновича, філії та читальні яких функціонували практично у всіх куточках краю. Зупинимося більш детально на санітарно-освітній роботі кожного з них.

Товариство «Просвіта» на Закарпатті було організоване у 1920 році, а його ідейними натхненниками стали Ю. Бращайко, А. Волошин, І. Панькевич, В. Желтвай, М. Стрипський, А. Штефан, М. Творидло, В. Климпуш, М. Григашій, С. Фенцик, Е. Бокшай, А. Товт [297, с. 76]. Головним завданням «Просвіти» були національно-патріотичне виховання та культурно-економічний розвиток закарпатського народу. Згідно зі Статутом Товариства, для виконання завдань було передбачено діяльність відповідних комісій, які могли розформовуватися або зливатися з іншими, якщо їх місія була виконана. Як зазначає І. Стряпко, дослідник діяльності «Просвіти» на Закарпатті, станом на 1928 рік серед постійно діючих комісій Товариства була комісія поборювання алкоголізму [296, с. 31]. У досліджуваний період, боротьба з алкоголізмом як соціальним лихом набула широкого розголосу. У читальнях «Просвіти» неодноразово організовувалися санітарно-гігієнічні секції, де проводилися лекції на тему про згубний вплив алкоголю та паління на здоров’я людини. Зауважимо, що читальні «Просвіти» були центром культурно-просвітницького життя тогочасного закарпатського суспільства. Кожна читальня мала власну бібліотеку, організовувала театральні вистави, виступи, різноманітні гуртики: гімнастичні, спортивні, театральні, хорові. Важливою складовою їх діяльності була санітарно-виховна робота, що включала такі форми, як бесіди, лекції та навіть демонстрацію навчальних фільмів на різні теми: інфекційні, хвороби, загальна гігієна, перша допомога, алкоголь, догляд за немовлятами тощо [38, с. 213].

Важливою складовою просвітницької діяльності товариства «Просвіта» було й видання періодичних журналів та збірників. Звернемо увагу на щомісячний ілюстрований журнал «Пчôлка», що призначався для дітей та молоді. На його сторінках неодноразово публікувалися замітки про шкідливе значення алкоголю для молодої особистості, про заходи, щоб вберегтися від інфекційних хвороб. Наприклад, подавалася інформація про згубний вплив навіть невеликих доз алкогольних напоїв на роботу мозку [339, c. 52], про необхідність мити руки перед прийомами їжі, мити городину та фрукти, дотримуватися правил особистої гігієни [22, c. 135] та ін.

Поміж активістів «Просвіти» було багато вчителів. Це зумовило орієнтацію значної частини роботи Товариства на дітей та молодь краю. Члени «Просвіти» організували та активно провадили позашкільну діяльність з учнями. Так, у 1921 році А. Дідик, О. Вахнянин, В. Бірчак, Л. Бачинський, К. Заклинський організували молодіжну спортивну організацію “Пласт”, одним із пріоритетних завдань якого було формування основ здорового способу життя молоді. У пластових осередках фізична активність поєднувалася із загартовуванням, піклуванням про охайність та чистоту тіла, профілактикою шкідливих звичок, насамперед паління та вживання алкоголю [246, c. 233]. Діяльність пластунів широко висвітлювалася у періодичній пресі. Так, наприклад, майже у кожному номері «Пчôлки», було подано невеликі замітки про збори, свята, побут закарпатських пластунів, висвітлено їх погляди щодо розвитку здорової особистості.

Як видно з аналізу санітарно-просвітницької діяльності товариства «Просвіта» її пріоритетними напрямами були: боротьба з асоціальними явищами серед дітей та молоді, насамперед з алкоголізмом, роз’яснювальна робота щодо важливості дотримання правил особистої гігієни та санітарії, профілактика інфекційних захворювань. У досліджуваний період активісти Товариства звертали особливу увагу на поєднання фізичного та гігієнічного виховання молоді.

Іншою громадською організацією, яка діяла на Закарпатті у міжвоєнний період та охоплювала своєю діяльність значну кількість населення регіону було Товариство імені Олександра Духновича. Фактично це товариство стало правонаступником Товариства Святого Василія Великого, яке діяло на території Закарпаття з 1866 по 1902 рр. У 1923 році у Мукачеві відбулися перші установчі збори Товаристві ім. О. Духновича, на яких його головою було обрано Євменія Сабова, педагога, літератора, архідиякона Мукачівської греко-католицької єпархії. Серед відомих педагогів, громадських і культурних діячів, священиків, які увійшли до складу товариства слід назвати: А. Бескида, Е. Бачинського, С. Сабова, C. Фенцика, І. Камінського, П. Гебея, Ю. Гаджегу, В. Сулінчака, М. Драгулу, І. Поливку та ін [274, c. 9].

Санітарно-просвітницька робота Товариства в аспекті формування санітарно-гігієнічних навичок закарпатців будувалася подібно до діяльності «Просвіти». Відповідно до Статуту, в Товаристві діяли різні секції, що відповідали за певний вид діяльності: науково-літературна, організаційно-освітня, видавнича, театральна, музична, хорова, Спілка руських жінок, архівна, секція Народних Будинків, спортивно-пожежна, скаутів ім. О. Духновича, санітарно-гігієнічна. Для нашого дослідження цікавою є діяльність тих секцій, які вели активну діяльність щодо формування здорового способу життя серед закарпатського населення. Так, у доповіді про діяльність Товариства за 1925 рік наголошено на необхідності заснування спортивно-пожежної секції, яка б відповідала за розвиток фізичного і морального виховання молоді, передусім у сільській місцевості, оскільки стан здоров’я дітей у регіоні є незадовільними [275, c. 59]. Згідно зі звітом за 1930 рік ця секція провела активну роботу. У доповіді зазначається, що при читальнях Товариства почав діяти 41 Руський скаутський відділ ім. О. Духновича та 28 пожежних дружини, членами яких була переважно місцева сільська молодь. Доповідач наголосив також на важливому виховному значенні організації таких відділів та їх ролі для зміцнення здоров’я молодого покоління [275, c. 25]. Роль санітарно-гігієнічної секції полягала, передусім, у забезпеченні необхідними умовами представників Червоного Хреста для читання лекцій та виданні довідкової літератури з питань народної гігієни [275, c. 25].

Важливу роль члени Товариства відводили видавничій діяльності. Поміж пріоритетних завдань у цьому напрямі вони виокремлювали видавництво просвітницьких брошур для населення на різні популярні й корисні теми: суспільно-громадське життя, географія, етнологія, винаходи, хімія, біологія, гігієна, природознавство, виховання, корисні поради та ін. Як зазначав голова Товариства Е. Сабов, мета брошур – сприяти різносторонньому навчанню не тільки молоді, але й пересічних громадян. Відтак, матеріал повинен бути цікаво викладений, ретельно відібраний, викладений ясною легкою мовою [275, c. 31].

Представниками Товариства ім. О. Духновича було створено й низку науково-популярних періодичних видань («Карпатський Світ», «Карпатський край», щорічний «Русскій народний календар Товариства Олександра Духновича»), в яких також висвітлювали гострі медико-соціальні проблеми (алкоголізм, туберкульоз, інфекційні хвороби, голод) та намагалися вказувати шляхи їх подолання. Зокрема на сторінках «Календаря» знаходимо десять заповідей проти пияцтва, яке було найбільш розповсюдженим тогочасним асоціальним явищем. У цій замітці коротко подано головні шкідливі впливи алкоголю на людський організм (руйнування печінки, кишківника, головного мозку) та вказано на його негативні наслідки для людини (сварки, витрачання грошей, заподіяння шкоди іншим людям, злочини тощо) [102, c. 163]. Таким чином, санітарно-просвітницьку роботу Товариства ім. О. Духновича було спрямовано на пропаганду здорового способу життя серед закарпатського населення, насамперед через прищеплення елементарних санітарно-гігієнічних навичок, боротьбу зі шкідливими звичками та організацію фізкультурних і спортивно-пожежних організацій.

На Закарпатті міжвоєнного періоду діяли також професійні педагогічні товариства. Їх діяльність була спрямована передусім на піднесення педагогічного руху в краї, підвищення професійного рівня закарпатських педагогів, їх соціальний захист, а також підвищення національно-культурного рівня закарпатського населення [92, арк. 1]. Серед найбільш розповсюджених на території Закарпаття педагогічних товариств назвемо «Педагогічне товариство Підкарпатської Русі» (1920 р.), «Учительське товарищество Подкарпатської Русі» (1920 р.), «Товариство учительства горожанських школ Подкарпатской Руси» (1924 р.), «Шкільна матка русинів Чехословацької Республіки» (1926 р.), «Школьная помощь» (1919 р.), «Народовецьке учительське товариство» (1929 р.) та ін.

Для нашого дослідження важливо відзначити, що питання санітарно-гігієнічного виховання дітей та молоді розглядалися членами товариств у контексті самоосвіти, в якій «вагому роль відіграє методична робота, до основних завдань якої належать: ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічної науки з метою підвищення професійного рівня; вивчення передового педагогічного досвіду та його поширення; підвищення професійної майстерності учителя, зокрема шляхом засвоєння найраціональніших методів навчання і виховання учнів; обміну досвідом між членами педагогічного колективу» [217, с. 282].

Основною формою в самоосвітній діяльності тогочасних педагогів було ознайомлення педагогічною періодикою, на сторінках якої значна увага приділялася санітарно-гігієнічному навчанню й вихованню учнів, формуванню гігієнічних знань і санітарних правил серед педагогів. Наприклад, новою на той час проблемою було формування знань про гігієнічні вимоги до організації навчально-виховного процесу. Йдеться, насамперед, про чергування фізичної та розумової активності учнів, усвідомлення того, що дитина стомлюється фізично й розумово значно швидше, аніж дорослі [105, с. 5]. Для уникнення розумового перенавантаження вчителям рекомендували не переобтяжувати навчальні програми різними предметами, давати можливість дітям переключатися на уроці з одного на інший вид роботи, чергувати в розпорядку дня уроки з більшою розумовою діяльністю з предметами, що потребували фізичної активності [105, с. 5]. Тут доречно звернути увагу на те, що тогочасні педагоги почали розробляти питання фізіолого-гігієнічної організації навчально-виховного процесу в школі.

У цей час також активно досліджувалися питання ігрової діяльності в молодшому шкільному та дошкільному віці. Педагоги значну увагу приділяли проблемі гігієнічних вимог щодо організації ігрової діяльності дітей [321]. Вони наголошували на необхідності розподілу навчальної кімнати на ігрову і навчальну зони. Відповідно в них меблі та навчальні предмети повинні були бути належним чином розділені, ігрові матеріали мали бути поліфункціональними, щоб їх можна було використовувати у різних іграх та в навчально-пізнавальній діяльності [321, с. 2]. Як видно, в коло наукових інтересів потрапили й питання встановлення санітарних вимог щодо навчальних приміщень у дитсадках та початковій школі.

Розвиткові практичних санітарно-гігієнічних навичок дітей та молоді сприяли й менші спеціальні фахові товариства, що входили у структуру більших педагогічних товариств. До таких відносимо «Товариство учительок домашніх наук в Підкарпатській Русі», «Комитет школьной помощи», «Матіцу Чеську», головними напрямами діяльності яких було збереження крайової культури, соціальна допомога малозабезпеченим учням та студентам, підняття освітньо-культурного рівня закарпатської молоді [224, с. 3].

У руслі нашого дослідження слід також відзначити діяльність «Товариства учительок домашніх наук в Підкарпатській Русі», члени якого займалися організацією практичних курсів серед закарпатських дівчат і жінок. Найбільш популярними курсами були: ручна праця (вишивання, кроєння, шиття), кулінарія, малювання, надання першої медичної допомоги (курси з підготовки сестер Червоного Хреста) [231, с. 15]. З наведених назв курсів можемо зробити висновок, що практично скрізь відбувалося гігієнічне навчання закарпатської молоді, оскільки для будь-якого виду діяльності потрібно володіти елементарними санітарно-гігієнічними навичками.

Необхідно зазначити, що формуванню санітарно-гігієнічних навичок дітей та молоді Закарпаття міжвоєнного періоду сприяли також і молодіжні спортивні організації, які мали на меті розвиток тілесних і духовних сил особистості та взяли на себе ініціативу морального та патріотичного виховання. Поміж найбільш відомих спортивних організацій, що діяли на закарпатських землях міжвоєнного періоду, слід назвати «Пласт», який був заснований у 1921 році в Ужгороді галицькими професорами-емігрантами А. Дідиком, О. Вахнянином, В. Бірчаком, А. Алиськевичем, Л. Бачинським, К. Заклинським.

Виникши як позашкільна організація, «Пласт» здобув прихильність серед закарпатської молоді. До його складу входили не тільки учні гімназій, шкіл, семінарій, а й сільська молодь, що не здобувала освіту. За спогадами одного із закарпатських пластунів можна дізнатися про захоплення молоді цією організацією: «Пласт поширився не тільки на шкільну, а й на позашкільну сільську молодь. Уже на порозі свого існування Пласт на Закарпатті впровадив таборування під шатрами, захоплюючи цим самим особливо молодь до участи в Пласті» [175, с. 35]. Зазначимо, що найбільші пластові частини були розташовані в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Рахові, Берегові. У досліджуваний період у лавах пластунів перебувало понад 3,5 тисячі підлітків [337, с. 14]

Метою пластових осередків було формування гармонійної особистості, патріота своєї землі, готового прийти на допомогу та захистити Батьківщину. Маючи, в першу чергу, військово-прикладний характер, «Пласт» передбачав проведення спортивно-військових змагань, організацію структур оборонності, на чолі яких стояв інструктор, обраний з місцевих учителів [120, с. 11]. Як видно, роль вчителів як світочів знань високо цінувалася в регіоні у досліджуваний період. Педагоги Закарпаття, у свою чергу, брали активну участь у пластовому русі, усвідомлюючи його важливе значення у формуванні основ здорового способу життя місцевої молоді. Серед відомих педагогів-активістів назвемо В. Бірчака, І. Панькевича, В. Пачовського, які пропагували та органічно поєднали у «Пласті» фізичний розвиток дітей з морально-патріотичним вихованням.

Слід підкреслити, що важливою складовою змісту виховання у «Пласті» було формування санітарно-гігієнічних навичок дітей та молоді як ключової ланки здорової особистості. Так, у пластових осередках фізична активність поєднувалася із загартовуванням, піклуванням про охайність та чистоту тіла, профілактикою шкідливих звичок, насамперед паління та вживання алкоголю. Іншим інтегрованим компонентом формування здорової гармонійно розвиненої особистості було піклування про психічне здоров’я особистості, що проявлялося у налаштуванні на позитивні емоції, безконфліктній взаємодії з іншими людьми, умінні долати почуття невпевненості, страху тощо.

Базуючись на національних традиціях, виховний вплив пластунів проявлявся і в організації різних свят та спортивних змагань, у яких чільне місце відводилося рухливим іграм, народним забавам і танцям. Зокрема після складання першого «іспиту вмілостей», пластун-новак повинен був знати не менше п’яти народних забав та двох народних танців [287, с. 172]. З метою популяризації народних обрядів, звичаїв у пластових часописах «Пластун», «Молоде життя» друкувалися етнографічні матеріали, тематичні статті, оповідання. Водночас на сторінках часописів з’являлася інформація про важливість гігієнічних навичок для зміцнення здоров’я, описувалися народні засоби лікування, лікарські трави, які можна використати для профілактики захворювань та ін.

Значну увагу у «Пласті» було приділено вільному часові вихованців. Відповідно до статуту, часто організовувалися піші походи у гори, прогулянки, мандрівки історичними місцями. Як відмічає М. Ердевдій, один з учасників пластового руху на Закарпатті: «походові вправи правильні та систематичні мають велике значення для виховання…. Їх вплив збільшимо тим, що до походових вправ прилучуємо ріжні гри для змагання» [120, с. 13]. Підкреслимо також, що прогулянки, тривала ходьба, різні подорожі сприяють розумовому розвиткові, стимулюють пам’ять, розвивають координацію, спостережливість, формують морально-естетичні, патріотичні почуття. Водночас вони зближують людину з природою, формують стійкі переконання до гармонійної взаємодії з довкіллям, що, своєю чергою, позитивно впливає на піклування про санітарно-гігієнічні норми середовища як у вузькому, так і більш широкому розумінні.

Під час походів пластуни також збирали різні лікарські трави, досліджували їх вплив на стан людини, на оздоровлення середовища, в якому вона проживає. У контексті пропагування ідеї здорового способу життя, слід наголосити на важливому значенні раціону харчування для пластунів. Вони надавали перевагу овочевим стравам, молокопродуктам, зерновим культурам [287, с. 174]. Саме такі продукти харчування сприяють збалансованому раціону, задовольняють фізіологічні потреби людини та не завдають шкоди організму. Доведено, що надмірне споживання їжі, особливо висококалорійної, нестача вітамінів та корисних мікроелементів призводить до серцево-судинних захворювань, розладів кишково-шлункового тракту, зниження імунної системи тощо [374].

Слід наголосити, що у пластовій організації дотримувалися гігієнічних принципів фізичного виховання, які полягають у систематичності, поступовому збільшенні фізичних навантажень з урахуванням вікових та статевих особливостей. Так, під час практичної підготовки до військових змагань пластунів розподіляли по групах з урахуванням індивідуальних особливостей: «Тілесне оборонне виховання буде інше так для хлопців, як і для дівчат… У вихованні оборонности візьмуть участь хлопці, віком від 14 до 16 років, від 17 до 21, від 22 до 30; дівчата і жінки від 14 до 21, жінки від 22 до 30 років, а також спільно – чоловіки і жінки у віці 31-50 років» [120, с. 13].

Як видно, «Пласт» на Закарпатті у міжвоєнний період активно розпочав свою роботу. Його виховну діяльність можна умовно розділити на два напрями – духовний та фізичний. Утім формування санітарно-гігієнічної освіти вихованців відбувалося як у контексті фізичного розвитку, так і морально-патріотичного виховання.

Іншими молодіжно-спортивними організаціями, які діяли на території Закарпаття у досліджуваний період, були «Січ» та «Сокіл». Щоправда, на сьогоднішній день майже не збереглася інформація про витоки та заснування цих товариств на Закарпатті, до складу яких входили переважно гімназисти, студенти, інтелігенція, молоді ремісники. В цих організаціях окрім занять спортом, приділялася увага національно-патріотичному вихованню та просвітницькій діяльності.

Представники «Січі» намагалися відроджувати козацькі звичаї, історичні традиції, військовий дух, національну свідомість, сприяли розвиткові самоосвіти своїх вихованців. Поряд з фізичним розвитком січовики дбали про оздоровлення: займалися загартовувальними процедурами, зміцненням тіла, розвитком впевненості, витривалості. Оскільки стан здоров’я тогочасної молоді краю був дуже низьким, січовики вели просвітницьку роботу. Насамперед вони боролися з пияцтвом, палінням, незадовільними санітарними умовами проживання, пропагували фізичну культуру у школах та гімназіях [35, с. 161].

У перші повоєнні роки представники спортивно-руханкового товариства «Сокіл» активно співпрацювали з педагогічними і просвітницькими товариствами «Рідна школа», «Просвіта» у сфері поширення ідей фізичної культури серед закарпатського населення. Методика фізичного виховання «Соколу» була розроблена на основі шведської гімнастики, у якій увага акцентувалася на всебічному гармонійному розвиткові особистості, зміцненні тіла та здоров’я. На базі сокільських організацій створювалися також вечірні курси, шеститижневі літні курси, жіночі гімнастичні курси для підготовки кадрів з фізичного виховання [89, с. 106]. Важливою складовою таких курсів були предмети, спрямовані на розвиток санітарно-гігієнічних навичок учнів: гігієна, фізіологія, анатомія. Варто наголосити, що сокільські організації сприяли системному й організованому характеру фізичного виховання на Закарпатті у міжвоєнний період.

Закарпатські молодіжні спортивні організації відіграли визначну роль у формуванні та розвитку санітарно-гігієнічної освіти населення краю міжвоєнного періоду. Своєю діяльністю вони охопили значну частину молоді Закарпаття, виховуючи у них мужність, дисциплінованість, витривалість, повагу до ближнього, до Батьківщини. Можемо констатувати, що поєднання зусиль школи та діяльності спортивних організацій дало поштовх до неперервності процесу виховання здорового способу життя молоді Закарпаття, сприяло ініціативності, активності та творчості учнівської молоді.

Важливу роль у санітарно-гігієнічній просвіті закарпатського населення відіграла діяльність Товариства Червоного Хреста. Слід відзначити, що Червоний Хрест узгоджував свою діяльність на закарпатських землях з Рефератом охорони здоров’я Підкарпатської Русі [250, с. 154]. Завдяки його зусиллям у перші повоєнні роки вдалося зупинити поширення епідемій тифу, туберкульозу, холери, дизентерії в краї, а також надати необхідну соціальну допомогу бідним верствам населення, особливо щодо забезпечення продуктами харчування та теплим одягом. За ініціативи представників Товариства у школах, що розташовані у гірських віддалених районах, були організовані кухні для дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених родин [38, с. 211].

Для подолання інфекційних хвороб чехословацьким Червоним Хрестом було організовано санітарний потяг та санітарну автоколону, які надавали медичну допомогу закарпатцям у гірських районах. Також ним було розгорнуто медичну інфекційну лікарню в м. Хуст, яка після подолання інфекції залишилася у розпорядження місцевої влади.

Після подолання нагальних медичних проблем представники Червоного Хреста перейшли до здійснення санітарного просвітництва закарпатського населення. На думку сучасної дослідниці Н. Вакули, «cтарше покоління (закарпатського – прим. Г. В.) населення було надто консервативним чи просто байдужим, коли йшлося про різкі зміни в побуті й особистій гігієні. Головна ставка була зроблена на молодь, яку слід було виховувати у пошані до гігієни тіла і фізичного загартування» [38, с. 213]. З цією метою представники Червоного Хреста організували діяльність інтернатів для учнівської молоді Підкарпатської Русі у віддалених гірських районах, в яких вони могли харчуватися за символічну ціну, а бідні учні взагалі звільнялися від плати. В навчальні плани цих інтернатів включалися предмети з особистої гігієни, фізичного виховання, навчання різним ремеслам [250, с. 158].

За допомогою Червоного Хреста на Закарпатті в досліджуваний період створювалися дитячі притулки для сиріт, для дітей-інвалідів, які будувалися з дотриманням санітарних норм і правил, а також з урахуванням дитячих вад [103]. Зауважимо, що перший дитячий будинок було побудовано в місті Мукачево в 1922 році. Згодом сирітські притулки було організовано у Сваляві, Великому Березному, Нересниці та ін.



Товариство Чехословацького Червоного Хреста організовувало також навчальні медико-просвітницькі курси для широкого загалу закарпатського населення. Подібні курси були організовані і для монахинь закарпатських монастирів. Зокрема в 1936 році представниці Червоного Хреста провели курси першої медичної допомоги в жіночому монастирі в селі Липча Хустського району [207]. На цих курсах сестри-монахині вивчали фізіологію й анатомію людини, гігієну й санітарію, надання першої медичної допомоги, транспортування хворих, догляд за ними. Навчальним компонетом курсів було і надання знань про соціальну опіку і догляд за дітьми. Після закінчення курсів монахині здавали екзамен та отримували сертифікати самаритянської організації.

Для подолання санітарної неграмотності серед учнівської молоді за ініціативи представників Червоного Хреста в середині 30-х рр. ХХ ст. в навчально-виховний процес закарпатських шкіл було впроваджено санітарно-освітню програму «Дорост» («Юнацтво» – прим. Г. В.) [136]. В її зміст входило читання курсу «Загальної гігієни» для старших учнів, організація культурно-оздоровчих й профілактичних заходів, пропаганда здорового способу життя.

В ювілейному збірнику «Юношества» знаходимо таку інформацію про профілактичні заходи, організовані за підтримки молоді, що брала участь у програмі «Дорост»: «В 30 школах врач осматривал зубы, а кроме того: школы в Хусте, в Ужгороде и в Ясиня начали акцію планомернаго ухода за зубами, а школы в Рахове с успіхом ее проводять. Курсы первой помощи, ухода за детьми устраивали в 170 школах. Дорост устроил купалище в природе в 40 школах… В 120 школах дети моют руки перед едой… Систематическое измерение веса и роста проводять 26 школ. Имеют пол консервированый пастой 49 школ. Аптечки имеют 40 школ. В соціальной деятельности роздали мы 250 пакетов с одеждой и школь. потребами» [106, с. 89]. Як видно, санітарно-освітня програма «Дорост», організована Товариством Чехословацького Червоного Хреста, була спрямована на санітарно-гігієнічне навчання і виховання учнів закарпатського краю. Тут прищеплювалися не тільки правила особистої гігієни, але й практичні санітарно-гігієнічні навички та уміння, надавалися загальні санітарні правила, вказувалося на шляхи реалізації медико-соціальної підтримки бідних прошарків закарпатського населення.

Вагомий внесок у розвиток санітарно-гігієнічного просвітництва закарпатського населення міжвоєнного періоду здійснили жіночі організації, зокрема «Жіноча Січ» та «Жіночий союз». Свою діяльність ці товариства розпочали в кінці 30-х рр. ХХ ст. з метою оброни рідної землі від загарбників. У розрізі нашої дисертації звернемо увагу на санітарно-гігієнічний аспект їх діяльності. У першу чергу, в жіночих товариствах значну увагу було зосереджено на підготовці допоміжного медичного персоналу.

З початком воєнних дій на теренах Східної Європи, жіночі організації активізували спеціальну підготовку своїх представників. Так, взимку 1939 року в Хусті були організовані інструкторські курси, в яких брали участь 45 жінок і дівчат. Цей курс передбачав оволодіння такими дисциплінами: історія і географія України, теренознавство, картознавство, народне господарство, гігієна, включно з анатомією і фізіологією, санітарія, перша медична допомога, розвідка [145, с. 181-182]. Після курсів жінки ставали інструкторами і могли організовувати санітарні курси й курси першої медичної допомоги у своїх місцевостях.

Отже, міжвоєнний період на Закарпатті охарактеризувався піднесенням суспільно-громадської думки та активною участю громадських організацій і товариств у всіх сферах життєдіяльності населення краю. Так культурно-просвітницькими товариствами, було сформовано санітарні секції, які мали на меті пропаганду санітарно-гігієнічних знань серед місцевого населення через організацію різноманітних начальних курсів, проведення просвітницьких лекцій, видання збірок оздоровчого спрямування.

У спортивних організаціях Закарпаття дбали про фізичний розвиток особистості, формували навички здорового способу життя, проводили активну просвітницьку пропаганду щодо запобігання шкідливих звичок серед дітей та молоді. Гігієнічні умови формування здорової особистості забезпечувалися у спортивних товариствах розміреним та ритмічним розпорядком дня, у якому поєднувалися фізичні навантаження з відпочинком, пізнавальна діяльність з розумовою активністю.

Санітарно-просвітницька діяльність Товариства Червоного Хреста була спрямована на оволодіння учнями та дорослим населенням практичними навичками санітарії й гігієни. Проведення курсів першої медичної допомоги для закарпатського населення представниками Червоного Хреста включали питання санітарії, гігієни, догляду за хворими і немічними. Завдяки санітарно-освітній програмі «Дорост», більшість учнів середніх навчальних закладів Закарпаття було охоплено санітарно-гігієнічною освітою, в якій головною метою було формування адекватного відношення до власного здоров’я та здоров’я близьких.

Жіночі товариства, які діяли на теренах Закарпаття у міжвоєнну добу, організовували свою санітарну діяльність з метою підготовки допоміжного медичного персоналу, здатного, у разі воєнних дій, надати першу медичну допомогу пораненим. Утім отримані санітарно-гігієнічні знання жіноцтво використовувало і в мирний час для збереження свого здоров’я і здоров’я своєї родини.

Загалом різні напрями діяльності громадських товариств віддзеркалювали тогочасні нагальні соціальні виклики. Серед останніх на перший план виступили проблеми, пов’язані зі здоров’ям людей та спроби їх подолання за допомогою просвітницької діяльності, передусім поміж дітей та молоді.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка