Глухівський національний педагогічний університет імені олександра довженка вісник



Скачати 12.07 Mb.
Сторінка12/28
Дата конвертації20.03.2017
Розмір12.07 Mb.
#12934
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

Література

  1. Большая советская энциклопедия. Т. 42 : Татары-Топрик / Гл. ред. Б.А. Введенский. – 2-е изд. – М. : "БСЭ", 1956. – 668 с.

  2. Вернадский В.И. О научном мировозрении / В.И. Вернадский. – М.-К. : Типо-лит. И.Н.Кушнерев, 1904. – 54 с.

  3. Гусев В.И. Совершенствование содержания политехнической подготовки учителей труда в пединституте / В.И.Гусев. – К. : Вища школа, 1988. – 132 с.

  4. Курок В.П. Концепція інженерної підготовки майбутніх учителів трудового навчання / В.П. Курок // Вища освіта України. – 2004. – № 3. – С. 73-79.

  5. Леднев В.С. Содержание образования. – М. : Высш. школа, 1989. – 359 с.

  6. Роль орудия в развитии человека. Эрнст Капп, Людвиг Нуаре, Альфред Эспинас. – Л. : Образование, 1925. – 224 с.

  7. Сидоренко В.К. До питання про сутність технології / В.К. Сидоренко // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2011. – № 2. – С. 3-7.

  8. Сидоренко В.К. Політехнічна освіта: сучасне бачення проблеми / В.К. Сидоренко, О.О. Калігаєва // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. – № 2. – С. 4-7.

  9. Тхоржевський Д.О. Методика трудового і професійного навчання та викладання загальнотехнічних дисциплін: Навч. посібник / Д.О. Тхоржевський. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Вища шк., 1992. – 334 с.

  10. Тюнников Ю.С. Методы анализа технического объекта в процессе политехнической підготовки / Ю.С. Тюнников // Советская педагогика. – 1985. – № 11. – С. 38-41.

  11. Философия техники в ФРГ / Пер. с нем. и англ. Ц.Г. Арзанян, В.Г. Горохов ; Сост. Ц.Г. Арзанян, В.Г. Горохов : Прогресс. – 1989. – 527 c.

  12. Хайдеггер Мартин. Бытие и время [Текст] / М. Хайдеггер ; пер.с нем. В.В. Бибихин. – М. : Ad Margіnem, 1997. – 452 с.

  13. Шпенглер Оcвальд. Культурология XX век : Сборник статей / Освальд Шпенглер. – М., 1995. – С. 454-492.

  14. Ясперс К. Смысл и назначение истории : Пер. с нем. / К. Яс перс. – М. : Политиздат, 1991. – 527 с.

  15. Програма з технологій [електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/maіn.php?query=educatіon/average/new_pr.

Н. П. Минько

Роль технической подготовки в становлении личности

Резюме

В статье проведено исследование роли техники в жизни человечества. Проанализированы изменения в отношениях ученых и философов к технике от негативного до ключевых позиций в формировании бытия мира. Выделены понятия "техника", "технология", "техническая подготовка". Сформулирована необходимость технической подготовки в жизни любого человека, которая начинается в общеобразовательных учебных заведениях и продолжается во время обучения в университетах. Определены проблемы организации технической подготовки и предложены пути их решения.
Ключевые слова: техника, технология, техносфера, техническая подготовка.

N. P. Mіnko

The Role of technіcal traіnіng іn personal development

Summary

The development of technіcs as the іntegral part of the socіety lіfe іs іnvestіgated. Changes іn scіentіsts’ and phіlosophers’ attіtudes towards technіcs: from negatіve to gіvіng key posіtіons іn the world beіng formіng are analysed. The concepts "technіcs", "technology", "technіcal traіnіng" are dіstіnguіshed. The іmportance of technіcal traіnіng іn the man lіfe that begіns іn the secondary educatіonal establіshments and proceeds іn unіversіty educatіon was emphasіzed. The problems of organіzіng the technіcal traіnіng are characterіzed and the ways of theіr decіsіon are offered.

Key words: technіcs, technology, technosphere, technіcal traіnіng.

УДК 37(477)(09) О. М. Майструк
ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ ПОЧУТТЯ ПАТРІОТИЗМУ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ

ВАСИЛЯ КАРАЗІНА
У статті проаналізовано і досліджено проблему виховання почуття патріотизму у творчій спадщині В.Н. Каразіна. Встановлено окремі біографічні відомості з життя і діяльності просвітника. Розглянуто його педагогічні погляди на проблему виховання почуття патріотизму.
Ключові слова: виховання почуття патріотизму, любов до Батьківщини, патріот, просвітництво.
Постановка проблеми. Стрімкий розвиток суспільних перетворень вимагає звернення до спадщини видатних українських учених і педагогів, а тому особливого значення для педагогічної теорії та практики набувають просвітницькі ідеї Василя Каразіна у галузі освіти. Він наполегливо втілював у життя заходи, спрямовані на створення наукових інституцій, зосереджених на фундаментальних проблемах, а водночас доклав чимало зусиль для підвищення рівня освіти серед найширших верств суспільства. Один із перших в Україні В.Н. Каразін порушив надзвичайно важливу, з огляду історії педагогіки, проблему виховання почуття патріотизму.

Творчий спадок В.Н. Каразіна нараховує понад 60 статей, листів, нотаток, що вийшли друком у виданнях "Вісник Європи", "Російська старовина", "Син Вітчизни", "Український Вісник", "Харківські губернські відомості" та ін., у яких висвітлено низку новітніх ідей, що була предметом вивчення дослідниками ХІХ-ХХ ст. Погляди просвітника спрямовувалися на виховання почуття патріотизму, любові до Батьківщини, які він реалізовував через свої твори, трактати, промови, листи та ін.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Просвітницькі ідеї В.Н. Каразіна висвітлено у працях Н.М. Березюк, М.В. Бєляєва, А.Г. Болебруха, Ю.Є. Грачової, В.В. Кравченка, С. М. Куделка, В.В. Лапіна, Н.О. Ніколаєнко, Ф.А. Петрова, Л.В. Пироженко, О.А. Узбек, А.В. Хрідочкіна та ін.

Метою статті є спроба висвітлити та проаналізувати проблему виховання почуття патріотизму у спадщині видатного українського просвітника.

Виклад основного матеріалу дослідження. Народився Василь Назарович Каразін 30 січня 1773 року у маєтку Кручик Богодухівського повіту Слобідсько-Української губернії. Дитинство В.Н. Каразін провів у селі Кручик, де проходило його виховання. Тому на формування раннього світогляду В. Каразіна великий вплив мав період, який припав на життя у сільській місцевості.

У 1783 році, після смерті батька, В. Каразін навчався і виховувався у приватних пансіонах Христіана Івановича Філдінга у Кременчуці, а пізніше в Івана Петровича Шульца у Харкові. Саме тоді педагогічні погляди В.Н. Каразіна починали формуватися під впливом творів Г.С. Сковороди та кращих європейських просвітників, які викладали у Кременчуцькому й Харківському пансіонах.

У 1783 році Василь Назарович вирішив залишити навчання у пансіоні І.П. Шульца і піти на військову службу у Кірасирський орденський полк. Пізніше, 23-го січня 1791 року, В.Н. Каразін вирушив у Петербург і вступив на військову службу у Лейб-Гвардійський Семеновський полк сержантом. На той час служба гвардійців залишала їм чимало вільного часу. Скориставшись цим, В.Н. Каразін регулярно відвідував Горний корпус – найкращий, на той час, вищий навчальний заклад Росії. Наполегливий і амбіційний Василь Назарович, під керівництвом професорів, здобував глибокі знання з багатьох наук. За часи перебування у Горному корпусі почав цікавитися громадським життям.

Разом із здобуттям освіти, В.Н. Каразін прийняв рішення здійснити подорож Росією, метою якої було якнайкраще ознайомитися з реальним життям її народу. Тому восени 1795 року В.Н. Каразін повернувся у Петербург і прийняв рішення про службу Вітчизні на громадських засадах, залишивши військову службу.

Таким чином, він виїхав у свій маєток Кручик, щоб мати якомога більше часу на наукову та громадську роботу.

У 1801 році з входженням на престол Олександра І, розпочалася нова епоха стрімкого розвитку Росії, що заклала міцний фундамент для серйозної освіти. Висловлені, молодим царем, ліберальні погляди і доброзичливі наміри щодо розквіту країни надзвичайно вплинули на Василя Каразіна. Так, 22 березня цього ж року написав йому першого листа, де виклав свої погляди на розвиток і процвітання Вітчизни.

Із 1802 року В.Н. Каразін посів посади правителя справ Особливого комітету з розгляду статутів учбових закладів, Комісії училищ і Головного правління училищ при Міністерстві народного просвітництва, створеного за його ініціативою. Крім того ним було розроблено проект "Накреслення статутів суспільного виховання", який став основою для Московського, Віленського, Харківського, Казанського, а пізніше і Петербурзького університетів. Слід відмітити, що на основі пропозицій В.Н. Каразіна у 1803 році було укладено загальноімперські "Попередні правила народного просвітництва". До того ж, зусиллям В.Н. Каразіна почав виходити спеціальний друкований орган Міністерства народного просвітництва – "Щомісячник творів про успіхи народного просвітництва".

У 1804 році розпочався новий етап діяльності просвітника. Це був сільський період його життя у селищі Кручик, де він займався науково-дослідницької та педагогічною діяльністю. Проте задля втілення своїх ідей В.Н. Каразін не залишав справи у Петербурзі.

У цей час Василь Назарович плідно працював на ниві просвітництва, зокрема продовжував роботу у напрямку відкриття університету. Брав участь у дворянському зібранні Харкова для залучення харківської інтелігенції до доброчинності; склав у 46-ти параграфах "Положення про Харківський університет"; особисто зібрав і придбав за власні кошти близько 3000 примірників цінних книг, закупив нову друкарню тощо. Однак, у червні 1804 р. В.Н. Каразіна було звинувачено у нераціональному використанні державних коштів і позбавлено права втручатись у справи університету. Через те, він подав прохання про звільнення зі служби у Міністерстві народного просвітництва і повернувся у свій маєток. 17 серпня 1805 р. університет було відкрито, але без ініціатора та засновника – Василя Каразіна.

При цьому варто вказати на те, що хоча влада не звертала уваги на просвітницькі проекти В.Н. Каразіна, він продовжував активно працювати у цьому напрямі та намагався практично втілити свої ідеї у родовому маєтку Кручик Харківської губернії. Як указував просвітник: "Два найголовніших засоби для поширення й утвердження начал, відповідні просвітництву. Перший: виховні учбові заклади; другий: громадська, тобто публічна настанова" [1, с. 330].

З 1806 р. почала активізуватися педагогічна діяльність Василя Назаровича у селі Кручик. Просвітник заснував школу для селянських дітей, яка впродовж тривалого часу була єдиною на всю Слобожанщину. За його задумом у школі мали бути "використані усі засоби, щоб молодим селянам увійшло у звичку повага до віри, закону, порядку, а також бути вдячним своїй долі" [5, с. 361].

Десять років, з 1808 р. по 1818 р., він провів у Харківській губернії, де у заснованому ним Філотехнічному товаристві, просвітник займався господарською та науково-дослідницькою роботою, яка в подальшому була позитивно схвалена Академією Наук. Однак перебування у сільській місцевості у повній мірі не задовольняло В.Н. Каразіна, і наприкінці 1818 р. він прийняв рішення про повернення до Петербургу з метою активної участі у житті країни.

У листопаді наступного року Василя Каразіна було обрано дійсним членом, а 29 грудня 1819 р. отримав посаду віце-президента Вільного товариства любителів російської словесності. Та попри все, просвітник не залишався осторонь громадського життя країни. У листах до Олександра І та уряду він висував сміливі думки щодо політичного та освітнього розвитку, проте його дії призвели до несподіваних для нього негативних наслідків. 26 листопада 1820 р. Василя Каразіна було заарештовано і відправлено до Шліссельбурзької фортеці, у якій він пробув майже шість місяців. Згодом 19 травня 1821 р. його було відправлено до власного маєтку, де він мешкав до 1826 р. Принизливим для просвітника було те, що його дії контролювалися поліцією та йому було поставлено умови, яких він повинен був дотримуватися: по-перше – позбавлення права з’являтися у великих містах і по-друге – видання своїх творів. Хоча ці обставини пригнічували його, але він був непереборним ідеалістом свого часу.

Лише у 1839 р. В.Н. Каразіну було дозволено мешкати у містах і селах Росії, окрім Петербургу і Москви, відвідування яких було заборонено довічно. Через події, що трапилися з В.Н. Каразіним, його довіра була втрачена особливо серед громади. Так йому постійно відмовляли навіть у самих незначні посадах. Так, 6 вересня 1841 р. Василь Назарович подав клопотання попечителю учбового округу щодо посади бібліотекаря при Харківському університеті на що отримав відмову. Такою мірою всі ці обставини підірвали здоров’я просвітника і 4 листопада 1842 р. просвітник помер у Миколаєві, де і був похований.

Унаслідок подій, що відбувалися в країні, смерть В.Н. Каразіна залишалася явищем, особливо не поміченим ні в наукових колах, ні в колах широкої громадськості. Проте, до останнього дня він не зраджував ні своїй Вітчизні, ні своїм переконанням.

Простежуючи його життєвий і творчий шлях слід зауважити, що В.Н. Каразін присвятив своє життя справі просвітництва та патріотизму. Кожну промову він виголошував з безмежною любов’ю до Батьківщини, убачаючи її розквіт у поширенні освіти серед народу. Так, у листі до лікаря О.О. Ремана він писав: "Народне просвітництво!.. Який гарний вислів! Якщо б через півсотні років, я міг би бути міністром народного просвітництва. Яка важлива посада в такій державі, як Росія! Якщо що-небудь і може забезпечити непорушність безмежного її простору, то це тільки просвітництво її народів. Якщо що-небудь може зробити її істинно-незалежною від будь-якого зовнішнього тиску, – як би велично це не звучало, – це знов таки тільки просвітництво" [2, с. 751].

За свідченнями Д. Багалія, Василь Назарович завжди уважав і називав себе українцем, хоча за походженням був грек. Адже при обговоренні питання про заснування університетів у Росії, В.Н. Каразін наполіг на відкритті, найближчим часом, університету саме у Харкові. Ідея В.Н. Каразіна щодо відкриття Харківського університету була настільки сильною і сповненою патріотичних почуттів, що на зборах харківського дворянства він доніс до слухачів свої синівські почуття до Вітчизни, до всієї Росії і рідної України. В.Н. Каразін з гордістю твердив: "...Все моє життя буде присвячене на доказ тому, що воно належить моїй Вітчизні, але особливо країні, яка була Вітчизною у період моєї юності.... Блаженний вже сторазово, якщо випадок надав мені можливість зробити найменшу добру справу люб’язній моїй Україні, користь якої в уявленнях моїх пов’язана з користю велетенської Росії" [4, с. 535]. Він завершив свою промову виступом: "Чи покажу я вам ще, що я не мав на думці нічого, крім блага Вітчизни і користі нашої землі…" [4, с. 537]. Своєю промовою він намагався довести представникам різних станів позитивні наслідки від заснування Харківського університету.



Через свої твори В. Каразін прагнув передати людям любов до істини і чеснот, бажання бути істинним громадянином, патріотом своєї Вітчизни. Про глибокі почуття до Батьківщини свідчать його твори "Речь о истинной и ложной любви к отечеству", "Практическое защищение против иностранцев существующей ныне в России подчинённости поселян их помещикам", "О воспитании женского пола в низших состояниях", "Об учёных обществах и периодических сочинениях в России" та ін.

У повчальному творі "Речь о истинной и ложной любви к отечеству" В.Н. Каразін надавав великого значення вихованню патріотизму. Він стверджував, що любов до Батьківщини необхідна задля спільного блага, яку потрібно виявляти не через мрію вільності і рівності, а на основі поваги до релігії і порядку. У праці автор викладав свої погляди на любов до Батьківщини як на доброчесність, спричинену багатоманітністю найважливіших моральних складових: 1) повага до інших народів і культур. З цього приводу він писав: "…гоніння іноземців не є любов’ю до Вітчизни!.. якщо не любити усім серцем Вітчизни нашої, не можна любити людей інших країн, людей взагалі" [5, с. 362-363]; 2) розважливість народів, що дає поштовх до взаємоповаги. Намагатися не нехтувати чужим, а надавати перевагу своєму народу; 3) національні цінності, які можуть запозичуватися іншими народами.

Просвітник уважав, що почуття патріотизму можна виховати за допомогою таких засобів, як вивчення вітчизняної літератури та історії, стверджуючи, що подвиги представників нації є проявом "витонченої громадянської доброчесності" [5, с. 358].

В.Н. Каразін чітко окреслював доброчесноти, що мають супроводжувати істинну любов до Батьківщини, а саме любов до домочадців, до місця народження і проживання, до оточуючих людей, до рідного краю, до всього роду людського, до Вітчизни. Він зауважував, що для виховання в собі такого глибокого почуття як патріотизм є всеосяжна любов Бога до усього Всесвіту. Таким чином, виховання любові до Батьківщини проходить через увесь твір Василя Каразіна і, безперечно, займає чільне місце у світогляді автора.



Важливим засобом виховання патріотичних почуттів, на думку В.Н. Каразіна, були учені товариства та їх періодичні видання, що сприяли поширенню знань серед народу. Унаслідок цього у творі "Об учёных обществах и периодических сочинениях в России" йдеться про необхідність надання корисної, цікавої інформації жителям провінційних міст і сіл, в яких відсутній доступ до періодики. На думку Василя Каразіна, завдяки взаємодопомозі суспільство прагнутиме до просвітництва і буде спроможне виконувати "приємні обов’язки громадянина і сина Вітчизни" [1, с. 330].

Василь Каразін обстоював думку, про необхідність просвітництва серед народу. З цього приводу він зауважував, що замість розбещування уяви бездіяльних громадян, краще пробуджувати в їхніх серцях любов до наук, до простодушності в смаках і звичаях, до життя в містах і селах, "що властиво освіченому суспільству" [1, с. 333].



Просвітник висловлював негативне ставлення до виховання російських дітей іноземцями. У праці "Практическое защищение против иностранцев, существующее ныне в России подчиненности поселян их помещикам" В.Н. Каразін засуджував таке виховання і відзначав: "наше дворянство почало довіряти своїх дітей іноземцям, воно не береже кошти їм на оплату і на закордонні подорожі… Постійний звичай перетворився нарешті на пристрасть" [3, с. 62]. Адже, вивчаючи чужі мови з дитинства, діти поступово віддалялися від своєї власної, а тому втрачали можливість набувати знання. Він пропонував поміщикам віддавати своїх дітей у вітчизняні школи і навчати їх культурі рідної мови, а отже закликав до національної самосвідомості співвітчизників.

Висновок. Головною передумовою виховання патріотичних почуттів у творчій спадщині В.Н. Каразіна уважаємо формування національно свідомого громадянина, істинного патріота, який присвятив своє життя досягненню соціально-економічного і культурно-освітнього процвітання держави. Адже наявність непереборного почуття патріотизму, яке властиве Василю Каразіну, іноді бракує пересічному мешканцю нашої країни. Тому тогочасні ідеї просвітника були інноваційними і у ХХІ столітті не втратили своєї зацікавленості і актуальності серед істориків української педагогіки.

Подальшою розвідкою може стати дослідження просвітницьких проектів В.Н. Каразіна, що буде предметом наукового пошуку в історико-педагогічній науці.

Література

  1. Каразин В.Н. Об учёных обществах и периодических сочинениях в России / В.Н. Каразин // Русская старина. – 1871. – Т. 3. – С. 330-335.

  2. Каразин В.Н. Письмо к доктору Реману / В.Н. Каразин // Русская старина. – 1875. – № 12. – С. 750-758.

  3. Каразин В.Н. Практическое защищение против иностранцев, существующее ныне в России подчиненности поселян их помещикам / В.Н. Каразин // Сочинения, письма и бумаги В.Н. Каразина, собранные и редактированные проф. Д.И. Багалеем. – Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1910. – С. 62-99.

  4. Каразин В.Н. Речь говоренная в дворянском Собрании Слободско-Украинской губернии (1 сентября 1802 г.) / В.Н. Каразин // Сочинения, письма и бумаги В.Н. Каразина, собранные и редактированные проф. Д.И. Багалеем. – Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1910. – С. 62-99.

  5. Каразин В.Н. Речь об истинной и ложной любви к отечеству / В.Н. Каразин // Сочинения, письма и бумаги В.Н. Каразина, собранные и редактированные проф. Д.И. Багалеем. – Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1910. – С. 355-367.

А.Н. Майструк

ПРОБЛЕМА воспитания чувства патриотизма В творческом

наследии Василия Каразина

Резюме

В статье исследована и проанализирована проблема воспитания чувства патриотизма в творческом наследии В.Н. Каразина. Охарактеризовано источники, что дало возможность установить отдельные биографические сведения из жизни и деятельности просветителя. Рассмотрено его воззрения, какие освещали проблему воспитания чувства патриотизма.
Ключевые слова: воспитания чувства патриотизма, любовь к Родине, патриот, просвещение.

O.M. Maystruk

The Problem of іnculcatіon patrіotіsm Іn Vasyl Karazіn’s creatіve herіtage

Summary

The problem of inculcation the feeling of patriotism in V.N. Karazіn’s creative heritage was analyzed in the article. Some facts from the biography and work of educator of the Enlightenment era were revealed. His pedagogical views on the problem of inculcation the feeling of patriotism were described.
Key words: inculcation the feeling of patriotism, patriotism, love to the motherland, patriot, Enlightenment era.
УДК 378(477): 37.091.4. Н.С. Бочкарьова
РЕАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ К. РОДЖЕРСА В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ
У статті розкрито основні етапи освітньої діяльності К. Роджерса, представлено реалізацію педагогічних ідей американського педагога та теоретично обґрунтовано перспективи їх використання у контексті розвитку національної освіти України. Науково-педагогічна концепція К. Роджерса заснована на таких ідеях, як: ідея особистісного зростання, ідея особистісної рівнозначності педагога і студента у навчальному процесі, ідея створення допомагаючих відносин, ідея розвитку у викладачів особистісних установок (конгруентність, прийняття учня (студента) і емпатія), ідея фасилітації, ідея свободи вибору і відповідальності учнів (студентів), ідея опори на власний досвід, ідея різноманіття і альтернативності форм і методів навчання
Ключові слова: гуманістична педагогіка, людиноцентризм, педагогічна фасилітація, освітня діяльність.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями.

В умовах розбудови незалежної України на демократичних та гуманістичних засадах особливої актуальності набуває проблема формування соціально активного, духовно багатого, освіченого громадянина. Це зумовлює потребу в пошуку нових підходів до організації освітнього процесу, визначенні способів забезпечення можливості саморозвитку й самореалізації особистості. У державних документах у галузі освіти (закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", Державна національна програма "Освіта (Україна ХХІ століття)", Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті) провідними принципами проголошено гуманістичний характер освіти, пріоритет загальнолюдських цінностей, вільний розвиток особистості.

У цьому контексті великого значення для теорії та практики сучасного розвитку національної освіти набуває відродження й об’єктивне висвітлення надбань світової педагогічної науки, сконцентрованих переважно у теоретичному доробку визначних культурно-освітніх діячів і педагогів минулого. З огляду на це надзвичайно перспективним є дослідження педагогічних ідей та освітньої діяльності видатного американського педагога, психолога й психотерапевта Карла Роджерса (1902–1987 рр.). Теоретичне осмислення й практичне застосування науково-педагогічної спадщини вченого має сприяти модернізації національної освіти України. Органічною стає потреба у поширенні педагогічних ідей і практичного досвіду американського педагога в галузі освіти серед науковців, що стане одним із кроків на шляху інтеграції української педагогічної думки у світову педагогіку. Входження України до єдиного Європейського та Світового освітнього простору є безперервним процесом реформування, головна мета якого – підвищення якості освіти у процесі зближення різних національних освітніх систем. Цей процес спрямований не тільки на розвиток альтернативних недержавних освітніх установ, більшість яких створювалися за подібністю до існуючих зарубіжних зразків, але й на перегляд традиційної системи організації навчального процесу. Це, у свою чергу, створює сприятливі умови для успішного розвитку теоретико-методологічного базису сучасної української педагогіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми.

До фундаментальних досліджень, присвячених цілісному висвітленню життєвого шляху К. Роджерса, належать численні статті та ґрунтовні праці зарубіжних учених, послідовників його ідей: Р. Еванс (R. Evans), Г. Кіршенбаум (H. Kіrschenbaum), Д. Кохен (D. Cohen), В. Кулсон (W. Coulson), Дж. Фейдімен (J. Fadіman), Р. Фрейджер (R. Frager,), В. Хендерсон (V. Henderson), К. Холл (C.Hall).

Науковому осмисленню та об’єктивній оцінці освітньої діяльності й педагогічних ідей К. Роджерса сприяють праці, присвячені аналізу становлення американської системи освіти, – О. Джуринського, Г. Дмитрієва, В. Жуковського, Є. Ковалевського, М. Нікандрова та ін. Окремі аспекти американської системи освіти досліджували також вітчизняні науковці – Б. Євтух, В. Коваленко, Т. Кошманова, О. Литвинова, А. Олексюк, С. Романова, А. Соруєва. У працях відомих американських педагогів Дж. Адамса, А. Бойдстона, В. Брикмена, Дж. Гутека, Дж. Дьюї, С. Кертіса, Р.Коуена, Р. Раска, М. Седкера, С. Холла висвітлено розвиток педагогічної думки у США у першій половині ХХ століття. Результати цих досліджень сприяють науковому переосмисленню та виявленню чинників формування світоглядних засад педагогічної позиції вченого.

Зазначимо, що вивчення вітчизняної наукової психолого-педагогічної літератури (Г. Балл, І. Бех, О. Бондаренко, М. Варій, С. Васьківська, Я. Зелінська, І. Зязюн, С. Максименко, О. Мироненко, В. Ортинський, Л. Рибалко, С. Подмазін, О. Савченко, В. Сєриков, С. Сисоєва, О. Степанов, Р. Трач та ін.) дозволяє стверджувати, що в Україні К. Роджерс відомий насамперед як представник гуманістичної психології, психотерапевт, засновник клієнт-центрованої терапії.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. Досліджувані джерела не дають відповіді на питання, присвячені аналізу освітньої діяльності та педагогічних ідей К. Роджерса у контексті національної освіти України. Аналіз історико-педагогічних джерел з теми дослідження дозволив виявити низку суперечностей між: орієнтацією українського суспільства на світові тенденції й особливості розвитку освіти та недостатнім рівнем використанням ідей прогресивних зарубіжних педагогів і психологів в освітній практиці України; необхідністю розширення сучасного історико-педагогічного знання в аспекті вивчення, систематизації та узагальнення зарубіжного педагогічного досвіду й недостатнім рівнем розробки теоретичних основ та практичних можливостей реалізації науково-педагогічної спадщини К. Роджерса у вітчизняній освіті.

Формулювання цілей статті. У даній статті автор має на меті виявити реалізацію педагогічних ідей американського гуманіста-педагога К. Роджерса в теорії та практиці освітньої діяльності України.

Основні матеріали досліджень та обґрунтування отриманих результатів. Вектор освітньої політики України визначається цінностями демократії й спонукає до інтенсифікації науково-теоретичних досліджень аксіологічних, парадигмальних та гносеологічних детермінант розвитку освіти як демократичного інституту. Демократичну орієнтацію розвитку освіти, так само як і її різні аспекти (лібералізація, гуманізація, плюралістичність, диференційованість, профільність, відкритість), проголошено як основні пріоритети державної політики України в галузі освіти. У той же час гуманістична спрямованість − це найбільш яскрава й домінантна риса педагогічного доробку американського педагога.

Першорядне значення у контексті досліджуваної проблеми мали психолого-педагогічні твори К. Роджерса ("Становлення особистості" ("On Becomіng a Person"), "Свобода вчитися: погляд на те, якою освіта має бути" ("Freedom to Learn: A Vіew of What Educatіon Mіght Become"), "Особистісні думки з приводу викладання та учіння" ("Personal Thoughts on Teachіng and Learnіng"), "Характеристики відносин, які допомагають" ("The Characterіstіcs of a Helpіng Relatіonshіp"), "Теорія терапії, особистості та міжособистісних взаємин, розроблених у межах клієнт-центрованого підходу", ("A Theory of Therapy, Personalіty, and Іnterpersonal Relatіonshіps as Developed іn the Clіent-Centered Framework"), "Значуще навчання: в терапії і в галузі освіти" ("Sіgnіfіcant Learnіng: Іn Therapy and іn Educatіon"), "Клієнт-центрована терапія: її сучасна практика, значення і теорія" ("Clіent-Centered Therapy: Іts Current Practіce, Іmplіcatіons, and Theory"), "До теорії творчості" ("Towards a Theory of Creatіvіty"), "Психотерапія й особистісна зміна" ("Psychotherapy and Personalіty Change") та інші.

На формування педагогічних ідей К. Роджерса, становлення його особистості як ученого й педагога найважливіший вплив мали такі ключові чинники: індивідуальні особливості (працездатність, наполегливість, сила волі, почуття відповідальності) американського педагога; родинне виховання за протестантськими традиціями; авторитет професорсько-викладацького складу Колумбійського університету (А. Адлер (A. Adler), В. Кілпатрик (W. Kіlpatrіck), Д. Леві (D. Levy), Л.Лоурі (L. Lowrey), О. Ранк (O. Rank), Г. Уотсон (G. Watson)); рефлексія власної діяльності, система навчання у тих закладах освіти, де К. Роджерс був учнем і студентом, особистісне та професійне самовдосконалення, соціально-економічна ситуація у Сполучених Штатах Америки, активізація проблем громадянського виховання у суспільстві.

Особливе місце у творчості К. Роджерса посідає експериментальна психолого-педагогічна діяльність, яка була водночас підґрунтям для розробок науково-педагогічних ідей та служила підтвердженням їх продуктивності й перевірки на практиці.

Цілісне вивчення психолого-педагогічних праць К. Роджерса дає підстави виділити і ґрунтовно охарактеризувати три основні періоди становлення, розвитку та практичної реалізації педагогічних ідей американського вченого, хронологічні межі яких зумовлені роботою вченого на якісно новому рівні професійної діяльності, ступенем свободи та успішності впровадження власних ідей у практику закладів освіти: перший (1927−1939) − етап становлення педагогічних ідей ученого, пов’язаний із формуванням наукового світогляду та трансформацією поглядів вченого на традиційну модель освіти; другий (1940–1956) − етап інтенсивного розвитку педагогічних ідей та розробки недирективного підходу у психотерапії та освіті; третій (1957–1987) − етап удосконалення теоретичної, практичної та експериментальної діяльності К. Роджерса та упровадження його педагогічних ідей в освітню практику.

Працюючи в різних освітніх установах, К. Роджерс власним досвідом переконливо доводив, що гуманістичний підхід, який орієнтує людину на самоактуалізацію, ефективний не тільки у ставленні психолога до клієнта, але й у роботі з учнями, студентами, в організації навчально-виховного процесу.

Ефективність навчання, за К. Роджерсом, залежить від органічного поєднання особистісних установок викладача (конгруентність, прийняття учня (студента) й емпатія) зі усвідомленим учінням тих, хто навчається.

К. Роджерс запропонував оригінальне, інноваційне трактування змістовного наповнення компонентів педагогічної системи: мета (розвиток самодостатньої особистості, здатної до вільної реалізації своїх можливостей, творчої адаптації, постійної самоосвіти та саморозвитку), навчальна інформація (пов'язана із актуальними інтересами і бажаннями того, хто навчається, і передбачає індивідуально значиму спрямованість його освітнього маршруту), засоби педагогічної комунікації (проекти, контракти, інтерактивні, комунікативні методи навчання); учні (у ролі суб’єкта, вільної, творчої і відповідальної особистості,здатної до самоосвіти, саморозвитку, самореалізації), педагог (у ролі фасилітатора та його діяльність антропоцентрична,)

Характерною особливістю педагогічної системи К. Роджерса є впровадження інноваційної моделі спілкування – фасилітації - у педагогічну теорію і практику. У роботах американського психотерапевта і педагога цей феномен обґрунтовується як полегшення, стимулювання процесу навчання, створення атмосфери педагогічної і психологічної підтримки.

Педагогічна фасилітація (від анг. facіlіtate – полегшувати, допомагати) як одна із моделей педагогічного спілкування спрямована на створення сприятливого емоційно-психологічного клімату у групі, повноцінний (особистісний та інтелектуальний) розвиток суб'єктів професійно-педагогічного процесу, стимулювання (полегшення) спільної навчально-пізнавальної діяльності на основі підтримки, довіри та співпраці педагога зі студентами. Наведене визначення поняття "педагогічна фасилітація" обумовлює наступні його особливості: емпатійно-перцептивну, комунікативно-рефлексивну, інтерактивно-стимулюючу.

На основі аналізу педагогічних ідей та освітньої діяльності К. Роджерса було виявлено такі функціональні компоненти педагогічної діяльності фасилітатора: комунікативно-організаційний, мотиваційний, консультативний, інформаційно-змістовний, рефлексивний, функція співробітництва. Фасилітатор − це нетрадиційний тип викладача, який виконує роль консультанта, помічника, актуалізатора, партнера, суб’єкта, організатора самостійної діяльності тих, хто навчається.

Педагогічний досвід К. Роджерса знаходить подальший розвиток в освітній системі незалежної України. У сучасних умовах одержують подальший розвиток педагогічні ідеї К. Роджерса щодо гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу: створення атмосфери довіри, яка стимулює творчі форми спілкування суб’єктів педагогічної взаємодії, утвердження ідеї фасилітації, яка реалізується в принципах педагогічного спілкування (принцип педагогічної підтримки, проблематизації, діалогізації, персоніфікації); забезпечення суб’єкт-суб’єктної взаємодії "викладач − студент" та саморозвитку особистості на основі узгодження інтересів і позицій, альтернативності у доборі форм діяльності.

Висновки та перспективи розробки даного напрямку. Під час наукового пошуку обґрунтовано цілий ряд напрямків розвитку національної системи освіти (аксіологічний аспект) у контексті гуманістичної парадигми (на матеріалі педагогічних ідей та практичного досвіду К. Роджерса): переорієнтація освіти на потреби особистості, за якої процес навчання буде ґрунтуєватися на здатності особистості знаходити знання й звертатися до них під час вирішення завдань та проблем; удосконалення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів відповідно до принципу дитиноцентризму в навчально-виховному процесі. Саме тому, на нашу думку, необхідно продовжувати наукове вивчення й поширення педагогічної спадщини видатного американського педагога-психолога – Карла Роджерса. При цьому потрібно продовжити вивчення психолого-педагогічних робіт, статей та матеріалів ученого, які зберігаються у бібліотеках Сполучених Штатів Америки й недостатньо відомі вітчизняним науковцям, та введення їх у науковий обіг. Це допоможе збагатити й теорію, і практику вітчизняної педагогіки.

Перспективними напрямками подальших наукових педагогічних розробок можуть стати наступні питання: у сфері історико-педагогічної науки глибокої теоретичної розробки потребує аспект використання науково-педагогічного доробку К. Роджерса у виховній роботі з молодшими школярами; у сфері порівняльної педагогіки потребують подальшого вивчення педагогічні ідеї американського педагога у зіставленні з поглядами інших українських освітян того часу.

Література

  1. Авдеева И. Н. Педагогическое творчество и педагогическая фасилитация / И. Н. Авдеева // Вестн. Моск. гос. обл. ун-та. Сер.: Психол. науки. – 2007. – № 1. – С. 114–120.

  2. Бочкарьова Н. С. Аспекты педагогического взаимодействия в системе "учитель-ученик" с позиции Карла Роджерса / Н. С. Бочкарьова // Научн.труды междун. науч.-практ. конф. уч-х МАДИ (ГТУ), РГАУ-МСХА, ЛНАУ (17-18 июн. 2010 г.) / Т. 5. Педагогика и методика. – Москва-Луганск: МАДИ (ГТУ), РГАУ-МСХА, ЛНАУ, 2010. − С. 3-7.

  3. Дятленко Т. І. Творчий фактор у вихованні особистості школяра як основа духовності людини / Т. І. Дятленко // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій : зб. наук. пр. міжнар. наук. конф. : у 6 ч. / редкол.: Жук М. В. (відп. ред.) та ін. – Суми, 2008. – Ч. 4(3). – С. 36−38

  4. Коломійченко С. Ю. Педагогічна підтримка як засіб фасилітаційного спілкування / С. Ю. Коломійченко // Гуманізація навчально-виховного процесу : наук.-метод. зб. / редкол.: Н. В. Сипченко (відп. ред.) та ін. – Слов’янськ, 2009. – Вип. 47. – С. 183–186.

  5. Роджерс К. Р. Свобода учиться / К. Роджерс, Дж. Фрейберг. – М. : Смысл, 2002. – 527 с.

  6. Роджерс К. Р. К науке о личности / К. Роджерс // История зарубежной психологии : тексты / под ред. Гальперина П. Я. – М., 1986. – С. 200–232.

Н.С. Бочкарёва

Реализация педагогических идей К. Роджерса в теории и практике образовательной деятельности Украины

Резюме

В статье раскрыты основные этапы педагогической деятельности К. Роджерса, представлена реализация педагогических идей американского педагога и теоретически обоснованы перспективы их использования в контексте развития национального образования Украины. Научно-педагогическая концепция К. Роджерса основана на таких идеях, как: идея личностного роста, идея личностной равнозначности педагога и студента в учебном процессе, идея создания помогающих отношений, идея развития у преподавателей личностных установок (конгруэнтность, принятие ученика (студента) и эмпатия), идея фасилитации, идея свободы выбора и ответственности учащихся (студентов), идея опоры на собственный опыт, идея многообразия и альтернативности форм и методов обучения
Ключевые слова: гуманистическая педагогика, человекоцентризм, педагогическая фасилитация, образовательная деятельность.

N.S. Bochkaryova

The Realіzatіon of C. Rogers’s Pedagogіcal Іdeas іn The Theory and Practіce of Educatіon of Ukraіne

Summary

The artіcle presents the maіn stages of C.Rogers’s pedagogіcal work, the realіzatіon of Amerіcan teacher’s pedagogіcal іdeas. The prospects of theіr use іn the context of natіonal educatіon development іn Ukraіne are theoretіcally proved. Rogers’s scіentіfіc pedagogіcal concept іs based on such іdeas as: the іdea of personal growth, the іdea of personal equіvalence of teacher and student іn the educatіonal process, the іdea of creatіng the helpful relatіonshіp, the іdea of formіng the teachers' personal settіngs (congruence, the adoptіon of a pupіl (student) and empathy), the іdea of facіlіtatіon, the іdea of freedom of choіce and responsіbіlіty of learners (students), the іdea of relyіng on one’s own experіence, the іdea of dіversіty and alternatіve of teachіng forms and methods.
Key words: humanіstіc pedagogіcs, human centrіsm, pedagogіcal facіlіtatіon, educatіonal actіvіtіes.


УДК 378.015.31:316.42 К.В. Антонова
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ

У ВИЩИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ
У статті розглянуті характерні особливості соціалізації іноземних студентів під час навчання у вищих медичних закладах України, визначено головний чинник, який впливає на соціалізацію студентської молоді – низький рівень комунікації студентів один з одним та з викладачами. Запропоновано за допомогою ресурсів циклу гуманітарних дисциплін підвищити рівень комунікації та міжособистісних зв’язків іноземних студентів, і таким чином вдосконалити та прискорити процес соціалізації іноземних студентів. Автор звертає увагу на вагомі складові педагогічної комунікації: поведінку, яка характеризується реакцією педагога та студента, міжособистісні контакти викладача та студентів у процесі навчальної діяльності, міжособистісні відносини – усі ті складові, які прискорюють та дозволяють зробити процес соціалізації іноземних студентів більш ефективним.
Ключові слова: іноземні студенти, соціалізація студентської молоді, соціальне становлення особистості, мовний бар’єр, особистісно-прагматичні інтереси, комунікаційна характеристика спілкування, педагогічне спілкування, міжособистісне спілкування, комунікативні навички.
Постановка проблеми. Ринок освітніх послуг в Україні характеризується високим рівнем попиту як серед вітчизняних, так і серед іноземних абітурієнтів. Через демографічну ситуацію (низький рівень народжуваності протягом 1993-2001 рр.) українські вищі навчальні заклади відчувають брак першокурсників. Значно скоротилася кількість студентів, які навчаються за кошти юридичних та фізичних осіб. Саме тому більшість вищих навчальних закладів України розгортає активну політику по залученню іноземних громадян до навчання в українських закладах освіти.

Завдяки наданій іноземним студентам можливості обирати мову навчання їх кількість збільшується кожного року. У 2010 – 2011 навчальному році в Україні вищу освіту здобували більше ніж 48 тис. студентів зі 134 країн світу. Однак, незважаючи на збільшення кількості іноземних громадян, основна увага під час реформації системи вищої освіти приділяється організаційним та документальним змінам: студенти отримують дипломи європейського зразку, розширюється кількість навчальних дисциплін, впроваджуються інтерактивні та дистанційні методи навчання. Зосередження уваги виключно на проблемі належного викладання та контролю отриманих знань студентів призводить до того, що набуті знання не можуть бути застосовані на практиці, студент не здатен до самонавчання та самовдосконалення, не позиціонує себе як конкурентоспроможну одиницю на ринку праці.

Протягом життя кожної людини вдбувається два паралельних процеси: процес особистісного становлення та процес соціалізації. Особистісне, внутрішнє становлення проходить у боротьбі релігійного, культурного знання з інстинктами людини. Соціалізація – це процес входження людини в соціум, знайомство з різноманітними за національністю, соціальною приналежністю, світоглядом, релігією групами людей, формування власної точки зору, визначення людиною своєї ролі у суспільстві. Цілеспрямована, комплексна робота, спрямована на соціалізацію особистості студента під час здобуття вищої освіти, має на меті допомогти майбутнім фахівцям краще засвоїти професійні знання та навички, сформувати необхідні професійні риси характеру у майбутнього спеціаліста, спроможного у своїй професії не тільки до самореалізації, а й до самостійного набуття нових знань і умінь після завершення навчання та самовдосконалення.

Соціологічні дослідження, проведені Міністерством освіти і науки України упродовж 1992–1993 рр. у 16 вищих навчальних закладах Києва, Одеси, Дніпропетровська, Луганська та Львова, респондентами яких були 1388 студентів, показали, що провідною мотивацією вступу до вищого навчального закладу у 68% студентів було бажання отримати вищу освіту як таку, а тих, хто орієнтувався на конкретну спеціальність, було втричі менше. Відповідно 70% респондентів засвідчили своє недобросовісне ставлення до навчання, і лише 30% виявили впевненість в успішній реалізації своїх планів у майбутньому. Лише 3% респондентів виявили бажання займатися саморозвитком, а 50% зазначили важливою життєвою цінністю спілкування з друзями й бажання цікаво і весело провести студентські роки. Тільки 8% мали бажання працювати за обраною спеціальністю, відкрити власну справу, 16% визначили важливим фактором оплату праці незалежно від її змісту і соціальної значущості [1, 46].

Паралельні тенденції можна провести і щодо іноземних студентів, для яких вибір навчального закладу обумовлюється легкістю вступу та розташуванням, а спеціальності – або престижністю професії, або доступністю в отриманні диплому про вищу освіту. Специфіка менталітету, національні, релігійні, мовні відмінності іноземних студентів не мають ставати на заваді їхньому входженню у соціум, адже навчання студентів не обмежується виключно аудиторними заняттями та спілкуванням між собою й викладачами. Значна кількість уваги у медичній освіті приділяється самостійній, дослідній роботі, і, насамперед, практичній роботі у міських та обласних лікарнях, що передбачає спілкування не тільки із викладачами, а й із персоналом лікарні та пацієнтами.

Не можна обійти увагою присутність такого негативного явища як відмови деяких країн від українських дипломів про вищу освіту. Підставою для цього стала інформація про начебто низький рівень викладання навчальних дисциплін, виявлені порушення у навчальних та виховних планах студентів, прийом до навчального закладу студентів із низькими балами або за невідповідними напрямами підготовки (так, наприклад, студент з ОАЕ, який вивчав медицину, закінчив навчальний заклад у своїй країні за спеціалізацією "література").

Необхідність підтримки рівня вищої освіти України на належному рівні на міжнародному ринку освітніх послуг диктує вимоги не тільки щодо підвищення якості освіти та вдосконалення форм викладання, навчання та контролю знань, а й розробки спеціалізованої програми соціалізації іноземних студентів під час навчання у вищих медичних закладах України та впровадження її у навчальний процес.

Аналіз досліджень та публікацій. Наукове дослідження виховання студентства в рамках соціальної педагогіки активно розпочалося в Україні з 2005 року після захисту С. Савченком докторської дисертації, присвяченої проблемі соціалізації студентської молоді в умовах регіонального освітнього простору. Різні аспекти соціалізації студентів у виховному просторі вищого навчального закладу вивчають М. Алексєєва-Вовк, Т. Бондаренко, Я. Довгополова, Н. Грищенко, О. Севастьянова, О. Янішевська та ін.; ЗМІ, телебачення, мультимедіа як засоби соціалізації студентів досліджують І. Курліщук, Т. Пушкарьова, Я. Шведова. Викладачі Харківської державної академії культури розглядають проблеми розвитку соціальності студентів мистецьких спеціальностей засобами хореографії – О. Хендрик та формування культури материнства жіночої молоді у соціально-педагогічному середовищі вищого навчального закладу – Н. Максимовська. У Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка Н. Грищенко вивчає проблеми формування соціально орієнтованих особистісних сенсів студентської молоді у позанавчальній діяльності. Питання адаптації іноземних студентів у перший рік навчання досліджує Порох Д.О.

Однак, варто зазначити, що відповідних теоретичних розробок поки що бракує. У 90-ті роки ХХ ст. процес формування концепцій соціалізації, соціального становлення особистості в Україні тільки розпочався. Відбувається критичний діалог парадигм класичного та некласичного підходів до вирішення цієї проблеми. Тим часом у вищих навчальних закладах проблема соціалізації студентів надзвичайно актуалізувалася, необхідний комплексний підхід до її розв’язання, соціалізація студента вбачається як процес засвоєння існуючих загальносуспільних та професійних норм, знань, навичок, правил, цінностей і форм поведінки [3, с. 27]

Завдання дослідження. Визначити особливості соціалізації іноземних студентів у вищих медичних закладах України та запропонувати шляхи підвищення ефективності й темпів соціалізації іноземних студентів.

Дослідження проблеми. Академічні групи іноземних студентів, як правило, формуються незалежно від національної приналежності. Тому національний склад однієї групи може бути досить різноманітним. Якщо до студентської групи входять представники кількох національностей, то доцільно говорити про міжнаціональну та міжкультурну комунікацію. У багатонаціональному колективі спостерігаються різні форми міжособистісних стосунків не тільки під час навчальної діяльності, а й поза межами аудиторій, які різняться за національною приналежністю, культурною специфікою, мовною підготовкою, світоглядом, звичаями, традиціями. Спілкування на міжнаціональному рівні є формою реалізації процесу соціалізації іноземних студентів. Під час такого спілкування характерними проблеми є сприйняття та ставлення студентів з різних країн один до одного, расово-статева диференціація та сприйняття одногрупників різних національностей, мовні бар’єри, культурні розбіжності, релігійні погляди, традиції та звичаї. Таким чином, активізується необхідність створення такої атмосфери, в першу чергу, у навчальний час, яка сприяла б адекватному сприйняттю іншоетнічного представника, не заважала і не відволікала від першочергової мети: навчання та отримання знань; створювала комфортне середовище для навчання у багатонаціональній групі.

Для багатьох іноземних студентів вищезгадані проблеми стають значною перепоною в навчанні, вони відчувають через них психологічний та емоційний дискомфорт, що призводить або до агресії, або до скутості та несміливості.

Не треба забувати, що іноземні студенти – це молоді люди віком від 17 до 30 років, яким притаманний активний спосіб життя, потреба у спілкуванні, подорожах тощо. Вирішення мовної проблеми дозволить зробити іноземних студентів більш мобільними, вільними у пересуванні містом, відкриє для них нові обрії не тільки у навчальній діяльності, а й у пізнавальній та дослідній. Володіння мовою – це фундамент соціалізації студентської молоді у нових соціокультурних, багатонаціональних та етнопсихологічних умовах.

Також процес соціалізації студентської молоді може супроводжуватися конфліктами, небезпека яких полягає в тому, що вони сприяють виникненню занадто негативних емоцій і позначаються на навчальній діяльності. У процесі спільної діяльності причинами конфліктів, як правило, стають два види детермінант: предметно-ділові розбіжності і відмінності особистісно-прагматичних інтересів. За умови, якщо у взаємодії студентського середовища, метою згуртування якого є спільна навчальна діяльність, переважають предметно-ділові розбіжності, конфлікт в основному не призводить до розриву міжособистісних стосунків і не супроводжується нагнітанням емоційної напруги і ворожості. Якщо ж протиріччя виникають у сфері особистісно-прагматичних інтересів, то вони легко переходять у стан неприязні і ворожнечі. Мають місце ситуації, за яких відмінності особистісно-прагматичного характеру приховуються під маскою предметно-ділових суперечок або ж коли тривалі предметно-ділові суперечки поступово призводять до виникнення особистісної неприязні. Усі перераховані варіанти конфлікту створюють для студентів несприятливий морально-психологічний клімат у групі, що викликає зниження інтересу до навчання і спілкування в групі, в цілому погіршує та знижує ефективність процесу соціалізації. Якщо конфлікт виникає між студентом і викладачем і не вирішується, у студента може зародитися внутрішня неприязнь як до викладача, так і до навчальної дисципліни.

Соціально-психологічні характеристики навчальної діяльності охоплюють особливості міжособистісного спілкування у студентській групі. Отже, на ефективність соціалізації впливає соціально-психологічний клімат в студентській групі, рівень потреби у спілкуванні, властивий групі стиль спілкування, етнопсихологічні особливості учасників комунікативного процесу, можливість задоволення пізнавальних і комунікативних потреб студентів. Останній показник є істотним, адже дані ряду досліджень показали залежність задоволеності міжособистісними стосунками в групі від ефективності діяльності як цілої групи, так і кожного її члена окремо [2, с. 90].

Аналіз комунікативних характеристик навчальної діяльності у вищому навчальному закладі передбачає виділення двох сфер, що впливають на соціалізацію студента: педагогічного спілкування як цілеспрямованої взаємодії між педагогом і студентами та міжособистісного спілкування серед студентів як запоруку створення сприятливого мікроклімату для ефективної навчальної діяльності та відпочинку. Педагогічне спілкування є специфічною формою взаємодії людини з іншими людьми на основі суб’єкт-суб’єктних стосунків, у яких проявляється не лише вплив одного суб'єкта на іншого, а й сприяння або протидія, згода або протиріччя. При такому типі спілкування здійснюється взаємний обмін досвідом, уявленнями, ідеями, установками, інтересами тощо. Можна виділити наступні складові педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі: поведінка, яка характеризується реакцією педагога та студента, міжособистісні контакти викладача та студентів у процесі навчальної діяльності, міжособистісні відносини.

Вагомими соціально-психологічними особливостями соціалізації у вищому навчальному закладі є характеристики міжособистісного спілкування в академічній групі, де студент для інших членів групи виступає як об'єкт спілкування, формуючи до себе ставлення як до суб'єкта. Суб'єкти спілкування у студентській групі виокремлюються за рахунок індивідуальної своєрідності і привносять до міжособистісного спілкування свій внутрішній світ. Якість такого спілкування може визначатися кількістю потреб, які людина задовольняє у процесі взаємодії; рівнем, на якому відбуваються контакти; можливістю саморозвитку особистості. Молода людина, вступаючи до вищого навчального закладу, стає членом студентської групи і занурюється у багатогранні процеси спілкування цієї групи. Таким чином, комунікація є вагомим фактором у вирішенні проблеми соціалізації іноземних студентів у багатонаціональному середовищі.

Дослідження соціально-психологічних особливостей студентської молоді дозволяють виділити кілька напрямів роботи щодо соціалізації іноземних громадян: процес формування академічної групи (перевага має віддаватися неоднорідній за психологічними, релігійними, культурними, етнічними характеристиками студентів, але інтереси яких діаметрально не протилежні і не спричинять конфлікти на релігійному, культурному, національному, етнічно-расового ґрунті), формування міжособистісного спілкування в групі між студентами різних національностей та між студентами і викладачем (основна увага за цим напрямом має приділятися під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу: російської або української мови, історії культури, краєзнавства, психології тощо), робота зі студентами за межами аудиторних занять (ознайомлення із містом, історією міста, культурною спадщиною України, залучення до студентських конференцій, тематичних вечорів), індивідуальна діагностична та корекційна робота зі студентами (пов’язана із вивченням та оптимізацією їхніх комунікативних особливостей).

На нашу думку, процес соціалізації іноземних студентів доцільно вивчати за допомогою оцінки ціннісних орієнтирів, які формуються у свідомості студентів, оскільки відображення суспільного життя у свідомості студента безпосередньо відтворюється у вигляді оцінки, переживання, сприйняття, особистісного ставлення до того чи іншого явища у суспільному житті. Головною характеристикою світогляду молодої людини є прийняття тих чи інших норм поведінки, соціальних цінностей, норм поведінки, традицій, які панують у суспільстві. Ціннісні орієнтації студентства формуються шляхом соціалізації у процесі засвоєння нових знань і соціально-психологічного досвіду та проявляються через цілі, інтереси, переконання, спілкування і діяльність особистості. Фактори, які визначають можливий вплив на процес соціалізації особистості шляхом зміни ціннісних орієнтирів, досить різноманітні: соціально-психологічний клімат в академічній групі, оточення у гуртожитку та відносини із сусідами по кімнаті, вільний доступ до навчальних та культурних засобів вищого навчального закладу та суспільства в цілому, можливість вільного віросповідання та реалізація культурних традицій, звичаїв іноземних громадян у чужій країні тощо .

Висновки. Таким чином, збільшення кількості іноземних студентів у вищих навчальних закладах України диктує необхідність реформації системи вищої освіти комплексно та ґрунтовно. Навчальний процес у вищих навчальних закладах України має не тільки відповідати європейським стандартам, а й сприяти всебічному розвитку молодої особистості, у першу, чергу як фахівця та повноцінного громадянина суспільства.

Проаналізовані у нашій статті труднощі, з якими доводиться мати справу іноземним громадянам під час навчання в українських вищих навчальних закладах, дають можливість стверджувати, що відсутність мобільності та вільного володіння мовою є головними чинниками, які гальмують процес соціалізації іноземних студентів та їхню адаптацію до навчального процесу. Розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, можливе за умови ефективної організації міжособистісного спілкування іноземних студентів в академічній групі, гуртожитках, на відкритих заходах у вищому навчальному закладі, комунікації з викладачами як на заняттях, так і поза межами університету (під час екскурсій, відвідання музеїв, театрів тощо).



Саме цикл гуманітарних дисциплін дає змогу оцінити рівень комунікативних навичок іноземних студентів, їхню спроможність вирішувати конфліктні ситуації, вступати в діалог із представниками інших національностей, культур, віросповідань. Формування міжособистісних відносин студент-студент, студент-викладач, сприятливої атмосфери на заняттях, позитивного ставлення до нового оточення, системи навчання, способу життя є надійним фундаментом у процесі соціалізації студентської молоді під час навчання у вищому навчальному закладі, дають можливість розвивати молоду особистість не тільки у професійній площині, а й як гармонійного громадянина.

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 12.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка