Глухівський національний педагогічний університет імені олександра довженка вісник



Скачати 12.07 Mb.
Сторінка15/28
Дата конвертації20.03.2017
Розмір12.07 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

Література

1. Клюєва Т. М. Використання проектної технології в навчально-виховній роботі початкової школи / Т. М. Клюєва // Таврійський вісник освіти. – 2011. – №3 (35). – С. 145–152.

2. Ладенко И. С. Проблемы рефлексии: Современные комплексные исследования: сб. ст. АН СССР, Сиб. Отд-ние, 1987. – 235 с.

3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. – М.: Политиздат, 1997. – 304 с.

4. Матяш Н. В. Проектный метод учебы в системе технологического образования / Н. В. Матяш // Педагогика – 2000 – № 4 – С. 38–41.



5. Організація проектної діяльності учнів у різновікових групах: методичні рекомендації / упор. Л. А. Присяжнюк. – Вінниця: ВДПУ, 2008. – 21 с.

6. Полат Е. С. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / Е. С. Полат. – М.: Академия, 2002. – С. 64–110.



7. Хуснетдинова М. Развитие проектных компетенций младших школьников / М. Хуснетдинова // Начальная школа. – 2009. – № 1. – С. 69-71.
В.Б. Легин

ФОРМИРОВАНИЕ рефлексивных умений учебной деятельности младших школьников в процессе проектной деятельности

Резюме

В статье раскрыта сущность метода проектной деятельности младших школьников. Отражены результаты проведенного экспериментального исследования использования метода проектов как средства формирования рефлексивных умений учебной деятельности младших школьников.
Ключевые слова: метод проектов, рефлексия, учебная деятельность, младший школьник.

V.B. Lehіn

junіor pupіls learnіng actіvіtіes reflexіve skіlls formіng іn the process of the project actіvіty

Summary

The artіcle deals wіth the matter of the junіor pupіls’ project actіvіty. The results of the conducted experіmental іnvestіgatіon aіmed at applyіng the project method as a means of formіng the reflexіve skіlls of prіmary school chіldren’s educatіon actіvіty have been revealed.
Key words: project method, reflexіng, educatіonal actіvіty, junіor pupіl.


УДК 378 С. В. Бондаренко
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
У статті висвітлено процес становлення вищої технічної освіти України у другій половині ХХ століття. Розглянуто історичні аспекти розвитку вищої технічної освіти: розширення мережі технічних навчальних закладів, відкриття нових спеціальностей, функціонування загальнотехнічних факультетів, створення нових навчальних закладів на периферії ближче до виробництва. Встановлено основні тенденції діяльності вищих технічних навчальних закладів: наближення умов навчання до виробництва, підвищення ефективності форм і методів навчання, поширення науково-дослідної роботи, впровадження технічних засобів навчання і програмованого навчання.
Ключові слова: вища технічна освіта, студенти, майбутні інженери, форми і методи навчання, практична підготовка, науково-дослідна робота, виробництво, програмоване навчання, економічна освіта, спеціаліст широкого профілю, постанови, закони, вищі технічні навчальні заклади.
Постановка проблеми. Сьогодні якість вищої технічної освіти виступає однією із важливих характеристик держави. Підготовка успішних, конкурентоспроможних інженерів з глибокими професійними знаннями, широким світоглядом, креативним мисленням стає об’єктивною вимогою до технічної інтелігенції. Надзвичайно цінним у цьому контексті є досвід роботи вищих технічних навчальних закладів України у другій половині ХХ століття. Саме у цей період науково-технічна революція зумовила потребу вдосконалення системи вищої технічної освіти та посилення вимог до формування особистості майбутніх фахівців цієї галузі.

Аналіз досліджень і публікацій. На основі аналізу матеріалів педагогічної преси та архівних і нормативних документів досліджуваного періоду [2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15] встановлено, що саме у другій половині ХХ століття відбувається інтенсивний розвиток вищої технічної освіти України на позиціях єдності навчання і виховання, залучення більшості студентів до науково-дослідної роботи, тісної співпраці ВТНЗів із промисловими підприємствами.

В останній час зросла кількість наукових досліджень, предметом яких ставали певні історичні аспекти розвитку вищої освіти в Україні, у тому числі вищої технічної (І.М Кравчук., Т.О. Куцаєва, О.Н. Любар, Л.А.Медвідь, С. О. Сірополко, Г.С. Черевичний та інших).

Метою статті є аналіз основних напрямів і тенденцій розвитку вищої технічної освіти в Україні у другій половини ХХ століття.

Виклад основного матеріалу. Післявоєнна відбудова промисловості України визначила особливу роль вищої технічної освіти. Це було зумовлено як потребою у кваліфікованих кадрах, так і участю самих інженерів у відновленні народного господарства. Головний акцент при цьому був спрямований на поновлення роботи вищих технічних навчальних закладів. Надзвичайна зруйнованість навчально-матеріальної бази вищих навчальних закладів, нестача педагогічних кадрів, відсутність належної навчальної літератури й необхідного обладнання зумовили повільні темпи відновлення діяльності вищих технічних навчальних закладів України у п’ятдесяті роки ХХ століття. Зважаючи на труднощі, що поставали перед державою, значна увага починає приділятись вечірній та заочній формам навчання, відкриттю нових спеціальностей, функціонуванню загальнотехнічних факультетів [4, с. 35-40].

У післявоєнний період відбувалося укрупнення ряду вищих навчальних закладів, у тому числі і технічних, розширення профілю підготовки фахівців. Так, у період з 1950 р. до 1960 р. їх загальна кількість скоротилась зі 160 до 135 при одночасному збільшенні контингенту студентів майже вдвічі. Також у цей період відбувалося наближення вищих технічних навчальних закладів до виробництва, вдосконалення їх структури, відкриття нових закладів на периферії. Наприклад, у 1957 році було відкрито гірничо-металургійний інститут у м. Ворошиловське. Зміни у географічному розташуванні ВТНЗів сприяли більш повному охопленню вищою технічною освітою мешканців усіх областей, наближенню умов навчання майбутніх фахівців технічного профілю до умов праці. Відмінною рисою вищої технічної освіти у питанні підготовки інженерних кадрів була науково-дослідна спрямованість освіти. Однак у п’ятдесяті роки ХХ століття основними центрами вищої технічної освіти в Україні усе ще залишалися Харків, Київ, Львів [4, с. 53-68].

Як свідчить проведене дослідження, з 1959 року починається реформування системи вищої технічної освіти України відповідно до Закону "Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР" [18, с. 127]. Отже, наприкінці п’ятдесятих років ХХ століття головним завданням вищої технічної школи була підготовка молоді до практичної діяльності та значний розвиток політехнічної освіти.



На початку шістдесятих років ХХ століття основним пріоритетом вищої технічної освіти була підготовка інженерів, зорієнтованих на майбутнє. Шляхом реалізації цих вимог було програмоване навчання. Так, на засіданні вченої ради Державного комітету з координації науково-дослідних робіт СРСР у 1962 році, було озвучено, що важливе значення на той час мало широке використання у педагогічному процесі кібернетичних машин і засобів програмованого навчання. Ця ініціатива була підтримана ЦК компартії та радою Міністрів України [5, с. 27]. На вимогу часу провідні технічні вузи України здійснювали розробку спеціальних навчальних машин для виконання різних видів робіт студентами. Наприклад, Харківський інститут гірничого машинобудування, автоматики та обчислювальної техніки розробив контролюючу машину "Залік", Львівський політехнічний інститут – екзаменуючу машину "Альфа". Навчальні машини, що були створені у Харківському автомобільно-дорожньому інституті, Одеському технологічному інституті і Львівському політехнічному інституті ("Бета-1", "Гамма-1") давали можливість здійснювати навчання із наростаючим ступенем складності матеріалу. Підтримуючи ідею створення навчальних машин, Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти України у грудні 1963 року провело першу конференцію з програмованого навчання [11, с. 9-10].

Подальші зміні у вищій технічній освіті України були пов’язані з організацією нових навчальних закладів (Вінницький політехнічний інститут, Донецький політехнічний інститут та ін.). У зв’язку із науково-технічним прогресом та значними потребами виховання нової людини проводилось підвищення ефективності форм і методів навчання та виховання. Це підтверджують постанови, прийняті у 1963 році ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР. Так, постанова "Про подальший розвиток науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах" передбачала розширення наукової діяльності студентів, а постанова "Про заходи щодо подальшого розвитку вищої та середньої спеціальної освіти, покращення підготовки і використання спеціалістів" ˗ збільшення самостійної роботи студентів за рахунок зменшення аудиторної [7, с. 29-32].

Важливе значення у впровадженні нових методів навчання відіграв наказ № 721 Міністра вищої і середньої спеціальної освіти України від 2 грудня 1964 року "Про організацію і подальший розвиток науково-методичних робіт із використанням програмованого навчання і технічних засобів у навчальному процесі вузів". У наказі були наведені цікаві дані про розвиток нових методів навчання у вищій школі України, використання навчальних машин, магнітофонів, радіо, телебачення та кіно у навчальному процесі. Також було створено науково-методичне об’єднання з програмованого навчання та використання технічних засобів навчання, яке очолив М.О.Черкасов – начальник управління вузів Міністерства [11, с. 11-13].

Позитивний вплив на діяльність наукових колективів вищих технічних навчальних закладів мала постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальший розвиток науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах" (1964 р.), що дала можливість значно розширити і зміцнити творчу співпрацю із підприємствами промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку [5, с. 48].

У ході наукового пошуку було встановлено, у 1965 році перед вищою освітою були поставлені нові завдання щодо підвищення кваліфікації та розширення економічних знань інженерно-технічних працівників. Так, близько вісімдесяти галузевих науково-дослідних і проектно-технологічних інститутів, міністерств та відомств провели вивчення змін професійно-кваліфікаційного складу працівників, їх характеру та змісту праці відповідно до науково-технічного прогресу. Узагальнення цього дослідження засвідчило, що за короткий проміжок часу, з 1959 до 1965 р., відбулось значне зростання кількості працівників, зайнятих управлінням машин та механізмів, а також контролем та наглядом за автоматичними установками. Такі зміни спостерігались найбільшою мірою у промисловості будівельних матеріалів, хімічній промисловості, машинобудуванні [6, с. 13-16].

Відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо підготовки спеціалістів і вдосконалення керівництва вищою і середньою спеціальною освітою" були окреслені подальші перспективи розвитку вищої технічної освіти. Так, у 1967 році на всесоюзній нараді працівників вищої школи було зазначено, що діяльність інженерно-технічних навчальних закладів повинна була зосереджуватися на вдосконаленні підготовки спеціалістів з нових галузей науки і техніки, на підвищенні ролі загальнонаукової і загально-інженерної підготовки студентства. Значна увага приділялася підвищенню наукового рівня викладання спеціальних дисциплін і технічній підготовці майбутніх інженерів, покращенню економічної освіти та практичній підготовці майбутніх фахівців [12, с. 3-9].



Про це свідчать матеріали доповіді Міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР Ю.М.Даденкова за 1967 рік, де зазначалося, що ВТНЗи використовували трудові і наукові традиції, здійснювали облаштування "іменних" аудиторій, галерей видатних учених і організаторів виробництва, створювали лекторії і клуби. Також було організовано централізоване виготовлення для вищих технічних навчальних закладів кінофрагментів, магнітофонних записів текстів лекцій, навчальних і контролюючих машин [6, с. 12].

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо покращення підготовки спеціалістів та вдосконалення керівництва вищою і середньою спеціальною освітою в країні" 1968 року були відмічені значні успіхи у підготовці кадрів народного господарства. Разом з тим акцентувалась увага вищої школи на необхідності подальшого покращення підготовки спеціалістів та вказувались шляхи вдосконалення роботи вищих, середніх та спеціальних навчальних закладів [12, с. с. 7].

Таким чином, у шістдесятих роках ХХ століття, актуальним питанням вищої технічної школи було вдосконалення методики викладання. Ця проблема привертала до себе увагу педагогічної громади і потребувала наукової розробки. Крім того, з метою вдосконалення підготовки майбутніх фахівців, формування у них поваги до професії, потягу до самоосвіти, у вищій школі назріли такі актуальні проблеми: ефективне поєднання теоретичного і практичного навчання, навчальної і наукової роботи студентів, вдосконалення системи виховної роботи, збільшення обсягу самостійної роботи студентів, впровадження програмованого навчання.

У ході наукового пошуку встановлено, що на початку сімдесятих років ХХ століття вищі технічні навчальні заклади активно почали впроваджувати результати наукових досліджень у сферу матеріального виробництва, навчально-виховний процес, а також створювати необхідні умови для ефективного і продуктивного залучення студентів до науково-дослідної роботи. Цінною у цьому плані була постанова ЦК компартії та Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вищої освіти в країні", де вказувались основні напрями розвитку вищої технічної освіти: важливе значення для спеціалістів того часу мала здатність передбачати перспективи розвитку окремих галузей економіки; постійно підвищувався рівень теоретичних та професійних знань відповідно до зростаючих потреб науки і виробництва [1, 3, 19].

Матеріали педагогічної преси [10;12;14;15;16;17] досліджуваного періоду засвідчують, що новим етапом у розвитку вищої технічної освіти була підготовка фахівців широкого профілю. У зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу досить швидко відбувалось старіння спеціальних знань у порівнянні із фундаментальними. Тому інженер, який володів глибокими і міцними знаннями з математики, фізики, хімії, легше засвоював новітні відомості зі сфери своєї професійної діяльності. Так, у постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальший розвиток вищої школи і підвищення якості підготовки спеціалістів" була визначена головна задача – підготовка спеціаліста широкого профілю, який би володів глибокими знаннями науки того часу, добре засвоїв умови і тенденції розвитку відповідної галузі народного господарства, чітко уявляв поставлені перед ним цілі і завдання та можливі засоби, що забезпечать їх досягнення.

У своїй доповіді Міністр вищої і середньої спеціальної освіти РСФСР В.П. Елютін дав таку характеристику спеціалісту широкого профілю: повинен мати таку фундаментальну загальнотеоретичну підготовку, щоб ефективно працювати у своїй галузі науки і техніки; бути добре підготовленим до продовження самоосвіти, у короткий строк зміг перекваліфікуватись; володіти методологією дослідної роботи та навичками творчої роботи [10, с. 9].

Отже, для реалізації цих вимог навчальний процес повинен був мати творчий, активний характер; органічно поєднуватись із обов’язковою науково-дослідною роботою студентів; передбачати зменшення обов’язкового аудиторного навантаження та збільшення обсягу самостійної роботи з елементами творчості; використовувати індивідуальні методи навчання у поєднанні з груповими та поточними заняттями. Крім того, протягом сімдесятих років ХХ століття відбулось формування нової моделі інженера майбутнього, в основу якої була покладена нова інженерна психологія, що базувалась на розумінні як технічних так і економічних проблем. Таким чином, у зазначений період, в інженерах виховували прагнення отримувати максимальний техніко-економічний ефект від створених ними об’єктів.

Наприкінці вісімдесятих років ХХ століття відбувались суттєві зміни у системі вищої технічної освіти України. Про це свідчить низка постанов пленуму ЦК КПРС, які були прийняті у лютому 1988 року. Перед вищими технічними навчальними закладами була поставлено завдання готувати фахівців, здатних самостійно розробляти та організовувати виробництво продукції, бути конкурентоздатними на світовому ринку. Головним фактором його реалізації було використання усіх можливих засобів збереження, розвитку та передачі накопичених знань від покоління до покоління.

З проголошенням незалежності України перед усією системою української освіти постала необхідність її реформування. Це рішення було закріплено створенням нової нормативно-правової бази, яка регулювала її діяльність: Закон України "Про освіту" (1991 р.), Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1991 р.), Закон України "Про вищу освіту" (2002 р.), Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рр., Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні" (2005 р.) тощо.

Реалізація названих актів для вищих технічних навчальних закладів України була пов’язана зі змінами їх статусу; переорієнтацією діяльності та розширенням підготовки кадрів за економічними, юридичними та управлінськими спеціальностями; створенням сприятливих умов для організації навчального процесу українською мовою; розширенням співробітництва з вищими навчальними закладами інших країн. Однак дестабілізуючий вплив на розвиток вищої технічної освіти мали економічна та соціальна нестабільність у суспільстві; гострі фінансові проблеми; падіння престижу вищої освіти та наукової праці; відсутність механізму коригування потреб у фахівцях з вищою освітою та їхньою підготовкою; недосконалість координації взаємодії вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та підприємств.

З 1994 р. в Україні намітилась тенденція щодо зменшення мережі вищих технічних навчальних закладів і зменшення кількості студентів, що можна пояснити кількома причинами: демографічні процеси в Україні, зокрема зменшення народжуваності; криза в економіці, що призвела до скорочення кількості підприємств та, відповідно, зменшення державного замовлення на підготовку інженерних кадрів; відсутність науково обґрунтованого прогнозування потреб у інженерах.

Узагальнюючи існуючий досвід, можемо констатувати, що дев’яності роки ХХ ст. були надзвичайно важкими для розвитку вищої технічної освіти. Головною причиною була зміна типу економіки і перехід до ринкових відносин, загальний спад виробництва, втрата престижу професії інженера, обмежене фінансування вищих технічних навчальних закладів, а також виникнення нових вимог до кваліфікації працівників. З метою збереження вищої технічної освіти діяльність навчальних закладів у цей час була спрямована на забезпечення функціонування навчально-виробничого процесу, а також на пошук додаткових джерел надходження коштів. Значною підставою для цього стало утворення правової основи, яка сприяла поступовому врегулюванню освітньої діяльності цієї ланки освіти.

Висновки. Отже, упродовж другої половини ХХ століття сформувалась цілісна система вищої технічної освіти України, що забезпечувала підготовку висококваліфікованих, успішних, конкурентоспроможних майбутніх інженерів. Основними тенденціями розвитку вищої технічної освіти були:

  1. Підвищення ефективності форм і методів навчання, що сприяло високому теоретичному рівню підготовки.

  2. Наближення умов навчання до виробництва, що забезпечувало високу практичну підготовку студентів.

  3. Впровадження програмованого навчання і технічних засобів, що підвищувало рівень підготовки майбутніх інженерів.

  4. Залучення студентів до науково-дослідної роботи, що обумовлювало розвиток технічної творчості.

Література

  1. Батышев С. Я. Реформа профессиональной школы (опыт, поиск, задачи, пути реализации) / С. Я.Батышев. – М.: Высш. шк., 1987. – 343 с.

  2. Бахтина Г.П. Судьбы фундаментальной подготовки / Г.П.Бахтина // Вестник высшей школы. – 1989. – №11. – С. 24-27.

  3. Беляева А.П. Готовить рабочих высокой квалификации / А.П.Беляева // Профессионально-техническое образование. – 1976. – № 8. – С. 11-12.

  4. Вища школа Української РСР за 50 років: Ч. 2. (1945 – 1967 рр.) / кер. автор. колективу В.І.Пітов. – К., 1968. – 539 с.

  5. Высшая школа. Сборник постановлений, приказов и инструкций. Ч.2. / под ред. Е.И.Войленко. – М.: Высш. шк., 1965. – 357 с.

  6. Даденков Ю.Н. Вузы Украины в девятой пятилетке / Ю.Н.Даденков // Вестник высшей школы. – 1971. – № 7. – С. 13-16.

  7. Даденков Ю.Н. Украинские вузы встречают юбилей / Ю.Н.Даденков // Вестник высшей школы. – 1970. – № 4. – С. 29-34.

  8. Денисенко Г.И. Советы содружества вуза с промышленностью / Г.И.Денисенко // Вестник высшей школы. – 1968. – № 6. – С. 48-51.

  9. Державний вісник України: Зб. актів Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів. – Ужгород: Орбіта. – 1996. – № 5-6 (19-20). – С. 342-345.

  10. Елютин В.П. Специалист широкого профиля / В.П.Елютин // Вестник высшей школы. – 1972. – № 12. – С. 8-13.

  11. Краснов Н.Ф. Новые методы и технические средства обучения в высшей школе / Н.Ф.Краснов // Вестник высшей школы. – 1976. – № 2. – С. 7-13.

  12. Краснов Н.Ф. Новый этап в развитии высшей школы / Н.Ф.Краснов // Вестник высшей школы. – 1972. – № 10. – С. 3-9.

  13. Ничкало Н.Г. Філософія сучасної освіти / Н.Г.Ничкало // Педагогіка і психологія. – 1996. – №4. – С. 99-100.

  14. Огородников И.Т. Современные проблемы высшего педагогического образования / И.Т.Огородников // Советская педагогика. – 1968. – № 4. – С. 70-78.

  15. Очерки истории профессионально-технического образования в СССР / под ред. С. Я.Батышева. – М.: Педагогика, 1981. – 352 с.

  16. Погрібний Я.Ф. Напрями подальшої оптимізації навчального процесу технічного вузу / Я.Ф.Погрібний // Проблеми вищої школи – 1974. – № 19. – С. 19-25.

  17. Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти: наук.-метод. збірник / за ред. І.А.Зязюна. АПН України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти. – К.: ІСДО, 1994. – 384 с.

  18. Сірополко С. О. Історія освіти в Україні / С. О.Сірополко. – К.: Наукова думка, 2001. – 912 с.


С. В. Бондаренко

ИСТОРИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ РАЗВИТИЯ ВЫСШЕГО ТЕХНИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ В УКРАИНЕ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ ХХ ВЕКА

Резюме

В статье рассматриваются процесс становления высшего технического образования Украины во второй половине ХХ века. Рассмотрены исторические аспекты развития высшего технического образования: расширение сети технических учебных заведений, открытие новых специальностей, функционирования общетехнических факультетов, создание новых учебных заведений на периферии ближе к производству. Установлены основные тенденции деятельности высших технических учебных заведений: приближение условий обучения к производству, повышения эффективности форм и методов обучения, распространение научно-исследовательской работы, внедрения технических средств обучения и программированного обучения.
Ключевые слова: высшее техническое образование, студенты, будущие инженеры, формы и методы обучения, практическая подготовка, научно-исследовательская работа, производство, программированное обучение, экономическое образование, специалист широкого профиля, постановления, законы, высшие технические учебные заведения.

S.V. Bondarenko

THE HІSTORІCAL ASPECTS OF HІGHER TECHNІCAL EDUCATІON DEVELOPMENT ІN UKRAІNE ІN THE SECOND HALF OF THE XX-th CENTURY

Summary

The artіcle deals wіth the process of hіgher technіcal educatіon development іn Ukraіne іn the second half of the twentіeth century. The hіstorіcal aspects of the development of hіgher technіcal educatіon are descrіbed. Among them are іncreasіng the number of technіcal educatіonal establіshments, openіng new specіaltіes, functіonіng the general technіcal departments, organіzіng new educatіonal establіshments on the perіphery close up the іndustry. The basіc trends of hіgher technіcal educatіonal іnstіtutіons operatіng, such as approxіmatіon the teachіng envіronment to іndustrіal, іmprovіng the forms and methods of traіnіng, research work spreadіng, іntroductіon technіcal equіpment and programmed learnіng іnto teachіng process are determіned by the author.
Key words: hіgher technіcal educatіon, students, future engіneers, forms and methods of teachіng, practіcal traіnіng, research work, іndustry, programmed learnіng, economіc educatіon, specіalіst generalіsts, regulatіons, laws, hіgher technіcal educatіonal іnstіtutіons.


УДК 378 Т.І. Люріна
СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ: АСПЕКТ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ У НАВЧАННІ УЧНІВ
У статті розглядаються питання підготовки майбутнього вчителя до застосування індивідуалізації та диференціації в навчанні учнів як ефективного засобу орієнтації навчального процесу на розвиток особистості у контексті гуманітарно-орієнтованої освіти. Вказується на перспективність застосування індивідуального та диференційованого підходів у контексті вимог до особистісної орієнтації, персоналізації, діалогізації та демократизації сучасної гуманітарної освіти. Саме це актуалізує науковий пошук у сфері підготовки вчителів до здійснення індивідуального та диференційованого підходів в навчанні. Автор підкреслює, що навчально-виховний процес необхідно будувати із урахуванням індивідуально-типологічних особливостей учнів, і що це обумовлює посилення вимог до професійної підготовки вчителів до здійснення означеного виду діяльності
Ключові слова: майбутній учитель, професійна підготовка, індивідуалізація, диференціація, гуманітарно-орієнтована освіта.
Постановка проблеми. У Національній доктрині розвитку освіти України передбачено оновлення цілей, змісту, методів навчання, що обумовлює пріоритетність наукового пошуку у сфері оптимізації професійної освіти вчителів. У реформуванні шкільної гуманітарної освіти діють три тенденції, що визначають її розвиток: зміна освітніх парадигм, зміна досвіду учнів, перехід до гуманітарно-орієнтованої освіти [1, с. 20–34]. З огляду на це підвищуються вимоги до професійної підготовки вчителя, здатного забезпечити особистісно орієнтований навчально-виховний процес загальноосвітньої школи.

Особливо гостро за цих умов постає проблема підготовки вчителів-гуманітаріїв до здійснення індивідуального та диференційованого підходів у навчанні учнів загальноосвітніх навчальних закладів як ефективного засобу орієнтації навчального процесу на розвиток особистості.



Аналіз останніх наукових досліджень та публікацій учених показав, що проблема оновлення змісту професійної підготовки вчителів, зокрема професійно-педагогічної, розглядалася у дослідженнях О.О.Абдулліної, І.А. Зязюна, Н.В. Кузьміної, Н.Г. Ничкало та інших. Проблема підготовки майбутніх учителів до впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання, індивідуалізації та диференціації навчання знайшла своє відображення у дослідженнях В.І. Загвязинського, О.М. Котикової, С. Ю. Ніколаєвої, О.Г. Ярошенко та інших. Однак широкий спектр критеріїв індивідуалізації та диференціації, які набули останнім часом популярності у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній науковій літературі (когнітивні стилі, домінуючі здібності до певних видів навчальної діяльності (теорія множинних інтелектів), навчальні стилі учнів тощо), не отримав достатньої уваги у теоретичних та практичних доробках дослідників, спрямованих на розширення змісту професійної підготовки майбутніх педагогів.

Перспективність застосування індивідуального та диференційованого підходів у контексті вимог до особистісної орієнтації, персоналізації, діалогізації та демократизації сучасної гуманітарної освіти актуалізує науковий пошук у сфері підготовки вчителів до здійснення індивідуального та диференційованого підходів у навчанні.

Оновлення та розширенні змісту професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, приведення його у відповідність до вимог сучасної вітчизняної системи освіти, актуальність та перспективність врахування сучасних тенденцій здійснення індивідуального та диференційованого підходів у навчанні та недостатня теоретична і практична розробленість проблеми підготовки вчителів до реалізації названих підходів у навчанні учнів потребує спеціального дослідження.

Мета статті – розглянути питання підготовки майбутнього вчителя до застосування індивідуалізації та диференціації у навчанні учнів як ефективного засобу орієнтації навчального процесу на розвиток особистості у контексті гуманітарно-орієнтованої освіти.

Виклад основного матеріалу. Процес становлення професіоналізму майбутніх учителів є тривалим і вимагає систематичної роботи над підвищенням дидактичної компетентності. Протягом усієї своєї професійної підготовки майбутньому вчителю доводиться вчитися, удосконалювати свій методичний почерк і вирішувати освітні завдання, пов’язані з розвитком особистості учнів засобами навчального предмета.

У професіоналізмі вчителя можна виділити два компоненти: об’єктивний і суб’єктивний. До об’єктивного компоненту належать історичні, психологічні, педагогічні та дидактичні знання, що відображають систему орієнтирів професійної діяльності, а також володіння основними видами педагогічної діяльності, що виявляється у педагогічних здібностях як формах педагогічної активності. До основних видів педагогічної діяльності, що забезпечує ефективне управління освітнім процесом на рівні навчального предмета, відносяться гносеологічна, проектувальна, конструкторська, контрольно-оцінна, комунікативна, ціннісно-орієнтаційна і рефлексивна.

У всіх цих видах діяльності буде проявлятися суб’єктність учителя. Ми дотримуємося тієї точки зору, що ключовим завданням підготовки майбутнього вчителя є розвиток професійної поведінки як форми прояву професійної суб’єктності, що забезпечує розвиток потреби у самореалізації і саморозвитку особистості педагога в освітньому процесі. Під професійною поведінкою розуміємо особистісний компонент вчителя, прояв усіх відносин з об’єктами та суб’єктами педагогічної діяльності, що відображає рівень, характер, способи розв’язання педагогічних завдань, якість використання педагогічно актуалізованих відносин, ступінь володіння методами і засобами навчання, адже відповідальність за успішне досягнення мети і вирішення завдань гуманітарної освіти лежить перш за все на вчителеві.

Гуманна педагогічна позиція, авторизація педагогічного досвіду, рівень педагогічної культури визначають професійну психолого-педагогічну компетентність майбутнього вчителя, надають йому цілісності, власного педагогічного почерку, індивідуального стилю (показники: професійна етика, концептуальність, індивідуальність, креативність, культурність та ін.).

З огляду на це майбутній учитель має оволодіти таким рівнем розвитку професійних якостей, який дозволив би приймати учня як суб’єкта навчання і бачити перспективи його розвитку; виявляти причини невстигання дітей і коректувати їх досягнення, приймати педагогічно обґрунтовані рішення і визначати стратегічні педагогічні завдання; самостійно розробляти програми освіти; працювати в інноваційному режимі; демонструвати зразки компетентної людини (особистісно-професійний рівень), організовувати навчальний процес з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. "Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, нахилів і обдарувань кожного учня" [3, с. 332], активно впроваджуючи технології диференційованого і особистісно орієнтованого навчання. При цьому "слід відрізняти індивідуалізацію навчання, що передбачає індивідуальний підхід до учня у межах одного колективу, від диференціації навчання, коли учні групуються на підставі певних особливостей для спеціального навчання (класи вирівнювання, класи із поглибленим вивченням окремих дисциплін, розподіл навчальних програм у старших класах тощо)" [3, с. 332], Диференціація навчання – це "форма врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання на основі їх поділу на характерні типологічні групи за різними показниками (рівнем навчальних можливостей, успішністю, пізнавальним інтересом школярів, темпом навчання тощо)" [5, с. 210].

Диференціація навчання – це спосіб організації навчального процесу, який ґрунтується на врахуванні індивідуально-типологічних особливостей учнів, забезпечує ефективне засвоєння базового рівня загальноосвітньої підготовки кожним учнем та створює сприятливі умови для розкриття його здібностей, схильностей, потреб та інтересів у процесі набуття освіти.

Диференційоване навчання – це форма організації навчально-пізнавальної діяльності, яка ґрунтується на проведенні диференціації суб’єктів учіння та здійснюється з урахуванням індивідуально-типологічних особливостей учнівського контингенту.

Диференційований підхід ми тлумачимо як дидактичний принцип, який спрямовує на врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів у процесі організації навчально-пізнавальної діяльності та передбачає адаптацію компонентів навчання до визначених особливостей учнів з метою створення найбільш сприятливих умов для їх особистісного розвитку в певній сфері.

Готовність учителів до здійснення диференційованого підходу в навчанні учнів розуміється як інтегральна якість особистості вчителя, яка включає оптимальну суму загальнокультурних, психолого-педагогічних, предметно-методичних знань, знань власне з проблеми диференційованого підходу, необхідну систему умінь та навичок реалізації вимог означеного підходу в процесі організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, цільові установки, мотиви, ціннісні орієнтації, які спонукають учителя до здійснення диференційованого підходу, а також наявність якостей та здібностей педагога, важливих для ефективної реалізації означеного підходу та педагогічної рефлексії.

Психолого-педагогічними умовами підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності та умовами формування готовності до здійснення різних видів діяльності виділено такі: спрямованість підготовки на розвиток готовності до здійснення диференційованого підходу як важливого компонента загальної готовності майбутніх учителів до професійної діяльності; актуалізація можливостей навчальних дисциплін у контексті реалізації підготовки, що проявляється у інтеграції загальнокультурних, психолого-педагогічних, предметно-методичних та ресурсних знань з проблеми диференційованого підходу, забезпеченні освітніх міжпредметних зв’язків у ході організації підготовки; відповідне педагогічне забезпечення підготовки, що проявляється у наявності компетентних педагогічних дій у ході її реалізації; стимулювання пізнавальної активності, творчості та саморозвитку майбутніх учителів у ході реалізації підготовки, що проявляється у використанні активних, пошукових, дослідницьких, проблемних методів навчання, різних форм аудиторної та позааудиторної роботи; емоційно-ціннісні, гуманні відносини між студентами та викладачами у ході організації підготовки, що проявляються в їх суб’єктній взаємодії, співпраці, яка будується на діалогічних засадах міжособистісної комунікації.

Підготовка майбутніх учителів до здійснення диференційованого підходу в навчанні учнів відбувається поетапно (орієнтувально-інформаційний; навчально-практичний та самостійно-творчий) [2; 4].

Майбутній учитель має усвідомити, що в технології особистісного навчання важливе значення має врахування суб’єктного досвіду життєдіяльності учня. Індивідуальність особистості проявляється в тому, що учень вибірково відноситься до пізнання світу (змісту, виду та форми його подання). Емоційно-особистісне ставлення його до об’єктів пізнання (як матеріальних, так і ідеальних) є діаметрально різним. Значно розрізняються і способи опрацювання учнями навчального матеріалу. Оскільки в основі всієї освітньої системи в даній технології є індивідуальність дитини, то її методика повинна спиратися на індивідуалізацію і диференціацію навчального процесу. Необхідно визначити таку структуру, при якій ці можливості реалізуються найбільш оптимально.

Після того, як зафіксована вибірковість пізнавальних переваг учня, він вибирає і здійснює способи навчальної роботи.

З метою виявлення здібностей дітей учитель на уроках історії може ставити перед ними проблемні завдання (як письмово, так і усно), що потребують аналізу і виявлення причинно-наслідкових зв’язків тих чи інших історичних подій і фактів.

Так, у процесі педагогічної практики в школі, постійно спостерігаючи за кожним учнем, який виконує різні види навчальної роботи, майбутній педагог накопичує матеріал про пізнавальний розвиток учня, що дозволяє визначати вибір студентом-практикантом диференційованих форм навчання. Ці форми повинні бути найрізноманітнішими, виходячи з індивідуальності і вибірковості до навчального процесу самого учня. На уроці історії це можуть бути лекції, доповіді та повідомлення, реферати, картки, заліки, робота з картою.

Технологія особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком учня в ході оволодіння знаннями. Необхідна наявність такого дидактичного забезпечення, яке дозволить реалізувати принцип суб’єктивної освіти для кожного учня в класі.

Під час виробничої практики майбутні вчителі на уроках історії намагалися побудувати навчальний процес так, щоб виклад знань у підручнику було направлено вчителем і на розширення їх обсягу в учня, і на перетворення особистого досвіду кожного учня; навчальний матеріал забезпечував виявлення суб’єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання; в ході навчання постійно узгоджувався досвід учня з науковим змістом пред’явлених знань; активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності забезпечувало йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями; навчальний матеріал організовувався так, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань; учнів стимулювали до самостійного вибору і використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу; забезпечувався контроль і оцінка не тільки результату, але і тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал, тобто процесу навчання.

Таким чином, майбутній учитель і ініціює суб’єктний досвід учня, і розвиває індивідуальність кожної дитини. А учень, у свою чергу, здійснює вільний вибір елементів навчально-виховного процесу, а також реалізує процес самопізнання, самовизначення, самореалізації.

З метою обґрунтування теоретичних та методичних засад підготовки майбутніх учителів гуманітарних дисциплін до здійснення диференційованого підходу в навчанні було проаналізовано сутність готовності до здійснення диференційованого підходу як її цільового компоненту.

Компонентами готовності вчителя до здійснення диференційованого підходу в навчанні є цілемотиваційний, особистісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та оцінювально-рефлексивний. Рівень готовності до здійснення диференційованого підходу було визначено за такими критеріями: стимулюючий, внутрішньо-особистісний, теоретичний, практичний та результативний критерії. До складу технології підготовки майбутніх учителів до здійснення диференційованого підходу в навчанні учнів загальноосвітніх навчальних закладів входять цільовий, змістовий, процесуальний та оцінно–результативний компоненти.



Висновки. Отже, розвиток освіти в Україні потребує модернізації змісту та шляхів реалізації освітньої політики держави у напряму її гуманізації та гуманітаризації. В освітніх нормативних документах, зазначено, що одним із дієвих засобів орієнтації навчально-виховного процесу на розвиток особистості учнів є диференційований підхід у навчанні, реалізація якого передбачає сформованість певного фонду знань, умінь, навичок та особистісних рис, які дозволяють системно та послідовно здійснювати навчально-виховний процес із урахуванням індивідуально-типологічних особливостей учнів, що обумовлює посилення вимог до професійної підготовки вчителів до здійснення означеного виду діяльності.

У результаті дослідного навчання виявлено, що застосування запропонованої технології сприяє значному підвищенню рівня сформованості мотивів до реалізації індивідуального і диференційованого підходу в навчанні, зокрема, мотивів застосування названих підходів для реалізації освітніх, виховних та розвивальних цілей навчання; підвищенню рівня сформованості знань, умінь та навичок студентів, необхідних для успішного застосування індивідуалізації та диференціації в навчанні учнів у контексті гуманітарно-орієнтованої освіти; розвитку особистісних якостей, важливих для здійснення означеної діяльності.



Література

  1. Гузеев В. В. Три парадигмы и четыре поколения в развитии образовательной технологии / В. В Гузеев // Завуч. – 1998. – № 1. – С. 20–34. 

  2. Гуманкова О. С. Підготовка майбутніх учителів гуманітарних дисциплін до здійснення диференційованого підходу у навчанні учнів загальноосвітніх навчальних закладів : дис. ... канд. пед. наук / Ольга Сергіївна Гуманкова. – Житомир, 2011. – 252 с.

  3. Котикова О. М. Індивідуалізація навчання / О. М. Котикова // Енциклопедія освіти / Акад. пед.. наук України ; головний ред.. В. Г. Кремень. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  4. Курбатова И. В. Дифференцированный подход в обучении языку специальности иностранных учащихся в моно– и полиэтнических группах / И. В. Курбатова // Журнал "Российское право в Интернете". – 2009.– № 03.

  5. Ярошенко О. Г. Диференціація навчання / О. Г. Ярошенко // Енциклопедія освіти / Акад. пед.. наук України ; головний ред.. В. Г. Кремень. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

Т.И. Люрина

Становление профессионализма будущих УЧИТЕЛЕЙ: АСПЕКТ ПОДГОТОВКИ К ПРИМЕНЕНИЮ ИНДИВИДУАЛИЗАЦИИ ДИФФЕРЕНЦИАЦИИ В ОБУЧЕНИИ УЧАЩИХСЯ

Резюме

В статье рассматриваются вопросы подготовки будущего учителя к применению индивидуализации и дифференциации в обучении учащихся как эффективного средства ориентации учебного процесса на развитие личности в контексте гуманитарно-ориентированного образования. Указывается на перспективность использования индивидуального и дифференцированного подходов в контексте требований к личностной ориентации, персонолизации, диалогизации и демократизации современного гуманитарного образования. Именно это актуализирует научный поиск в сфере подготовки учителя к реализации индивидуального и дифференцированного подходов в обучении. Автор подчёркивает, что учебно-воспитательный процесс необходимо строить с учётом индивидуально-психологических особенностей детей и это обуславливает повышение требования к профессиональной подготовке учителя.
Ключевые слова: будущий учитель, профессиональная подготовка, индивидуализация, дифференциация, гуманитарно-ориентированное образование.
T.І. Lyurіna

future teachers professіonalіsm development: ASPECT OF TRAІNІNG TO USE ІNDІVІDUALІZATІON And dіfferentіatіon іn teachіng pupіls

Summary

The artіcle deals wіth future teachers traіnіng to use іndіvіdualіzatіon and dіfferentіatіon іn teachіng pupіls as an effectіve means of orіentatіon of the educatіonal process to the development of the personalіty іn the context of the humanіtarіan-orіented educatіon. The perspectіves of usіng іndіvіdual and dіfferentіated approaches іn the context of requіrements for personal orіentatіon and democratіzatіon of modern lіberal educatіon are shown. These actualіze the scіentіfіc research іn the fіeld of traіnіng teachers to іmplement іndіvіdual and dіfferentіated approaches to teachіng. The author stresses that the educatіonal process must take іnto account the іndіvіdual psychologіcal characterіstіcs of chіldren, and thіs causes the іncrease іn requіrements for traіnіng teachers.
Key words: future teacher traіnіng, іndіvіdualіzatіon, dіfferentіatіon, humanіtarіan-orіented educatіon.


УДК 371.212.2 Н. П. Муранова
Розвиток професійного інтересу старшокласників у системі доуніверситетської підготовки
У статті представлено аналіз теорії і практики розвитку професійного інтересу старшокласників, які навчаються в системі доуніверситетської підготовки. З’ясовано окремі характеристики старшого шкільного віку, які впливають на формування стійкого професійного інтересу учнів. Подано результати опитування старшокласників відносно їх обізнаності із майбутньою професійною діяльністю та мотивації до здобуття технічної спеціальності. Виявлено взаємозв’язок професійного інтересу до технічних спеціальностей із рівнем фізико-математичної підготовки старшокласників. Обґрунтовано значення мобільних центрів профорієнтації у розвитку професійного інтересу учнів.
Ключові слова: професійний інтерес, професійна орієнтація, фізико-математичні дисципліни, доуніверситетська підготовка.
Актуальність та стан дослідженості проблеми. Професійний інтерес, як категорія психолого-педагогічної науки, бере початок від поняття інтересу як вибіркового ставлення особистості до певного об’єкта, процесу та явища. Рівень інтересу зумовлений життєвими потребами та емоційною привабливістю зазначеного об’єкта. Формування інтересу старшокласників до подальшої професійної підготовки представлено у наукових працях Ж. Вірної, О. Іванової, О. Климова, К. Гуревича, М. Дяченка, Л. Кандибович, В. Моляко, М. Смульсона та ін. [1-6]. Г. Крягжде вважає, що інтерес до майбутньої професійної діяльності формується від "споглядального" через "інтерес діяча" до "професійного інтересу" [7]. У "Психологічному словнику" інтерес окреслено як "об’єктивно зумовлений мотив діяльності суб’єкта" [8, с. 102]. Науковці зазначають, що інтереси виникають під впливом суспільних умов життя та діяльності і визначають подальшу соціалізацію особистості у процесі здобуття професійної освіти та професійного становлення. Старшокласники, які обрали навчання у технічному університеті, повинні, ймовірно, формувати інтерес до вивчення фізики і математики як базових навчальних дисциплін, що детермінують успішність засвоєння основ професійних знань у галузі технічних наук.

Метою статті є виявлення специфіки професійного інтересу до вивчення фізико-математичних дисциплін старшокласників у процесі підготовки до навчання у технічному університеті.

Професійний інтерес виникає в особистості за умови наявності у неї суми знань з певної галузі; прагнення до практичної діяльності у цій галузі; емоційного задоволення від отриманих знань, умінь та навичок. У науковій літературі визначені певні особливості професійного інтересу, а саме:

  • обмеженість інтересу до професії у технічній галузі через відсутність певних знань (насамперед фізико-математичних);

  • конкретизація цілей та змісту навчальної діяльності для задоволення професійного інтересу;

  • прагнення до набуття практичних знань та умінь у технічній галузі;

  • активізація творчих зусиль особистості у процесі вивчення фізики і математики;

  • отримання емоційного задоволення від засвоєння фізико-математичних наук у процесі доуніверситетської підготовки.

Старшокласники є представниками юнацької вікової групи, яка характеризується дедалі більш стійким професійним інтересом та прагненням його задовольнити у процесі підготовки до навчання у ВНЗ. Головні психічні процеси – увага, пам’ять, мислення, уявлення – набувають у цьому віці стійкого характеру. У професійному інтересі старшокласника проявляється його потреба у певному виді діяльності та розвитку навичок до її виконання. Пізнавальна спрямованість майбутнього студента проявляється у стійкому професійному інтересі і допомагає здійснити професійний вибір.

Професійний інтерес впливає на вибір професії та свідоме ставлення до неї як до мотивованої спрямованості особистості на усвідомлення особистісного значення вибору професії, на оволодіння системними профорієнтаційними знаннями, а також на самовиховання професійно значущих якостей [9].

Інститут соціології НАН України на початку 2012 року оприлюднив матеріали опитування "Оцінка потенціалу випускників середньої школи як ресурсу модернізаційних процесів". Так, рівень навчальної підготовки з усіх предметів становить 3,9 бали за п’ятибальною шкалою, що відповідає варіанту оцінки "більше ніж задовільно". Найменше задоволені учні підготовкою з фізики та хімії – 3,6 балів, нижче 4,0 балів – з математики [10]. Більшість випускників уже зорієнтована на конкретний професійний вибір та отримання вищої освіти (майже 90%); не визначилися ще 6,8% одинадцятикласників. Перевагу робітничим професіям, роботі у сільському господарстві та у сфері обслуговування надали лише 2,6% респондентів. Пріоритетним для 24,6% випускників є спеціалізація у сфері природничих та точних наук (математика, інформатика, фізика, хімія, біологія, медицина). За соціально-політичним напрямом (економіка, соціологія, право, соціальна психологія, історія) планують у подальшому спеціалізуватися 16,3%. На гуманітарні дисципліни (філософія, філологія, релігієзнавство, антропологія, педагогіка) зорієнтовано 14% опитаних. У сферу бізнесу та менеджменту планує піти 11,2%, на творчі професії (журналіст, митець, музикант) зорієнтовано 10,2% одинадцятикласників, а на інженерні спеціальності – усього 6,8%. Військовими хотіли б стати 4,4%, професійно займатися спортом – 2,9%. Вплив на професійний вибір випускників мали батьки (82,2%) та вчителі (51,8%). Серед інших впливових чинників – Інтернет (44,9%), друзі (32,7%), інформація ЗМІ (28,7%). Як бачимо, формування професійного інтересу старшокласників перебуває під впливом численних як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

У Національному авіаційному університеті (м. Київ) реалізується системна діяльність щодо формування професійного інтересу до технічних спеціальностей у старшокласників загальноосвітніх шкіл. Центром її є Інститут доуніверситетської підготовки. Зазначена діяльність проводиться у межах комплексу профорієнтаційних заходів, що включають:

  • професійну інформацію – документовані або публічно оголошувані відомості про трудову діяльність та її роль у професійному самовизначенні особи; інформацію про стан, потребу і динаміку ринку праці; зміст та перспективи розвитку сучасних професій, форми та умови оволодіння ними; можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар’єри, спрямовані на формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи;

  • професійну консультацію – організовану взаємодію фахівця з професійної орієнтації та особи, яка отримує послугу, спрямовану на оптимізацію її професійного самовизначення на основі виявлення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвих ситуацій, професійних інтересів, здібностей, стану здоров’я та з урахуванням потреб ринку праці;

  • професійну діагностику – вивчення характерних особливостей особистості (ціннісні орієнтації, інтереси, потреби, нахили, здібності, професійні наміри), професійної спрямованості, рис характеру, темпераменту, стану здоров’я;

  • професійний відбір – науково обґрунтовану систему заходів, що створює умови для встановлення професійної придатності особи до виконання конкретних видів професійної діяльності та обіймання посад згідно із нормативними вимогами і конкретним робочим місцем;

  • професійну адаптацію – науково обґрунтовану систему заходів, що забезпечує оволодіння та досягнення особою професійної майстерності у конкретному виді професійної діяльності на конкретному робочому місці.

Формування професійного інтересу старшокласників здійснюється за допомогою цілого комплексу форм профорієнтаційної діяльності, серед яких у Національному авіаційному університеті у 2010-2011 рр. проведено: "Ярмарки професій" на базі 35 районних (міських) центрів зайнятості; представлення технічних спеціальностей університету на 11 міжнародних та вітчизняних освітянських виставках; дні відкритих дверей університету в м. Києві та 12 регіонах України; презентації діяльності НАУ у 184 загальноосвітніх навчальних закладах, а також у 68 закладах профтехосвіти, коледжах та технікумах м. Києва; участь викладачів університету у святі Першого та Останнього дзвоників у 82 школах м. Києва та регіонів України; екскурсії школярів до Національного авіаційного університету; засідання круглих столів з працівниками центрів зайнятості та управлінь (відділів) освіти; рекламне інформування управлінь (відділів) освіти та ЗНЗ м. Києва; залучення учнів ЗНЗ Солом’янського та Святошинського районів м. Києва до виховних заходів на базі Національного авіаційного університету; здійснення профорієнтаційних відряджень викладачів у регіони України; зустрічі з батьками випускників шкіл; зустрічі ректора, першого проректора університету з керівниками ЗНЗ, з якими підписано угоди про співпрацю, та із представниками органів шкільного учнівського самоврядування; вручення подяк ректора педагогічним колективам ЗНЗ за якісну підготовку випускників, які успішно вступили на перший курс НАУ в 2011 році.

У 2011 році активно здійснювалася профорієнтаційна робота нового формату, а саме з використанням мобільних центрів профорієнтації при НАУ, що дозволило учнівській молоді отримати інформацію про освітні послуги університету, підвищити їх професійний інтерес до спеціальностей, які можна отримати у Національному авіаційному університеті, сформувати зацікавленість у глибокому вивченні різних аспектів професійної діяльності. Школярі мали можливість дізнатися про світ професій, правила вибору професії, їх актуальність та отримати інформацію про спеціальності, наявні на ринку праці.

Ще одним напрямом формування професійного інтересу старшокласників, який здійснюється у НАУ, є підвищення поінформованості вступників про специфіку майбутніх професій. Наш досвід свідчить про те, що більшість абітурієнтів мають досить поверхове уявлення про специфіку професій, що їх цікавлять. З метою ліквідації цих інформаційних прогалин університет поширює профінформацію, використовуючи як традиційні, так і інноваційні технології під час вищезазначених заходів, розміщуючи рекламну інформацію в газетах, журналах, займаючись виготовленням рекламно-інформаційних буклетів, інформаційних стендів, розміщенням інформації на Інтернет-сайтах, у спецвипуску газети "Авіатор", проводячи onlіne-конференції, створюючи відеороліки.

Для визначення особливостей формування професійного інтересу старшокласників у Національному авіаційному університеті наприкінці 2011 року було проведено профорієнтаційне анкетування серед слухачів підготовчих курсів Інституту доуніверситетської підготовки та учнів Авіакосмічного ліцею (426 осіб). Серед тих, хто взяв участь в анкетуванні, впевнено стверджують, що визначились із вибором майбутньої професії – 33,5%, швидше так, аніж ні – 54%, 12,5% – не визначились.

На користь рівня сформованості професійного інтересу старшокласників за результатами опитування свідчить той факт, що в середньому від 39% до 50% респондентів проінформовані про умови праці, професійні якості, потребу на ринку праці та можливість отримання майбутньої професії. На професійний вибір старшокласників вплинули такі чинники: самостійне рішення одинадцятикласників – 67,1%; особисті здібності учнів – 52,3%; вплив батьків на вибір подальшого місця навчання і спеціальності – 33,9%; отримання інформації про професії та ВНЗ через Інтернет – 14,1%; ознайомлення із відомостями про подальше місце навчання від друзів чи знайомих – 11,3%; надання інформації про навчання у технічному університеті від учителів ЗНЗ – 5,4%; отримання інформації у ЗМІ – 5,2%. Аналізуючи результати опитування, можна зробити висновок, що у процесі формування професійного інтересу старшокласників необхідно працювати безпосередньо із випускниками та їх батьками як особисто, так і через мережу Інтернет.

Перевагу під час вибору майбутньої професії старшокласники надали вивченню: 35% – природничих і точних наук (математика, інформатика, фізика, хімія, біологія, географія); 16% – вивченню основ бізнесу та менеджменту; 16% – засвоєнню дисциплін соціально-політичного напряму (економіка, соціологія, право, психологія, історія); 14% – вивченню творчих професій (журналіст, митець, музикант); 9% – засвоєнню гуманітарних дисциплін (філософія, філологія, релігієзнавство, педагогіка); 8% – навчальних курсів з інженерних спеціальностей; 2% – військовим спеціальностям. Як засвідчили результати опитування, спостерігається досить низький відсоток вибору респондентами вступу на інженерно-технічні спеціальності, що потребує додаткових зусиль з формування професійного інтересу вступників на технічні спеціальності, адже Національний авіаційний університет проводить набір абітурієнтів за 50 напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, із них 29 - інженерно-технічні, що становить 58% від загальної кількості. За 42 напрямами підготовки фахівців із 50 необхідно при вступі надати сертифікати ЗНО із математики та фізики, що становить 84% від загальної їх кількості.

Аналіз якісних та кількісних результатів опитування старшокласників, а також результатів вступу до технічних університетів свідчить про те, що якісна фізико-математична підготовка є стрижневою складовою професійної компетентності інженера, який повинен володіти методами математичного моделювання, кількісного та якісного аналізу, обробки інформації, прогнозування та оптимізації. Тому формування професійного інтересу до технічних спеціальностей прямо залежить від рівня фізико-математичної освіти старшокласників. Рівень фізико-математичної підготовки студентів 1-го курсу щорічно аналізується на засіданнях кафедр, радах факультетів та інститутів. Зниження якості фізико-математичної підготовки потребує особливої уваги до викладання курсу вищої математики та фізики. Покращення ситуації потрібно починати зі змісту програм, що залишаються з року в рік незмінними. Реформування середньої освіти за декілька останніх років двічі змінювало Державні стандарти повної та загальної середньої освіти, а також навчальні програми.

Аналіз проведеного нами опитування старшокласників, які мають прагнення навчатися у технічному університеті, свідчить, що вони досить високо оцінюють свої знання із математики й фізики, а це наштовхує на думку про сформованість у них стійкого професійного інтересу до технічних спеціальностей. Таким чином, оцінили свій рівень із математики як високий 15,7% опитаних старшокласників, як достатній – 35,0% (порівняно із українською мовою – відповідно 14,3% та 43,3%; з іноземною мовою – відповідно 15,5% та 37,0%). Трохи нижчими виявилися результати оцінки старшокласниками своїх знань із фізики – відповідно 8,5% (високий рівень) та 30,3% (достатній рівень). Важливо, що випускники шкіл підтверджують свій рівень знань із фізико-математичних дисциплін після завершення навчання в Інституті доуніверситетської підготовки НАУ.

В Україні активно впроваджується робота з організації якісного профільного навчання для учнів старшої школи (10-11 класи). Цей факт підтверджує, що профорієнтаційну роботу на базі профільних навчальних закладів навчальним інститутам (факультетам) потрібно планувати та проводити відповідно до напрямів підготовки фахівців. Доцільно залучати до роботи навчальні заклади нового типу, номіновані на звання "100 кращих закладів України", "100 кращих шкіл за результатами ЗНО-2011" та проводити індивідуальну роботу із переможцями (призерами) предметних олімпіад та МАН "Дослідник". На нашу думку, причинами відрахування студентів першого курсу, коли триває процес професійної адаптації та формування стійкого професійного інтересу, є наступні: відсутність мотивації навчання до технічних спеціальностей; низький базовий рівень знань та умінь, насамперед із фізико-математичних дисциплін; некоректний профорієнтаційний вибір старшокласників; психолого-педагогічні особливості відносин "студент – викладач", "викладач – студент"; неузгодженість змісту навчання у ЗНЗ та ВНЗ.

Важливе значення для формування стійкого професійного інтересу старшокласників до навчання у технічному університеті має також рівень його професорсько-викладацького складу. Тому до змісту підвищення кваліфікації викладацького складу необхідно додати наступні складові: обговорення питань щодо особливостей профорієнтаційної роботи та відбору абітурієнтів; розробка програм спецкурсів та лекторію "Вступ до спеціальності"; здійснення моніторингу якості фізико-математичної освіти; розробка професіограм технічних спеціальностей; діагностика та моніторинг профвідбору.

Як свідчить практика діяльності Інституту доуніверситетської підготовки при Національному авіаційному університеті, особливий інтерес у школярів викликає можливість пройти тестування на предмет сприятливого професійного середовища за допомогою психодіагностичних методик. Тому доцільною й ефективною формою сприяння розвитку професійного інтересу старшокласників вважаємо розробку й апробацію для них профорієнтаційних тестів із метою забезпечення правильного вибору майбутньої професії. Таке профтестування може стати повноправним компонентом комплексної програми професійної орієнтації.

На основі вивчення досвіду діяльності Інституту доуніверситетської підготовки НАУ можна запропонувати найбільш ефективні перспективні форми профорієнтаційної роботи, спрямовані на розвиток професійного інтересу старшокласників: лекторії "Вступ до спеціальності", "Основи вибору професії"; екскурсії на підприємства, з якими університет має угоди про співпрацю; "Уроки трудового реального життя", "Зроби правильний вибір"; залучення переможців (призерів) предметних олімпіад, МАН "Дослідник" до участі у Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та студентів "Політ"; викладання спецкурсів у ЗНЗ; проведення ділових ігор, конкурсів; залучення школярів до святкування Днів працівника (ракетно-космічної галузі України, навколишнього середовища, видавництв, журналіста, архітектури України, будівельника, авіації та космонавтики, прокуратури, енергетики); творчі зустрічі школярів із провідними науковцями університету.

Висновок. Аналіз наукової літератури та результатів опитування старшокласників свідчать, що формування професійного інтересу випускників шкіл залежить від сфери майбутньої професійної діяльності. Стійкий інтерес до вивчення предметів фізико-математичного циклу та прагнення підвищити свій рівень знань із фізики і математики сприяє розвиткові професійного інтересу до технічних спеціальностей. Ефективно побудована система профорієнтаційної роботи університету дає можливість розвивати професійний інтерес. Перспектива наших подальших досліджень пов’язана із розробкою моделі фізико-математичної підготовки старшокласників у системі доуніверситетської підготовки при технічному університеті.

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 12.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка