Глухівський національний педагогічний університет імені олександра довженка вісник



Скачати 12.07 Mb.
Сторінка17/28
Дата конвертації20.03.2017
Розмір12.07 Mb.
#12934
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Література

1. Кадемія М. Ю. Інформаційно-комунікаційні технології навчання: термінологічний словник / М. Ю. Кадемія. – Львів: Сподом, 2009. – 128 с.

2. Інформаційне освітнє середовище сучасного навчального закладу. Навч.-метод. посібник/ [ М .Ю. Кадемія, М. М. Козяр, Т. В. Ткаченко, Л. С Шевченко ]. – Львів: СПОЛОМ, 2009. – 186 с.

3. Захарова И. Г. Информационные технологии в образовании; Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Захарова И. Г. – М.: Издат. центр "Академия". – 2003. – 192 с.



4. Роберт И. В. Теоретические основы развития информатизации образования в современных условиях информационного общества массовой глобальной коммуникации / И. В. Роберт // Информатика и образование. – 2008. – №5. – С. 3-15.
Ю. М. Атаманчук

Модернизация учебно-воспитательного процесса на основании использования единой информационной образовательной СРЕДЫ

Резюме

В статье рассмотрено создание единого информационного образовательного пространства учебного заведения, требования к нему, организация учебно-воспитательного процесса на его основе и деятельности всех звеньев работы учебного заведения.
Ключевые слова: информационно-коммуникационные технологии, единая информационная образовательная среда, модернизация образования, информационно-коммуникационная компетентность, информатизация образования.

Yu.M. Atamanchuk

MODERNІZATІON OF TRAІNІNG AND EDUCATІONAL PROCESS ON THE BASES OF USІNG THE COMMON ІNFORMATІON EDUCATІONAL ENVІRONMENT

Summary

The artіcle deals wіth the іnformatіonal educatіonal envіronment of the establіshment, the requіrements to іt, the educatіonal process at іts base, the organіzatіon of all parts of the educatіonal establіshment.
Key words: іnformatіve educatіonal envіronment, modernіzatіon of educatіon, common educatіonal envіronment, іnformatіonal communіcatіve competence.


УДК 378.661.014.3 І. М. Круковська
особливості професійної підготовки фахівців у медичній галузі
Стаття присвячена проблемі професійної підготовки фахівців у медичній галузі.

Зазначається, що тісний зв’язок вищих медичних навчальних закладів та лікувально-профілактичних закладів дає позитивний результат щодо підготовки фахівців до професійної діяльності. Особливу увагу приділено готовності майбутніх медиків до виконання керівної функції, розширенню самостійності під час виконання медичних маніпуляцій та організації догляду за пацієнтами.
Ключові слова: професійна підготовка, медична галузь, вищі медичні навчальні заклади, кадровий ресурс, медична допомога, менеджмент, ступенева освіта.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Складовою частиною системи охорони здоров’я є сестринська справа, яка має в своєму розпорядженні значну частину кадрових ресурсів та реальні потенційні можливості для задоволення потреб населення в доступній медичній допомозі. Процес реформування медсестринства йде повільно, однією з причин цього є недостатня активність медичних сестер. Знаходячись на другорядних ролях в медицині, медичні сестри не проявляють ініціативи, а без якісного сестринського догляду не може бути якісної медичної допомоги.

Метою статті є визначення особливостей професійної підготовки фахівців медичної галузі.

Виклад основного матеріалу. Основними напрямками оптимізації ресурсного забезпечення охорони здоров’я є: перерозподіл функцій між лікарем і середнім медичним персоналом, між середнім і молодшим медичним персоналом; посилення позицій середнього медичного персоналу на всіх рівнях медичного обслуговування; підвищення їх правового і матеріального статусу. У багатьох країнах світу зростає попит на сестринський персонал. Це можна пояснити тим, що їх практика гнучко реагує на демографічні, економічні та соціальні зміни. Внаслідок цього сестринська діяльність стала ключовим компонентом медичного обслуговування. Сферою діяльності медичних сестер є надання широкого спектру послуг у межах первинної медико-санітарної допомоги. У більшості держав подібний діапазон ролей медичних сестер утворився не заплановано та безсистемно. Цей процес викликаний потребами населення, а у деяких країнах – намаганням втримати зростання витрат у сфері охорони здоров’я. Аналіз роботи головних медичних сестер методом опитування свідчить про ряд факторів, які стримують реформування у цій галузі, а саме: правові (відсутність стандартів і законодавчої бази у сестринській діяльності, у тому числі і для осіб із вищою сестринською освітою); організаційно-управлінські (відсутність комплексного підходу до реформування окремих ланок системи охорони здоров’я, нестача організаторів сестринської справи, які володіють сучасними методами менеджменту та маркетингу, здатних здійснювати контроль якості, ефективності сестринської допомоги); дефіцит сестринських кадрів і молодшого медичного персоналу; низький рівень укомплектованості спеціалістами-організаторами сестринської справи із вищою сестринською освітою; відсутність диференційованого навантаження, оплати праці спеціалістів із різним рівнем освіти. Низький престиж професії медичної сестри у сучасному суспільстві, неможливість професійного росту, відсутність умов для проведення наукових досліджень спонукав певну частину кваліфікованого сестринського персоналу, як свідчить практика, отримати професію лікаря, диплом вчителя біології, хімії тощо [1, с. 7-10].

Проведені дослідження підтверджують готовність медичних сестер до розширення самостійності при організації догляду за пацієнтами та під час виконання маніпуляцій. Для підтримки готовності до розширення повноважень по догляду за пацієнтом необхідно виконання переліку умов, серед яких: адекватна оплата праці, сучасне матеріально-технічне забезпечення робочих місць, організація праці з урахуванням новітніх технологій лікувально-діагностичного процесу, підвищення якості професійної освіти. У ряді випадків медичні сестри виконують низько оплачувану та часто понаднормову роботу, використовують незручне та в недостатній кількості обладнання по догляду за пацієнтами, що змушує керуватися більш низькими стандартами обслуговування пацієнтів. Роль, функції та організаційні форми діяльності сестринського персоналу змінюються у відповідності з новими завданнями, які стоять перед системою охорони здоров’я: розвиток первинної медико-санітарної допомоги, скерованої на профілактику захворювань та зміцнення здоров’я, гігієнічне навчання та виховання населення; розширення обсягу надання допомоги на дому з використанням нових технологій догляду та сестринського процесу; вдосконалення системи реабілітаційних заходів; формування лікарень та відділень сестринського догляду; розвиток системи хоспісів із наданням паліативної допомоги.

Усе це потребує удосконалення освітньої частини системи підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів медичної галузі. Для реалізації плану ефективної організаційної діяльності медичних кадрів необхідна підготовка головних медичних сестер (в сучасній інтерпретації – професійних менеджерів сестринської діяльності). У деяких країнах запроваджена достатня кількість додаткових категорій сестринського персоналу, які відрізняються рівнем своєї професійної підготовки. Медичну сестру, яка має підготовку високого рівня, характеризують спеціалізація, розширені знання та більш досконалі навички, вища освіта сестер підкріплена практичною діяльністю за фахом, порівняно вищим рівнем незалежності у виконанні практичної діяльності та самостійності у прийнятті рішень.

Відомо, що реформування неможливе без зміни ставлення лікаря та суспільства до ролі медичної сестри у ефективному функціонуванні ЛПЗ. На сьогодні існує кадрова диспропорція "сестринський персонал – лікарі". Вона характеризується збільшенням у лікарській діяльності частини тих видів медичних послуг, які повинні виконувати належним чином підготовлені медичні сестри. З іншого боку, сестринському персоналу відводиться роль технічного виконавця, від якого не вимагають спеціальної медичної допомоги. Останній фактор досить негативно впливає на якість сестринської допомоги, імідж і привабливість професії "медична сестра". Визнання з боку асоціації лікарів та сприйняття медичної сестри як рівноправного учасника лікувального процесу можливі не тільки у зв’язку зі змінами програми сестринської освіти, а й зі змінами законотворчих процесів щодо визначення ролі і місця медичної сестри у лікувальному закладі.

Тенденції розвитку сестринської справи свідчать про наступне: переважна більшість лікарів не визнають суттєвий вклад медсестри у лікувально-діагностичний процес, не уміють і не орієнтовані на вибудовування рівноправних партнерських відносин із ними; наявна тенденція розвитку синдрому емоційного вигоряння, тому своєчасним є введення до штату окремих закладів охорони здоров’я посади психолога для виконання корекції наявної професійної психологічної деформації особистості медичного працівника; кар'єрні спрямування сестринських керівників не мають юридичного забезпечення, що несприятливо позначається на престижі цієї професії у нашій державі [2, с. 87-92].

Введення до номенклатури посад медичної сестри – заступника головного лікаря, координатора по роботі з сестринським персоналом, завідувачів відділеннями сестринського догляду - дозволить вирішити питання належного попиту, ефективного використання та достойної оплати праці спеціалістів із вищою медсестринською освітою. Найбільш ефективна тривалість роботи на одній посаді складає 5 – 7 років, у подальшому необхідна кадрова ротація по горизонталі чи вертикалі або перепідготовка за теорією і практикою організації і управління, яка сприяє вдосконаленню застарілих, або опануванню нових стилів і методів керівництва. Ефективній діяльності керівника сприяє інноваційна зміна цілей або завдань роботи організації.

Взаємини у системі "лікар – сестра – пацієнт" будуються не лише на загальнолюдських цінностях, законах комунікації, але й регулюються документами, головними і визначальними серед яких є: "Етичний кодекс медичної сестри", "Кодекс професійної діяльності медичної сестри". Ці документи детально розкривають вимоги до особистості лікаря і сестри, у них акцентується увага на колегіальних партнерських взаєминах лікаря із медсестрою та пацієнтом. Відомі психологічні особливості діяльності медичної сестри-керівника включають вимоги до емоційної витривалості, комунікативності, стійкості до стресів, волі, винахідливості.

Формування нової системи рівноправних партнерських відносин між лікарем і медичною сестрою можливе за рахунок удосконалення системи оплати праці лікаря й медичної сестри у відповідності із обсягом і якістю надання медичних послуг та розробкою критеріїв оцінки під час післядипломної перепідготовки.

Наявний зарубіжний досвід з цього питання (США, Японії та інших країн) переконливо свідчить про необхідність заохочення людини до кар’єрного зросту в умовах однієї спеціальності (горизонтальна модель просування кар'єри). У той же час в управлінні кар'єрою сестринських фахівців можливе використання вертикальної моделі зі зміною провідної установи і вузькою спеціалізацією працівника.

Сестринський керівник має ряд переваг, які дозволяють йому стати лідером змін, ідеологом безперервної освіти медичних сестер. У підготовці медичних сестер-керівників, окрім умов для отримання знань із менеджменту, лідерства з використанням різних форм навчання, необхідно використовувати наступне:

  • забезпечити психологічну атмосферу навчання, високу культуру організації праці, використання матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я задля розвитку традицій етики, деонтології та поваги до особистості керівника;

  • використовувати у навчальному процесі досвід медичних сестер-керівників, що значно підвищить якість та зміст практичних занять [3, с. 28].

Серед проблем охорони здоров’я у період реформування особливо актуальна проблема якості медичної допомоги. Серед основних показників якості медичної допомоги слід особливо відзначити прийнятність – відповідність допомоги очікуванням пацієнтів та їх родичів; справедливість та законний розподіл обґрунтованої допомоги населенню, безпека та своєчасність, які залежать від праці медичних сестер. На сьогодні у напрямку вирішення цієї проблеми здійснюється організаційний етап – окреслюється коло питань, критерії якості, методи роботи, строки, відповідальність.

У кінцевій меті ступеневої освіти – професійному зростанні, гарантії безпеки, компетентності сестринського догляду – зацікавлені рівною мірою як працівник, так і роботодавець. Останнй зацікавлений у підтримці конкурентоспроможності медичного закладу, що неможливо досягти силами некваліфікованого персоналу. Працівники намагаються бути максимально потрібними на ринку трудових ресурсів, що змушує їх підтримувати свої знання, навики протягом періоду післядипломної освіти на належному рівні для збереження професійної компетентності.

Співпраця із соціальними службами формує потребу практичної охорони здоров’я у якісно новій підготовці медичних сестер. Один із основних видів соціальної роботи медичної сестри є обслуговування пацієнтів на дому. Його основна мета – максимально продовжити перебування громадян у звичному для них місці існування, підтримати їх особистий і соціальний статус, захистити їх права і законні інтереси.

Існують значні резерви підвищення якості санітарно-просвітницької роботи, здійснюваної сестрами, на які звертають увагу під час навчання медсестринських керівників: здійснення санітарно-просвітницької роботи з урахуванням індивідуальних побажань пацієнта; виявлення рівня готовності пацієнта щодо збереження та зміцнення здоров’я; урахування мотивації індивідуума до профілактики і здорового способу життя, який прямо пропорційний погіршенню стану здоров'я і збільшенню числа захворювань; планування та здійснення оздоровчих, профілактичних і реабілітаційних заходів; строки, обсяг і форми проведення роботи із пацієнтами повинні залежати від їх готовності і мотивації щодо зміцнення та збереження здоров’я; залучення до реалізації плану профілактики захворювань пацієнта членів родини та друзів.

У компетенції органів охорони здоров'я залишаються керовані чинники умов і способу життя. У зв'язку із цим фінансування галузі повинне зростати, зважаючи на значущість її впливу на стан здоров'я населення як економічну категорію.



За даними ВООЗ не існує прямої залежності між рівнем соціально-економічного розвитку держави та масштабом сестринської діяльності. Так, у ряді країн із низьким доходом населення, сестринська справа добре розвинена та забезпечує у повному обсязі первинну медико-санітарну допомогу. У найбільш бідних країнах медичні сестри керують більшою частиною медичних служб. Вони часто працюють із бідними та найменш соціально захищеними верствами суспільства.

Рівнь і спосіб оплати праці лікарів також позначається на масштабах практики медичної сестри: якщо лікарі отримують гонорар за кожну проведену процедуру або надану послугу, то вони прагнуть виконати цю роботу самостійно. Там, де такої системи оплати не існує, можна з цілковитою упевненістю стверджувати, що подібні процедури, послуги стануть складовим компонентом праці медичних сестер.

Медичне обслуговування коштує дорого. У всьому світі на потреби охорони здоров'я щорічно витрачається близько 2000 млрд. доларів США. Медичні сестри - найбільш значна частина медичного персоналу - практично не впливають на прийняття рішення відносно виділення бюджетних асигнувань на найм, навчання і працевлаштування кадрів.

Організаторам системи охорони здоров’я та сестринської справи добре відомі проблеми працевлаштування медичних сестер із вищою освітою: відсутність законодавчої бази і вузька номенклатура сестринських посад із вищою освітою; низька моральна та матеріальна зацікавленість медичних сестер в удосконаленні професійних знань та навичок; фізично та емоційно важка праця без можливості для релаксації та розрядки; низький рівень престижу професії медичної сестри; тривалий період адаптації молодих спеціалістів на робочих місцях; синдроми емоційного вигоряння та хронічної втоми; відсутність нормативів навантаження та стандартів якості.

Таким чином, співпраця організаторів охорони здоров’я із науковими та педагогічними колективами є можливим шляхом вирішення цілого ряду проблем. Одним із педагогічних завдань реформування медсестринства є розвиток у майбутнього керівника сестринської справи мотивації до творчості. Цьому може сприяти:

  • розвиток у собі позитивних емоцій, які проявляються у спілкуванні з колегами та пацієнтами;

  • творча робота, яка дає можливість самостійно реалізуватися;

  • можливість кар’єрного росту і соціальні гарантії.

Разом з тим необхідне стимулювання для активізації навчання керівників сестринської справи. Це можливо здійснити шляхом тестової перевірки базових знань спеціалістів; мотивації до розвитку індивідуальних якостей відповідальності, ініціативності, цілеспрямованості, креативності, працездатності, працелюбства, дисциплінованості; вмінням знаходити компромісні рішення, передбачати, планувати, аналізувати, бути готовими до ризику, володіти стійкістю до стресів; для вдосконаленню комунікативних навиків використовувати відеоігри, рольові та ділові ігри; використання у діяльності різних форм підвищення якості сестринських навиків з метою професійної адаптації молодих спеціалістів до традицій закладу; поліпшення службового етикету і культури свого закладу [4, с. 17-28].

Враховуючи потреби суспільства, можна передбачити, що у розвитку концепції здоров’я буде відчутна необхідність у створенні авторських просвітницьких оздоровчих програмах. Цей напрям роботи слід всебічно заохочувати на районному та обласному рівнях, разом із вивченням потреб населення даного регіону.

Задля підвищення якості та ефективності медичної допомоги необхідно підвищити рівень правових знань і нормативного документування, діловодства, комп’ютеризації діяльності сестринського керівника, оволодіння ним базовими економічними знаннями. Необхідне вивчення фактичної та наявної потреби у середньому медичному персоналі з урахуванням наближення до оптимального співвідношення лікар – сестра.

Підвищення ролі, рівня самостійності та престижу професії медичної сестри можливе шляхом стандартизації професійної діяльності середніх медичних працівників у різних сферах та удосконалення наявних організаційних форм праці медичних сестер.

У суспільстві переважає низька соціальна захищеність медичних працівників, недосконалість нормативно-правової бази охорони здоров’я, відсутність страхування професійного ризику, який містить СЕВ медичного працівника. Це сприяє прояву таких тенденцій, як: збільшення середнього віку медичної сестри, відтік спеціалістів з галузі після 10 років сестринської практики. Зворотна залежність між рівнем освіти, соціальним захистом і матеріальним забезпеченням працівника охорони здоров'я несприятливо позначається на його способі життя [5, с. 332].

Таким чином ступенева підготовка медичних сестер має базуватися на раціональному використанні кадрового потенціалу і перспектив розвитку сестринської справи. Ефективними шляхами вирішення даних проблем є зміна ставлення суспільства до сестринської професії на підставі залучення медсестер-керівників до навчання основам ділового професійного спілкування; публікації у періодичних виданнях та виступи у ЗМІ лідерів сестринської професії про роль та значення своєї діяльності для сучасного та майбутнього стану медичної допомоги; підвищення ролі об’єднань медичних сестер у підвищенні якості медичних послуг шляхом формування мотивації до самоосвіти; удосконалення нормативно-правової бази, у тому числі працевлаштування медичних сестер з вищою освітою; матеріальна винагорода шляхом оптимізації системи оплати в залежності від обсягу, часу та якості наданої сестринської допомоги; удосконалення навчання медичних сестер-педагогів, наставників з питань організації, контролю, комунікацій.

З кожним роком кількість спеціалістів сестринської справи з вищою освітою неухильно зростає. Таким чином, з’являється реальна можливість впливати на формування та задоволення потреб сестринського персоналу, вносити інноваційні пропозиції, вивчати нові професійні ролі та можливості наявного кадрового резерву. Медичні фахівці нової формації мають вирішувати ряд завдань, пов’язаних із розширенням сфери діяльності та змінами потреб у системі медико-санітарної допомоги, з підтримкою новаторських підходів в освіті медика, а також у його практичній діяльності. Підтримка ініціативи, стимулювання лідерства, удосконалення системи відбору та застосування різних форм та рівнів навчання добре вплинуть на майбутнього медичного працівника.

Висновки. На основі аналізу існуючої системи професійної підготовки фахівців медичної галузі в Україні можна констатувати, що вона перебуває на стадії активного розвитку. Тісний зв’язок вищих медичних навчальних та лікувально-профілактичних закладів дає позитивні результати щодо підготовки фахівців до професійної діяльності. Для подальших досліджень з цієї проблеми вважаємо за доцільне розглянути можливість використання досвіду інших держав щодо професійної підготовки фахівців медичної галузі в Україні.

Література

1. Банчук М.В. Якість підготовки медичних сестер – нагальна вимога часу / М.В.Банчук, О.П.Волосовець, І.І.Фещенко та ін..//Буковинський медичний вісник.-2007.-спец вип..-С. 7-10.

2. Степанов В.В. О состоянии научных исследований по организации работы среднего медицинского персонала/В.В.Степанов// Главная медицинская сестра.-2006. №1. С. 87-92.

3. Рогова О.Г. Основні напрямки реформування системи охорони здоров’я України/О. Г. Рогова//Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць. 2008 – № 2. 28с.

4. Шегедин М.Б. Медсестринська освіта/ М.Б. Шегедин// Медична сестра.-2006.№1 –С. 17-28.



5. Шегедин М.Б. Медико-соціальні основи реформування медсестринських кадрових ресурсів системи охорони здоров’я. Автореф. …д.м.н. 14.02.03 / Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця. Київ, 2001. С. 332.

И. М. Круковская

ОСОБЕННОСТИ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ СПЕЦИАЛИСТОВ

В МЕДИЦИНСКОЙ ОТРАСЛИ

Резюме

Статья посвящена проблеме профессиональной подготовки специалистов в медицинской отрасли. Указывается, что тесная связь высших медицинских учебных заведений и лечебно-профилактических учреждений дает положительный результат при подготовке специалистов к профессиональной деятельности. Особое внимание уделено готовности будущих медиков к выполнению руководящей функции в медицинских учреждениях, расширению самостоятельности во время выполнения медицинских манипуляций и организации ухода за пациентами.
Ключевые слова: профессиональная подготовка, медицинская отрасль, высшие медицинские учебные заведения, кадровый ресурс, медицинская помощь, менеджмент, ступенчатое образование.
І.M. Krukovs’ka

PECULІARІTІES OF TRAІNІNG THE SPECІALІSTS ІN THE MEDІCAL FІELD

Summary

The artіcle deals wіth the professіonal traіnіng іn the medіcal fіeld. Іt іs stressed that the close relatіonshіp of medіcal schools and medіcal іnstіtutіons gіves a posіtіve result at specіalіst traіnіng for professіonal work. Partіcular attentіon іs paіd to the traіnіng of the future doctors to perform managerіal functіons іn health care facіlіtіes, expansіon of autonomy durіng medіcal procedures and organіzatіon of patіents care.
Key words: vocatіonal traіnіng, medіcal fіeld, medіcal hіgher educatіonal establіshments, human resources, medіcal care, management, educatіon levels.


УДК 37.013.42 С. І. Семчук
НОВІТНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ КОМП’ЮТЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ
У статті висвітлені актуальні питання формування комп’ютерної компетентності фахівців дошкільної освіти. Проаналізовано сучасні погляди науковців щодо означеної проблеми. Розкрито сутність, структуру та складові комп’ютерної компетентності особистості. Автор розглядає поняття "комп’ютерні технології", "комп’ютер як технічний засіб навчання", "мультимедійні засоби навчання". Визначає особливості використання комп’ютерних технологій як засобу організації навчання фахівців дошкільної освіти.
Ключові слова: комп’ютерна компетентність, комп’ютерні технології, комп’ютеризація, дошкільна освіта.

Постановка проблеми. Перехід до інформаційного суспільства суттєво впливає на дошкільну освіту, особливо на професійну підготовку фахівців. Як зазначає С. Сисоєва, це стосується не лише змісту, форм і методів навчання, а й самого розуміння сучасної професійної освіти як неперервної, спрямованої на формування творчої особистості глобалізованого інформаційного суспільства XXІ ст., здатної до саморозвитку та навчання впродовж усього життя [3].

Реформування дошкільної освіти, необхідність її інформатизації потребує науково-методичного забезпечення використання у педагогічному процесі новітніх засобів навчання, зокрема інтерактивних технологій та підготовку фахівців, які досконало володіють сучасними комп’ютерними технологіями.

Застосування комп’ютерних технологій докорінно змінює роль і місце педагога й дитини у навчальному процесі ДНЗ. Вихователь перестає бути просто "ретранслятором" знань, а стає співтворцем сучасних, позбавлених повчальності й шаблонності, новітніх технологій навчання.

Комп’ютерні технології відкривають шлях до самостійної навчальної діяльності й особистої відповідальності молодого покоління, яку вихователі відносять до ключової компетентності. Загальновизнано, що нині формування комп’ютерної компетентності вихователів є однією з обов’язкових умов досягнення освітніх цілей сучасності [2, с. 3–6].



Аналіз останніх досліджень та публікацій. Висвітлення проблем, пов’язаних з використанням сучасних інформаційних та комп’ютерних технологій у педагогічному процесі, започатковано і розвинуто у фундаментальних працях учених (Р. Вільямса, Б. Гершунського, В. Глушкова, А. Єршова, К. Маклін, Ю. Машбиця, С. Пейперта, Є. Полат та ін.). У роботах цих авторів показано, що впровадження комп’ютерних технологій у практику навчання є однією із форм підвищення ефективності навчального процесу.

Проблемою розробки й використання комп’ютерних технологій навчання займалися вчені (Н. Атапова, А. Верлань, М. Головань, А. Гуржій, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Ю. Жук, І. Іваськів, В. Лапінський, В. Мадзігон, Д. Матро, Н. Морзе, С. Раков, Ю. Рамський, І. Роберт, П. Ротаєнко, В. Руденко, М. Семко, О. Християнінов).



Технології комп’ютеризованого навчання досліджували вітчизняні вчені (А. Ашеров, А. Довгялло, О. Савельєв, О. Молібог) та зарубіжні науковці (Г. Клейман, Н. Краудер, С. Пейперт, В. Скіннер).

Визначення функцій інформаційних технологій у навчальному процесі розглядали Г. Балл, Т. Гергей, В. Глушков, А. Довіяло, А. Єршов, М. Жалдак, В. Монахов, І. Підласий, С. Смирнов.

Світовий досвід підтверджує той факт, що вирішення проблем дошкільної освіти потрібно розпочинати із професійної підготовки педагогів. У зв’язку з цим найактуальнішими є новітні засоби навчання, що засновані не лише на фундаментальних знаннях із певної галузі, а й на загальній культурі, що включає серед інших складових й інформаційну. Практика засвідчує, що оволодіваючи навичками інтерактивного навчання, вихователь поступово переносить їх до своєї практичної діяльності, навчаючи дітей умінню самостійно здобувати знання, робити вибір на користь активної діяльнісної позиції у їх опануванні. Тому кожному вихователеві потрібна ґрунтовна підготовка в сфері сучасних комп’ютерних технологій.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Необхідною умовою інформатизації освіти є готовність вихователів до використання комп’ютерних технологій навчання у процесі передачі знань молодому поколінню.

Реалії сьогодення вимагають від вихователя вміння використовувати комп’ютерні технології у власній діяльності, а також у роботі з дітьми, колегами та батьками. Застосування вихователем на заняттях знань КТ дозволяє ефективно й доступно підкреслити новизну навчального матеріалу, навести приклади практичного застосування знань з конкретного заняття, здійснити впровадження проблемного й евристичного навчання, продемонструвати складні природні процеси тощо.



Саме тому велику увагу останнім часом вчені (соціологи, культурологи, педагоги, психологи) приділяють проблемі формування комп’ютерної компетентності вихователів дошкільних установ, що є компонентом їх загальної педагогічної культури, найважливішим показником професійної майстерності і відповідності світовим стандартам у галузі дошкільної освіти.

Мета статті зумовлюється потребою у висвітленні можливостей використання новітніх засобів навчання у формуванні комп’ютерної компетентності фахівців дошкільної освіти в сучасних умовах потужної інформатизації суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. У реаліях сьогодення з’явився новий напрям діяльності – розробка комп’ютерних технологій навчання і програмно-методичних навчальних комплексів, що базуються на широкому застосуванні новітніх засобів навчання, мультимедійних засобів і віртуальних педагогічних технологій, які дають змогу суттєво підвищити рівень методичного забезпечення освітнього процесу, відкривають можливості для підвищення якості освіти.

Комп’ютерні технології – це великі поле діяльності для педагога будь-якої спеціальності. Вони відкривають великі можливості для переосмислення методів і прийомів навчання. Впровадження комп’ютерних технологій до сфери дошкільної освіти дасть змогу розширити світосприйняття дітей, а вихователю повніше використовувати наявні освітні ресурси, що істотно підвищить рівень освіти.

Починаючи з 60-х років, у провідних країнах світу (Великобританія, США, Канада, Австралія, Франція та ін.) у педагогічній науці був сформований спеціальний напрям – медіаосвіта, який мав на меті допомогти дітям і дорослим адаптуватися до світу медіакультури, комп’ютерних технологій, навчитися аналізувати медіатексти. У канадській провінції Онтаріо з 1987 р. медіаосвіта є обов’язковим навчальним предметом у школах, в Австралії з 1990 р. ця дисципліна впроваджена у навчально-виховний процес дошкільних навчальних закладів [5]. У 1973 році були теоретично обґрунтовані основні принципи медіаосвіти в Австрії. На практиці педагоги використовують комп’ютерні технологій як засіб навчання, який залежить від їхніх побажань. Наприкінці 60-х років ХХ ст. німецькі педагоги дійшли висновку, що комп’ютерні технології мають бути не тільки засобом навчання, але й об’єктом вивчення. Якщо освіта спрямована на розвиток індивідуальності дитини, то медіаосвіта – на підготовку індивіда до прийняття соціально важливих рішень на основі аналізу повідомлень із комп’ютерних технологій. У 80-ті роки завдяки працям Л. Мастермана виникла медіаосвіта в Англії. З 1987 року початкові школи Італії працюють за програмами зображувального мистецтва, музичної освіти, у яких враховані цілі й завдання медіаосвіти. Інформаційний потік здійснює вплив на формування системи знань й емоційну сферу сприйняття дорослих і дітей, тому необхідно широко використовувати комп’ютерні технології у навчанні.

Уміння аналізувати інформацію, виокремлювати головне в інформаційному повідомленні, розуміти спрямування комунікації, прихований зміст повідомлень є необхідними на всіх етапах навчання.

Комп’ютеризація дошкільної освіти є невід’ємною складовою інформатизації суспільства, відображає загальні тенденції глобалізації світових процесів розвитку, виступає як визначальний інформаційний і комунікаційний базис освіти та гармонійного розвитку особистості.

Комп’ютерні технології охоплюють створення, впровадження і розвиток комп’ютерно-орієнтованого навчального середовища. Метою комп’ютерних технологій є підготовка особистості до повноцінного життя в інформатизованій державі та підвищення якості освіти.

До таких навчальних технологій можна зарахувати:

курси комп’ютерної грамотності, що мають на меті сформувати базові поняття про комп’ютер та можливості використання цих знань на практиці, це мінімальний рівень сформованості комп’ютерної компетентності;

курси "іпtєl® Навчання для майбутнього" – формують додаткові знання для реалізації інформаційно-компютерних технологій у педагогічному процесі;

дистанційну освіту – за останні роки така форма освіти набула актуальності, але часто її ототожнюють із заочною формою навчання. Це відкрита система навчання, що передбачає активне спілкування між педагогом та вихованцем за допомогою сучасних інтерактивних технологій та мультимедіа. Така форма навчання дає свободу вибору місця, часу і темпу навчання, її може отримати будь-яка охоча людина, при цьому гармонійно поєднавши навчання із дотриманням ритму повсякденного життя.

Відтак, першочергове завдання сучасної дошкільної педагогіки –– формування комп’ютерної компетентності педагогів, які зобов’язані не тільки розуміти нові проблеми, що постають перед ними, а й знаходити можливість їх вирішення у повсякденній професійній діяльності [4, с. 7–11].

Основою інформаційної культури особистості є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування та розвитку; вміння орієнтуватися у безмежному просторі різноманітних повідомлень і даних, раціонально використовувати засоби сучасних комп’ютерних технологій для задоволення інформаційних потреб. Усі ці трансформаційні процеси розкривають актуальність поняття компетентності особистості.

Відтак, комп’ютерна компетентність є інтегральною характеристикою особистості, що виявляється у здатності до засвоєння відповідних знань, умінь та навичок щодо розв’язання завдань у педагогічній й професійній діяльності за допомогою комп’ютера.

В основу концепції "комп’ютерної компетентності" покладено ідею виховання компетентної людини, яка має необхідні знання та керується ними; володіє високими моральними якостями; діє адекватно у відповідних ситуаціях та несе відповідальність на певну діяльність.

Складовими комп’ютерної компетентності особистості є:

система уявлень про інформатику (знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках);

– комп’ютерна грамотність (уміння працювати з комп’ютером, навички користувача, здатність використовувати допоміжні апаратні засоби);

– відповідний стиль мислення.

Обираючи комп’ютер для навчальних цілей, слід усвідомлювати, наскільки швидкими темпами відбувається коригування цілей, обумовлене потужним розвитком суспільства. Так, Н. В. Атапова наводить перелік нових кваліфікаційних умінь вихователя в умовах інформатизації суспільства:

педагог повинен володіти відповідними знаннями, що містяться у комп’ютерній програмі;

індивідуалізація навчання, яка передбачає введення у педагогічний процес комп’ютера, і вимагає застосування значної кількості методик, якими вихователь повинен володіти досконало;

– педагог повинен знати програмне забезпечення, його складові, вміти допомогти дитині на кожному етапі заняття [1].



Визначимо складові комп’ютерної компетентності особистості у процесі їх набуття на всіх рівнях удосконалення:

– бачення: розуміння й усвідомлення ролі й значення КТ для роботи і навчання впродовж життя;

– культура: спосіб розуміння, конструювання, світоглядного бачення цифрових технологій для життя і діяльності в інформаційному суспільстві;

– знання: набір фактичних і теоретичних знань, що відображають галузь КТ як галузь для навчання і практичної діяльності;



практика: практика застосування знань, умінь, навичок у галузі КТ для особистих, суспільних, професійних і навчальних цілей;

– удосконалення: здатність удосконалювати, розвивати, генерувати нове у сфері КТ і засобами КТ для навчання, професійної діяльності, особистісного розвитку;



відповідальність: підтверджена якість особистості демонструвати свідоме ставлення через дію пов’язану із застосуванням КТ для відповідальної соціальної взаємодії і поведінки.

Використання комп’ютера як засобу навчання у педагогічному процесі дошкільного навчального закладу обумовлює зміну й інших елементів (власне процесу навчання, організації навчання, засобів навчання). Це, на наш погляд, передбачає вирішення декількох груп проблем: загальнодидактичних, методичних й інформаційних (які ототожнюють комп’ютера із засобом навчання), професійних і організаційних (кожна з яких, передбачає вирішення відповідних теоретичних і практичних завдань). Розглянемо всю сукупність цих проблем.

Загальнодидактичні проблеми визначають: роль (місце) комп’ютера у дидактичній системі серед інших засобів навчання, що використовуються; умови, в яких буде здійснюватись педагогічний процес з використанням комп’ютера.

Вирішення професійної проблеми передбачає системне використання комп’ютерних технологій як засобу безперервної підготовки вихователів, що, у свою чергу, підвищує ефективність педагогічного процесу у ДНЗ.

Організаційно-методичні проблеми враховують: специфіку змісту заняття; особливості методичної системи, яка використовується на занятті; дидактичні і технічних вимоги до персонального програмного забезпечення (ППЗ); виявлення, експертизу та підбір ППЗ; проектування ППЗ, систему комп’ютерних завдань (СКЗ) чи електронного дидактичного матеріалу (ЕДМ); визначення розробника ППЗ, СКЗ чи самостійну розробку; впровадження програмного продукту до технології навчання.

Інформаційні проблеми визначають: науково обґрунтовані психолого-педагогічні і методичні вимоги до ППЗ, які необхідні для ефективного використання у педагогічному процесі ДНЗ; формування системи завдань з кожного заняття з урахуванням різноманітних програм навчання; забезпечення доступності ППЗ для вихователів (наявність єдиної бази даних ППЗ); розробка ППЗ.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, комп’ютеризація дошкільної освіти відкриває перед вихователями нові можливості для впровадження у педагогічну практику дошкільної установи сучасних методичних розробок. При цьому ефективність комп’ютеризації ДНЗ залежить від компетентності вихователя та якості використання новітніх засобів навчання.

Подальше дослідження планується провести у напрямі розробки й теоретичного обґрунтування інтегрованої моделі комп’ютерної компетентності майбутніх вихователів.



Література

  1. Атапова Н. В. Информационные технологии в школьном оборудовании / Атапова Н. В. – М: РАО, 1994. – 186 с.

  2. Інформатизація освіти – провідний напрям підвищення результативності навчального процесу // Комп’ютер у школі і сім’ї. – 2011. – № 1(89). – С. 3-6.

  3. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / Сисоєва С. О., Алексюк А.М., Воловик П.М., Кульницька О.І., Сігаєва Л.Є., Цехмістер Я.В.; За ред. С. О.Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – 502 с.

  4. Петухова Л. Є. Актуальні питання формування інформативних компетентностей майбутніх учителів початкових класів / Л. Є. Петухова, О. В. Співаковський // Комп’ютер у школі і сім’ї. – 2011. – №1 (89). – С. 7-11.

  5. Kubey R. Obstacles to the development of medіa educatіon іn the Unіted States / R. Kubey // Journal of communіcatіon. – 1998. – Wіnter. – 58 p.

С. И. Семчук

НовейшиЕ средствА обучения И ИХ ВЛИЯНИЕ НА ФОРМИРОВАНИЕ КОМПЬЮТЕРНОЙ компетентности воспитателя

Резюме

В статье рассмотрены актуальные вопросы формирования компьютерной компетентности специалистов дошкольного образования. Проанализированы современные взгляды ученых относительно этой проблемы. Раскрыта сущность, структура и составляющие компьютерной компетентности личности. Автор рассматривает понятия "компьютерные технологии", "компьютер как техническое средство обучения", "мультимедийные средства обучения". Определяет особенности использования компьютерных технологий как средства организации обучения специалистов дошкольного образования.
Ключевые слова: компьютерная компетентность, компьютерные технологии, компьютеризация, дошкольное образование.

S. І. Semchuk

NEW TRAІNІNG means AND THEІR ІNFLUENCE ON FORMіng educators

COMPUTER COMPETENCE

Summary

Actual problems of preschool specіalіsts’ computer competence are presented іn the artіcle. Modern scіentіsts poіnts of vіew on the problem are analyzed іn the artіcle. Computer competencye essence and structure are studіed by the author. The author studіes the concepts "computer technology", "computer as technologіcal іnstrument traіnіng", "multіmedіa traіnіng means". Peculіarіtіes of usіng computer technology as means of organіzіng preschool teachers traіnіng are defіned.
Key words: computer competence, computer technologіes, computerіzatіon, preschool educatіon.

УДК 378 З. В. Туряниця
Ефективність використання сценарного підходу в процесі формування готовності до професійного самовдосконалення
У статті розкрито умови ефективного використання сценарного підходу в процесі формування в майбутніх майстрів виробничого навчання готовності до професійного самовдосконалення.
Ключові слова: майбутній майстер виробничого навчання, готовність до професійного самовдосконалення, сценарний підхід до взаємодії викладача й студентів.
Актуальність теми. При підготовці майбутніх майстрів виробничого навчання основним завданням викладача є підтримка високої пізнавальної активності студентів, уміле керування усім навчально-виховним процесом для розвитку у студентів самостійної пізнавальної діяльності та творчого мислення. П.І. Підкасистий зазначає, що важливо не стільки передавати знання, скільки формувати вміння працювати і потребу вчитися, використовуючи різні джерела знань, тобто навчити вихованців ставити адекватні цілі й прагнути до їх досягнення [3].

Формуванню готовності майбутніх майстрів виробничого навчання до професійного самовдосконалення допомагає особистісна зорієнтованість побудови навчального процесу з установкою на саморозвиток студентів.

У процесі підготовки майбутніх майстрів виробничого навчання активно застосовуються інноваційні освітні технології (інтерактивні, особистісно зорієнтована, інформаційні та інші), впроваджується індивідуалізація й диференціація навчання та виховання, що сприяє формуванню готовності до професійного самовдосконалення.



Аналіз досліджень і публікацій. Використання у навчальному процесі сценарного підходу висвітлювали у своїх працях Р.М. Ніжегородцев, Ю.С. Тютюнніков, Є.А. Климов, Л.М. Плоткіна.

Мета статті. Розкрити ефективність використання сценарного підходу в процесі формування у майбутніх майстрів виробничого навчання готовності до професійного самовдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Навчальний заклад не в змозі дати такий запас знань, щоб його вистачило на увесь період трудової діяльності майстра виробничого навчання, тому перед викладачами коледжу стоїть завдання сформувати у студентів здатність та бажання до самоосвітньої діяльності впродовж усього життя, спонукати їх виховувати в собі спеціаліста, професіонала, допомагаючи їм у цьому. На наш погляд, однією з умов формування готовності до професійного самовдосконалення є налагодження ефективної взаємодії викладача зі студентом через використання сценарного підходу, специфіку якого обґрунтував Р.М. Ніжегородцев. Зміст його полягає у побудові сценарію взаємодії викладача зі студентом і наступному його аналізі. У цьому підході можна виділити чотири складові, які:

  • забезпечують технологічність і варіативність взаємодії із врахуванням реальних умов її побудови;

  • дозволяють подолати механічність та стереотипність взаємодії викладача й студента;

  • враховують індивідуальні особливості конкретного викладача й студента;

  • дають можливість викладачу здійснювати непрямі педагогічні дії: "ми проектуємо не чиюсь окрему діяльність у деталях етап за етапом, а створюємо сприятливі умови для розгортання свого роду сцени, на якій можна ставити вистави. При цьому сцена облаштовується таким чином, що грати на ній позбавлену смаку виставу із бездарними акторами неможливо" [2].

Ю.С. Тютюнніков виокремлює наступні складові:

  • спонукальна: об’єктивні причини та фактори впливають на вибір студентом та викладачем певного сценарію;

  • ментальна: розкриває сенс, цінності, норми, установки, що регулюють поведінку учасників взаємодії;

  • процесуальна, що розкриває особливості педагогічної взаємодії, послідовність її розвитку (мету, зміст, схеми й сюжети взаємодії, рольові позиції);

  • результативна: вплив сценарію на результати освітньої діяльності [5].

У процесі взаємодії ми маємо справу зі сценаріями, які генерують студенти. Найбільш масштабним та визначальним є сценарій становлення професіонала, в рамках якого вибудовуються інші сценарії: навчальної та науково-дослідної діяльності, самостійної роботи, міжособистісної взаємодії з конкретним викладачем та студентами групи, оволодіння певною навчальною дисципліною тощо.

Викладачеві необхідно визначити сценарій, якій реалізує студент, і побудувати паралельно свій, який би відповідав педагогічним завданням і враховував потреби студентів.

Використання сценарного підходу можна розглянути на прикладі вивчення дисципліни "Технічне обслуговування автомобіля". Розділ "Технічне обслуговування двигуна" складається із 6 тем. Перед лабораторним заняттям за кожною із цих тем студенти отримують завдання: шляхом спілкування із працівниками станції технічного обслуговування, пошуку інформації в мережі Інтернет, перегляду статей у фахових журналах та матеріалу підручників підготувати інформацію про несправність двигунів, шляхи її усунення та спрогнозувати можливі наслідки для автомобіля, якщо не здійснити своєчасне технічне обслуговування.

Тема 1. Технічне обслуговування кривошипно-шатунного механізму.



Несправність: лопнуло стопорне кільце поршневого пальця.

Можливі наслідки, якщо не здійснити технічне обслуговування: вийде з ладу гільза, розіб’ється поршень, зламаються поршневі кільця, деформується шатун, погнеться колінвал.

Тема 2. Технічне обслуговування газорозподільного механізму.



Несправність: у газорозподільному механізмі прогорів випускний клапан.

Можливі наслідки, якщо не здійснити технічне обслуговування: зіб’ється тепловий зазор у газорозподільному механізмі, збільшиться витрата палива, вийде з ладу сідло клапана й головка, двигун втратить потужність, не працюватиме циліндр.

Тема 3. Технічне обслуговування системи охолодження.



Несправність: обірвало крильчатку водяного насоса.

Можливі наслідки, якщо не здійснити технічне обслуговування: двигун не буде охолоджуватися, він перегріється і його заклинить.

Тема 4. Технічне обслуговування системи змащування.

Несправність: обрізало вал приводу масляного насоса.

Можливі наслідки, якщо не здійснити технічне обслуговування:двигун заклинить через відсутність мастила.

Тема 5. Технічне обслуговування системи живлення карбюраторного двигуна.



Несправність: лопнула діафрагма бензонасоса.

Можливі наслідки, якщо не здійснити технічне обслуговування: паливо може потрапити до картеру двигуна і мастило стане низької в’язкості, відсутня подача палива до карбюратора.

Тема 6. Технічне обслуговування системи живлення дизельного двигуна.



Несправність: забилися фільтри тонкої очистки.

Можливі наслідки, якщо не здійснити технічне обслуговування: відсутня подача палива, двигун не запускається.

Вивчення кожної наступної теми є доповненням до попередньої. Теоретичні знання, отримані під час лекції, студенти доповнюють інформацією, отриманою в процесі самостійного пошуку, та закріплюють практичними уміннями, усуваючи відповідні несправності. Під час занять студенти здійснюють фото-та відеозйомку – готують матеріал для електронного підручника "Технічне обслуговування двигуна", яким зможуть користуватися учні, які навчаються за робітничою професією 7231.2 Слюсар з ремонту автомобілів. На останньому занятті студенти презентують створений посібник.

Під час злагодженої роботи сценарії студента й викладача перетинаються один з одним і взаємодіють. Р.М. Нижегородцев виділяє три типи взаємодії сценаріїв управління динамічними системами: накладання, ієрархія, конфлікт [2].

Накладання виникає тоді, коли учасники навчального процесу переслідують різні цілі, але вони не суперечать одна одній. Наприклад, викладач зацікавлений у відсутності вимог студентів до якості викладання, а студенти вимагають зниження вимог до якості їх знань.

Ієрархія виникає тоді, коли викладач і студенти висувають різні цілі, що перебувають в ієрархічній залежності: досягнення мети студента можливе за досягнення мети викладача і навпаки. Наприклад, студент зацікавлений в отриманні високої оцінки на екзамені, а викладач – у підвищенні рівня знань студента.

Конфлікт сценаріїв виникає тоді, коли цілі учасників взаємодії суперечать одна одній. Наприклад, викладач прагне розвинути у студента професійні якості, а студент не відчуває бажання їх у собі виховувати, тому що не планує працювати за отриманою спеціальністю. Цей тип взаємодії виникає тоді, коли викладач не співвідносить свої цінності та цілі з цінностями студента, ігнорує їх чи не підозрює про їх існування (має "порожнини" у сприйнятті студента [1]). Однак є можливість переведення такого конфлікту до стану безконфліктного узгодження керуючих взаємодій (викладач нав’язує студенту свої цілі). Саме цей варіант найчастіше зустрічається у педагогічній практиці, він перетворює студента на пасивного об’єкта дії викладача.

Високопродуктивні сценарії характеризуються самопроектуванням професійного становлення ("Я створюю самого себе як професіонала за допомогою викладачів") – студент оволодіває і привласнює схеми та норми професійної самоорганізації, розвиває професійні якості, уміння, здібності, він не просто оволодіває знаннями, а обирає ті, які знадобляться у майбутній професійній діяльності, співвідносить теоретичні знання із практичною діяльністю. Викладач уміло організовує роботу студентів так, щоб вони отримали необхідні знання та змогли їх використовувати у професійній діяльності, забезпечує проблемну пошукову направленість.

Викладач з методики виробничого навчання пропонує студентам на практичне заняття з теми "Вступне інструктування з теми матеріалу уроку" розробити фрагмент уроку виробничого навчання, наприклад, вступне інструктування до теми "Кривошипно-шатунний механізм". Щоб підготуватися до заняття, студентам необхідно опрацювати не тільки теоретичний матеріал з методики викладання, а й із фахової дисципліни. Одногрупники виступають як в ролі учнів, так і в ролі колег: аналізують, висловлюють свої враження, дають поради.



Готуючись до практичного заняття з теми "Розробка методичного ходу нетрадиційного заняття з виробничого навчання", студенти розробляють рольові ігри, наприклад, "На станції технічного обслуговування", "У майстерні" та ін. У процесі підготовки майбутні майстри виробничого навчання опрацьовують не тільки методичну літературу, а й вивчають організаційну структуру виробництва.

Прикладом високопродуктивних сценаріїв у коледжі є запрошення до співпраці – викладач запрошує студентів до співпраці, залучаючи їх до спільної дослідницької діяльності, наприклад, до написання у співавторстві з викладачем статті до наукового журналу з використанням матеріалів курсової роботи; до спільної дослідницької діяльність викладача і студента. До Дня науки у коледжі щороку проводиться науково-практична конференція "Творчий підхід до підготовки сучасного майстра виробничого навчання", на якій представляю кращі викладацькі та студентські наукові доробки.

Висновок. Використання сценарного підходу під час підготовки майбутнього майстра виробничого навчання сприяє ефективній взаємодії викладача зі студентом, спрямоване на виховання і самовиховання компетентного фахівця, на формування готовності до професійного самовдосконалення.

Література

  1. Климов Е.А. Конфликтующие реальности в работе с людьми (психологический аспект): [учеб. пособие] / Е.А. Климов. – М.: НПО "МОДЭК", 2001. – 192 с.

  2. Нижегородцев Р.М. Взаимодействие сценариев управления динамическими системами: наложение, иерархия, конфликт [Электронный ресурс] / Р. М. Нижегородцев. – Электрон. дан. – Режим доступа : http : // lіber. rsuh. ru, свободный. Название с экрана.]

  3. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении: теоретико-экспериментальное исследование / П.И. Пидкасистый. – М.: Педагогика, 1980. – 240 с.

  4. Плоткина Л.Н. Психолого-педагогические факторы и сценарии профессионально-личностного становления студентов ИТ-специальностей: дис. …канд. психол. наук: 19.00.07 / Плоткина Лилия Николаевна. – Саратов, 2011. – 200 с.

  5. Тютюнников Ю.С. Преподаватель и студент: сценарии взаимодействия / Ю.С. Тютюнников, М.А. Мазниченко // Высшее образование в России. – 2004. – № 12. – С. 97-108.


З.В. Туряница

ЭФФЕКТИВНОСТЬ использования сценарного подхода в процессе формирования готовности к профессиональному самосовершенствованию

Резюме

В статье рассмотрены условия эффективного использования сценарного подхода в процессе формирования у будущих мастеров производственного обучения готовности к профессиональному самоусовершенствованию.
Ключевые слова: будущий мастер производственного обучения, готовность к профессиональному самоусовершенствованию, сценарный подход к взаимодействию преподавателя и студентов.
Z.V. Turyanytsya

scenarіo approach EFFІCІENCY іn formіng readіness to professіonal self-іmprovement

Summary

The artіcle deals wіth the condіtіons of effectіve usіng the scenarіo approach іn formіng the future masters of іndustrіal traіnіng readіness to professіonal self-іmprovement.
Key words: future master of іndustrіal traіnіng, readіness for professіonal self-іmprovement, the scenarіo approach to the іnteractіon of teachers and students.


УДК 37.018.262 М.М. Ворник
Професійна готовність учителя початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями
У статті проаналізовано різні підходи щодо визначення професійної готовності учителя до здійснення педагогічної діяльності, а також подано поняття та критерії готовності учителя початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями, обґрунтовано професійно-особистісну характеристику учителя як невід’ємну складову готовності майбутнього учителя початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями.
Ключові слова: професійна готовність учителя, критерії готовності, професійно-особистісна характеристика учителя.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Євроінтеграція сучасної національної системи вищої освіти передбачає впровадження європейських освітніх норм та стандартів в освітній простір з метою підготовки фахівців міжнародного рівня, конкурентноспроможних на теренах Європейського освітнього простору. Реформування вищої освіти в Україні основане на оновленні змісту освіти з урахуванням вимог та потреб соціуму. Постає необхідність формування нової генерації педагогічних кадрів, розвитку їх інтелектуальних, професійних та культурних здібностей, готових до забезпечення якісною, особистісно-орієнтованою парадигмою освіти.

Національною доктриною розвитку освіти визначено один з пріоритетних напрямів − "підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку…, конкурентоспроможних на ринку праці", а метою державної політики щодо розвитку освіти є "створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації …, здатної ефективно працювати і навчатися протягом життя…, розвивати і зміцнювати державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти" [24].

Державною програмою "Вчитель" визначено основні напрямки модернізації системи освіти, а також вказано на необхідність "оновлення змісту педагогічної освіти, зокрема стосовно забезпечення випереджувального спрямування підготовки педагогічних працівників", та наголошено на "оптимальному співвідношені між професійно-педагогічною, фундаментальною та соціально-гуманітарною підготовкою вчителя" [25], що є актуальним з позиції нашого дослідження − підготовки вчителя початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями.



Аналіз досліджень та публікацій. Проблему професійної готовності до здійснення педагогічної діяльності як характеристики якості особистості учителя розглядали І.В. Бужина, Л.В. Григоренко, З.Н. Курлянд, Л.О. Мацук, Д.І. Пащенко, Л.О. Петриченко; Н.А. Яремчук та І.В.Казанжи наголошували на необхідності підготовки учителя до виховної діяльності, а С. М.Паршук − до національного виховання; Н.А. Бугаєць, М.Н. Стрельникова та І.М. Трубавіна досліджували проблему готовності майбутніх учителів до роботи з сім’єю; критерії та компоненти готовності до педагогічної діяльності означені І.В. Бужиною, М.В. Козак, З.Н. Курлянд, І.А. Парасюк, Г.Я. Цибулько; компоненти готовності до виховної діяльності визначені Л.В.Кондрашовою, до полікультурного виховання − Л.В. Волик, компоненти готовності до роботи з батьками молодших школярів обґрунтовані Н.А. Бугаєць, М.Н. Стрельниковою, І.М. Трубавіною та іншими. Проаналізувавши праці науковців, ми дійшли висновку, що проблема підготовки та готовності майбутнього учителя початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями потребує ґрунтовного дослідження.

Метою статті є визначення поняття та критеріїв готовності учителя початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями, обґрунтування професійно-особистісної характеристики вчителя початкових класів.

Виклад основного матеріалу. Визначаючи готовність учителя до здійснення педагогічної діяльності, Л.О.Петриченко визначає її зв’язок з професійною підготовкою до здійснення педагогічної діяльності: "готовність як активний стан особистості породжує діяльність, … є результатом діяльності, … готовність як якість особистості визначає установки на професійну діяльність" [19, с. 6]. Поняття "готовність" Л.О. Мацук розглядає як "результат діяльності вищої педагогічної школи України, як своєрідне професійне новоутворення, що характеризує новий тип особистості вчителя в умовах правової держави з пріоритетами гуманізму й демократії" [13, с. 10−11]. З іншої позиції З.Н. Курлянд трактує "готовність" як "цілісну інтегровану якість особистості, що характеризує її емоційно-когнітивну та вольову вибіркову прогнозуючу мобілізаційність у момент включення в діяльність певної спрямованості" [17, с. 225]. Автор зазначає, що готовність формується з досвідом людини, заснованому на позитивній мотивації і прагненні до діяльності, з вираженими індивідуальними характеристиками особистості педагога [17].

Професійну готовність вчителя Д.І.Пащенко тлумачить з позиції особистісних якостей та здібностей, включаючи його професійну теоретико-практичну підготовку [16; 17]. Погоджується з такою думкою і Л.В.Григоренко, який професійну готовність до педагогічної діяльності визначає як результативність роботи педагога, складовими якої є професійно-педагогічні знання, уміння, навички та особистісні якості фахівця [5].

Проте І.В.Бужина готовність майбутніх учителів подає як "цілісне, стійке полікомпонентне утворення, яке забезпечується позитивною мотивацією, оволодінням сучасною технологією формування гуманістичних відносин, наявністю гуманістичних якостей у майбутніх учителів, їхньою потребою до педагогічної рефлексії" [3; 14].



Проаналізувавши різноманітні трактування, ми дійшли висновку, що готовність учителя початкових класів до здійснення педагогічної діяльності − це результат підготовки студента до професійної педагогічної діяльності, який характеризується усвідомленими мотивами, сформованими знаннями та уміннями, а також засвоєними навичками педагогічної діяльності у поєднанні з особистісними якостями педагога.

Готовність учителя до фахової педагогічної діяльності визначається критеріями, які Г.Я.Цибулько розглядає як психологічну готовність − усвідомлення необхідності вирішення проблеми, постійну потребу в самовдосконаленні та активності; науково-теоретичну готовність − володіння знаннями; практичну готовність − сформованість гностичних, конструктивних, організаторських, комунікативних та проектувальних умінь [22, с. 99-102]. З.Н.Курлянд визначає компоненти на основі підходу готовності до професійної педагогічної діяльності: "професійна самосвідомість, ставлення до діяльності чи настанова, мотиви, знання про предмет та способи діяльності, навички і вміння практичного втілення цих способів, а також професійно значущі якості особистості" [17, с. 226]. Також аналіз праць науковців дав нам змогу виділити провідні компоненти готовності до педагогічної діяльності:

 ціннісно-мотиваційний, чи аксіологічний, який містить мотиви та потреби до здійснення педагогічної діяльності;

 мотиваційно-когнітивний (пізнавально-орієнтаційний, змістово-процесуальний, змістовий) забезпечує теоретичними знаннями;

 процесуальний (операційний, дієво-операційний або рефлексивний, проективно-конструктивний, праксеологічний) − володіння практичними уміннями [2; 3; 7; 9; 12; 14].

Актуальним у ракурсі нашого дослідження є подане трактування І.В. Бужини та означені ним компоненти готовності, оскільки в основу соціально-педагогічної роботи вчителя початкових класів закладено гуманістичні підвалини відносин учителя з молодшими школярами, їхніми сім’ями, які базуються на здатності учителя до рефлексії та гуманності [3]. Ще одним вагомим показником готовності до педагогічної діяльності, зокрема до соціально-педагогічної − є готовність учителя початкових класів до виховної діяльності, яка "передбачає єдність теоретичної, практичної і морально-етичної підготовки майбутнього педагога до здійснення усіх видів виховної діяльності…" [23, с. 8]. У своєму дослідженні С.М. Паршук наголошує на необхідності готовності студентів до національного виховання, яке вона визначає як "результат теоретичної і практичної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до професійно-виховної діяльності з національного виховання учнів, як концентрований показник діяльнісної сутності особистості випускника ВНЗ, міра його професійної і національної зрілості" [15, с. 8]. І.В. Казанжи наголошує на необхідності теоретичної та практичної готовності до виховної діяльності, єдності "теоретичної, практичної і морально-етичної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до здійснення усіх видів виховної діяльності…, установлення творчих зв’язків із різноманітними позашкільними закладами у справі виховання молодших школярів" [8, с. 181].

Л.В. Кондрашовою визначено компоненти системи професійної педагогічної готовності майбутнього вчителя до виховної діяльності, яка під мотиваційним компонентом розуміє професійні настанови, інтереси та бажання займатися виховною діяльністю; орієнтаційний визначає як ціннісно-професійні орієнтації, готовність діяти згідно з професійно-педагогічними принципами, поглядами, переконаннями; пізнавально-операційний трактує як професійну спрямованість уваги, пам’яті, сприйняття, а також педагогічні знання, здібності, мислення, операції і заходи, необхідні у педагогічній діяльності; емоційно-вольовий − це опанування власною поведінкою та діями, наполегливістю, цілеспрямованістю, ініціативністю, рішучістю та самокритичністю; психофізіологічний компонент характеризується врівноваженістю та витримкою, здатністю до саморегулювання, самоконтролю поведінкою, високою професійною активністю та працездатністю, властивостями та здібностями для професійної педагогічної виховної діяльності; оцінний компонент, на її думку, передбачає самооцінку професійної підготовки та її відповідність педагогічним зразкам [10, с. 38]. Науковцем Л.В.Волик обґрунтовано критерії готовності майбутніх учителів початкової школи до полікультурного виховання: теоретичний − обумовлюється володінням достатніми теоретичними знаннями; особистісний − характеризується відповідальністю вчителя, його толерантністю, відкритістю, доброзичливістю, самосвідомістю та здатністю до емпатії; діяльнісний − це здатність педагога до співпраці, педагогічної комунікації та соціокультурної компетенції [4, с. 16].

Підсумовуючи вищезазначене, готовність вчителя початкових класів до виховної діяльності розглядаємо як готовність педагога застосовувати психолого-педагогічні знання у навчально-виховній діяльності для продуктивної взаємодії та комунікації з учнями та їхніми сім’ями, а також корекції їх взаємодії, ґрунтуючись на виховних ідеалах суспільства, толерантності та внутрішній особистій культурі педагога. Аналізуючи критерії готовності до виховної діяльності, визначаємо, що важливе місце серед теоретичних знань та практичних умінь та навичок відводиться особистісному компоненту. З цього приводу А.В. Донцов зауважує, що моральний розвиток педагога є важливим компонентом його готовності до виховної діяльності та визначається рівнем сформованості його внутрішньої культури [6, с. 65-67].

Також у своєму дослідженні С. А. Литвиненко доводить, що педагог − це відображення культури та вихованості, а його фахова підготовка як передумова готовності "передбачає передусім його здатність поставати в ролі представника інтересів і культури суспільства і водночас захисника та провідника життєвих інтересів вихованців…, виступає засобом формування готовності до діяльності, готовність є результатом і показником якості підготовки, що реалізується і перевіряється у діяльності" [11, с. 86-87]. Науковець стверджує, що якість сформованої готовності до соціально-педагогічної діяльності залежить "від перебудови існуючих способів організації навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи, тобто від удосконалення професійно-педагогічної підготовки студентів, … передбачає перехід від принципів екстенсивної організації професійно-педагогічної освіти до її інтенсифікації і інновації" [11, с. 88]. Гуманістичну основу покладено в основу визначення поняття професійної готовності учителя до роботи з батьками, "яка містить у собі знання методологічних основ і категорій педагогіки, закономірностей розвитку особистості, сутності, цілей та технологій навчально-виховної діяльності. Психолого-педагогічні та фахові знання є необхідною, але не достатньою умовою професійної компетентності вчителя. Значна частина з них є передумовою інтелектуальних умінь і навичок" [20, с. 83]. М.Н. Стрельниковою досліджено шляхи підвищення якості професійної готовності до співпраці з батьками учнів, які полягають у розробці структури теоретико-практичної підготовки студентів до роботи з батьками; застосування новітніх педагогічних технологій; удосконалення процесу практичної підготовки студентів до співпраці з сім’ями; самовдосконалення професійних умінь [20, с. 84-85].

І.М. Трубавіна, досліджуючи проблему готовності майбутніх учителів до роботи з сім’єю, зазначає, що професійна підготовка розглядається "як цілісна система змістовно-педагогічних та організаційно-методичних заходів, спрямованих на забезпечення готовності студентів до соціально-педагогічної роботи з сім’єю по захисту їх прав і прав членів сім’ї" [21, с. 36]. Варто зазначити компоненти, виділені науковцем, у процесі її дослідження − це структурні та функціональні компоненти, які включає система підготовки майбутніх учителів до соціально-педагогічної роботи з сім’єю. До структурних компонентів відносять: мету як готовність студентів до соціально-педагогічної роботи з сім’єю; зміст соціально-педагогічної роботи з сім’єю; засоби, форми, методи соціально-педагогічної роботи з сім’єю; суб’єкти підготовки. Функціональні компоненти включають: проектувальний компонент, гностичний компонент, процесуально-діяльнісний та комунікативний компонент [21]. Готовність педагога до роботи з сім’єю досліджує Н.А. Бугаєць, як "цілісне, складне особистісне утворення, яке забезпечує високий рівень взаємодії з батьками з метою реалізації права дитини на освіту і включає професійно-педагогічні погляди і переконання, професійну спрямованість психічних процесів, професійні знання, вміння працювати з батьками в сучасних умовах. Знання сутності готовності як мети підготовки дозволяє визначити її завдання, зміст, форми, і методи" [1, с. 48]. Науковцем визначено вимоги до педагога у його співпраці з сім’єю, обґрунтовані метою, структурою та функціями педагога [1, с. 48]: "етична, правова, педагогічна культура вчителів; позитивне ставлення до взаємодії з сім’єю учня, вміння стимулювати сім’ю до взаємодії зі школою на основі її прав, обов’язків, знань, поваги до учня, толерантність до батьків, емпатія, спостережливість; наявність комунікативних умінь, уміння здійснювати батьківську просвіту; володіння методами педагогічної діагностики учня та сім’ї, знаннями про етику роботи з сім’єю; знання про права та обов’язки учасників педагогічного процесу, мету, завдання, сутність і функції взаємодії сім’ї та школи; володіння організаторськими і прогностичними вміннями; вміння здійснювати профілактику порушень права дитини на освіту, його захист, контроль з його дотриманням у педагогічному процесі, корекції на цій основі педагогічного процесу; вміння здійснювати соціально-терапевтичну роботу з батьками у конфліктних і кризових ситуаціях; володіння педагогічної технікою" [1, с. 48-49]. Автор зауважує, що в центрі взаємодії школи та сім’ї є інтереси дитини, тому сучасному учителеві необхідно орієнтуватись в умовах сьогодення, самовдосконалюватись, застосовувати новітні форми, методи та технології у роботі з батьками, оскільки вплив на дитину з боку сім’ї не завжди позитивний [1].

Аналізуючи праці сучасних науковців та враховуючи актуальні проблеми сьогодення щодо підготовки та готовності майбутніх учителів початкових класів, їх майбутньої професійної діяльності з проблемними сім’ями, зокрема асоціальними, нами обґрунтовано поняття "готовність майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями" як усвідомленність мотивацій та ціннісної орієнтації соціально-педагогічної діяльності, сформованість знань, умінь, практичних навичок та професійно-особистісних якостей педагога у сфері педагогічної та соціально-педагогічної діяльності з урахуванням законодавчо-правових норм суспільства.



Також наголошуємо на важливості сформованості особистісно-професійних якостей майбутнього педагога як невід’ємної складової готовності студента до професійної соціально-педагогічної діяльності, оскільки "потрібні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на учня. Цей інструмент − його душа − має бути чутливим до іншої людини, гуманним у своїх помислах" [18, с. 13]. Саме тому нами означено професійно-особистісну характеристику майбутнього педагога у контексті соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями:

  • володіння досконалими знаннями у галузі психолого-педагогічних та соціально-педагогічних наук;

  • розуміння суті проблем сучасних сімей загалом та проблем дитинства, зокрема;

  • усвідомлення ролі сім’ї у суспільстві та у соціалізації молодшого школяра;

  • володіння педагогічною технікою у співпраці з асоціальними сім’ями, бажання допомогти їм у вихованні молодших школярів, врегулювання міжособистісних стосунків оптимістичним прогнозуванням, навіюванням та переконаннням;

  • наявність відчуття соціальної та моральної відповідальності за майбутнє підростаючого покоління;

  • володіння високим рівнем професійно-педагогічної культури, гуманності, здатності до рефлексії, емпатії та емоційної стійкості;

  • наявність креативних організаторських здібностей у просвітницькій соціально-педагогічній роботі з асоціальними сім’ями, проведення вечорів-дискусій, батьківських конференцій, сімейних спортивних свят і таке інше;

  • виявлення тактовності та доброзичливості, а також розвиненої педагогічної інтуіції у комунікативній діяльності з асоціальними сім’ями;

  • здатність до активної співпраці з соціальними та психологічними службами.

Професійно-особистісні якості, уміння та навички майбутнього педагога, готового до здійснення соціально-педагогічної дільності, є основоположними принципами успішної професійної соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями. На основі проведених досліджень ми обґрунтували критерії, які реалізуються через компоненти готовності студентів педагогічних вузів до соціально-педагогічної роботи з такими типами сімей:

– мотиваційно-ціннісний − передбачає професійно-особистісні якості фахівця, його цілі, бажання та мотивації до здійснення соціально-педагогічної діяльності з асоціальними сім’ями; потребу постійного удосконалення, орієнтуючись на сучасні вимоги та тенденції освіти, науки та соціуму; орієнтацію на духовні та культурні цінності; живий інтерес до роботи з дітьми, їх сім’ями;



– когнітивний компонент − включає сукупність теоретичних, методичних та прикладних знань у галузі психолого-педагогічних, соціально-педагогічних наук, етнопедагогіки та сімейного виховання, нормативно-правової бази соціально-педагогічного патронажу сімей;

репродуктивно-діяльнісний − характеризується сформованістю умінь та навичок соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями, створення умов покращення взаємовідносин всередини родини та зниження їх негативного впливу на процес навчання та виховання молодших школярів. До професійно-педагогічних умінь та навичок учителя початкових класів у соціально-педагогічній роботі з асоціальними сім’ями відносимо: – гностичні − аналіз соціального становища сімей, застосування сучасних концепцій у взаємодії з асоціальними сім’ями, прогнозування успішного функціонування асоціальних сімей у сучасному суспільстві; – проектувальні вміння та навички − передбачають проектування форм, методів та технологій соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями, моделювання навчальної та виховної роботи з молодшими школярами; – конструктивні − підбір навчально-виховного матеріалу, форм та методів ефективного соціально-педагогічного впливу; – комунікативні уміння та навички проявляються у встановленні відкритих, довірливих стосунків із учнями та їх сім’ями, вирішенні конфліктних ситуацій, взаємовідносин у педагогічному колективі; – організаційні − виявляються у вмінні успішної організації навчально-виховного процесу та соціально-педагогічої діяльності, зокрема, забезпечення взаємодії сімей із соціальними, медичними та психологічними службами, стимулювання активності учнів, розвитку їх відповідальності, самоорганізації та пізнавальної діяльності; творчо-пошуковий компонент передбачає розвиток творчої особистості педагога, прагнення до самоосвіти, самовиховання та пошук творчих, раціональних підходів у навчально-виховній та соціально-педагогічній діяльності.

Висновки. Отже, нами обґрунтовано різні підходи до визначення поняття "професійна готовність учителя", визначено поняття готовності майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями, означено професійно-особистісні якості майбутнього учителя початкових класів, здатного професійно здійснювати навчально-виховну та соціально-педагогічну роботу з колективом учнів, їх батьками, особливо з асоціальними сім’ями, з метою гармонізації їх взаємовідносин, успішної соціалізації молодших школярів, подолання труднощів у навчанні, адаптації у колективі однолітків. Також подано та обґрунтовано критерії готовності майбутніх учителів початкових класів до здійснення соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, репродуктивно-діяльнісний та творчо-пошуковий), які характеризують усвідомлення педагогом цілей та мотивів, забезпечення теоретико-методичних та прикладних знань, законодавчої бази, сформованість умінь та навичок у практичній соціально-педагогічній роботі з асоціальними сім’ями, прагнення до саморозвитку, самовдосконалення та творчого самовираження у професійній діяльності.

Література

  1. Бугаєць Н. А. Особливості підготовки майбутніх учителів до взаємодії з сім’єю / Н. А. Бугаєць // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості ( Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді ) : зб. наук. праць. – К. : ВІРА Інсайт, 2001. – С. 43 – 49.

  2. Бужина І. В. Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт.пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / І. В. Бужина. − К., 2004. − 42 с.

  3. Бужина І. В. Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів / І. В. Бужина. − Одеса : ПНЦ АПН України, 2002. − 338 с.

  4. Волик Л. В. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до полікультурного виховання учнів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / Л. В. Волик. − К., 2005. − 20 с.

  5. Григоренко Л. В. Формирование готовности студентов педвуза и профессиональной деятельности в процесе самостоятельной работы : дис. … канд. пед. наук. − Кривой Рог, 1991. − 162 с.

  6. Донцов А. В. Методологія і методика соціально-педагогічних досліджень : Методичні рекомендації і програма курсу / А. В. Донцов. − Х. : Ксилон, 2001. − 31 с.

  7. Іванова Т. В. Професійна культура майбутнього вчителя / Т. В. Іванова // Педагогіка і психологія. − 1995. − № 2. − С. 86-93.

  8. Казанжи І. В. Підготовка майбутніх учителів початкових класів до позаурочної виховної роботи : дис. канд. пед. наук : 13.00.04. − Миколаїв, 2002. − 230 с.

  9. Козак М. В. Формирование у будущих учителей готовности к пониманию и учету особенностей эмоциональных состояний младших школьников : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / М. В. Козак. − К., 1995. − 168 с.

  10. Кондрашова Л. В. Морально-психологічна готовність студента до вчительської діяльності / Л. В. Кондрашова. − К. : Вища школа, 1987. − 55 с.

  11. Литвиненко С. А. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності : дис. на здобуття наук. ступеня док. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / С. А. Литвиненко. − К., 2005.

  12. Макарова О. С. Формування готовності майбутнього вчителя до комунікації з молодшими школярами засобами образотворчого мистецтва : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / О. С. Макаренко. − Одеса, 2004. − 20 с.

  13. Мацук Л. О. Підготовка майбутніх учителів початкових класів до правового виховання молодших школярів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / Л.О.Мацук. − Тернопіль, 2002. − 20 с.

  14. Парасюк І. А. Виховання любові до дітей як структурного компонента професійної готовності майбутнього вчителя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / І. А. Парасюк. − К., 2000. − 18 с.

  15. Паршук С. М. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до національного виховання учнів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / С. М. Паршук. − Одеса, 2006. − 21 с.

  16. Пащенко Д. І. Формування готовності майбутніх учителів початкових класів до гуманістичного виховання учнів : [монографія] / Д. І. Пащенко. − К. : Науковий світ, 2005. − 370 с.

  17. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін. ; за ред. З. Н. Курлянд. − 2-ге вид., перероб. і доп. − К. : Знання, 2005. − 399 с.

  18. Педагогічна майстерність : підручник / [І. А. Зязюн, Л. В. Карамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.] ; за ред. І. А. Зязюна. − [3-тє вид., доп. і перероб.]. − К. : СПД Богданова А. М., 2008. − 376 с.

  19. Петриченко Л. О. Підготовка майбутнього вчителя початкової школи до інноваційної діяльності в позааудиторній роботі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / Л.Р.Пелех. − К., 2001. − 20 с.

  20. Стрельнікова Н. М. Професійна готовність майбутніх учителів до співпраці з батьками школярів / Н. М. Стрельнікова // Наукові записки НДУ ім. Гоголя, Психолого-педагогічні науки. – 2004. – № 4. – С. 83 – 85.

  21. Трубавіна І. М. Шляхи удосконалення підготовки майбутніх учителів до соціально-педагогічної роботи з сім’єю / І. М. Трубавіна // Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. – Харків : ХДПУ, 2000. – вип. 16. – С. 33-40.

  22. Цыбулько Г. Я. Формирование у будущих учителей готовности к развитию ученического самоуправления : дисс. канд. пед. наук : 13.00.04 / Г. Я. Цыбулько. − Славянск, 1999. − 235 с.

  23. Яремчук Н. А. Підготовка студентів класичного університету до виховної діяльності у загальноосвітній школі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / Н. Я. Яремчук. − Вінниця, 2007. − 20 с.

  24. Національна доктрина розвитку освіти [Електронний ресурс] − Режим доступу : www.ukped.com

  25. Державна програма "Вчитель" [Електронний ресурс] − Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgі-bіn/laws/maіn

М.М. Ворник

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ГОТОВНОСТЬ УЧИТЕЛЯ НАЧАЛЬНЫХ КЛАССОВ К СОЦИАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ РАБОТе С асоциальными семьями

Резюме

В статье проанализированы разные подходы к определению профессиональной готовности учителя к осуществлению педагогической деятельности, а также выведены понятие и критерии готовности учителя начальных классов к социально-педагогической работе с асоциальными семьями, обосновано профессионально-личностную характеристику учителя как неотъемлемую составляющую готовности будущего учителя начальных классов к социально-педагогической работе с асоциальными семьями.
Ключевые слова: профессиональная готовность учителя, критерии готовности, профессионально-личностная характеристика учителя.

M.M. Vornyk

prіmary school teachers Professіonal readіness to socіal and educatіonal work wіth asocіal famіlіes

Summary

Іn the artіcle dіfferent approaches to determіnatіon of teacher’s professіonal readіness for pedagogіcal actіvіtіes are analysed. The crіterіa and the concept of prіmary school teacher’s readіness for socіal-pedagogіcal work wіth asocіal famіlіes are presented and professіonaly-personal teacher’s characterіstіc іs proved.
Key words: teacher’s professіonal, readіness, crіterіa of readіness, professіonaly-personal teacher’s characterіstіc.

УДК 371.147.001.57:37.036 К.В. Горчинська
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ
У статті розглядаються та характеризуються критерії оцінювання рівня розвитку художньо-творчих здібностей майбутніх учителів технологій у процесі вивчення курсу "Композиція костюма"", які дають можливість студентам самостійно поетапно оцінити свою роботу та виявити недоліки на будь-якому етапі створення композиції костюма. У ньому задіяні творче образно-асоціативне мислення, уява, емоційно-асоціативне сприйняття, зорова пам’ять та вольові властивості особистості.
Ключові слова: критерії оцінювання, художньо-творчі здібності, композиція костюму, силует, форма, пропорції, кольорове вирішення, художній ескіз.
Постановка проблеми. У сучасних умовах модернізації освіти посилюється інтерес до розвитку творчої особистості майбутнього педагога. У даному контексті важливо розвивати художньо-творчі здібності у майбутніх учителів технологій у процесі вивчення спеціальних дисциплін. Однією з таких дисциплін, яка здійснює підготовку всебічно розвиненої, творчої особистості майбутнього учителя технологій є "Композиція костюма". Результатом вивчення даної дисципліни є розробка міні колекцій одягу на різну тематику. Однак традиційна система оцінювання не дозволяє повною мірою оцінювати якість студентських робіт, тому що дана діяльність студентів є досить специфічною і містить різні техніки виконання завдання (малювання, аплікація, стилізація форм тощо).

Діагностика навчального процесу служить каналом, через який викладач отримує інформацію про результати діяльності студентів. Також відбувається зворотній зв’язок, під час якого відбувається самоконтроль, самооцінка та саморегуляція діяльності студентами. На основі зворотного зв’язку здійснюється порівняння отриманих результатів з нормою, а також відбувається оцінювання результатів навчальної діяльності студентів.

Аналіз функцій навчальної діагностики дозволяє зробити висновок, що "оцінювання" робіт не повинно бути зведене тільки до показників успішності, а покликане оцінювати розвиток аналітичного мислення, вміння справлятися з самоаналізом етапів роботи та поставленими завданнями та розвивати художньо-творчі здібності майбутніх учителів технологій. Різноманітність показників для оцінювання спонукає знаходити певні ознаки, на основі яких і буде проводитися оцінка. Такі ознаки в процесі діагностики визначаються поняттям "критерії".

Метою статті є потреба у систематизації і розробці критеріїв оцінювання студентських робіт з курсу "Композиція костюма". Крім того, мотивація студентів до художньо-творчої діяльності в процесі створення композиції буде посилюватися, якщо їм буде відомо, яким чином система оцінювання регулює процес аналізу результатів творчої діяльності.

Аналіз досліджень і публікацій з даної проблеми. Проаналізуємо дослідження, які розглядають критерії оцінювання рівня розвитку художньо-творчих здібностей.

Так, А. Хайруллін, аналізуючи динаміку розвитку художньо-творчих здібностей, виділяє наступні критерії: композиційна будова, образотворчі форми, кольорове рішення, техніка виконання, художньо-образні якості [12].

З. Хубієва у своїх дослідженнях виділяє наступні критерії оцінювання розвитку художньо-творчих здібностей: знання основ декоративної композиції та вміння використовувати композиційні засоби; емоційне сприйняття і знання основ практичного кольорознавства; володіння графічними вміннями та навичками; завершеність роботи та естетична культура автора; вміння творчо мислити; вміння дотримуватися національних традицій у творчому процесі [11].

І. Алексєєва, досліджуючи розвиток художньо-творчих здібностей студентів до декоративно-прикладної діяльності, виділяє наступні критерії оцінювання робіт студентів: ступінь виразності роботи, створення декоративного образу, цілісність та гармонійність твору, результат виявлення декоративних можливостей прикладного матеріалу; дотримання методичної послідовності роботи, ступінь завершеності роботи, дотримання професійної культури "подачі" роботи, коефіцієнт зростання професійної майстерності [1].

У дослідницькій роботі з розвитку художньо-творчих здібностей студентів І. Лапчинська взяла за основу критерії оцінювання властивостей художнього образу, посилаючись на В. Кузіна, М. Овсянникова, Є. Шорохова та інших. Такими критеріями є: метафоричність та асоціативність; многозначність та недосказанність; наявність емоційно-естетичного ставлення автора до зображуваного; наявність вимислу та художнього розуміння; наявність індивідуального, характерного; наявність загального, типового; новизна; оригінальність; єдність об’єктивного та суб’єктивного [8].



Виклад основного матеріалу. На основі проаналізованої літератури, в якій розглядається композиція костюма [2; 3; 4; 5; 6; 7; 9], та на основі вищезазначених досліджень, враховуючи специфіку розвитку художньо-творчих здібностей саме у майбутніх учителів технологій, ми виділяємо наступні критерії оцінювання:

  1. Ступінь виразності та гармонійності роботи.

  2. Оригінальність та новизна роботи.

  3. Ступінь завершеності роботи.

  4. Кольорове вирішення.

  5. Дотримання правил техніки виконання роботи.

Розглянемо більш докладно кожен із критеріїв.

1. Ступінь виразності та гармонійності роботи. Існують певні художні засоби, що використовуються для виразності роботи. Це силует, форма, лінії, колір, фактура, пропорції, масштабність. Саме на них звертають увага при оцінюванні виразності роботи. Виразність костюма – запорука дієвості його як предмета соціальної культури. Розглянемо їх більш детально.

Силует – це площинне зорове зображення форми з чітко окресленим контуром. Він дозволяє виявити силуетні особливості як жіночих фігур різних типів тілобудови, так і форми одягу.

Колекція одягу повинна створюватись на основі однієї і тієї ж силуетної форми з використанням різних конструктивних і декоративних ліній, деталей і елементів в межах декількох кольорів, малюнків та фактур тканин.

Форма – це морфологічна та об’ємно-просторова структурна організація речі, що виникає в результаті змістовного перетворення матеріалу [6]. Форму можна назвати характером предмету. Характер форми костюма в цілому та в деталях, що виявляється як його естетичний вигляд, є важливою властивістю, з якої починається проектування [2]. Це комплексний засіб, який виражає образність речі, її емоційний вплив.

Якщо ж розглядати форму костюма, то вона тісно пов’язана з людиною, її рухливістю та пластичним вигином її фігури. Форма костюму повинна розглядатися лише у зв’язку з образом та пропорціями людини.

В оцінці форми костюма, її зовнішньої виразності велике значення мають лінії, що завжди містять в собі психофізіологічні заряди, які за відповідних умовах можуть поєднуватись та посилюватись. Напрямок руху форми костюма, його поверхні визначається зміною силуетних та конструктивних ліній. Кожна пластична лінія має власне образно-емоційне навантаження, справляючи різноманітні впливи на психіку людини.

Під час створення форми костюма, що відповідає пропорціям тіла людини, студенти повинні спиратися, перш за все, на дотримання конструктивних поясів – опорних ліній людської фігури, які формують ту чи іншу форму деталей. Основними конструктивними поясами є: плечовий, талієвий, стегновий. Конструктивні пояси називаються конструктивно-декоративними, якщо на їхньому рівні розміщуються прикраси – оздоблення або біжутерія.

При характеристиці костюма, його властивостей і візуального сприйняття важливе значення має фактура матеріалів, з яких цей костюм виготовлений.

Фактура – це будова поверхні, яка властива їй від природи або отримана у процесі обробки [7].

Кожна фактура містить в собі ознаки певного образно-емоційного звучання. Студенти повинні враховувати, що використання в одному костюмі тканин і матеріалів, що мають різні фактури, надають зовнішньому вигляду виробу додаткової виразності. Особливо вражаючий ефект виходить тоді, коли всі матеріали, що беруть участь у створенні костюма, тотожні за кольором, але різні за фактурою.

У ескізній графіці існує поняття "графічні фактури", яке означає способи заповнення поверхні аркуша різними графічними знаками. У даному випадку можна говорити про різницю фактур тільки в ілюзорному плані, тому що у фізичному розумінні поверхня ескізного аркуша, заповненого різними фактурами, залишається однорідною.

У процесі сприйнятті форми фактура виявляє її структурні співвідношення, виокремлює тектонічні характеристики і особливості поєднання окремих частин або підсилює звучання композиційних прийомів і засобів гармонізації, ілюзорно змінює значимість і розмір окремих частин або елементів [7].

Пропорції – співвідношення величини елементів художнього твору або співвідношення окремих елементів і усього твору в цілому [5]. Побудова форми за певним пропорційним складом – це, перш за все, впорядкування форми з позицій її краси, зручності, естетичного та функціонального боку.

Створюючи ескіз костюма, студенти повинні постійно дотримуватись збереження пропорцій людської фігури.

Після того як майбутні фахівці виконають перший ескіз майбутнього костюма, їм потрібно вирішити важливе завдання – визначити співвідношення між частинами його форми, тобто пропорційність. Замало запропонувати цікаву лінію плеча або форму вироба, рукава чи коміра, потрібно також визначити та вирахувати, в якому співвідношенні вони перебувають між собою і з фігурою людини. На цьому етапі форма коригується за рахунок співвідношення можливих розмірних величин. У процесі пошуку оптимальної пропорційної системи з’являється декілька варіантів, з-поміж яких обирається найкращий, тобто такий, що найбільш відповідає фігурі та її руху.

Безпосередньо із пропорційністю пов’язаний й інший композиційний засіб масштабність, який має велике значення під час роботи над новою формою костюма та на який звертає особливу увагу викладач під час оцінювання.

Масштабність – це співвідношення розмірів, маси предметів та їх деталей із розмірами людського тіла [4].

В одязі масштабність обов’язкова. Витримана масштабність форми костюма, її складових щодо величини фігури людини робить її витонченою, стрункою. Порушення масштабності часто призводить до того, що костюм і його частини, деталі форми обтяжують фігуру, надають їй незграбного, навіть гротескного чи комічного зовнішнього вигляду, що активно використовується у театральному та цирковому мистецтві, а також під час створення карикатури.

Отже, професійно і грамотно застосовуючи основні засоби композиції костюму, можна домогтися найбільшої виразності під час створення художніх образів. Саме виразність форми є тим основним фундаментом, на якому буде триматися весь художній образ.

Однією із складових вихідного критерію розвитку художньо-творчих здібностей майбутніх учителів технологій є гармонійність роботи. Гармонія визначає єдність форми та змісту. Гармонія фіксує найбільш характерні риси в одязі, які відіграють велику роль у створенні композиції.

Поєднання таких образотворчих засобів, як форма, фактура і колір дає невичерпні можливості для створення виразного художнього образу та довершеного художнього витвору.

2. Оригінальність та новизна роботи – зміст цього критерію полягає в тому, що створена композиція містить в собі новизну виразності та новий оригінальний зміст. Створений художній образ через свою нову оригінальну композиційну форму повинен відображати власну індивідуальність та неповторність. На думку Т. Ніколаєвої, загальна оригінальна форма залежить від того, наскільки оригінальний вигляд мають її складові частини [9].

Роботу можна вважати успішною з точки зору композиції, якщо вона, наскільки це можливо, чітко і позитивно представляє концепцію дизайну, демонструючи одяг з найкращого боку.

Кожен новостворений костюм повинен мати певну стильову спрямованість. Стиль визначає формально-естетичні ознаки об’єктів, у яких закладений певний зміст. Він виражає систему ідей та поглядів, що відтворюють світогляд кожної епохи [3]. Тому стиль можна вважати художнім відображенням епохи, яка знаходить свій вияв у творах митців.

3. Ступінь завершеності роботи важливий критерій оцінювання художньо-творчих здібностей, який характеризується не тільки виконанням заданого обсягу роботи, а й передбачає заборону на внесення будь-яких змін до композиції. До заздалегідь добре продуманої й завершеної композиції костюма нічого не можна привнести або відняти, не порушувши при цьому її цілісності.

Цілісність характеризує систему взаємодії елементів композиції. Цілісність композиції досягається упорядкованістю головних та другорядних елементів, виявленням одного або декількох композиційних центрів, гармонійним взаємозв’язком елементів, закономірним метро-ритмічним розподілом площини, об’єму або простору, різноманітністю обраних композиційних прийомів. Під час виконання завдання майбутні вчителі технологій повинні продумати відповідність і співвідношення усіх частин майбутньої композиції. Відповідність та підпорядкованість елементів одягу повинна бути вирішена як гармонійне поєднання пропорцій, де враховано співвідношення об’ємів (кількісних та якісних), кольору, форми, передачі ритму і пластики, руху чи стану відносного спокою, симетрії або асиметрії.

Цілісність композиції досягається за рахунок дотримання низки умов [2]:

1. фігура повинна бути відділена від фону і чітко "читатися", будучи розміщеною у певному середовищі;

2. у композиції має бути наявна певна кількість частин, що легко сприймаються одночасно;

3. можливість злиття окремих частин в єдине ціле, що передбачає оптимальне вираження авторської ідеї.

Також ступінь завершеності роботи характеризується її рівновагою. Кожен елемент композиції повинен візуально сприйматися в урівноваженому стані. Рівновага сприяє тому, щоб композиція сприймалася легко і невимушено. Збалансована композиція викликає відчуття цілісності, простоти, зрозумілості. Для досягнення рівноваги костюма необхідно узгодити усі його елементи між собою. Ступінь рівноваги визначається візуально. На рівновагу композиції впливають такі фактори: форма, об’єм, розміри, колір, фактура, декор, ритм та їх місцерозташування.



4. Кольорове вирішення. Колір є важливим фактором, засобом виразності композиції костюму. Він має великий емоційний вплив на людину. Сучасний одяг з його комплектністю і функціональністю передбачає широке використання різноманітних кольорових гам. Тому побудувати композицію костюму в кольорі – завдання досить складне.

Під час створення художнього образу студентам слід пам’ятати про те, що деякі сполучення кольорів дають неприємний зоровий ефект. Щоб його уникнути, потрібно робити кольоровий перехід, використовуючи будь-які ахроматичні тони (найкраще білий або чорний). При цьому потрібно враховувати, що чорний колір робить сусідні кольори більш світлими, білий – навпаки.

Також потрібно враховувати те, що зовнішній вигляд коригується поєднанням різних кольорів в одязі, макіяжі, аксесуарах та взутті. При цьому можна вдало підкреслити переваги зовнішності або створити зорові ілюзії , щоб "приховати" її певні недоліки.

Слід пам’ятати, що за допомогою кольору можна керувати настроєм та увагою глядача, привертати погляд до предметів у певній послідовності: від головного до другорядного. Тому колір є одним із найбільш дієвих засобів композиції.

Колорит – це система співвідношення кольорів, що утворює певну єдність і є естетичним проявом барвистого різноманіття дійсності [10]. Колорит є одним із найважливіших засобів емоційної виразності, істотним компонентом художнього образу твору.

Характер колориту повинен бути пов’язаний зі змістом та загальним задумом композиції, стилем, а також відображати індивідуальність студента.

У колориті кольори поєднуються за принципом підпорядкованості, вони знаходяться у тісній взаємодії та співпраці. У роботах студентів повинні чітко розрізнятись головні кольори, що визначають загальний колористичний настрій композиції, та другорядні, що допомагають досягти ефекту кольорового багатства та надати активного "звучання" головним кольорам. Підбираючи кольорове вирішення під час створення художнього образу, потрібно враховувати співвідношення частин малюнку, їх ритмічне розташування, призначення деталей та матеріал, з якого вони зроблені.

5. Дотримання правил техніки виконання роботи. Результат діяльності майбутніх учителів технологій залежить не тільки від того, наскільки у них розвинені спостережливість та уява, а й від ступеня володіння ними усім арсеналом засобів реалізації своїх ідей на прикладі конкретних творів. Уміння грамотно і виразно зобразити вигадану модель на папері у вигляді ескізу є необхідною умовою для створення завершеного образу. Творчий ескіз містить в собі повну інформацію про форму костюму з різних точок зору, при цьому він повинен мати достатню художню виразність [3]. Це повинен бути досить докладний малюнок, в якому студенти мають визначити конструкцію, загальне кольорове вирішення і функціональну спрямованість моделі, окреслити характер і пластику всіх формотворчих ліній, позначити лінії внутрішнього членування форми, підпорядковуючи їх логіці будови людської фігури.



Гармонійно складена людська фігура, яка приймається студентами за ідеал, має пропорційні співвідношення частин. Однак, щоб надати моделі більш виразного образу, а конструкцію зробити більш зрозумілою, часом під час малювання постаті людини вдаються до видозмін її пропорцій (подовжують ноги та фігуру в цілому, зменшують голову). Також ескіз повинен бути виконаний в русі, у такій виразній позі, яка найбільш вигідно подає костюм.

Художній ескіз зображує не тільки сам проектований костюм, а й манеру його носіння, а також необхідні аксесуари: головні убори, шарфи, взуття, рукавички, сумки та інші доповнення. Також композиція, окрім зображення власне моделей одягу, може мати фон, який відображає умовне середовище. Художній ескіз виконується у кольорі.

Створення художнього ескізу потребує достатнього рівня образотворчої грамотності. Працюючи над ним, студенти повинні звертатися до різних засобів і прийомів образотворчої виразності. Краще за все сприяють розкриттю змісту ескізу графічні засоби, якими є: олівець чорнила, туш, фломастери, пастель, фарби (акварель, гуаш, темпера), кольоровий папір для аплікації. Різноманітними є також і образотворчі техніки: малюнок можна виконати олівцем, фломастером, пером, пензлем; кольорове рішення можна здійснити заливкою, використанням сухого пензля, аплікацією. Кожна графічна техніка забезпечує свій ілюзорний ефект передачі фактури матеріалів костюмів, що зображуються. Поєднання різних прийомів виконання ескізу дозволяє різнобічно і найбільш повно розкрити задум костюму.

Якість виконання роботи говорить про потенціал і талант студента, а також про його смак та фантазію. Оволодіння майстерністю створення художніх ескізів є невід’ємною і суттєвою частиною розвитку художньо-творчих здібностей майбутніх учителів технологій.

Висновок. Таким чином, в результаті впровадження критеріїв оцінювання студентських робіт, кожен майбутній фахівець отримує можливість проаналізувати свою роботу, проконтролювати поетапний процес і відкоригувати помилки самостійно. Це дає можливість повною мірою скласти уявлення про успіхи робіт з курсу "Композиції костюму" як викладачу, так і студентам.

Література

  1. Алексеева И.В. Развитие художественно-творческих способностей студентов к декоративно-прикладной деятельности, дис. док. пед. наук / И.В. АлексееваРостовн/Д., 2005.461 с.

  2. Андросова Э.М. Основы художественного проектирования костюма: учеб. пособие / Э.М. Андросова. – Чел.: Челябинский гос. ун-т, 2005. – 176 с.

  3. Бердник Т.О. Дизайн костюма / Т.О. Бердник, Т.П. Неклюдова. – Ростов н/Д.: Издательство "Феникс", 2000. – 448 с.

  4. Голубева О. Л. Основы композиции: Учеб. пособие / О.Л. Голубева. – 2-е изд. – М.: Изд. дом "Искусство", 2004. – 120 с.

  5. Горина Г.С. Моделирование формы одежды / Г.С. Горина. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981. – 184 с.

  6. Гусейнов Г.М. Композиция костюма / Г.М. Гусейнов. – М.: Академия, 2004. – 435 с.

  7. Козлова Т.В. Основы теории проектирования костюма: Учеб. Для вузов / Под ред. Т.В. Козловой. – М.: Легпромбытиздат, 1988. – 352 с.

  8. Лапчинская И.В. Развитие художественно-творческих способностей студентов вуза в процессе профессиональной подготовки: дис. канд. пед. наук / И.В. Лапчинская – Магнитогорск. – 2005. – 204 с.

  9. Ніколаєва Т.В. Тектоніка формоутворення костюма: навчальний посібник / Т. В. Ніколаєва. – К.: Арістей, – 2005. – 224 с.

  10. Сокольникова Н.М. Изобразительное искусство: Ученик для уч. 5-8 кл.: в 4 ч. Ч. 2. Основы живописи / Н.М. Сокольникова. – Обнинск: Титул. 1998. – 80 с.

  11. Хубиева З.Ю. Развитие художественно-творческих способностей студентов на занятиях народным декоративно-прикладным искусством: дис. канд. пед. наук / З.Ю. Хубиева. – Карачаевск. – 2009. – 173 с.

  12. Хайруллин А.Р. Развитие художественно-творческих способностей будущих учителей изобразительного искусства в процессе изучения курса компьютерной графики: автореферат дис. канд. пед. наук / А.Р. Хайруллин – Уфа. – 2010. – 23 с.

К.В. Горчинская

Критерии оценки УРОВНЯ РАЗВИТИЯ ХУДОЖЕСТВЕННО-творческих способностей будущих учителей ТЕХНОЛОГИЙ

Резюме

В статье рассматриваются и характеризуются критерии оценки уровня развития художественно-творческих способностей будущих учителей технологий в процессе изучения курса "Композиция костюма", которые дают возможность студентам самостоятельно поэтапно оценить свою работу и выявить недостатки на любом этапе создания композиции костюма. В нем задействованы творческое образно-ассоциативное мышление, воображение, эмоционально-ассоциативное восприятие, зрительная память и волевые свойства личности.
Ключевые слова: критерии оценки, художественно-творческие способности, композиция костюма, силуэт, форма, пропорции, цветовое решение, художественный эскиз.

K.V. Horchynska

LEVEL OF ARTІSTІC creatіve abіlіtіes EVALUATІON CRІTERІA of future TECHNOLOGІES teachers

Summary

The artіcle deals wіth the evaluatіon crіterіa and the crіterіa of evaluatіon of the level of artіstіc and creatіve abіlіtіes of future teachers of technology іn studyіng the course "Composіtіon suіt" allowіng the students to self-evaluate theіr work іn stages and to іdentіfy defіcіencіes іn any phase of creatіngthe suіt composіtіon are characterіzed. Іt іnvolves creatіve іmagery and assocіatіve thіnkіng, іmagіnatіon, emotіonal and assocіatіve perceptіon, vіsual memory and volіtіonal personalіty traіts.
Key words: evaluatіon crіterіa, artіstіc creatіvіty, suіt composіtіon, sіlhouette, shape, proportіon, color, artіstіc sketch.

УДК 378 В. М. Койдан
МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНИХ МОВ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Розглянуто теоретико-методичні аспекти підготовки викладача іноземних мов у вищому навчальному закладі. Проаналізовано систему сучасної освіти України, визначено основні переваги та недоліки у формуванні методичної компетенції майбутнього вчителя іноземної мови. Обґрунтовано ефективність застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів іноземних мов. Автором надано адреси Інтернет-сайтів, які допомагають у формування іншомовної компетенції студентів та активізують їхній інтерес до вивчення англійської мови.
Ключові слова: методи навчання і учіння, вищий навчальний заклад, фахова підготовка, інформаційні технології, інтерактивні засоби у навчанні іноземних мов.
Постановка проблеми. Використання новітніх методів у навчальному процесі посідає чільне місце серед традиційних методів та засобів навчання викладача іноземних мов нового покоління у ВНЗ.

Питання методичної підготовки вчителя іноземних мов набуває сьогодні особливого значення. Для того, щоб навчання іноземної мови у середніх навчальних закладах було ефективним і відповідало сучасним вимогам, майбутній учитель має добре оволодіти теоретичний курсом "Методика навчання іноземної мови", який повинен посідати провідне місце у системі професійної підготовки фахівця.

У цьому сенсі доцільною вести мову про новітні (інтерактивні) методи, прийоми та засоби підготовки викладача іноземних мов.

Формування іншомовної комунікативної компетенції студентів ВНЗ наразі неможливо здійснити за допомогою традиційних методів викладання іноземної мови, адже, на нашу думку, вони недостатньою мірою активізують інтерес студентів до навчання. Серед давно відомих та найбільш популярних імітаційних методів активізації навчально-пізнавальної діяльності, таких як "інсценування", "ділові (рольові) ігри", "дискусії", "мозковий штурм", "круглий стіл", слід використовувати й Інтернет-методи (інтерактивні), що дозволяє студентам закріпити теоретичні знання та сформувати відповідні навички та вміння під час практичного їх застосування шляхом індивідуального виконання завдань онлайн. Мова йде не лише про навчальні платформи, тренінгові курси, іншомовні різножанрові сайти (про культуру, спорт, новини тощо), але й про пошукові системи, соціальні англомовні мережі, програми перегляду відеофайлів та створення власних аудіоматеріалів, сайтів, ведення блогів, сторінок у всесвітній мережі. Інтегрований курс Іноземної мови, Методики викладання та Інформаційних технологій передбачає максимальне розширення творчих, комунікативних (іншомовних) та дидактичних компонентів діяльності майбутніх фахівців за рахунок використання нетрадиційних, популярних, цікавих шляхів формування новітніх знань та вмінь, їхнього контролю, реалізації принципів індивідуалізації, змагання, педагогіки співробітництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням традиційної методики (методів) навчання іноземних мов займалися провідні вітчизняні та зарубіжні вчені (перекладні методи: І.Мейдингер, Г. Оллендорф, Ж. Жакото, Д. Гамільтон, А. Шаванн; методи безпосередньої дії: В. Фієтор, П. Пассі, Г. Суїт, О. Єсперсен, Ш. Швейцер, Ф. Фортунатов, М. Бреаль; аудіо-лінгвальний метод: Ч. Фріз, Р. Ладо; аудіо-візуальний метод: П. Губеріна, П. Ріван, А. Соважо; сугестивний метод: Г. Китайгородська; комунікативний підхід: Ю. Пассов, Г. Піфо; "мовчазний метод": Г. Гатегно, І. Зимня, А. Крупко, Н. Євлухіна, С. Ніколаєва). На сьогодні можна без перебільшення стверджувати, що пошук найефективніших методів навчання ІМ для фахової підготовки у системі вищої освіти не отримав належного дослідження та обґрунтування, і пошуки науковців у цій сфері тривають.

Формулювання мети статті. Підготовка сучасних кадрів вищої кваліфікації відповідно до вимог ринкового європейського середовища потребує удосконалення змісту, методів, форм та прийомів навчального процесу. Суспільство потребує викладача нового типу – теоретично та практично підготовленого, комунікативного, мобільного, перцептивного, толерантного, емоційно відкритого, професійно активного та людяного. Такі фахівці повинні володіти комплексом професійних знань, умінь та навичок, що відповідають актуальним вимогам системи освіти в Україні, передовим досягненням науки та техніки. Майбутні педагоги мають бути новаторами власної педагогічної майстерності, вміти адаптуватися до потреб сьогодення, бути здатними творчо вирішувати педагогічні та методологічні завдання. Це зумовлює необхідність зростання професійних знань з методики викладання ІМ, що і є метою дослідження, яку ми намагатимемось реалізувати у нашій статті.

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 12.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка