Глухівський національний педагогічний університет імені олександра довженка вісник


THE PECULІARІTІES OF THE SYSTEM OF HІGHER EDUCATІON ІN GREAT BRІTAІN (the second half of the 20th century)



Скачати 12.07 Mb.
Сторінка19/28
Дата конвертації20.03.2017
Розмір12.07 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

THE PECULІARІTІES OF THE SYSTEM OF HІGHER EDUCATІON ІN GREAT BRІTAІN (the second half of the 20th century)


summary

The artіcle descrіbes the system of hіgher educatіon developed іn the UK іn the second half of the twentіeth century. The іnformatіon on the hіstory of unіversіtіes, colleges of hіgher and further educatіon іs gіven. The basіc types of the Brіtіsh unіversіtіes are descrіbed. The dіfferences іn the organіzatіon of the process of teachіng іn colleges of hіgher and further educatіon and unіversіtіes are dіstіnguіshed. A brіef descrіptіon of government’s polіcy іn the fіeld of hіgher educatіon іn the second half of the twentіeth century іs gіven. The prіorіtіes for the development of hіgher educatіon іn the UK accordіng to recommendatіons of the Robbіns commіssіon are descrіbed.



Key words: Great Brіtaіn, hіgher educatіon, further educatіon, unіversіty, collage, Oxford, Cambrіdge, reforms іn the sphere of hіgher educatіon.


УДК 377.8.03 М.А. Федорець
ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ ЯК ЗАСОБУ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ
У статті проаналізовано сутність методу проектів як засобу ефективної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови для початкової школи у педагогічному ВНЗ, його основні завдання, функції, етапи організації й умови втілення у навчальний процес, що забезпечують підвищення якості підготовки спеціалістів; представлено алгоритм впровадження методу проектів у навчально-виховний процес викладання іноземної мови, апробований у педколеджі; запропоновано типологію та тематику навчальних проектів, які найбільш вдало підходять для імплементації у навчально-виховний процес ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації з метою забезпечення умов для індивідуальної самореалізації студента, що передбачає проектування траєкторії особистісного та фахового розвитку.
Ключові слова: метод проектів, етапи проекту, алгоритм виконання проекту, типологія проектів для педагогічних ВНЗ.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Мета вищого навчального педагогічного закладу – формувати інтелектуальну еліту України, готувати для сучасної школи висококваліфіковані кадри, стимулювати у майбутніх фахівців потребу в самоосвіті, забезпечувати їх мобільність, виховувати соціально активну творчу особистість.

Готуючи майбутнього вчителя для початкової школи у вищих педагогічних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, потрібно формувати у студентів комунікативну компетенцію; професійну компетенцію, яка передбачає фундаментальні знання про навчально-виховний процес у початковій школі, навички здійснення навчальної, виховної, розвивальної діяльності молодших школярів на уроках та у позакласній роботі. Не менш важливими складовими процесу підготовки майбутнього фахівця є соціально-особистісні, загальнонаукові, інструментальні, методична та науково-дослідницька компетенції, зокрема: проектувальна, адаптаційна, організаційна, мотиваційна, комунікативна, контролююча, пізнавальна тощо. Система підготовки майбутнього вчителя покликана забезпечити умови для індивідуальної самореалізації студента, що передбачає проектування траєкторії особистісного та фахового розвитку, адже він є гуманістично орієнтованим вихователем особистості молодшого школяра.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття.

Дані про використання цього методу у педагогіці зустрічаються на початку ХХ століття у працях зарубіжних дослідників Дж. Дьюї, В.Х. Кілпатрика, Е. Коллінгса, Т. Хатчинсона та вітчизняних науковців Г. Ващенка, П. Блонського, В. Ігнат'євої, Е. Каганова, М. Крупеніної, А. Макаренко, С. Шацького, В. Шульгіна, та ін. На думку В. Гузеєва, Є. Полат, М. Бухаркіної, він вимагає практичного використання теоретичних знань при вирішенні конкретних завдань або проблем у спільній діяльності студентів [4, с. 8]. В. Вербицький, А Цимбалару представили умови функціонування методу проектів у навчальному процесі [3]. Останніми роками метод проектів викликає зростаючий інтерес як предмет дослідження у педагогіці вищої школи, як зазначають Г Козлакова, О Колесникова, Н Самойленко, і активно використовується сьогодні у багатьох країнах [1, с 5]. Ці джерела містять теоретичне обґрунтування ефективності використання методу проектів, класифікацію навчальних проектів, вимоги до їхнього використання, у них виділено основні етапи і зміст проектної роботи тощо. Проте дидактичні особливості використання методу проектів у процесі навчання у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації недостатньою мірою висвітлено у психолого-педагогічній літературі, хоча саме метод проектів, на наш погляд, надає можливість студенту сформувати та розвинути низку професійних компетентностей майбутнього педагога.

Формулювання цілей статті. Збільшення обсягу знань із навчальних дисциплін, якими повинен оволодіти майбутній педагог, підвищення вимог до рівня іншомовної й професійної підготовленості зумовлюють пошук ефективних методів і технологій викладання у вищих педагогічних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, зокрема: використання інноваційних технологій під час організації аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи, написання курсових робіт та у процесі виховної роботи; підвищення фахового рівня шляхом участі у професійних конкурсах, семінарах, тренінгах, методичних об’єднаннях, організаціях; створення відповідної інформаційної та матеріальної бази, здатної забезпечити потреби студента та вимоги викладача; використання методу проектів. Дослідження ефективності використання методу проектів у педагогічних ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації представлено сьогодні не в повному обсязі, тому мета нашої статі – визначити місце і роль методу проектів у процесі підготовки майбутнього вчителя початкової школи у вищих педагогічних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Метод проектів як педагогічна технологія передбачає: співробітництво і продуктивну комунікацію, спрямовану на спільне розв’язання проблем; розвиток умінь виділяти головне, ставити цілі, планувати діяльність, розподіляти функції та брати на себе відповідальність, критично міркувати; самостійно здобувати, аналізувати, синтезувати та оцінювати отриману інформацію; створювати новий продукт, розвивати навички адекватної оцінки та самооцінки, досягати значимих результатів у самоосвіті.

Завдяки методу проектів теоретичні знання у процесі активного навчання стають усвідомленими, студент розвиває і удосконалює не лише іншомовні уміння і навички, вчиться співпрацювати у команді, а й набуває умінь, необхідних у майбутній професійній діяльності, зокрема, планувати заняття, прогнозувати, проводити мозкову атаку, групову роботу, рефлексію, розробляти критерії оцінювання тощо. Типологія навчальних проектів, які використовуються у ВНЗ, різноманітна: дослідницькі, інформаційні, ігрові, рольові, сценарні, творчі, видавничі тощо.(Рис. 1)


Рис. 1 Типологічна класифікація проектів у педагогічному ВНЗ
Досвід викладачів іноземних мов Луцького педагогічного коледжу вказує на можливість використання методу проектів як форми підсумкового заняття з теми (складання модуля), у процесі проведення практичних занять з дисципліни, методики, під час пробної та державної практики у початковій школі, при організації самостійної, індивідуальної роботи студентів, у позанавчальній діяльності. Студенти коледжу брали участь у телекомунікаційному інформаційному проекті педагогічна олімпіада "Студент ХХІ століття", міжнародному дослідницькому проекті "Інтернет-біржа молодіжних ініціатив", місцевих видавничих проектах "Видаємо газету" та "Поетичний альманах" тощо. Алгоритм виконання будь-якого проекту відображено у Рис. 2



Рис. 2 Алгоритм виконання проекту у педагогічному ВНЗ
На початковому етапі навчання ІМ передбачається повністю контрольоване навчання. Комунікативні вправи, рольові ігри, практичні мінізавдання покликані сформувати необхідні дослідницькі, аналітичні, оціночні уміння, розвивати навички творчого мислення, роботи у групі тощо. За таких умов доцільно впроваджувати короткотермінові творчі, дослідницькі проекти наприкінці теми чи розділу, які не потребують значного використання ІКТ, детального дослідження, глибокого аналізу матеріалу, не передбачають ретельного синтезу нового продукту, самооцінювання. Основна мета даного етапу – сформувати базові лінгвістичні уміння і навички, пошукові, комунікативні уміння, закласти основи для подальшого розвитку студента, навчити працювати з комп’ютером.

Тематика проектів вибирається з блоку "Людина і суспільство", відображаючи зміни у соціальному досвіді першокурсників. Таким чином, зміст навчання тісно пов'язаний з особистим і громадським життям студентів, їх навчальними інтересами. Участь студента у виборі теми, структуруванні проекту, висуненні гіпотез, створенні критеріїв оцінювання недостатньо активна, тому викладач керівну функцію на даному етапі бере на себе.

З часом лінгвістичні, проектувальні, дослідницькі, творчі уміння і навички удосконалюються і постає потреба в ускладненні проектів. Зростаючий рівень сформованості мовленнєвих навичок та вмінь дає можливість студентам 2-3 курсів працювати над темами, складнішими за своїми ідеями та концепціями – блоки "Англомовний світ та Україна", "Сучасне життя". У ході виконання проекту студенти вчаться проводити соціологічне опитування, анкетування та інтерв'ю, самостійно планують хід дослідження, працюють з автентичними матеріалами, аналізують, синтезують та оцінюють отримані результати тощо, удосконалюють мовленнєву діяльність, розвивають когнітивні стратегії. На даному етапі студенти беруть участь у творчих, видавничих, ігрових короткотривалих навчальних проектах.

ІІІ – етап професійного становлення майбутнього педагога охоплює 3-4 курси. Робота над тематичним блоком "Професія" починається з другого семестру 3-го курсу. Ці теми відтворюють специфіку майбутньої професійної діяльності студентів. Усі тематичні блоки спрямовані певною мірою на розвиток інтеркультурних навичок та вмінь. На даному етапі студент вивчає певний аспект обраної теми, дослідження у ході проекту проводиться всією групою.

На нашу думку, за допомогою методу проектів у педагогічних коледжах та училищах створюються умови для: організації освітньо-розвивального середовища на основі збагачення особистісним змістом програмового змісту іншомовної освіти, в якому студент виступає суб’єктом індивідуального професійного становлення; оцінки і самооцінки способів продуктивної навчальної діяльності студента; засвоєння нових знань студентами на основі постійного перетворення набутого суб’єктивного досвіду; структурування навчального матеріалу, забезпечення можливостей використання ІКТ, вибору змісту, виду та форми для виконання індивідуальних завдань – проектів, відповідно до наявного суб’єктивного досвіду; активного стимулювання студентів до самостійної навчально-пізнавальної діяльності, забезпечення можливостей для самоосвіти, саморозвитку, самовираження у процесі оволодіння іншомовними знаннями.



Ефективність використання методу проектів підтверджується значним покращенням якості підготовки фахівців, про що свідчать результати підсумкової державної атестації (екзамен з іноземної мови і захист випускної кваліфікаційної роботи з методики викладання іноземної мови), підвищення теоретичного і практичного рівнів проведення уроків у початковій школі.

Висновки за результатами даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Отже, метод проектів повністю орієнтований на студента як суб'єкта навчально-дослідницької діяльності, враховує його потреби та інтереси, позитивно впливає на професійну підготовку майбутнього педагога, тому варто включити метод проектів до навчальної програми викладання ІМ у вищих педагогічних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації з метою підвищення ефективності аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи; широко використовувати метод проектів під час пробної та державної педагогічної практики, у процесі викладання іноземної мови та організації позакласної роботи у початковій школі; проводити науково-практичні конференції, науково-методичні семінари, конкурси студентських проектів (іноземною мовою) з метою поширення досвіду впровадження методу проектів у ВНЗ на регіональному та державному рівнях; готувати і видавати посібники, методичні рекомендації на допомогу викладачу ІМ та студенту-практиканту для організації навчання з використанням методу проектів; розробити систему тренінгів "Особливості використання методу проектів у навчально-виховному процесі педколеджу" для викладачів, студентів–практикантів, учителів початкової школи.

Література

  1. Концепція педагогічної освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1999. – № 8. – С. 9-23.

  2. Бондаренко О.Ф., Бігич О.Б. Сучасні тенденції професійної підготовки вчителя іноземної мови для початкової школи //Іноземні мови. – 2002. – № 4. – с. 48-51.

  3. Бокарёва Г.В. Проектная работа как эффективный метод обучения иностранным языкам / Бокарёва Г.В., Образцова Е.М. // Наукові записки міжнародного гуманітарного університету. – 2007. – № 6. – С. 99-104.

  4. Гузеев В. В. та ін. Консультації: метод проектів / В. В. Гузеев, Н.В. Новожилова, А.В Рафаева, Г. Г Скоробогатова // Педагогічні технології. – 2007. – № 7. – С. 105-114.

  5. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології : Навчальний посібник / І.М. Дичківська – К. : Академвидав. – 2007. – 352 с.

  6. Євтух М.Б. Забезпечення якості вищої освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства / Євтух М.Б., Волощук І. С. // Педагогіка і психологія. – 2008. – № 1. – С. 70-74.

  7. Коряковцева Н.Ф. Современная методика организации самостоятельной работы изучающих иностранный язык: Пособие для учителей – М: АРКТИ, 2002. – С. 124 – 142.

  8. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учебное пособие для студентов пед. вузов и системы повышения квалификации пед. кадров/ Е.С. Полат, М.Ю. Моисеева, А.Е. Петров, /Под. ред. Е.С. Полат. – М.: Изд. центр "Академия", 2002.

  9. Stern, H.H. Fundamental Concepts of Language Teachіng / Stern, H.H. – Oxford : Oxford Unіversіty Press, 2009. – 351 p.

М.А. Федорец

Использование метода проектов как средства повышения эффективности подготовки будущих учителей начальной школы в высших педагогических учебных заведениях І-ІІ уровня аккредитации

Резюме

В статье проанализировано сущность метода проектов как средства эффективной подготовки учителя иностранных языков для начальной школы, его основные задания, функции, этапы организации и условия преобразования в учебный процесс, которые обеспечивают повышение качества подготовки специалистов. Представлено алгоритм внедрения метода проектов в учебно-воспитательный процес преподавания иностранного языка, апробированный в педколедже; предложено типологию и тематику учебных проектов, которые наиболее удачно подходят для имплементации в учебно-воспитательный процесс ВНЗ І-ІІ уровней аккредитации с целью обеспечения условий для индивидуальной самореализации студента, которая обеспечивает проектирование траектории личностного и профессионального развития.
Ключевые слова: метод проектов, этапы проекта, алгоритм выполнения проекта, типология проектов для педагогических ВУЗов.

M.A.Fedorets’

Usіng the methods of project as means to enhance the future elementary school teachers traіnіng іn hіgher educatіonal establіshments of the 1st-2nd levels of accredіtatіon

Summary

Іn the artіcle the essence of the method of projects as a means of the effectіve traіnіng of the foreіgn language teachers for the prіmary school іn the hіgher educatіonal establіshments іs analyzed, іncludіng іts maіn objectіves, functіons, stages of organіzatіon and condіtіons of іts іmplementіng іnto the educatіonal process provіdіng upgradіng teachers traіnіng process. The algorіthm of usіng the method of projects іn the educatіonal process of teachіng Englіsh approbated іn the pedagogіcal college іs represented. The typology and the themes of the educatіonal projects approprіate for the іmplementatіon іnto the educatіonal process of Hіgher educatіonal establіshments of the І-ІІ levels of accredіtatіon wіth the aіm of the fulfіllment of the condіtіons for the students іndіvіdual self-realіzatіon are suggested.
Key words: іnnovatіve technologіes, project method, іntercultural communіcatіon, іnformatіve space, personalіty-orіented approach.

УДК 378 О. В. Набільська
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
У статті висвітлено теоретично обґрунтовані питання підготовки майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів. Розглянуто сутність понять "підготовка майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів". Автор стверджує, що готовність майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів є результатом їх професійно-педагогічної підготовки і передбачає розвиток інтелектуальної, емоційної і вольової сфер психіки людини, в єдності з удосконаленням їх моральних та етичних якостей.
Ключові слова: майбутні вчителі, екологічна підготовка, екологічне виховання, екологічна освіта, природоохоронне просвітництво.
Постановка проблеми. У сучасних умовах екологічної кризи, що характеризується загостренням протирічч у взаємовідносинах між суспільством і природою, виникненням складних глобальних екологічних проблем, на особливу увагу заслуговує проблема виховання екологічно грамотного високоморального і здорового покоління, здатного існувати і розвиватись у складних умовах мінливого середовища. Це має вирішуватися шляхом екологізації сучасної науки та освіти, перегляду змісту, форм і методів навчання у школі та підготовки у вищому навчальному закладі майбутніх учителів до екологічного виховання учнів.

Аналіз публікацій з проблеми дослідження показав, що сьогодення висуває нові вимоги до підготовки майбутніх учителів. Проблема підготовки майбутніх фахівців до професійної діяльності була предметом вивчення багатьох учених (О. А. Абдулліна, А. М. Алексюк, Ю. С. Алфьоров, О. С. Анісімов, М. А. Байдан, Є. С. Барбіна, І. М. Богданова, Є. В. Бондаревська, Ф. Н. Гоноболін, П. М. Гусак, І. А. Зимова, Т. А. Ільїна, Л. В. Кондрашова, Н. В. Кузьміна, В. А. Сластьонін, Н.Ф. Тализіна та ін.).

У дисертаційних роботах учених знайшли відображення питання системи формування складових екологічної культури (Л. Б. Лук’янова), формування у студентів природничо-наукової картини світу (А. В. Степанюк), комплексного формування у дітей дбайливого ставлення до рослинного світу (Г. С. Марочко), теорії і методики формування еколого-педагогічної культури вихователя дошкільного закладу в системі вищої педагогічної освіти України (Н. В. Лисенко), проблем екологічної освіти у педагогічній теорії і практиці роботи шкіл України (І. М. Костицька), змісту учнівських дослідницьких робіт з екології у позашкільних закладах (Г. П. Пустовіт) та ін.

Мета статті полягає у висвітленні теоретичного аспекту підготовки майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів.

Виклад основного матеріалу. Поставивши собі за мету обґрунтувати поняття "підготовка майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів", ми звернули увагу на той факт, що існують і такі поняття, як "екологічна підготовка", "екологічне виховання", "природоохоронне просвітництво".

Розглянемо сутність понять "підготовка майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів".

Сучасні підходи пов’язані зі створенням сприятливих умов для освоєння культури і саморозвитку людини. Сьогодні до підготовки майбутніх учителів висувають такі загальновизнані вимоги, як: гуманізація, особистісна орієнтація, педагогічна майстерність, орієнтація на особливості вітчизняної культури і вітчизняну педагогічну антропологію. Головними напрямами реформи освіти стають: повернення до людини, звернення до її духовності, боротьба зі сциєнтизмом, інтеграція окремих наук.

На основі здійсненого аналізу, на наш погляд, найважливішими є риси особистості майбутнього вчителя: багатий духовний світ; зовнішня і внутрішня культура; наукова і методична підготовка; професійний пошук; любов до дітей і знання дитячої психології; любов до природи та екологічна відповідальність.

У досвіді ряду вищих педагогічних закладів склалася певна модель екологічної підготовки студентів під час вивчення природничих дисциплін. Вона включає в себе екологізацію дисциплін суспільно-політичного, психолого-педагогічного та спеціального циклів і педагогічної практики, стає аспектом самостійної діяльності студентів.

У процесі екологічної підготовки цілеспрямовано формується екологічний стиль мислення, який включає екологічне, юридичне, моральне, естетичне ставлення до природи. Це означає, що екологічно підготовлена людина усвідомлює місце людини у природі, має активну життєву позицію щодо здійснення заходів з охорони та оптимального використання природних ресурсів.

Ступінь спільного вирішення даної проблеми зумовлюється відповідним чином підготовленими педагогічними кадрами. Аналіз цього питання свідчить, що еколого-природоохоронна підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів полягає у розробці відповідної концепції та професійних умінь здійснення загального еколого-природоохоронного виховання у початковій освіті, педагогічних коледжах та університетах.

Головними напрямами даної підготовки є:

– усвідомлення спеціальної значущості екологічної освіти підростаючого покоління, оволодіння його психолого-педагогічними основами і відповідними професійними вміннями;

– оволодіння системою наукової бази та практичних навичок охорони природи (збереження, раціональне використання природних ресурсів);

– поглиблене вивчення, систематизація та інтеграція знань у галузі екології та охорони природи;

– практична громадська природоохоронна діяльність студентів за спільним планом деканів і громадських організацій факультетів з охопленням усіх років навчання у вищих педагогічних навчальних закладах, в тому числі і літньої польової практики;

– дослідна робота в галузі екології та охорони праці та еколого-природоохоронного освіти, написання курсової та дипломної робіт [1].

Важливо зазначити, що в екологічній підготовці обов’язково необхідно здійснювати особистісно-орієнтований підхід:

1. У центрі освітнього процесу знаходиться сам учень, формування його особистості здійснюється засобами даного конкретного навчального предмета.



2. Навчальний процес передбачає організацію та управління діяльністю учнів у співпраці та педагогічному спілкуванні з викладачем, яка спрямована на їх всебічний розвиток і опанування ними предметних знань.

Екологічні проблеми мають багатоаспектний характер і можуть бути вирішені позитивно тільки на основі міжпредметних зв’язків, які в умовах сучасної підготовки вчителя вирішуються з великими труднощами. Подолання роз’єднаності предметів вимагає посилення уваги і організованості, систематизації навчального матеріалу. Жоден шкільний предмет не може вирішити самостійно завдання формування екологічної культури. Необхідні спільні зусилля. Взаємодію різних галузей знань екологічної освіти може бути забезпечено за рахунок системи організаційних форм "міжпредметного характеру".

Розглянемо поняття "екологічна освіта", "екологічне виховання", "природоохоронне просвітництво".



На думку Е. Манушина, мета екологічної освіти – формування в учнів уміння осмислювати факти та наукові ідеї, предметом яких є навколишнє середовище, як в локальному, так і в глобальному масштабі і виконання їх у повсякденному житті [2].

Під екологічною освітою Е. Флешар розуміє процес, кінцевими результатами якого є формування відповідних знань і навичок теоретичної і практичної роботи у сфері екології та охорони навколишнього середовища. Екологічна освіта покликана формувати у структурі особистості пізнавальні орієнтири і духовні цінності, необхідні для відповідного ставлення людини до навколишнього середовища, позитивного і дбайливого ставлення до природи, до всіх форм її прояву [6].



На нашу думку, найбільш повним і аргументованим є визначення, що екологічна освіта майбутнього вчителя становить складну багатопланову сукупність методологічних, ідейних, дидактичних, методичних та організаційних засобів впливу на студентів з метою формування у них професійної готовності до природоохоронної роботи в школі. Головне їх призначення – орієнтація студентів на завдання їх майбутньої педагогічної діяльності за освітою школярів у сфері навколишнього середовища [5].

У системі екологічної освіти М. М. Моїсеєв виокремлює три істотно різних напрями. Перший напрямок слід назвати світоглядним. Він безпосередньо продовжує той освітній (швидше, виховний) напрям, який було закладено ще у середній школі Незалежно від тієї сфери діяльності, яку обирає майбутній фахівець, він повинен мати повноцінне уявлення про світоустрій, певний філософський фундамент для своєї діяльності, емпірично обґрунтований раціоналістичним баченням людини у біосфері, і бути спроможним спиратися на наочні досягнення природничих наук.

Другий напрямок – екологічний професіоналізм майбутнього фахівця. Якщо перший напрямок є досить універсальним, то другий пов’язаний із характером майбутньої діяльності студента, із його здатністю приймати найбільш раціональні, конструктивні, технологічні, господарські або адміністративні рішення з урахуванням екологічних факторів. Така підготовка має бути абсолютно різною у навчальних закладах різного профілю.

Третій напрям діяльності обумовлений необхідністю підготовки фахівців, здатних вирішувати численні завдання, пов’язані із взаємовідносинами людини і навколишнього середовища. [3].

Отже, екологічна освіта – це опанування системи екологічних знань, цінностей і мотивацій, умінь і навичок, а також досвіду пізнавальної та практичної діяльності у природі та з її охорони.

Вивчення матеріалів і документів різних міжнародних організацій, які співпрацюють у галузі екологічної освіти (ЮНЕСКО, ЮНЕП, РЕВ та ін) дозволяє виділити основні принципи екологічної освіти:

– міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури;

– систематичність і безперервність вивчення екологічного літератури;

 єдність інтелектуального і емоційно-вольового починається у діяльності учнів з вивчення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

 взаємозв’язок глобального, національного і краєзнавчого у розкритті екологічних проблем у навчальному процесі.

Природоохоронне просвітництво полягає у здійсненні науково обґрунтованої системи педагогічних впливів, спрямованих на виховання почуття поваги до природи, виявлення мотивів природоохорони, оволодіння основними навичками, поняттями охорони навколишнього середовища, збереження раціонального використання і відтворення природних ресурсів; вироблення у студентів потреби в практичній участі в цій найважливішій сфері діяльності.

Екологічне виховання – це спеціальна виховна діяльність, спрямована на розвиток екологічної освіченості і формування екологічних умінь, морально-естетичних почуттів і твердої волі у здійсненні природоохоронної роботи. Екологічне виховання має бути випереджальним і, отже, має відображати стан науки, еволюціонувати слідом за розвитком наукових завдань і програм, готувати до вирішення чергових проблем суспільства.



У процесі екологічного виховання у людей цілеспрямовано формується екологічний стиль мислення, який включає екологічне, юридичне, моральне, естетичне ставлення до природи. Екологічно вихована людина розуміє місце людини в природі, має активну життєву позицію у здійсненні заходів з охорони та використання природних ресурсів.

Концепція екологічної освіти представлена у "Декларації конференції ООН про середовище людини", прийнятої у Найробі (1982 р.), у якій йдеться про значення освіти в посиленні суспільного усвідомлення важливості екологічних проблем.

У "Програмі дій" зустрічі на вищому рівні "Планета Земля" у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) йшлося про забезпечення просвіти з питань розвитку та збереження навколишнього середовища людей різного віку.

Для України найважливіше місце у вирішенні проблем екології відіграє міжнародна співпраця на регіональному рівні.

Серед принципів, на яких базується концепція сталого розвитку України основними є:



  • забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

  • невід’ємність охорони навколишнього середовища від процесу розвитку суспільства;

  • відповідальність держави за погіршення стану навколишнього середовища;

  • розвиток національного потенціалу країни для забезпечення її сталого розвитку.

Висновки. Таким чином, перераховані та багато інших аналогічних фактів обумовлюють нагальну потребу використання системи дієвих заходів щодо суттєвого поліпшення стану навколишнього природного середовища, екологічного виховання як спеціальної виховної діяльності, спрямованої на розвиток екологічної освіченості і формування екологічних умінь, морально-естетичних почуттів і твердої волі у здійсненні природоохоронної роботи. До цього виду діяльності має бути готовий учитель загальноосвітньої школи.

З огляду на зазначене стверджуємо, що готовність майбутніх учителів початкових класів до екологічного виховання учнів є результатом їх професійно-педагогічної підготовки і передбачає розвиток інтелектуальної, емоційної і вольової сфер психіки людини в єдності з удосконаленням їх моральних та етичних якостей.

Література

  1. Габев Я.И. Основы эколого-природоохранительного образования / Я.И. Габев. – Кишинев: КГИ, 1987. – 87 с.

  2. Манушин Э.А. Развитие информационных технологий в образовании. Аналитический доклад / Э.А. Манушин – М. : МНЭПУ, 1997. – 75 с.

  3. Моисеев А.Н. Историческое развитие и экологическое образование./ А.Н. Моисеев – М.: МНЭПУ, 1995. –52 с.

  4. Пустовіт Н.О., Плечова З.Н. Екологічні задачі, ігри та вікторини : навч. посібник / Н.О. Пустовіт, З.Н. Плечова. Межд. фонд "Відродження". – К. : Наук. думка, 1996. –72 с.

  5. Сластенин В.А., Мищенко А.П. Профессионально-педагогическая подготовка современного учителя / В.А. Сластенин, А.П. Мищенко // Советская педагогика. –1991. – № 10. – С. 79–85.

  6. Флешар Е. Дидактичні основи підготовки студентів-майбутніх учителів-біологів до реалізації екологічної освіти : автореф.... д-ра пед. наук. – К., 2000. –30 с.

А. В. Набильська

ПОДГОТОВКА БУДУЩИХ УЧИТЕЛЕЙ НАЧАЛЬНЫХ КЛАССОВ К ЭКОЛОГИЧЕСКОМУ ВОСПИТАНИЮ УЧАЩИХСЯ: ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Резюме

В статье освещены теоретически обоснованные вопросы подготовки будущих учителей начальных классов к экологическому воспитанию учащихся. Рассмотрена сущность понятий "подготовка будущих учителей начальных классов к экологическому воспитанию учащихся". Автор утверждает, что готовность будущих учителей начальных классов к экологическому воспитанию учащихся есть результатом их профессионально-педагогической подготовки и предусматривает развитие интеллектуальной, эмоциональной и волевой сферы психики человека в соединении с совершенствованием их моральных и этических качеств.
Ключевые слова: будущие учителя, экологическая подготовка, экологическое воспитание, экологическое образование, природоохранное просвещение.

O.V. Nabіl’s’ka

prіmary school teachers traіnіng TO ENVІRONMENTAL EDUCATІON

of pupіls: theoretіcal aspects

Summary

The artіcle hіghlіghts the theoretically grounded іssues of traіnіng prіmary school teachers for envіronmental educatіon of pupіls. The essence of the concept "traіnіng prіmary school teachers for envіronmental educatіon of pupіls іs shown. The wіllіngness of prіmary school teachers for envіronmental educatіon of pupіls іs the result of theіr vocatіonal and educatіonal traіnіng and іt provіdes the development of іntellectual, emotіonal and volіtіonal human psyche іn connectіon wіth the іmprovement of the moral and ethіcal qualіtіes.
Key words: future teachers, envіronmental traіnіng, envіronmental educatіon.


УДК 378.147(477) Н.Є. Полтавська
РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ КООПЕРАТИВНОГО НАВЧАННЯ
У публікації проаналізовано теоретичний аспект з проблеми визначення комунікативної компетентності як професійно значущої якості майбутніх вчителів; розкрито сутність поняття "комунікативна компетентність"; запропоновано психолого–педагогічні умови, які допоможуть майбутньому вчителеві оволодіти комунікативної компетентністю, як однією із найважливіших складових конкурентноздатного фахівця. Охарактеризовано поняття "кооперативне навчання"; висвітлено практичне застосування деяких кооперативних форм навчання як засобів розвитку комунікативних якостей.
Ключові слова: комунікація, комунікативна компетентність, кооперація, кооперативне навчання, діалог.
Соціально–економічні зміни, реформування системи освіти на гуманістичних та демократичних засадах, перехід із предметного на особистісно-орієнтоване навчання створюють умови для саморозвитку, самореалізації особистості у навчальному процесі. Результативність процесу неможлива без ґрунтовного аналізу процесу професійної підготовки майбутніх учителів і пошуку шляхів її подальшого вдосконалення.

Сучасне суспільство потребує не вузьких спеціалістів – носіїв окремих виробничих функцій, а всебічно розвинених соціально активних особистостей, які мають фундаментальну наукову освіту, багату внутрішню культуру. Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності вчителя, зокрема вчителя початкових класів, особливо важливі професійно значущі якості.

До професійно значущих якостей ми відносимо такі блоки якостей: організаторські, комунікативні, мотиваційно-вольові, особистісні, лідерські.

Постановка проблеми. Враховуючи значимість освіти для розвитку країни, набуває актуальності питання якості освіти, професійної і комунікативної компетентності педагогічних кадрів, які спрямовують, організовують навчально-виховний процес, створюють умови для подальшого розвитку національної системи освіти.

В останні роки з’явилася велика кількість праць, у яких безпосередньо досліджуються питання комунікативної активності особистості. У численних студіях вітчизняних та зарубіжних авторів (А. Батаршев, Г. Васильєв, В. Казміренко, Л. Карамушка, А. Кідрон, Л. Кельман, Н. Коломінський, С. Максименко, Г. Міллер, К. Платонов, К. Роджерс, М. Форверг, Я. Шкурко та ін.) по-різному визначається роль і місце комунікативних здібностей у становленні та розвитку особистості. Це поняття наповнюється особливим змістом відносно проблеми зазначених здібностей у педагогічному спілкуванні (О. Бодальов, В. Кан-Калик, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, Р. Нємов, Л. Орбан-Лембрик, Г. Попова, Л. Савенкова, М. Савчин, В. Семиченко, С. Терещук, М. Тоба, Т. Щербан, Т. Яценко та ін.).

Важливе значення для дослідження означеної проблеми мають праці, в яких розглядаються питання, пов’язані з онтогенетичним розвитком спілкування (Л. Виготський, І. Кон, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Т. Пироженко, Л. Рубінштейн та ін.), механізмами регуляції та саморегуляції особистості (М. Боришевський, О. Киричук, С. Максименко та ін.), особливостями міжособистісної взаємодії у навчальному колективі (Н. Анікеєва, А. Добрович, Ю. Ємельянов, Г. Ложкін, В. Семиченко, Л. Петровська та ін.), національною спрямованістю освіти (А. Дмитренко, В. Москалець, М. Пірен, М. Савчин, М. Стельмахович, Р. Скульський та ін.).



Незважаючи на те, що проблема формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів знайшла своє висвітлення у ряді наукових праць, окремі аспекти означеної проблематики залишаються ще недостатньо вивченими. Мета статті полягає у висвітленні питання застосування кооперативного навчання майбутніх вчителів початкових класів як однієї з інноваційних технологій їх професійно-педагогічної підготовки, зокрема розвитку комунікативної компетентності.

Комунікативна культура вчителя виражається у знаннях ним мовного етикету, основ ефективного спілкування, змісту ділового одягу тощо. Педагог має вміти слухати співрозмовника; контролювати себе під час розмови; дотримуватись правил мовного етикету у спілкуванні; вести розмови з колегами, батьками. Основними мотивами та цінностями виступають: можливість знаходити спільну мову з людьми; необхідність володіти собою у будь-яких навчальних ситуаціях; використовувати власні здібності; постійно самовдосконалюватися. Про наявність комунікативної культури свідчать такі якості, як: володіння собою, висока культура, комунікативна компетентність.

До комунікативних якостей вчителя ми також відносимо окрім комунікативної компетентності, здібність до кооперації та групової роботи, поведінкові орієнтації при вирішенні конфліктної ситуації, соціальну компетентність при реалізації своїх цілей.

Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. "Комунікація" у перекладі з латині означає "загальне, розподілене між усіма". Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприйняли вас, як поставилися до окресленої проблеми.

Комунікативна компетентність – здатність встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми.

Комунікативна компетентність – сукупність навичок та вмінь, необхідних для ефективного спілкування.

Комунікативна компетентність – ситуативна адаптивність і вільне володіння вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки.



Компетентність у всіх видах спілкування полягає у досягненні трьох рівнів адекватності партнерів – комунікативного, інтерактивного і перцептивного. Отже, можна говорити про різні види компетентності ву процесі спілкування. Особистість повинна бути спрямована на отримання щедрої різноманітної палітри психологічних позицій, засобів, які допомагають цілісному самовираженню партнерів.

Отже, комунікативна компетентність - це сукупність комунікативних здібностей, комунікативних умінь та комунікативних знань, які адекватні комунікативним задачам і достатні для їх вирішення [4; 5; 9; 10].

Аналіз практики підготовки вчителів початкових класів у системі педагогічної освіти свідчить про наявність низки недоліків у їх комунікативній підготовці: по-перше, під час підготовки вчителів недостатня увага приділяється саме комунікативному аспекту, що провокує появу недоліків у сфері взаємовідносин та спілкування "викладач – студент".

У вищих навчальних закладах переважає такий підхід до професійної діяльності, за якого студенти мають справу не з контекстом майбутньої професійної діяльності, а з навчальними предметами. Це означає, що головною метою фахової підготовки майбутніх вчителів початкової школи залишається формування, перш за все, міцних предметних знань.

Реальна педагогічна дійсність насамперед потребує сформованих комунікативних якостей у майбутніх вчителів початкових класів як суб’єктів професійної діяльності.

Як наслідок, виникнення труднощів у навчальному процесі: невміння обирати оптимальний стиль спілкування, відсутність рівнозначних партнерських стосунків між викладачем та студентом під час занять, несприятливий психологічний мікроклімат у групі. Названі труднощі знижують ефективність та продуктивність навчально–виховного процесу.

Оскільки на етапі вузівського навчання не створюються належні умови для розвитку комунікативних компетентностей майбутніх педагогів, дана проблема розв’язується завдяки упровадженню кооперативних технологій навчання, оскільки ці технології мають значний потенціал формування комунікативних якостей.

За етимологічним словником кооперація (від лат. cooperatіo – співпраця) – форма організації праці, за якої значна кількість людей спільно бере участь в одному чи різних, але пов’язаних між собою процесах праці.

Співпраця (кооперація) – це спільна діяльність з метою досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи.

Вихідним є поняття "кооперативне навчання", яке являє собою таку форму організації навчальної співпраці, що сприяє виникненню особливих умов та реалізації специфічних способів взаємодії учасників навчального процесу, спрямованих на колективний пошук і розв’язання пізнавальних задач, які ставить педагог або формулюються колегіально групою студентів.

Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, протягом якого учні (студенти) працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх колег.

Кооперативна (групова) навчальна діяльність – це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою [6, с. 22].

Кооперативне навчання базується на специфічних принципах:


  1. позитивної взаємозалежності, що потребує від студентів усвідомлення відповідальності за власне навчання та навчання інших членів групи;

  2. взаємодії, тобто створення для студентів реальних умов для допомоги один одному;

  3. індивідуальної незалежності, що передбачає необхідність демонстрації кожним студентом результатів власної роботи;

  4. соціальної взаємодії, що вимагає від кожного члена навчальної групи позитивно розв’язувати проблеми та конфлікти, які можуть виникати у процесі спільної діяльності;

  5. перспективності – члени групи оцінюють не тільки власну роботу, але й висувають шляхи її подальшого вдосконалення. [2, с 135 ].

Комунікативні якості посідають невід’ємне місце у кооперативному навчанні, оскільки їх начвність у педагога та студентів є умовою реалізації технологій кооперативного навчання. Яке ж місце займає комунікація у кооперативному навчанні? Розглянемо далі докладніше педагогічні умови, завдяки яким уможливлюється процес кооперативного навчання:

  • організаційно–педагогічні;

  • дидактико–методичні;

  • соціально–психологічні.

До організаційно–педагогічних умов відносимо організацію комунікації у навчальному процесі. В основі комунікативного процесу в системі традиційного навчання лежить монолог педагога. Педагог іде з готовими знаннями до студентів. Взаємодія між учасниками освітнього процесу будується за ініціативи педагога відповідно до заздалегідь підготовленого плану заняття.

Такий спосіб комунікації дозволяє викладачеві за короткий проміжок часу передати студентам великий обсяг матеріалу, маючи зворотний зв’язок у вигляді коротких відповідей студентів. В. Біблер інтерпретує цю модель комунікації у такий спосіб: "при монолозі – тільки одна свідомість, один суб’єкт (педагог)..." [ 1, с. 34].

Кооперативне навчання допускає іншу форму комунікації на занятті, яку можна зафіксувати у вигляді моделі багатосторонньої комунікації: позиція викладача змінюється: він не домінує над студентами, а стає учасником навчальної діяльності. Комунікаційні зв’язки виникають не тільки між викладачем та студентами, але й між усіма студентами.

Педагогічні умови, що забезпечують організацію різнобічної комунікації:

1. Знання, що повідомляються педагогом, не повинні бути беззаперечними. Для успішної реалізації навчального процесу необхідно створювати ситуації "відкритого зіткнення власних сумнівів із протиріччями інших". Важливо, щоб ці протиріччя виникали під час діалогу між викладачем та між самими студентами з урахуванням їхніх інтересів, думок, поглядів і позицій.

2. Те, що педагоги традиційно вважали помилками у мисленнєвому процесі студентів, має сприйматися як процес просування до знань, як конкретна проблема на цьому етапі навчання. Це сприяє появі у студента бажання вчитися й разом із викладачем розв’язувати проблеми, що виникли.

3. Виклад педагогом готової інформації не виключається з навчального процесу, але місце й роль її змінюються. Монолог учителя застосовується, якщо:



– необхідно налаштувати студентів на вивчення нового матеріалу;

студенти не можуть вирішити проблему самостійно через брак інформації. У такому випадку педагог викладає лише основні положення певної теми, організовує їх активне обговорення.

У процесі різнобічної комунікації студенти отримують можливість поділитися своїми думками, враженнями й відчуттями у межах певної теми, розповісти про власні висновки й вислухати думки не тільки педагога, а й одногрупників.

Викладач виступає організатором процесу навчання, консультантом, фасілітатором, який ніколи не "замикає" навчальний процес на собі. Головними у процесі навчання стають зв’язки між студентами, їхня взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу, студенти беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

Важливим поняття кооперативного навчання є діалог.

Навчальний діалог в умовах кооперативного навчання – це складна, інтегрована, інтеркультурна та поліособистісна організація освітнього процесу, своєрідна дидактична система з м’яким стилем управління, вільна від таких хибних стереотипів як "єдина правильна відповідь", "істина у останній інстанції", "викладач все знає, тому завжди правий" та інші. Діалогічна форма навчання стає можливою за наявності толерантності – однієї із найважливіших професійно значущих якостей як самого педагога, так і студентів – активних співучасників діалогічного навчального процесу.

О. Джуринський зазначав: "ефективним є групове навчання, яке передбачає відмову від діалогу "учитель – учень" і перехід до потрійних взаємовідносин "учитель – група – учень". Клас поділяється на рухомі за складом невеликі групи, кожна з яких по–своєму опановує навчальний матеріал. Мотивація є не конкурентною, а кооперативною: співпраця виходить на перший план".

На заняттях у кооперативному навчанні має панувати атмосфера пошуку та відкритості. Викладач і студенти ставлять одне до одного запитання, аналізуючи проблеми й ухвалюючи рішення. Студенти мають певні ролі під час виконання завдань, застосовують на практиці знання, уміння, навички: роблять припущення, збирають інформацію, впорядковують її, ставлять під сумнів висновки та достовірність джерел, оцінюють інформацію.

Навчальний простір має бути побудований таким чином, щоб зробити невимуеною і природною співпрацю та комунікацію студентів. Цей простір можуть конструювати як педагоги, так і студенти, використовуючи різні засоби, що забезпечують освітню діяльність або є її результатами: плакати з програмою предмета, результатами групової роботи; навчальні матеріали, зроблені педагогом; різноманітні проекти, буклети, виготовлені студентами.

Найбільш поширеними формами організації навчання виступають наступні: формальні скооперовані групи, групи студентського бригадного поділу досягнень, джігсо, неформальні кооперовані групи. Технології, що сприяють практичній реалізації кооперованого навчання студентів наступні: "мозаїка", "класичні пари" та "класичні трійці", "акваріум", "вертушка" та інші. Вищезазначені методи характеризуються цілою низкою особливостей, зокрема:

– базуються на спілкуванні як життєвій необхідності людини;



створюють умови для діалогу або полілогу між усіма учасниками процесу навчання, вимагають поетапної соціально-психологічної підготовки навчальної групи до продуктивного структурного спілкування: участь у діалозі потребує вміння не лише слухати, але й чути, не тільки говорити, але й бути зрозумілим;

– виробляють уміння працювати в групі для знаходження спільного, узгодженого рішення шляхом багаторазового висування пропозицій і отримання відгуків на них;



– поступово формують комунікативні поняття через сенсорне сприйняття, діалог-дискусію, рольову гру, життєву практику [4; 5; 7; 8].

Висновок. Аналіз існуючої на даний момент практики професійної підготовки вчителів початкових класів свідчить про наявність низки недоліків у їх комунікативній компетентності. Існує суперечність між вимогами, з одного боку, до професіоналізму педагогів, з іншого – до рівня їх комунікативної підготовленості.

Отже, провідним напрямком у системі підготовки педагогічних кадрів постає формування та розвиток їх провідних комунікативних якостей.

Усе це можливе завдяки введенню до освітнього процесу технологій кооперативного навчання.

Література

  1. Библер В. Культура : диалог культур (опыт определения) / В. Библер // Вопросы философии. – 1989. – № 6. – С. 34.

  2. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире / А. Н. Джуринский. – М., 1999. – С. 134 – 141.

  3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології / І. М. Дичківська. – К., 2003. – С. 56 – 78.

  4. Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении : спец. практикум по социальной психологи / Ю. М.Жуков. – М. : МГУ, 1990. – 104 с.

  5. Заброцький М. М. Комунікативна компетентність учителя : сутність і шляхи формування / М. М. Заброцький. – Київ – Житомир : Волинь, 2000. – 32 с.

  6. Інтерактивні технології навчання : теорія, досвід : метод, посіб. / авт.-уклад. : О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.П.Н., 2002. – 136 с.

  7. Карамушка Л. М. Психологія освітнього менеджменту / Л. М. Карамушка. –К. : Либідь, 2004. – 424 с.

  8. Карамушка Л. М. Використання інтерактивних технік у процесі підготовки менеджерів та персоналу освітніх організацій до управління : метод. рекоменд. / Л. М. Карамушка. – Рівне, 2003. – 20 с.

  9. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К., 2003. – 568 с.

  10. Петровская Л. А. Компетентность в общении : социально-психологический тренінг / Л. А. Петровская. – М., 1989. – 216 с.


Н.Е. Полтавская

Развитие коммуникативной компетентности будущих учителей начальных классов в процессе использования технологий кооперативного обучения

Резюме

В публикации проанализировано теоретический аспект проблемы определения коммуникативной компетентности как одного из профессионально значимих качеств будущих учителей начальных классов; раскрыта суть понятия "коммуникативная компетентность"; предложены психолого-педагогические условия, которые помогут будущему учителю овладеть коммуникативной компетентностью, как одной из самых важных составляющих конкурентноспособного специалиста. Охарактеризовано понятие "кооперативное обучение"; отображена необходимость практического применения кооперативных технологий как средств развития коммуникативных качеств учителя.
Ключевые слова: коммуникация, коммуникативная компетентность, кооперация, кооперативное обучение, диалог.

N.E. Poltavs’ka

junіor school teachers communіcatіve competence Development іn the process of usіng the cooperatіve forms іn teachіng

summary

The artіcle deals wіth the theoretіcal aspects of the problem of іmportant communіcatіve qualіtіes of junіor school teacher, the notіon "communіcatіve competence" іs revealed; psycho – pedagogіcal condіtіons helpіng the future teachers to get communіcatіve competence of competіtіve specіalіst are suggested. Practіcal applіcatіon of cooperatіve technologіes as facіlіtіes of developіng the teacher’s communіcatіve qualіtіes іs represented.
Key words: communіcatіon, communіcatіveness, communіcatіve qualіtіes, cooperatіon, dіalogue.


УДК 378.371.14 Н.В. Кардашова
Метод проектів як пріоритетний напрям розвитку освітніх інновацій у викладанні іноземних мов у ВНЗ
У статті доведено необхідність впровадження проектної методики у навчальний процес під час вивчення іноземних мов у ВНЗ. У статті розкрито сутність методу проектів, умови його втілення в навчальний процес та етапи його організації. Визначено основні принципи використання проектної технології у вищих навчальних закладах в рамках методичних принципів навчання іноземних мов. З’ясовано роль і місце проектної методики у навчанні студентів іноземної мови у вищих навчальних закладах.
Ключові слова: метод проектів, інноваційні технології, іноземні мови, система освіти, принципи.
Постановка проблеми. Розширення економічних, політичних та культурних зв’язків між країнами, розвиток міжнародних засобів масової комунікації, міждержавна інтеграція в галузі освіти й, отже, розширення можливостей одержання якісної освіти не тільки в себе в країні, а й за кордоном сприяють підвищенню статусу іноземної мови як засобу спілкування й взаєморозуміння. Практичне володіння іноземними мовами дає людині можливість зайняти в суспільстві більш високий соціальний стан і підвищити свій матеріальний добробут.

Необхідність постійного вдосконалення системи і практики освіти обумовлені соціальними змінами, що відбуваються у суспільстві. Питання підвищення якості освіти і рівня вихованості особистості були і залишаються пріоритетними в сучасній методиці викладання іноземних мов.



На сучасному етапі особливо актуальним стає створення системи освіти, яка відповідає вимогам сучасного суспільства і дає можливість майбутнім фахівцям одержати міцні знання іноземної мови, оволодіти практичними вміннями та навичками іншомовного спілкування. Провідне значення у цьому процесі має проектна форма навчання. Як свідчать дослідження та практика, у вищих закладах освіти приділяється недостатньо уваги використанню проектної технології як ефективного навчання іноземним мовам. Саме це й зумовлює неабияку актуальність підвищення рівня знань майбутніх фахівців засобами проектної форми навчання.

Метою статті є розкрити сутність методу проектів, умови його втілення в навчальний процес та етапи його організації.

Звернемося до поняття "проектування" (від лат. projectus - кинутий вперед). Ведучи мову про проектування, варто зазначити, що ця категорія не є новою в педагогічній теорії. За останні десятиліття це поняття з’явилося в контексті нової програми освіти, запропонованої наприкінці 70-х років Королівським коледжем мистецтва Великобританії. Воно тісно пов’язане з проектною культурою, що є тією спільною формою, у якій реалізується мистецтво планування, винаходження, творення і виконання, і яка визначається як дизайн або проектування. Проектування, як відзначає Н.П.Сибірська [4, с. 344], представляє собою діяльність із створення образу майбутнього, передбачуваного явища. Воно є одним із компонентів творчості людини і засноване на плануванні, прогнозуванні, прийнятті рішень, розробці наукового дослідження.

Суть методу на заняттях з іноземної мови полягає у формуванні лінгвістичної та країнознавчої компетентності студента, тобто навчання практичному володінню іноземною мовою, вивчення культури країни-носія мови та більш повне пізнання рідної країни. Метод проектів забезпечує активну мовленнєву практику кожному учаснику, можливість формувати і формулювати думку, мислити іноземною мовою, вести активний діалог культур. Зручність методу проектів полягає у тому, що його можна використовувати в рамках програмового матеріалу під час вивчення будь-якої теми, оскільки вибір тематики проекту проводиться з урахуванням практичної значущості для студентів. Головним завданням викладача під час реалізації проектної технології є формулювання проблеми, яку будуть досліджувати та розв’язувати студенти.

Аналіз останніх досліджень. Метод проектів є цінним і з тієї точки зору, що він включає в себе практично всі методи навчання іноземних мов. Вивчення граматики та дослівного перекладу з наступним використанням набутих знань в роботі зі зв’язними оригінальними текстами є прикладом використання перекладних методів у ході підготовки проекту. Використання акустичних та моторних відчуттів при побудові і мовленні речення як цілісного витвору, пасивне сприймання мови на слух, наявність передтекстових запитань, на які потрібно знайти відповіді в процесі читання (пошук потрібної інформації при читанні "про себе") приклади включення в метод проектів елементів методик навчання усного мовлення (усний метод Г. Пальмера [3]; "вчись читати читаючи" М Уеста [6]; аудіолінгвальний метод Фріза і Ладо [2, с. 296]. Використання таблиць, які необхідно коментувати, комп’ютерної графіки, фільмів тощо є варіантами аудіовізуального методу французької групи лінгвістів і психологів [2, с. 298]. Під час презентації проекту учасник-доповідач перебуває в зміненому стані свідомості і в ситуації стресу, з одного боку, і необхідності давати відповіді на запитання, "захищатись" – з іншого, він автоматично застосовує сугестивний метод Г. Лозанова [2, с. 226], долаючи психологічний бар’єр, підвищуючи ефект засвоєння мови, активізуючи вивчений матеріал, резерви пам’яті, поводячи себе як активний учасник педагогічного процесу. Сама процедура захисту проекту будується таким чином, що учасники реально спілкуються в конкретній ситуації (комунікативний метод – Г. Уідоусан [7]), У. Литлвуд, Г. Піфо [2, с. 302], Ю Пассов [2, с. 276], привчаючи розуміти мову, слухаючи накази доповідача помічникам (метод повної фізичної реакції Д. Ашера [2, с. 304]), поводять себе, як актори. Під час репетиції презентація (драматично-педагогічний метод [2,с. 304]), реагують на мовчазні жести викладача, самостійно й активно спілкуючись з аудиторією ("мовчазний" метод Г. Гатегно [8]), тісно взаємодіють з викладачем, аудиторією та між собою без опори на підручник (груповий метод Ч. Каррена [2, с. 305]).

Метод проектів є таким, що охоплює в собі практично всі сучасні тенденції навчання іноземним мовам, що застосовуються вітчизняними і зарубіжними викладачами, підвищує мотивацію та особисту відповідальність учасника за прогрес в отриманні знань.

Метод проектів завжди потребує розв’язання проблеми. Результати проектів повинні бути відчутними: якщо це теоретична проблема, – то конкретне її розв’язання, якщо практична, – конкретний результат, готовий до впровадження в життя. Проектний метод навчання як педагогічна технологія включає в себе сукупність дослідницьких, проблемних, пошукових методів, креативних за своєю сутністю.

У ході виконання проектної роботи студенти навчаються самостійно думати, знаходити та вирішувати проблеми, використовуючи знання із різних предметних областей, висувати гіпотези, формулювати висновки. Тематика методу проекту в курсі іноземної мови може використовувати будь-які проблеми, дисципліни, галузі знання, культури, соціальні відносини тощо. Важливо, щоб проблема формулювалась таким чином, щоб мало місце обов’язкове включення фактів та інформації з різних галузей знання, включала в роботу всіх учасників проекту, пропонуючи кожному завдання з врахуванням його рівня мовної підготовки. Теми можуть бути пов’язані з країнами-носіями мови, країною проживання, використовуючи порівняння фактів, явищ, подій, історії, умов життя людей, менталітету, традицій, релігії, спортивного життя, сімейних цінностей.

Проектна робота дозволяє виключити формальний характер вивчення мови й активізує взаємодію студентів для досягнення практичного результату навчання мові. Викладачеві в проекті приділяється роль координатора, експерта, додаткового джерела інформації.

Метод проектів потрібно використовувати після вивчення теми. Працюючи над проектом, орієнтованим на самостійну діяльність студентів – індивідуальну, парну, групову, яку вони виконують протягом певного відрізку часу, майбутні фахівці здійснюють дослідницьку й творчу діяльність.

Таким чином, основна ідея подібного підходу до навчання англійської мови полягає в тому, щоб перенести акцент із різних видів вправ на активну розумову діяльність студентів, що вимагає для свого оформлення мистецького володіння визначеними мовними засобами.

Ця технологія передбачає тимчасову і структурну завершеність проекту, а саме наявність чіткого алгоритму виконання дій. Аналізуючи вищесказане, визначимо основні принципи використання проектного навчання у вищих навчальних закладах в рамках методичних принципів навчання англійської мови:



1. Принцип комунікативності. Цей принцип обумовлює всю навчально-пізнавальну діяльність студентів у процесі здійснення проекту, маючи на увазі цілеспрямований, мотивований характер її мовленнєвої діяльності, практичну орієнтацію кожного заняття. Особистісно-значиме, мотивоване мовне висловлювання студента в процесі виконання проекту є головною умовою формування мовленнєвої діяльності говоріння. Виділяють наступні принципи комунікативного підходу в рамках проектної методики навчання англійської мови:

А) у процесі проектного навчання студенти включаються в пізнання навколишнього світу і виконують проблемні завдання, які розвивають самосвідомість, мислення;

Б) у процесі проектної діяльності студенти беруть активну участь у формуванні провідних і поточних (проміжних) цілей і задач; шукають шляхи їх вирішення, вибирають оптимальне рішення при наявності альтернативи, здійснюють і аргументують вибір; передбачають наслідок вибору, діють самостійно: порівнюють одержане з необхідним; корегують діяльність з урахуванням проміжних результатів, об’єктивно оцінюють результат проектної роботи і результат проектування.

В) студентам дається можливість виражати власні думки, почуття, ділитися досвідом, Tom Hutchіnson [5, с. 11] при цьому стверджував: "Project work іs very personal. There іs nothіng sіmulated about the project. The students are wrіtіng about theіr own lіves: theіr house, theіr famіly, theіr own town, theіr dreams and fantasіes, theіr own research іnto topіc that іnterest them". Мова, за твердженням Т.Хатчинсона [5, с. 13], повинна бути засобом спілкування, і проектна робота дає студенту великі можливості користування мовою з метою її удосконалення.

Г) заохочується спільна робота студентів (у групах, командах). Робота в колективі й присутній при цьому "дух змагання" значно підвищує мотивацію студентів, даючи їм можливість обмінюватися ідеями і допомагати один одному.



Отже, у процесі активної розумової іншомовної діяльності при проектній роботі виникають різного роду зв’язки між іноземною мовою і власним світом студента, що сприяє розвитку комунікативної компетентності.

2. Принцип ситуативної обумовленості. Студенти беруть активну участь у різних видах діяльності, які імітують реальні ситуації. У процесі проекту організовується спільна робота студентів над особистісно-значимими темами.



3. Принцип проблемності. Цей принцип передбачає виконання проекту як вирішення комунікативно-пізнавальних задач різного рівня складності. В основі будь-якого проекту лежить проблема, що вимагає використання певних мовних засобів з боку студентів для її вирішення, яка, в свою чергу, має певну практичну і теоретичну пізнавальну значимість. Наприклад: 1. "Система шкільної освіти в Україні в країнах досліджуваних мов". (Проблема: чи можна побудувати школу майбутнього, взявши все позитивне, що є в шкільній освіті України, Великобританії, США? Якою ви її (школу) уявляєте?). 2. "Культура України і країн досліджуваних мов". (Проблема: чи допомагає знання культури, традицій, звичаїв краще зрозуміти національний характер?). 3. "Засоби масової інформації". (Проблема: чи впливають засоби масової інформації на формування нашого світогляду). 4. "Охорона навколишнього середовища". (Проблема: як демократичне суспільство вирішує проблеми забруднення навколишнього середовища.).

Таким чином, в основі творчого вирішення проблеми, як основної складової проектного навчання, лежить не тільки знання іноземної мови, але й володіння великим обсягом різноманітних предметних знань, необхідних для вирішення зазначених проблем. Процес інтеграції при проектному навчанні допомагає студентам усвідомити роль мовних знань, що стають основними засобами успішного оволодіння іншомовною діяльністю, допомагають оволодівати культурними зразками мислення, формувати свої мислительні стратегії і сміливо вступати в міжкультурну комунікацію.



4. Принцип паралельного вивчення мови і культури. Цей принцип означає створення діалогу культур у процесі іншомовної діяльності студентів. Мова – це елемент культури. Вона функціонує в рамках певної культури, тому студенти повинні бути ознайомлені з особливостями цієї культури, а також із особливостями функціонування мови у культурі. У зв’язку з цим, англійська мова повинна бути не просто засобом пізнання іноземної культури й історії, а й засобом пізнання власної культури, повинна сприяти створенню діалогу культур.

Таким чином, іноземна мова в проектній роботі має бути тим елементом, що пов’язує англомовний світ і власний світ студента.

5. Принцип автономності. Проектна робота усуває залежність студента від викладача через самоорганізацію і самонавчання в процесі створення конкретного продукту або вирішення певної проблеми, взятої з реального життя.

Орієнтована на особистість студента, проектна методика має на увазі наступне: студенти самостійно визначають цілі і задачі іншомовної діяльності, відбирають необхідний матеріал, користуючись різноманітними джерелами інформації, планують зміст іншомовної діяльності й реалізують її, досягаючи необхідного результату.



Робота над проектом відбувається за наступними етапами [1, с. 106]:

– підготовчий етап включає в себе визначення теми і термінів роботи, формулювання проблеми, формування груп виконавців (беручи до уваги рівень мовної підготовки та успішності);

– організаційний етап з аналізом проблеми, визначенням джерел необхідної інформації, вибором методів дослідження, розподілом ролей в групі, попереднім вибором форми презентації проекту, планування роботи з вирішення задач проекту по групах;

– робочий етап включає збір, обробку і систематизацію інформації, оформлення результатів роботи, підготовка презентації (доповідь, відеофільм, монтаж тощо), аналіз і обговорення результатів, пробну презентацію проекту;

– презентація проекту з викладенням отриманих результатів, висновків і захистом їх;

 підведення підсумків з рефлексією отриманих даних, обговорення методів і перебігу дослідження, аналізом набутого досвіду для роботи над наступними проектами, аналіз важливості вибору теми для кожної людини, для життя університету, міста, країни.

Таким чином, використання методу проектів під час вивчення іноземних мов надає можливість викладачеві створювати комунікативні ситуації, наближені до реальних умов спілкування, спонукати студентів до самостійної роботи (індивідуальної, парної, групової), підбирати теми проектів, які максимально цікавлять студентів, тощо.

Отже, використання методу проектів у професійній підготовці майбутнього вчителя іноземних мов у вищому навчальному закладі:

– сприяє вдосконаленню навчального процесу;

– розширює мотивацію студентів до вивчення іноземних мов;

– розширює й урізноманітнює програму вивчення іноземних мов у вузі;

– сприяє значно швидшому формуванню розвитку комунікативних вмінь і навичок;

– спонукає до більш раціонального використання часу в процесі вивчення іноземних мов;

– сприяє індивідуалізації навчання;

– стимулює самостійну діяльність студента (індивідуальну, парну, групову);

– виховує закономірності до самореалізації й самоуправління в студентських групах, вміння поєднувати колективну та індивідуальну форму роботи;

– активізує дослідницьку та творчу діяльність студента на всіх етапах навчання;

– формує вміння орієнтуватися в світовому інформаційному просторі;

– формує вміння вибирати необхідну інформацію;

– розширює кругозір студента й викладача;

– дозволяє брати участь в електронних творчих проектах у різних країнах світу;

– дозволяє поділитися досвідом;

– формує вміння конструювати свої знання;

– розвиває критичне мислення та вміння робити висновки;

– формує професійні педагогічні вміння та навички



– полегшує працю викладача, коли мова йде про групу, в якій навчаються майбутні фахівці іноземних мов з різним рівнем знань: спеціалісти, які володіють мовою краще, можуть виконувати складні проекти, в той час як слабші можуть виконувати проекти нижчого рівня складності, тощо.

Висновки. Підсумовуючи вищезазначене слід звернути увагу на те, що використання методу проектів у вивченні іноземних мов не є вичерпаним, а впровадження методу проектів як інноваційного методу навчання забезпечує підвищення якості викладання та вивчення іноземних мов. Перспективи дослідження окресленої у статті проблеми полягають у розробці системи методів, прийомів і засобів навчання які сприятимуть зростанню пізнавального інтересу майбутніх фахівців до вивчення іноземних мов, їх активності, творчої самостійності у засвоєнні знань.

Література

  1. Забродська Л.М., Онопрієнко О.В., Цимбалару А.Д., Хоружа Л.Л. Інформаційно-методичне забезпечення проектно-технологічної діяльності вчителя: Науково-методичний посібник / За ред. А.Д. Цимбалару, О.В. Онопрієнко. – Х.: Вид.група "Основа", 2007. – 208с.

  2. Ніколаєва С. Ю. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах / С. Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2002. – 328с.

  3. Пальмер Харольд Е. Устный метод обучения иностранным языкам. Устные методы обучения иностранным языкам: монография / Е. Харольд Пальмер.– М.: Учпедиз.– 1960.– 157с.

  4. Сибірська Н.П. Проектування педагогічних технологій. // Енциклопедія професійної освіти в 3 т. – М., 1999. – Т. 2. – С. 344-345.

  5. Hutchіnson T. Іntroductіoon to Project Work, Oxford: Unіversіty Press, 1999. 23 p

  6. 6.West M. Learnіng to read a foreіgn language/ M. West.– Great Brіtaіn, 1926. – p. 62

  7. Wіddowson H.G. Teachіng Language as Communіcatіon / H.G.Wіddowson. – Oxford Unіversіty Press. 1978.-p.169.

  8. Gattegno C. Teachіng Foreіgn Languages іn Schools: the Sіlent Way/ C.Gattegno.– New York: Educatіonal Solutіons, second edіtіon, 1972.-p.144.

Н.В. Кардашова

МЕТОД ПРОЕКТОВ КАК ПРИОРИТЕТНОЕ НАПРАВЛЕНИЕ РАЗВИТИЯ ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫХ ИННОВАЦИЙ В преподавании иностранных языков в вузе

Резюме

В статье раскрыто сущность метода проектов, условия его использования в учебном процессе, и этапы его организации. Определено основные принципы использования проектной технологии в высших учебных заведениях в рамках методических принципов обучения иностранных языков. Объяснены роль и место проектной методики в обучении студентов иностранным языкам в высших учебных заведениях.
Ключевые слова: метод проектов, инновационные технологии, иностранные языки, система образования, принципы.

N.V. Kardashova

projects METHOD as prіorіtіes of educatіonal іnnovatіons іn teachіng foreіgn languages at THE UNІVERSІTІES

Summary

The necessіty of the project method іntroducіng to the educatіonal process whіle studyіng foreіgn languages іn hіgher educatіonal establіshments іs proved. The іnformatіon about reasons of project method appearіng and usage іn the educatіonal process іs presented.The essence of the project method, the condіtіons of іts usage іnto the educatіonal process and the stages of іts organіzatіon are dіscovered іn the artіcle. The maіn prіncіples of the project method usage іn hіgher educatіonal establіshments are determіned. The role and the place of the project method іn the process of teachіng foreіgn languages іn hіgher educatіonal establіshments are іnvestіgated.
Key words: the project method, іnnovatіve technology, foreіgn languages, the system of educatіon, prіncіples.


УДК 378.1:004 Л.А. Матвійчук
ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗАСОБІВ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ІНЖЕНЕРІВ-ПРОГРАМІСТІВ
У статті розглянуто вплив засобів інформаційних технологій під час підготовки інженерів-програмістів на всіх етапах навчального процесу. Особлива увага звертається на результат впливу сучасних засобів та їх роль в освітньому процесі.
Ключові слова: навчальний процес, інформаційні технології, інновації, підготовка фахівців, професійна діяльність.
Постановка проблеми. Інформаційні технології (ІТ) набувають значення основних пріоритетів розвитку вищої освіти не лише окремої держави, але й переважної більшості країн світу. Використання інформаційних технологій у навчальному процесі є одним із привабливих чинників під час вступу абітурієнта до ВНЗ, у якому б він хотів навчатися. Даний фактор, використання інформаційних технологій, у першу чергу важливий для здорової конкуренції між вищими навчальними закладами та й загалом для формування престижу держави на ринку вищої освіти. Це пояснюється тим, що збільшення кількості потенційних студентів прямо залежить від обсягу застосування навчальним закладом у своїй діяльності сучасних засобів інформаційно-комунікаційних технологій. Сьогодні неможливо досягти високих результатів під час підготовки фахівців інженерів-програмістів без залучення інноваційних засобів, оскільки вони відіграють провідну роль не тільки у процесі освіти, трудовій діяльності, а майже скрізь.

За твердженням Джона К. Хітта, ректора Університету Центральної Флориди, "протягом не одного десятка років ми обговорювали зв'язок інформаційних технологій та вищої освіти, однак лише сьогодні ми вперше розуміємо, що технології викликають перспективні... зміни, які є настільки значними і всеохоплюючими, що стає неможливим або небажаним для вищих навчальних закладів відмежовувати свої стратегічні плани, цілі та напрямки діяльності від ініціатив, ресурсів та управління в галузі інформаційних технологій "[4, с. 8].

Аналіз досліджень та публікації вчених засвідчив, що використання інформаційних технологій у навчальному процесі є дуже актуальним у часи інформаційно-технічної революції. Цю думку поділяє більшість вчених як нашої країни, так і за кордоном. Підтвердженням цьому виступають праці визнаних вчених і педагогів: І.Д. Беха, Л.І. Даниленка, І.М. Дичківської, М.В. Кларіна, В.А. Сластьоніна, А.В. Хуторського, А. Єршова, В. Монахова, В. Безпалька, В. Зінченка, А. Пеникала, В. Рубцова, В. Паламарчук, Л. Прокопенка, Н. Тализіної, О. Тихомирова та ін., які внесли суттєвий вклад у процес впровадження та розробки інформаційних технологій в освіті.

Основною метою нашого дослідження є дослідження впливу засобів інформаційних технологій під час підготовки інженерів-програмістів на всіх етапах навчального процесу. Визначена мета є актуальною для інженерних спеціальностей та потребує аналізу, вдосконалення, розробки власних засобів у співвідношенні із можливостями сучасних технологій та ведення занять за їх допомогою.

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 12.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка