Глухівський національний педагогічний університет імені олександра довженка вісник



Скачати 12.07 Mb.
Сторінка2/28
Дата конвертації20.03.2017
Розмір12.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Література

1. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження : Методологічні поради молодим науковцям / С.У.Гончаренко. Київ-Вінниця : ДОВ "Вінниця", 2008. 278 с.

2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний редактор В.Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

3. Загвязинский В.И. Методология и методы психолого-педагогического исследования : учеб. пособие для студ. высш. учебн. заведений / В.И. Загвязинский, Р. Атаханов. – 3-е изд., испр. – М. : Издательский центр "Академия", 2006. – 208 с.

4. Кыверялг А.А. Методы исследования в профессиональной педагогике / А.А. Кыверялг. Таллин : Валгус, 1980. – 334 с.

5. Кудикіна Н.В. Методологічне забезпечення наукових досліджень у сфері професійної освіти // Теоретичні питання культури, освіти та виховання. Збірник наукових праць. Випуск 38 / За заг. ред. академіка АПН України М.Б. Євтуха, укладач – О.В. Михайличенко. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. – С. 82-85.

6. Кудикіна Н.В. Якість професійно-технічної освіти як наукова категорія // Модернізація освіти: пошуки, проблеми, перспективи : Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Массандра, 28-31 травня 2007 р.). – К. : ІПТО, 2007. – С. 110 -111.

7. Методика навчання і наукових досліджень у вищій школі : Навч. посібн. / С. У. Гончаренко, П.М.Олійник, В.К. Федорченко та ін.; За ред. С. У.Гончаренка, П.М. Олійника. – К. : Вища школа, 2003. – 323 с. : іл.;

8. Мочерний С. В., Ларіна Я.С. , Устенко О.А., Юрій С. І. Економічний енциклопедичний словник : У 2 т. Т.1 / За ред. С. В. Мочерного. – Львів : Світ, 2005. – 616 с.



9. Новиков А.М. Научно-экспериментальная работа в образовательном учреждении / А.М. Новиков. – 2-е изд. – М., 1998. – 134 с.

10. Філософський енциклопедичний словник. Довідкове видання / За ред. В.І. Шинкарука. – Київ : Абрис, 2002. – 742 с.

Н.В. Кудыкина

К ПРОБЛЕМЕ ОБОГАЩЕНИЕ МЕТОДОВ НАУЧНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ В ОБЛАСТИ ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ТЕХНИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ – конференционный МЕТОД

Резюме

Статья посвящена проблеме методологического обеспечения научных исследований в области профессионально-технического образования и описанию конференции как информативного метода научного поиска.

Ключевые слова: научные исследования, конференция, метод.
N.V. Kudіkіna

facіng up to the problem of scіentіfіc research methods' enrіchment іn the fіeld of professіonal and technіcal educatіon – the conference method

Summary

The artіcle deals wіth the methodologіcal support of scіentіfіc research іn the fіeld of vocatіonal and technіcal educatіon as well as wіth the descrіptіon of the conference as the іnformatіve method of scіentіfіc search.
Key words: scіentіfіc research, conference, method.


УДК 37.03 С. Б. Шабага
ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
У статті розглянуто та охарактеризовано людську діяльність, висвітлено підсистеми та види діяльності. Стверджується, що особистість слід визначати, перш за все, через цілісно розглянуту її діяльність.
Ключові слова: діяльність, суб’єкт, система, праця.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Для визначення суті людської діяльності необхідно розкрити поняття "людська діяльність", виявити її структурні елементи, визначити види людської діяльності і їх вплив на розвиток особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. У вітчизняній філософській літературі розкриваються різносторонні аспекти людської діяльності. З цієї проблеми ми проаналізували роботи таких учених-філософів, як В.Г. Афанасьєва, Л.П. Буєвої, В.А. Глуздова, М.С. Кагана, А.А. Касьяна, В.П. Кузьміна, Б.Г. Юдіна та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. У філософському словнику діяльність трактується як процес, у руслі якого людина творчо перетворює природу, показуючи себе діяльним суб’єктом, а явища природи – об’єктом своєї діяльності. Людський спосіб ставлення до світу – "предметна діяльність". Людина має завдячувати власній матеріально перетворювальній діяльності та праці як своїм первинним становленням, так і збереженням, розвитком у ході історичного процесу всіх людських якостей [6; 8]. Людська діяльність є складним багатоаспектним явищем соціальної дійсності, тому відобразити її суть у змісті одного поняття неможливо. У науковій філософській літературі людська діяльність визначається як активність суб’єкта, що спрямована на об’єкти або інші суб’єкти, а сама людина трактується як суб’єкт діяльності (за певних умов людина може бути й об’єктом діяльності). Діяльність також визначається вченими-філософами і як процес створення суб’єктом умов для свого існування і розвитку, процес перетворення соціальної реальності відповідно до суспільних потреб, цілей і завдань.

У людській діяльності як цілісній системі М.С. Каган виділяє наступні елементи: 1) суб’єкт, наділений активністю, що спрямовує її на об’єкти або інші суб’єкти; 2) об’єкт, на який спрямована діяльність суб’єкта; 3) активність, що виражається у тому або іншому способі оволодіння об’єкта суб’єктом або у встановленні суб’єктом комунікативної взаємодії з іншими [4].

Проте таку структуру діяльності можна назвати неповною, оскільки в системі діяльності не виділений ще один необхідний елемент – засоби діяльності, за допомогою яких суб’єкт може оволодіти об’єктом, і від яких залежить спосіб та характер активності [2; 3]. Знаряддя і засоби діяльності є системою "штучних органів" людини соціуму, без яких суб’єкт діяльності є порожньою абстракцією [5]. Виключаючи із системного аналізу знаряддя і засоби діяльності, неможливо зрозуміти зміни в об’єкті, еволюцію цілей і розвиток самого суб’єкта діяльності (Л. П. Буєва). Таким чином, виділяються наступні підсистеми діяльності:

1) підсистема "людина – техніка", яка складається із суб’єкта, знарядь і засобів діяльності, її предмета і результатів;

  1. спосіб поєднання суспільного або індивідуального суб’єкта діяльності з іншими суб’єктами, виражений у системі суспільних, перш за все матеріально-виробничих стосунків;

  1. система самоврядування й управління діяльністю у вигляді певних суспільних початкових інститутів і окремих спонукальних сил у сфері суспільної та індивідуальної свідомості [1].

У науковій літературі не існує загальновизнаної точки зору про види людської діяльності. Різні автори, виходячи з різних ознак, покладених в основу класифікації, виділяють виробничу і споживчу, матеріальну і духовну, організаційно-управлінську, теоретичну і практичну, ігрову і трудову діяльності. У кінці 70-х років широкого поширення у філософській літературі набув системно-структурний підхід до аналізу діяльності, що сьогодні розвивається М.С. Каганом. У системі суб’єктивно-об’єктивних стосунків М.С. Каган виділяє чотири види діяльності: перетворювальна, пізнавальна, ціннісно-орієнтувальна і комунікативна.

Перетворювальна діяльність охоплює всі форми людської діяльності, які ведуть до зміни реальної або ідеальної, що існує, і до усвідомлення того, чого раніше не існувало. Залежно від характеру об’єкта перетворювальна діяльність може бути: по-перше, перетворенням природи, тобто працею, якщо використовувати цей термін в конкретному значенні, кажучи, що "праця – є, перш за все, процес, що здійснюється між людиною і природою, процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою"; по-друге, перетворенням суспільства, що виражається у зміні соціальних об’єктів-відносин, інститутів, установ; по-третє, перетворенням людини, узятої і в фізичному, і в духовному бутті.

Коли предметом перетворювальної діяльності стає людина, вона перестає бути суб’єктом і виступає об’єктом. Особливим випадком є четвертий вид перетворювальної діяльності, коли вона спрямована на саму людину, на її "Я", з метою фізичного або духовного самовдосконалення.

Залежно від характеру суб’єкта виділяється індивідуальна, соціально-групова і комунікативна діяльність. Також перетворювальна діяльність може виступати як у формі виробництва, так і у формі споживання. Є ще один поділ перетворювальної діяльності на творчу і механічну.

У процесі пізнавальної діяльності активність суб’єкта, спрямована на об’єкт, не модифікує його, не руйнує і не реконструює, а відображається ним і повертається до суб’єкта у вигляді знання про цей об’єкт. Об’єктами пізнавальної діяльності є природа, суспільство, людина або сама особа, що пізнає. Пізнання виступає на двох рівнях – практичному і науковому. Коли пізнавальна діяльність звертається до свого "Я", вона перетворюється на самопізнання [9].

Третій тип відносин суб’єкта і об’єкта – оцінювальна або ціннісно-орієнтаційна діяльність, яка має духовний характер. Своєрідність цієї діяльності полягає у тому, що вона дає об’єктивно-суб’єктивну інформацію про цінність, а не про суть. Носій цінності постає перед суб’єктом саме як об’єкт, який він співвідносить зі своїми духовними потребами, ідеалами, напрямами. Сама людина і, навіть, власне "Я", коли вони розглядаються як носії цінності, перетворюються із суб’єктів у об’єкти.

Величезну роль у трьох вищезазначених видах діяльності відіграє ще один вид – комунікативна діяльність. Соціальна природа людини робить спілкування людей умовою праці, пізнання, умовою вироблення системи цінностей.

У дослідженні Л. П. Буєвої критерієм розмежування людської діяльності, що здійснюється у двох формах – практичній і духовній, є предмет діяльності та її результат. Класифікація видів практичної діяльності пропонується за наступними критеріями: за сферою життєдіяльності; за "рівнем" соціальної культури; за співвідношенням між практикою і теорією.

Духовне життя суспільства, в якому реалізується потреба практики, виконує наступні функції: пізнання предмета й умов діяльності; інформування й орієнтація суб’єктів діяльності; формування мотивації, волі; вироблення цінностей, цілей, планів і програм; нормування, регулювання і контроль за здійсненням діяльності; організація й управління нею.

Духовна діяльність є процесом цілеспрямованого систематизованого віддзеркалення дійсності, її результатами є перетворення у сфері суспільної свідомості.



У дослідженні А.А. Чунаєвої відзначено три рівні класифікації діяльності: 1) рівень "абстрактних" видів діяльності, що ідеалізуються; 2) рівень особливих її видів; 3) рівень конкретних форм діяльності. В.Г. Афанасьєв виділяє три основні види діяльності – виробничу, соціально-політичну, духовну (пізнавальну, естетичну), виходячи із трьох основних типів ставлення людини до природної і суспільної реальності. Кожен із видів діяльності поділяється на безліч підвидів.

Порівнюючи зміст понять "праця" і "діяльність", можна відзначити, що вони не співпадають, оскільки сфера діяльності значно ширша (Л. П. Буєва). І не кожна діяльність є працею. Діяльність може бути умовою і передумовою праці. Всі психічні функції і процеси, зокрема, увага, уява, спостереження, мислення і т.п., є внутрішніми аспектами наочної діяльності людини і в тій або іншій мірі включені у процес праці, обслуговують її, але узяті самі по собі вони не є працею [7].

Праця – доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, а також споживання і руйнування продуктів попередньої діяльності, але тільки за умови створення нових цінностей.

Праця як філософська категорія розкривається через аналіз її різноманітних функцій у суспільстві. Серед них виділяють наступні: джерело суспільного багатства (речовинного і духовного); основа існування і розвитку суспільства; інтегратор усіх форм людської діяльності; засіб і спосіб задоволення людських потреб; засіб перетворення, зміни і розвитку суспільних відносин, законів і форм; основа пізнання і свідомості в цілому на всіх рівнях і в усіх формах; засіб і спосіб розвитку та самоствердження особистості у суспільстві (Л.П. Буєва).

Певне ставлення людини до природи – перша сторона праці. Перетворюючи зовнішню природу, людина разом з тим перетворює і свою власну. Праця включає наступні прості елементи: 1) доцільну діяльність (саму працю); 2) предмет праці; 3) засоби праці; 4) результат праці.

Принципу діяльності надається найважливіше методологічне значення у вивченні людини і суспільства. Діалектика буття індивіда полягає у тому, що його система якостей, з одного боку, проявляється у діяльності, а з іншого – в цій діяльності формується. Тому, наприклад, про характер людини ми судимо з того, як вона діє і поводиться, адже у практичній діяльності характер загартовується.

М.С. Каган розглядає особистість як результат процесу соціалізації, в якому індивід стає суб’єктом діяльності й у цій ролі залучається до соціального досвіду, засвоює його [4].

З одного боку, реальне місце особистості в житті визначається не її думками, а справами і практичною поведінкою; з іншого боку, сам зміст її духовного життя є своєрідною формою діяльності, що перебуває у двосторонньому зв’язку з практичною діяльністю індивіда. Тому особистість слід визначати, перш за все, через її цілісно розкриту діяльність.

Особистість характеризується наступними потенціалами: гносеологічний, аксіологічний, творчий, комунікативний.

Гносеологічний потенціал визначається обсягом і якістю інформації, яку має у своєму розпорядженні особистість, і яка складається із знань про зовнішній світ, природний і соціальний.

Аксіологічний потенціал особистості визначається системою ціннісних орієнтацій в етичній, політичній, релігійній, естетичній сферах, тобто її ідеалами, життєвими цілями, переконаннями і напрямами.

Творчий потенціал особистості визначається сформованими і самостійно виробленими уміннями і навичками, здатністю до дії, творчої і (або) руйнівної, результативної або ререзультативної та мірою їх реалізації у тій чи іншій сфері діяльності.

Комунікативний потенціал особистості визначається мірою і формами її товариськості, характером і міцністю контактів, що встановлюються нею з іншими людьми.

Висновки. Таким чином, особистість визначається не своїм характером, темпераментом, фізичними якостями і т.п., а тим, що і як вона знає, цінує, творить, з ким і як вона спілкується. Трудова діяльність є основним видом людської діяльності, чинником формування особистості.

Література

  1. Верзилин Н.М. Общая методика преподавания биологии : учеб. для студ. пед. ин-тов по биологии / Н.М. Верзилин, В.М. Корсунская. – М. : Просвещение, 1983. – 384 с.

  2. Готт В.С. Общенаучные понятия, их роль в познании / В.С. Готт, А.Д. Урсул. – М. : Знание, 1975. – 64 с.

  3. Гудзь В. Формування в учнів узагальненої картини світу / В. Гудзь // Рідна школа. – 1999. – №10. – С. 40–42.

  4. Каган М.С. Человеческая деятельность / Моисей Самойлович Каган. – М. : Политиздат, 1974. – 328 с.

  5. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике. Обучение на основе исследования, игр, дискуссии : анализ зарубежного опыта / Михаил Владимирович Кларин. – Рига : Эксперимент, 1995. – 176 с.

  6. Крылова О.В. География материков и океанов : учеб. для 7 кл. общеобразоват. учреждений / О.В. Крылова, Т.П. Герасимова. – М. : Просвещение, 1996. – 318 с.

  7. Левитов Н.Д. Психология труда / Н.Д. Левитов. – М. : Учпедгиз, 1963. – 340 с.

  8. Скаткин М.Н. Совершенствование процесса обучения. Проблемы и суждения / Михаил Николаевич Скаткин. – М. : Педагогика, 1971. – 206 с.

  9. Степанюк А.В. Некоторые дидактические условия вооружения учащихся общими методами научного познания / А.В. Степанюк // Новые исследования в педагогической науке. – М. : [Б. в.], 1988. – С. 46–50.

С. Б. Шабага

ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ КАК ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ ЛИЧНОСТИ

Резюме

В статье рассмотрено и охарактеризовано человеческую деятельность, отражено подсистемы и виды деятельности. Утверждается, что личность следует определять, прежде всего, через целостно рассмотренную ее деятельность.
Ключевые слова: деятельность, субъект, система, труд.

S.B. Shabaga

ACTІVІTY AS A FACTOR of PERSONALІTY FORMІNG

Summary

The artіcle deals wіth the characterіstіcs of human actіvіty suggestіng the lіst of іts subsystems and kіnds. Іt іs stated that personalіty should be determіned fіrst of all through the general characterіstіcs of her actіvіtіes.
Key words: actіvіty, subject, system, labour.


УДК 378.147 (477) С. В. Гордійчук
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
В статті окреслено мету, основні завдання, планування та організацію навчального процесу у Житомирському інституті медсестринства в умовах впровадження кредитно-модульної системи.
Ключові слова: навчальний процес, кредитно-модульна система, вищий медичний навчальний заклад.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Реформування освіти у системі сучасних загальноєвропейських тенденцій ставить перед українською інтелігенцією, зокрема педагогами, вченими, державними та громадськими діячами, завдання підготовки молоді, що має ґрунтуватися на кращих досягненнях світової та української педагогічної науки, історії та культури [1]. Одним із головних напрямів реформування професійної освіти України сьогодні є модернізація її за європейським зразком з метою приведення вищої освіти до єдиних стандартів та критеріїв. Перехід нашої держави до демократичного суспільства та до ринкових відносин потребує істотних змін у свідомості людини. Оскільки освіта закладає професійні, психологічні, соціальні передумови розвитку нації, її реформування є першим кроком до формування людини нового мислення та розвитку суспільства знань [2]. На сьогодні Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, а для цього необхідно здійснювати модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої професійної освіти України ідей Болонського процесу [3].

Проблема якості медичної освіти активно вирішується європейською спільнотою упродовж останніх десятиліть. Необхідність та хід реформування системи медичної освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є однією із найважливіших соціокультурних проблем на шляху до євроінтеграції. Україна стала учасником Болонського процесу[4]. Інтеграція у світовий та Європейський освітній простір, безперечно, є вимогою часу. Рух до Європейського освітнього простору передбачає блок змін, які стосуються і назв предметів, і методик викладання, і оцінки знань самих студентів. Однак, тільки таким шляхом можливо досягнути мобільності як студента, так і викладача у сучасному освітньому просторі [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми, на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття.

Дослідження процесів реформування вищої освіти в Україні у контексті інтеграції в Болонський процес є дуже актуальним, оскільки кардинальне оновлення системи освіти стало умовою відновлення інтелектуального потенціалу нації, національного відродження та демократизації суспільства. Проблеми та перспективи інтеграції України в освітній простір європейських країн, переваги та ризики, пов’язані з реформуванням вищої освіти, досліджуються у працях вітчизняних науковців, зокрема, аспекти національної ідентифікації у контексті глобалізаційних процесів аналізують В. Бондар, О. Вишневський, О. Дем’янчук, К. Корсак, В. Кремень; нормативно-правового забезпечення освітніх реформ – В. Кремень, C. Ніколаєнко, Д.Табачник; структурного реформування вищої освіти – Я. Болюбаш, М. Головатий, С. Гунько, М. Євтух; сутності кредитно-модульної системи – Ю. Рудавський, П. Сікорський, О. Спірін; науково-методичного забезпечення навчального процесу – В. Буряк, В. Грубінко; нові напрямки впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладах – С. Копитов, В. Вороненко, О. Волосовець, І. Булах, М. Мурга.

Формування цілей статті (постановка завдання). Зміна політики і соціальних пріоритетів у незалежній Україні внесла принципово нову парадигму освіти та виховання, переходу від виховання громадянина певної країни до формування громадянина світу, людини відповідальної, освіченої і мораль якої відповідає складності завдань, які їй доведеться вирішувати. Основною метою даної статті є наукове обґрунтування впровадження та ефективного функціонування кредитно-модульної системи підготовки фахівців у Житомирському інституті медсестринства.

Завданнями впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Житомирському інституті медсестринства є:



  • підвищення якості освіти фахівців і забезпечення їх конкурентоспроможності;

  • зростання престижу української медичної освіти на європейському та світовому освітньому і науковому просторі;

  • удосконалення процесу набуття знань в умовах реформації медичної освіти й входження України у світовий освітній простір;

  • адаптація ECTS до системи медичної освіти України з метою забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та післядипломної підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні потреби національного та міжнародного ринків праці;

  • стимулювання учасників навчального процесу до здобування та забезпечення якісної освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Основами планування та організації навчального процесу у Житомирському інституті медсестинства є:

  • тривалість навчального року становить 52 тижні. Семестрові та річний підсумкові контролі проводяться з організацією заліково-екзаменаційної сесії (у перспективі – без неї). Тривалість практик та терміни їх проведення визначаються чинними Державними освітніми стандартами (ОКХ, ОПП, базовими навчальними планами тощо) спеціальностей;

  • обсяг навчального навантаження студента (трудомісткість навчання) встановлюється в академічних кредитах. Кредит передбачає всі види навчальної діяльності, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто: лекції, практичні й семінарські заняття, консультації, індивідуальну, самостійну роботу – в бібліотеці, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах, а також в домашніх умовах, підсумковий контроль (екзамени, заліки), навчальні і виробничі практики чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. Кредит, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами. Загальна кількість годин із навчальної дисципліни об’єднує час на проведення лекцій, практичних, семінарських та лабораторних занять, консультацій, практик, самостійної та індивідуальної роботи і контрольних заходів (з поточним та підсумковим оцінюванням). На всі види практик, кваліфікаційний екзамен, підготовку і захист магістерських робіт кредити відводяться окремо та встановлюється у них співвідношення годин аудиторної, індивідуальної та самостійної робіт в залежності від змісту та специфіки видів діяльності студента під час їх виконання. Кількість кредитів на навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з дисципліни на ціну кредиту;

  • основним нормативним документом, що визначає організацію навчального процесу, є навчальний план, складений на основі вимог Державного стандарту підготовки фахівців зі спеціальності (ОКХ та ОПП). Він містить графік та план навчального процесу. Навчальний план відповідно до вимог ЕСТS визначає перелік навчальних дисциплін, які студент повинен опанувати для досягнення певного освітнього рівня (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр) та отримання кваліфікації, відомості про їх обсяг (у кредитах та годинах), види індивідуального завдання, характер підсумкового контролю знань, послідовність вивчення і рекомендований розподіл за семестрами. У навчальному плані дисципліни (без розподілу на кредитні модулі) структуруються за статусом (нормативні дисципліни, вибіркові дисципліни), а також за відповідними циклами підготовки (гуманітарної та соціально-економічної, природничо-наукової, професійної та практичної). Розподіл обсягу дисципліни (часу на засвоєння) здійснюється з урахуванням тенденції збільшення самостійної роботи студента, а її частка становить від 1/3 до 2/3. Для планування навчального процесу з урахуванням певних змін, які повинні вноситись для виконання інструктивних документів МОН та МОЗ, складається навчальний план року (робочий навчальний план). Робочий навчальний план розробляється цикловою комісією за державними, галузевими стандартами вищої освіти, підписується головою циклової комісії, погоджується з навчальною частиною і затверджується ректором;

  • навчальний процес в інституті здійснюється за такими видами навчальної роботи: аудиторні навчальні заняття, самостійна та індивідуальна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи. Аудиторні навчальні заняття проводяться згідно із затвердженим в установленому порядку розкладом.

  • методологія процесу навчання та оцінювання знань студента за КМС полягає у його переорієнтації лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму навчання, на організацію самоосвіти студента. В основі світових та пропонованих останнім часом національних стандартів навчання лежить самостійна та творча робота студента. За цим принципом створюються новітні інформаційні технології навчання. У структурі навчального навантаження студента за системою ECTS індивідуальна робота розглядається як один із основних компонентів навчальної діяльності й повинна займати більшу частину його навчального навантаження. Творча (евристична), наближена до наукового осмислення й узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з використанням ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна враховувати рівень творчих можливостей студента, його навчальні здобутки, інтереси, наукову активність. Індивідуальна робота є формою організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для реалізації творчих можливостей студентів через розвиток їх здібностей та науково-дослідну діяльність. Індивідуальні заняття на молодших курсах спрямовуються здебільшого на поглиблене вивчення окремих навчальних дисциплін, на старших – вони мають науково-дослідний характер і передбачають участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих завдань. До основного виду індивідуальних занять відносяться консультації. Вони можуть бути індивідуальними або груповими і проводитися з метою надання студентам консультацій з окремих теоретичних чи практичних питань або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів та їх практичного застосування. Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача в позааудиторний час за окремим графіком, складеним цикловою комісією та затвердженим проректором з навчальної роботи з урахуванням потреб і можливостей студента. Важливою формою організації навчання є індивідуальні завдання. Вони мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальні завдання виконуються самостійно під керівництвом викладачів; якщо завдання мають комплексний характер, до їх виконання можуть залучатися кілька студентів різних факультетів і спеціальностей. Різновидом індивідуальних занять є індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ), які відповідають інноваційним технологіям навчання. ІНДЗ – вид позааудиторної індивідуальної роботи студента, що має навчальний, навчально-дослідницький чи проектний характер і використовується у процесі вивчення програмного матеріалу навчальної дисципліни. Види індивідуальних навчально-дослідних завдань: конспект із теми (модуля) за визначеним планом або планом, який студент розробив самостійно; реферат за темою (модуля) або вузької проблематики; складання практичних (наприклад, ситуативних) завдань різного рівня з теми (модуля) або курсу; анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, тощо;

  • студент може отримати додаткові кредити за кожну участь у міжвузівських та внутрішньовузівських олімпіадах, у Всеукраїнських і міжнародних конференціях, за публікацію матеріалів власного дослідження та інші види роботи, які можуть прирівнюватись до вищезазначених (індивідуальної та самостійної роботи студентів). Додаткові кредити (їх кількість встановлює викладач відповідної дисципліни) можуть бути враховані викладачем відповідної дисципліни й додані до загальної кількості балів студента (у накопичувальний підрахунок балів з визначеної дисципліни). Крім того, ці бали можуть бути враховані у рейтинг з призначенням заохочень, рекомендацій для вступу до магістратури тощо;

  • засвоєння навчального матеріалу окремої дисципліни відбувається під час аудиторних занять, самостійної роботи студентів у вільний від обов’язкових навчальних занять час, без участі викладача та в процесі виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ та ін.). Підсумкова оцінка з кожної навчальної дисципліни є інтегральною і враховує результат всіх видів діяльності студентів. Особливе значення при кредитно-модульній системі має самостійна робота студентів над засвоєнням навчального матеріалу. Самостійна робота передбачає опрацювання всього навчального матеріалу дисципліни (робота над конспектами лекцій, робота з підручниками, навчальними і методичними посібниками, інтерактивними навчально-методичними комплексами дисциплін тощо). Викладач визначає зміст самостійної роботи студентів і спрямовує їх діяльність на засвоєння навчального матеріалу, акцентує увагу на головних питаннях навчальної дисципліни, розробляє методичні рекомендації для вивчення складних тем, пропонує питання для самоконтролю. Якість самостійної роботи над матеріалом кожної навчальної дисципліни контролюється викладачем на кожному занятті (поточний контроль) і під час підсумкового контролю;

  • контрольні заходи якості підготовки фахівців є необхідним елементом зворотного зв’язку в навчальному процесі. Вони забезпечують визначення рівня досягнення завдань навчання і дозволяють корегувати, за необхідності, хід навчального процесу. В інституті використовуються такі види контролю: поточний, модульний (періодичний), підсумковий. Усі контрольні заходи, передбачені робочою навчальною програмою (в т. ч. і заходи поточного та підсумкового контролю), та їхні результати у обов’язковому порядку і своєчасно обліковуються в журналі академічної групи та інших нормативних документах. Оцінки, занесені до журналу академічної групи, є єдиною підставою для визначення підсумкового балу. Система оцінювання в межах кожного залікового кредиту є суто накопичувальною: зменшення чи скасування раніше набраних балів забороняється.

  • поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять. Оцінки (бали) за діяльність на кожному занятті виставляються в академічному журналі. Модульний (періодичний) контроль проводиться після засвоєння студентами певних змістових модулів або модулів (модуля), до яких входять змістові модулі. Контрольні роботи з кожного модуля рекомендується зберігати викладачеві протягом семестру. Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студента. Семестровий контроль у кредитно-модульній системі організації навчального процесу дає право не проводити екзамени і заліки. Проте, залежно від специфіки дисципліни, проведення підсумкового контролю може відбуватися у традиційній формі (перелік затверджується щороку), зокрема з дисциплін, які на етапі підсумкового контролю передбачають перевірку практичної майстерності (професійно-навчальний цикл). Форму проведення підсумкового контролю (усна, письмова, тестування та ін.) визначає та повідомляє студентам викладач на початку викладання дисципліни. В інших випадках зарахування змістових модулів (дисциплін) може здійснюватися без організації заліково-екзаменаційних сесій за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року. Підсумкова оцінка з окремої навчальної дисципліни виставляється згідно з балами, набраними студентом за виконання кожного з модулів. Кожна навчальна дисципліна оцінюється за 200-бальною системою, а також переводиться в оцінку за національною шкалою і шкалою EСTS. Сумарна мінімальна кількість балів, яку необхідно набрати для отримання позитивної оцінки з окремої навчальної дисципліни – 120 балів. При цьому студент повинен отримати необхідний мінімум з кожного модуля, включаючи результати самостійної та індивідуальної роботи. Студенти, які протягом семестру набрали необхідну кількість балів для отримання позитивної оцінки з дисципліни (не менше 60% від 200 балів), мають можливість не складати іспит (залік), а отримати екзаменаційну оцінку (залік) автоматично, відповідно до рейтингової оцінки, переведеної в оцінку за національною шкалою. Всім студентам, які повністю виконали навчальний план і позитивно атестовані з даної дисципліни за МРС (набрали не менше 60% від 200 балів), за тиждень до початку сесії в журналі обліку роботи академічної групи викладачем проставляються абсолютні (рейтингові) бали і відповідні оцінки за національною шкалою. Студенти, які пропустили заняття з поважних причин, не можуть набрати потрібну для позитивної оцінки кількість балів без додаткового відпрацювання. Вони мають можливість відпрацювати заняття в позаурочний час, а відповідна кількість балів за результатами відпрацювань заноситься у журнал успішності і додається до загальної кількості балів. Якщо іспит не складено успішно, то загальна сума рейтингового балу визначається і фіксується лише за результатами поточного контролю. Підсумковий же контроль фіксується з нульовим рейтинговим балом.

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 12.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка