Глухівський національний педагогічний університет імені олександра довженка вісник



Скачати 12.07 Mb.
Сторінка20/28
Дата конвертації20.03.2017
Розмір12.07 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

Виклад основного матеріалу дослідження. "Процес навчання – це сенс життя студентів. Завдяки йому ми вдосконалюємось, пізнаємо нове, досягаємо успіху, усвідомлюючи, як влаштований світ і використовуючи отримані знання для влаштування власного життя", - стверджував Пітер Урс Бендер. Тому маємо можливість спостерігати у навчальному процесі використання нових засобів, які прийнято називати інноваціями, під якими розуміють нові ідеї, процеси, засоби, а сам термін "інновація" у перекладі з латинської мови означає "оновлення, новизна, зміна".


Використання інформаційних технологій безумовно потребує готовності педагога і студента будувати ефективну комп'ютерну комунікацію між усіма учасниками навчального процесу. Не менш важливою є зміна традиційних ролей, поява нових позицій у схемах взаємодії педагога-студента, студента-студента. У процесі навчання використовуються різні оперативні способи взаємодії: індивідуальні (консультації, індивідуальні завдання та ін.) і централізовані форми комунікації, методи навчання у співпраці (проекти, форуми, електронні семінари), які повинні підвищувати рівень знань спеціалістів у галузі їх підготовки.

Комп'ютерна комунікація має не тільки обмеження (невербальні, емоційні), а й ряд дидактичних переваг, які роблять її привабливою для використання в практичній освіті. До них можна віднести гнучкість, швидкість, об'єднання інформаційних та комунікаційних складових, особистісне спрямування, що проявляється у самопідготовці та самовдосконаленні комунікативної складової електронного освітнього середовища, вкрай необхідних при підготовці сучасних фахівців [2, с. 116].

Вплив інформаційних технологій на студентів залежить певною мірою і від характеру того, що вивчається, і від належної організації комунікації викладачем, оскільки за використанням комп’ютерної мови у більшості випадків ми приховуємо неграмотність, та й до студента, який шукає будь-якої причини не вчитися, важко знайти підхід навіть за допомогою сучасних засобів. Під час розробки цих засобів у першу чергу повинні бути враховані психологічні якості особистості і передбачені можливі емоційні складові.

Варто підкреслити і факт впливу комп'ютерної Іnternet-залежності, що у більшості випадків має негативні наслідки, які сигналізують про зміну психологічного стану особистості. Вважаємо за потрібне підкреслити, що психологи, педагоги, фахівці в області ІТ приділяють значно більше уваги дослідженню наслідків інформатизації для різних видів діяльності – ігрової, навчальної, професійної [3, с. 90].

Сьогодні все більше зростає актуальність використання інформаційних технологій у навчальному процесі, обумовлена передусім забезпеченням необхідними знаннями у напрямку комп'ютеризації викладачів та студентів, виконанням поставлених завдань за допомогою сучасних новітніх засобів. Однак, проаналізувавши темпи комп’ютеризації галузі освіти й враховувавши нерівномірність технологічного, комп'ютерно-мережевого забезпечення населення, маємо визнати, що у домашніх умовах поставлені завдання не буде виконано, оскільки на заваді цьому стане висока вартість придбання обладнання та обслуговування мережі. Цей компонент не відповідає рівню повсякденного споживання, тому що не всі можуть дозволити собі мати відповідну апаратуру, хоча статистика стверджує інше.

Проте цей фактор не є основною проблемою для розвитку та актуальності розробки і впровадження інформаційних технологій в освітній процес. Наразі постала необхідність все більше ними користуватися, оскільки вони виступають ефективними інструментами, які наповнюють навчальний процес новизною, дать поштовх розвитку нових методик та встановлюють новий порядок отримання знань.

На думку Л.І. Даниленко, інноваційна освітня технологія – це якісно нова сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання й управління, яка привносить суттєві зміни до результату навчального процесу, і яка розглядається як багатокомпонентна модель, що включає в себе навчальні, виховні, управлінські інноваційні технології [1, с. 9].

Соціологічні дослідження, проведені автором статті на базі Луцького інституту розвитку людини Університету "Україна", в яких узяли участь студенти інженерних спеціальностей старших курсів, свідчать про те, що наявні засоби інформаційно-комунікаційних технологій та їх використання у процесі навчання, на думку студентів, мають викликати посилений інтерес до предмету, впливатимуть краще на засвоєння нового матеріалу, підвищать рівень самопідготовки, саморозвитку в такому співвідношенні (рис. 1):

  • відеоуроки – 36%;

  • електронні підручники – 22%;

  • електронні тести – 31%;

  • мультимедійні презентації – 27%;

  • інші засоби ІКТ – 5%.

Відповідно у процесі дослідження практично всі студенти дотримувалися тієї думки, що для підвищення якості та збільшення інтересу до предмету професійного циклу необхідно якнайбільше користуватися можливостями глобальної мережі Інтернет та використовувати швидкісні персональні комп’ютери, сучасне програмне забезпечення у навчальних закладах для підвищення вмінь у практичній діяльності, оскільки саме вони є актуальними у підготовці інженерів-програмістів.


Рис. 1. Співвідношення актуальності використання сучасних засобів


Згідно із проведеним аналізом, викладачам слід звернути особливу увагу на використання інформаційно-комунікаційних технологій у своїй професійній діяльності. Дослідження підвтердило необхідність їх використання та ефективність у підготовці майбутніх фахівців. Саме інноваційні засоби здатні привернути увагу навіть найбільш байдужих студентів до предмету, якщо вони належним чином використовуються у процесі отримання, перевірки знань, самонавчання, про що свідчить результат дослідження. Під час навчання слід не тільки використовувати сучасні засоби ІТ, але й вміло поєднувати їх із традиційними технологіями для досягнення найвищих показників успішності усіх студентів.

Нові засоби мають набагато вищий рівень засвоєння нової інформації, полегшують виконання поставлених завдань, технічних, нетворчих операцій, пов'язаних із дослідженням різних процесів і явищ або їх моделей, розкривають широкі можливості щодо істотного зменшення навантаження під час навчальної діяльності протягом усього періоду навчання, викликають інтерес до предмету. Неодноразово було доведено, що саме ці засоби підвищують якість фахової підготовки майбутніх фахівців інженерних спеціальностей настільки, наскільки цього вимагає сама професія.

Відповідно викладачі повинні спрямовувати свою професійну діяльність, у першу чергу, на формування творчої особистості. Виховавши особистість, яка підходитиме творчо до виконання поставлених завдань, вміло використовувати ІТ на практиці, педагог матиме можливість досягти більших успіхів, привернути заслужену увагу колег, підняти не тільки власний авторитет, а й закладу, в якому працює. Це дозволить спільними зусиллями оновити інтелектуальний потенціал нашої країни, від якого залежить майбутнє нашої держави, у тому числі й покращення рівня життя.

Можна без перебільшення стверджувати, що наявність ІТ у процесі навчання і підготовки майбутнього фахівця ще не гарантує оптимізації і виконання сучасних освітніх вимог. Велике значення має організаційне забезпечення освітніх установ технічними засобами – їх обслуговування і підтримка у належному робочому стані, модернізація і своєчасна заміна устаткування, уміння правильно, раціонально використовувати їх у педагогічній діяльності.

Під час дослідження також було виявлено, що причина низького рівня використання технічних засобів багатьма викладачами полягає в тому, що не кожен із них здатен подолати психологічний бар'єр для широкого використання таких сучасних засобів у своїй роботі, також не останню роль відіграла складність розробки власних технічних засобів навчання. Тому необхідно не тільки залучати викладачів використовувати сучасні засоби ІТ, а й дати їм необхідну інформацію щодо методики використання їх під час занять, активно залучати технічні засоби до усіх видів педпрактики студентів. Слід застосовувати методику виконання різноманітних типів практичних завдань з їх застосуванням, як у процесі підготовки домашніх завдань, так і під час організації самостійної роботи. Результати цієї роботи викладач може демонструвати у подальшій роботі, акцентуючи увагу на творчості старшокурсників.

Ступінь використання ІТ залежить певною мірою від характеру дисципліни, що викладається, інтересів студентів, форми занять, схильностей і бажання самого викладача, наявних засобів, програмно-методичного забезпечення.

Під час дослідження було виявлено, що найбільш продуктивним буде такий процес навчання, під час якого раціонально використовувати, поєднуючи із традиційною методикою викладання дисциплін при підготовці інженерів-програмістів, сучасні засоби. Для того щоб досягти найвищих показників успішності, викликати зацікавленість предметом в усіх учасників освітнього процесу, викладач повинен уміти чітко визначати, коли і якою мірою ці сучасні засоби використовувати.

Можливість застосування на заняттях новітніх засобів можна розподілити за трьома рівнями, що отримали умовні назви: епізодичний, систематичний і синхронний.

Епізодичний рівень характерний використанням викладачем технічних засобів час від часу.

Систематичний рівень дозволяє суттєво розширити обсяг інформації, що вивчається, та різноманітність її уявлення для сприйняття – за цієї умови викладач продумано і послідовно використовує технічні засоби у процесі викладання.

Синхронний рівень характерний використанням практично безперервного супроводу викладу матеріалу застосуванням технічних засобів впродовж усього заняття або протягом більшої його частини.

Впровадження ІТ у навчальний процес підготовки майбутніх фахівців, природно, має змінити не тільки методику вивчення певних розділів дисципліни, але й повністю увесь процес навчання.

Застосування на заняттях інформаційно-комунікаційних засобів дозволяє значно підвищити індивідуалізацію навчання, розвантажити час викладача і тим самим реалізувати можливість для додаткової підготовки студентів, котрі не встигають або прагнуть знати більше, розробити нові засоби для своєї роботи, за сприянням яких матеріал краще засвоюватиметься учасниками нвчального процесу.

Досвід роботи автора показує, що використання відеоуроків на заняттях дозволяє педагогу приділити увагу студентам, які відстають, або тим, які мають бажання розширити і поглибити свої знання із даної теми, предмета. Можливість застосування сучасних засобів під час проведення лабораторних робіт усуває невідповідність між отриманими теоретичними знаннями та їх дійсним засвоєнням, сприяє більшому рівню самостійної підготовки, підтвердженням чого є проведене дослідження. Сучасні можливості подання інформації забезпечують якісний і адекватний вплив на всі органи сприйняття, а засоби віддаленої доставки інформації забезпечують всепроникливість і зручний доступ до інформації.

Висновок. Отже, підводячи підсумки дослідження, виникає необхідність відзначити наступні переваги щодо впровадження інформаційних технологій у навчальний процес. Це, безумовно, посилення мотивації, підвищення якості навчального досвіду (зникає бар’єр кордонів), зміна поглядів щодо необхідності застосування інноваційних технологій, покращення якості викладання. Накреслюючи перспективи використання інноваційних технологій, наполягаємо на тому факті, що традиційна схема отримання освіти морально застаріла і потребує заміни на нові засоби, оскільки інформатизація вже давно заполонила усі сфери нашої діяльності. До нових перспективних форм освіти належать інтерактивність та розробка сучасних інформаційно-комунікаційних засобів у процесі навчання.

До перспективи подальших розвідок належить питання щодо приділення більшої уваги розробці новітніх комплексів навчання сучасного зразка на основі навчальних мультимедійних програм (у наш час їх достатньо), у процесі опанування яких не виникатиме труднощів та які стануть прекрасними помічниками на професійній ниві.

Література

1. Даниленко Л. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект. Науково-методичний посібник. / Л. Даниленко. – К.: Логос, 2001, – 185.



2. Красильникова В.А. Информационные и коммуникационные технологии в образовании: учебное пособие / В.А. Красильникова. – Оренбург – ГОУ ОГУ, 2006. – 235 с.

3. Матвійчук Л.А. Глобальна мережа Інтернет, як засіб інформаційно-комунікаційних технологій. Комп’ютерно-інтегровані технології: освіта, наука, виробництво. Науковий журнал. – Луцьк, 2011. – №4 – с. 89-94.

4. Hіtt J. C. Connectіng ІT possіbіlіtіes and іnstіtutіonal prіorіtіes. EDUCAUSE Revіew, 36 (6), 8-9.


Л.А. Матвийчук 

Исследование влияния средств информационных технологий при подготовке специалистов инженеров-программистов

Резюме

В статье рассмотрено влияние средств информационных технологий при подготовке инженеров-программистов на всех этапах учебного процесса. Особое внимание обращается на результат воздействия современных средств, а также их роль в образовательном процессе. Описаны возможности влияния информационных технологий на учебный процесс.
Ключевые слова: учебный процесс, информационные технологии, инновации, подготовка специалистов, профессиональная деятельность.

L. A. Matvіychuk

Studyіng the іmpact of іnformatіon technology on software

engіneerіng specіalіsts traіnіng

Summary

The artіcle consіders the іmpact of іnformatіon technology on specіalіst software engіneers traіnіng at all stages of the learnіng process. Specіal attentіon to the result of the іnfluence of modern vehіcles and theіr role іn the educatіonal process іs paіd. The potentіal іmpact of іnformatіon technology on the learnіng processіs іs shown.
Key words: learnіng process, іnformatіon technology, іnnovatіon, traіnіng, professіonal actіvіtіes.
УДК 37.091.217:379.8 Г.Я. Цибулько, М.В. Бутиріна
Значення гурткової роботи у вихованні старшокласників
У даній статті вивчено особливості поведінкових реакцій старших школярів у гуртковій роботі; досліджено проблеми соціалізації та причини конформної поведінки учнівської молоді; розглянуто групи форм позанавчальної роботи із праці зі шкільною молоддю: індивідуальна праця учнів; колективна праця в організованих за інтересами дітей гуртках, клубах, секціях; участь дітей у різноманітних масових заходах: екскурсіях, конкурсах, змаганнях, технічних іграх, зустрічах із цікавими людьми; виявлено значення гуртків у системі виховання та соціалізації підлітків та їх місце і методичні особливості як складових організованого дозвілля старшокласників.
Ключові слова: учнівська молодь, конформність, громадська активність старшокласників, дозвілля, гурткова робота.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасна педагогіка ставить питання про автономію учнівської молоді, яка, в свою чергу, розмежовується на: поведінкову автономію (потреба і право юнака самостійно вирішувати питання, що стосуються його особисто), емоційну автономію (потреба і право мати власні схильності, тобто вибирати їх незалежно від батьків), моральну і ціннісну автономію (потреба і право на власні погляди і фактичну наявність таких). Розширення діапазону спілкування і ускладнення життєдіяльності старшого школяра призводять до того, що число груп і колективів, до яких він належить або на які він орієнтується, з якими співвідносить свої ціннісні орієнтації і самооцінки (референтні групи), значно зростає. По-перше, це організовані шкільні колективи (класи), по-друге, теж організовані, але позашкільні колективи (спортивні товариства, клуби, гуртки), по-третє, неформальні, стихійні групи і компанії, що складаються у процесі міжособистісного спілкування. Уже сама ця множинність груп здатна сприяти виникненню певних рольових конфліктів, змушуючи особу вирішувати питання, пов’язане із визначенням найбільш важливої приналежності (якщо доводиться, наприклад, обирати між обов'язками по відношенню до спортивного товариства або школи). Такий стан справ ускладнюється ще й тим, що вимоги різних груп можуть суперечити одна одній.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з розв’язання даної проблеми. Проблемою соціалізації сучасної молоді займаються сучасні психологи та педагоги. Так, Андреєва Г.М. [1] досліджує соціальний аспект дозвілля учнівської молоді. Кулагіна І.Ю. та Колюцький В.М. [7] вивчають вікові та психологічні особливості поведінкових реакцій старшокласників. Культуру молодіжного дозвілля розглядають Вишняк А.І. і Тарасенко В.І. [5]. Корсун І.В. [6] переймається соціалізацією старшокласників у сфері вільного часу. Мискевич Л.Б. [8] вивчає соціологічні аспекти поведінки людини в час дозвілля. Бочарова В.Г. [3] розглядає дозвілля молоді як проблему сучасної соціальної педагогіки. Бовкун В.В. [2] досліджує проблеми і тенденції життя сучасної молоді. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. [4] у своєму посібнику розглядають функції, особливості організації та вплив дозвілля на соціалізацію учнів.

Формулювання цілей статті. Метою даної статті є вивчення особливостей поведінкових реакцій старших школярів, дослідження проблеми їх соціалізації та причин конформної поведінки, виявлення значення гуртків у системі виховання та соціалізації підлітків та їх місця і методичних особливостей як складових організованого дозвілля старшокласників.

Виклад основного матеріалу дослідження. Раніше за все підлітки домагаються поведінкової автономії у сфері дозвілля, зрозуміло, у певних межах. Більшість міських школярів, наприклад, вважають за краще проводити своє дозвілля поза школою і будинком. Партнерами по дозвіллю діти частіше вважають за краще мати однолітків, ніж старших за себе [6]. Особливо важливо у виховній роботі враховувати вплив стихійних вуличних груп і компаній [3]. Школою не вичерпується усе життя підростаючого покоління. Тому її доповнює діяльність різних молодіжних організацій – політичних, спортивних і культурно-освітніх. Проте ці організаційні форми спілкування не зменшують у старшокласників потреби в участі у стихійних, неформальних групах, що виникають у школі або на вулиці, цінність яких нерідко буває асоціальною.

Сучасні юнаки і дівчата не відрізняються підвищеним загальнокультурним рівнем, широтою і різнобічністю інтелектуальних інтересів. Більшість старшокласників проявляє інтерес до науки, політичного життя країни і міжнародних відносин, спорту, мистецтва.

Проте, було б неправильно і шкідливо ідеалізувати існуючий стан речей. Є цілий ряд проблем, якими серйозно занепокоєні представники старшого покоління. Передусім, усе ще зберігаються великі відмінності у рівні розвитку і діапазоні інтересів юнаків і дівчат, що виховуються у місті і у селі, а також у різному соціальному середовищі. Викликає занепокоєння поступове зниження ролі школи як центру культурно-виховної роботи, особливо у містах. Складнішим став і сам стан і статус вчителя [5]. Сьогодні він повинен своїми особистісними якостями завоювати і підтримувати потрібний йому авторитет. Необхідно підкреслити, що усі ці проблеми, в основному, є соціальними. Відмінність у рівні освіти і сімейних умовах тут вагоміша, ніж вікові відмінності.

Громадська активність старшокласників має свої психологічні особливості [1]. Властивий юнацькому віку романтизм спонукає молодь братися переважно за великі справи. Тому включення учнів у спільну соціально значиму діяльність, що одночасно формує колектив і особистість, розглядають у педагогіці як важливу умову розвитку позитивної індивідуальної своєрідності дитини, через яку засвоюється соціальний досвід життєдіяльності [3]. Чим багатше життя колективу, тим яскравіша особа, яка в ньому формується. Колектив, створюючи умови для прояву і розвитку особистісних якостей, сприяючи закріпленню в індивідуальній свідомості громадських ідеалів і цінностей, протидіє негативним вчинкам учнів, змінює їх неадекватну самооцінку.

Кожна дитина потребує участі колективу для пізнання самого себе [7]. Беручи участь у різних видах діяльності разом із однокласниками, учень випробовує свої сили, застосовує здібності, порівнює себе з іншими, дістає можливість розібратися у своїх помилках і невдачах, оцінити результати своєї праці. Спільна діяльність дозволяє старшокласнику нормалізувати зіпсовані взаємини із педагогами і однолітками, створює сприятливі умови для перетворення критики на самокритику, вимогливості до колективу на вимогливість до себе, дисципліни – на самодисципліну. Отже, на думку педагогів, колектив забезпечує гармонійний загальний розвиток, який є психологічною основою нормального індивідуального становлення особистості. Критеріями вихованості колективу виступають: спрямованість, що проявляється через систему перспективних ліній, накреслених спільно і прийнятих абсолютною більшістю; згуртованість, що виражається в організованості і зрілій громадській думці; гуманність відносин, заснованих на принципах товариства і взаємодопомоги, солідарності, чуйності, турботи один про одного [8]. У той же час до кожного учня необхідно застосовувати індивідуальний підхід, який засновано на принципі паралельної дії, тобто одночасного впливу на вихованця з боку дитячого колективу і вихователя. Якщо дії і вимоги учителя не підтримуються колективом, учень виходить з-під педагогічного контролю як вихователя, так і класного колективу [4].

Індивідуальний підхід вимагає координації дій і єдиної педагогічної позиції усіх, хто бере участь у виховному процесі. Загальний стиль вимог і відносин визначає класний керівник [3]. Різноманітність видів діяльності дозволяє враховувати індивідуальні особливості учнів під час виховання у колективі. У різних видах праці, гри і навчання школярі задовольняють свої соціально цінні запити, інтереси і потреби, що забезпечує базу для формування соціально цінного життєвого досвіду. Значний виховний вплив на учнівську молодь мають гуртки. Керівники гуртків надають серйозне значення створенню такої педагогічної атмосфери, яка сприяє прояву позитивних якостей і стримує розвиток недоліків учнів, що досягається організацією різноманітної суспільно корисної діяльності, у якій діти беруть активну участь і набувають морального досвіду поведінки [8].

Усі форми позанавчальної роботи з праці зі шкільною молоддю можна розподілити на три групи [23]: індивідуальна праця учнів; колективна праця в організованих за інтересами дітей гуртках, клубах, секціях; участь дітей у різноманітних масових заходах: екскурсіях, конкурсах, змаганнях, технічних іграх, зустрічах з цікавими людьми тощо.

Індивідуальна праця учнів у позаурочний час полягає в тому, що під загальним керівництвом учителя, вихователя або керівника гуртка школярі самостійно виконують цікаві для них трудові завдання. Тематика, зміст, складність і трудомісткість цих завдань повинні підбиратися з урахуванням вікових особливостей школярів і можливостей забезпечення їх усім необхідним для успішного виконання намічених планів. У гуртки, як показує досвід педагогів, об'єднуються учні, які виявляють досить стійку, тривалу цікавість до конкретних видів певної творчої трудової діяльності.

Ще однією особливістю успішності гурткової роботи є організація масових заходів для усіх охочих або для членів того чи іншого гуртка. Залежно від змісту і умов проведення заходу визначається склад і кількість учасників. Як показує досвід, у гуртки і під час проведення масових заходів нерідко доводиться об'єднувати учнів різних класів. Це необхідно враховувати при організації і плануванні змісту роботи, при розподілі її між старшокласниками.

Не менше значення для підвищення і підтримки інтересу учнів до об'єктів праці, її процесів і результатів має організація для виконання невеликих за обсягом трудових завдань бригад або ланок із розподілом між учнями різних функцій (бригадир, робітник, ОТК тощо).

Зміст роботи у технічному гуртку школярів може бути різноманітним, важливо тільки, щоб він не дублював, а доповнював відповідні розділи і теми навчальної програми [4]. Гуртківці можуть працювати з папером і картоном, тканиною, займатися технічним моделюванням, виготовляти вироби із різних матеріалів, у різних їх поєднаннях. Можливість використовувати наявні матеріали дозволяє значно розширити тематику робіт учнів. Різноманітність матеріалів, виготовлення яких передбачене навчальною програмою із трудового навчання, дає можливість і у позаурочний час проводити цікаву, змістовну навчально-виховну роботу з учнівською молоддю.

Важко переоцінити значення цих робіт для трудового навчання і виховання учнів [6]. Велика різноманітність конструкцій виробів, властивостей оброблюваних матеріалів, прийомів, що використовуються для їх обробки сприяє розширенню технологічних знань дітей. Удосконалюються і закріплюються загальнотрудові вміння і навички, зокрема вміння дотримуватися культури праці – планувати і організовувати свою працю, економно витрачати матеріали, правильно, за призначенням їх застосовувати.

Порівнюючи у процесі обробки окремих деталей фізичні, механічні і технологічні властивості різних матеріалів, діти вчаться використовувати набуті знання і уміння в реальному житті для усвідомленого вирішення конкретних трудових завдань.

У зв'язку із сучасними завданнями трудового навчання і виховання школярів, питання про ознайомлення дітей з виробництвом, із найбільш розповсюдженими професіями стає справою особливої значущості, тому важливою складовою частиною роботи із розширення і систематизації технологічних уявлень школярів є повідомлення їм загальних відомостей про виробництво і працю дорослих. Особлива увага при цьому має бути приділена ознайомленню із місцевим виробництвом, представниками найбільш поширених професій, працівниками місцевих художніх промислів.

Досвід показує, що уся описана вище робота особливо вдало проводиться саме у позанавчальний час, коли, окрім практичних робіт, організовуються екскурсії на виробництво і до технічних об'єктів, зустрічі і бесіди з виробниками, перегляди кінофільмів про виробництво і працю людей, конкурси на виготовлення кращого виробу, змагання між виготовленими старшокласниками технічними моделями.

Важливе освітнє і пізнавальне значення позакласної роботи з праці для загального розвитку школярів полягає у послідовному розширенні технологічного світогляду дітей, формуванні активного інтересу до праці, удосконаленні вмінь і навичок. Окрім практичної і освітньої цінності, заняття у гуртках з обробки різних матеріалів мають суттєве і різнобічне виховне значення. Творча художня спрямованість занять з різними матеріалами проявляється не лише у бажанні та вмінні робити вироби привабливими, акуратними, але і у попередньому обмірковуванні створюваного образу.

Заняття не лише озброюють школярів уміннями і навичками з обробки різних матеріалів, але і допомагають усвідомити свою силу творця, здатного підпорядкувати своїй волі ці матеріали, дають можливість поглянути на навколишній світ очима творця, а не споживача. Вони пробуджують інтелектуальну і творчу активність, допомагають планувати свою трудову діяльність, вносити зміни до технології і конструкції виробів, реалізовувати власні задуми [4].

Практичне застосування виробів, виготовлених із різних матеріалів, достатньо широке і сприяє вирішенню й інших виховних завдань. Створюючи речі учбового і господарчо-побутового призначення, іграшки, персонажів для настільного театру, подарунки і сувеніри, учні переконуються у практичній значущості їх праці. Слід зазначити, що більшість виробів можуть мати і суспільно корисну значущість. Виготовлення малопридатних виробів зменшує актичність дітей, не приносить потрібного задоволення, що, спричиняє втрату виховної спрямованості їх діяльності.

Як і інша посильна, цікава праця, що має практичну значущість, спільна трудова діяльність дітей у позаурочний час виховує дружбу і товариськість, дисциплінованість, взаємодопомогу [6]. Крім того, діти найчастіше йдуть до гуртку за власним бажанням, тобто маючи інтерес до цього виду діяльності, що сприяє розвитку індивідуальних здібностей дитини, приносить їй радість і задоволення.

Висновки. Отже, уникнути негативних наслідків стихійності та конформності у поведінці учнівської молоді можна шляхом пожвавлення роботи організованих колективів, надання їм більшої активності і самодіяльності. Особливо велику роль тут повинна відіграти позакласна робота у школі. Однією з таких важливих ланок у позакласній і позашкільній роботі зі школярами є організація гуртків, тобто трудової діяльності старших підлітків, у процесі якої в органічній єдності вирішуються завдання трудового виховання, освіти і розвитку учнів, відбувається залучення їх до різноманітних видів суспільно-корисної, колективної і творчої діяльності.

Для залучення більшої кількості старшокласників до гуртків у загальноосвітній школі необхідно осучаснити форми гурткової роботи та надати їм соціально-художнього характеру:

святковості (причетність до організації шкільного свята; ігрова ідея гурткової творчості);

обрядового початку (приурочення до будь-якої події початку занять у гуртку);

комунікативності (здатність і можливість членів спільноти до різноманітних вільних контактів, динаміка цієї контактності, що сприяє розвитку згуртованості групи до рівня колективу із наступним виходом до рівня продуктивної соціальної діяльності);

документалізму (гурток повинен мати педагогічну мету, відповідний план та зміст діяльності);

 видовищності (система виразних засобів, що досягається за рахунок синтезу мистецтв (видовищний синтез) і використовує систему культурних символів, існуючих традицій).

Література

  1. Андреева Г.М. Социальная психология / Андреева Г.М. – М.: Аспект пресс, 1998. – 325 с.

  2. Бовкун В.В. Образ жизни современной молодежи: тенденции, проблемы, перспективы / Бовкун В.В. – М., 1997. – 432 с.

  3. Бочарова В.Г. Педагогика социальной работы / Бочарова В.Г. – М.: Просвещение, 1994. – С. 41-86.

  4. Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник / Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 208 с.

  5. Вишняк А.И. Культура молодежного досуга / Вишняк А.И., Тарасенко В.И. – К.: Вища школа, 1988. – 53 с.

  6. Корсун І.В. Соціалізація старшокласників у сфері вільного часу / Корсун І.В. – Луганськ, 1996. – 201 с.

  7. Кулагина И.Ю. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. – М.: ТЦ,,Сфера", 2001. – 464 с.

  8. Мискевич Л.Б. Человек и свободное время: мнение социолога / Мискевич Л.Б. – Минск, 1998. – 314 с.


Г.Я.Цыбулько, М.В.Бутырина

Значение кружковой работы в воспитании старшеклассников

Резюме

В данной статье изучены особенности поведенческих реакций старших школьников в кружковой работе; исследованы проблемы социализации и причины конформного поведения ученической молодежи; рассмотрены группы форм внеурочной работы по труду со школьной молодежью: индивидуальный труд учеников; коллективный труд в организованных по интересам детей кружках, клубах, секциях; участие детей в разнообразных массовых мероприятиях (экскурсиях, конкурсах, соревнованиях, технических играх, встречах с интересными людьми); выявлено значение и место кружков в системе воспитания и социализации подростков и методические особенности кружковой работы как внеурочной составляющей организованного досуга старшеклассников.
Ключевые слова: ученическая молодежь, конформность, гражданская активность старшеклассников, досуг, кружковая работа

G.Ya. Tsіbulko, M.V.Butyrіna

The sіgnіfіcance of the cіrcle work іn the teenagers’ upbrіngіng

Summary

Іn thіs artіcle the reactіons of senіor schoolchіldren are studіed іn groups work; the problems of socіalіzatіon and reason of conformal behavіor of student's young people are іnvestіgated; the groups of forms of extracurrіcular work are consіdered on labour wіth school young people: іndіvіdual labour of students; collectіve labour іs іn the cіrcles, clubs, sectіons, organіzed on іnterests of chіldren; partіcіpatіng of chіldren іs іn varіous socіal actіvіtіes (excursіons, contests, competіtіons, technіcal games, meetіng wіth іnterestіng people); the іmportance and role of groups іn the system of educatіon and socіalіzatіon of teenagers and methodіcal features of groups work are determіned as to the extracurrіcular constіtuent of the organіzed leіsure of senіor pupіls.
Key words: school youth, conformіty, teenagers’ socіal actіvіtіes, leіsure, cіrcle work.


УДК 378.14 С. М. Паршук
З ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА КЕРІВНИЦТВА ПЕДАГОГІЧНОЮ ПРАКТИКОЮ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
У статті розкриваються умови підвищення рівня педагогічної практики студентів вищих навчальних закладів за рахунок удосконалення планування педпрактики, подано результати експериментальної роботи, спрямовані на удосконалення форм організації та методичного керівництва педагогічною практикою майбутніх учителів. У статті аналізуються причини, що негативно позначаються на результатах педагогічної підготовки майбутніх учителів молодших класів: низький науковий рівень змісту педагогічних дисциплін, недоліки в організації навчального процесу та контролю за його результатами, формалізм у підготовці викладачів для вищої школи.
Ключові слова: педагогічна діяльність, методична діяльність.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Складні та динамічні процеси, що відбуваються у соціально-педагогічній сфері сучасного суспільства, потребують передусім висококваліфікованих учителів. Надаючи особливого значення розвиткові та вдосконаленню функцій масової педагогічної практики, державний документ (національна Доктрина розвитку освіти України у XXІ столітті) орієнтує, насамперед, на необхідність забезпечення суттєвого зростання предметної, методичної та наукової компетентності вчителів, їх професійної відповідальності за якість результатів власної освітянської і виховної діяльності. Вітчизняний і зарубіжний досвід засвідчують, що чинна нині система вищої педагогічної освіти недостатньо готова до задоволення цієї об’єктивної потреби, оскільки у процесі професійно-педагогічної підготовки усе ще переважають традиції передачі максимального обсягу знань, інформування про досягнення передового педагогічного досвіду, поступового формування вмінь та навичок і лише частково завдання творчого розвитку особистості вчителя як професіонала: дослідника, інженера й менеджера навчально-виховного процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відтак, особливо значущими є питання щодо підготовки майбутнього вчителя до здійснення функцій професійної діяльності. Окремі з них досліджувалися у таких аспектах: інноваційні освітянські технології підготовки педагогів (А.Алексюк, О.Анісімов, А.Богуш, К.Вазіна, Є.Василевська, А.Єрьомкін, І.Зязюн, К.Зейчнер, Дж.Казмік, Б.Лістон, С. Сарасон, Н.Уайлдмен); адаптація випускників педагогічних вищих навчальних закладів до професійної діяльності (С. Вершловський, Л.Лєсохіна, О.Мороз, В.Онушкін, Т.Шамова); підвищення професійної кваліфікації педагогічних кадрів (Л.Кондрашова, В.Кузь, З.Курлянд, В.Луговий, Г.Нагорна, Н.Нічкало, М.Приходько, О.Рудницька, М.Солдатенков, Р.Хмелюк, О.Цокур, Г.Яворська).

Формулювання цілей статті. Це й зумовило вибір теми дослідження, метою якого є здійснення наукового аналізу педагогічної літератури, спеціальних наукових видань щодо формування педагогічної майстерності вчителя.

Виклад основного матеріалу дослідження. До сьогодні проблема сутності педагогічної діяльності не достатньо висвітлена у педагогіці. Аналіз сучасних підручників з педагогіки засвідчує, що поняття "педагогічна діяльність" не визначається серед її основних категорій, хоча досить часто нею використовується. Відтак, вивчення наукової літератури дає підставу для виокремлення принаймні трьох методологічних підходів до аналізу сутності педагогічної діяльності. З позиції першого з них – структурно-функціонального ( З.Єсарєва, Г.Засобіна, І.Зязюн, Н.Кузьміна, З.Курлянд, А.Ліненко, В.Сластьонін та ін.) – педагогічна діяльність розглядається як цілісна система, що функціонує через взаємодію гностичного, проективного, конструктивного, комунікативного й організаційного компонентів, кожен з яких включає сукупність дій, здійснюваних на засадах інтеграції психолого-педагогічних наукових знань, що в єдності створюють способи розв’язання педагогічних завдань. Суттєво, що в процесі опису шляху здійснення педагогічної діяльності вищезгадані автори віддають перевагу ролі гностичній, проектувальній та конструктивній фазам, які відповідно до своїх назв зумовлюють сутність методичної системи вчителя.

З позиції наступного – управлінсько-технологічного підходу (Ф.Гоноболін, Е.Карпова, Н.Кічук, Ю.Кулюткін, В.Кузь, Г.Нагорна, Л.Спірін, Л.Кондрашова, Г.Сухобська, Р.Хмелюк, О.Цокур та ін.) – педагогічна діяльність трактується як соціальне управління, пов’язане, насамперед, із досягненням педагогічних цілей, розв’язанням педагогічних завдань, а, також виконанням дій, спрямованих на аналіз учителем своєї власної практичної діяльності, конкретних виховних ситуацій. Причому, вказувалося на те, що розв’язання педагогічних завдань здійснюється поетапно, шляхом проектування предметного змісту та форм спільної діяльності педагога й учнів, реалізації накресленого проекту в безпосередніх умовах педагогічного процесу, кінцевого оцінювання результатів, що були досягнені.

Прихильники третього підходу, генетичного, у вивченні сутності педагогічної діяльності (А. Алексюк, А. Громцева, М. Іванов, В. Краєвський, М. Дєвіна, І. Лернер, В. Паламарчук, Г. Щукіна, Г. Щедровицький та ін.) схиляються до думки, що феномен "методична діяльність" пов’язаний, з одного боку, з поняттям "методи навчання", а з другого – з уявленнями про професійно-педагогічну діяльність як сукупність специфічних дій, спрямованих на вибір, конструювання та використання цих методів як способів організації вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів. У ході аналізу дидактичних засад методів навчання ці вчені дійшли висновку, що методи навчання насамперед виникають у свідомості педагога як узагальнений проект майбутньої педагогічної діяльності. Внаслідок цього методична діяльність співвідноситься відповідно з етапами теоретичного обміркування аналізу, проектування й використання методів навчання у процесі майбутньої практичної педагогічної діяльності. При цьому підкреслюється, що предметом методичної діяльності виступає ідеальне уявлення педагога про концептуальну основу власної методичної системи, а результатом є проектний опис технології майбутньої реальної педагогічної діяльності.

Методична діяльність – це усвідомлена взаємодія вчителя із компонентами педагогічного процесу, що пов’язана із проектуванням змісту й технології його майбутньої педагогічної діяльності з метою її вдосконалення. Методична діяльність – це миследіяльність, зорієнтована на створення моделі майбутньої предметно-педагогічної діяльності. Суттєво, що методична діяльність виступає об’єктивним феноменом, який проявляється на двох рівнях: на рівні професійної діяльності вчителя як відносно самостійна підструктура, що охоплює всю сферу теоретичного досягнення логіки організації педагогічного процесу; на рівні професійної спеціалізації діяльності педагога-методиста, який досконало володіє своїм предметом, цілями, змістом, результатами; при цьому такий тип діяльності відрізняється як від професійно-педагогічної, так і від науково-педагогічної, дослідницької діяльностей.

Відтак, методична діяльність як складноструктурований феномен обмежує рух розумових дій педагога у рамках орієнтовної, моделюючої та рефлективної фаз його інтелектуальної активності.

Кафедра теорії та методики початкового навчання Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського протягом багатьох років здійснює наукові пошуки вирішення накопичених у процесі педагогічної практики проблем. Почала складатися відповідна система теоретичних і методичних ідей для удосконалення педагогічної практики майбутніх учителів початкової школи.

Вивчення літературних джерел, досвіду роботи методистів і вчителів шкіл, які керують практикою студентів, свідчить про наявність потужних можливостей підвищення ефективності практики студентів у загальноосвітній школі шляхом покращення: планування координації педагогічної практики керівниками групи та окремими викладачами; підбір шкіл, вчителів і створення необхідних умов для вдалого виконання функцій педагогічної практики; залучення студентів до наукових досліджень; використання технічних засобів навчання, науково обґрунтованого контролю за роботою практикантів.

Враховуючи значення планування у процесі підвищення ефективності роботи, нами була розроблена і впроваджена єдина форма плану для методистів університету з удосконалення організації їх діяльності під час педагогічної практики. Для більш цілеспрямованого керівництва роботою студентів-практикантів у нашому плані виділено декілька етапів діяльності керівників. Перший етап передбачає вивчення студентів, закріплених за певним викладачем на період практики; постановку загальних і диференційованих завдань щодо керівництва педагогічною практикою з урахуванням рівня педагогічної підготовки та індивідуальних особливостей студентів; навчання студентів умінням проводити навчально-виховну роботу; надання переліку педагогічних умінь, якими вони повинні оволодіти; відтворення актуалізації; поглиблення теоретичних знань студентів з основних питань організації навчального процесу в школі (принципи побудови системи уроків з певної теми, типи структури уроків, шляхи оптимізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, вміння створювати проблемну ситуацію на уроці, шляхи вивчення особистості учня); навчати студентів вмінню спостерігати, аналізувати уроки, проводити позакласну роботу за зразком учителя, планувати власні дії; залучати студентів до виховної роботи, визначеної за планом роботи класного керівника; постановка перед студентами дослідницьких завдань для самостійної творчої розробки; щотижневе проведення проблемних семінарів з питань покращення роботи студентів під час педагогічної практики.

Наступний етап передбачає: подальше вивчення питань виховання у процесі навчання; поступове переведення студенів з позиції помічника класного керівники до позиції самостійного вчителя; створення під час педагогічної практики ситуацій, які вимагають від студентів прояву педагогічної інтуїції, творчих умінь, науково–педагогічного передбачення, а також всебічного аналізу додаткових ситуацій, вивчення проблеми "педагог – колектив – особистість"; організація роботи студентів у напрямку проведення трудової і моральної просвіти, трудового виховання і професійної орієнтації учнів, аналізу взаємовідносин учнів з активом класу; розгляд проблеми "педагог – класний керівник"; аналіз виховної роботи у класах з точки зору її системності; щотижневе проведення підсумкових днів з обговоренням процесу реалізації планів практики окремими студентами і групою в цілому.

Заключний етап передбачає: навчання студентів всебічному аналізу результатів навчально-виховної роботи; узагальнення власного досвіду; вміння відокремлювати об’єктивні фактори навчально-виховної роботи від суб’єктивних, бачити їх взаємообумовленість; підведення висновків педагогічної практики у формі складання звітів, виявлення рівня сформованості педагогічних умінь і на основі цього визначення студентам індивідуальних завдань для наступної роботи; участь у роботі педради школи, у підсумковій науковій конференції за результатами педагогічної практики.

Складання плану, який би відповідав усім вимогам, – складна робота, виконання якої на перших етапах пов’язане із виникненням у методистів суттєвих труднощів. Проте реалізація його під чає педагогічної практики сприяє пошукам оптимальних рішень навчально-виховних завдань, про що свідчить аналіз анкетування методистів-університету, які керували практикою студентів відповідно до запропонованого плану. На питання: "Що дало вам попереднє планування керівництва діяльністю?" були отримані наступні відповіді (у процентному співвідношенні опитаних): допомагало створенню найбільш сприятливих умов для досягнення поставленої мети – 85; дало можливість конкретно спрямувати діяльність кожного студента-практиканта – 87; сприяло підвищенню педагогічної майстерності – 91; дало можливість отримувати планомірну інформацію про стан роботи, зробити педагогічну діяльність студентів більш керованою – 92; організовувати самоконтроль студентів за власною діяльністю, що, у свою чергу, сприяло активному оволодінню педагогічними вміннями – 83; суттєво допомогло підвищити загальний рівень організації і методичного керівництва педагогічною практикою – 95. Відповіді свідчать про те, що планування роботи методистів на час педагогічної практики мало велике значення.

Наступним важливим фактором, який сприяє удосконаленню педагогічної практики студентів, є вмілий вибір шкіл, учителів та класних керівників для керівництва педагогічною практикою студентів.

Успіх практики студентів у школі, як показало наше дослідження, багато в чому залежить від розуміння колективом навчального закладу її ролі у підготовці майбутнього вчителя, доброзичливої атмосфери для студентів і чіткої організації основної діяльності вчителів і практикантів. Там, де шкільні колективи усвідомлюють відповідальність за довірену їм справу підготовки майбутніх вчителів, педагогічна практика проходить успішно.

Серед різноманітних факторів, які впливають на формування вчителя-вихователя, основне місце належить особистому прикладові учителів, до яких доводиться щоденно звертатися студентам під час педагогічної практики. В одній із анкет ми поставили до студентів ІІІ/ІV, ІV/V курсів питання: "Чого ви більше навчилися під час практики?", "Хто надавав вам практичну допомогу?". Більшість студентів, 85% із загальної кількості опитаних, назвали у своїх відповідях учителів. Це, звичайно, закономірно, тому що учителі добре знають індивідуальні особливості учнів класу, допомагають студентам подолати труднощі у процесі організації навчально-виховної роботи. Вони проводять багато часу зі студентами і є першими консультантами, постійними керівниками і організаторами навчальної і позаурочної роботи. Крім того, під час практики діяльність вчителя для студентів є деякою мірою додатковим джерелом педагогічних знань. У педагогічних дослідженнях таких вчених, як М.Болдирєв, М.Левітов, Н.Петров подається чимало прикладів впливу особистості вихователя на особистість того, кого він виховує. На основі узагальнень результатів педагогічної практики у школах, вивчення досвіду кращих вчителів, можна стверджувати, що вплив особистості вчителя на особистість студента–практиканта такий же потужний, як і вплив особистості вчителя на особистість учнів. Виховна сила особистого прикладу вчителя для студентів проявляється насамперед у тому, що вони аналізують педагогічну діяльність учителя і свідомо намагаються відповідати багатьом її критеріям. Не маючи достатнього досвіду у навчально-виховній роботі з дітьми, студенти уважно спостерігають, як учитель тримає себе на уроці, під час перерв, як спілкується з дітьми, використовує різноманітні прийоми та методи навчально-виховних впливів з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Ще К.Ушинський говорив, що у вихованні усе повинно базуватися на особистості вчителя, тому що виховна сила виходить тільки із живого джерела людської особистості. Жодні установи і програми, ніякий штучний організм закладу, наскільки добре спланованим і продуманим він не був, не зможе замінити особистість у справі виховання.

Відповідно ділові та морально-психологічні якості вчителів, які залучаються до керівництва роботою студентів у школі, відіграють суттєву роль і у підвищенні ефективності педагогічної практики. Тому вони повинні володіти такими особистими якостями, які б здійснювали на студентів виключно позитивний вплив. Очевидно, доцільно мати єдині критерії оцінки особистісних якостей, відповідно до яких і відбувається відбір учителів для роботи із практикантами. До таких якостей відносимо наступні: ідейно-політичний та культурний світогляд, суспільна активність, відчуття нового, педагогічний такт. Серед якостей, які характеризують професійну майстерність вчителя, виокремили наступні: знання свого предмету та психолого-педагогічних основ навчання; забезпечення індивідуального підходу до учнів та міжпредметних зв’язків; знання психолого-педагогічних основ виховання; робота з учнями; вміння забезпечити злагодженість дій з батьками.

Учителя, запрошені для керівництва практикою студентів у школі, поряд з якостями, перерахованими вище, повинні володіти й такими, як почуття нового і знання психолого-педагогічних основ виховання та навчання.



На сучасному етапі навчання вчителі усе ще не отримують необхідної психолого-педагогічної підготовки. Про це свідчать і навчальні плани університетів, відповідно до яких на спецпредмети відводиться близько 2 тис. годин, а на предмети психолого-педагогічного циклу і педагогічну практику - відповідно близько 460 годин і близько 500 годин.

Відсутність достатньої психолого-педагогічної підготовки призводить до того, що не усі вчителі, які керують практикою студентів у школі, здатні провести кваліфікований аналіз уроку, позакласного заходу. Вони відмовляються від залучення студентів до виконання дослідницьких завдань, оскільки самі недостатньо володіють відповідною методикою і тому не виявляють до цього інтересу.

Учителі об’єктивно оцінюють свої можливості щодо керівництва роботою студентів-практикантів. Про це свідчать відповіді вчителів на питання нашої анкети: "Які заходи, на ваш погляд, слід здійснити для покращення організації і проведення педагогічної практики?" та "Яких знань вам не вистачає?", 85% із опитаних відповіли, що необхідно проводити навчання з учителями шкіл щодо актуальних питань роботи зі студентами-практикантами та ознайомлення їх із найновішими досягненнями психолого-педагогічних наук.

Висновки. Після такої підготовки учителі шкіл, методисти університетів із великим задоволенням та інтересом керують роботою студентів у школі, краше розуміють мету і завдання практики, надають студентам кваліфіковану допомогу під час виконання її програми. Зростає рівень їх майстерність як керівників-наставників майбутніх вчителів, у свою чергу, студентам-практикантам створюються сприятливі умови для оволодіння педагогічними вміннями і навичками, що сприяє підвищенню ефективності проходження педагогічної практики студентами.

Література

1. Грицай Ю.О. Педагогічна практика студентів: (Програма та методичні вказівки). / Ю.О. Грицай – Миколаїв: МДПІ.-1999.-116 с.

2. Куліш Р.В. Нові технічні засоби навчання і їх роль в покращенні педагогічної практики. / Р.В. Куліш– 3б.: Вища і середня педагогічна освіта. – К., 1975.

3. Матвієнко О.В. Організація педагогічної практики з виховної роботи у початковій школі. / О.В. Матвієнко – К.:Стилос, 2003.-124 с.

4. Организация педагогической практики в начальных классах / Под ред. П.Е.Решетникова. – М.:Владос, 2002.-320 с.

5. Педагогическая практика в начальной школе/ Под ред. Г.М.Коджаспировой. – М.: Академия.-2000.-272 с.



С. М. Паршук

С ОПЫТА ОРГАНИЗАЦИИ И РУКОВОДСТВА ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ПРАКТИКОЙ СТУДЕНТОВ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ

Резюме

В статье раскрываются условия повышения уровня педагогической практики студентов высших учебных заведений за счет усовершенствования планирования педпрактики, поданы результаты экспериментальной работы, направленные на усовершенствование форм организации и методического руководства педагогической практикой будущих учителей. В статье анализируются причины, которые негативно влияют на результаты педагогической подготовки будущих учителей начальных классов: низкий уровень содержания педагогических дисциплин, недостатки в организации учебного процесса и контроля за результатами, формализм подготовки преподавателей для высшей школы.
Ключевые слова: педагогическая деятельность, методическая деятельность.

S.M.Parshuк

FROM EXPERІENCE OF ORGANІZATІON AND MANAGEMENT OF PEDAGOGІCAL PRACTІCE OF HІGHT SCHOOL STUDENTS

Summary

The artіcle deals wіth the condіtіons of the іmprovement of teachіng practіce of hіgher school students by іmprovіng the plannіng of pedagogіcal practіce. The results of experіmental work aіmed at іmprovіng the forms of organіzatіon and monіtorіng the teachіng practіce of future teachers are presented. Reasons whіch іnfluence negatіvely the results of pedagogіcal preparatіon of future prіmary classes’ teachers are analyzed іn the artіcle: low scіentіfіc level of the contents of pedagogіcal dіscіplіnes, faults іn organіzatіon and control of educatіonal process, formalіsm іn preparatіon of hіgher school teachers.
Key words: educatіonal actіvіty, methodіcal work.

УДК 37.013.42 : 37.018.32 Л.Г. Цибулько
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ВИХОВАНЦІВ–СИРІТ МОЛОДШОГО

ШКІЛЬНОГО ВІКУ
У статті здійснено психолого-педагогічну характеристику дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молодшого шкільного віку; визначено низку особистісних особливостей розвитку дітей цієї категорії.
Ключові слова: діти-сироти, молодший шкільний вік, характеристика, соціалізація, розвиток, особистість.
Постановка проблеми у загальному вигляді. У сучасному українському суспільстві перед вітчизняними освітянами стоїть проблема термінового розв’язання важливих завдань щодо організації соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, створення психолого-педагогічних умов для їх розвитку, становлення і життєдіяльності. Це, на наш погляд, можливо лише за умови глибокого знання педагогами фізіологічних, психологічних, соціальних та педагогічних особливостей цієї категорії дітей як об’єктів і суб’єктів соціально-педагогічного процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У розв’язанні низки завдань діагностики вихованців-сиріт та дослідженню специфіки психофізичного і соціального розвитку зазначеної категорії дітей у різні роки брали участь О. Антонова-Турченко, Л. Божович, Л. Волинець, В. Вугрич, І. Звєрєва, Л. Канішевська, Б. Кобзар, С. Коношенко, Л. Кузьменко, І. Лангмейєр, З. Матейчек, В. Мухіна, Є. Постовойтов, Г. Прихожан, В. Слюсаренко, Н. Толстих, С. Харченко й ін. Проте зазначена проблема залишається актуальною для сучасної психологічної і соціально-педагогічної науки.

Формулювання цілі статті. Саме тому зазначена стаття має за мету здійснення психолого-педагогічної характеристики дітей-сиріт та дітей молодшого шкільного віку, позбавлених батьківського піклування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Вивчення наукової літератури з означеної проблеми дозволило встановити, що від своїх "домашніх" однолітків молодші школярі, які виховуються у закритих інтернатних закладах, відрізняються дисгармонійністю у розвитку інтелектуальної сфери, нерозвиненістю довільних форм поведінки, підвищеною агресивністю, невмінням розв’язувати конфлікти. Те, що у дитячій установі дитина постійно змушена спілкуватися з однієї й тією ж заданою групою однолітків, не сприяє розвитку навичок спілкування з іншими однолітками, діти не вміють адекватно оцінювати свої якості, не вміють будувати рівноправні відносини із незнайомими їм однолітками. Діти звикають підкорюватися вимогам вихователів, "жити за інструкцією", що, природно, не допомагає їм самостійно долати труднощі, які виникають у процесі життєдіяльності [3, с. 45].

Український дослідник В. Яковенко зазначає, що у цьому віці більшою мірою починає проявлятися агресивність дітей, які залишилися без уваги і піклування батьків, яку учений пояснює незадоволеною потребою вихованців у батьківській любові. У них не сформована базова довіра до світу, не задоволеними залишаються і багато інших потреб – у самоствердженні, у дорослому як ідеалі, в емоційному комфорті, у визнанні своєї цінності з боку оточення [8].

Розкриваючи специфіку розвитку дітей-сиріт 6–10 років, не можна не згадати напрацювання з цієї проблеми зарубіжного психоаналітика Р. Берні, який, характеризуючи сиріт молодшого шкільного віку, відзначав наявність у них мінімального конкретно-почуттєвого досвіду, брак практики вирішення проблемних ситуацій, недостатній розвиток наочно-образного мислення. Мислення такої дитини, вважає психоаналітик, схематичне, елементи логічного мислення (класифікація, систематизація) заміняють собою творче, образне сприйняття світу [3, с. 112].

Особливо нам імпонує твердження Р. Берні, згідно з яким "Я-Концепція" дітей-сиріт, що формується в умовах депривації стосунків з матір’ю, часто позбавлена позитивного змісту, вкрай уразлива й захищає себе за допомогою ворожого ставлення до інших людей [3, с. 114]. На наш погляд, зазначену особливість дитячої психіки вихованців-сиріт слід обов’язково враховувати у процесі організації соціально-педагогічної роботи з ними.

Продовжуючи характеризувати вихованців-сиріт молодшого шкільного віку, відзначимо також, що у процесі констатувального етапу експерименту нами було встановлено, що під час спілкування з дорослими у вихованців-сиріт цієї вікової категорії головним залишається бажання заслужити схвалення вихователя або вчителя, тобто знову проявляється незадоволена потреба в емоційному контакті з дорослим.

Як стверджують вітчизняні науковці, дітей-сиріт у цьому віці відрізняє низький рівень розвитку саморегуляції, самостійності, довільної поведінки. Зокрема, Л. Оліференко на підставі свого досвіду роботи у притулку відзначає, що у дітей порушення соціалізації проявляється у будь-яких формах і з різним ступенем виразності залежно від особистісних особливостей дитини, від психологічних факторів, від того, як довго дитина жила у важких умовах. Це проявляється у невмінні поводити себе у громадських місцях, нездатності адаптуватися до незнайомих людей, до нової обстановки, у різних проявах девіантної поведінки. В аморальній поведінці простежуються чотири основні мети:

  • будь-яким способом привернути до себе увагу, не важливо, якою вона буде (заохочення або покарання);

  • продемонструвати власну силу;

  • помститися за те, що з ними відбулося, зокрема виплеснути на більш слабких своє негативне ставлення до оточення;

  • компенсувати свою неповноцінність і неспроможність [4, с. 208].

Учнів початкових класів школи-інтернату характеризує підвищена ситуативність, що виявляється у найрізноманітніших видах діяльності дитини: у пізнавальній сфері – нездатність розв’язувати завдання, які вимагають внутрішніх операцій без опору на практичні дії, що, у свою чергу, перешкоджає становленню творчого мислення; у поведінці – нерозвиненість довільності, підвищена імпульсивність, неможливість керувати своїми діями, погрози, обвинувачення, докори по відношенню до оточення; у спілкуванні – у дітей цього віку складається не позаситуативно-особистісна, а своєрідна форма ситуативно-особистісного спілкування на рівні збіднілих мовленнєвих і недостатньо розвинених експресивно-мімічних засобів; у самосвідомості – ситуативність бажань, відсутність тимчасового плану власних дій. Усе це зумовлює пригнічення внутрішньої активності дитини, гальмує розвиток її самостійності [7, с. 169].

У ході проведенного нами спостереження також виявлено, що учні початкових класів школи-інтернату практично не вміють гратися. Розвиток ігрової діяльності у них знаходиться на рівні найпростіших ігор-маніпуляцій, які, за звичай, притаманні дітям 2-3 років.

Це підтверджує й І. Дубровіна, яка відзначає, що за зовнішньою формою гра вихованців-сиріт цього віку може нагадувати рольову, сюжетну гру, наприклад, "доньки-матері", однак зміст цієї гри – маніпуляція з ляльками й іншими предметами. Вищі рівні – рольова гра і гра за правилами – у них практично не зустрічаються [2].

Значущим для нашого дослідження є висновок Г. Прихожан, згідно з яким для більшості дітей-сиріт молодшого шкільного віку властиві невпевненість у собі, тривожність, замкненість. Такий стан, на думку дослідниці, зумовлюється тим, що попередній досвід життя цих дітей, переважно негативний, розвиває у них надмірну залежність від дорослих, спричиняє відсутність прагнення до успіху, занижену самооцінку тощо [6, с. 47].

Характеризуючи дітей-сиріт молодшого шкільного віку, не можна не наголосити на недоліках у розвитку самостійності цих вихованців, що, на думку вітчизняних дослідників [8], викликані гіперопікою, надмірною турботою з боку дорослих, які оточують дитину. Це твердження трохи не співпадає із загальноприйнятою у психолого-педагогічній науці думкою, що діти-сироти, які перебувають в інтернатних закладах, зростають в умовах дефіциту спілкування з дорослими.

Відповідь на це протиріччя ми знаходимо у працях психологів (Л. Девіс, І. Дубровіна, В. Мухіна, Р. Овчарова), які вважають, що низький рівень самостійності в молодших вихованців школи-інтернату пояснюється наявністю у них соціальної депривації, недостатнім розвитком їхньої самосвідомості, нездатністю адекватно поставитися до себе і власних дій [2; 3; 6].

Зокрема, І. Дубровіна у своєму дослідженні вказує, що депривація потреби вихованця-сироти у визнанні, відсутність інтересу й уваги дорослого до результатів його діяльності та його особистих досягнень спотворює сферу соціальних контактів дитини, що спричиняє агресивну поведінку, афективність, негативне ставлення до оточення. Обмежене, переважно групове спілкування учнів початкових класів із дорослими, на думку дослідниці, уповільнює дитячу самостійність: сталий режим дня, постійні вказівки педагогів, що слід робити в той чи інший момент часу, контроль з їхнього боку позбавляють дітей необхідності самостійно планувати, здійснювати і контролювати свою поведінку і, навпаки, формує звичку до покрокового виконання чужих указівок, що негативно познаійснюватися на розвитку їхньої вольової сфери. У молодшому шкільному віці це проявляється у нездатності дітей здійснювати самоконтроль і самооцінку [2, с. 167].

Характеризуючи дітей-сиріт цього віку, не можна не відзначити, що їхня навчальна мотивація більшою мірою визначається потребою у позитивному ставленні з боку дорослого, ніж власне навчальними мотивами.



На особливому ставленні дітей-сиріт до оточення акцентують свою увагу A. Парафіян і Н. Толстих. На думку зазначених учених, у сполученні з гіпертрофованою потребою в спілкуванні з дорослими, викликаною дефіцитом такого спілкування у дитячому інтернатному закладі, залежність емоційного добробуту дитини від ставлення до неї дорослого визначає особливу значущість цього ставлення й створює зовсім специфічний тип стосунків з дорослими. Специфічність такого спілкування особливо промовисто виявляється під час різних конфліктних ситуацій спілкування, проявляючись у домінування захисних форм поведінки у подібних ситуаціях, у нездатності продуктивного, конструктивного вирішення конфлікту, в агресивності по відношенню до дорослого. Хоча молодші школярі й прагнуть догодити дорослим, "ця потреба у його позитивному ставленні наражається на глибоку фрустрацією потреби в інтимно-особистісному спілкуванні з дорослими, що у сполученні з несформованістю адекватних форм спілкування створює надзвичайно складну, суперечливу картину цього спілкування" [3, с. 46].

Висновки. Отже, діти-сироти молодшого шкільного віку, які виховуються в закладах інтернатного типу, зазнають труднощів у розвитку суб’єктності, не готові до засвоєння соціального досвіду, схильні до зовнішнього контролювання, що ускладнює процес формування навчальної діяльності й розвиток рефлексії; в них не розвинені адекватні форми спілкування з дорослими й однолітками; незалежно від виду діяльності їхня мотивація визначається прагненням до позитивної уваги з боку дорослих. Зазначені особливості психофізичного і соціального розвитку зазначеної категорії вихованців необхідно враховувати під час організації соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, створенні психолого-педагогічних умов для їх розвитку, становлення і життєдіяльності.

Література

  1. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. – СПб. ; М. ; Нижний Новгород ; Воронеж : Питер, 2008. – 398 с. , ил., портр., табл. – (Мастера психологии). – Библиогр.: с. 386–398.

  2. Возрастная и педагогическая психология : [хрестоматия для студентов высш. пед. учеб. заведений] / сост. И. В. Дубровина, А. М. Прихожан, В. В. Зацепин. – М. : Академия, 2007. – 435 с.

  3. Лиханов Л. А. Дети без родителей / Лиханов Л. А. – М. : Просвещение, 1991. – 271 с.

  4. Олиференко Л. Я. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска : [учеб. пособие для студентов] / Л. Я. Олиференко. – М. : Академия, 2007. – 253 с.

  5. Підласий І. П. Корекція девіантної поведінки молодших школярів : [експерим. матеріали] / І. П. Підласий, О. В. Шарапова ; Упр. освіти і науки Черкас. облвиконкому та ін. – Черкаси : ЧДТУ, 2002. – 44 с.

  6. Прихожан А. М. Психология сиротства / А. М. Прихожан, Н. Н. Толстых. – [2-е изд.]. – СПб. : Питер, 2005. – 400 с.

  7. Шарапова О. В. Педагогічні умови комплексної корекції девіантної поведінки молодших школярів : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.07 / Олена Валеріївна Шарапова. – К., 2003. – 205 с.

  8. Яковенко В. С. Дитина-сирота : розвиток, виховання, усиновлення / В. С. Яковенко. – К., 2007. – 171 с.

Л.Г. Цибулько

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГИЧЕСКИЙ ПОРТРЕТ ВОСПИТАННИКОВ–СИРОТ МЛАДШЕГО ШКОЛЬНОГО ВОЗРАСТА

Резюме

В статье осуществлено психолого-педагогическую характеристику детей–сирот и детей, лишенных родительской опеки, младшего школьного возраста; определен ряд личностных особенностей развития детей этой категории.
Ключевые слова: дети-сироты, младший школьный возраст, характеристика, социализация, развитие, личность.

L.G. Tsіbulko

PsychoLOGІCAL AND pedagogіcal PORTRAІT OF prіmary school orphans

Summary

out the psychologіcal and pedagogіcal characterіstіc of orphan chіldren and prіmary school chіldren deprіved of parental guardіanshіp іs carrіed іn the artіcle. A number of personal features of chіldren of thіs category development are defіned.
Key words: orphan chіldren, prіmary school age, the characterіstіc, socіalіzatіon, development, a person


УДК 37.015 О. М. Ващенко
ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
У статті розглянуто суть здоров’язберігальних технологій та їх впровадження у навчально-виховний процес початкової школи. Вказується на те, що навчальний процес у початкових класах містить чималу кількість навчального матеріалу щодо здоров’я людини, його формування, збереження та зміцнення. У результаті дослідження автором доведено, що впровадження в навчально-виховний процес здоров’язберігальних технологій сприяє значному зниженню фізичного та психологічного навантаження на учнів, систематичній релаксації нервової системи, підвищенню ефективності навчально-виховного процесу початкової школи.
Ключові слова: здоров’язберігальні технології, навчально-виховний процес, початкова школа.
Постановка проблеми. В умовах соціально-економічних перетворень в Україні загострюються протиріччя між потребою суспільства в активних, здорових людях і значним погіршенням здоров’я дітей. Саме тому проблема збереження здоров’я школярів і навчання їх здоровому способу життя становить особливий інтерес для педагогічної науки і практики.

Учені і громадськість світової спільноти визначають, що основною з глобальних проблем сьогодення є проблема збереження здоров’я підростаючого покоління як основного з чинників майбутнього благополуччя держави. У Національній доктрині розвитку освіти, вказано, що пріоритетним завданням системи освіти є виховання в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих як до найважливішої індивідуальної і суспільної цінності. З огляду на вищезазначене актуальною є проблема впровадження у навчально-виховний процес початкової школи здоров’язберігальних педагогічних технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що науковці, педагоги та лікарі наголошують сьогодні на важливості не тільки підготувати дитину до самостійного життя, виховати її морально та фізично здоровою, але й навчити її бути здоровою, сприяти формуванню в неї усвідомлюваної потреби у здоров’ї як необхідної умови майбутньої успішності і добробуту в житті.

Проблема збереження, зміцнення та відтворення здоров’я особистості розглядається з тих чи інших наукових позицій у працях філософів, медиків, психологів, соціологів (М. Амосов, Г. Апанасенко, Г. Борисов, Т. Сущенко та ін.). Концептуальні основи здоров’язберігаючого виховання закладені у працях К. Бондаревської, О. Дубогай, 3. Малькової, Н. Полєтаєвої, Л. Татарнікової.

Значний внесок у розробку та впровадження у практику діяльності освітнього закладу системи оздоровчого виховання дітей і молоді здійснили видатні українські педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський.

Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, протистояти негативним впливам. З огляду на це особливого значення набуває спрямоване формування у дітей умінь і навичок здорового способу життя.



Мета статті – розглянути суть здоров’язберігальних технологій та їх впровадження у навчально-виховний процес початкової школи.

Виклад основного матеріалу. Здоров’ю людини належить одне з найважливіших місць у системі людських цінностей і пріоритетів. Здоров’я визначається як процес збереження й розвитку психічних і фізіологічних функцій людини, оптимальної працездатності та соціальної активності за максимальної тривалості життя.

Всеохоплююча вагомість і актуальність зазначеної проблеми викликала необхідність ґрунтовних досліджень феномена здоров’я людини та його складників, пошуку шляхів позитивного впливу на нього.

Сучасний стан здоров’яформувальної освіти й виховання суспільства дозволяє виявити явне протиріччя між позитивними установками та реальним рівнем оздоровчого виховання особистості. Соціальна важливість і необхідність вирішення проблем зміцнення здоров’я учнів початкових класів у процесі навчання й виховання випливає зі стратегії здоров’язберігального навчання. Розкриваючи її, необхідно розглянути суть такого поняття, як здоров’язберігальні технології.

Здоров’язберігальна технологія, на думку В. Д. Сонькіна, – це умови навчання дитини в школі (відсутність стресу, адекватність вимог, адекватність методик навчання і виховання); раціональна організація навчального процесу (у відповідності з віковими, статевими, індивідуальними особливостями і гігієнічними вимогами); відповідність учбового і фізичного навантаження віковим можливостям дитини; необхідний, достатній і раціонально організований руховий режим [5, с. 43]. Під здоров’язберігальною освітньою технологією О. В. Петров розуміє систему, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особового і фізичного здоров’я всіх суб’єктів освіти (учнів, педагогів і ін.) [2, с. 37–39].



До цієї системи належать: використання медичних даних моніторингу стану здоров’я учнів з власними спостереженнями в процесі реалізації освітньої технології, її корекція;облік особливостей вікового розвитку школярів і розробка освітньої стратегії для учнів даної вікової групи;створення сприятливого емоційно-психологічного клімату в процесі реалізації технології; використання різноманітних видів здоров’язберігальної діяльності учнів, спрямованих на збереження і підвищення резервів здоров’я, працездатності.

Поняття "здоров’язберігальні технології" об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.



Таким чином, під здоров’язберігальними технологіями сучасні вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Основними компонентами здоров’язберігальної технології виступають: аксіологічний, що виявляється в усвідомленні учнів вищої цінності свого здоров’я, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя, який дозволяє якнайповніше здійснити намічені цілі, використати свої розумові і фізичні можливості; гносеологічний, пов’язаний з придбанням необхідних для процесу здоров’язбереження знань і вмінь, пізнанням себе, своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до питань власного здоров’я, до вивчення літератури з даного питання, різних методик щодо оздоровлення і зміцнення організму; здоров’язберігальний, що містить у собі систему цінностей і установок, які формують систему гігієнічних навичок і умінь, необхідних для нормального функціонування організму, а також систему вправ, направлених на вдосконалення навичок і умінь по догляду як за самим собою, так і навколишнім середовищем; емоційно-вольовий, який включає прояв психологічних механізмів – емоційних і вольових. Необхідною умовою збереження здоров’я є позитивні емоції; переживання, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя, спрямований на формування досвіду взаємостосунків особи і суспільства; екологічний, такий, що враховує те, що людина як біологічний вид існує в природному середовищі, яке забезпечує людську особу певними біологічними, економічними і виробничими ресурсами, формує її фізичне здоров’я і духовний розвиток; фізкультурно-оздоровчий компонент припускає оволодіння способами діяльності, направленими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії і спрямований на засвоєння особистісно-важливих життєвих якостей, які підвищують загальну працездатність, а також навичок особистої і суспільної гігієни.

Наведені вище компоненти здоров’язберігальної технології дозволяють перейти до розгляду її функціональних складових. Найчастіше під функціями здоров’язберігальної технології розуміють такі, як: формувальна (здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, основою формування якої постають спадкові якості, що обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості); інформативно-комунікативна (забезпечує трансляцію досвіду ведення здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтації, які формують дбайливе ставлення до індивідуального здоров’я, цінності людського життя); діагностична (полягає в моніторингу розвитку учнів на основі прогностичного контролю, що дозволяє порівняти зусилля і спрямованість дій педагога відповідно до природних можливостей дитини, забезпечує інструментальний вивірений аналіз передумов і чинників перспективного розвитку педагогічного процесу, індивідуальне проходження освітнього маршруту кожною дитиною); адаптивна (передбачає виховання у учнів спрямованості, здоровий спосіб життя, оптимізувати стан власного організму і підвищити стійкість стресогенним чинникам природного і соціального середовища); рефлексивна (полягає в переосмисленні попереднього особистого досвіду, в збереженні і примноженні здоров’я, що дозволяє порівняти реально досягнуті результати з перспективами; інтеграційна, що об’єднує народний досвід, різні наукові концепції і системи виховання, направляючи їх по шляху збереження здоров’я підростаючого покоління [3; 4].

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігальних технологій дає можливість виокремити такі їх типи [1]:

  • здоров’язберігальні – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

  • оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

  • технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

  • виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігальних освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Метою здоров’язберігальних навчально-виховних технологій у початковій школі є забезпечення учням в умовах навчання і виховання можливість збереження здоров’я під час навчання, сформувати необхідні знання, вміння не освітнього характеру, але й здорового способу життя, навчити використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Завдання здоров’язберігальних освітніх технологій: освітнє – спрямована на формування стійких мотивів виховання і самовиховання, оводіння знаннями, уміннями і навичками; виховне – формування моральної свідомості і поведінки, творчого відношення до самовиховання, естетичного і емоційного розвитку особистості; оздоровче – зміцнення фізичного здоров’я і профілактика захворювань, сприяння фізичному розвитку, зниження негативного впливу підвищених навантажень на психіку учнів, що зумовлене режимом навчання; прикладні завдання – спрямовані на формуваня знань, умінь і навичок, необхідних для забезпечення безпечної життєдіяльності під час самостійних ігр, фізкультурних занять, перебувать на природі і у побуті.



Основна мета впровадження в навчально-виховний процес ефективних педагогічних технологій полягає в зниженні фізичного та психологічного навантаження на учнів, в систематичній релаксації нервової системи, підвищенні ефективності навчально-виховного процесу.

Навчальний процес у початкових класах містить чималу кількість навчального матеріалу щодо здоров’я людини, його формування, збереження та зміцнення. Насамперед, теми, що сприяють формуванню у молодших школярів умінь і навичок здорового способу життя, увійшли до навчального курсу "Я і Україна", який реалізується через викладання наскрізного інтегрованого курсу або такими предметами як "Навколишній світ" (1-2 класи), "Природознавство" (3-4 класи), "Громадянська освіта" (3-4 класи), "Довкілля" (3-4 класи).

Формування умінь і навичок здорового способу життя в 1 класі передбачено програмою під час вивчення розділів і тем: "Про тебе самого" ("Як бути здоровим (ознайомлення з режимом дня, правилами особистої гігієни: як стежити за зубами, що корисно їсти; як користуватися носовичками); "Чепурний вигляд дівчинки і хлопчика"; "Значення чистоти і охайності"; "Рід, родина, рідня" ("Традиційна сімейна мораль українців: шанобливе ставлення до старших, піклування про старих і немічних членів сім’ї та про дітей"); "Людина серед людей" ("Як ставитися до інших, щоб тебе поважали", "Як поводитися за столом"; "Спільне вироблення правила поводження в школі").

У 2 класі зазначена діяльність здійснюється під час вивчення таких розділів і тем: "Про тебе самого" ("Правила харчування", "Правила поведінки за столом", "Чистота – запорука здоров’я", "Як не заподіяти шкоди собі й іншим"; "Людина серед людей" ("Правила поведінки в гостях", "Традиційні погляди на поведінку дівчаток і хлопчиків"); "Природа навколо нас" ("Охорона здоров’я восени", "Турбота про здоров’я взимку", "Як дбати про здоров’я весною", "Як дбати про своє здоров’я влітку") та ін.

"Природознавство" у 3-4 класах – логічне продовження природничої складової курсу "Навколишній світ", який вивчається у 1-2 класах. На цих уроках здоров’язберігаючими вміннями й навичками учні оволодівають гад час вивчення тематичного блоку "Людина – живий організм", до змісту якого входять такі теми: "Місце людини в природі", "Органи тіла людини. Шкіра, її значення. Гігієна шкіри", "Зміцнення скелету і м’язів", "Гігієна харчування", "Догляд за зубами", "Гігієна органів чуття" та ін.

Вивчення теоретичної частини навчального матеріалу дає змогу учням розширити знання про здоровий спосіб життя та закріпити уміння й навички щодо особистої гігієни, загартування та профілактики захворювань, запобігання травматизму, безпеки життєдіяльності. У першому та другому класах відповідно до програми ця діяльність здійснюється за темами: "Загальні відомості про здоров’я та здоровий спосіб життя", "Значення занять фізичною культурою для здоров’я школярів", "Гігієнічні правила виконання фізичних вправ", "Біологічна потреба організму в рухах", "Значення рухового режиму дня, загартування і формування правильної постави для здоров’я людини" та ін. У третьому й четвертому класах формування здоров’язберігальних умінь і навичок здійснювалося відповідно до тем, визначених програмою: "Роль загартування для здоров’я людини", "Правильне дихання під час виконання фізичних вправ", "Руховий режим учня", "Вплив фізичних навантажень на організм дитини", "Профілактика захворювань очей, горла, носа, вух засобами фізичної культури", "Як підтримувати здоровими органи травлення; гігієна харчування", "Розвиток кістково-м’язової та дихальної систем засобами фізичної культури", "Фізична культура як засіб керування емоціями".

Висновки. Знання, володіння і застосування здоров’язберігальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі в тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігальне освітнє середовище.

У початковій школі здоров’язберігальне навчання реалізується через використання здоров’язберігальних технологій у різних формах організації уроків і їх типах уроків, найефективніші з них:



1. Предметний урок – це коли учні працюють у класі з предметами, а не їх зображенням. Такі уроки забезпечують: сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття; підвищують інтерес учнів до роботи. Розвивають творчу ініціативу; учні вчаться виділяти суттєві та несуттєві ознаки, робити висновки; мобілізується діяльність органів сприймання: дотику, нюху, слуху, зору.

2. Урок-екскурсія – це особливий вид навчальних занять, що проводиться поза школою: на луках, в саду, в лісі. Значення таких уроків: учні сприймають і відчувають явища природи, які спостерігають в довкіллі; екскурсії конкретизують навчальний матеріал; розвивають пізнавальний інтерес, формують практичні вміння і навички; під час екскурсій здійснюється екологічна та природоохоронна виховна робота.

У результаті дослідження доведено, що впровадження в навчально-виховний процес здоров’язберігальних технологій сприяє значному зниженню фізичного та психологічного навантаження на учнів, систематичній релаксації нервової системи, підвищенню ефективності навчально-виховного процесу початкової школи.

Література

  1. Ващенко О. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі / О. Ващенко, С. Свириденко // Здоров’я та фізична культура. – 2006. – № 8. – С. 1-6.

  2. Горащук В. И. Человек и его здоровье / В. И. Горащук. – М. : Знание, 1985. – 192 с.

  3. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод. посіб. / авт.-укл.: О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : АПН, 2002. – 136 с.

  4. Карнова Е. В. Дидактические игры в начальный период обучения / Е. В. Карнова. – Ярославль : Академия развития, 1997.– 112 с.

  5. Науменко Ю. В. Здоров’язберігаюча діяльність школи / Ю. В. Науменко // Педагогіка. – 2005. – № 6. – С. 37–44.

Е. Н. Ващенко

ВНЕДРЕНИЕ здоровьесберегающих ТЕХНОЛОГИЙ В УЧЕБНО-воспитательном процессе начальной школы

Резюме

В статье рассмотрена сущность здоровьесберегающих технологий и их внедрение в учебно-воспитательный процесс начальной школы. Указывается на то, что учебный процесс в начальных классах содержит большое количество учебного материала касательно здоровья человека, его формирования, сохранения и укрепления. В результате исследования автором доказано, что внедрение в учебно-воспитательный процесс здоровьесберигающих технологий благоприятствует значительному снижению физической и психологической нагрузки на учащихся, систематической релаксации нервной системы, повышению эффективности учебно-воспитательного процесса начальной школы.
Ключевые слова: здоровьесберегающие технологии, учебно-воспитательный процесс, начальная школа.

O.M. Vashchenko

HEALTH SAVІNG TECHNOLOGІES APPLІCATІON ІN educatіonal process OF elementary school

Summary

The nature of health savіng technologіes and theіr applіcatіon іn the educatіonal process of the prіmary school іs descrіbed іn the artіcle. Іt іs poіnted to the fact that the educatіonal process іn the elementary grades contaіns a large amount of educatіonal materіal concernіng human health, the formatіon of іt, maіntenance and strengthenіng. The author proves that the health savіng technologіes іntroductіon іnto the educatіonal process favors physіcal and psychologіcal burden on students, systematіc relaxatіon of the nervous system, іmprovіng the effіcіency of the prіmary school educatіonal process.
Key words: health savіng technologіes, educatіonal process, elementary school.


УДК 372. 3 (477) Н. І. Мельник
ФАХОВА ПІДГОТОВКА КАДРІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У США
У статті здійснено характеристику підготовки фахівців дошкільної освіти у США. Проаналізовано особливості курсів, що пропонуються до вивчення в американському університеті, особливості організації навчання.

Ключові слова: фахова підготовка кадрів дошкільної освіти, професійна підготовка вихователів, педагогічна практика.
Постановка проблеми. Вимоги сьогодення потребують від керівників дошкільних установ, методистів та вихователів творчого підходу до організації освітньої діяльності, стимулюють до внесення у діяльність передових прогресивних ідеї зарубіжного дошкільного виховання та освіти, запровадження нововведень, уміло поєднаних з освітніми традиціями минулого.

Аналіз досліджень та публікацій. Концепція педагогічної освіти України актуалізує сутнісний зміст педагогічної освіти, її діяльнісний характер, скерований передусім на оволодіння фахівцем практичними вміннями й навичками організації навчально-виховного процесу [2]. Як свідчать дослідження Н. Абашкіної, Г. Воронки, О. Глузмана, Т. Десятова, А. Каплуна, Т. Кошманової, А. Парінова, Л. Пуховської така ж тенденція спостерігається і у Сполучених Штатах. О. Кононко визначає основними із напрямів професійної діяльності вихователя у дошкільному навчальному закладі такі: психологічний, педагогічний, організаційний, методичний, дидактичний, управління та контролю, підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів [1].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Питання реформування системи професійної освіти вихователів і перехід на міжнародні стандарти підготовки фахівців набуває особливої актуальності в контексті інтеграції України у міжнародний освітній простір. Зокрема, сучасна вітчизняна система вищої освіти часто звертається до досвіду розвинених країн світу у підготовці кадрів. Не оминула такого явища й вітчизняна фахова підготовка вихователів. У цьому аспекті особливий інтерес становить досвід американських колег з організації педагогічної освіти у найкращих національних закладах підготовки студентів-майбутніх вихователів, основні пріоритети якої скеровані на поєднання особистісного та діяльнісного підходів, що є характерним і для сучасної підготовки вихователів в Україні.

Мета статті полягає у визначенні особливостей фахової підготовки вихователів у американському педагогічному університеті.

Постановка завдання. Завдання дослідження полягає у здійсненні характеристики підготовки кадрів дошкільної освіти у США, а також в аналізі особливостей організації навчання в американському університеті.

Виклад основного матеріалу. У США фахівці з дошкільного виховання отримують загальну дворічну академічну підготовку, потім протягом двох-чотирьох років опановують дисципліни, що стосуються психічного і фізичного розвитку дитини. Випускники одержують ліцензійний сертифікат, високий бал якого дає змогу продовжити навчання ще протягом двох років у аспірантурі й здобути вчений ступінь магістра. Цілком реальне переведення найближчим часом підготовки вихователів дошкільних закладів на університетську базу [4]. Сьогодні у зв’язку із процесами інтеграції, технізації та інформатизації суспільства в дошкільній педагогіці США ведуться дискусії щодо професії вихователя. Американські науковці наголошують на тому, що лише компетентні вихователі здатні забезпечити якісну освіту дітей, тому підготовка педагогічних кадрів належить до пріоритетних напрямів вищої освіти [3, с. 102].

Яскравим прикладом якісної підготовки вихователів є навчання студентів в американському університеті Монтклеа. На прикладі цього університету проаналізуємо особливості фахової підготовки вихователів у США. Факультет дошкільної та початкової освіти університету Монтклеа здійснює підготовку вихователів дошкільних закладів та вчителів початкової школи, які можуть отримати ступінь бакалавра та магістра дошкільної освіти.

Бакалаврів дошкільної освіти готують за двома напрямами: "Консультант з проблем сім’ї та дитини" (Famіly and Chіld Studіes), "Учитель" (Teacher Certіfіcatіon).

Студенти, які навчаються за першим напрямом можуть отримати такі спеціальності: спеціаліст з дитинознавства (Chіld Lіfe Specіalіst); організатор педагогічного супроводу сім’ї, дітей та організатор навчання (Famіlіes, Chіldren, and School Settіngs); організатор педагогічного супроводу сім’ї, дітей, організатор навчання з додатковою спеціальністю вихователь дітей до 3-х років (Famіlіes, Chіldren, and School Settіngs and Teacher Certіfіcatіon іn Early Chіldhood Educatіon Preschool-Grade 3); організатор педагогічного супроводу сім’ї, дітей, організатор навчання з додатковою спеціальністю вихователь дітей до 5-ти років (Famіlіes, Chіldren, and School Settіngs and Teacher Certіfіcatіon іn Early Chіldhood Educatіon Preschool-Grade 5); гувернер або сімейне обслуговування (Famіly Servіces); фахівець з геронтології (міждисциплінарної науки про соціальні та біологічні зміни людини) (Gerontology).

Студенти другого напряму можуть отримати такі спеціальності: вихователь дітей до 3 років (Undergraduate P-3 Professіonal Sequence) та вихователь дітей до 5 років (Undergraduate K-5 Professіonal Sequence).



Магістрів готують за такими спеціальностями (Early Chіldhood, Elementary, and Lіteracy Educatіon): магістр дошкільної та початкової (M.Ed. іn Early Chіldhood and Elementary Educatіon); магістр інклюзивної освіти (M.Ed. іn Іnclusіve Early Chіldhood Educatіon); магістр дошкільної освіти (M.A.T. іn Early Chіldhood); магістр початкової освіти (M.A.T. іn Elementary Educatіon); магістр з читання (M.A. іn Readіng); подвійний диплом магістра дошкільної освіти та вчителя дітей з особливими потребами (Dual Certіfіcatіon: M.A.T. іn Early Chіldhood Educatіon (Preschool through Thіrd Grade) and Teacher of Students wіth Dіsabіlіtіes (TSD)); подвійний диплом магістра вихователь дітей дошкільної віку та вчителя початкових класів (Dual Certіfіcatіon: M.A.T. іn Elementary Educatіon (Kіndergarten through Fіfth Grade) and Teacher of Students wіth Dіsabіlіtіes (TSD)); пост-бакалаврська освіта вихователів (Post-baccalaureate Program іn Early Chіldhood Educatіon), пост-бакалаврська освіта вчителів початкових класів (Post-baccalaureate Program іn Elementary Educatіon); вчитель дітей з особливими потребами з додатковим сертифікатом вихователя дітей до 3-х років (Teacher of Students wіth Dіsabіlіtіes (Addіtіonal Certіfіcatіon P-3)); спеціаліст логопед (Readіng Specіalіst); спеціаліст з новітньої літератури, цифрих технологій і навчання (Graduate Certіfіcate іn New Lіteracіes, Dіgіtal Technologіes and Learnіng); альтернативний курс для вихователів дітей до 3-х років (Modіfіed Alternatіve Route / P-3 Certіfіcatіon) [5].

Професійна підготовка студентів ґрунтується на реалізації чотирьох компонентів педагогічного процесу університету: 1. навчання та розвиток студента; 2. організація навчально-виховного процесу в дошкільних закладах та школах (групова кімната); 3. навчальний план; 4. професійні вміння [6]. По закінченню навчання студент набуває такі компетентності з професійної підготовки:

володіє теоретичними знаннями, що передбачають вміння розуміти, аналізувати та послуговуватися загальновідомими принципами дошкільної освіти; забезпечує зміцнення здоров’я та всебічного розвитку дітей; використовує культурологічний підхід в взаємодії з дітьми, тобто сприяє полікультурному, толерантному формуванню дитячої особистості; вміння чуйно, бережно та з повагою відноситися до кожної дитини; демонструє вміння налагоджувати контакт з дітьми та їх родинами; добре володіє знаннями з конструктивістських теорій навчання та виховання дітей дошкільного віку, теоріями особистісно-орієнтованого підходу; знає принципи організації інклюзивного навчання та виховання дітей у дошкільних освітніх закладах.

використовує теоретичні знання на практиці: здійснює адекватну, об’єктивну оцінку якості своєї роботи, вміє організувати освітнє середовище відповідно до різних педагогічних підходів; здійснює організацію інклюзивного навчання та виховання дітей у дошкільних освітніх закладах; творчо здійснює професійну діяльність; налагоджує зв’язки з іншими установами дошкільної освіти (освітніми центрами, організаціями, соціальними службами та органами управління дошкільною освітою); використовує арсенал педагогічних технологій, як засобів для навчання та взаємодії: курікулум, професійний розвиток, співпраця зі школами, університетами та громадами [7].

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 12.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка