Гострий апендицит


Передопераційна підготовка



Скачати 127.3 Kb.
Сторінка6/7
Дата конвертації23.10.2016
Розмір127.3 Kb.
1   2   3   4   5   6   7

Передопераційна підготовка

  • У передопераційному періоді проводиться спорожнення сечового міхура та гігієнічна обробка ділянки передньої черевної стінки в місці операційного доступу. За додатковими показаннями, проводиться декомпресія шлунка, а також медикаментозна внутрішньовенна інфузійна терапія з превентивним введенням антибіотиків за 40 хвилин до операції.

Вибір методу знечулення

  • У більшості хворих (80 %-90 %) при наявності ГА операція виконується під внутрішньовенним наркозом. У дітей і дорослих із вираженою підшкірно-жировою клітковиною при ускладнених формах ГА на безпечнішим, найзручнішим і найкращим методом знечулення є ендотрахеальний наркоз.

Антибіотикопрофілактика та антибіотикотерапія

  • Незважаючи на більш ніж столітню історію асептики та антисептики проблема інфекційних ускладнень у хірургії залишається далекою від вирішення. І на сьогоднішінй день головним завданням боротьби із інфекційними ускладненнями у хірургії є попередження та лікування гнійно-септичних ускладнень.
  • Так, за даними асоціації загальної хірургії США (2000 року) частота інфекційних ускладнень після хірургічних втручань з приводу гострого апендициту коливається від 2 – 5 % до 30 – 40 % (Gilbert et al., 2001) і залежить від багатьох чинників.
  • Головним принципом розподілу оперативних втручань на типи є зв’язок операції із розкриттям просвіту травного каналу, наявність ознак інфікційного, запального ураження органа, на якому виконується втручання, а також наявність ознак поширення інфекційного процесу на сусідні тканини із оперованим органом.
  • Базуючись на такому принципі, – операція з приводу гострого простого апендициту відноситься до умовно-чистих втручань, втручання з приводу гострого деструктивного апендициту слід класифікувати як контаміновану операцію, а при виконанні хірургічного втручання при гострому ускладненому апендициті слід вважати забрудненою операцією на зазделегіть відомо інфікованих тканинах.
  • Вивчення ступеня інфікування операційної рани після різних хірургічних втручань дав змогу встановити, що “критичне” мікробне число – 104 – 105 виявляється у 10 % випадків наприкінці чистих операцій і прогресивно зростає до 24 – 35 % при умовно-чистих та контамінованих втручаннях.
  • Безумовно, не у всіх пацієнтів із так званим критичним вмістом мікроорганізмів у рані виникають інфекційні ускладнення. Для цього необхідні ще й обтяжуючі чинники, або фактори ризику.
  • Зокрема фактори ризику інфекційних ускладнень розподілені на такі, що пов’язані із лікуванням та такі, що пов’язані із власне особливостями хворого.
  • До першої групи чинників ризику інфекційних ускладнень (тобто пов’язаних із хворим) віднесено:
  • –      вік понад 60 років;
  • –      ожиріння або кахексія;
  • –      супутні хронічні інфекції дихальної , видільної системи;
  • –      імунодефіцити викликані застосуванням кортикостероїдів, хіміотерапії, променевої терапії;
  • –      алкоголізм, наркоманія ,куріння;
  • –      серцева та дихальна недостатність;
  • –      анемія ІІ-ІІІ ст.;
  • –      глікемія понад 8,0 г/л;
  • –      рівень АлТ понад 0,9 ммоль/л;
  • –      рівень креатиніну сироватки понад 131,0 ммоль/л.
  • До другої відносять:
  • –      тривалу (більше 3 – 5 діб) або повторну (до 21 доби) госпіталізацію;
  • –      неправильну підготовку операційного поля;
  • –      антибіотикотерапію за кілька днів до операції;
  • –      неадекватну обробку рук хірурга та пошкодження рукавиць;
  • –      тривалість операції понад 3 години;
  • –      об’ємні та симультантні операції;
  • –      надмірне застосування електрокоагуляції;
  • –      інтраопераційна крововтрата понад 800 мл;
  • –      інтраопераційні гемотрансфузії;
  • –      невиправдане дренування рани;
  • –      порушення гемодинаміки чи газообміну під час операції;
  • –      тип операції за ступенем інфікування рани на момент завершання хірургічного втручання.
  • Даний підхід є важливим з огляду на те, що при виконанні операції з приводу гострого простого апендициту частота гнійно-септичних ускладнень коливається від 1,5 до 7 %, після операцій з приводу гострого деструктивного апендициту – сягає 9 – 19 %, а за умов втручання при гострому ускладненому апендициті складає 20 – 35 і навіть 40 %.
  • Таким чином, головним завданням, яке б дало змогу звести до мінімуму небезпеку гнійно-септичних ускладнень та зменшити прояви інфекційного процесу в поопераційному періоді поряд із щадною технікою, дотриманням правил асептики та антисептики є застосування антимікробних середників.
  • На сучасному етапі вважають доцільним застосування антимікробних засобів як з профілактичною, так і лікувальною метою.
  • Головними принципами профілактики хірургічної інфекції є:
  • –      передопераційна підготовка пацієнта;
  • –      щадна хірургічна техніка;
  • –      післяопераційний догляд за рраною;
  • –      передопераційна антибіотикопрофілактика.
  • Метою антибіотикопрофілактики є:
  • –      зниження частоти поопераційних інфекцій;
  • –      усунення надмірного застосування антибіотиків;
  • –      зниження загальних витрат на лікування;
  • –      створення адекватної сироваткової концентрації відповідного антибіотика безпосередньо перед, під час і достатньо довго після операції – тобто саме тоді, коли має місце найбільше забруднення операційного поля.
  • У більшості випадків як антибіотикопрофілактика, так і антибіотикотерапія на початку лікування, є емпіричними, тому головним принципом вибору препарата є широкий спектр бактерицидної дії щодо ймовірних збудників, мінімум побічних ефектів, відсутність взаємодії із препаратами для наркозу, тривалий – понад 2 години період напіввиведення препарату та ін.
  • Таким вимогам відповідають цефалоспорини ІІ-го (зокрема цефуроксим – “Зінацеф”) – ІІІ-го (цефтріаксон – “Офрамакс”; цефоперазон – “Цефобід”) покоління, а також напівсинтетичні захищені амінопеніциліни (зокрема амоксацилін у поєднанні із клавулановою кислотою або сульбактамом – “Амоксіклав”, “Аугментин”, “Ампісульбін”). Крім цього антибактерійні засоби мають бути активними щодо Грам+ та Грам-, а також анаеробних бактерій.
  • Багаточисельними дослідженнями (Bergan T.G., 2001, Dionigi R.,2001, Sande M.A.,2000) доведена однакова клінічна ефективність профілактичного введення однієї терапевтичної дози антибіотика поряд із трикратним застосуванням антибіотика перед втручанням та у першу добу після завершання операції (через кожні 8 – 12 годин). Поряд із цим доведено, що профілактичне застосування антибіотиків тільки після операції навіть протягом 7 – 10 діб не попереджує виникнення ускладнень у 80 – 85 % випадків, а тому не є доцільним як з економічної так і з морально-психологічної точок зору.
  • Найбільш частими збудниками інфекційних процесів після апендектомії є гр+Ентерококи; гр-Кишкова паличка; анаеробні клостридії, пептострептококи, біфідобактерії та інші ентеробактерії.
  • Виходячи із ризику інфекційних ускладнень у ранньому поопераційному періоді та базуючись на даних багатоцентрових досліджень Европейської Асоціації хіміотерапевтів та загальної хірургії США щодо причин інфекційних ускладнень після апендектомії, ефективності різних схем застосування антибіотиків, видано певні рекомендації для хірургів.
  • Зокрема, пацієнти, які оперуються з приводу гострого простого апендициту (умовно-чисті операції) підлягають антибіотикопрофіліктиці однократною дозою за 30 – 40 хв. перед втручанням. Рекомендованими є цефалоспорини ІІ-го (цефуроксим) – ІІІ-го (цефтріаксон, цефоперазон) покоління, або амоксацилін із клавулановою кислотою чи сульбактамом.
  • Пацієнти із встановленим діагнозом гострого деструктивного апендициту (контаміновані операції) підлягають антибіотикопрофілактиці однократною дозою – за 30-40 хв. перед втручанням. Рекомендованими є цефалоспорини ІІ – ІІІ покоління (цефуроксим, цефтріаксон відповідно) або амоксацилін поєднаний із клавулановою кислотою чи сульбактамом, але обов’язково у комбінації із метронідазолом.
  • Пацієнти, яким виконується хірургічне втручання з приводу гострого ускладненого апендициту (забруднені – інфіковані операції) показана доопераційна антибіотикопрофілактика за 30 – 40 хв. до операції (цефалоспорини ІІ – ІІІ покоління або амінопеніциліни у комбінації із метронідазолом) із повноцінною антибіотикотерапією, яка має продовжуватися протягом трьох діб після зникнення клініко-лабораторних ознак інфекційного процесу. Так при локальному гнійному перитоніті показана антибіотикотерапія цефалоспоринами ІІ покоління в комбінації із метронідазолом. У випадках поширеного гнійного або калового перитоніту необхідним є застосування цефалоспоринів ІІІ покоління або захищених напівсинтетичних амінопеніцилінів у комбінації із метронідазолом та фторхінолонами (офлоксацином, пефлоксацином або левофлоксацином) або карбепенемами (тієнамом або меронемом).

Каталог: data -> kafedra -> theacher -> hir fpo -> hfpo pyanochka
theacher -> Клінічна фармакологія препаратів, що впливають на систему крові Клінічна фармакологія препаратів заліза
theacher -> Фізіологія післяпологового періоду. Фізіологія періоду новонародженості
theacher -> О.І. Хлібовська Хроонічна фетоплацентарна недостатність План лекції
theacher -> Загальна класифікація медичної техніки
theacher -> Етіологія і патогенез цукрового діабету
theacher -> Протипокази до проведення щеплення. Можливі ускладнення при проведенні щеплень,їх профілактика та лікування
hfpo pyanochka -> Абдомінальний туберкульоз
hir fpo -> Хронічний риніт. Гострий і хронічний синуїти. Внутрішньочерепні і орбітальні риногенні ускладнення

Скачати 127.3 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка