Гострий герпетичний стоматит



Скачати 386.13 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації20.03.2017
Розмір386.13 Kb.
#12698
1   2   3
Одним із провідних напрямків у лікуванні ХРАС є прове­дення гіпосенсибілізуючої терапії. У випадках, коли при обсте­женні вдалось установити джерело сенсибілізації організму, першочерговою умовою є усунення контакту хворого з алерге­ном. У разі неможливості цього проводять специфічну гіпосенсибілізуючу терапію встановленим при обстеженні алер­геном, починаючи з підпорогових доз.
З метою проведення неспецифічної гіпосенсибілізуючої те­рапії призначають: натрію тіосульфат внутрішньовенне, аскор­бінову кислоту (за схемою), препарати кальцію (хлорид, гліцерофосфат, глюконат), антигістамінні препарати, гіста-глобулін, стероїдні засоби. Водночас необхідно підвищити не­специфічну реактивність організму, чого досягають призначен­ням курсу автогемотерапії, а також лікарських засобів — лізоциму, продигіозану, натрію нуклеїнату, пірогеналу. Часто позитивний ефект дає щеплення віспи. Неспецифічну реактив­ність організму підвищують за допомогою біогенних стимуля­торів (ФіБС, алое, склоподібне тіло, плазмол, солкосерил). Особливе місце посідають імуномодулятори та імунокоректори: левамізол, Т-активін, вілозен та ін.
Враховуючи, що значна кількість хворих має патологію тов­стої кишки, невід'ємним компонентом лікування ХРАС повин на бути вітамінотерапія (вітаміни групи В, аскорбінова й нікотинова кислоти у терапевтичних дозах, а також офіцинальні полівітамінні комплекси).
Останніми роками значну увагу в лікуванні ХРАС при­діляють детоксикаційній терапії (гемодез, альвезин, ізотонічний розчин натрію хлориду, сполуки полівінілпіролідону та ін.). У тяжких випадках проводять ентеросорбцію, навіть гемосорбцію.
Обов'язковою ланкою терапії ХРАС повинен бути вплив на нервову трофіку: призначення малих транквілізаторів, препа­ратів валеріани, магнію сульфату, новокаїнових блокад, а також назального електрофорезу, впливу на шийні симпатичні ганглії, голкорефлексотерапії та ін.
Синдром Бехчета (syndromum Behcet) — стомато-окуло-генітальний синдром, описаний турецьким дерматологом Бехчетом 1937 p. Синдром Бехчета проявляється ураженням: a) CO рота (афти); б) геніталій (виразкові ураження); в) очей (ірит, іридоцикліт, що може призвести до сліпоти).
Найчастіше цей синдром трапляється у жителів Японії, Курил та Середземноморського басейну. Страждають на синдром Бехчета переважно чоловіки віком 30—40 років. В осіб віком понад 45 років перебіг синдрому легший, він проявляється ли­ше ураженням шкіри та CO без утягнення в процес очей та нервової системи.
Етіологічними чинниками синдрому Бехчета вважають віруси, інфекційну алергію, автоагресію, генетичну обумовле­ність; патологоанатомічним субстратом — васкуліт дрібних ар­терій та вен. Суттєвого значення надають циркулюючим імунним комплексам, рівень яких, як правило, корелює із ступенем тяжкості захворювання. Ураження органів, можливо, за­лежить від класу імуноглобулінів, що входять до складу імунних комплексів, а також від генетичних чинників.
Синдром Бехчета звичайно починається із нездужання, що може супроводитися гарячкою й міалгіями. З часом з'являються афти на СОПР та CO зовнішніх статевих органів. Афт часто багато, вони мають діаметр до 10 мм, оточені запальним обідком яскраво-червоного кольору. Поверхня афт щільно ви­повнена фібринозним нальотом жовтаво-білого кольору. За­гоюються вони без рубця. Афти, що локалізуються на ге­ніталіях, часом безболісні і в ряді випадків заживають рубцюванням. Ураження очей трапляється у жінок рідше (в 57— 68% випадків), ніж у чоловіків (у 86—94%). Воно проявляється тяжким двобічним іридоциклітом з гіпопіоном і помутнінням склистого тіла, що веде до поступового утворення синехій, за-рощення зіниці і прогресуючого зниження зору, а інколи й до повної сліпоти.
В деяких випадках на шкірі тіла і кінцівок з'являються ви­сипання у вигляді вузлуватої еритеми, вугроподібних та гемора­гічних елементів, мігруючі тромбофлебіти на верхніх і нижніх кінцівках, тому французький дерматолог Турен (A.Touraine, 1941) охарактеризував це захворювання як капілярит.
У 60—70% хворих в активній фазі синдрому Бехчета виявля­ють феномен патергії — появу невеликої папули чи пустули на місці внутрішньошкірної ін'єкції ізотонічного розчину натрію хлориду. Приблизно у половини хворих розвивається моно- чи олігоартрит великих суглобів, що є супутнім зазначеній клінічній симптоматиці і перебігає без деструктивних змін.
Більш серйозним у прогностичному відношенні є ураження нервової системи (у 10—30% хворих) за типом менінгоенцефаліту. При цьому спостерігаються біль голови, га­рячка, менінгізм, симптоми ураження різних відділів головного мозку (парези, паралічі), порушення зору та периферичної нер­вової системи, зумовлені тромбозом судин мозку, менінгеальних оболонок, судин сітківки.
Серед інших симптомів синдрому Бехчета найчастіше трап­ляються рецидивний епідидиміт, ураження травного каналу (синдром мальабсорбції, ерозії, а також глибокі виразки, що схильні до перфорації і кровотечі й локалізуються в тер­мінальній частині клубової і сліпої кишок); васкуліти різних локалізацій, переважно нирок, легень та магістральних судин з розвитком тромбозів та аневризм. При синдромі Бехчета узви­чаєні лабораторні показники активності запального процесу (число лейкоцитів, ШОЕ, рівні фібриногену, імуноглобулінів, С-реактивного білка) у більшості випадків не змінені або трохи підвищені, навіть при тяжких клінічних формах.
Лікування. Загальноприйнятих методів лікування синдрому Бехчета на цей час не існує. Кортикостероїди та імунодепресанти не справляють значного впливу на перебіг захворювання, хоч і можуть зменшити прояв деяких клінічних симптомів.
Є окремі відомості про успішне лікування синдрому Бехчета колхіцином та левамізолом, проте зазначені препарати були ефективні лише щодо шкірно-слизових проявів синдрому. При­значають також антибіотики широкого спектра дії, переливання плазми, гамма-глобулін. Доцільним є використання антигістамінних препаратів та детоксикуючих засобів.
Афти Беднара (афти новонароджених) описані 1850 p. австрійським лікарем A.Bednar. Трапляються у дітей перших місяців життя, частіше в ослаблених немовлят із вродженими вадами серця і гіпотрофією, що перебувають на штучному виго­довуванні.
Афти Беднара являють собою ерозію травматичного поход­ження (від грубого протирання порожнини рота дитини чи від натискання довгою соскою). Ерозії мають круглясту чи овальну форму, розташовані на CO піднебіння в ділянці hamulus phterigoideus з обох, інколи з одного боку або праворуч і ліворуч піднебінного шва, покриті пухким білясто-жовтим нальотом і нагадують афти. Ці ерозії можуть зливатися між собою, утво­рюючи ерозію у вигляді метелика.
Дитина поводить себе дуже неспокійно. Відчуваючи голод, вона на початку кожного годування починає жадібно смоктати та раптом припиняє смоктання і плаче.
Лікування. Необхідно налагодити годування, припинити дію травмуючого чинника (замінити соску на коротшу). Порожнину рота протирати не слід. Для оброблення порожнини рота у дітей перших місяців життя використовують штучний лізоцим, аеро­золь протеолітичних ферментів, а після очищення від нальоту — кератопластичні засоби та антисептики: препарати звіробою, шавлії, ромашки. Слід підкреслити, що афти Беднара загоюють­ся досить повільно.

ЕРОЗИВНИЙ СТОМАТИТ


Ерозивний стоматит (Stomatitis erosiva) — інфекційне захво­рювання, збудником якого є диплокок. Інфекційну природу за­хворювання описали І.О.Новик і Є.В.Скроцький 1938 p.
Збудник ерозивного стоматиту має форму коротких паличок з заокругленими кінцями, рідше — витягнутих коків. Роз­міщується попарно, нерідко накопичується в епітеліальних клітинах та біля них. Ці мікроорганізми грамнегативні, спор не утворюють, інколи оточені капсулою.
Ерозивний стоматит уражає людей різного віку (частіше 20— 40 років), з однаковою частотою чоловіків і жінок, рідше дітей. Захворювання інколи набуває характеру епідемії, хоча воно малоконтагіозне. У більшості випадків ерозивний стоматит розви­вається після перенесеного грипу, ангіни чи іншої інфекції. Сприяють виникненню захворювання термічні або хімічні подразнення СОПР, хірургічні втручання. Тривалість інкубаційного періоду становить 2—6 діб.
Клініка. Хворі скаржаться на свербіння, печіння, інколи не­значну болючість у порожнині рота під час вживання їжі. В лег­ких випадках скарги відсутні. Для ерозивного стоматиту типові два елементи ураження — ерозія та еритема.
Ерозивний стоматит розпочинається з появи на CO губ (пере­важно нижньої), твердого піднебіння (в зоні переходу твердого піднебіння в м'яке), рідше — на щоках і язиці чітко обмежених еритематозних плям невеликого розміру. CO в цих місцях набряк­ла, епітелій місцями десквамується, утворюючи поверхневі ерозії. Піднебінний язичок та зів можуть бути гіперемійовані.
Ерозії, які розміщуються на гіперемійованій CO, мають круглу форму, діаметр їх не перевищує 2—3 мм. Пізніше вони зливаються, досягаючи 20 мм і більше. Відмітною особливістю елементів ураження при ерозивному стоматиті є відсутність нальоту і плівок на поверхні ерозій. Ерозії весь час чисті, по­лум'яно-червоного кольору, чітко відмежовані. Набряклий епітелій, що оточує ерозії, легко відшаровується при меха­нічному зскрібанні. За декілька діб ерозії епітелізуються. Епітелізація починається з країв ерозії.
При ерозивному стоматиті в процес ніколи не залучається шкіра. Регіонарні лімфатичні вузли незначно збільшені або без змін. Тривалість захворювання становить 4—10 діб, інколи про­цес набуває затяжного характеру. Ерозивний стоматит може ре-цидивувати, проте прогноз завжди сприятливий.
Диференціальна діагностика. Ерозивний стоматит необхідно диференціювати від грипозного та герпетичного стоматиту. Ве­ликою мірою полегшують діагностику відсутність в анамнезі пухирців, значної болючості, нальоту на поверхні ерозій та не­великі їх розміри. Можливе знаходження збудника (диплокока) в зіскрібках з поверхні ерозій.
Лікування. Часто буває досить місцевої етіотропної (оброб­лення СОПР лише антисептичними засобами або антисептич­ними засобами у поєднанні з місцевоанестезуючими: сульф­аніламідні препарати у вигляді присипки, паст) та патогене­тичної терапії (протизапальні засоби і препарати кератопластичної дії).
У разі потреби призначають загальну етіотропну (анти­біотики або сульфаніламідні препарати), патогенетичну (проти­запальні засоби) і симптоматичну терапію.
ВИРАЗКОВО-НЕКРОТИЧНИЙ СТОМАТИТ
Виразково-некротичний стоматит Венсана (stomatitis ulcero-necrotica Vincenti; син. виразковий стоматит, фузоспірохетний стоматит, окопний рот, стоматит Венсана) — інфекційне альте­ративно-запальне захворювання СОПР, яке виникає на тлі зниженої реактивності організму за наявності несприятливих умов у порожнині рота, розвивається як імунна реакція за ти­пом феномена Артюса у відповідь на сенсибілізацію тканин СОПР анаеробною фузоспірилярною мікрофлорою і характери­зується некрозом та виразкуванням.
Уперше на інфекційну природу цього захворювання вказав Бержерон (1889). Трохи пізніше цю точку зору підтвердили німецький лікар Плаут (1894) і французький бактеріолог Венсан (1895). Серед стоматологічних захворювань виразково-некро­тичний стоматит становить 3—5% (Є.В.Боровський, М.Ф.Дани-левський, 1981).
Етіологія. Захворювання виникає від впливом фузоспірилярної інфекції — симбіозу спірохети Венсана та веретеноподібної палич­ки. Цей симбіоз за звичайних умов є сапрофітом ротової порож­нини і знаходиться в міжзубних проміжках, пародонтальних кишенях, у глибині каріозних порожнин, кореневих каналах зубів та криптах мигдаликів. Фузоспірилярна інфекція значно акти­вується при запальних процесах і, будучи анаеробною та серофільною, здатна проникати в глибину тканин до 300 мк.
Стоматит Венсана досить часто розвивається на фоні переохо­лодження, стресів, травм, оперативних втручань. Розвиток захворювання значною мірою пов'язаний з такими місцевими подраз­никами, як гострі виступи зруйнованих зубів, глибоко посаджені штучні коронки, обтяжене прорізування 8 | 8 зубів. Сприяють роз­витку виразково-некротичного стоматиту негігієнічне утримання ротової порожнини, особливо несанованої, куріння, робота в умо­вах високої запиленості промислового середовища тощо.
Виразково-некротичний стоматит може бути симптомом за­хворювань крові (зокрема лейкозу), інтоксикації солями важких металів, патології травного каналу, харчових токсикоінфекцій, захворювань ендокринної системи, нирок, печінки, променевих уражень, імунодефіцитних станів, цинги та ВІЛ-інфекції.
Патогенез. При незадовільному гігієнічному стані ротової порожнини в скупченому нальоті значно розмножуються грамнегативні бактерії (B.vincenti, B.fusiformis, B.buccalis) та бактероїди (B.melaninogenicus, veillonellae). Це відбувається на 'тлі знижених загального імунітету й бар'єрної функції СОПР. Мікроорганізми та їх токсини повільно проникають у сполучну тканину СОПР та ясен, де збудники розмножують­ся. У випадку, коли такий стан триває протягом тижнів чи місяців, розвивається хронічний катаральний стоматит чи гінгівіт, який є імунним ураженням СОПР сповільненого ти­пу. Якщо в цю помірно-урівноважену боротьбу включається ще більша кількість бактерій, то гінгівіт посилюється: на місці контакту нальоту і мікрофлори скупчується все більша кількість малих лімфоцитів, плазматичних клітин та клітин неспецифічного запального інфільтрату. Плазматичні клітини утворюють IgM, IgG, які зв'язують комплемент. Система комплементу активується, що призводить до згортання крові, стазу, тромбозу і регіонарного некрозу. Взаємодія антигену з ІgM, IgG викликає імунне ураження тканин III типу — реакцію Артюса: поверхневий васкуліт, тромбоз, некроз. До цих явищ приєднується викликане бактерійними токсинами явище Санреллі — Шварцмана.
Класифікація. За перебігом виділяють гострий, підгострий, хронічний виразково-некротичний стоматит та рецидив; за ступе­нем тяжкості перебігу — легку, середньої тяжкості та тяжку форми.
Клініка. Виразково-некротичний стоматит у своєму перебігу має низку типових ознак інфекційного захворювання. У продромальний період хворих турбують млявість, біль голови, субфебрильна температура тіла, ломота в суглобах. У порожнині рота — кровотеча з ясен, відчуття печіння та сухості CO. Залежно від форми клінічного перебігу цей період може утримуватися де­кілька днів при легкій формі і лише кілька годин — при тяжкій, після чого переходить у фазу розгорнутих клінічних проявів захво­рювання. При цьому хворі скаржаться на посилення загальної слабості, підвищення температури тіла, біль голови, зниження працездатності. Біль у порожнині рота різко посилюється при найменшому дотику. Язик під час розмови малорухомий, вживання їжі та гігієнічний догляд за ротовою порожниною май­же неможливі. Підвищується салівація, спостерігаються збільшення регіонарних лімфатичних вузлів і біль у них, з'являється різкий гнильний запах із рота, що морально дуже пригнічує хворих. У разі локалізації ураження в ретромолярному просторі, що в основному буває при порушенні про­різування 8 | 8 зубів, до означених скарг приєднується обме­жене відкривання рота — тризм.
Найчастіше виразкування починається з ясен і обов'язково з тих місць, де є місцеві подразнювальні чинники: зубний камінь, глибоко посаджені штучні коронки чи зруйновані коронки гангренозних зубів у ділянках з глибокими пародонтальними кишенями (мал. 9). Далі ураження, що виникло, поширюється на CO, що межує з первинним осередком виразкування (на бічні поверхні язика, CO щік — по лінії змикання зубів, м'яке піднебіння, мигдалики).
У більшості хворих на виразково-некротичний стоматит спо­стерігається форма середньої тяжкості. Вона характеризується помірно високою температурою тіла (37,5—38 °С) та ознаками загальної інтоксикації. При цьому хворі скаржаться на загальну слабість, біль голови, безсоння, ломоту в суглобах та м'язах, відсутність апетиту, а також сильний біль, виражену кровотечу з ясен, різкий гнильний запах з ротової порожнини, неспромож­ність відкушувати та жувати їжу, інколи тризм, неможливість гігієнічного догляду за ротовою порожниною.
Під час огляду виявляють, що хворі здебільшого молодого віку (19—27 років), настрій їх пригнічений. Шкіра обличчя бліда, інколи вкрита дрібними крапельками поту, який нагадує росу. Червона кайма губ суха, подекуди зі слідами висохлої крові. Розмовляють такі пацієнти повільно, остерігаючись доторк­нутись ураженим язиком до зубів чи уражених ясен. Навіть на відстані відчутний гнильний запах з порожнини рота хворого. Спостерігається гіперсалівація, при цьому слина спонтанно витікає з ротової порожнини. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені і болючі.
Особливих змін зазнають маргінальна зона ясен та міжзубні сосочки. Ясна набряклі, розпушені, гіперемійовані, різко болючі, легко кровоточать при незначному дотику. Спочатку некроз ура­жає верхівки міжзубних сосочків, а потім захоплює тіло сосочка і маргінальну зону. З часом некротичні маси набувають біло-сіруватого, сіро-бурого або сірого кольору і досить міцно утриму­ються на поверхні змертвілих сосочків. Останні втрачають власти­ву їм фестончастість (нагадують зрізаний конус, мал. 10). У деяких хворих спостерігається спонтанна кровотеча з поверхні виразок. Слина, що виділяється в значній кількості, тягуча, в'язка, містить прожилки крові, має неприємний запах.
Для легкої форми виразково-некротичного стоматиту харак­терна обмежена поширеність процесу. Частіше некротизуються лише верхівки міжзубних сосочків біля певної групи зубів. За­гальне самопочуття суттєво не змінюється. Працездатність, як правило, не порушується.
На противагу легкій та середньої тяжкості формам, при тяж­кому перебігу виразково-некротичного стоматиту (гінгіво-стоматиту) загальний стан хворого характеризується високою (38,5—40 °С) температурою тіла та яскравими проявами за­гальної інтоксикації. Виразкування поширюється на значній ді­лянці CO, а в глибину виразки можуть досягати м'язової тканинисухожилків, кістки з розвитком остеомієлітичного ураження альвеолярного відростка.
Досить часто виразково-некротичне ураження локалізується на CO щік у ретромолярному просторі та по лінії змикан­ня зубів, на язику (головним чином на бічних його поверхнях у зоні дії травмуючого чинника), на CO губ та дна ротової по рожнини (мал.11, 12). Стоматит, при якому відбувається поши­рення виразково-некротичного осередку на піднебіння та ми­гдалики, отримав назву ангіни Симановського — Плаута — Венсана.
Гострий виразково-некротичний стоматит у разі недостатнь­ого лікування та неповного проведення реабілітаційних заходів здатний до рецидивування і переходу у хронічну форму. Цей перехід частіше спостерігається на тлі хронічної соматичної па­тології, а також в осіб з несанованою ротовою порожниною.
Мал. 9. Гострий вираз­ково-некротичний гін­гівіт у ділянці 11, 21.

Мал. 10. Гострий вираз­ково-некротичний гінгі­віт


Мал. 11 Гострий вираз­ково-некротичний сто­матит бічної і нижньої поверхні язика
Мал. 12 Гострий вираз­ково-некротичний сто­матит сли­зової оболонки нижньої губи
Патологічна анатомія. При гістологічному дослідженні вияв­ляють 2 зони ураження: поверхневу — некротичну і глибоку — запальну. Поверхневий шар некрозу багатий на мікрофлору (спірохети, фузобактерії, палички, коки); у глибших шарах, що прилягають до живих тканин, значно переважає фузоспірилярна мікрофлора. Підлеглі тканини перебувають у стані гострого за­палення, тут обмаль мікрофлори, трапляються тільки спірохети, які проникли всередину живої тканини.
Хронічний виразково-некротичний стоматит розвивається переважно в ділянках ясен, де спостерігаються задавнені відкладення зубного каменю або виявляються інші хронічні місцеві подразники. Він часто виникає як наслідок гострого за­хворювання при не досить ефективному місцевому лікуванні. У переважної більшості хворих спостерігається легка форма. Лише під час загострення з'являються деякі загальні симптоми і сто­матит набуває ознак форми середньої тяжкості. Характерною для хронічного перебігу стоматиту є відсутність тяжкої форми. Найчастіше процес локалізується на яснах, біля 3 2 1 | 1 2 3 та 8 І 8 зубів на обмеженій ділянці. Крім млявого перебігу, для хронічного виразково-некротичного стоматиту характерні вали­коподібне потовщення краю ясен, виникнення міжзубних ки­шень (у зв'язку з втратою міжзубних сосочків), виразкування. Біль і кровотеча помірні. Виразки вкриті незначною кількістю некротизованих тканин. У зоні виразкування має місце резорбція краю альвеолярного відростка. При правильному лікуванні виразки загоюються з утворенням рубця.
Лікування. Оскільки відомі збудник виразково-некротичного стоматиту, механізм виникнення і розвитку захворювання та його симптоматика, то комплексну (етіотропну, патогенетичну і симптоматичну) терапію (як місцеву, так і загальну) можливо провести повністю, а відтак забезпечити одужання. Однак ефек­тивність лікування цього захворювання насамперед визначає місцева терапія, яка грунтується на тих самих засадах, що й хірургічне оброблення інфікованих ран. Тому лікувальна тактика при виразково-некротичному стоматиті має таку послідовність:
а) у фазу гідратації:
— знеболення операційної ділянки: дикаїн, анестезин, лідокаїн, пірокаїн, ПДД (прополіс — дикаїн — диметилсуль-фоксид) аплікації, ротові ванночки, аерозоль;
— оброблення порожнини рота та осередків ураження засо­бами, що згубно впливають на анаеробну мікрофлору перекис водню, калію перманганат, метронідазол, метропл, трихомонацид, діоксидин або антибіотики (препарати групи пеніциліну, гентаміцин та ін.) у поєднанні з протеолітичними ферментами (трипсин, хімотрипсин, терилітин);
— хірургічне оброблення операційного поля: видалення некротизованих тканин (гачком, скальпелем, екскаватором) та усунення місцевих подразнювальних чинників (крім видалення коренів зруйнованих зубів) при постійному зрошенні операційного поля розчинами антисептичних засобів у поєднанні з анестетиками;
— некролітичні засоби у поєднанні з антибіотиками широ­кого спектра дії,
— протизапальні засоби (мефенамінат натрію, пірамідант);
— інгібітори ферментів протеолізу (трасилол, контрикал, пантрипін, амбен);
— засоби осмотичної дп (гіпертонічні розчини натрію гідрокарбонату та натрію хлориду);
б) у фазу дегідратації
— стимулятори репаративних процесів у тканинах та препа­рати кератопластичної дії (солкосерил, ербісол, аєкол, лінімент тезану, ретинол, олія обліпихова, олія шипшини, олазоль, ромазулон, цитраль, мефенамінат натрію, метацил, пірамідант, сік каланхое, алое),
— санація ротової порожнини.
Загальна терапія виразково-некротичного стоматиту, хоч і має другорядне значення, підпорядкована тій самій меті.
Етіотропне лікування — протибактеріальні засоби, що пригнічують фузоспірилярну мікрофлору :
а) антибіотики (препара­ти групи пеніциліну, цефалоридин, клафоран, ампіцилін ампюкс, карбеншилін. тетрациклін, морфоциклін, метациклін неомщин, мономіцин, канамщин, гентаміцин, еритроміцин' олеандоміцин, олететрин, лінкомщин та ін.);
б) антипротозойні препарати (метронідазол, кліон та ін )
Патогенетичне лікування — з метою регуляції патогенетич­них механізмів розвитку захворювання призначають такі засоби:
а) протизапальні (аспірин, бутадіон, мефенамова кислота);
б) гіпосенсибілізуючі (препарати кальцію — глюконат, хлорид;
протигістамінні — фенкарол, тавегіл, піпольфен, димедрол);
в) вітамінні (аскорбінова кислота, «Аскорутин»);
г) дезінтоксикаційної дії(гемодез, ентеродез, ентеросорбенти).
Симптоматичне лікування — болезаспокійливі, жарознижу­вальні, кардіотонічні засоби тощо.
МІКОТИЧНІ УРАЖЕННЯ
Мікози СОПР — захворювання, які викликають гриби — сапрофіти ротової порожнини (Candida albicans, c.pseudotropicalis, c.tropicalis, c.crusei, c.quilliermondi, aspergillus, акти­номіцети). У разі зниження захисних сил організму та бар'єрної функції СОПР і розвитку дисбактеріозу ці гриби стають патогенними.
Стан зниженої імунологічної реактивності організму може бути спричинений дією антибіотиків, кортикостероїдів та цитостатичних засобів, опроміненням, розвитком злоякісних пух­лин, захворюваннями крові, патологією травної системи, пору­шенням обміну речовин (цукровий діабет, гіповітамінози), СНІДом тощо.
Важливою передумовою виникнення кандидозу СОПР є та­кож певний стан ротової порожнини: зволоженість, температу­ра, аерація, а особливо зрушення рН у бік підвищення кислот­ності — негігієнічне утримання ротової порожнини, смоктання цукристих продуктів, переважно вуглеводний характер харчу­вання, порушення правил користування знімними пластинко­вими протезами, несанована ротова порожнина, наявність ка­ріозних порожнин, пародонтальних кишень та хронічних захворювань СОПР (катаральний стоматит, ЧПЛ, туберкульоз, рецидивний афтозний стоматит та ін.).

Каталог: ld
ld -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
ld -> Програма навчальної дисципліни історія світової культури
ld -> Тема Основні етапи розвитку документознавства
ld -> Програма навчальної дисципліни міфологія Галузь знань 0201 культура Напряму підготовки 020101 культурологія
ld -> Дивовижний світ многогранників
ld -> Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень
ld -> Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб'єкт корекційної освіти план
ld -> Інформаційний пакет 04 основи корекційної педагогіки
ld -> Есе на тему: “Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII ст.”
ld -> Дипломної освіти «Допущено до рецензування»

Скачати 386.13 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка