Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №99 учитель добра І краси тітова Марина Володимирівна, учитель початкових класів, Крипак Валентина Василівна, учитель початкових класів Харків – 2012 учитель добра І краси мета



Дата конвертації19.03.2019
Розмір87.4 Kb.
#84930
Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 99

УЧИТЕЛЬ ДОБРА І КРАСИ


Тітова Марина

Володимирівна,

учитель

початкових класів,

Крипак Валентина

Василівна, учитель

початкових класів

Харків – 2012

УЧИТЕЛЬ ДОБРА І КРАСИ

Мета: познайомити учнів з життєвим шляхом В. Сухомлинського, вчити розуміти, відчувати золоті зернята доброти і милосердя його літературної творчості, виховувати любов до рідної землі, до людей, які живуть і працюють на ній.

Обладнання: виставка книг В. Сухомлинського, малюнки, казки дітей, слайди.
Учень: В народі кажуть, що живуть на нашій землі люди, схожі на сонечко, де не пройдуть, там у душах людей запалюють свічки. І стає людина від того вогника світлою, доброю, милосердною.
Учень: Про таку людину, яка зігріває світлом добра і любові всіх нас, ми сьогодні і будемо говорити.
Учень: 28 вересня 1918 року в селі Василівка, що на Кіровоградщині, у незаможній сім’ї народився хлопчик, якого назвали Василем.
Учень: Батько його, Олександр Омелянович Сухомлинський, працював столяром, теслярем у поміщицьких та селянських господарствах. Люди про нього говорили: «майстер на всі руки». Чудово майстрував він колеса до возів. А які гарні інструменти виготовляв із дерева!
Учень: Мати, Оксана Юріївна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством. Зимовими вечорами сиділа вона над своїм шитвом і розповідала дітям казки, співала народні пісні.
Учень: У сім’ї, крім Василя, було ще троє дітей – Іван, Сергій і Меланія. Батьки ніколи не карали своїх дітей, не вживали лайливих слів. Діти росли дружними, працьовитими.
Інсценізація.
Василь: Татку, а для чого народжується людина на світ?
Батько: Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою, вона народжується, щоб лишити по собі світло вічне.
Меланія: А що то за світло, батьку?
Батько: Це світло любові та добра.
Сергій: А яка найбільша радість для людини?
Батько:Найбільша людська радість – жити для людей.
Іван: А що найголовніше в твоєму житті?
Батько: Любов до вас, до моїх дітей!
Учень:Змалку дітей в сім’ї Сухомлинських вчили любити книгу: «День без книги, що день без сонця», - так говорив Васильків дідусь. У діда була бібліотека, і, помираючи, свої книги він віддав Василеві. Батько змайстрував хлопчикові гарну скриньку, де він зберігав дорогі серцю книжечки.
Учень: Любив Василько і малювати. Але зошити, фарби й пензлі можна було придбати тільки в обмін на лікарські рослини. Прагнення малювати було таке сильне, що хлопчик цілими днями пропадав у лісі. За склянку акації одержував два зошити, а за фарбами ходив аж у Кременчук, за 35 км.
Учень: У школі Василько навчався старанно, мав чудову пам’ять, був здібним учнем і добрим товаришем, любив і розумів жарти. Приходив до школи задовго до початку уроків і займався з учнями, яким важко давалася математика.
Учень: Одного разу, повертаючись зі школи, Василь побачив гурт дітей. Йому захотілося погратися з ними, і він навчив їх ліпити снігову бабу. Усі веселились, сміялися, вигукували на радощах.
Учень: І ось ця любов до дітей зрештою привела В. Сухомлинського до Полтавського педучилища. Після його закінчення Василь Олександрович працював шкільним учителем мови та літератури. Але почалася Велика Вітчизняна війна….
Учень: У липні 1941 року В. Сухомлинський був призваний до лав Червоної Армії. У жорстокому бою в зимовий вечір 1942 року під Ржевом Василь Олександрович, замінивши вбитого командира, підняв роту в атаку, і кілька осколків вп’ялися в його тіло. Лікарі вже не сподівалися, що цей ледь живий політрук підніметься на ноги. Вижив! Тяжке поранення не дозволило йому далі битися з ворогом і він повернувся до школи.
Учень: Понад тридцять п’ять років працював В. О. Сухомлинський учителем і директором школи. Вів педагогічний щоденник. Згодом його роздуми вилилися на папір і стали книгами. Для дітей він написав біля 1500 художніх мініатюр – казок, оповідань, легенд.


Учень: Вчитель, герой і поет,

З серцем палаючим Данко,

Справжній поет-гуманіст

Щастя творив до останку.

Світлі ідеї його,

Вічні, як води Дніпрові,

Він видатний педагог,

Повен добра і любові.


Учень: Дітям життя присвятив,

Все їм віддав без вагання

Він їх безмежно любив,

Знав їх сердець поривання.


Учень: У Василя Сухомлинського було двоє дітей – Сергійко та Оля. Він дуже любив їх, часто розмовляв з ними, розповідав їм казки.
Учень: Любов до дітей, до рідної землі великим полум’ям горіла в душі цієї талановитої людини. І його чудові казки, легенди, оповідання – це чарівні свічечки, які запалюють у людських серцях доброту і любов.
Павлик_списав_у_Зіни_задачу.'>Інсценізація.
Як Павлик списав у Зіни задачу.

(автор, Павлик, Зіна, учитель)


Автор: Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив.

Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі.


Павлик: На скільки питань задача?
Зіна: На троє. А хіба ти не розв’язав?
Павлик: Не вийшла… Дай списати…
Зіна: Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати?

(віддає Павликові свій зошит)


Автор: Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.

У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.

Наступного дня вчителька роздавала зошити.
Учитель: У Павлика «дванадцять». Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, - «дев’ять». Помилку зробила..
Автор: Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.
Кінь утік

(автор, Віталик, учитель, Петрик)


Автор: Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв`язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв`язувати задачу, як раптом на парту впала записка.
Віталик: Це знову, мабуть, від Петрика. Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани ?

Іване Петровичу, мені хтось записку кинув… Хіба ж можна на уроці записки писати ?


Учитель: Записки на уроці писати не можна, але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві – недобре, Віталику. Записка – це ж таємниця, яка мусить бути відома тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш…
Автор: Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно. У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

Віталик розгорнув записку і прочитав:


Віталик : Віталику, я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі.
Автор: На перерві Віталик підійшов до Петрика.
Віталик: Давай коня.
Петрик: Утік кінь…

Красиві слова і красиве діло

(автор, чотири хлопчики)


Автор: Серед поля стоїть маленька хатинка. Її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі. Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців.
Перший хлопчик: Хлопці, дивіться, які хмари насуваються!
Другий хлопчик: Мабуть, буде дощ!
Третій хлопчик: Дивіться, он хатинка. Сховаймося в ній.
Автор: Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра. Коли це бачать: до хатинки біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду. І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:
Перший хлопчик: Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе…
Автор: Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
Другий хлопчик: Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі…
Автор:А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.
Четвертий хлопчик: Дякую тобі!
Автор: Гарні не красиві слова. Гарні - красиві діла.
Гвинтик

(автор, Юрко, батько)


Автор: Юрко готував домашнє завдання з граматики. Він переписав кілька речень. Треба було ще підкреслити іменники. Але Юрко поспішав. Він швиденько згорнув зошит і побіг до хлопців грати в м’яча.
Юрко: Гей, хлопці, я вже біжу!
Автор: Увечері батько перевірив зошити й помітив, що там не все гаразд.
Батько: Чого ж ти не закінчив роботи?
Юрко: (знизуючи плечима) Ой, ну не підкреслив іменники…То дрібничка, то гвинтик…
Батько: Слухай, що я тобі розповім. На заводі збудували великий літак. Багато людей працювало, щоб усе якнайкраще зробити. Лишалось загвинтити під крилом один маленький гвинтик. Загадали робітникові. А він забув. Так і передали літак на аеродром. Літак був пасажирський. Полетів літак у перший рейс. У ньому сиділо п’ятдесят пасажирів. Але ж він був без одного-однісінького гвинтика.. На віражі крило зламалось, літак упав і розбився. Загинули люди… Ось, що буває, коли хтось забуде про мале-е-нький гвинтик.
Юрко: Тату, я все зрозумів. Зараз я все виправлю.
Учень: Твори В. Сухомлинського навчають нас любити рідну землю, поважати старших, бути добрими та чуйними, а ще надихають нас на творчість. Серед нас теж є маленькі письменники. Зараз вони подарують нам свої перші твори.
(Учні читають казки, які склали самостійно).
Пісня «Я вірю в чудеса»
Слова музика і Юрія Воронюка
1. Я вірю, вірю в чудеса,

Казкові замки також вірю.

Я вірю, що коли гроза, –

Це йде веселка на подвір’ї.

Калина знову зацвіте

І подарує неба ласку.

І хто повірить і ввійде

По її сходинках у казку.


Приспів:

Безмежну, і красиву,

І добру, і просту.

Якщо повіриш в диво,

Воно вже тут як тут.

Повір, і казка буде

Збуватись залюбки.

Казки складають люди –

Дорослі й малюки.

2. Я знаю, що моя зоря

До мене якось завітає,

Щоби дізнатись, як і я

Живу і що в душі плекаю.

І розповість вона мені

Про дивні неземні країни.

По її сходинках тоді

У дивну казку я порину.
Приспів.

Програш.

Приспів (двічі).

Учень: А тепер давайте перевіримо, як ми знаємо твори В. Сухомлинського?
Літературна вікторина


  1. Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки. «Де ж воно все поділося?» - подумав дідусь. («Камінь»)




  1. Миколка поклав пташеня за пазуху й поліз на тополю. Від страху в нього тремтіли руки й ноги, але він ліз усе вище й вище. Поклав Миколка пташеня в гніздо, а сам спустився додолу. («Як Миколка став хоробрим»)




  1. Діти показують дві книжки: одна – в шкіряній палітурці з золотими буквами, інша – в тоненькій сіренькій обкладинці. З якого оповідання В. Сухомлинського ці книжки? («Суперечка двох книг»)



  1. Пояснила йому мати, що таке земля, трава, дерева, кури, гуси, ставок. Та ось Горобчик побачив у небі величезну вогненну кулю й питає матір:

- А це що?

- Це сонце,- каже Горобчиха…(«Горобчик і вогонь»)



  1. Заховалася маленька синьоока Марійка під високою вербою та й жде. Шукає Миколка. Ось він знайшов Ларису. Та скрикнула, засміялася й побігла…(«Про що думала Марійка»)



  1. Діти показують малюнок, на якому зображено відбиток черевика. («Який слід повинна залишити людина на землі»)

Учень: Василь Сухомлинський любив говорити: «Святою для кожної людини є земля, де вона зробила свій перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, вперше пішла стежкою до школи. Любіть свою рідну землю, це земля ваших предків, на якій пролито багато крові і поту».

Учень: Я був на далекій чужині,

Там небо таке ж голубе,

Та тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе.

Бо в ріднім краю над землею

Чистіша і глибша блакить.

І сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.



Учень: Я слухав пісні на чужині-

Хороші думки в тих словах,

Але то не крила орлині,

Що є в наших рідних місцях.



Учень:«Інженером можна стати за п’ять років, а на людину треба вчитися все життя», - так говорив Василь Сухомлинський. Читаймо твори Василя Сухомлинського, розмірковуємо над ними, виховуймо у собі людину.

Пісня «Хай радіють усі»
Слова Т. Квітки

Музика Р. Галагана


1. Синє небо, ясне сонце

І земля на всіх одна.

І промінчик у віконце

В кожну хату загляда.

Підростаємо щасливі

В мирі, злагоді, добрі.

Живемо на Україні

Гарні доньки і сини.



Приспів:

Хай радіють усі –

І дорослі, і малі,

Буде мир на квітучій планеті.

Сонце ясно горить,

І струмочок бринить,

І всміхаються лагідно діти.

2. Одна доля, одна мрія,

Україна в нас одна.

І горить вогонь у серці,

Покоління підроста.

Зорі ясні нас вітають,

Неба чистого блакить.

Свою рідну Батьківщину



Щиро будемо любить.

Приспів.

Програш.

Приспів.
Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка