Хід уроку І. Організація класу


Микола Іванович Кибальчич



Сторінка2/5
Дата конвертації11.03.2019
Розмір431 Kb.
ТипУрок
1   2   3   4   5
2.Микола Іванович Кибальчич

Цікаво, що серед багатьох імен піонерів реактивного повітроплавання К.Є. Ціолковський на перше місце поставив Миколу Іванови­ча Кибальчича. Син українського священика серб­ського походження, Кибальчич першим висловив думку про реактивний апарат.

Народився він у Коропі на Чернігів­щині 19 жовтня 1853 року. Дитинство майбутнього винахідника не було безхмарним. Мати хлопчика хворіла на туберкульоз, і кілька років він провів у селі Мезин, у діда-вчителя Максима Іваницького, який відіграв у вихованні Миколи неабияку роль. Це був справжній бунтар — свого часу замість того, щоб закінчити духовну академію, він став мандрівним актором. Рідним вдалося повернути його додому, на Коропщину, але вони так і не змогли змусити його прийняти сан священика — Максим стаз учителем.

Напевне, своєю волелюбною вдачею Микола був схожий на діда. Підліток пішов на серйозний конфлікт із батьком-священиком, покинув духовну семінарію у Чернігові і вступив до гімназії Новгорода-Сіверського. Там же хлопчик і захопився хімією, за що навіть одержані прізвисько Миколка-піротехнік. Щоб читати технічну літературу, він самотужки вивчив англійську мову. Кибальчич був одним із кращих учнів гімназії. Закінчивши зі срібною медаллю навчання, хлопець обрав для себе шлях вивчення точних наук Це привело його спочатку Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1871 — 1873 р.). Не закінчивши його, він перейшов у Медико-хірургічну академію. Тут Кибальчич ї познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. У 1875 році за зберігання нелегальної літератури був заарештований і майже три роки провів у київській в'язнице після чого його випустили під нагляд поліції,

Продовжити освіту Кибальчичу не дозволили* Довелося обрати шлях революціонера-підпільника. Народники належно оцінили здібності екс-студента. Згодом Кибальчич працює і в підпільних друкарнях, ї у тон званих «пекельних лабораторіях», де виготовляли вибухівку і зброю для терористичних антів. Там і проявився його неабиякий талант хіміка і винахідника, Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт, Навіть більше — він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника — шведа Нобеля, Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців. Але головним його винаходом усе-таки було не це.

На імператора Олександра II «Визволителя» терористи-народовольці здійснили шість замахів. Увійшовши до складу терористичної групи Олексія Желябова, Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів і вирішив створити бомбу, якій би не було рівних. Царські генерали пізніше назвуть її справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. По суті, вона стала праобразом сучасної гранати. Подібних зразків у той час техніка Європи не знала.

Під час останнього замаху на царя 1 березня 1881 року вирішальну роль зіграла «забійна сила» бомби, створеної Кибальчичем. Однак після цього прожити на свободі талановитому винахіднику вдалося недовго – його заарештували через сімнадцять днів після теракту. У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проект реактивного літального апарата. У проекті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему унікального апарата арештант надряпав уламком ґудзика на стіні каземату… Миколі Кибальчичу вдалося передати папери з розробленим проектом адвокату, однак їх вилучила царська «охранка» , долучила їх до справи і відправила у спец архіви таємної канцелярії. Микола Кибальчич виклав на папері свої ідеї і попросив, щоб з ними озна­йомилися російські фахівці. Але цей проект довго пролежав у секретних сховищах (щоправда, відра­зу ж після страти революціонера його надрукував англійський часопис).

У день загибелі Кибальчичу виповнилося лише 20 років. Він тішив себе перед смертною корою одним : «Якщо ж моя ідея буде визнана здійсненною, то я буду щасливий із того, що зроблю величезну послугу Батьківщині і людству».

3.ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ КОНДРАТЮК

Через терни до зірок ішов ще один ге­ніальний український учений-винахідник, чия доля в історії науки XX століття воістину унікальна.

Надзвичайно талановитий юнак з гімназійною медаллю був позбавлений можливості отримати вищу освіту, так і залишився хоча й гені­альним, але самоуком...

Людина, котра зробила відкриття світового зна­чення у чи не найскладнішій галузі знань минулого сторіччя, головною справою свого життя змуше­на була займатися таємно, ховаючись під чужим ім'ям.

Не тільки загибель, а й життя цієї людини схо­вані за покровом таємниці. Часом здавалося, що він зрісся шкірою зі своєю легендою, своїм двійником. І це постійно гнітило його. А батьківщина готувала йому вигнання...

Все це — доля уродженця Полтави Юрія Кондратюка. Саме це ім'я займає почесне міс­це серед кількох десятків землян, які зробили най­більше для прориву людини в Космос. Саме цим ім'ям названа у світовій науці так звана «равликова траса», по якій через багато років перша людина висадилася на Місяці — «траса Кондратюка». Але справжнє його ім'я було іншим — Олександр Шаргей.

Кондратюк Юрій Васильович (21.06.1897—1941/42) — видатний український учений-теоретик у галузі ракетно-космічної техніки і космонавтики.
Народився у Полтаві, середню освіту здо­був у Другій Полтавській чоловічій гімназії, закін­чивши її із відзнакою (срібна медаль) у 1916 році.
Далі навчався на механічному факультеті Петро­
градського політехнічного інституту (з 1 вересня по 11 листопада 1916 року), після чого був мобілізова­ний і відправлений на фронт Першої світової війни. По закінченні у країні громадянської війни, намагаючись уникнути репресій, змінив прізвище і виїхав за межі України. Працював на будівництві підпри­ємств хлібопереробної промисловості та енергетики Краснодарського краю, Західного Сибіру, Алтаю. .
Мав наукові праці і винаходи у цих галузях…

Ще навчаючись у гімназії, незалежно від Ціолковського, оригінальним способом вивів основне рівняння руху ракети (формулу Ціолковського). Серед інших винаходів Кондратюка-Шаргея: стабілізація польоту ракети за допомогою гіроскопів, використання шлюзу для виходу у відкритий космос, використання космічного скафандра, подібного до о водолазного костюма, використання ергономічних крісел космонавтів у вигляді так званих ложементів, розташованих перпендикулярно до напряму руху ракети, використання атмосфери для «аеродинамічного спуску» ракети. Висунув пропозиції щодо розташування баз постачання на навколомісячній орбіті або на Місяці під час польотів до небесних тіл, а також щодо використання гравітаційних полів зустрічних небесних тіл для додаткового розгону або гальмування космічних апаратів у Сонячній системі. Кондратюк-Шаргей розробив оригінальну в схему польоту на небесні тіла, при якій космічний корабель (КК) виводиться на орбіту їхнього штуч­ного супутника, а для посадки на них людини і по­вернення на КК використовується невеликий зліт­но-посадочний апарат (модуль), що відділяється від КК. Ця схема була успішно реалізована під час польоту на Місяць американського КК «Аполлон» у липні 1969 року.

Серед наукової спадщини Кондратюка-Шаргея — філософські аспекти космоплавання, відомі як «зем­на філософія» освоєння космосу, стрижнем якої є положення, за яким освоєння ближнього навколо­земного космосу створює «безперечну можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінно покращити умови існу­вання на земній поверхні».

Головна праця Юрія Кондратюка — «Завоюван­ня міжпланетних просторів». Назву цю придумав московський професор Володимир Вєтчинкін — він був першим із фахівців, хто детально, рядок за рядком вичитав усе написане Кондратюком і був у захваті від прочитаного, зазначивши: «Меха­нік Кондратюк являє собою великий талант (типу К.Е. Ціолковського), закинутий у ведмежий кут, і такий, що не має можливості застосувати свої зді­бності у належному місці...».

У книзі, що вийшла у світ у 1929 році за власний кошт автора, 13 глав:

  1. Дані ракети. Основні позначення.

  2. Формула навантаженості.

  3. Швидкість виділення. Хімічні матеріали.

  4. Процес згоряння і конструкція камери спалю­вання й труби, що викидає.

  5. Пропорційний пасив.

  6. Типи траєкторій і необхідні ракетні швид­кості.

  7. Максимальні прискорення.

  8. Дія атмосфери на ракету при відправленні.

  9. Зменшення швидкості повернення опором атмосфери.

  1. Міжпланетна база і зенітно-артилерійське постачання.

  2. Керування ракетою, вимірювальні та орієнтаційні прилади.

  3. Загальні перспективи.

  4. Експерименти і дослідження.

Сьогодні, на відміну від читачів 29-ого року, ми можемо порівнювати зміст виданої Кондратюком книги із його записами, що залишалися тоді у ви­гляді рукопису і стали відомі широкому загалу лише через декілька десятиліть по смерті автора. Очевид­но, що у новосибірській книзі Кондратюк вдається до більш ґрунтовного і повного опрацювання пи­тань, висвітлених ним раніше. Вони значно пізніше, тільки у 1964, будуть оприлюднені у надрукованій у Москві роботі «Тим, хто буде читати, щоб буду­вати». Наприклад, у сьомій главі Кондратюк ґрун­товно розглядає той «максимум прискорення», який можуть зносити як конструкції самої ракети, так і організм людини. Йдеться про явище, найменоване у сучасній літературі терміном «перевантаження». Очевидно, що автор книги добре розуміється на бу­дові людського тіла (гімназистом Олександр Шаргей вивчав його за книгами і німецькими медичними атласами свого діда Якима), тому він правильно ви­значає найбільш уразливі до перевантажень органи: кровоносна система, легені, серце. Ми бачимо, що він знову (як і у ранніх рукописах) підкреслює, що «завадити переміщенню мас крові можна, якщо по­містити тіло у гладеньку, тверду, щільно скрізь при­леглу форму», а набряку легенів і зміщенню серця можна запобігти, якщо розташувати тіло перпенди­кулярно до напряму прискорення. Цікаво, що автор книги не має відповіді, як саме слід розташовувати тіло — горілиць чи ницьма. Щоб визначити це, по­трібні додаткові дослідження, — вказує Кондратюк. Не менш ґрунтовно, ніж попереднє питання, дослі­джує автор проблему гасіння космічної швидкості при поверненні на Землю. Передбачається, що ра­кета гальмуватиметься короткочасним увімкненням гальмівних двигунів у перигеї (перигей — най­ближча до Землі точка орбіти), далі — за рахунок опору, що його чинять рухові щільні шари атмосфе­ри, після чого будуть відкинуті «усі предмети про­порційного пасиву, а сама конструкція ракети буде правити за планероподібний снаряд».

Але разом зі зверненнями до результатів сво­їх попередніх досліджень і роздумів, автор твору «Тим, хто буде читати, щоб будувати» вдається до розробки і ознайомлення читачів із принципово но­вими проблемами: серед них ракетно-артилерійське постачання штучних супутників із Землі, тепловий захист космічних апаратів під час їхнього руху в ат­мосфері, особливості конструкції окремих частин міжпланетних кораблів, його органів керування і стабілізації тощо. Привертає увагу й піднята авто­ром проблема використання як ракетного пально­го деяких металів із високою теплотою згоряння, а також металоїдів та їх водневих з'єднань. Тепер ми знаємо, що ідея щодо переробки і використання як хімічних компонентів ракетного палива відпра­цьованих конструкцій космічних апаратів належить Фрідріху Цандеру, і він сформулював її раніше від Кондратюка. Але Кондратюк не був знайомий з ро­ботами Цандера, і тому підхід його до цієї пробле­ми виявився виключно оригінальним — через ана­ліз польотної маси ракети, яка умовно поділена на активну (маса палива) і пасивну (усе інше). У роз­рахунках Кондратюка пасивна маса є сумою «абсо­лютного пасиву» (екіпаж та усе, що йому потрібно для життєзабезпечення) та «пасиву пропорційно­го» (сумарної маси конструкції ракети, її двигунів, систем керування тощо). Звідси й дійшов автор до доцільності часткової утилізації пропорційного па­сиву, який обов'язково має зменшуватися під час польоту.

Основні положення книги Кондратюка не втра­чають своєї актуальності і понині, хоча втілити бо­дай одне з них Кондратюкові не судилося.
Сер­гій Павлович Корольов

Основи практичної космонавтики були закладені сучасником Юрія Кондратюка — Сер­гієм Павловичем Корольовим. 12 січня 2007 року відсвяткували 100-ту річницю від дня його наро­дження. Парадоксально, але за життя С.Корольова невеличким накладом вийшла друком одна-єдина, до того ж зовсім непоказна його книжка — «Ракет­ний політ у стратосфері». Сталося це у 1934 році у Москві. Після цього він надовго «відійшов у тінь» своїх наукових робіт, аж до своєї смерті лишаючись «засекреченим» і невідомим широкому загалу.

КОРОЛЬОВ Сергій Павлович (12.01.1907— 14.01.1966), видатний радянський учений і кон­структор, академік АН СРСР (1958), двічі Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961). Під його керів­ництвом створені балістичні й геофізичні ракети, перші штучні супутники Землі, супутники різно­манітного призначення («Злектрон», «Молния-1», «Космос», «Зонд» та ін.), космічні кораблі «Восток», «Восход», на яких уперше в історії виконані космічний політ людини й вихід людини у відкри­тий космос. С. Корольов є лауреатом найвищої на­укової нагороди СРСР — Ленінської премії (1957). Нагороджений Золотою медаллю імені К.Е. Ціолковського (1958 рік).

Сергій Корольов народився у Житомирі (Украї­на) у сім'ї вчителя. Після розпаду сім'ї з двох до де­сяти років виховувався у Ніжині у великій купець­кій сім'ї батьків матері. З 1917 року жив із вітчимом і матір'ю в Одесі, де з їхньою допомогою вдома вивчав шкільну програму, а у 1922—24-ті роки на­вчався у будівельній професійній школі, займаю­чись у численних гуртках і на різноманітних курсах. У 1924 році розпочав навчання у Київському полі­технічному інституті, звідки у 1926 році перевівся у Московське вище технічне училище, де брав участь в організації першої у країні планерної школи, ство­ривши і випробувавши у 1929 році на Всесоюзних планерних змаганнях у Коктебелі власний планер СК-1 «Коктебель», пілотуючи який, сам же показав найбільшу тривалість польоту — 4 год 19 хвилин. У тому ж 1929 році Корольов відвідав у Калузі К. Ціолковського, аби порадитися з приводу польоту пла­нера на наддальність, але вчений порадив молодому конструкторові зайнятися розв'язанням проблеми космічного польоту. Прощаючись, Ціолковський подарував ентузіасту свою останню книгу «Косміч­ні ракетні потяги» і порадив звернутися до інжене­ра Центрального аерогідродинамічного інституту Фрідріха Цандера. У вересні 1931 року Корольов разом із Цандером узяли участь у створенні Групи дослідження реактивного руху (ГДРР), першою за­дачею якої була розробка і випробування дослідно­го ракетоплана РП-1 із рідинним ракетним двигу­ном ОР-2 конструкції Цандера. Невдовзі Корольов створив своє перше конструкторське бюро (КБ), до роботи у якому залучилися співробітники ГДРР. Це КБ, зберігши назву ГДРР, увійшло в історію ракето­будування. Тут проектно-конструкторськими брига­дами Ф.А.Цандера, Ю.О. Победоносцева та самого Корольова був покладений початок більшості на­прямів ракетобудування. Аби прискорити отриман­ня практичного результату, Корольов перш за все розробив найпростішу у всіх відношеннях ракету на рідкому паливі. 17 серпня 1933 року перша ра­дянська рідинна ракета ГИРД-09 (ГДРР-09) досягла висоти 400 м. Цей успішний запуск довів спромож­ність вітчизняних учених досягати значних резуль­татів у ракетобудуванні (раніше польоти рідинних ракет здійснювалися лише у СІЛА і Німеччині).

Через декілька років (до 1938 року) Корольову вдалося розробити експериментальну систему керо­ваної ракетної зброї, включаючи проекти крилатої і балістичної ракет дальньої дії з гіроскопічним ке­руванням, авіаційної ракети для стрільби по повіт­ряних та наземних цілях, зенітних твердопаливних ракет симетричної та літакової аеродинамічної схем наведення за світловим та радіопроменем.

У післявоєнні роки Корольовим були створені багатоступеневі ракети, що досягали міжконтинен­тальної дальності: перша міжконтинентальна баліс­тична ракета (МБР) Р-7, унікальна і за конструкцією, і за льотними характеристиками, була випробувана до 1959 року. При стартовій масі 283 тонни вона була здатна доставляти головну частину масою 5,4 т на відстань 8 тисяч кілометрів. Незабаром у СРСР було ухвалене рішення щодо створення на базі ракети-носія Р-7 неорієнтованого штучного супутни­ка Землі, і 4 жовтня 1957 р. вперше в історії людства був запущений кулястий супутник, який почав обер­татися навколо Землі зі швидкістю близько 8 000 м/с як самостійне небесне тіло. Набутий теоретичний і практичний досвід дозволив Корольову менш ніж за місяць створити й у листопаді 1957 року запус­тити другий супутник із собакою Лайкою на борту. Цей унікальний експеримент довів, що живі істоти можуть переносити невагомість. Реальністю ставав політ людини у космос. Спроектована Корольовим двоступенева ракета Р-7 мала настільки великий запас вантажопідйомності, що дозволяла при уста­новці на неї третього ступеня виводити на навколоземну орбіту корисний вантаж масою 4,6 т, а при установці четвертого ступеня виводити на міжпла­нетні траєкторії вантажі масою до 1,2 т. 12 квітня 1961 року під керівництвом Корольова був здій­снений історичний політ у космос Юрія Гагаріна. Під час реалізації цього польоту Корольовим було скоординовано роботу 123 підприємств 33 різних міністерств і відомств СРСР. Усі створені ними сис­теми працювали безвідмовно і не підвели конструк­тора. Після цього за життя Корольова були виконані ще сім пілотованих польотів космічних кораблів.

лузі ракетно-космічної техніки є величезними, а на­креслені ним перспективні шляхи освоєння космо­су й досі не пройдені. Програмним у зв'язку із цим виглядає висловлювання Корольова, за яким «кос­монавтика має майбутнє, її перспективи безмежні, як сам Всесвіт».

Усього за вісім років від початку космічної ери під безпосереднім керівництвом Корольова були запущені два найпростіших супутника, перша кос­мічна наукова станція, дві перші космічні системи «Електрон», кожна з яких складалася із двох супутників-станцій, що виводилися однією ракетою-носієм на суттєво різні орбіти для одночасного дослі­дження радіаційної обстановки у різних частинах навколоземного космосу, перші супутники при­кладного господарського й оборонного призначен­ня: зв'язку «Молния-1» і фоторозвідки «Зенит-2». Корольов очолював роботу по запуску 15-ти пер­ших у світі станцій для дослідження міжпланетного простору, Місяця, Венери й Марсу. Йому також на­лежить провідна роль у здійсненні перших у світі польотів багатомісних космічних кораблів «Восход» та «Восход-2» (з якого 18 березня 1965 людина уперше вийшла у відкритий космос). Потім були розроблені багатоцільовий тримісний космічний корабель «Союз», корабель для обльоту Місяця Л-1, місячний експедиційний комплекс Н1-ЛЗ, передескізні проекти важкої орбітальної станції «Звезда» й важкого міжпланетного космічного корабля.

Як свідчить подальший розвиток космонавтики, рівної Корольову особистості так і не з'явилося в будь-якій іншій країні. Досягнення Корольова у галузі ракетно-космічної техніки є величезними, а на­креслені ним перспективні шляхи освоєння космо­су й досі не пройдені. Програмним у зв'язку із цим виглядає висловлювання Корольова, за яким «кос­монавтика має майбутнє, її перспективи безмежні, як сам Всесвіт».

Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка