Хорольська центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний відділ Публічні бібліотеки України



Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.63 Mb.
Хорольська центральна районна бібліотека

Методично-бібліографічний відділ

Публічні бібліотеки України

в соціокультурному просторі регіону
Матеріали районного семінару бібліотечних працівників

м. Хорол


У методичних рекомендаціях використані роботи Матвійчук Оксани Євгенівни, кандидата педагогічних наук, доктора Київського національного університету культури і мистецтв, Л.Г. Веселової, заступника директора КЗ „Запорізька обласна бібліотека для дітей „Юний читач”, Галини Дмитрівни Ковальчук, працівника Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка

Діяльність публічних бібліотек як соціокультурних центрів

Зміни, що проходять в країні (соціальні, культурні, політичні, економічні) суттєво змінюють місце і роль бібліотек в суспільстві, ставлять перед останніми нові завдання, викликають необхідність інноваційної діяльності, пошуку сучасних форм і методів обслуговування різних груп користувачів, нових шляхів і засобів функціонування, організації нових взаємовідносин з оточуючим середовищем.

У наш час, у зв’язку з орієнтацією діяльності бібліотеки на потреби жителів, індивідуалізацією обслуговування користувачів, приділенням особливої уваги забезпеченню їхніх інформаційних, культурних, соціальних, побутових запитів, створюється образ бібліотеки як центру громадського життя і культурного спілкування. Технологічне наповнення діяльності бібліотек соціокультурними формами, засобами передбачає дослідження розвитку бібліотек як соціокультурних центрів в Україні.

Бібліотека як феномен культури, культурний інститут викликає до себе дослідницьку увагу з того часу, коли була усвідомлена як специфічний елемент життя культурної людини. Питання розвитку бібліотек як соціокультурних центрів є предметом наукових досліджень багатьох науковців: Н.П. Бурої, Г.В. Головіної, Є.А. Домаренко, А.Д. Жаркова, С.А. Єзової, В.М.Зайцева, Т.Б. Маркової, С.Г. Матліної, Р.С. Мотульського, Г.К. Олзоєвої, М.М. Самохіної, М.С. Слободяника, А.С. Чачко. До проблеми соціокультурної діяльності звертаються науковці різних галузей, серед них слід назвати А.В. Соколова, В.К. Скнарь, Т.Г. Кисельову, Ю.Д. Красільнікова, А.С. Ковальчук, Н.В. Шарковську, В.М.Рябкова та інших.

Діяльність бібліотеки обумовлена тим, що вона є соціальним інститутом, який разом з іншими виконує в суспільстві певні функції. На думку Г.К. Олзоєвої, місія сучасної бібліотеки полягає у реалізації культурно-дозвіллєвої діяльності [6]. Дискусії про те, яким саме соціальним інститутом є бібліотека – інформаційним чи культурним – втрачають свій сенс, тому що бібліотека включена у різні підсистеми суспільства, безпосередньо пов’язана із забезпеченням інтересів соціальної спільності в цілому, її необхідно розглядати як інтегративний соціальний інститут, що включає інформаційні, культурні та інші компоненти. Бібліотеки стають ініціаторами розробки і реалізації програм соціальної спрямованості, об’єднуючи зусилля представників влади, громадських організацій та населення. Цілеспрямована, структурована, осмислена активність бібліотек пов’язана з формуванням, задоволенням життєво-насущних духовних потреб користувачів з метою всебічного і гармонійного розвитку особистості в просторі дозвілля. Дослідження закономірностей розвитку бібліотек як соціокультурних центрів в Україні потребує чіткого визначення та аналізу термінів „культурно-дозвіллєва діяльність”, „масова робота”, „бібліотечні заходи”.

Початком широкомасштабної соціокультурної діяльності бібліотек нашої країни стали 1920 роки, коли культурно-просвітницька робота бібліотеки була на першому місці і передбачала сприяння ліквідації неграмотності, підвищенню культурного і освітнього рівня населення. Масова робота як одна із складових соціокультурної діяльності бібліотеки була засобом формування стереотипів політичного мислення, впливу на зміст і характер читання. Основні її завдання і форми визначались соціальним статусом бібліотеки, необхідністю розширення кількості читачів.

На різних етапах розвитку бібліотечної справи на перший план виходили ті форми масової роботи, які визначались метою бібліотек як соціальних закладів. Дослідниця Н.П. Бура зокрема зазначає, що у двадцяті-тридцяті роки минулого століття це були: голосні читання, групові бесіди, лекції, вечори книги, усні газети, клуби за інтересами, політтурніри, конкурси, вікторини, години цікавих повідомлень, вечори техніки, атеїстичні вечори, бібліотечні „вівторки”, „четверги”, Дні бібліотеки, Дні книги, Свята книги, літературні перерви, літературні читання, літературні кіновечори, літературно-музичні вечори. Зароджувались свята книги, книжкові карнавали, бібліотечні походи, агітаційно-пропагандистські акції – літературні суди, плакати, театралізовані заходи.

В тридцяті роки спостерігається поява стійкого сприйняття бібліотеки як масового дозвіллєвого закладу. Набувають поширення наступні форми: музичні бесіди, літературні екскурсії, вечори ударників, техвікторини, техгодини, обговорення книг, зустрічі з письменниками, ранки, виставки дитячих малюнків, ігрові форми: бібестафети, незвичайні подорожі, техпоходи. Розвиваються гуртки, клуби при бібліотеках: літературні, антирелігійні, географічні, самоосвіти, сільськогосподарські [3].

З накопиченням досвіду масової роботи в бібліотеках, зростанням культурного і освітнього рівня читачів у сорокові-п’ятдесяті роки отримали розвиток рекомендаційні форми: тематичні вечори, читацькі конференції, бібліографічні огляди, хоча, як зазначає дослідник Т.Х. Кім, вони носили формалізований характер [8]. Велике місце в діяльності бібліотек зайняла агітація і пропаганда, яка розкривала бібліотечні фонди, залучала людей до читання. Серед форм роботи тих років: колективні обговорення книг, які найчастіше носили запрограмований характер і завершувались виробленням єдиної думки про прочитане; вечори книг, гуртки, читацькі конференції, що сприяли розвитку навиків самоосвіти.

В шістдесяті-сімдесяті роки продовжує поповнюватись комплекс рекомендаційних форм з метою залучення уваги читачів до найбільш цінної в ідейному, науковому та художньому відношенні літератури.

У сімдесятих-вісімдесятих роках вводиться термін „масова робота бібліотеки”. Широко застосовуються масово-освітні форми, які доповнювали систему політичної освіти, освіти дорослих та самоосвіти. Це уроки, суспільно-політичні читання, лекторії, декади, місячники, читацькі конференції по технічній, сільськогосподарській літературі, заочні читацькі конференції, усні журнали. Практикувались прийоми інформаційного характеру – перегляди літератури, бюлетені нових надходжень, огляди книг і періодики, Дні спеціаліста, Дні інформації. Під впливом засобів масової інформації, з появою аудіовізуальної техніки розповсюдились такі форми популяризації книги: читацько-телеглядацькі конференції, телепередачі про книги, музику, поезію. Більшість бібліотек співпрацюють з іншими культурними центрами міста, регіону. Виникають вузькі групи спілкування, клуби, гуртки за інтересами. В бібліотеках починають обговорювати неопубліковані літературні твори (самвидав).

У вісімдесяті роки завершилось організаційне і методичне оформлення клубів та інших любительських об’єднань при бібліотеках. У кінці сімдесятих, на початку вісімдесятих років були проведені теоретичні дослідження по масовій роботі, вивченню ефективності окремих форм і методів керівництва читанням, проведено ряд соціологічних досліджень інтересів та запитів користувачів.

У дев’яностих роках використовувались традиційні форми та методи, модернізовувались методичні прийоми та шляхи їх вирішення, пов’язані із змінами суспільного життя. Масова робота стає більш пов’язана з широкими уявленнями про культурну діяльність бібліотек, застосуванням нових інформаційних технологій, формуванням творчих здібностей читачів, підтримкою національних, культурних традицій, забезпеченням духовних потреб населення. Масові форми роботи бібліотеки сприяють розвитку комунікативного середовища у бібліотеці, творчого та інтелектуального потенціалу людини. Серед них: діалогові, ігрові, рекламно-інформаційні форми, зокрема, інтерв’ю-бесіди, зустрічі за „круглим столом”, прес-конференції, зустрічі-діалоги, вечори-портрети, бенефіси читачів, прем’єри книг, журналів, калейдоскопи, альманах, передачі по телебаченню і радіо, зустрічі з актуальною книгою, рольові ігри-обговорення, літературні студії, конкурси, літературні турніри, ток-шоу, конкурси-загадки, КВК, „Поле чудес”, „Щасливий випадок”. Соціокультурна робота бібліотек представлена широким розмаїттям форм: диспути, читацькі конференції, презентації книги, усні журнали, вечори запитань і відповідей, години цікавих повідомлень, поетичні колажі, бібліоінформіни, бенефіси читачів, екологічні ігри, виставкові проекти, спільна діяльність бібліотек з музеями, архівами, видавництвами. Вибір змісту та форм масової роботи бібліотеки визначається її стратегією у провідних соціокультурних ситуаціях.

Сьогодні у діяльності бібліотек України нараховується більше двохсот форм організації культурного дозвілля, серед них значна частина – це масові виховні заходи.

На сучасному етапі розвитку суспільства вітчизняні і зарубіжні бібліотекознавці називають бібліотеку найважливішим соціально-культурним центром, інститутом, що викликано певними закономірностями розвитку суспільства [4;6].

У кінці ХХ століття у бібліотечній термінології з’явились терміни „медіа тека”, „інформотека”, „відеотека”, „віртуальна”, „гібридна” бібліотеки. Це по суті бібліотеки, де збирають різні по формі документи і надають їх користувачам на більш високому сервісному рівні. Безперечно вимоги сьогодення – це бібліотека як інформаційний автоматизований центр, що обслуговує користувачів як в локальному, так і у віддаленому режимі і надає їм широкий комплекс послуг. Іншими словами, це електронна бібліотека – тематично орієнтована чи структурована іншим чином система доступу до віддалених чи локальних електронних ресурсів, що здатна обслуговувати локальних чи віддалених користувачів [7]. Але в останні роки значно збільшилась кількість досліджень, як на теоретичному, так і на практичному рівні, які мають на меті виокремлення власне соціокультурної діяльності бібліотек як центру роботи з книгою та інформацією, центру спілкування і дозвілля, центру розвитку інтелектуального та творчого потенціалу користувачів. Як соціально-культурний центр бібліотека відіграє суттєву роль в розвитку суспільства, обслуговує усі категорії читачів, розповсюджує правові знання. Роль бібліотек як соціально-культурних центрів постійно зростає у сфері освіти, культури.

На законодавчому рівні, зокрема, у нормативних документах Міністерства культури України, бібліотека розглядається як найважливіший елемент соціокультурної сфери села, міста, регіону, як центр культури, освіти, дозвілля. Сільські бібліотеки в Україні, як зазначає І. Шевченко, за час свого існування стали найважливішим елементом соціокультурної сфери села, центрами культури, єдиними закладами, що забезпечують конституційне право мешканців села на вільний доступ до інформації через надання у безкоштовне користування книг, періодики [5].

Розвиток соціально-культурної ролі бібліотек сприяє удосконаленню їх діяльності, розширенню функцій. Питання функціонування бібліотеки як соціально-культурного центру, наповнення її діяльності культурно-дозвіллєвими функціями неодноразово ставало предметом обговорень, семінарів, конференцій як регіонального, так і міжнародного рівня, що проводяться в Україні на базі Національної парламентської бібліотеки, Національної бібліотеки для дітей, Державної бібліотеки України для юнацтва, обласних наукових бібліотек. Заслуговують на увагу матеріали, видані Публічною бібліотекою ім. Лесі Українки (м. Київ), Державною бібліотекою України для юнацтва, Національною парламентською бібліотекою, Черкаською обласною бібліотекою для юнацтва імені В.Симоненка, Смілянською МЦБС Черкаської області. Узагальнені матеріали знаходяться у фондах Національної парламентської бібліотеки [2; 9; 10; 12; 13].

Серед форм заходів, які проходять у бібліотеках, слід відзначити: презентації книг, зустрічі з видатними громадськими, політичними діячами, письменниками та митцями, літературно-музичні вечори, „круглі столи”, виставки літератури, виставки художніх творів, диспути, вікторини, конкурси, лекторії різноманітної тематики, клуби за інтересами. Активно впроваджуються в практику роботи бібліотек сучасні форми роботи: відеолекторії, електронні виставки, інтерактивні форми – поліфонічні мозаїки нової літератури, періодичних видань, фанклуби, дефіле, бліц-інтерв’ю, „кашпо” запитань, дебати, книжкові композиції, диференційовані книжкові етюди, анонси ювілеїв на наступний місяць, афіші визначних дат, фестивалі юнацької літератури, паради суперкниги, театралізації літератури.

Серед форм, які проводяться у Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва імені В. Симоненка, заслуговує на увагу досвід роботи з літературно обдарованою молоддю. Бібліотека, спільно з іншими культурними закладами, оголошує різноманітні творчі конкурси для виявлення обдарованої молоді. При бібліотеках області працюють клуби, об’єднання, студії, використовуються інтерактивні форми: інтелектуально філологічні ігри, усні журнали, літературні карнавали, тижні літератури, літературні брейн-ринги, літературні посиденьки, поетичні альбоми, літературні портрети, виставки-вікторини, уроки-дослідження, уроки-ігри, уроки-салони, літературні аукціони, уроки-телемости, літературно-історичні композиції, вечори любовної лірики, цикли вечорів-портретів, літературні ігри, театралізовані екскурси у світ зарубіжної літератури, літературні марафони, літературні маскаради тощо.

У збірнику Смілянської МЦБС Черкаської області подаються практичні рекомендації проведення масових заходів, сценарії різноманітної тематики. У збірнику Державної бібліотеки України для юнацтва „Робоча тека методиста” наводяться практичні поради щодо організації та проведення різноманітних масових заходів, навчальних ігор. Працівниками бібліотеки підготовлено глосарій колективних творчих справ – це вечори веселих завдань, вечори-подорожі, вечори розгаданих і нерозкритих таємниць, естафети улюблених занять, захисти фантастичних проектів, збори-диспути, читацькі конференції.

Бібліотечні фахівці Національної парламентської бібліотеки України неодноразово у своїх виданнях піднімають питання актуальності функціонування бібліотеки як соціокультурного центру.

Зокрема у збірнику „Соціокультурна діяльність: Публічні бібліотеки” подається історичний аналіз розвитку бібліотек як соціокультурних центрів, підкреслюється важливість організації культурно-масової роботи бібліотек, розглядаються технології проведення масової роботи у бібліотеках, наводяться практичні поради щодо проведення масових заходів, подаються кращі зразки передового досвіду бібліотекарів України, зарубіжний досвід бібліотек. Серед форм заходів, які проводяться у бібліотеках, слід відзначити роботу сімейних клубів, тематичні вечори, книгоношення, бесіди, індивідуальне інформування, складання тематичних довідок, рекомендаційних списків літератури, зустрічі з цікавими людьми, перегляди кінофільмів, проведення акцій „Свято читання”, „Живи, книго!”, бібліотечні форуми, бібліотечні плакати, бесіди, читання вголос, книжкові виставки, перегляди літератури, бібліографічні огляди літератури, виставки малюнків, фотографій, доробків читачів, активні ігри, поетичні колажі, бенефіси читача, години цікавих повідомлень, вечори запитань і відповідей, інформ-хвилинки, презентації книг, мультимедійних матеріалів [12].

У творчих лабораторіях бібліотек, методичних центрах, школах передового досвіду накопичено великий досвід проведення заходів, різних за змістом, методикою, з врахуванням професійних, інтелектуальних і любительських запитів читачів. В останні роки досить популярними стали презентації, зокрема, стендова презентація – демонстрація фактів та ідей з використанням малюнків, ескізів, діаграм, таблиць та інших елементів. Важливою формою масової роботи є Дні спеціаліста, Дні інформації, конкурси, театральні вистави, інформаційно-музичні композиції, марафони, екскурсії по бібліотеці.

Розкриваючи закономірності розвитку бібліотек як соціокультурних центрів в Україні, необхідно звернути увагу на вибір форм та методів роботи, які в свою чергу залежать від врахування ряду факторів: сучасних тенденцій в освіті, культурі, мистецтві, мети та завдань бібліотеки, її умов та можливостей, вікових та психологічних особливостей читачів, гендерного підходу, досвіду бібліотечних працівників та інших. Сучасний користувач, вихований на мозаїчно побудованому телевізійному зображенні, звик складати уявлення про оточуючий світ на основі окремих фрагментів і, відповідно, прочитавши лише фрагмент із книги, побачивши та прийнявши участь в тому чи іншому заході, може сприйняти ідею автора.

Найбільш вдалими за формою проведення заходами на сучасному етапі є ті, що проходять з використанням технічних засобів: телевізора, відео-, аудіо-та комп’ютерної техніки.

Досліджуючи закономірності розвитку бібліотек як соціокультурних центрів на сучасному етапі, важливо враховувати результати соціологічних досліджень, які проводять бібліотеки різних систем і відомств. Більшість опитаних респондентів висловлюють побажання щодо, зокрема, проведення масових заходів та поширення інформації про заходи, що відбуватимуться у бібліотеці. Рейтинг популярності форм масової роботи виглядає таким чином – зустрічі з цікавими людьми, тематичні вечори, театралізовані вистави, бесіди, ігри, вікторини. Важливою формою роботи бібліотеки респонденти-користувачі вважають діяльність клубів за інтересами та любительські об’єднання при бібліотеках, що сприяють розвитку творчої самореалізації особистості. Серед тематичних спрямувань клубів за інтересами слід відзначити науково-пізнавальний, літературний, краєзнавчий, екологічний, історичний, естетичний, правовий напрямки. Користувачі бібліотек зацікавлені у створенні при бібліотеках ігрових кімнат, музеїв-книги, правових центрів [11].

На шпальтах фахових видань з бібліотечної справи в останні роки висвітлюються матеріали щодо трансформації бібліотек у соціокультурні, дозвіллєві центри, головною функцією яких є організація неформального спілкування читачів, зустрічей з цікавими людьми, інформування про літературно-художні новинки.

Пошук нових форм та методів соціокультурної діяльності бібліотек в Україні сприяє активному поширенню досвіду реорганізації бібліотек з конкретним читацьким призначенням, диференціацією напрямів. Йдеться про ділові бібліотеки, бібліотеки духовної літератури, бібліотеки-музеї, бібліотеки-салони, бібліотеки-театри, бібліотеки як центри національної культури, центри дозвілля молоді, центри сучасного бестселера, як культурні центри. В різних регіонах з’явились екологічні „зелені” бібліотеки, які пропагують перехід від проблем захисту природи до екології душі, відродження моральних цінностей, бібліотерапевтичну реабілітацію людей з обмеженими можливостями. Розповсюдження серед практиків-бібліотекарів отримала бібліотека-фонотека сучасної музики з фондом грамплатівок, касет, дисків. Один із розповсюджених напрямів роботи бібліотек – це бібліотека сімейного читання, що має у наявності певну педагогічну програму, що відображає специфіку роботи з читачами-батьками і дітьми, сприяє підвищенню рівня психолого-педагогічної грамотності батьків, вихованню культури спілкування в сім’ї, залученню батьків до рекомендації книг своїм дітям, збагаченню їх читацького досвіду власними інтересами, відродженню традицій сучасних читань, розширенню можливостей для різних любительських занять. Фонд такої бібліотеки має задовольняти потреби в літературі дітей та батьків. Слід зазначити, що бібліотеки як культурні центри кооперують зусилля з різними інститутами і організаціями.

Таким чином, в останні роки за бібліотекою в Україні поступово все більше закріплюється статус соціального, освітнього, інформаційно-культурного закладу, центру міжособистісного спілкування і змістового проведення дозвілля. Дослідження закономірностей розвитку бібліотек як соціокультурних центрів в Україні потребує зусиль науковців і практиків щодо застосування у практичну діяльність нових інформаційних технологій, а також активізації інформаційно-просвітницької, соціокультурної функцій бібліотек.

Бібліотеки – це поліфункціональні заклади, їх повноцінний розвиток як соціокультурного феномену визначається багатством напрямків діяльності. Прогнозуючи майбутнє бібліотеки, передбачаємо її розвиток як соціокультурного, дозвіллєвого центру, що організовує неформальне спілкування користувачів, зустрічі з цікавими людьми, інформує користувачів про літературно-художні новинки, публіцистику, у процесі бібліотечного обслуговування формує у користувачів уявлення про бібліотеку як соціокультурний центр.

Розвиваючись, трансформуючись і адаптуючись, бібліотека залишається культурно-цивілізаційним феноменом з функціями суспільного інституту, що володіє універсальною компетенцією, яка включає всі досягнення культури та цивілізації.

Література:

1. Арнольдов А.И. Культурная политика: реалии и тенденции / Арнольдов А.И. — М., 2002. — 64 с.

2. Бібліотека – юнацтву: впровадження інновацій. З досвіду використання інтерактивних форм в роботі з юнацтвом бібліотеки-філії № 5 Смілянської МЦБС /І.А. Огус. — Черкаси, 2006. — 28 с.

3. Бура Н.П. Форми масової роботи з читачами у бібліотеках (1920-1930 рр.) /Н.П. Бура // Бібліотекознавство і бібліографія. — 1991. — Вип. 30. — С. 127-131.

4. Гусєва Л.Н. Концепции деятельности библиотек / Л.Н. Гусева // Научные и технические библиотеки. — 1997. — № 10. — С. 3-15.

5. До підсумків року села в Україні // Бібліотечна планета. — 2007. — № 1. — С. 6-8.

6. Домаренко Е. Социально-культурная деятельность библиотек: научно-практическое пособие / Елена Домаренко. — М. : Либерея-Бибинформ, 2006. — Вып. 44. — 120 с.

7. Дудченко С. В. Библиотека - форпост культуры XXI века / С.В. Дудченко //Культура народов Причерноморья. — Симферополь : Межвузовский центр „Крым”. — 2002. — № 36. — С. 219-221. — Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/ellib/Crimea/Dudchenko/avtor/knp36_57.pdf.

8. Ким Т.Х. Традиции и обновление массовой работы / Т.Х. Ким // Мир библиотек сегодня. — 1997. — Вып.1. — С.29-42.

9. Про діяльність публічних бібліотек м. Києва за 2006 р.: Публічна бібліотека ім. Лесі Українки. — К., 2007. — 22 с.

10. Робоча тека методиста / [уклад. Т. М. Нікітінська, Т. П. Сопова]. — К.: Держ. б-ка України для юнацтва. — Вип. 3. — 2007. — 47 с.

11. Российское библиотековедение: XX век. Направления развития, проблемы и итоги. Опыт моногр. исслед. / [сост. и предисл. Ю.П. Мелентьевой]. — М. : Гранд-Фаир; Изд-во РГБ „Пашков дом”, 2003. — С. 168-177.

12. Соціокультурна діяльність: Публічні бібліотеки: Національна парламентська бібліотека / [укладачі: С.Кравченко, І. Цуріна]. — К., 2005. — 67 с.

13. Струни серця: методико-бібліографічні матеріали по роботі з літературно обдарованою молоддю: Черкаська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. Симоненка / [автор-укладач Н. М. Філахтова]. — Черкаси, 2006. — 32 с.

14. Шкільна бібліотека як інформаційний соціокультурний центр: навчально-методичний посібник / [укладач О.Є. Матвійчук] // Шкільна бібліотека. — 2008. — № 9. — 155 с.

Сучасна бібліотека для дітей – центр інформації,

духовного розвитку та організації дозвілля

 

Бібліотека ніколи не існувала сама по собі, вона була, є і буде частиною суспільства, яка завжди оперативно реагує на зміни у суспільно-політичному житті країни і, відповідно до них, змінює акценти у своїй роботі. З розвитком та впровадженням інформаційних технологій основними соціальними функціями бібліотек стають інформаційна та освітня, особливої актуальності набуває виховна, а наприкінці 90-х додається ще й дозвіллєва. ХХІ століття – період переоцінки цінностей, що спонукало розставити нові наголоси і у сфері бібліотечної діяльності. Для нас сьогодні найвищими цінностями є гідність, духовність, свобода, рівність, солідарність, згуртоване демократичне суспільство, правова держава, міжнаціональна та міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність, справедливість та добро. І якщо ми хочемо зробити світ кращим, розпочинати потрібно з дітей. Всім добре відомо, що саме в дитинстві формується світогляд людини, закладаються основи її інтелекту, культури, освіти, і однією з основних складових розвитку є читання. А саме дитячі бібліотеки, пропагуючи істину, добро і красу, сіючи зерна духовності, покликані удосконалювати та розвивати внутрішній світ дитини, сприяти її всебічному і гармонійному розвитку.



Однією з найхарактерніших рис сучасного суспільного життя є інформатизація. На сьогоднішнього читача впливає зростаючий обсяг інформації, збільшення кількості різноманітної друкованої продукції, поширення відео-, аудіо-, електронних документів, тобто психологія споживача значно змінюється. Недаремно стурбованість світової громадськості викликає падіння показників підліткового читання і збільшення часу, який вони проводять біля телевізора або комп’ютера. А за даними досліджень читач відрізняється від не читача рівнем інтелекту. Читач здатен творчо мислити, швидше знаходити правильне рішення, має більший обсяг пам’яті, активну уяву, краще володіє мовою.

ЗМІ, даючи інформаційно-пізнавальний і розважально-компенсаторний ефект, разом з цим мають і негативний вплив. Перш за все, це інформаційні перевантаження, тобто великий обсяг вживаної дітьми інформації, що призводить до перевтоми і нервових зривів (у неврологію вже входить термін „інформаційний невроз”). Насторожують і кримінальні наслідки отримання інформації зі ЗМІ: нарівні з дорослими діти та підлітки дивляться фільми з насиллям і вбивствами. Наркотичний ефект з’являється тоді, коли вони плутають події фільмів з реальним життям, сліпо наслідують поведінку екранних героїв (не завжди позитивних). Все це штовхає неповнолітніх на девіантну поведінку. Отже, головною проблемою для дитини сьогодні є проблема вибору. Як відрізнити серед лавини інформації потрібну від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної? Цілком очевидно, що самостійно дитині, підлітку цього не зробити – він може просто „захлибнутися” у бездонному інформаційному морі. Саме тому привити дитині навички читання, навчити самостійно знаходити інформацію та критично оцінювати її – є актуальним і першочерговим завданням сучасної дитячої бібліотеки.

Ще у вересні 1991 року в Україні було ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини, де окремим пунктом зазначено, що кожна дитина має право вільного доступу до інформації. Відтоді державою здійснено ряд заходів по забезпеченню інтересів понад 2,5 млн. дітей, а це понад 20% населення нашої країни. Соціологічні дослідження рівня правової культури дітей свідчать про те, що тільки 14% опитаних дітей від 14 до 17 років знають свої права добре, 4% – щось знають, решта взагалі не знає про них. Ще нижчий рівень обізнаності спостерігається у дітей молодшого віку та дітей, які виховуються в екстремальних та несприятливих умовах. У цьому контексті актуалізуються питання правової освіти, формування знань дітей про їхні права, а також виховання у дітей поваги до права і закону. Доречно зазначити, що з цією метою у багатьох бібліотеках для дітей створюються інформаційно-правові центри, правові лекторії, банки даних. Великий попит серед користувачів матиме банк соціальної інформації „Я і моє життя”, де акумулюватиметься інформація з різних питань, що стосуються життя дитини: навчання, оздоровлення, соціальні служби, адреси та телефони організацій, що займаються справами дітей, телефони довіри тощо. Потреби і дітей, і батьків, і вчителів зобов’язують подумати про інтегровану комп’ютерну мережу, яка об’єднала б усіх учасників даного процесу. Така діяльність бібліотек певною мірою сприятиме виконанню програми ЮНЕСКО „Інформація для всіх” і реалізації Конвенції ООН. Повноцінне функціонування дитячих бібліотек – це забезпечення реалізації прав дітей на інформацію, а також права на відпочинок і дозвілля, це можливість роз’яснення права „на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини”. Це означає, що кожній дитині надається право вільно брати участь у культурному житті, іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та займатися мистецтвом.

Бібліотека – це установа, яка має можливості захистити дитину від негативного впливу середовища, створити умови для розвитку її здібностей. Вона може стати для дітей місцем, де панує дух взаєморозуміння, злагоди, поваги, рівних прав і єдності, хоч сьогодні дитину все складніше зацікавити книгою, залучити до читання, адже навколо стільки цікавого: комп’ютерні ігри, телевізор тощо.

Роль читання в житті юного покоління хвилює зараз не тільки бібліотекарів, а й батьків, освітян, громадськість, які з тривогою говорять про те, що діти дедалі менше читають. В Україні набирає темпів процес „кризи читання”, що був характерним у 80-і роки в Європі та Америці. Дитяче читання – явище не просте, це не тільки засіб отримання необхідної інформації, а й середовище спілкування, самопізнання, збагачення знаннями про життя різних людей і, звичайно, джерело насолоди. На читання сьогодні впливають економічні фактори, технічний рівень розвитку суспільства, стан видавничої справи, книжкової торгівлі, бібліотечної справи, рівень освіти читачів-дітей, наявність у них вільного часу.

Для майбутнього процвітання нації надзвичайно важливим є процес входження дітей у світ книжкової культури. У світовій практиці напрацьований значний досвід у вирішенні проблеми „кризи читання”. Усвідомлення важливості підтримки читання і, особливо, читання дітей та підлітків в останні десятиріччя стало предметом опікування з боку держави та суспільства в багатьох країнах світу. У ряді європейських країн дитяче читання введене в ранг національної політики (Франція, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Швеція). Позитивні зміни відбуваються і в Росії. Російські спеціалісти розробили національну програму „Читання”, в якій ці проблеми поставлені в один ряд з важливими державними завданнями захисту, збереження і розвитку національної культури. Було визначено і головний напрям у роботі з дітьми – зробити так, щоб діти насолоджувались читанням. А для досягнення цього необхідне об’єднання зусиль державних органів, письменницьких та громадських організацій, бібліотек, шкіл, видавництв, засобів масової інформації, благодійних фондів. До вирішення цих проблем все активніше долучаються і впливові міжнародні організації: ЮНЕСКО, ІФЛА, Міжнародна асоціація читання, Міжнародна Рада з дитячої книги та інші.

Для вирішення пов’язаних з читанням проблем, важливо знати реальну картину, яка б базувалася не лише на емоціях та власному досвіді, але й мала під собою наукове підґрунтя. Та на жаль сьогодні створити повну і достовірну картину читання дуже складно, бо з часів незалежності в Україні у галузі дитячого читання на державному рівні зовсім не проводилися Всеукраїнські соціологічні дослідження, не було прийнято з цього питання жодної загальнодержавної програми. Сталося так, що читаюча дитина „випала” зі сфери академічної науки і стала об’єктом прикладних досліджень, які спираються лише на методичні та методологічні підходи. Бібліотекарі, які особливо стурбовані проблемами дитячого читання, не маючи в останні десятиліття ніяких даних від соціологів, самостійно вивчали і вивчають дитяче читання в контексті бібліотечного обслуговування. Слід згадати Всеукраїнське соціологічне дослідження (щорічне, починаючи з 2000 року) „Краща книга року”, регіональне – „Українська художня література у читанні дітей – учнів 5-9 класів” (2003 рік), Всеукраїнські моніторинги „Я читаю сучасну книжку українською мовою”, „Книга року – 2007” (2007 рік). Об’єктами дослідження виступили нові книжкові надходження, бібліотекарі та читачі базових бібліотек: обласних, районних, міських та сільських, які обслуговують і дітей. Основним методом моніторингів було анкетування за темами: „Анкета читача” та „Анкета бібліотекаря”.

Щоб читати сучасну нову українську книгу, необхідно володіти інформацією про її видання та надходження до бібліотеки. Місію популяризації нової книги серед дітей повинні взяти на себе бібліотекарі через такі форми бібліотечної роботи, як: при рекомендації книги самим бібліотекарем, з книжкових виставок, під час відвідування читачами масових заходів, за допомогою відкритого доступу, з інформаційних списків. Це і буде беззаперечним фактом впливу бібліотекаря на вибір книг юними користувачами.

На даний час бібліотекам вкрай необхідна нова дитяча українська книжка. Тому відсутність в сільській місцевості театрів, кінотеатрів, Інтернет-центрів підсилює інформаційну, освітню, культурну та дозвіллєву функції сільської бібліотеки, яка потребує нових інформаційних ресурсів.

Майбутнє сучасної людини – це світ інформаційного суспільства. Проблеми його становлення є предметом пильної уваги міжнародного співтовариства. Такі провідні міжнародні та вітчизняні організації, як ЮНЕСКО, ІФЛА, Дитячий фонд ООН, Дитячий фонд України, Всесвітній комітет захисту дітей втілюють програми розвитку інформаційної грамотності в різних країнах. Необхідність спеціальної підготовки людини до життя в інформаційному суспільстві відзначалася в документах, прийнятих на Всесвітньому самміті по інформаційному суспільству у грудні 2003 року у Женеві. З метою визначення місця і ролі бібліотек для дітей та юнацтва у сучасній бібліотечній системі секція дитячих та юнацьких бібліотек ІФЛА підготувала і опублікувала важливий документ – „Рекомендації з бібліотечного обслуговування підлітків і молоді”, покликаний стати орієнтиром у щоденній бібліотечній практиці.

В Україні переорієнтація бібліотек, які обслуговують дітей на посилення інформаційної складової своєї діяльності, в основному, була розпочата в останні десятиліття. Це питання неодноразово піднімалося на сторінках професійної преси, у методичних матеріалах, на навчаннях фахівців. Інформація і знання стали головною перетворюючою силою нашого життя. Доля кожної людини певною мірою залежить від її здатності вчасно знаходити, отримувати, сприймати і продуктивно використовувати нову інформацію. Тож значення бібліотек, як центрів інформації зростає з кожним роком, вони стають своєрідним „вікном у світ”. У нашій державі працює понад 1 200 бібліотек для дітей системи Міністерства культури України. Ними користується близько 3-х млн. дітей. Книговидача складає біля 62 млн., бібліотечні фонди дитячих бібліотек налічують 37,5 млн. документів. Доступ до мережі Інтернет мають близько сотні дитячих бібліотек, близько 20 з них створили власні сайти. Будемо сподіватися, що процес надходження корисної інформатизації до підростаючого покоління українців продовжуватиметься, незважаючи на всі проблеми, майбутнє українських бібліотек буде оптимістичним. Адже саме вони – є тими інституціями на карті села, міста, держави, де зароджуються і втілюються у життя нові ідеї, цікаві думки. Саме вони закладають духовне здоров’я нації, формують особистісні якості юного громадянина України і демократичну ментальність.

Роль і функції публічних бібліотек у соціокультурному розвитку регіону
У кожній країні публічні бібліотеки – одні з найдемократичніших соціальних інститутів, завжди були невід’ємною частиною соціуму. Всілякі трансформації в суспільстві впливають на бібліотеки і є рушійною силою змін, що відбуваються в них. Тож не дивно, що системний характер зрушень в Україні останніми роками суттєво змінив обличчя публічної бібліотеки. Період розгубленості, спричинений змінами в суспільстві, тривав недовго, життя вимагало нових рішень, нових шляхів руху вперед. Кожна бібліотека змушена була шукати своє місце в нових соціокультурних реаліях. Останнім часом змінилось уявлення про задачі й можливості публічних бібліотек, про їхню роль і функції в культурній, освітній та інформаційній інфраструктурі країни.

На початку 90-х років здавалось, що кардинальні макрозрушення в суспільстві, які призвели до зникнення цілих соціальних інститутів, можуть змести й публічні бібліотеки. Саме тоді фактично припинила існування потужна мережа профспілкових бібліотек. Певний час катастрофічні тенденції в бібліотечній галузі ставили під загрозу існування й публічних бібліотек, коли бібліотекарі працювали в режимі неповного робочого тижня (на 0.1-0,5 ставки) або перебували у вимушених відпустках без збереження заробітної плати. Але вже наприкінці 90-х років ситуація змінюється на краще. Починають зростати показники, ускладнюється і модернізується організаційна структура, з’являються нетрадиційні форми роботи. Тобто публічні бібліотеки доводять суспільству свою життєздатність, що свідчить про стійкість бібліотеки як соціального інституту. Серед факторів, що сприяли цьому, слід назвати підвищення ролі освіти в суспільстві, розповсюдження нових інформаційних технологій, які зробили публічну бібліотеку більш привабливою для молоді, зміни у свідомості бібліотечних працівників, котрі вели пошук більш адекватних форм репрезентації бібліотеки в суспільстві і знаходили їх. Вітчизняні бібліотекознавці відмовляються від поняття „масова бібліотека”, яке мало певний ідеологічний відтінок, перейшовши до світового терміну „публічна бібліотека”, тобто відкрита”, „видима бібліотека.

Подальша трансформація публічних бібліотек України стала можливою завдяки відмові від однолінійної ідеологічної спрямованості їх діяльності. Сьогодні в суспільстві репрезентуються інші системи цінностей, змінюються пріоритети у просвітницькій, культурно-дозвіллєвій діяльності. Публічні бібліотеки отримують певну свободу маневру в усіх складових своєї роботи.

Суттєво вплинули на публічну бібліотеку і економічні зміни, зокрема формування ринкових відносин у суспільстві. Різке скорочення державного фінансування, відсутність можливості поповнювати фонди поставило бібліотеку перед необхідністю шукати позабюджетні кошти, впроваджувати платні види діяльності, та згодом ті самі читачі поставилися з розумінням до кроку заради доступу до необхідної літератури.

Платні послуги виникли як реакція на різке недофінансування бібліотек, а не як можливість розширювати асортимент послуг. Вирішити свої фінансові проблеми самостійно, без втручання держави, бібліотека неспроможна, але в той же час це допомагає їй отримати більшу незалежність від мізерного бюджетного фінансування. Постійне недофінансування протягом багатьох років призвело до втрати належного рівня інформативності фондів публічних бібліотек.

Згідно з рекомендаціями ІФЛА актуалізація бібліотечних фондів відбувається, за умов якщо нові надходження щорічно становлять 5% загального фонду. На сьогодні надходження до публічних бібліотек України в середньому становлять 1,5%, до сільських бібліотек – 0,7%. У публічних бібліотеках України відбувається стабільний процес старіння фондів. Бібліотеки мають цілий пласт літератури 60–80 років, яка не користується попитом серед читачів, але залишається на полицях.

Міжнародні стандарти вимагають, щоби фонди публічних бібліотек оновлювались кожні 10 років і мали 10% документів останніх двох років видання та 30–40% тих, що вийшли друком протягом останніх 5 років.

Природно, інформаційні можливості публічних бібліотек України абсолютно не відповідають цим вимогам (6).

Проблема недофінансування має ще один аспект, – розшарування публічних бібліотек за рівнем бюджетної підтримки. Фінансові можливості місцевих бюджетів надто різні (3).

Публічна бібліотека дуже чутлива і до демографічних змін. Статистика свідчить, що збільшується вікова відстань між користувачами, зростає кількість молоді та людей старшого покоління. щоправда, ця тенденція не є чисто демографічною: з одного боку, діє природний фактор старіння населення, з другого – приплив у бібліотеку молоді, обумовлений освітнім бумом. Молодь у публічних бібліотеках становить 60-70%, серед них 45% – студенти. Перебудова економічних відносин у суспільстві урізноманітнила соціальну структуру і, відповідно, читачів. Сформувались нові групи населення, з’явились нові професії. Все це сформувало новий потік читацьких потреб, які вона змушена враховувати.

Активними читачами публічної бібліотеки є сьогодні і будуть завтра люди незаможні та середній клас, особливо ті, хто звик читати, хто навчається, перекваліфіковується, отримує додаткову освіту. Публічна бібліотека повинна мати це на увазі.

Соціально-економічні зміни, що відбулися протягом останніх років збіглися з інформатизацією суспільства. Віра в те, що використання комп’ютерних технологій забезпечить більш повний, зручний та швидкий, доступ до інформації була сприйнята як нова ідеологія і модель розвитку публічної бібліотеки.

Впровадження комп’ютерних технологій передбачає вкладання певних коштів у цей напрямок роботи. В зв’язку з недостатністю бюджетного фінансування, бібліотеки повинні звернути увагу на благодійницьку діяльність міжнародних фондів, участь в якій дасть можливість публічним бібліотекам отримувати певні кошти під конкретні ідеї (участь бібліотек в проекті „Бібліоміст”).

Звичайно ж інформатизація не обмежується придбанням бібліотеками комп’ютерів. Технологічна модернізація бібліотек призводить до глибоких суттєвих змін, а саме: бібліотеки завжди надавали документи у тимчасове користування, тепер же завдяки новим технологіям користувачі отримують документи у постійне користування. Тобто документ можна вивести на персональний комп’ютер, роздрукувати на принтері, відсканувати і стати власником його копії. Це вже принципово інший характер зв’язків у системі „користувач-документ”.

Ідеологічні, економічні, демографічні й технологічні фактори змінили обличчя вітчизняної публічної бібліотеки.

Інформатизація суспільства спричинила посилення інформаційної функції публічної бібліотеки. Повноцінно виконувати цю функцію публічним бібліотекам нелегко. Публічні бібліотеки стали сполучною ланкою між величезними масивами інформації та користувачами, стали справжніми інформаційними центрами.

Доводячи свою причетність до всіх соціально-культурних процесів, що відбуваються в містах і селах, публічна бібліотека повинна демонструвати свою необхідність у співпраці з органами влади. На жаль, це сприймається не скрізь і не відразу. Для цього необхідно прикласти чимало зусиль самим бібліотекарям, щоб публічні бібліотеки виконували роль посередника між населенням і владними структурами.

З одного боку, бібліотека формує громадську думку і доводить її до влади, з другого – інформує населення про діяльність місцевої влади, створюючи центри правової та регіональної інформації, де зосереджені правові документи, в тому числі документи органів місцевої влади.


При співпраці з місцевими органами влади працівники бібліотек можуть здійснювати:

індивідуальне та групове інформування за запитами користувачів шляхом виконання тематичних та фактографічних довідок, підбору матеріалів за темами: „Місцеве самоврядування”, „Місцевий та регіональний розвиток – пріоритети національної політики”, „Держава і соціальний захист населення”, "Місцеве самоврядування: офіційні документи”, „Україна суверенна: від витоків до сьогодення”;

організацію інформаційних стендів, виставок, тематичних полиць, переглядів літератури: „Влада інформує”, „З офіційних джерел”, „У районній держадміністрації”, „Сільська рада: сесії, рішення”, „Місцева влада інформує”, „Нове у законодавстві з питань місцевого самоврядування”, „Формування органів місцевого самоврядування в районі”, „Влада інформує”, „Запитуйте – відповідаємо”, „Нове у періодиці з питань місцевого самоврядування”;

періодичний випуск інформаційних бюлетенів Експрес-інформації для жителів регіону”, „Актуальні проблеми та перспективи розвитку місцевого самоврядування” за місцевими періодичними виданнями, що надходять до бібліотеки. Така експрес-інформація користуватиметься попитом не тільки серед працівників сільських рад, а й жителів села;

збір матеріалів у тематичні папки „Влада і бібліотека”, „Матеріали сесії міськ- (рай-, сіль-)ради”, „Інформують органи місцевої влади”, „Місцева влада: день за днем”, „Політичний портрет міста (села)”, „Чи знаєте ви свого депутата?”, „Справи депутатські”, „Держава і соціальний захист молоді”. Бібліотекарям необхідно побували в всіх установах і організаціях, зібрали багатий матеріал з історії їх створення і функціонування для створення тематичних папок-досьє з історії міста, історії і розвитку промисловості, торгівлі, транспорту, зв’язку, сільського господарства;

створення тематичної картотеки організацій і політичних партій, що діють на території регіону;

проведення щотижня інформаційних хвилинок, під час яких бібліотекар робить огляди центральних і місцевих газет;

встановлення адресної поштової скриньки для кореспонденцій міському (сільському) голові від жителів регіону.

Співробітництво з органами місцевої влади допоможе бібліотекам підвищити свій авторитет серед місцевої громадськості. Взаємовідносини з місцевою владою – це частина паблик рилейшн. Її доповнюють зв’язки з іншими соціальними інститутами (музеями, навчальними закладами), громадськими та творчими спілками, національно-культурними товариствами.

При цьому публічна бібліотека стає провідним елементом всієї соціально-культурної інфраструктури. Особливо помітно це в маленьких містах і селах. Проблеми, що стоять перед громадами тих населених пунктів, де знаходяться публічні бібліотеки, червоною ниткою повинні проходити крізь поточні та стратегічні плани бібліотеки.

Так бібліотеки своїми формами і методами роботи повинні активно втілювати такі загальнодержавні, обласні та районні соціальні програми як „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року”, „Обласна Програма реалізації молодіжної політики, підтримки сім’ї, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2012-2014 роки”, „Про заходи з увічнення пам’яті про події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та її учасників на 2011-2015 роки”, „Районна комплексна Програма профілактики правопорушень на 2011-2015 роки” та інші.

Співробітництво публічних бібліотек з громадськими організаціями значно підвищить імідж бібліотеки, сприятиме формуванню демократичного суспільства. При бібліотеці можливе створення інформаційного центру „Клуб громадських ініціатив”, метою якого буде реалізація місцевих програм, проектів територіальної громади, запроваджень та слушних думок жителів регіону. Дане нововведення сприятиме розвитку низових ланок місцевого самоврядування, підвищенню рівня громадянської освіти населення, правової культури громадян. Для вирішення поставлених завдань у бібліотеці будуть створені тематичні папки, інформ-досьє; „Юридичні консультації”, „Соціальна реформа”, „Пенсійна реформа”. Дієвими також будуть інформаційні списки та інформаційні перегляди за темами: „Обговорюємо проекти Законів України”, „Нове в законодавстві України”, „Живемо за Конституцією”, „Право в нашому житті”, постійно діючі книжкові виставки, інформаційні стенди, правові куточки „Знати і володіти”, „Права та обов'язки громадян” тощо.

Виставки організуються як окремий, захід так і як частина певних форм масової роботи (тижнів правових знань, уроків права, правових всеобучів, правових диспутів). До участі в заходах з популяризації правових знань необхідно залучати представників правоохоронних органів, служб у справах неповнолітніх, фахівців-юристів.



Для оперативного і якісного задоволення інформаційних потреб користувачів бажано створювати інформаційні центри, в яких зосереджувати відомості про політичну, економічну, господарську та природоохоронну діяльність на території регіону. Економічні перетворення в країні призвели до накопичення економічної інформації в публічних бібліотеках. Природно, що для бібліотек, особливо невеликих міст, де вони залишаються практично єдиними інформа-ційними центрами, надання ділової економічної інформації стає важливим напрямком роботи.

Також важливим перспективним і соціально значущим напрямком роботи публічних бібліотек залишається також забезпечення користувачів і всього населення інформацією з різноманітних сфер людського життя.

Для цього слід використовувати прес-дайджести, тематичні папки, інформ-досьє, стенди, прес-папки „Соціально-корисна інформація”, „Податкова служба інформує”, „Центр зайнятості інформує”, „Сімейне життя”, „Громадські організації району”, „Нове в пенсійному законодавстві”, „Комунальні послуги і ми”, „Соціальна допомога поруч”, „Пільги. Допомога. Компенсації”, „Все про субсидії”, „Служба працевлаштування”, „Ринок праці: послуги і надії”.

Характерною ознакою часу є створення інноваційних типів публічних бібліотек – світлиць, музеїв, центрів духовного відродження, екологічного виховання тощо. Так, наприклад бібліотека-музей збирає і зберігає у своїх фондах експонати відповідної тематики; можуть бути бібліотеки як центри польської (грецької та інш.) культури, та бібліотека, яка співпрацюватиме в тісному контакті з регіональною інспекцією екологічної безпеки може мати назву „Дім природи”, а інспекція буде в змозі ціле направлено і регулярно виділяти кошти для проведення Дня юного еколога і Дня довкілля. Бібліотека, яка матиме спеціалізовані функціональні ознаки матиме назву бібліотеки сімейного читання, краєзнавчої бібліотеки; буде центром дозвілля, Книжковим домом, центром ділової інформації, літературним кафе, культурно-дозвіллєвий центром, центром народознавчого спрямування.

Особливого соціального звучання набула останніми роками в публічних бібліотеках їх меморіальна функція, пов’язана з відродженням бібліотечного краєзнавства. Зусилля публічних бібліотек повинні бути спрямовані на становлення їх як авторитетних центрів інформації не тільки з питань краєзнавчих ресурсів, але і центрів відтворення національних духовних цінностей, регіональних та локальних традицій.

Діяльність з популяризації краєзнавства повинно здійснюватися в межах певних довгострокових програм, як цільових бібліотечних, так і загальноміських або загальнорайонних. Це сприяє популярності бібліотек, підвищує їх престиж, укріплює зв’язки з громадськими організаціями, закладами культури клубного типу та освіти, місцевими краєзнавцями.

Характерним для сучасного бібліотечного краєзнавства є активізація пошукової, архівної, по суті, дослідницької роботи з метою відродження історії свого краю, місцевих обрядів, звичаїв, підтримувати тісний зв’язок з відомими людьми краю. Працівникам бібліотек необхідно зробили все можливе, щоб повернути із забуття імена, факти та події з життя регіону, збирати матеріали з історії міст, сіл, оформляти тематичні альбоми, папки-досьє, альбоми і картотеки: „Традиції та звичаї мого села”, „Моє рідне село”, „Селище моєї долі”, „Це край мій, це початок мій”, „Наші витоки”, „Край мій – гордість моя”, „І знов хвилює батьківська земля, її святі гаї, її поля”, „Народні промисли і ремесла регіону”, „Поетичні голоси краю”.

Цікавою для бібліотек буде організація етнографічної експедиції по збиранню весільної обрядовості, потім за її результатами провести творчу лабораторію „Весільна обрядовість: проблеми відродження та популяризації”, під час якої зібрати по можливості фахівців-фольклористів, учителів-мовників, представників художньої самодіяльності, молодь.

Творчим напрямком краєзнавчої роботи публічних бібліотек є створення міні-музеїв, музейних кімнат історії села, краєзнавчих куточків тощо. Доцільним також буде проведення бібліотекою дослідження „Історія моєї бібліотеки”. Результатом цього дослідження буде пам’ятку-літопис „…… бібліотеці – 60”, розвідка „Розвиток бібліотечної справи в ……..селі”.

Протягом останніх років набрала активності організація при бібліотеках клубних об’єднань, клубів за інтересом історико та культурно-краєзнавчої тематики „Краєзнавець”, „Пошук”, „Стежина”, „Джерело”. Тематика засідань може бути різноманітною: це і святкування ювілеїв історичних постатей, чия діяльність пов’язана з краєм, і відкриття нових імен, людей які були забуті чи досі невідомі, або тих, що зробили внески в історію краю та ін.

Публічні бібліотеки виступають як особливий інститут соціалізації особистості, коли бібліотекарі повинні сприяти творчій самореалізації людей. Формами цієї роботи будуть читацькі об’єднання: літературні студії, клуби за інтересами „Ярославна”, „Цілюще джерело”, „Журавлинка”, „Калинонька”, „Ліра” для фахівців цієї справи (журналістів, поетів, письменників) та літераторів-початківців.

Отже публічна бібліотека стає тим культурним центром, який гуртує навколо себе весь творчий потенціал міста чи села і таким чином формується бібліоцентрична модель культури. Публічна бібліотека часто в умовах маленького міста, села бере на себе функції різних соціокультурних закладів.

Вона спрямована на задоволення не тільки інформаційних потреб користувачів, але й всієї системи їх культурних очікувань. Починають впроваджуватися, розвиватися небібліотечні форми: Інтернет-класи, літературно-музичні кафе, кіноклуби.

Так під час проведення літературно-музичної вітальні відбуваються зустрічі з видатними людьми, презентації творів місцевих письменників і поетів, музикантів, літературознавців, журналістів: „Видатні гості мого села, видатні земляки”, „Моє село (……) у минулому, теперішньому і майбутньому”.

Серед не бібліотечних форм слід відзначити тиждень правових знань на тему „Жити за законами людського спілкування”. У межах цього заходу організовуються дискусії з питань права, зустрічі за „круглим столом”, брейн-ринги правознавців.

У бібліотеках можуть організовуватися виставки декоративно-прикладного мистецтва, де експонуються роботи художників-аматорів, місцевих умільців, вишивальниць.

Цікавими й оригінальними будуть заходами у бібліотеках будуть: свято кохання „Вічна музика світу – кохання”, урок дитячого солоспіву „Буде в пісні жить моя душа”, година біблійного сюжетуПресвітле Воскресіння Христове”, година ввічливості „Сійся, родися ніжне „будь ласка”, юридичний моніторинг „Свої права потрібно знати”, фоторепортаж „О, Париж!”, концерт-диспут „Мої музичні захоплення”, ринок професійВідшукай свою справу”, вечір народної творчостіМистецтво, що промовляє до душі” тощо.

Відкриття при публічних бібліотеках Інтернет-центрів змусить бібліотекарів опановувати комп’ютер, підвищувати свій професіоналізм в даному напрямку, щоб використовувати можливості новітніх технологій для задоволення потреб і запитів користувачів бібліотеки.

Непрості реалії сьогодення змушують публічні бібліотеки швидко розвиватися, еволюціонувати відповідно до змін у потребах населення. І хоча бібліотека завжди асоціювалась з інерційним соціальним інститутом, сьогодні вона демонстрє неабияку мобільність, здатність відповідно реагувати на зміни макросередовища. Публічній бібліотеці необхідно, не розслабляючись, постійно підтверджувати свою необхідність суспільству і на практиці доводити, що вона життєздатний унікальний соціальний інститут.
ЛІТЕРАТУРА

 

1. Бібліотека як соціальний інститут міста (з досвіду роботи Краматорської міської ЦБС). Краматорск, 2002. (Краматорська центральна міська бібліотека ім. М.Горького).



2. Бібліотека як центр громадських зв'язків (з досвіду діяльності Артемівської міської ЦБС). Донецьк, 2002.

3. Бібліотечна Україна в цифрах: Стат. зб. / Нац. парлам. б-ка України. – К.: НПБУ. (2005–2006). – 2007. – 37 л.: Табл.

4. У бібліотеках області. Інформація. Досвід. Реклама. Дайджест. Вип. 17–18. – Суми, 2004. – 44 с.

5. Луньова І.Є. Публічні бібліотеки області: рік 2005 // Бібліотечна Дніпропетровщина. Регіон. інформ.-метод. зб. Вип. 5. Д.: ДОУНБ, 2006. – С.17–46.

6. Тітова Н.М. Регіональні бібліотеки: деякі питання функціонування та подальшого розвитку // Бібліотечна Дніпропе-тровщина. Вип. 1 (3). – Д.: ДОУНБ, 2004. – С.17–21.

7. Цікаве в бібліотеках Сумської ЦБС. Дайджест. Суми – 2005 (Сумська міська централізована бібліотечна система).



Зв’язки з громадськістю: створення позитивного іміджу бібліотеки

Створення позитивного іміджу, формування надійної репутації серед широкої громадськості стає основою сучасного бібліотечного закладу та його пріоритетним напрямком.

Сучасне становище бібліотек в інформаційному середовищі примушує їх активізувати свої зусилля для того, щоб довести свою значимість, постійно підвищувати свій престиж.
Престиж та імідж бібліотеки, в першу чергу, залежить від рівня та комфортності бібліотечно-інформаційного обслуговування.

Імідж бібліотеки спрямований на формування громадської думки, створення ціннісних установок. Сформований у масовій свідомості образ бібліотеки визначається ставленням суспільства до неї, її послуг та ресурсів.

Ефективність іміджевої бібліотечної політики залежить від діяльності колективу, керівництва бібліотеки, які повинні систематично формувати імідж на основі наявних ресурсів.

Для створення ефективного позитивного іміджу сучасна бібліотека має впроваджувати його складові комплексно. Основними компонентами для формування іміджу бібліотеки в комплексі мають стати:

- професійна етика бібліотечних працівників;

- реклама послуг бібліотеки;

- веб-сайт бібліотеки;

- зв’язки з громадськістю;

- оформлення приміщення бібліотеки.

Позитивний імідж бібліотеки створюють етика бібліотекаря, його ерудиція, мовна культура. Дуже важливим є комунікативний процес. Вміння бібліотечного працівника спілкуватися з читачем є основою успішної роботи бібліотеки. Тому виникає необхідність постійного навчання та удосконалення своїх комунікативних навичок бібліотечними працівниками.

Сьогодні бібліотечний працівник зобов’язаний володіти усім комплексом проблем у галузі інформації, пропонувати нові види інформаційних послуг, володіти навичками ділового спілкування, підвищувати свою професійну майстерність, дотримуватись професійної етики бібліотечного співтовариства, міжнародних стандартів і суспільних норм. Цьому сприяють проведення для працівників бібліотек семінарів, тренінгів, покликаних підвищити їх культуру спілкування та ділову етику.

Іміджу бібліотеки додасть привабливості і реклама її послуг, як у самій бібліотеці (стенди, оголошення, інформаційні листи, сайт тощо), так і в засобах масової інформації (радіо, телебачення, преса).

Реклама послуг бібліотеки спрямована на широке інформування читацької аудиторії з метою формування активного попиту на ці послуги.

Для цього можна використовувати такі інструменти, як реклама на власному сайті, робота форуму на сайті, видання рекламної друкованої продукції, внутрішньобібліотечна стендова реклама, робота внутрішньо бібліотечного радіо.

Рекламуючи інформаційні послуги, необхідно підкреслювати, що бібліотека намагається задовольнити запити різних категорій читачів. Тому певні види реклами повинні відображати відмінні особливості запитів не тільки контингенту нинішніх, а також ймовірних або бажаних користувачів.

Ще одна важлива складова іміджу бібліотеки – це її Веб-сайт. В останні роки розширилась локальна комп’ютерна мережа бібліотек, бібліотекарі оволоділи комп’ютерами, почалося впровадження системи автоматизації бібліотечних процесів, розпочалася робота над формуванням електронного каталогу, створюються веб-сторінки в Інтернеті. Все це в комплексі сприяє позитивному уявленню про бібліотеку.

Дизайн сайту, спосіб подачі матеріалу, повнота інформації, що на ньому представлена, а також оновлення сайту – одні з головних складових створення сприятливого враження про бібліотеку.
Зв’язки з громадськістю („publicrelations”) – це плановані, тривалі, систематичні і економічно ефективні зусилля, спрямовані на встановлення зв’язків між фірмою і громадськістю (клієнтами, постачальниками, посередниками, акціонерами, робітниками, службовцями, іншими фірмами, державою) з метою завоювання чи зміцнення довіри, створення відповідного іміджу поширенням комерційно важливих даних через засоби масової інформації або інші канали маркетингової комунікації.

У західній практиці цей засіб маркетингового впливу відомий як public relations (взаємовідносини з громадськістю) або більш вузько -publicity (відомість). Але в будь-якому разі він спрямований на створення сприятливого уявлення громадськості про фірму чи її продукцію (послуги).

Основні особливості „паблік рилейшнз” (public relations):

- в основі формування сприятливої суспільної думки повинна полягати ідея, що фірма-виробник певної продукції випускає та продає її в інтересах громадськості, а не заради отримання прибутку;

- public relations ставить своєю задачею не заклики до покупок, а роз’яснення призначення нових товарів, показ їх ролі і функцій в різних умовах людської діяльності;

- робота з public relations відрізняється систематичністю. Вона проводиться із самого початку виходу фірми з її товаром і продовжується протягом всього часу діяльності на ньому.

Основні методи public relations:

1. Встановлення і підтримка зв’язків з ЗМІ.

2. Пабліситі товарів (популяризація конкретних товарів. Може містити в собі: - друковані матеріали,

- матеріали, що персоніфікують компанію: логотип, візитки, уніформа, авто з назвою компанії,

- аудіовізуальні матеріали,

- web-сторінку ).

3. Громадські заходи.

4. Лобізм.

5. Відносини з інвесторами.

6. Рекомендації та консультації.


Зв’язки з громадськістю у сучасній бібліотеці полягають в наступному:

- співпраця зі ЗМІ,

- підготовка та написання статей,

- відбір та встановленні контактів з газетами, телерадіокомпаніями, журналістами, що ведуть рубрики культури, літературні сторінки, передачі;

- проведення прес-конференцій, присвячених значимим подіям в житті бібліотеки,

- підготовка прес-релізів;

- організація спеціальних заходів (виставок, зустрічей, презентацій, книжкових ярмарків, концертів).

Бібліотекам необхідно тісно співпрацювати з громадськими організаціями, державними установами та органами влади та управління, засобами масової інформації. Необхідними є співпраця та співучасть у різного роду спільних програмах, а також надання приміщення для діяльності, яка не має прямого відношення до бібліотечного, але пов’язана з суспільним життям міста або регіону. Все це приведе до збільшення кількості відвідувачів, а сама бібліотека буде розглядатися як складова частина інфраструктури суспільного життя міста чи регіону, що підвищить її статус у суспільстві, сприятиме поліпшенню фінансування.

На створення образу бібліотеки у свідомості читача впливає її оформлення – оголошення, вивіски, роздільники у фонді тощо. Сюди також відносяться і виставки, які здатні привернути увагу користувачів до колекцій і матеріалів та активізувати використання бібліотечного фонду. Поліпшенню іміджу бібліотеки можуть також слугувати виставки, не пов’язані з діяльністю бібліотеки. Наприклад, виставки художніх робіт, творів народного мистецтва, друкованої продукції поліграфічних підприємств, ЗМІ тощо, які розміщуються в приміщеннях бібліотеки.

Менш поширеними, ніж виставки, є інші спеціальні заходи, до яких вдаються деякі бібліотеки, стаючи справжніми культурними центрами певної місцевості: екскурсії, популярні лекції, зустрічі з цікавими людьми: письменниками, поетами, художниками, громадськими та політичними діячами. Виділивши приміщення для осередку культурно-просвітницької організації, бібліотеки можуть стати не лише місцем зустрічі їхніх прихильників, але й будуть згадуватися у прес-релізах, що сприятиме формуванню іміджу бібліотеки як громадсько-активної установи.



Та жодні засоби, що застосовуються бібліотеками, не можуть замінити міжособистісного спілкування. Йдеться про зовнішні і внутрішні контакти бібліотек. Із користувачами працівники бібліотеки спілкуються під час їх відвідин на абонементах та в читальних залах, під час проведення заходів. Персонал бібліотеки часто поділений на відділи, спеціальні зали, отримує можливість спілкуватися між собою та керівниками під час зборів, бесід, нарад.