Хроніка однієї зради Післяслово до подій у спілці письменників України



Сторінка10/10
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ЗВЕРНЕННЯ КРИМСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ


ДО ЧЛЕНІВ НСПУ В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

ДО ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ,
ДО ВСІХ ПАТРІОТІВ УКРАЇНИ

Кримські письменники б’ють на сполох. Відбулася нечувана зрада. Дванадцятого травня Президія Національної спілки письменників України списком одночасно прийняла у члени Національної спілки письменників України 64 чоловіка із Криму та Севастополя, які належать до нещодавно створенного “Союза писателей Автономной Республики Крым”. Це дійство відбулося без розгляду кандидатур на засіданні Кримської організації Національної спілки письменників України і без необхідних письменницьких рекомендацій.

Право стати членами НСПУ кагалом (за ініціативи В. Яворівського) було надано лише “Союзу писателей АРК” на чолі з п. Володимиром Бушняком. Членів “Союза писателей Крыма” та “Союза белорусских, русских и украинских писателей” було проігноровано. Тим самим пан Володимир Яворівський та Президія НСПУ надали незаконну перевагу одній групі кримських письменників перед двома іншими групами кримських письменників. Цікаво, що до Кримської організації НСПУ намагаються долучити 21 чоловіка із м. Севастополя. Але ж за Конституцією України м. Севастополь є окремою адміністративною одиницею, яка не входить до складу АРК. Тому В. Яворівському треба було б спочатку подумати про створення в м. Севастополі окремої письменницької організації.

Пан В. Яворівський надав перевагу тим письменникам, які перебувають під патронатом комуніста Володимира Казаріна — заступника голови Ради міністрів АРК. Це той самий В. Казарін, який в газеті «Крымская правда» (№ 15 від 25 січня 2001 року) заявив напередодні з’їзду русистів: “… именно эти люди (маються на увазі русисти) готовят учителей русского языка и литературы, которых, не смотря на все сокращения, продолжают выпускать вузы Украины. В этих же вузах готовят филологов-украинцев, которые при правильном подходе к обучению и воспитанию понимают органическую связь русского и украинского языков. Именно эти люди формируют гуманитарное сознание современной Украины. И если оно будет сформировано правильно, объединение Украины и России ­— вопрос времени.”

З приводу виступу В. Казаріна на комуністичному мітингу 1 травня 2002 року біля пам’ятника М. К. Кириченку газета “Коммунист Крыма” (№ 24-25 (470-471) від 17 травня 2002 року) писала: “… депутат ВР АРК В. П. Казарин раскрыл смысл происходящих событий (малось на увазі усунення комуністів від влади у Криму та особисто Л. Грача) как целенаправленную войну против великой России, против союза с Россией и Белоруссией, против коммунистов — самых активных защитников интересов народа.

… Сегодня красный флаг — это флаг Родины”. (Цікаво, яку країну державний службовець високого рангу В. Казарін вважає “Родиной”?).

Пане В. Яворівський! Для Вас “красный флаг” — це теж прапор Батьківщини?

Як це не прикро, але факт залишається фактом: “патріот” В. Яворівський допомагає людям із оточення В. Казаріна створювати засади для приєднання України до Росії. Пан В. Яворівський і раніше не відзначався політичною розбірливістю. Так, на виборах до Верховної Ради України в 1998 році пан В. Яворівський створив блок НЕП разом із одіозним кримським політиком Володимиром Шевйовим, який зараз переховується за межами України. Тепер логіка політичної нерозбірливості привела В. Яворівського в один табір з комуністом Володимиром Казаріним — прибічником приєднання України до Росії.

Сімнадцятого травня цього року голова НСПУ пан Володимир Яворівський намагався переконати Кримську організацію НСПУ в легітимності створеного ними нечуваного прецеденту — одночасного прийняття списком у члени НСПУ без розгляду їхніх справ обласною організацією НСПУ (в нашому випадку Кримською організацією НСПУ) 64 нового члена. Історія знає тільки один прецедент аналогічного дійства. Наприкінці сорокових років Й. Сталін власноручно вписав до складу ВАСХНІЛ більше 50 нових дійсних членів, щоб забезпечити обрання Т. Д. Лисенка президентом ВАСХНІЛ.

Крім того, під час дискусії пан В. Яворівський заявив буквально таке: “Ви хочете щоб спілку очолив кримський татарин? Ви ж знаєте, що такого не буде!”

Тим самим В. Яворівський став на шлях розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Валерій Басиров, кримський татарин, в жилах якого тече й українська кров, 25 квітня цього року ОДНОСТАЙНО обраний головою Кримської організації НСПУ. Вже розпочався процес повернення до Кримської організації НСПУ членів НСПУ, які на початку дев’яностих років були ініціаторами створення інших письменницьких організацій на теренах Криму. Тобто, процес консолідації письменників в АРК вже йде в межах чинного статуту НСПУ.

Своїми волюнтаристськими діями Володимир Яворівський та Президія НСПУ поглибили розкол між письменниками Криму, що призведе до розпалення міжнаціональної ворожнечі. Тому на своїх зборах 17 травня цього року Кримська організація НСПУ одноголосно ухвалила рішення:

1. Про недовіру голові НСПУ пану Володимиру Яворівському.

2. Про звернення до Президії НСПУ з вимогою скасувати своє волюнтаристське рішення про прийняття списком до членів НСПУ 64 нових членів НСПУ з числа “Союза писателей АРК”.

3. Звернутися до обласних організацій НСПУ із проханням ініціювати скликання надзвичайного з’їзду НСПУ з метою усунення з посади голови НСПУ узурпатора Володимира Яворівського.

Мова йде про долю Криму, про долю держави. Україна в небезпеці! Цю небезпеку створює своїми діями пан Володимир Яворівський.

За дорученням Кримської організації НСПУ

Валерій Басиров, Шакір Селімов, Данило Кононенко, Галина Хмільовська

18 травня 2003 року, День пам'яті жертв депортації.
24 ЧИ ПОТРІБЕН КОКТЕБЕЛЬ ДЛЯ НСПУ?
У першій половині вересня в Коктебелі планується святкування 100-річчя Будинку поета Максиміліана Волошина. Широкомасштабні заходи передбачають проведення не лише Міжнародної конференції “Мій будинок розкритий назустріч всім дорогам…”, семінару-практикуму, “круглого столу”, поетичного фестивалю, відкриття меморіальної дошки на будинку матері М. Волошина Олени Кірієнко-Волошиної.

“Нарешті!” — щиро зрадів, коли дізнався про діяльну підготовку до урочистостей у Коктебелі? Чому нарешті? Важко було повірити у те, що вдасться зламати стіну непорозуміння, що виросла між ентузіастами та місцевими чиновниками і домогтися змін на краще.

Завідувачка Будинком-музеєм М. О. Волошина Наталя Мірошниченко охоче розповіла і про міжнародний літературний Волошинський конкурс, що проводиться у комп’ютерній мережі Інтернету, інші заходи. Та найбільше занепокоєння в неї викликає доля Будинку-музею М. О. Волошина та будинку його матері.

— Будинок-музей знаходиться в аварійному стані, — бідкається вона. — І нікому до цього немає діла. Міжнародний фонд “Відродження” мав намір виділити сто тисяч американських доларів на проведення реконструкції будівлі, але мені заборонили цим займатися…

— ?!

— Так, так.



— Хто?

— Віце-прем’єр Криму Володимир Казарін.

— Але чому?

— Він сказав, що я займаюся не своєю справою. І взагалі, якщо продовжуватиму шукати кошти — матиму неприємності.

(Поважаючи посаду В. Казаріна не наводжу тих слів, якими він вів діалог з Н. Мірошниченко).

Виявляється, зусиллями В. Казаріна створено “великий центр російської культури” (за його словами. — В. Б.) — Коктебельський республіканський історико-еколого-культурний заповідник “Кіммерія М.О. Волошина”. Заповідник об’єднав Будинок Волошина у Коктебелі, музей М. Цвєтаєвої у Феодосії, музей О. Гріна і літературно-художній музей в Старому Криму, пам’ятники…

Ідея прекрасна. Якби ж тільки-но вона дійсно працювала на відродження духовності народу. Якби ж… Закрадаються сумніви стосовно чистих намірів кримсько-київських чиновників. І ось чому.

І Будинок-музей М. О. Волошина, і будинок його мами — О. О. Кірієнко-Волошиної знаходяться на території Будинку творчості “Коктебель”, що належить НСПУ. Отже, аби узаконити передачу волошинських споруд “великому центру російської культури” потрібен дозвіл НСПУ. І йдуть ходоки з Криму до Києва, на Банкову, 2 з проханням: “Гине будинок мами Волошиної. Якщо Спілка письменників України віддасть його в оренду — знайдемо кошти на проведення реставраційних робіт…”

І ось вже в Спілці вагаються: “А що як дійсно дозволити В. Казаріну (ходок саме він — В. Б.) “врятувати” нерухомість в Криму?

Поки керівництво Спілки розмірковує про це, у Коктебелі “ходоки”, нехтуючи усіма правовими нормами, на місці будинку мами Волошина вже звели триповерхову споруду. Автор цих рядків обійшов усі приміщення і дійшов висновку: збудовано невеличкий готель. Завершуються опоряджувальні роботи. І, немає сумніву, — у вересні тут, в урочистій обстановці, “ходоки” відкриють меморіальну дошку, на якій, можливо, буде зазначено: “У цьому будинку проживала Олена Оттобальдівна Кірієнко-Волошина, мама російського Поета і Майстра акварелей М. О. Волошина”. Ця дошка слугуватиме прикриттям для стягування грошей з відпочиваючих, які зупинятимуться у цьому будинку.

Це не поодинокий випадок, коли в Криму представники влади за безцінь скуповують або ж орендують землю, нерухомість, аби згодом отримувати прибутки. До речі, місцева влада вилучила з обігу загального користування Будинку творчості “Коктебель” два гектари землі і передала її у користування приватним підприємцям. Вони забудували набережну барами, кафе, з яких з ранку до пізньої ночі несуться плачі, зойки, крики сучасної музики. Хіба за цим приїжджають у Коктебель відпочиваючі?

А чи потрібен такий Коктебель для НСПУ? Гадаю, що ні. Якщо це так, варто негайно навести лад у спілчанському майні. І розпочати цю роботу, можливо, із створення комісії, члени якої б неупереджено і досконально вивчили стан справ з нерухомим майном НСПУ. А потім наслідки перевірки довели до широкої громадськості, з тим аби визначитись, нарешті, з подальшою долею майна НСПУ.

Валерій БАСИРОВ,

голова Кримської республіканської організації НСПУ.

(“Літературна Україна”, № 33, 11. 09. 2003 р.)
Тим часом…
11 вересня у день пам’яті Максиміліана Волошина, голова правління Зовнішнього торговельного банку Російської Федерації Андрій Костін передав Будинку-музею поета в Коктебелі чек на 30 тисяч доларів США. Ці кошти призначені для ремонту музею.

А. Костін відзначив, що фінансова допомога Будинку-музею Волошина надана за дорученням Президента Росії Володимира Путіна, до якого звернулися співробітники музею. “Президент особисто це питання попросив вирішити, — підкреслив А. Костін. — Не можна розділити культуру України і Росії… Це наша спільна культура. Дуже важливо для нас усіх сьогодні зберегти це”.

У свою чергу директор Коктебельського республіканського історико-еколого-культурного заповідника “Кіммерія М. О. Волошина” Борис Полетавкін повідомив, що Зовнішній торговельний банк Росії буде занесений у “спонсорську книгу”, яку з недавніх пір ведуть співробітники волошинського музею. За його словами, у книгу вже занесено ряд спонсорів, зокрема, Феодосійський морський торговий порт, Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, а також приватні особи — жителі Коктебеля. “У книзі спонсорів записані усі: хто, коли і на що перерахував кошти”, — відзначив Б. Полетавкін.

“Контекст-медіа”


“Ну, хохли, теперь держитесь!..”
Перші дні осені у Криму, як і очікувалося, були сонячними і теплими. Чисельних гостей, які приймали участь у різноманітних заходах, можна було зустріти у багатьох населених пунктах південного узбережжя. Не став винятком і Коктебель.

Тут відбулося гучне святкування з нагоди 100-річчя Будинку поета Максиміліана Волошина, що вмістило в себе і Міжнародну конференцію “Мій будинок розкритий назустріч всім дорогам…”, і семінар-практикум, і “круглий стіл”, і поетичний фестиваль, і відкриття меморіальної дошки на будинку матері М. Волошина Олени Кірієнко-Волошиної.

Завітали на свято і ми, письменники, члени Кримської республіканської організації НСПУ Шакір Селімов, Аблґязіз Велієв, Нузет Умеров та автор цих рядків. Учасників свята від імені письменників привітав Шакір Селімов, а я від імені письменницької організації та видавництва “ДОЛЯ” передав книги для бібліотеки Будинку-музею М. Волошина.

Після урочистостей на гостей чекала ще одна приємна подія — відкриття меморіальної дошки на будинку матері М. Волошина.

Чимало цікавих думок довелось почути поки проходили урочистості біля дошки. Наведу тільки дві.

Тетяна УМРІХІНА, голова постійної комісії Верховної Ради АР Крим в справах культури, сієї та молоді:

Ми, учасники урочистостей, звертаємось до керівництва країни та НСПУ з проханням врятувати унікальну пам’ятку вітчизняної культури і наполягаємо на безсумнівній передачі будинку у відання Міністерства культури АРК і включення його до державного реєстру пам’яток національно-культурної спадщини”.



Володимир КАЗАРІН, віце-прем’єр АР Криму:

Як тільки ми зареєструємо цей будинок як пам’ятку, наші спільні побажання стануть більш реальними. Тому я дуже радий, що ми проводимо нашу акцію сьогодні. І то що голова правління НСПУ Володимир Яворівський брав участь в установці меморіальної дошки і на нашому святі виступав Юрій Каплан, який представляє НСПУ — це також запорука того, що задумане нами може бути реалізованим і буде реалізоване”.

У тому гурті людей, які ладні були негайно оголосити будинок мами М. Волошина вже того дня власністю Криму, лише розсудливий голос Міністра культури АРК Тамари Аронової повернув всіх у дійсність: “Друзі мої, — сказала вона, — не вводьте себе в оману — цей будинок ще не належить до споруд, що належать до історичної спадщини. Ми тільки мріємо про це…”

Я залишив мрійників вияснювати між собою статус будинку і піднявся на третій поверх. Крізь прочинені двері я побачив жінку, яка сортувала білизну. Ми зустрілися поглядами і вона привіталася.

— Доброго дня, — відповів я. — Гарний будинок. У таких відреставрованих приміщеннях не соромно і музейні експонати розмістити. Тут стільки кімнат…

— А хто вам сказав, що тут буде музей?

— А хіба ні?

— Звичайно, ні. Ми чекаємо на відпочиваючих. Подивіться у цій, та й у інших кімнатах обладнали душові…

— Але ж спілка письменників, наскільки мені відомо, не планувала відкривати у цьому будинку готель?

— А при чому тут спілка письменників?

— Як при чому? Цей будинок знаходиться на балансі НСПУ. Отже НСПУ і є власником…

— Ви помиляєтесь, — поблажливо посміхнулася жінка. — Власник ось…

Вона простягнула мені картку:

— Беріть, беріть. Вони власники. Вони все пояснять.

На картці були розміщені ось такі дані:

Отдых в Коктебеле.



Изотовы

Надежда Николаевна

Анатолий Юрьевич”.

Трохи нижче вказувалась адреса і телефони.

“Якась помилка, — думав я, повертаючись з Коктебеля до Сімферополя. — Потрібно зателефонувати”.

І я зателефонував. Жіночий голос підтвердив:

— Так, я Надія Миколаївна. Слухаю вас.

А далі вона пояснила, що, дійсно, незабаром відпочиваючі можуть зупинятися в будинку мами М. Волошиної. У осінньо-зимовий період добова вартість становитиме п’ять доларів США на одного чоловіка.

Слухав я її і сумно мені було: таки справді будинок здали в оренду, бо, за словами В. Яворівського, НСПУ самотужки не могла його відремонтувати. А чому ж тоді величезні кошти вкладаються в ремонт “Енею” — кафе НСПУ? Чому В. Казарін впевнений, що будинок мами М. Волошина НСПУ все-таки віддасть (даруйте, не НСПУ, а В. Яворівський, бо саме він всі сумнівні справи вирішує з В. Казаріним від імені НСПУ. — В. Б.)? Можливо, саме через те, що ці люди за спиною спілчан вже давно про все домовились, і тільки вичікують?

Так, як чекали свого часу аби знищити в Криму цілу організацію письменників.

Поки письменники брали участь у святі “Лесина осінь”, В. Яворівський створював нову спілку письменників з числа тих, хто проводив і проводить антиукраїнську, антикримськотатарську пропаганду.

Прибічники нової спілки почали святкувати перемогу. А чи не зарано? В. Яворівського і В. Казаріна вкотре підвела поспішність: вони полінувалися підрахувати загальну кількість членів НСПУ, які проживають в Криму (В. Яворівський оголосив проведення загальнокримських зборів, — В. Б.). Так от, шановні співзмовники, всіх членів НСПУ 125 чоловік. Ви ж зібрали (правдами і не правдами) усього 77. Цю цифру ви оприлюднили в “Крымской правде” 30 вересня ц.р. Підрахуйте, що для кворуму потрібно було зібрати 83 чоловіка. Отже, збори нелегітимні.

З цього приводу відбулося засідання президії Кримської республіканської організації НСПУ. Усі дев’ять членів президії висловили рішучий протест проти свавілля В. Яворівського.

В той же час кримськотатарські письменники в знак протесту проти корупційної діяльності В. Яворівського і В. Казаріна, духовної депортації вирішили звернутися до суду. Крім того, кримськотатарські письменники вимагають від президії НСПУ відміни незаконних дій В. Яворівського, який провокує розкол Кримської республіканської організації НСПУ на національному ґрунті.

І останнє. Я звертаюсь до здорового глузду письменників: схаменіться! Ми — люди. А нас, як тварин, нацьковують один на одного. Хіба це по людські, коли до письменника-українця звертаються письменники-росіяни з щойно створеної спілки з погрозами: “Ну теперь держитесь, хохлы. Мы отыграемся за все…”

Ви про таку спілку мріяли В. Яворівський-В. Казарін? Так? Тоді я вас вітаю. Це вам вдалось.


Валерій БАСИРОВ,

голова Кримської республіканської організації НСПУ.

(“Кримська світлиця”, № 41, 10. 10. 2003 р.)
А ось ще одна газетна публікація. Матеріал під назвою “Роковий корпус. В Коктебеле уничтожен “чердачок Николая Гумилева” Олексія Васильєва надрукований у газеті “Крымское время” 20.04. 2004 р., № 72.

Наведу декілька абзаців із газетної публікації.

”В очередной раз мы побывали в Коктебеле летом прошлого года и застали разгар строительных работ, когда в Доме Пра (будинок матері М. Волошина Олени Кірієнко-Волошиної, — В. Б.) были выставлены старые рамы и подвозились новые.

— Евроремонт будет, — с гордостью поясняли рабочие.

О подробностях ремонтных работ строители умолчали, а попытка узнать что-либо у директора Коктебельского дома творчества также не увенчалась успехом. Нас послали на самый верх, в Киев.

Пришлось связаться по телефону с директором украинского Литфонда (ДУМ НСПУ. — В. Б.) Виктором Пилипцом.

Заслуженный журналист Украины и руководитель Литфонда Виктор Пилипец рассказал, что, по его мнению, после капитального ремонта дом приведен в нормальное состояние, его облик не изменился, переделана “только” его внутренняя часть.

Если вы улыбнулись, значит, понимаете, что по здравому смыслу любые ремонтные работы (тем более капитальный ремонт) в зданиях, имеющих историческое значение, должны проводиться с разрешения и под строгим контролем соответствующих организаций, например, Комитета по охране культурного наследия.

— А почему это вы решили, что этот дом — историческая редкость? — поразил меня заслуженный журналист Пилипец. — Нигде не написано об этом. Дом Елены Оттобальдовны? Не знаю такого. Мы приняли его по бумагам как корпус № 2…”
25 З відкритого листа Н. Околітенко Іванові Драчу “За плітками дійсності не видно” (“Молодь України”, 29. 04. 2003 р., № 47): “У рік ювілею Максиміліана Волошина керівництво цього будинку-музею тричі зверталося до Яворівського із запитанням, хто тепер володіє будиночком матері Волошина, чому в фінські унітази спущено всю культуру “срібного віку”, з якою так багато пов’язано, зокрема, й епізодів української історії. Не відповів на жодний…”
26 Ю. Каплан має на увазі звітно-виборні збори Київської організації НСПУ (КО НСПУ), що відбулися 11 жовтня 2003 р. Прес-центр НСПУ передав у “Літературну Україну” для публікації коротеньку інформацію, де перераховано лише прізвища нового керівництва, обраного на зборах та їх ухвалу. Підсумовуючи ці повідомлення, редакція “Літературної України” зазначила: “Кореспонденти “ЛУ”, звісно ж, були й працювали на звітно-виборних зборах КО НСПУ, упродовж цілісінького суботнього дня “трудили” свої диктофони в концертній залі Українського дому й підготували на основі тих записів звіт про перебіг подій велелюдного зібрання (нечуваного останнім часом для зборів столичних літераторів). Проте керівництво Спілки, схоже має свій погляд на порядок висвітлення таких заходів, тож і надіслало для редакції лаконічний варіант звіту, підписаного прес-центром НСПУ. Ну що ж, це полегшило завдання спецкорів, принаймні відпала потреба з’ясовувати цілу низку непростих питань, зокрема: кворум таки зібрався чи ні? чому мандатна комісія оголосила про присутність 329 членів організації, а бюлетенів для голосування було лише 284? чому 165 “голосів”, віддані за нового голову КО, легітимні (адже якщо поділити 329 навпіл, то вийде 164, 5, а обраним вважається претендент, котрий набере 50% голосів плюс один голос, тобто новобранцеві забракло… півголосу), а 214, зібрані попередником (Леонід Череватенко. — В. Б.) під час попереднього голосування, — нелегітимні (якщо справа в незатверджених протоколах лічильної комісії, то це стосується обох голосувань; в уже згадувану суботу голові лічильної комісії Людмилі Гнатюк взагалі не дали слова, та й не було його перед ким тримати — збори вже фактично розійшлися)? хто й коли (і скількома голосами) обирав заступників голови КО та членів ради тощо.

А тому, хай дарують читачі й літератори з інших областей, обмежуємось вищеподаною інформацією”.


27 Оскільки у ЗМІ почали з’являтися повідомлення про те, що “група літераторів” заблокувала рахунки НСПУ, О. Кононенко за дорученням президії НСПУ в “Літературній Україні” від 17. 06. 2004 р. прояснив ситуацію: “Головному редактору газети “Літературна Україна” Перебийносу П. М.

Петре Мусійовичу! Змушені звернутися з вимогою спростувати недостовірну інформацію, яку було надруковано в “Літературній Україні” № 21 (5057) від 3 червня 2004 року на першій сторінці в замітці “На захист конституційних прав” з підписом С. Соловйова.

За змістом публікації читач може зробити висновок, що банківські рахунки НСПУ та пошту заблоковано “групою літераторів” на підставі Печерського суду м. Києва.

Сповіщаємо, що пошту щоденно отримують у Будинку письменників на вул. Банковій, 2, де досі незаконно знаходиться голова НСПУ (перевірити просто).

Щодо банківських рахунків (в НСПУ їх чомусь аж 7 (!), то вони не заблоковані. На банківські рахунки НСПУ накладено арешт державним виконавцем Філончуком А. В. відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві при примусовому виконанні ухвали № 7/20 від 07. 05. 2004 року Господарського суду м. Києва про накладання арешту на грошові суми розмірі 2 038 269, 66 грн. заявлених вимог, що належать “Національній Спілці письменників України” (копія постанови про накладання арешту — додається).

Тобто, до Господарського суду м. Києва з позовною заявою звернулися орендарі спілчанського майна. Зрозуміло, що 2 млн. грн. на рахунках НСПУ немає. То як, нехай голова НСПУ розраховується з орендарями спілчанським майном? Може зібрати мітинг і захистити пана Яворівського від орендарів і несправедливих судів? (З позовною заявою орендарів письменники можуть ознайомитись в Апеляційному суді м. Києва).

А як же бути з видавництвом “Український письменник”, борги якого сягнули майже 300 тис. грн.? Чекати нових позивних заяв?..

Повторюємо для всіх письменників і читачів “ЛУ” те, про що ми говоримо вже протягом року: вважаємо, що навмисне політизуючи ситуацію навколо Національної Спілки письменників України, народний депутат Яворівський В. О. Своїми діями може призвести до втрати значної частини майна НСПУ, яке надане їй державою.

Звичайно, Петре Мусійовичу, марно від вас вимагати спростування тих наклепів, образ, які друкуються в “Літературній Україні”. Бо ж це ви допускаєте, що письменники поливають брудом колег-письменників. І ніхто не заперечить, що потоки бруду течуть однобічно з табору Яворівського. Бог вам суддя, Петре Мусійовичу. Час і події доводять, що ті, кого ви і Яворівський поливають брудом, такі праві!

Але, як поважний журналіст і головний редактор, мали хоч би читати “гострі” замітки своїх дописувачів, наприклад Вадима Пепи (№ 21 від 3 червня, “Пузирі на воді”). “Неакадемік” В. Пепа в намаганнях “дістати” Н. І. Околітенко ображає народного депутата Віктора Ющенка (та й інших знаних в Україні людей), який, як і Н. Околітенко, є академіком Української Академії Наук.

Отож, пане головний редакторе, вимагаємо спростувати недостовірну інформацію, бро ж інакше вийде, що ви не тільки приховуєте від письменників правду, а ще й порушуєте закон про інформацію”.
28 Ситуацію стосовно обрання В. Яворівського головою НСПУ на III з’їзді НСПУ спробував прояснити Д. Кулиняк в публікації “Доки триватиме “культ бездарних Яворівських”? (“2000”, 13. 11. 2004 р.): “… Володимир Яворівський не був обраний делегатом письменницького з’їзду, на якому став головою НСПУ. Його дописав у список делегатів Юрій Мушкетик (на свою голову). На з’їзді при першому голосуванні голоси розподілилися так: Іван Драч — 57, Володимир Яворівський — 50, Анатолій Погрібний — 50. І тут знову парадокс — за Яворівського віддає голос Вячеслав Медвідь, і він разом з Драчем виходить до наступного туру голосування. Нормально… Але ж Медвідь теж не був делегатом з’їзду. Його навіть у список Мушкетик не дописував! У другому турі Яворівський набирає 78 голосів. Питання: якщо письменників в Україні майже 2 тисячі, чи можна вважати 78 чоловік “більшістю”?
29 Секретаріат Ради НСП України розповсюдив заяву, у якій засвідчено, що “в ніч з 2 на 3 листопада була спроба захопити приміщення Національної спілки письменників України. Група невідомих людей, кілька з них в камуфляжній формі, увірвалися в приміщення, виламавши двері запасного ходу. Тільки своєчасне втручання в розгортання бандитської акції письменників і народних депутатів України стало на заваді бандитам в досягненні мети. Без сумніву, ця нічна спецоперація мала завершити ініційований і організований Адміністрацією Президента України на чолі з В. Медведчуком процес зміни керівництва НСПУ та привласнення майна письменників.

Заявляємо рішучий протест проти грубого втручання в життя Національної спілки письменників України.

Починаючи з першої половини жовтня ц.р. на вимогу облдержадміністрацій і під їх безпосереднім керівництвом без відома легітимного керівництва НСПУ в обласних письменницьких організаціях проходили збори, де розглядалися нав’язані чиновниками питання про недовіру голові НСПУ В. Яворівському і скликання позачергового з’їзду НСПУ. В кожному разі представники виконавчої влади чинили адміністративний тиск на тих літераторів, хто відстоював СВОЮ позицію, залякували непокірних зняттям з роботи, або обіцяли фінансову підтримку у книговиданні і т.п. Головною вимогою держчиновників було — “не лізти в політику”, очевидно в зв’язку з тим, що голова НСПУ В. Яворівський з трибуни Верховної Ради різко критикує Президента і його оточення, на що він, як депутат, має право, тільки при чому тут Спілка?

Після того, як на обласному рівні ініціатори незаконного втручання в гарантовану Конституцією України незалежну діяльність творчої спілки добилися свого лише в кількох регіонах, вони організували й провели 29 жовтня 2003 р. в Пущі-Озерній, на території урядового санаторію, зібрання групи людей, яке проголосило себе загальними зборами НСПУ. Письменники, що були доставлені за державний кошт в Київ з областей, запрошувались нібито на Форум творчої молоді, але чомусь їх супроводжували представники облдержадміністрацій.

Так звані загальні збори НСПУ проголосили себе позачерговим з’їздом, хоча делегатів на той “з’їзд” в областях ніхто не обирав. Вони й “обрали” нове керівництво НСПУ, незважаючи на те, що із числа присутніх у залі понад 300 чол. була незначна кількість письменників. Влада робила вигляд, що все це законно і дала в телеканалах широку рекламу нібито обраному новому керівництву НСПУ.

Вважаємо, що силова акція, проведена з повним ігноруванням Статуту НСПУ, Конституції України і чинного законодавства, компрометує насамперед Адміністрацію Президента України на чолі з В. Медведчуком, демонструє зневагу нині діючої “вертикалі” виконавчої влади до свободи слова і права громадян на вільне волевиявлення, відстоювання своїх поглядів і політичної позиції.

Це є тривожним сигналом для всього суспільства напередодні президентських виборів, до яких відпрацьовують брудні технології узурпації влади”.
30 Свідчення Романа Коваля, надруковане у “Літературній Україні” 13 листопада 2003 р.:

“Завдяки Володимиру Яворівському “фактом” суспільної свідомості став погром в будинку письменників, здійснений буцімто невідомими людьми в камуфляжах, озброєних автоматами.

Та чи задавали ми собі питання: скільки правди в цьому повідомленні?

А питання мусили б задати, бо жодних слідів погрому в приміщенні Будинку письменника ніхто не бачив — ні прибічники В. Яворівського, ні прихильники Наталки Околітенко.

Єдині сліди нічних баталій — відірвана ручка вхідних дверей та вибита шибка, але ж це зробили люди Яворівського, принаймні шибку розбили точно вони.

У чому ж справа? Чому ж тоді такий крик і звинувачення у бік влади в “погромних діях”? Чи не за принципом “тримай злодія”?

А тепер докладніше.

2 листопада приблизно о 22.15 до мене зателефонував письменник Олексій Кононенко і попросив під’їхати до приміщення Спілки. Перспектива їхати на ніч, коли ти вже збирався відпочивати, звісно, не радувала… Та відмовлятися було незручно. “Якщо треба, то приїду”, — відповів я і мусив збиратися.

На вул. Банкову я приїхав о 22.50. лише вийшов з машини, побачив Олексу Кононенка. Двері до Спілки були розкриті. Коло них стояло троє чи четверо людей у цивільному. Ніякої зброї у них не було. Все ж я подумав, що це міліція… (як потім виявилось, її викликала вахтерша).

Олексій попросив мене почергувати в Спілці. Прощаючись, він сказав, що коли вночі хтось грюкатиме у двері, щоб я не відкривав і чекав ранку, коли мене змінять.

Вже за 20 хвилин у двері справді почали грюкати…

Я продовжував читати “Літературну Україну” з повідомленнями про смерть її багаторічного редактора Василя Плюща та відомого письменника Володимира Дрозда.

Грюкіт у двері тим часом стих. Потім (за хвилин 20) знову невідомі почали бити в двері. Так повторювалося тричі. Нарешті за десять хвилин до першої ночі я почув у тому крилі, де розміщується спілчанська бібліотека, звук битого скла, голоси, тупіт ніг… Нарешті з’явилась група людей на чолі з письменником Василем Фольварочним. Побачивши мене, він на мить розгубився, адже, мабуть, сподівався побачити якогось бандита з автоматом, а тут —колега-письменник. Та стояв він розгублено якусь мить, а потім із брутальною лайкою та кулаками накинувся на мене. Я примітив за його спиною людину, яка фотографувала (зі спалахом). Зрозумівши, що коли я підніму руку на письменника і це зафіксує фотограф, то мене звинуватять у тому, що я побив старшу за віком людину. Отож я лише вхопив нападника за руки, не дозволяючи йому завдавати ударів (як виявилось, цю колотнечу знімала і відеокамера когось із групи підтримки Володимира Яворівського).

Та на мене вже накинулися інші. В руки вчепилося кілька осіб. Зрадівши, що я не можу захищатися, Фольварочний як справжній “лицар” почав завдавати ударів. Пригадую, я гукнув до нього: “Якщо ти такий сміливий, давай йди на мене сам на сам”. Та де там! Розпалений “справжньою боротьбою”, драматург Фольварочний ухопив стільця, підняв високо над своєю головою і як актор з провінційного театру закричав: “Я зараз розіб’ю його на твоїй голові”. Коротше, драми не вийшло. Хіба — трагікомедія…

Потім мене виштовхали на ганок де вже перебував Володимир Яворівський. Коло нього стояли міліціонери. В. Яворівський, звертаючись до міліції, звинуватив мене, що я “виламав двері, захопив Спілку” і просив міліцію завести на мене карну справу.

На вулиці бешкет не стихав, хоча вже рук у хід не пускали, зате чорні слова летіли з розпалених губ захисників Яворівського. Підбігло кілька депутатів Верховної Ради України, двох я знаю давно, більше того — досі ми перебували в нормальних стосунках, а з одним, професійним юристом, працювали разом у комітеті “Україна без Кучми”. Один із них відразу звинуватив мене, що я буцімто “агент КГБ”, інший (християнський демократ) кричав, що я “агент ГРУ”. Окрім цього, вони “виливали” на мене інші образи…

Ганебно поводилися ці діячі й щодо міліції, звинувачуючи її, що буцімто це вона “організувала провокацію і погром”. Називали їх “дебілами”. Слід сказати, що міліція на той час поводилася тактовно.

Я був шокований таким поводженням групи підтримки Віктора Ющенка… Ющенка, якому 14 вересня ц. р. побажав на мітингу в Мельниках, що на Чигиринщині, політичних перемог. Щось не так у його королівстві…

Потім в Печерському райвідділі, куди мене відвезли, на вимогу міліції я дав свідчення про події в Будинку письменника.

На другий день мене переконали, що оскільки прибічники пана Яворівського звинуватили мене в захопленні Спілки, то, може бути, ще й звинуватять у побитті Фольварочного та інших, а може, й жінок. Отож мусив їхати знімати побої.

Оце і все. Я розповів не те, що чув від когось, а те, свідком чого став сам.

Наприкінці скажу, що стільки інсинуацій і перекручень, як за останні дні в ЗМІ, мені ще не доводилося чути чи читати. Якби я не був учасником та свідком події, що на якийсь час стала центральною в Україні, то сам би міг повірити — бо все ж правдоподібне воно, як кожна мистецьки зліплена інсинуація…

6 листопада 2003 р.”.
31 “Півтора року тому мене разом з кількома письменниками з легкої руки голови Національної спілки письменників України Яворівського В. О. Було виключено з лав НСПУ. Юристи підказували, що треба подавати до суду, бо виключення членів професійної спілки є незаконним. Щось утримувало.

Нині я собі кажу: добре, що не дійшов до суду, не оспорив безглузде рішення В. Яворівського та його прибічників. Національна спілка письменників України, яку ми хотіли змінити на краще, залишилась таким же “останнім колгоспом України”, годівницею для обраних. А перебувати в одній спілці з тими, хто підписав листа про репресії щодо євреїв (“Припинити злочинні дії організованого єврейства, Персонал-плюс, № 15 (113), 14-19 квітня 2005 р.). — це значить зовсім забути про совість, це значить підтримувати тих, хто виступає проти єдності України, це значить бути з тими, хто підриває моральні й духовні устої України. Це значить бути з В. Яворівським, який на парламентських слуханнях з питань культури договорився до того, що “…необхідно викорінювати з української влади не національні кадри” (“Україна-Центр”, № 16 (592), 22 квітня 2005 р.).

Нині я вдячний В. Яворівському за те виключення і не заздрю багатьом колегам-письменникам (членам НСПУ), бо тягар моральної відповідальності перед суспільством за непорядні вчинки деяких членів НСПУ лежить на професійній спілці письменників. Я набагато комфортніше почуваюся поруч з відомим поетом Юрієм Капланом, разом з яким мене В. Яворівський виключив з НСПУ.

А щодо листа, який є новим маніфестом антисемітизму в Україні й на який так боїться відреагувати нова влада, я майже впевнений, що у кожного з підписантів та й у пана В. Яворівського у жилах тече як мінімум тридцять грамів хазарської крові.

Олексій Кононенко, письменник,

заслужений діяч мистецтв України, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка”.

(“Дякую за виключення”. “2000”, № 18, 6-12 травня 2005 р.)
32 Оскільки і мене віднесено до “заколотників”, то я також отримав листа:
“08/01. 94 р. № 12/01-20

Шановний Валерію Магафуровичу!

24 грудня 2003 р. відбулось засідання Президії Ради НСПУ. На ньому обговорювалось виконання рішень попереднього Пленуму (4 листопада 2003 р.). Згідно з цим рішенням, учасникам сумнозвісного зібрання в Пущі-Озерній, які грубо порушили чинний Статут НСПУ, давався місячний термін для остаточного визначення своєї позиції.

Дві третини учасників цих малочислених зборів подали заяви, в яких підтверджують свою приналежність до легітимної, нині існуючої НСПУ. Ви цього досі не зробили. Одначе вирішено надати Вам додатковий час для прийняття рішення. Отож, чекаємо відповіді до 10 лютого ц.р.

З повагою

Голова НСПУ В. Яворівський”.


Якого покаяння чекав від мене В. Яворівський? Визнання помилок? Власне, яких? А він визнав свої?

Я не встиг з кримчанами покепкувати з його “послання”, як надійшло інше повідомлення:


“21/02. 04 р. № 131/01-19

Шановний Валерію Магафуровичу!

Згідно Постанови Ради НСПУ від 21 лютого 2004 року вирішено провести позачерговий IV з’їзд Національної спілки письменників України. Ви є делегатом цього з’їзду. З’Їзд відбудеться 28 лютого 2004 р. у Києві.

Просимо прибути до Києва 28 лютого ц.р.

Реєстрація членів НСПУ у приміщенні Будинку письменників (Банкова, 2) з 9.00 до 10.00. початок роботи з’їзду — об 11.00

Голова Національної спілки письменників України В. Яворівський”.


Чудасія! Виявляється мене не виключили зі Спілки, як повідомлялося у пресі, мало того: не дочекавшись від мене каяття, — обрали делегатом з’їзду… Але в мене відразу виникли запитання: “Хто мене обрав? На яких зборах?” Адже Статут НСПУ регламентує: “Позачерговий з’їзд може бути скликаний радою Спілки або на вимогу половини членів НСПУ. З’Їзд може бути скликаний на вимогу половини обласних (територіальних) письменницьких організацій. У з’їзді беруть участь делегати від обласних організацій НСПУ”.
33 Матеріал, надрукований у газеті “Сегодня” наводиться повністю. Мова оригіналу збережена.
СУЕТА ВОКРУГ УСТАВА
ХРОНИКА ПЕРЕВОРОТА

СУЕТА ВОКРУГ УСТАВА

Расколу в Союзе писателей пытаются придать политическую окраску

Наталья МОЛЧАНОВА, Виктория МУРАТОВА "Сегодня"

С некоторого времени в Украине существует два Национальных союза писателей. И оба претендуют на законность своего существования. На прошлой неделе СМИ облетела весть о переизбрании председателя президиума Национального союза писателей Владимира Яворивского. Далее события развивались со скоростью кинохроники: пресс-конференция за пресс-конференцией, заявление за заявлением. Дошло до вооруженного захвата Дома писателей. Можно с уверенностью утверждать, что при всех разногласиях у конфронтирующих сторон есть общая черта — представители обеих утверждают, что ими движет желание защищать, сохранять и развивать украинскую литературу и украинскую национальную идею.
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА И ИСПОЛНИТЕЛИ
"Сегодня" уже сообщала о том, что 29 октября в Пуще-Озерной состоялось общее собрание, на котором члены Киевской областной организации НСПУ и представители областей "рассмотрели положение дел в Союзе, внесли поправки в Устав НСПУ для приведения его в соответствие с Законом", выразили недоверие нынешнему главе Владимиру Яворивскому и переизбрали его. Новым главой творческого союза стала Наталья Околитенко — член НСПУ с 1977 года. Госпожа Околитенко и члены оргкомитета заявили, что Владимир Яворивский через НСПУ решает свои личные проблемы, с его подачи произошел раскол в писательской среде Крыма, непонятен вопрос с имуществом НСПУ.

После пресс-конференции госпожа Околитенко и ее коллеги направились на Банковую, 2. Дверь здания Союза была заперта. Появившийся перед собравшимися человек заявил, что с сегодняшнего дня в Союзе писателей введены приемные дни — среда и четверг. К счастью, конфликт не перешел в баталию, двери никто не выламывал, а Наталья Околитенко заявила, что если господин Яворивский не сложит свои полномочия, то в действие должны вступить государственные механизмы. Владимир Яворивский в это время, по словам его помощника, находился в Верховной Раде. Но в 15 часов четверга в Союзе писателей состоялось совместное заседание Президиума совета НСПУ и совета Киевской организации НСПУ, на котором председательствовал господин Яворивский. Заседавшие пришли к полному единодушию в вопросе, что "критиковать Яворивского можно сколько угодно, но у Союза есть нечто более дорогое — творческая и цеховая солидарность. И поэтому НСПУ должен быть единым".

Несмотря на то, что бывший глава Союза Юрий Мушкетик предложил "сесть за стол переговоров" и решить все вопросы и взаимные претензии, писатели единодушно постановили, что собрание членов НСПУ в Пуще-Озерной не является съездом, а его организаторы своими действиями поставили себя вне Союза.
ВЛАДИМИР ЯВОРИВСКИЙ: "МЕНЯ МОЖЕТ ПЕРЕИЗБРАТЬ ТОЛЬКО СЪЕЗД"
— Владимир Александрович, вас пригласили на общее собрание в Пуще-Озерной?

— Меня никто не приглашал. У меня на столе лежит приглашение Александру Петровичу Лукьяненко, моему соседу по дому. Его текст очень интересен: "Запрошуємо вас взяти участь у Літературному Форумі молодих письменників та загальних зборах НСПУ. Порядок денний: 1. Про стан справ в НСПУ. 2. Про приведення Статуту НСПУ у відповідність до Закону "Про професійних творчих працівників та творчі спілки".

Во-первых, на общем собрании должна присутствовать половина писателей Союза, и при чем тут молодые писатели, не являющиеся членами НСПУ? Во-вторых, когда Устав утверждается в Минюсте, то прежде всего проверяется его соответствие Закону: если он противоречит Закону, его не зарегистрируют. Устав Национального союза писателей принимался до меня, и в нем сказано, что органами управления НСПУ являются Съезд, Совет, он же Пленум, Президиум, Секретариат и Ревизионная комиссия. По Уставу меня избрали на съезде, меня может переизбрать только съезд. И никто другой не может снять меня с поста, если я сам не подам добровольное заявление. Это уже не я выдумал. Полтора месяца назад прошел Пленум Союза. Я поставил на нем вопрос о проведении внеочередного съезда. Из 120 членов Совета присутствовали 97, но только 4 проголосовали "за".

То, что произошло в Пуще-Озерной, нельзя считать ни съездом, ни общим собранием. Поправки в Устав были внесены в расчете на то, что если Министерство юстиции утвердит их, то это собрание будет считаться собранием Союза писателей, а соответственно — органом управления. Собрание считается действительным тогда, когда собираются 50% членов Союза писателей, иначе какие же это "збори"?

— Прозвучали претензии в том, что имущество НСПУ используется не по Уставу.

— Имущество Союза писателей на сегодняшний день запущено и убого. Его привлекательность только в том, что оно находится в очень хороших местах. Но для его содержания нужны громадные средства. Со всем этим нужно разбираться, ставить на нормальные рыночные рельсы. Раньше этим занимались секретари-писатели. Ну как писатели могут заниматься составлением договоров, ведением бухгалтерских книг и так далее? Я, по крайней мере, этим заниматься не хочу и не умею. Поэтому решением Пленума была создана Дирекция управления имуществом НСПУ, подотчетная мне и Секретариату. Эта структура консолидирует какой-то заработок и передает его в Благотворительный Фонд "Спілка письменників України", потому что в противном случае эти деньги будут "съедены" налогами. Эта структура была создана в начале года и, с моей точки зрения, себя оправдала. Мы уже вложили 120 тысяч гривен на создание в Коктебеле очистных сооружений. Можете себе представить — в Доме творчества нет очистных сооружений, все вывозится машинами, что стоит гораздо дороже.

Все, что делается, очень прозрачно. Что касается использования средств, то могу сказать, что я не припомню даже двух-трех месяцев, чтобы у меня не было проверок. Когда нет проверок, я даже скучаю. В прошлом году в Союзе работало КРУ и вынесло замечания: нет трудовой книжки одного из работников Секретариата и недостача 20 гривен командировочных. Вот и все нарушения. Сейчас КРУ снова работает в Союзе. 11 октября переизбрали с должности Леонида Череватенко, а 13-го он написал письмо с просьбой о проверке. Я мог бы еще 13 октября заявить о том, что Череватенко уже нелегитимен, но сказал КРУ: "Пожалуйста, проверяйте".

— Представитель писателей Крыма Валерий Басыров заявил, что в ряды Союза с нарушением процедурных норм было принято 64 человека. Как вы это прокомментируете?

— Когда меня избрали главой НСПУ и я стал изучать состояние дел, то выяснилось, что в Автономной Республике Крым нет ни одной зарегистрированной организации, которая представляла бы НСПУ. Есть Союз писателей Автономной Республики Крым, который образовался во время "мешковщины" и который не является структурой НСПУ, а также Союз писателей Украины, России и Белоруссии и группа из 17-18 татароязычных, украиноязычных и русскоязычных писателей, которая не была нигде зарегистрирована (ее юридический адрес находился на квартире Данила Кононенко). Вполне естественно, что у главы НСПУ возникло желание иметь нормальную структурированную организацию НСПУ. Союз писателей Автономной Республики Крым функционирует несколько лет, имеет условия приема, поэтому было предложено часть талантливейших людей из этой организации принять в НСПУ. Принимает Президиум каждого отдельно, Президиум принял их в Национальный союз писателей. Точка. Больше по этому поводу спорить не приходится.

Но действительно в Крыму возникла неоднозначная ситуация. Я поехал туда, чтобы провести объединительные "збори", как и было договорено. Но часть писателей во главе с Валерием Басыровым не явилась на собрание — захотели иметь полную автономию. Я практически с членами Президиума согласовал, что поскольку это Автономная Республика Крым, то она может иметь свой статус и Союз писателей, то есть может иметь два отделения. Но Басыров хочет, чтобы они были одной-единственной организацией, а тех 64 писателей на собрании в Пуще-Озерной исключили из Союза. Я убежден, что нужно идти дальше, нужно их мирить, потому что в Крыму нет раскола по национальному и творческому признаку. Вопрос в том, кто будет главой. Я предлагал, что если главой выбирают русскоязычного писателя, то его первыми заместителями должны быть татароязычный и украиноязычный. Эти места предусмотрены Уставом.


(Я передав газеті “Сегодня” замість репліки уточнюючу замітку:
СКОЛЬКО СТОИТ НЕПРАВДА?
Таких людей, как В. Яворивский мне еще встречать не доводилось. Наделенный неограниченной властью в НСПУ, ради своих меркантильных целей, занимаясь словоблудством, он сознательно пошел на уничтожение НСПУ. И начал это с Крымской организации писателей.

Газета “Сегодня” от 5. 11. 03 г. опубликовала откровение В. Яворивского относительно Крымского вопроса. Все откровение соткано из неправды.

В Крыму была и есть единственная организация литераторов, являющаяся подразделением НСПУ. Об этом свидетельствуют:

1. Положение Крымской республиканской организации НСПУ, утвержденное президиумом НСПУ 03. 09. 2003 г. и подписанное В. Яворивским.

2. Справка, датированная тем же числом о том, что “Согласно Устава НСПУ Крымская республиканская писательская организация является подразделением Национального союза писателей Украины. Председателем Крымской республиканской организации НСПУ избран Басыров В. М.”

3. Справка № 23/ 5-3660 от 01. 12. 97 г. о включении Крымской организации союза писателей Украины в единый государственный реестр предприятий и организаций Украины как подразделение НСПУ (идентификационный код № 25135882).

4. Сообщение Минюста АРК от 01. 12. 94 г., № 114-002 о том, что Крымская республиканская организация НСПУ легализована Министерством юстиции Крыма путем уведомления. В книге учета организация значится под номером 8.

5. Постановление секретариата Союза писателей Украины (протокол № 47 § 11 от 24 ноября 1992 г., подписан председателем СП Украины Ю. Мушкетиком) о том, что Крымская организация Союза писателей Украины переименована в Крымскую республиканскую организацию СПУ.

Другие организации писателей, на которые ссылается Яворивский — Союз писателей Крыма, Союз писателей АРК и Союз русских, украинских и белорусских писателей, — не являлись и не являются подразделениями НСПУ.

Крымскую республиканскую организацию НСПУ, которая насчитывает 54 литератора, Яворивский назвал группой “из 17-18 татароязычных, украиноязычных и русскоязычных писателей, которая не была нигде зарегистрирована (ее юридический адрес находился на квартире Данила Кононенко)”.

И опять неправда. Мы — не “бездомные”: в распоряжении Крымской республиканской организации дом по улице Горького, 7, в г. Симферополе.

Что же утверждает Яворивский в “Сегодня”: “…часть писателей во главе с Валерием Басыровым не явилась на собрание — захотели иметь полную автономию”. Враки. Я письменно сообщил Яворивскому 22 сентября решение президиума КРО НСПУ о том, что “общее собрание крымских писателей возможно в том случае, если все члены НСПУ станут на учет в КРО НСПУ”. Дальше — больше. Он (Яворивский) утверждает: “Я практически с членами Президиума согласовал, что поскольку это Автономная Республика Крым, то она может иметь свой статус и Союз писателей, то есть может иметь два отделения…” Очередной обман. 27 октября на заседании президиума НСПУ вопрос о двух отделениях поднимал только Яворивский. Протестовали против такого решения члены президиума Юрий Завгородний, Олесь Лупий, председатель Черниговской областной организации Станислав Репьях. И решение не голосовалось. Хотя этот вопрос Яворивский для себя уже решил, заготовив предварительно общий список руководителей областных организаций. В этом списке заблаговременно были внесены две Крымские областные организации.

Я не знаю, какой будет финал у этой истории, но уверен в одном: руководитель лгать не имеет права. Ни товарищам по партии, ни собратьям по перу.

Валерий Басыров).
У КАЖДОЙ СТОРОНЫ СВОЯ ПРАВДА
Наталья Околитенко от комментариев воздержалась, поскольку вела заседание вновь созданного Союза писателей. Поэтому с просьбой рассказать о целях и задачах этой организации мы обратились к господину Роману Ковалю, президенту исторического клуба "Холодный Яр" и непосредственному участнику ночных событий. Вот что он сказал: "29 октября на общем собрании членов НСПУ было принято решение: 1. Поправки к реальному, существующему Уставу НСПУ, с тем, чтобы этот Устав наконец-то отвечал Закону "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", то есть НСПУ до сих пор был зарегистрирован как общественная организация, а не как творческий союз. И поскольку Устав не может быть выше Закона, а должен ему соответствовать, то было одобрено решение принять поправки к Уставу и провести первое общее собрание Национального союза писателей Украины. Какие тут тонкости: это был не съезд, а собрание. Не внеочередной съезд. По закону высшей институцией является общее собрание. Поскольку это было первое собрание, то оно может проходить при любом количестве участников. Разные стороны апеллируют к правосудию, но каждая имеет свою правду. А правда в том, что всех этих людей, находящихся в оппозиции к руководству Союза писателей, объединили неморальные методы деятельности г-на Яворивского. То есть это человек, который вмешивается в жизнь областных писательских организаций...

Мы приняли поправки к существующему Уставу и подали его на рассмотрение в Минюст. Мы ждем решения и будем апеллировать к власти. Если нас признают нелигитимными, у нас не будет никаких претензий. Если же Минюст признает наши действия правомерными, то в соответствии с Законом мы будем правопреемниками имущества НСПУ".


ЗАХВАТ: ДВЕ ВЕРСИИ
Провокация "бывшего руководства" НСПУ В здании "Укринформа" шло заседание правления НСПУ-2. Представитель оргкомитета Алексей Кононенко зачитал вашему корреспонденту рукописный текст заявления: 30, 31 октября, 1 ноября Владимир Яворивский закрылся в здании Союза писателей, и в помещение заходили только те писатели, которым разрешал бывший глава. 2 ноября в 23.00 к зданию были вызваны писатели Роман Коваль и Алексей Кононенко. Возле здания по Банковой, 2 находились несколько милиционеров, двери были открыты. Милиционеры заявили, что в здание ворвались какие-то типы, дежурная вызвала милицию и наряд вывел из здания нескольких человек. Роман Коваль закрыл двери изнутри и остался на месте дежурной, а я (Алексей Кононенко — авт.) поехал домой работать. Через час на Банковую, 2 прибыл член НСПУ Василий Фольварочный, более десятка молодых людей и женщин, а также депутаты Яворивский и Жвания. Молодые люди держали Романа Коваля, а Василий Фольварочный тем временем его избивал. Коваля вытолкали из помещения, отобрали у него дипломат с документами и до утра продержали в автомобиле. Правление НСПУ расценивает это как очередную провокацию бывшего руководства Союза". Стоящий рядом Роман Коваль прокомментировал это так: "Я зашел в здание, двери были открыты. Через два часа я услышал звук разбитого стекла, какие-то разговоры, и в помещение ворвался Фольварочный с бранью, кулаками. Я понял: если я его ударю, меня обвинят в том, что я его избил. Поэтому я только держал его за руки. Его помощники схватили меня за руки, и он пытался меня бить".

Спецоперация: сторожиха оказалась героем Украины. По словам господина Яворивского, ночью со 2-го на 3 ноября ему позвонили в половине одиннадцатого вечера и сообщили, что Союз писателей Украины оккупировали милиция и ОМОН, выбили двери и окна. Владимир Александрович приехал, по дороге вызвонив главу комитета по борьбе с организованной преступностью Владимира Стретовича, а также Владимира Филенко, Виталия Цехмистренко и Давида Жванию. Когда Яворивский сотоварищи подошли к зданию, тут прохаживались милиционеры, ручка входных дверей была оторвана. "Я обратился к полковнику милиции с вопросами, где дежурная и почему закрыты двери, а меня не пропускают в здание, — сказал г-н Яворивский на пресс-конференции 3 ноября. – Были выбиты двери в конференц-зале, в вестибюле сидел Роман Коваль. Ошибка была в том, что включили телефоны (в здании с пятницы не работали телефоны — авт.), и наша сторожиха пани Клава оказалась героем Украины: она успела поднять нас всех на ноги. Как сказал лауреат Национальной премии им. Шевченко писатель Павло Загребельный, "це якась комічна опера, зібрались там якісь загальні збори письменників. Якби у мене були гроші, я б завтра зібрав загальні збори українців, які б переобрали президента та внесли зміни у Конституцію". Продолжил тему председатель Киевской организации НСПУ Анатолий Погрибный: "Происходит гнусный циничный фарс, который разыгрывается волей Администрации Президента. Это большое испытание для НСПУ. Я уверен, что совет НСПУ подтвердит, что Союз писателей остался монолитным и не является заложником у горстки людей, которые на что-то обижены и выполняют чье-то спецзадание".


ТИТРЫ
К сожалению, разобраться, кому принадлежит авторство сценария и режиссура украинского варианта сюжета типа "Хвост виляет собакой" (помните фильм, в котором герои Дастина Хоффмана и Роберта де Ниро закрутили колоссальную "войну на телеэкране", отвлекая внимание электората от скандала в семье президента США?), на сегодняшний день не представляется возможным. Поскольку история еще не окончена. Будем надеяться, что у нее — хороший финал. А пока — продолжение следует...

Вчера состоялась пресс-конференция представителей вновь созданного союза писателей, которую вела Наталья Околитенко, и одновременно в здании на Банковой, 2, прошло расширенное заседание Пленума НСПУ под председательством Владимира Яворивского. На повестке дня Пленума стояло рассмотрение состояния дел в творческом союзе. А НСПУ-2 на заседании правления 3 ноября отменил решения Президиума НСПУ, касающиеся Киевской и Крымской организаций, а также исключения некоторых членов союза. В свою очередь принято решение о проведении независимого аудита в НСПУ.


ЗМІСТ
1. Початок бунту

2. Бунт

3. Протистояння

4. Зїзд

5. Суди

6. Вибір кримчан

7. Післямова

Примітки

Додаткові матеріали, які характеризують В. Яворівського, його оточення, письменників та читачів

Н. Косич. “Недружнє послання Яворівському від Косич” (вересень, 2000 р.)

“Люди, які представляють українську літературу, частково відійшли ще на минулому з’їзді” — міркування про III з’їзд НСПУ В. Яворівського, В. Семиноженка, Є. Пашковського.

“Десять років тому письменникам було не до віршів. А зараз?” (19. 10. 2001 р.) Письменники А. Курков, Ю. Мушкетик, В. Медвідь та вчений С. Кримський відповідають на запитання: “Чому так сталося, що письменники втратили лідируючі позиції в суспільстві, котре трансформується та яка роль у цьому Спілки?”

Інтерв’ю з В. Яворівським: “Настає час мурах” (26. 10. 2001 р.).

В. Яворівський: “Я ні від чого не відрікаюся, навіть від тих помилок, які зробив” (29. 11. 2002 р.).

В. Яворівський: “Моє звільнення — це результат моєї політичної діяльності” (30. 10. 2003 р.).

О. Копаненко. “Чи буде об’єктивним “Слово Просвіти” (2004 р.).

Наливайко Степа. “Походеньки фарбованого лиса”.

Наливайко Степа. “Відкритий лист від лукавого”.

В. Яворівський: “Чиж напише заяву про звільнення” (05. 03. 2005 р.).

“Яворівський хоче притягнути до відповідальності низку телеканалів” (18.03. 2005 р.).

В. Яворівський: “Комітет віддамо захищеній законом опозиції” (07. 05. 2005 р.).

Б. Федоришин. “Два листи національному радіо” (20-26. 05. 2005 р.).





Каталог: files -> content
content -> Програма курсу "Інформатика" для основної школи
content -> Інформація інформацію про стан малих та середніх підприємств (мсп) в Україні можна знайти у звіті «Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів Київ 2004 Фізика
content -> 12-річна школа Фізична культура
content -> Лідія савченко випереджаючи час
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Доповідь VI соціальний діалог


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка