Хроніка однієї зради Післяслово до подій у спілці письменників України



Сторінка4/10
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Наталія Околітенко: ...Спілку банкрутство, і банкрутство замовлене, ось у чому справа. Ви дезорієнтуєте постійно і дезорієнтуєте людей. Ви неправду кажете, ви на Апеляційний суд привели 50 чоловік, а з трибуни Верховної Ради заявили, що суд проходив у закритому режимі і не пустили пресу. Ви постійно, ви ж подивіться, що ви пишете в своєму...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пресу на суд не пустили, заборонили знімати...

Наталія Околітенко: Вибачте, 50 чоловік...

Роман СКРИПІН: Пане Олександре...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пане Олександре, виручайте нас!!!

Роман СКРИПІН: Я хотів би до вас звернутися, можливо, я щось...

Наталія Околітенко: А тепер так, я питаю, хто ініціював...

Роман СКРИПІН: ...я щось не розумію, пане Олександре, але я хотів би, щоб ви повторили своє просте питання. Тому що відповіді на нього я не почув.

Олександр НАРОДЕЦЬКИЙ: І я не можу зрозуміти, тому що мені здається, що багатьом слухачам незрозуміло, чи це питання оцих обох людей тільки, двох гостей наших, чи це питання, дійсно, розділу спілки письменників на дві великі групи, які не погоджуються одна з одною?

Наталія Околітенко: Це дві великі групи, це правда.

Роман СКРИПІН: Ваша позиція зрозуміла. Пане Володимире, відповідайте.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пане Олександре, я хочу вам ще раз просто підкреслити, і не тільки для вас, а для людей, які нас дивляться. На превеликий жаль, “Саме той” — вона всюди. Мені не дали можливості навіть спростувати, бодай, донести просто інформацію...

Наталія Околітенко: У нас є Верховна Рада...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...через те, я вам хочу сказати про те, що ніякого конфлікту в спілці письменників немає, є конфлікт між спілкою письменників і Адміністрацією президента, і між бездарною сьогоднішньою українською владою. Ви собі можете уявити, коли завідуючий відділом внутрішньої політики пан Рафальський, на прохання лауреатів Національної премії, гордості української літератури — Загребельний, Дімаров, Павличко, всі лауреати Шевченківської премії, — відповідає, що президент їх прийняти не може. Через те, є сьогодні абсолютна більшість, на з’їзді, який відбувся, перед яким Наталя Околітенко, я зачитаю, це дуже цікавий факт. Ви можете уявити, що ця пані зробила, перед тим, коли ми призначили з’їзд, вона розіслала кожному письменнику додому...

Наталія Околітенко: Не кожному, а тільки 3...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...бо мені ось прийшло, Яворівському навіть, ви собі можете уявити, що навіть Яворівському прийшло. Слухайте, що вона пише: що за рішенням Святошинського суду, її визнано легітимним, повноправним головою НСПУ. Це тоді, коли після суду, ми подали до Верховної Ради на апеляцію, тобто, рішення в силу не ступило.

Подивіться, що вона пише — “Наталю Околітенко визнано головою. Генпрокуратура розглядає подання про фінансові порушення колишнього керівництва НСПУ, на часі аудит НСПУ. У зв’язку з тим, з’їзд 28 лютого не відбудеться. Правління НСПУ”. Тобто, вона дала телеграми письменникам про те, що з’їзд не відбудеться. Все-одно, приїхало, ось у мене цифра, 974 письменники.

Наталія Околітенко: Вибачте, не було.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Приїхали, стали, всі мали мандати, поставили свої підписи, у неї немає цих відомостей...

Наталія Околітенко: Покажіть ви списки.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Списки підписані людьми...

Роман СКРИПІН: Ви готові показати списки?

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Відбувся з’їзд повноцінний, де була більша половина письменницької організації, що ще можна...

Наталія Околітенко: Хто ініціював судовий процес?

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ніякого конфлікту між мною і цією панею немає.

Роман СКРИПІН: Я перепрошую, відповідь на питання я отримав, пане Володимир, і я думаю, глядач. У нас на зв’язку є наш глядач, який нам зателефонував. Панове, я прошу...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...не ходіть туди...

Наталія Околітенко: На суд подали ви...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Все майно спілки письменників на місті, як було, так і є.

Наталія Околітенко: Чому ви не даєте згоди на аудит?

Роман СКРИПІН: Панове!

Наталія Околітенко: Чому ви не даєте...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ви зібралися і ми вас передамо до суду, за ті наклепи, які ви зробили.

Наталія Околітенко: О-о-о! Ви вже мені разів десять передавали на суд.

Роман СКРИПІН: Я дуже прошу, пані Наталю...

Наталія Околітенко: Дозвольте мені...

Роман СКРИПІН: Ні, я не дозволю зараз, я зараз не дозволю.

Наталія Околітенко: Підняттям руки...

Роман СКРИПІН: У нас є глядач, який хоче поставити питання!!! Будь ласка, говоріть.

СлухачКА: Добрий день.

Роман СКРИПІН: Добрий вечір.

СлухачКА: Тетяна, місто Київ. У мне запитання до обох опонентів, хоч вони так знервовані, але я хочу запитати в обох. Зараз говорили і про майно, яке належить спілці письменників, про Будинок творчості, що там якісь торгові точки. Де ці гроші? Адже ми з вам повинні говорити не за гроші, а про те, чого, дійсно, як сказала пані Околітенко, не видається українська книга.

Наталія Околітенко: Бо ні за що.

СлухачКА: Я хочу запитати в обох: чи Спілка письменників має якось впливати на цей процес? Чи несе вона відповідальність за те, що українська книга видається, може, не в повному обсязі, як це повинно було бути?

Наталія Околітенко: Мусить, мусить.

СлухачКА: Чи ми маємо зараз говорити про майно, чи будемо говорити про те, що українська книга повинна дійсно видаватися?

Роман СКРИПІН: Питання зрозуміле, дякуємо вам за поставлене питання.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: За це несе відповідальність український уряд. Ми у ВР зняли з української книжки всі податки, які тільки на неї були накладені. А уряд Януковича, який сьогодні претендує на посаду голови української держави, фактично він і Азаров узяли і зняли це все, загальмували цей законопроект. Через це всі ці балачки пані Наталі про те, що Спілка має видавати книжки — вона ж прекрасно знає, що Спілка має жалюгідні копійки...

Наталія Околітенко: Чому ви поклали в руїни, “Український письменник”, який здає 1600 квадратних метрів в оренду, де ці гроші? Стали на ноги багато приватних видавництв. Моя заступниця Світлана...

Роман СКРИПІН: Я хотів би уточнити...

Наталія Околітенко: ...має мережу магазинів по всій Україні приватних. Чому Спілка усунулася від цього? Чому вона зняла відповідальність?

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Тому що вона займалася вашою провокацією цілий рік, пані Наталя. Цілий рік вашою авантюрою...

Наталія Околітенко: А до того...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ви нас затягали по судах.

Роман СКРИПІН: Я хотів би уточнити...

Наталія Околітенко: Ви затягали по судах.

Роман СКРИПІН: Скажіть, пане Володимире...

Наталія Околітенко: Ви ініціювали, не я...

Роман СКРИПІН: ...ви, як людина, яка...

Наталія Околітенко: ...не кажіть неправду, повторюю ще раз...

Роман СКРИПІН: ...має кількісну перевагу тих людей, які вас підтримали...

Наталія Околітенко: ...ми доводимо, що ви...

Роман СКРИПІН: Пані Наталю, дякую, що ви дозволяєте мені взагалі вести програму...

Наталія Околітенко: Хай Яворівський визнає...

Роман СКРИПІН: Мені вийти зі студії?

Наталія Околітенко: Ні. Ми не подавали в суд...

Роман СКРИПІН: Ну, тоді, будь ласка, дайте я поставлю питання...

Наталія Околітенко: В суд подавав Яворівський...

Роман СКРИПІН: Пане Володимире, який стан фінансовий на сьогоднішній день НСПУ?

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Скажу відверто — стан жалюгідний. НСПУ фінансується мізерно

Наталія Околітенко: 980 тисяч.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пані Наталя, я ж то краще знаю, бо все таки я ж цифри знаю. Ви їх вигадуєте — а я ж їх знаю.

Роман СКРИПІН: Де гроші, які спілка заробляє там...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пані Наталя могла би, вона вже рік говорить про якісь зловживання, вона вже писала листа Президенту, мене перевіряли, спілку...

Наталія Околітенко: Я не писала листа...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пані Наталя, якщо ви на суді сказали, що Яворівський був на ваших зборах, то ви можете вже говорити, що хочете!

Наталія Околітенко: Так, ви зайшли, всі люди вас бачили! І вийшли.

Роман СКРИПІН: Який є фінансовий стан?

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Жалюгідний стан, ми маємо кілька Будинків творчості, які потребують колосальних ремонтів, вони запущені...

Наталія Околітенко: Там сарай.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Я отримав НСПУ з величезними боргами, пані Наталя це знає, вона вже погрожувала кілька разів, що вона там і те, й те, й те, але коли доходить до справи — вона прекрасно знає, що все прозоро, нас перевіряли. Щойно від нас пішло КРУ. Як Спілку вже не перевіряють, то я вже вважаю, що щось ненормально. І нічого не знайшли.

Наталія Околітенко: Як ви оцінюєте статтю Світлани Короненко у “Літературній Україні”? Дайте оцінку.

Роман СКРИПІН: Пані Наталя, я ставлю питання до вас, як до теж претендентки...

Наталія Околітенко: Я не претендую, я очолила боротьбу...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: А, вона боротьбу очолила.

Наталія Околітенко: Я це повторюю...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Вона не Спілку, вона — боротьбу...

Роман СКРИПІН: Я хотів би поставити...

Наталія Околітенко: Я очолила боротьбу за українську літературу.

Роман СКРИПІН: Я хотів би поставити до вас питання як до можливого голови НСПУ...

Наталія Околітенко: Я це повноваження передам молодим людям...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ви вже не є...

Роман СКРИПІН: Я ще раз повторюю...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Вас виключили зі Спілки, з’їзд виключив вас, ви просто літератор, тому претендувати...

Наталія Околітенко: З літератури мене виключити не можна...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ні, з літератури ніхто, але ж з членів НСПУ ви виключені. Через те ви не маєте права очолювати...

Наталія Околітенко: ...після Святошинського суду...

Роман СКРИПІН: Пані Наталя, те, що я хотів почути, я не почув.

Наталія Околітенко: Будь ласка.

Роман СКРИПІН: Дякую вам, що ви дозволяєте. Фінансовий стан НСПУ на сьогодні?

Наталія Околітенко: Значить так, будинки творчості в Криму, 9-поверховий будинок в Ялті ім. Чехова...

Роман СКРИПІН: Фінансовий стан НСПУ?

Наталія Околітенко: ...далі — в Планєрському. Я вважаю...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Вони продали будинок, ви ж скажіть, ви ж не брешіть!

Наталія Околітенко: До вас, я не брешу, до вас продали, спокійно, спокійно. І поменше вживайте це слово.

Роман СКРИПІН: Скажіть...

Наталія Околітенко: Я його не вживаю...

Роман СКРИПІН: Я не питаю — що продали, а що купили, я питаю – який стан...

Наталія Околітенко: Так, 9-поверховий будинок ім. Чехова...

Роман СКРИПІН: Я не питаю — що продали...

Наталія Околітенко: ...велика економічна потуга...

Роман СКРИПІН: Я питаю — який стан...

Наталія Околітенко: ...якщо вміло експлуатувати і не пускати це все по кишенях.

Роман СКРИПІН: Тепер я хотів би...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Я просто забув найголовніше...

Роман СКРИПІН: ...я не можу давати преференцій...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ніякі не преференції, вона говорила, дозвольте... кілька днів тому відбувся повноцінний легальний пленум НСПУ, засідання ради. Майже одноголосно (всього 2 людей утрималось) підтримали повністю блок “Наша Україна” і кандидата у президенти Віктора Ющенка...

Наталія Околітенко: ... він позапартійний...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...з завтрашнього дня починаємо підтримувати, кандидата у президенти ми маємо, це не партія, через те ми — Спілка — майже одноголосно підтримали Віктора Ющенка на виборах. З завтрашнього дня письменники починають працювати.

Наталія Околітенко: Це ж ваш колега...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...це важлива інформація.

Наталія Околітенко: Значить так, згідно закону про професійні творчі спілки, ми — позапартійна організація. Робити партію нічого, кожен має право вибору...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Підтримуйте, будь ласка, Януковича вашого...

Наталія Околітенко: В партії є комуністи, соціалісти, націоналісти, прихильники того й того, то є нормально...

Роман СКРИПІН: Є питання від глядача.

ГЛЯДАЧКА: Питання до обох учасників. Чи не визначається їх конфлікт їх різними політичними поглядами — опозиційними і провладними?

Наталія Околітенко: Ні, я була прихильницею Ющенка ще зовсім недавно. Ми були в добрих стосунках. І тільки тому, що пан Яворівський влаштував оте все, що він влаштував — зараз я вагаюсь, і не тільки я. дякуючи діяльності деяких прихильників Ющенка, він втратить надто багато, треба рятувати Ющенка від Яворівського.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Хай говорить, я не буду нічого...

Наталія Околітенко: Я вас ще раз питаю — хто ініціював судовий процес? Ви не відповіли на це питання.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Це мені нецікаво.

Наталія Околітенко: Ах, вам нецікаво! Пан Яворівський ініціював судовий процес.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...Володимир П’янов, 80-річний український письменник, фронтовик.

Наталія Околітенко: Від вашого імені. А коли програв...

Роман СКРИПІН: Я б хотів би уточнити в обох гостей...

Наталія Околітенко: А коли програв...

Роман СКРИПІН: Я б хотів би уточнити в обох гостей, яка кількість членів Спілки може змінити керівництво?

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Тільки з’їзд...

Наталія Околітенко: А згідно закону...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Не згідно закону...

Наталія Околітенко: ...пана Яворівського було в залі приблизно чоловік 119, квота була 1 до 10, 78 проголосували за нього, інші — за Драча. Я спіймала на підробці прізвища, це треба подивитися закон. Тут 2 варіанти — або певна кількість. 28

Роман СКРИПІН: Я не хотів почути ваші версії того, що відбувалося...

Наталія Околітенко: Ні, ми згідно закону про творчі спілки...

Роман СКРИПІН: ...згідно того, як я веду програму, я спитав дуже просту річ — скільки людей має проголосувати за людину, аби змінити керівництво НСПУ?

Наталія Околітенко: Половина організації, таких обласних організацій плюс одна. Отак у нас і було.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Не неправда, тільки кількість людей, не кількість організацій...

Наталія Околітенко: Ні, згідно закону...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Є організації, в яких 10...

Роман СКРИПІН: Скільки людей має обрати...

Наталія Околітенко: Так от, згідно закону про творчі спілки – 119 достатньо.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Романе, це якась міфологія. Має рада прийняти ухвалу про проведення позачергового з’їзду. Рада ніякого рішення не приймала. Жодна людина, яка приїхала...

Наталія Околітенко: ...організаційний комітет, ми спочатку, значить так, пане Яворівський, ви 3 рази проводили збори, щоб скинути Леоніда Череватенка, який вас не влаштовував...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ви весь час когось скидаєте...

Роман СКРИПІН: Скільки людей має обирати...

Наталія Околітенко: Подивіться закон про...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Має рада установити дату з’їзду і квоту. І має відбутися з’їзд згідно цієї квоти, за умови, якщо є дві третини делегатів приїхало на з’їзд. От на такому з’їзді, де був один від десяти делегат, обрали мене головою. В другому турі ми були з Іваном Драчем, я набрав більше голосів. А пані Наталя провела збори, на які нікого ніхто не обирав.

Наталія Околітенко: Ось, хочете документи...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Всі обласні організації жодної людини туди не обирали. Звезла Адміністрації 80 з чимось людей, яких напоїли, нагодували. Вони не мандатів не видавали, нічого, це взагалі під кущем.

Наталія Околітенко: Видавали мандати...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Та нічого у вас не було. У вас же один протокол такий, а через 10 хвилин ви подали інший протокол...

Наталія Околітенко: Все представлено в суді, неправда. Ви постійно говорите неправду.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Пані Наталя, прощайтеся з глядачами, вже вас Перший канал показувати не буде.

Наталія Околітенко: Ну, я переживу це. Це мене не лякає.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Є рішення суду. Спілка вступає у виборчу кампанію, прощайтеся з глядачами.

Наталія Околітенко: Ви неправильно зрозуміли рішення, це мене не лякає. Справа не в мені, найменше мене обходить моя особа і моя популярність.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Ви здобули таку популярність, Наталя, я вам заздрю.

Наталія Околітенко: Я хочу...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Людина, яка видала кілька книжечок, раптом сама себе назвала головою НСПУ.

Роман СКРИПІН: Я маю таку книжку.

Наталія Околітенко: Майже 2 десятки!

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Сама себе назвала головою НСПУ. Якби вас не підтримувала влада...

Наталія Околітенко: Ось подивіться, яка популярність, жонглер гнилими яблуками або Я — ворівський. Крім того є культ бездарних Яворівських.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: ...що робить влада проти Яворівського...

Роман СКРИПІН: Я хотів би...

Наталія Околітенко: Це не влада. Тут аргументи і факти...

Роман СКРИПІН: Я хотів би...

Наталія Околітенко: ...і ви ці факти не спростовуєте...

Роман СКРИПІН: Я хотів би...

Наталія Околітенко: ...ви навіть не хочете сказати, хто ініціював судовий процес.

Роман СКРИПІН: Я хотів би дати свою рецензію, власне, як журналіст, можливо, частково, письменник, тому що журналісти пишуть дуже багато за день. Дійсно, пані Наталя посилається на книжку, яку я хотів використати в цій програмі, але завдяки надзвичайній активності гостей, цього я зробити не зміг. Книжка називається, поціновувачі слова мають оцінити метафору, якою користуються автори: “Я — ворівський, жонглер гнилими яблуками”. Чесно кажучи, в мене виникли лише позитивні емоції, ми досить тривалий час сміялися з такої метафори. Автори — Валерій Лазаренко та Микола Кирієнко. Можливо, з цими людьми нам доведеться познайомитись в цій студії.

Наталія Околітенко: Запросіть, цікаві люди.

Роман СКРИПІН: Окрім того, з того, що я переглянув, фактажу не так і багато. Є дуже багато емоцій і дуже багато звинувачень на адресу пана Яворівського. Книжка видана в 2004 році у Вінниці, видання друге, зі змінами і доповненнями. “Документальні розповіді” називається. Хто хоче прочитати — може прочитати. Я, як журналіст, великої цінності в цій книжці не побачив.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Романе, можна, що сказав Плачинда...

Роман СКРИПІН: Я сказав свою думку, Плачинда — можу уявити.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Він сказав: тому його ненавидять антиукраїнські сили, він прийняв вогонь на себе... наступ на антиукраїнське зло сміливо. І ми — 943 делегати 4-го позачергового з’їзду — голосували не просто за Яворівського, а за українську державність і духовність, за реальну незалежність.

Роман СКРИПІН: Пане Володимире, ви даремно посилаєтеся на патріотичні почуття. Вас тут звинувачують у тому, що ви працювали з КДБ свого часу, і написали дуже багато віршів. Тому це тема зовсім інша. І останнє питання: коли ви написали останню свою книжку?

Наталія Околітенко: Значить так, 2002 рік — художня книжка “А ми не праведники, не праведники ми”, цього року в роботу вступає мій посібник для вузів з біології “Основи системної біології”, разом з академіком Родзінським.

Роман СКРИПІН: Це посібник, не художня книжка?

Наталія Околітенко: Я працюю водночас і як науковець, я є академіком Української академії, біолог за освітою, і як автор художніх книжок. Науково-художніх 3 і дуже багато наукових статей.

Роман СКРИПІН: Дякую, я питав про останню, власне.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: Я видав за останніх 4 роки 4 книжки. Видав роман “Криза”, видав книгу новел, яка називається “День переможених”, видав 2 книги публіцистики “Що ж ми за народ такий?” на базі моїх виступів по радіо, які, до речі, влада закрила “20 хвилин з Володимиром Яворівським”. А зараз оце приїхав на цю програму, завершую прощальний п’ятий мій “Лист до президента Кучми”. І готуюся написати листа кандидатові в президенти пану Януковичу.

Роман СКРИПІН: Зрозуміло, дякую за відповіді, дякую, що пані Наталя, як завжди, дозволяє мені сказати, як ведучому цієї програми. У нас сьогодні була надзвичайно цікава і надзвичайно важка програма, оскільки в цій студії був не один ведучий. З вами був Роман Скрипін. Щасти.
http://h9.prohosting.com.ua/pr_archiv/135/0/76/

Час пік”/ЧАС ПІК. 29 серпня 2004.



(Розшифровано: www.efir-ukraina.com)”
На моє прохання Н. Околітенко передає мені відкритого листа Павлу Загребельному з правом його оприлюднення.
Причина? Тоталітаризм
Шановний Павле Архиповичу!

Почитавши “Це якась комічна опера… Зібралися якісь там загальні збори письменників. Це п’ятдесят, сімдесят чи сто київських бездарностей”, я не повірила, що Ви могли так сказати про своїх колег, прізвища більшості яких не знаєте, бо ж не були на тому з’їзді. особливо насторожили слова “київські бездарності”. Хай уже простодушний Максим Стріха, автор однієї збірки, береться судити про авторитет і популярність тих, у кого доробок разів у двадцять більший. Але Ви — людина високої культури і великої ерудиції, автор історичних романів, — не можете не знати, що читачі порівнюють письменників не один з одним, а з тими, хто відійшов у Вічність, і тільки Вічність може судити про масштаби їхнього обдарування та його реалізацію. Ким був колись Олександр Пушкін на тлі оголошеного геніальним Нестора Кукольника, але хто б знав це прізвище, коли Глінка не написав би роман “Сумнів”? Хто ставить і чи хто коли ставитиме п’єси найвидатнішого драматурга, котрий не так давно очолював літературний Олімп?

Ви не можете не розуміти, що “гучність” імені не завжди збігається з реальною вартістю його носія: час має не лише минуле, але й майбутнє, відтак оперувати поняттям “відомий-невідомий” треба дуже обережно.

І все-таки, прочитавши Ваше інтерв’ю в газеті “Киевские ведомости” від 3 грудня 2003 року “Інтелігенція викинута із життя”, я полегшено зітхнула. Отже, тепер Ви “маєте мало спільного із Спілкою” й на збори не ходите? Зате, як і раніш, багато читаєте, зокрема оцінили книжку Юрія Каплана. “Прекрасна поезія!” — так Ви про неї відгукнулися. А Юрій Каплан — один із членів організаційного комітету, який скликав позачергові збори представників обласних організацій, і навіть удостоївся “честі” бути виключеним із Спілки на отому самому Пленумі, який “засудив розкольників” та “гекачепістів”. Хоч Ви й відійшли від спілчанських справ, однак розумієте, що ситуація в Україні, м’яко кажучи, не зовсім нормальна: “книжки практично не видаються”, через що суспільство неминуче деградує. Тим часом існує спілка письменників, — котра, і Ви чудово знаєте — володіє будинками творчості, розташованими в перспективних для курортного бізнесу районах та видавництвом, де в оренду здаються великі площі. Отже, маємо виробництво, яке, поглинаючи кошти на утримання апарату, продукції не виробляє. В якій країні з ринковою економікою таке можливе?

На запитання щодо конфліктної ситуації в спілці письменників, Ви відповідаєте: “Може, хтось захотів захопити майно Спілки і, мабуть, продати його з надією, що за рахунок цього з’явиться література?” Це вже, як кажуть, легше! Бо по радіо “Свобода” та в пресі Володимир Яворівський від Вашого імені ось що “озвучив”: “…Якісь люди кажуть про якесь велике майно спілки, на яке вони претендують. Хто вони? Що вони зробили для того, щоб це майно було?” Чи треба коментувати ці слова? Та не могли Ви такого сказати, якщо Ви визнаєте Каплана прекрасним поетом!

Ну, по-перше, зовсім не обов’язково продавати майно для видання книжок — можна пошукати сучасні методи господарювання. Наприклад, перетворити, як пропонує Данило Кулиняк, спілку письменників на акціонерне товариство, обернувши нажите нашими попередниками (спасибі їм за те!) й сучасниками майно на розвиток української літератури та соціальний захист письменників. Бо в нинішній спілці, організованій за “колгоспним” принципом, чогось подібного і близько немає. Ну, не вписується вона в сучасне життя, не викликає у молодого покоління того пієтету, що був за соціалізму, і явно потребує реформування з тієї простої причини, що “комуністичний лад”, який породив це явище, минувся. Хто не згоден? Це нормально. Але — хай шукає способів, не порушуючи норм культури, спростувати наші аргументи, хай вступає в творчу дискусію, шляхом якої в культурному світі розв’язуються усі проблеми. Безконфліктних суспільств не буває, т а й бути не може, бо ж конфлікт — це форма розвитку будь-якої пов’язаної з життям системи. У Радянському Союзі “єдиномисліє”, “зміцнення єдності” й “недопущення розколу” практикувалися самі знаєте якими методами. Але ж він розпався!

Отже, ми поставили питання про реформування Спілки, пошуки нових, адекватніших новому життю форм господарювання, аудиту майна, обернення прибутків з нього на розвиток літератури й соціальний захист письменників. Це що — “крамола”, рівнозначна утворенню ГКЧП? Між іншим, якщо будинки творчості діють, а на письменницькі інтереси не працюють, то чи не здається Вам, що — не виключено — їх уже хтось “захопив”? Чому так має бути?

Пленум, якщо вірити газеті без реквізитів “Спілка” і останньому номеру “Літературної України”, називається “Про недопущення розколу й зміцнення єдності в Національній спілці письменників України”. От про “єдність” і поговоримо, зосередившись — з огляду розлогість публікації — на одному-єдиному питанні: правовому.

На тринадцятому році незалежності в творчій організації почалися репресії: виключено чотирьох членів Київської організації і двох в областях, іншим запропоновано “визначитися”. Четверо було виключено й за брежнєвських часів з тією різницею, що виключали кожного зокрема через обласну організацію, перед тим заслухавши. Тут — оптом і без розмов… “Прогрес” порівняно з “комуністичним минулим” — чи не так? Дехто з обласного керівництва зажадав від письменників у письмовій формі пояснення, чому вони поїхали на “якийсь там” опозиційний з’їзд.

Павле Архиповичу, Ви знавець історії — чи було в нашому столітті щось подібне? Було. Після сесії ВАСГНІЛ, коли генетику оголосили “продажною дівкою капіталізму”, геніального Миколу Вавілова заморили голодом у саратовській в’язниці, сотні вчених звільнили з роботи, а тим, що залишився, запропонували “визначитися в письмовій формі”. Тепер подібне відбувається в спілці письменників — Вам це нічого не промовля? Вас не шокує, що ті ж самі люди, які аплодували повідомленню про виключення Миколи Лукаша чи Бориса Чичибабіна, тепер аплодують новим репресіям? У Білій гвардії нагород не давали через те, що громадянська війна — завжди суспільна трагедія, а тут — 67 письменників, якщо вірити цифрі, яку назвав Яворівський в даному “Вечірнім вістям” інтерв’ю, зловтішаються: чи усвідомлюють вони, що за роки ідеологічного служіння державі, якої потім зреклися, виростили в собі “торжествуючого Хама” (вислів Мережковського) в тій частині душі, де люди з достатньо розвиненим сумлінням співчувають?

А за що ж виключено “бунтівників”, яке законне підґрунтя підведене під цей акт? Виявляється “за порушення Статуту”. Так покажіть же, який пункт там порушено! Нічого показати. Статут порушив Яворівський, виключивши групу письменників у них за спиною. Статут порушив Яворівський і тоді, коли в один день прийняв 64 кримських літераторів — теж в обхід місцевої організації, привізши їм у валізі посвідчення, щоб задля якихось таємничих планів створити паралельну організацію, своєю, м’яко кажучи, безтактністю ледь не спровокувавши міжетнічний конфлікт. Порушив Яворівський Статут і тоді, коли зареєстрував, не дочекавшись рішення Пленуму, Дирекцію управління майном (ДУМ) фактично підпорядкувавши її власній волі. А в тому Статуту, який порушили “гекачепісти” є такий пункт: “…голова НСПУ має право відмінити або призупинити рішення загальних зборів та інших органів управління…” Зрозуміли, Павле Архиповичу, що тепер безглуздям є не тільки всілякі органи управління Спілкою, а й сам Статут: фактично в творчій організації оголошено пожиттєву диктатуру. Гадаєте, Яворівський цим не скористався? А читайте інтерв’ю в газеті “Вечірні вісті” від 19 листопада 2003 року: “…Згідно з рішенням письменницького співтовариства я маю повне право відмінити рішення “всеукраїнського зібрання в Пущі-Озерній”.

А чи було таке рішення “письменницького співтовариства”, чи є по ньому бодай якийсь слід у документах? Немає. Здійснюючи ревізійну перевірку, я натрапила на протокол III з’їзду письменників. Виявляється група людей, прізвища яких не названо, зробила якісь поправки в Статут, після чого оголосила себе конференцією… з правами з’їзду, представивши на затвердження з’їзду оті самі невідомі правки, які на з’їзді — тому, якому представили на затвердження, — навіть не були зачитані. В яку голову вкладається отака правова абракадабра? Про яку законність можна після цього говорити?! Зрозуміло, Статут, на підставі якого Яворівський коїв свої діла, розходиться із Законом про творчі спілки, який прийняла Верховна Рада, юридичної експертизи не пройшов, затверджений у Мін’юсті не був і Спілка як громадська організація зависла на волосинці.

Зрозуміли, Павле Архиповичу? Ті, хто повстав проти беззаконня (а правова ситуація, повторюю, — лиш один аспект конфлікту) у творчій Спілці, були покарані… на підставі того ж беззаконня. Чи пробували, так звані “гекачепісти” порозумітися з Яворівським? Аякже! Тим-то й став неугодним голова Київської організації Леонід Череватенко, що звернув увагу на стан справ: його, обраного 214 голосами (за Яворівського на III письменницькому з’їзді проголосувало 84), аж за третім разом “скинули” ще й методами, які не лишили байдужим жодну людину з неатрофованим почуттям гідності. Замість творчої дискусії — потоки образ, тих наших колег, яких “кинув у бій” Яворівський, спроба “викрутити” руки, досягти свого силовими прийомами. Все це й закінчилося зборами в Пущі-Озерній, на яких було представлено 21 область — насамперед обласні письменники, пане Павле Архиповичу, а не “київські нездари” взяли в них участь. “Вмій програвати!” — сказав В. Яворівський Л. Череватенку на зборах. От тепер він і демонструє те “вміння”: на всю Україну було оголошено, що на Спілку готується напад, а що група письменників, яка, підійшовши до дверей приміщення на Банковій, як звикла підходити упродовж десятків років, опинилася перед замкненими дверима, мало була схожа на “людей з автоматами”, то невдовзі й виникла версія про героїчну оборону Спілки “горсткою (цитую Яворівського з усіма особливостями стилю) депутатів-нашоукраїнців та відважних письменників” від… Романа Коваля, котрий тільки там і був. Не смішно? А чого варта заява в пресі — зі слів Яворівського — про те, що Печерський суд визнав обрання Наталі Околітенко на голову Спілки незаконним — і це в той час коли Наталя Околітенко навіть не встигла одержати повідомлення про те, що такий суд за позовом Володимира П’янова має відбутися!

Як поводиться Яворівський із законністю — зрозуміло. Але чому певна частина тих, у кому народ прагне бачити свою честь і розум, продемонстрували таку культуру ставлення до колег, що й казати соромно? Як взагалі можна було вдаватися до тактики шельмування та “поливання помиями” там, де мав бути тверезий розум, дружня розмова? Щоб відповісти на це питання, проаналізуємо аргументи деяких з прибічників Яворівського, зокрема, наведені в газеті “Голос України” від 11 листопада 2003 року — по “свіжих”, так би мовити слідах.

Наталка Поклад: “Яворівський як керівник Спілки багато помилявся і сам створив цю колізію. Але його попирають люди невеликого таланту…”

Вячеслав Медвідь: “Це — бунт посередностей. У цій каламуті — повна безвідповідальність…” Маю нагоду зауважити, що свою думку про текст Медвідя “Кров по соломі” я виклала в статті “Король голий, або Від чого відлучено сутності”, надрукованій в газеті “Столиця” від 18-24 липня цього року. Якщо я вже така посередність, то чому б пану Медведю мені не заперечити, вдавшись до аргументів, а не до “ярличків”?

А ось уривок із таємничої, бо ж без реквізитів, газети “Спілка”: Марія Матіос: “Багато в чому не поділяючи емоційної тактики керівництва Спілкою Володимиром Яворівським, а також не завжди поділяючи його етичну поведінку щодо колег і своїх попередників, хочу застерегти від можливих організаційних помилок…”

Можна наводити безліч цитат! Степан Колесник навіть “прохіндеєм” назвав Яворівського, а проте…

Схоже, ніхто тим, як Яворівський “працює з інтелігенцією” не задоволений. То звідки ж такі пристрасті? Його не можна “попирати”. А чому так? Чому Яворівському дозволено нехтувати законністю, а інших належить карати за те лиш, що вони замахнулися на абсолютність його влади? Що це таке?

Та не що інше, як сплеск культівського менталітету, який не упав на стіл разом із партійними квитками, і “шило” це вихромилося із “мішка” звичайних проблем переходу — від адміністративно-командної системи до ринкової економіки. Породжена тоталітарним режимом для приборкання письменників “батогом і пряником”, Спілка законсервувалася на тому ж рівні і на тринадцятому році незалежності стала розсадником того специфічного мислення, яке називається тоталітарним.

“Не сотвори собі кумира ні на Небі, ні на Землі” —заповідає Святе Письмо. Кого ж обрали за кумира шановні колеги, навколо кого запрагли об’єднатися? Яскраве ім’я? Та певне! Адже кілька років на телевізійних екранах щовечора з’являвся “нордичний” образ: “… і я, Володимир Яворівський, ніколи не зрадимо вас!” Скільки грошей пішло на “розкрутку” цієї особи, а де тепер ота Демократична партія, яка кувала для всіх “підкову щастя”? Що сталося з Рухом, з Чорнобильським фондом, хто тепер сидить за кермом отих 1600 машин, які Німеччина туди передала разом з гуманітарною допомогою? Та ж кожний крок нашого “видатного діяча” супроводжують такі скандали, що в громадянському суспільстві досить було б одного, щоб це ім’я навіки кануло в небуття. Може, це справді видатний письменник? Але ж і видатним не дозволено те, що відбувається на наших очах… Та прочитайте будь-яке творіння Яворівського — і ви все зрозумієте. “Ланцюгову реакцію”, наприклад, “Марію з полином”, “Вічні Кортеліси” з її лайкою націоналістів чи отой потік самовихваляння й облуди, яким є “Що ми за народ такий?” — і все зрозумієте. Не заперечуймо: Бог дав талант, але через брак моральності Яворівський його спрофанував. Чи дивно, що саме Яворівський розпочав епоху репресій у незалежній Україні? Будемо сподіватися, що на цьому вона і кінчиться.

…Не можу стриматися, щоб не навести ще один аргумент прибічників Яворівського — Петра Осадчука й Вячеслава Медвідя: “Показовим є те, що п. Околітенко не хвилює будинок на Банковій (“Дзеркало тижня”, № 42 від 8 листопада). Можливо, дехто волів би продати не тільки будинок НСПУ, який належить усім письменникам, але й Україну, лиш би вгамувати свої амбіції”. Як Вам це подобається? Хіба не пригадується вулична пісенька радянських часів: “Сегодня парень водку пьет, а завтра планы продает родного, блин, советского завода”?

Тоталітаризм, Павле Архиповичу, тоталітаризм — вірус, який живе в свідомості певної частини нашої інтелігенції, нав’язуючи суспільству свою програму несприймання внутрішньої свободи. Тоталітаризм як готовність ідеологічно обслужити все, чого хоче “вождь”, й кинутись на тих, на кого він вкаже пальцем. Ви ж пам’ятаєте, як колись шельмували “ворогів народу”? Сьогодні у спілці письменників маємо подібне.

Володимир Яворівський розтліває суспільство — ось що найгірше. Він призвичаює його до хронічної облуди, ошуканства, загіпнотизовує потоками демагогії, сіючи навколо себе моральну руїну. Замість звички мислити — мітинговий крик, що піднімає з людських душ жагу руйнації, замість поваги до культури спілкування — одверте хамство. “Геройствуючи” в посланнях до Президента, не можна нехтувати логікою. Письменник, котрий написав десятки романів, повістей, новел, публіцистичних книг, кіносценаріїв має перед керівництвом підприємства, котрий “власноручно не робив ракет”, стільки ж переваг, скільки лісоруб чи працівник легкої промисловості перед письменником — через те, що “власноруч” виготовив папір, яким той письменник користується. Це просто не рядоположні явища! Людині, що претендує на повний суспільний рівень, на жаль, бракує елементарного вміння мислити…

Суспільству необхідна опозиційна преса — але що з нею відбувається під впливом таких, як Яворівський? Адже не хто інший як “Сільські вісті” видрукували у 1997 році серію статей про зловживання цього діяча, зокрема “Слава на чужому горі” Миколи Хрієнка, “Вищий пілотаж політики з’їсти те ж саме” Наталі Околітенко… І що тепер мусять споживати читачі? “…У 1998 році ви кинули проти мене всю кучмівську армаду, яка сфальшувала вибори, і мене відсунули на друге місце…”

Не бореться за правду наша опозиційна преса — вона використовує правду задля власних інтересів, звідки і теперішній її пієтет до Яворівського, ціну якому ми знаємо. А це вже національна трагедія, бо ж така позиція не дає можливості вибрати між порядністю і ошуканством, поміж відповідальністю за слова та вчинки й порожньою демагогією, поміж професіоналізмом і егоцентризмом, який ніколи не буде розумним.

Яворівський любить ховатися за чужу спину. Коли в ефірі радіо “Свобода” він навів Ваші слова про “випадкових людей”, я мовила:

— Оце зразок ставлення до колег по Спілці письменників…

У відповідь прозвучало:

— Це не я, це — Загребельний…

Навіщо Вам таке, Павле Архиповичу? Навіщо Вам, необачно прохопившись про “київських бездарностей”, першим підписувати лист із протестом проти “інспірації” письменницьких зборів по областях? Одне ж з одним не стикується… Навіщо Вам ставати “живим щитом” для морально скомпрометованої людини?

Коли Ваші колеги збиралися виключати Григора Тютюнника за те, що він “перебуває на ідеологічно хибних позиціях”, то Ви запитали:

— Звідки ви збираєтесь його виключати? З літератури?

Відтак, будучи автором шістнадцяти книг, де немає жодного слова, якого б я могла соромитися, бо послідовно відстоювала внутрішню свободу для митців, засвідчую Вам свою глибоку шану й душевну теплоту, підписуючись:

Наталя Околітенко, письменниця, академік Української Академії Наук”.
А Олексій Кононенко, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, У “Флоті України” (№20 (685), 2004 р.) надрукував розлогого листа:
“Володимиру ЯВОРІВСЬКОМУ,

ПИСЬМЕННИКАМ,

ЖУРНАЛІСТАМ
Останнім часом у пресі, в радіоефірі, на телебаченні було поширено стільки вигадок, пліток, неправди стосовно Національної спілки письменників України і подій навколо неї, що диву даюсь. Чи то журналістам не стає часу звернутися до джерел, проаналізувати, чи то роблено спеціально…

З чого все починалось? Мабуть, із того, що самі вибори голови НСПУ в жовтні 2001 року були оборудкою: з кворумом — 1 делегат від 10 письменників (завжди було 1 від 3), з необраними, а дописаними в список делегатів вже після голосування письменниками від Київської організації (серед яких і Володимир Яворівський), непроголосованими поправками та змінами до статуту НСПУ (стенограма протоколу голосування відсутня), з обранням Яворівського лише 84 голосами. Оце все й дало змогу обраному тоді головою НСПУ Володимиру Яворівському (не делегату письменницького з’їзду) кроїти все по-своєму. Тобто, вносити “свої” зміни в статут, обирати “своїх” голів обласних організацій, виводити з президії “опозиціонерів” і вводити “своїх”, “дотиснути” прийняття статуту Дирекції управління майном (ДУМ), яка існує поза статутом НСПУ, але якій передане все майно Спілки.

Володимир Яворівський проводить звітно-виборні збори в областях, при цьому безцеремонно втручається в роботу лічильних комісій, пояснюючи це правом голови НСПУ і народного депутата (право сюзерена?).

В Криму пан Яворівський, не задумуючись, порушує статут НСПУ — та що там статут (!) — готовий навіть спровокувати міжнаціональний конфлікт аби влаштувати все “по-своєму”. Вже існуюча Кримська організація НСПУ не влаштовує Володимира Яворівського (чи в чомусь заважає?). В один день пан голова виписує 64 квитки новоспеченим членам Спілки (порушуючи всі норми статуту) і створює альтернативну організацію — і це всупереч думці членів президії, якою він завжди прикривається! Кримські письменники протестують, звертаються до всіх інстанцій, висловлюють недовіру Яворівському… Марно! “В Криму організацію НСПУ ніколи не очолюватиме українець чи татарин!” — відверто заявляє Володимир Олександрович. А через деякий час взагалі називає кримськотатарських письменників “татароязычными”. Сміх чи образа? Володимире Олександровичу, вони — тюркомовні.

Харків. У письменників відбирають кабінет молодого автора. Ультимативно. Хто? Влада? Ні це теж відбувається з дозволу голови НСПУ.

Київ. Довготривалі вибори-перевибори голови Київської організації НСПУ. Ну, не влаштовує Леонід Череватенко Яворівського. Колючий, виступає проти, за ним чимало київських письменників. Григорій Штонь — не конкурент. Череватенко набирає 214 голосів. Ще ніхто ніколи з письменників не мав такої підтримки. Яворівський лицемірно вітає Череватенка з обранням, а сам готує нові збори. Проходить час і Яворівський оголошує Череватенка нелегітимним, бо протоколи лічильної комісії не затверджені на зборах. Отже, нові збори. Анатолій Погрібний набирає 165 голосів і проголошується головою Київської організації НСПУ. А… протоколи лічильної комісії знову не затверджені на зборах. Та це вже для Яворівського немає ніякого значення. Через водія Череватенку передають, щоб він протягом двох днів “виселився” з кабінету, вночі врізають у двері новий замок, картини відомої художниці Євгенії Янкевич із кабінета викидають у коридор…

“Ми перемогли!” — оголошує Яворівський. Є письменники, які з ним не згодні. І в Києві, і в областях. Утворюється оргкомітет із підготовки та проведення загальних зборів НСПУ. Загальні збори згідно із Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, як і з’їзд чи конференція, є вищим органом професійної творчої спілки. І протягом тижня проводяться такі загальні збори за участю письменників із 21 області. Яворівському висловлюється недовіра, головою обрана Наталя Околітенко. Звичайно, колишній голова Спілки такого не чекав. Він собі думав, що письменники будуть обурюватися, збирати підписи, навіть утворювати альтернативну організацію. Нехай! Це не відволікатиме його від політики і бізнесу. Аж тут…

І приїхав же Яворівський на загальні збори, походив у коридорі, а в зал не зайшов. Злякався, що в очі йому скажуть багато неприємних речей, що голосуватимуть проти нього. А ваші прихильники так чекали, Володимире Олександровичу, що ви зайдете. І Фольварочний, і Рубан, і Степовичка, і Сапа, і Гнатюк. А ви ними прикрилися, як робите це завжди.

Після цього й почалося протистояння. Наступного ж дня Яворівський зачинився в Будинку письменників на Банковій, 2. Наталю Околітенко і ще декількох письменників біля зачинених дверей зустрів такий собі письменник Сапа, щось ультимативно декламував. Журналістка Зоя Завгородня кричала, що до Спілки прийшло “жидівське шобло” — і це поціновано Яворівським, бо вона була удостоєна від Володимира Олександровича лагідного “Зоєнька”. А навіщо було людей, які на той час прийшли на працю до Спілки, виставляти з кабінетів на коридор? Щоб вони не бачили тих, хто прийшов, чи щоб їх не бачили?

Потім у ніч із 2 на 3 листопада відбувається “захоплення Будинку письменників”. 29 Ким і з якою метою – відповісти важко. Зрозуміло одне, що прихильникам Околітенко, так званій опозиції, це не потрібно, не вигідно, якщо вже бути точним. Новообране керівництво НСПУ на чолі з Околітенко наголошує на тому, що буде вирішувати всі питання тільки в правовому полі, без крику і лайки (як це робить “команда” Яворівського).

Захоплення будинку потрібно владі, як стверджує Яворівський? Упевнений, що якби влада хотіла “захопити” престижний будинок, вона б це зробила іншими методами, іншим способом.

Все, що відбулося, вигідно Яворівському. І факти — вперта річ — це підтверджують. Люди — і чимало — журналісти, депутати, “підсобні”, яких покликав Володимир Олександрович, з’їхалися до Будинку письменників протягом години. Готові були, чи що? “Захоплення” ними будинку знімалося на відеокамеру помічником депутата Яворівського (вже протизаконно). Демонстрація фільму відбувалася наступного дня, багато хто бачив, що водії Лебеденко Григорій та Бедя Володимир тримали Романа Коваля 30, а драматург Фольварочний стусав його кулаками і замірявся стільцем. Ніяких слідів погрому в приміщенні не виявлено. Міфічних автоматників придумала чергова тьотя Клава, яку Яворівський охрестив “героїнею України” і яка при народі отримала від Володимира Олександровича 1000 гривень (500 від нього особисто, а 500 від його соратників). Цікаво, це за вигаданих автоматників у камуфляжі? (“Кажуть, троє автоматників…” газета “Хрещатик” від 14 листопада ц.р. — ви їх бачили, панове журналісти, або хоч напишіть, хто каже?) Та й усі, хто брав участь у “штурмі” Спілки премійовані. Лебеденко за символічні гроші придбав мікроавтобус, а Бедя — автомобіль “шкода”. З яких запасів Володимира Олександровича ті авто, хто знає…

Якщо вже нічні події зафіксовані на плівку, і їх бачили близькі до Яворівського письменники, депутати, журналісти, хай би Володимир Олександрович віддав той фільм на телевізію. І стало би зрозумілим, хто захоплював Спілку. Та й боятися Яворівському нічого, бо не він є фігурантом у фільмі, там інші, якими можна прикритися…

Яворівський, знову ж таки, прикриваючись колективним рішенням, виключає з НСПУ кількох письменників, 31 а іншим “заколотникам” дає на роздуми місяць. 32 Кого ж виключив колишній голова? Поета Юрія Каплана.



Юрій Каплан — заслужений працівник культури України, лауреат премій імені К. Симонова, В. Винниченка, міжнародної премії “Дружба”, володар диплома Регензбурзької міжнародної письменницької групи (Німеччина). Був заступником голови Київської організації НСПУ, голова комісії НСПУ з національних літератур і міжнаціональних зв’язків, член приймальної комісії НСПУ, координатор творчого обєднання російських поетів України, президент фестивалів російської поезії України, редактор альманаху поезії “Юрьев День”; автор поетичних збірок “Обжигающий ветер” (1969), “Общая тетрадь” (1990), “Беглый звук” (1992), “Неровный стык тысячелетий” (1995), “Апрельский снегопад” (1997, Регенсбург, Німеччина), “Поля тяготения” (1998), “Вирус любви” (2000), “Ночной сторож” (2002), “Створки моллюска” (Гельзенкірхен, Німеччина, 2003), “Времени рваный ритм” (2002), а також чотирьох книг для дітей: “Анкины игрушки”, “Как Анка в детский сад ходила”, “Тельняшечка”, “Котенок Шульц”; упорядник і редактор поетичних антологій “Відлуння Бабиного Яру” (1991, 2001), “На хресті голодомору” (1993), “Перепустка до зони” (1996), антології сучасної російської поезії України “Киевская Русь” (2003, Мюнхен), антології “Киев. Русская поэзия ХХ век” (2003).

За що виключив? Причина досить проста. У прямому ефірі “Громадського радіо” Юрій Каплан дав цитати з деяких творів Володимира Олександровича і сказав, що той свого часу вихваляв комуністичну партію і паплюжив учасників Національно-визвольного руху на Західній Україні. Яворівський миттю відреагував: “Брехня!” (Про лексику, якою користується Володимир Олександрович, а також його прихильники взагалі треба говорити окремо — все це є в газетах, в ефірі). Володимире Олександровичу, чому ж брехня? Цитую вас, пане Яворівський: “Він (український народ) знає свою історію не з чужих рук, не з уст стецьків, а з власного досвіду… Саме цей досвід допоміг йому зробити вибір своєї долі у двадцятому столітті – піти за комуністами”. І ще, знову ваше: “бандерівські варвари”, “жовтоблакитники з бункерів і криївок”, “кваліфіковані злочинці і яничари”, “зрадники, перевертні, запроданці”, “…наша пам’ять замінована вічною ненавистю до них” (Володимир Яворівський, “Яничари”, Книга 13. Пост імені Ярослава Галана. Памфлети, статті, нариси. Львів. Вид. “Каменяр”, 1984) — це про учасників Національно-визвольного руху, діти та онуки яких обрали вас народним депутатом на Львівщині. Подібні ваші одкровення і в книзі, за яку ви удостоєні Державної премії (“Вічні Кортеліси”). І не цитував би я вас, красномовний пане Володимире, якби ви просто по-людськи сказали: “Було. Писав. Час був такий. Визнаю. Каюсь …” А ви — “брехня”…

То ви Каплана за цю, так би мовити, “брехню” виключили? Чи тому, що він — талановитий поет, а ви — посередній письменник? Ви заперечуєте те, що сказав Василь Стус, а він таки мав рацію: “…Яворівський пише як курка несе яйця, літаючи з Одеси в Хацапетівку…” (В. Стус, лист до дружини, листопад-грудень 1984). Згоден я зі Стусом, бо «Вічні Кортеліси» написані й зібрані на рівні працівника районної бібліотеки, а премійовані вищою нагородою на вимогу часу (чи КПРС?).

А чи перечитали Яворівського (хоч би “Ланцюгову реакцію”, “Вовчу ферму”, збірки оповідань) журналісти “Столичных новостей”, які подають: “…одна из самых ярких фигур в украинском писательском бомонде”? Чи не для них писав у своєму Колимському щоденнику В. Стус: “Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня доба. Талановиті автори мовчать, або займаються бозна-чим…”? Чи не для них писав Олег Чорногуз “Аристократа із Вапнярки”? Не великий то секрет, що цей сатиричний твір про Володимира Яворівського.

Є ще одна річ, яку ви, звичайно ж, заперечуєте. В книзі Володимира Литвина “Політична арена України. Дійові особи та виконавці!” (Київ: Абрис, 1994) подається лист (передрук із газети “Товариш”, № 3 від 21 січня 1993 р.) до голови КДБ СРСР Ю. Андропова, одним із підписантів якого є Володимир Яворівський: “Мы, украинские советские писатели, решительно осуждаем действия так называемых литераторов Светличного, Стуса, Сверстюка, Караванского, братьев Горыней, Мороза, Черновола, Осадчего, математика Л. Плюща, В. Некрасова и др., погрязших в националистическом болоте и не раскаявшихся в своей антисоветской деятельности. Нет и не может быть прощения им, замахнувшимся на самое святое — на социализм, на вековечную дружбу между русским и украинским народами, на чувство семьи единой. Их писания, создаваемые с целью подрыва и ослабления советской власти, будут отброшены народом и историей. Заверяем Вас, что никаким отщепенцам не удастся рассорить нас с ленинизмом, с коммунистической партией, с законом. Украинский народ никогда им этого не простит!”

Далі в тій же книзі: “За повідомленням тижневика “Товариш”, фахівці Інституту судової експертизи Міністерства юстиції України зробили висновок, “що підпис від імені В.Яворівського… виконаний самим Яворівським Володимиром Олександровичем”.

Так, підписували ви того листа, чи ні?

Є ще питання, на яке досі немає відповіді. Свого часу ви, пане Володимире, як пише львівська газета “Поступ” (№ 16, 7-13 лютого 2002 р.) “…захопився порятунком чорнобильців”. Звернемося до газети “Сільські вісті” (№ 28 від 15 березня 1994 р.), де був надрукований документ Служби безпеки України № 14/1509 від 15 червня 1993 р. за підписом заступника голови СБУ: “…У період 1991-92 рр. в Україну надійшла гуманітарна допомога від Міністерства оборони Німеччини в кількості 1600 одиниць транспортних засобів і 69 найменувань військового спорядження. Вся ця техніка була розташована в Закарпатській області на території Закарпатського облагросервісу. Потім ця техніка з ініціативи депутата Яворівського В. О. була розподілена поміж різних організацій і підприємств, 80 відсотків яких відношення до Чорнобиля не мають.

У ході перевірки фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Міжнародної організації “Союз Чорнобиль” виявлено, що МО “Союз Чорнобиль” заснувала 20 комерційних структур, які, не займаючись благодійною діяльністю, використовують податкові пільги й кредитні кошти держави.

Усі матеріали за підсумками перевірки МО “Союз Чорнобиль” та вказаних комерційних структур, після остаточного допрацювання співробітниками КРУ Мінфіну для подальшої оцінки та прийняття рішення будуть направлені до Генеральної прокуратури України”.

Мені здається, що вас, Володимире Олександровичу, дуже точно дехто називає одним з українських олігархів…

А ваша діяльність, пане Яворівський, на чолі ДемПУ? Ось тільки кілька свідчень людей, які з вами тоді працювали. Анатолій Здоровий, голова Харківського Товариства політв’язнів і репресованих: “Комуністичний вишкіл та подвійна мораль компартцековського та літературного номенклатурництва Яворівського в умовах демократії (й фактичної безконтрольності) проявилися безліччю таких дій і вчинків, які завдали непоправної шкоди українському національно-демократичному рухові… Дбаючи про свої кар'єрні справи та політичну й матеріальну годівничку, пан Яворівський готовий піти на все, аби лишитися на плаву…” (газета “Вечірній Київ” від 18 березня 1999 р.). Валерій Кравченко, заступник голови ДемПУ, колишній політв'язень: “Зрада! Цей вирок є результатом діяльності всієї партії впродовж чотирьох років. Зрада! Це зміст діяльності того, кому партія надала найвищу довіру” (газета “Киевские ведомости” від 1 червня 1998 р.).

“Розібравшись” із ДемПУ, Яворівський “взявся” за письменників. Нині опозиціонерів, тих, кого він виключив з НСПУ, називає “бездарами”, “заколотниками”, а його оточення лається: “люди з-під тину”, “камарилья”, “гады последние”, “троглодити” і т. ін.

Хто ж іще серед виключених? Наталія Околітенко.



Наталія Околітенко — письменниця, доктор біологічних наук, академік УАН; працювала редактором видавництва “Радянська школа”, літературним редактором газети “Радянська освіта”, кореспондентом журналу “Україна”; нині працює в журналі “Жінка”. Автор книг “Інтеграл Піфагора”, “Сніжні ягоди”, “Велика річка”, “Місяць активного сонця”, “Найкоротша ніч року”, “Казка про синього птаха”, “Годинник життя”, “Таємниця пентагіри”, “Парадокси професіоналізму”, “Базальтовые острова”, “Крок вікінга”, “На єдиній дорозі”, “Запах острова”, “Що записано в книгу життя”, “Таємниця точки Хе-Гу”, “ИХТ — целительная волна” (останні дві — в співавторстві з академіком Миколою Колбуном), “А ми — не праведники. Не праведники ми”. Автор близько тисячі публіцистичних, науково-популярних та наукових статей в українських та зарубіжних засобах масової інформації. За сукупністю праць обрана академіком Української Академії Наук. Брала участь у розробці теоретичних біоінформаційних зв’язків у природі, що реалізувалося в медичній практиці та створенні нових сільськогосподарських технологій. Остання робота — “Основи системної біології” (у співавторстві з академіком НАН України Дмитром Гродзинським).

Роман Коваль.



Роман Коваль — письменник, журналіст (член Національної спілки журналістів України), редактор газети “Незборима нація”; президент Історичного клубу “Холодний Яр”, автор книг: “Гасла і дійсність” (1990), “Чи можливе україно-російське замирення?” (1991), “З ким і проти кого” (1993), “Про ворогів, союзників і попутників” (1993), “Підстави націократії” (1994), “Філософія українства” (1995), “Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії” (1998), “Отаман святих і страшних” (2000), “Повернення отаманів Гайдамацького краю” (2001), “Трагедія отамана Волинця”(2002) — остання у співавторстві з Костянтином Завальнюком); упорядник, редактор та автор передмов (післямов) 10 книг: “Невольницькі плачі” Зеновія Красівського, “Українські герої” Анатолія Бедрія, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”, “Кость Блакитний, отаман Степової дивізії”, “Записки повстанця” Марка Шляхового, “Медвин в огні історії”, “Українська афористика”, “Рейд у вічність”, “Самостійна Україна” Миколи Міхновського, “Кубанська Україна” та “Кобзарі в моєму житті” Рената Польового; автор понад 700 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори; автор циклу радіопередач “Отамани Гайдамацького краю” (2000–2001); автор сценарію документального фільму “Незгасимий огонь Холодного Яру”; автор циклу радіопередач “Кубанська Україна” (2002-2003).

Оце ті люди “з-під тину”, яких з порушенням статуту виключив з НСПУ Яворівський. Виключених не запросили на засідання, не вислухали пояснень. Так не робили навіть у “старі добрі беріївські часи”. А ще ви дали вказівку, щоб письменників, які виступають проти вас, ваші вірні “побратими” виключали із НСПУ (в Хмельницькій, Одеській областях). Ця помста — репресії, чи агонія, Володимире Олександровичу?

ЗМІ звичайно зацікавлено реагують на події. Газети, радіо, телебачення… І відбувається якась катавасія вигадок, пліток, неправди.

Газета “Без цензури” (7-13 листопада 2003 р.):

Наталка Позняк (кор.): — Ви допускаєте можливість переходу приміщення в інші руки?

В.Яворівський: — А чому б і ні? Адже у “статут”, який було “прийнято” в Пущі-Озерній, внесено пункт, який дозволяє продаж майна НСПУ, чого досі не було за жодного голови спілки…”

Володимире Олександровичу, я не буду користуватися вашою лексикою, скажу так: ВИ ОБМАНЮЄТЕ! Щоб це перевірити, треба лиш взяти до рук прийнятий на загальних зборах 29 жовтня Статут НСПУ. Якраз є два примірники, для вас і для журналістки. Немає там того пункту. А от у “вашому статуті”, пане колишній голово НСПУ, такий пункт є. Цитую: “4.10 Голова НСПУ …підписує разом із головою правління Літфонду НСПУ після відповідного рішення ради НСПУ документи про відчуження нерухомого майна Спілки”.

Щоб вже не повертатися до “вашого статуту”, пане Володимире, подаю ще одну цитату з нього: “4.10 Голова НСПУ має право відмінити або призупинити рішення загальних зборів та інших органів управління, посадових осіб, організацій НСПУ та у разі порушення ними чинного законодавства, Статуту НСПУ, статутів і положень організацій та структурних підрозділів Спілки”.

Хто ще в Україні має такі повноваження, які вписані у “ваш статут”?

Ще цитата з тієї ж газети “Без цензури”: “В. Яворівський: — У мене на руках ухвала Печерського районного суду, де чорним по білому написано: “…накласти заборону на реєстрацію протоколу та рішення зборів Національної спілки письменників України від 29.10. 2003 року”.

По-перше, ви навіть не помітили, Володимире Олександровичу, як цією ухвалою Печерський районний суд таки визнав, що збори НСПУ відбулися.

По-друге, ухвала суду була про те, що позовна заява, яку ви організували від імені письменника П’янова, прийнята до провадження. Бо ж судове засідання було призначене на 17 листопада, що засвідчує письмовий виклик до суду, який отримала Наталка Околітенко.

По-третє, судове засідання не відбулося, бо пані суддя, яка написала ухвалу, є родичкою письменника Віля Гримича, — у даному випадку навіть прийняття нею справи до розгляду є незаконним.

Ну що ж це, знову неправда? Навіщо? Ви ж, пане Володимире, мали справу з судами і маєте нині. Рекомендую: кажіть і пишіть правду. Правду про те, що в кінці минулого року ви на парламентських слуханнях обмовили письменника Миколу Дмитренка (після цього прислали йому вітання з ювілеєм: “Побратиме!..”). Дмитренко подав на вас до суду за наклеп, але ні ви, ні ваш адвокат на судове засідання 20 жовтня ц.р. не прийшли. А прийдете 25 листопада? Чи боїтеся, що суд визнає вас наклепником?

До речі, один суд ви вже програли газеті “Киевские ведомости” про “захист честі, достоїнства та ділової репутації Т. Г. Шевченка”. Суд відмовив вам у тому, що члени НСПУ є “спадкоємцями творчості Т. Г. Шевченка”. А може, це був найголовніший суд, Володимире Олександровичу, і його треба було виграти будь-якою ціною?

Зараз ви збираєтеся подавати до суду на Околітенко, на Коваля, на міліцію, на газету “Молода Галичина”, на газету “Літературна Україна” і її працівників… На газету, якій ви особисто перекрили фінансування, ввели в борги. Головний редактор “Літературної України”, відомий журналіст Василь Плющ відійшов у небуття, не витримав тих негараздів. А ви і ваше оточення продовжуєте тиск на газету, на її працівників. Чи не через те, що письменницька громада, родина Василя Васильовича Плюща, журналісти “Літературної України” відмовили вам у виступі на церемонії прощання з Василем Плющем?.. (Як у вас та у Василя Фольварочного взагалі вистачило совісті прийти на церемонію прощання?) Якби така ганьба — не дай Боже! — трапилася б зі мною, я би з того ж дня на очі людям не показувався… А ви? Збираєтесь повернути борг “Літературній Україні”? Почали повертати? В доларах? Чи не пізно?..

Украинская Инвестиционная Газета”, 11 ноября 2003 года, № 45: “Дина Пархомчук (кор.): — В чём суть сегодняшнего конфликта в борьбе за имущество НСПУ?

В. Яворивский: — Наши оппоненты стремятся стать правопреемниками имущества союза писателей. Уже ходят разговоры о возможности продажи его с аукциона. Да и дом союза писателей, бывшее имение Игнатьевых, приглянулось многим”.

Володимире Олександровичу, до цього вашого інтерв’ю ніхто не чув про можливість продажу Будинку письменників з аукціону. А тепер, як ви кажете “…уже ходят разговоры”. То ким же вони, ті “разговоры”, спровоковані?

До речі в інтерв'ю газеті “Сегодня” (5 листопада ц. р.) 33 Володимир Яворівський каже: “Имущество Союза писателей на сегодняшний день запущено и убого”, на радіо “Свобода” він же: “Та скільки там того майна, дві кімнатки”.

В “Газете по-киевски” (13-19 ноября 2003 г., № 43): “…место расположения особняка — одно из наиболее “крутых” в Киеве. Здесь квадратный метр площади может стоить от 3 до 4,5 тысячи долларов. Что касается стоимости земли… то здесь одна сотка наверняка будет стоить все 20 000 долларов, а может, и больше…” Там же: “Если дом на Банковой, 2 относится к категории государственных памятников архитектуры, то продать его практически нереально, если действовать в соответствии с законом (Павел Ткач, ведущий специалист-оценщик консалтинговой компании “Самсон”)”.

Отож, пане Володимире, майно є, безцінне, і продати його — зась! Навіщо про це взагалі говорити? Краще, все-таки, розказати про орендовані площі майна НСПУ. Їх багато (площ), а інформації про використання коштів мало.

Цікавим є один з останніх номерів газети “Вечірні вісті” (№ 175 від 19 листопада). Володимир Яворівський на питання чи хоч щось він украв з майна українських письменників, відповідає, що взяв стос паперу, та ще: “…“краду” у НСПУ бензин”. Володимире Олександровичу, а кімнату № 10 Будинку письменників, яку ви використовуєте як депутатський офіс, хоч всі знають, що ви депутат від Львівської області? Управління справами Апарату Верховної Ради України інформує: “…угода між Апаратом Верховної Ради України та Національною Спілкою письменників України про оренду кімнати № 10 в офісі НСПУ по вул. Банковій, 2 не укладалася” (№ 15/24-1445 від 15 липня 2003 р.). Такий собі безкоштовний офіс на Банковій для помічників депутата Яворівського. А молодим письменникам колишній голова спілки відмовив — немає кімнат, шукайте в іншому місці.

В цьому ж номері “ВВ” Володимир Яворівський каже: “…документы о наших правах на здание (а также на прочую недвижимость) я сейчас на всякий случай надёжно спрятал”. Володимире Олександровичу, цього за законом робити не можна, бо це може бути потрактовано як крадіжка. Та й знаєте, а раптом хтось із письменників подумає чи скаже, що Яворівський, наприклад, майнові документи приховує, щоб потім довести будинки творчості до банкрутства? Треба буде ті документи перевіряти, а ви їх сховали так, що самі не знайдете. Всяке ж буває…

Зараз ви, пане Володимире, перебираєте той конструктив, з яким виступають “опозиціонери”. Зараз він вам потрібен, щоб прихилити до себе письменників. А раніше? Коли я вас запитував, чому не лобіюють письменники-депутати питання про пенсійне забезпечення письменників (щоб письменницькі пенсії були на рівні пенсій журналістів та науковців), чому цим питанням не займається президія НСПУ, ви при загалі весело відповідали: “Не час. Ось через рік візьмемо владу, і тоді все вирішимо…” Рік ще не минув, а потреба в позитивному іміджі виникла вже, тому все, що проголошують опозиційні вам письменники, ви берете на озброєння: і вирішення соціальних питань, і проблеми книговидання, і експлуатацію письменницького майна. Ви проголошуєте. А чи будете це робити… Маю великий сумнів.

А наостанок, пане Володимире, нагадаю вам і читачам кілька цитат із ваших колег письменників:

“У Володимира Олександровича є одна цікава риса — розвалювати усе, за що він береться”. Станіслав Стеценко (Черкаси).

“Обласній спілці театральних діячів регулярно надходять кошти із Києва, а письменникам — ні. Чому письменники досі ходять у пасинках?” Станіслав Жуковський (Донецьк).

“Непорядність завжди викликає огидливе ставлення до особи, яка є носієм цієї негативної риси. Яворівський привніс в літературу політику, а з нею розбрат і зневіру. Часом здається, що він свідомо розвалює спілку письменників”. Валерій Митрохін (Крим).

“Спілка сьогодні у вкрай тяжкому становищі. Фактично вона на грані загибелі”. Станіслав Реп’ях (Чернігів).

“Є голова НСПУ. Не залежить, як і хто до нього ставиться. Як на мене, це абсолютний “прохіндєй”, я в опозиції до нього давно, однак він голова”. Степан Колесник, який очолював Київську організацію НСПУ до Леоніда Череватенка.

“Всевладдя центрального керівництва і безправ’я обласних організацій створило можливість діяти безвідповідально”. Віктор Тимченко (Харків).

“Володимиру Олександровичу вже давно треба визначитися, чим займатися — політикою чи літературою. І чесно сказати про це”. Олександр Гунько (Нова Каховка).

“Вибух, панове-товариші, стався, і мав він статися обов’язково. Зокрема й через глухі перегородки, які між Києвом і областями набудував В. Яворівський. Через цинічну жадібність центру…” Микола Костенко (Полтава).

А на закінчення Марія Матіос (Київ): “На совісті Спілки письменників — чимало ганебних сторінок гонитв і ловитв совісних і різних інших душ…”

Це — пересторога”.


4. ЗЇЗД
Цьому заходу передувало декілька подій. Після того, як я отримав від В. Яворівського запрошення на IV позачерговий з’їзд письменників, надійшов телефонний дзвінок з Києва, від поета та перекладача М. Мірошниченка.

— Скільки кримчан приїде на з’їзд? — поцікавився він.

— Жодний письменник не братиме участь…

— Чому?


— Хто нас обирав делегатами?

— Але ж з’їдуться всі письменники України! Та й буде ставитись питання про нового голову НСПУ…

— З’їзд збирає Яворівський?

— Так.


— Тоді це запрошення не до мене.

— Ну добре, а письменники Криму?..

— Письменники нашої організації вже визначились. Але хто має бажання, можливість поїхати до Києва у особистих справах, — заперечень немає.

— Валерію, ти не правий. Спілка має бути єдиною. І кримські татари, і українці…

— Он як ти заспівав! Ти добре знаєш, що саме Яворівський намагався знищити нашу організацію, розпорошити письменників, купити їх за посади в іншій, проросійській організації. Не вдалося: лише два чоловіка пішли від нас. Натомість ми здобули свободу від диктату Яворівського. Повір мені, повернення назад не буде. І якщо тебе Яворівський уповноважив вести переговори з кримчанами, — забудь мій номер телефону.

— Це твоє остаточне слово?

— Так.

Більше мені Мірошниченко не телефонував. Але іншим моїм колегам він докучав декілька днів. Видно, Яворівський поставив перед ним чітке завдання: “Кримськотатарські письменники мають бути на з’їзді”. Пізніше на цю ситуацію Шакір Селімов відреагував так: “Хто тільки не розігрував кримськотатарську карту? Сьогодні це намагається зробити Яворівський…”



Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України готувало до друку антологію кримськотатарською прози. Твори мали подаватися двома мовами — кримськотатарською та українською. Юнус Кандимов, як один з упорядників антології, саме у лютому 2004 р. мав завезти твори до Києва. За звичай, на період творчих відряджень він зупинявся у М. Мірошниченка. І той, зустрівши його на залізничному вокзалі, потягнув Ю. Кандимова на з’їзд.


Каталог: files -> content
content -> Програма курсу "Інформатика" для основної школи
content -> Інформація інформацію про стан малих та середніх підприємств (мсп) в Україні можна знайти у звіті «Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів Київ 2004 Фізика
content -> 12-річна школа Фізична культура
content -> Лідія савченко випереджаючи час
content -> Програма /рівень стандарту/ для учнів 7-11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Доповідь VI соціальний діалог


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка