Імені В. Г. Короленка



Сторінка15/18
Дата конвертації14.03.2017
Розмір1.61 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
    Навігація по даній сторінці:
  • Summary

Література





  1. Грудова Н. Творчий потенціал соціокультурного компоненту процесу вивчення іноземної мови // Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів: Збірник матеріалів другої Всеукраїнської науково-практичної конференції (17–18 жовтня 2001 р.) – Вінниця, 2001. – С. 170 –175.

  2. Лещенко М.П. Щастя дитини – єдине дійсне щастя на землі: До проблем педагогічної майстерності. – К., 2003. – 304 с.

  3. Рудич О.О. Навчально-тематичний план і програма спецкурсу: “Педагогічні технології використання сучасної дитячої англомовної літератури у процесі навчання молодших школярів”. Для вищих педагогічних закладів освіти. – К., 2003. – 64 с.

4. Рудич О.О. Підготовка майбутніх учителів початкових класів до використання сучасної англомовної дитячої літератури // Дис. канд. пед. наук, 13.00.04/Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2005. – 229 с.

Summary


The article is devoted to the problem of dictionary using while English teaching. The author speaks about the necessity of alaboration of pedagogical technologies, directed in to the training of capecity of dictionary using while modern English literature reading.

Key words: modern English literature for children, encouraging the interest in reading, pedagogical technology, teaching – breeding process.
Юлія Федоренко

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ЯК ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ


У статті розглядається соціокультурний компонент професійної підготовки вчителя англійської мови як складник комунікативної компетенції.

Ключові слова: компетенція, комунікативна компетенція, соціокультурна компетенція.
Зростання політико-економічних зв'язків і контактів між державами позначилося на всіх сферах суспільства і, передусім, на культурі й освіті. Однією з відмінних рис сучасного періоду є підвищена увага до іноземної мови на всіх рівнях світової освітньої системи. Сучасний фахівець повинен активно володіти хоча б однією іноземною мовою як засобом спілкування. Крім того, іноземна мова є обов'язковим елементом професійної підготовки фахівця, загальнокультурного розвитку особистості. Сучасний рівень розвитку міжнародних зв’язків слугує передумовою для активізації знань про культурні особливості країн і народів, мова яких вивчається. Зовнішня та внутрішня політика України, її стратегічний курс на поглиблену демократизацію всіх сфер життя і приєднання до європейської та світової спільноти ставлять нові цілі та завдання перед освітянами в галузі навчання іноземних мов. Одним із завдань українських педагогів, психологів та лінгвістів є створення найефективніших методів навчання мов із чітко вираженою комунікативною спрямованістю, яка протягом останніх десятиліть перебуває в центрі уваги педагогічної та методичної науки. Комунікація залишається головною метою, навіть якщо умови викладання та недостатній фаховий рівень викладачів гальмують її досягнення або перешкоджають цьому.

Основними компетенціями, яких потребує сучасне життя, є політичні і соціальні. Лінгводидактичні, педагогічні, психологічні та інші наукові напрямки акцентують увагу на необхідності формування соціальної компетенції. Це поняття слід розглядати та аналізувати інтеграційно, адже виявляється вона в міждисциплінарності знань та здібностей і тісному взаємозв’язку з іншими видами компетенцій: комунікативною, інтелектуальною та інтеркультурною.



Комунікативну компетенцію визначаємо як гармонійне поєднання таких компетенцій: мовної, мовленнєвої, соціокультурної та соціолінгвістичної, стратегічної та дискурсивної. Розглянемо соціокультурний (sociocultural) та соціолінгвістичний (sociolinguistic) компоненти визначеного поняття. Тож, соціокультурна та соціолонгвістична компетенція – це знання, уміння використовувати у спілкуванні та пізнанні іншомовні соціокультурні й соціолінгвістичні реалії. У свою чергу у соціокультурної компетенції можна виокремити країнознавчу компетенцію, тобто знання про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, традицій) та лінгвокраїнознавчу компетенцію. Остання передбачає володіння студентами особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування. Іншими словами, це передбачає сформованість у майбутніх учителів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, „що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носій мови, і досягти у такий спосіб повноцінної комунікації” [2, с.47].

Кожна людина мимовільно проектує свої мовні стереотипи і мовленнєву поведінку на тих, із ким їй доводиться спілкуватися, незалежно від їхньої культурної, соціальної, етнічної, релігійної або якої іншої відмінності. Часто це відбувається через те, що загальнолюдські норми і цінності ніби перебільшуються, а національні та соціальні зменшуються. Особливо яскраво це виявляється в мовленнєвому спілкуванні, де лінгвокультурний бар'єр може бути не тільки перешкодою в процесі комунікації, але й призводити до так званих "комунікативних невдач".

Швидке зростання міжнародних зв'язків визначило необхідність вивчення проблем навчання іноземної мови широким колом фахівців для розв’язання своїх професійних завдань. У зв'язку з розширенням міжкультурних професійних контактів зростає потреба суспільства у фахівцях різного профілю, що добре знають іноземну мову. Проте опанування іншомовним кодом, що уможливлює успішно здійснювати міжкультурно-професійну взаємодію, передбачає оволодіння і професійно-значущими концептами іншофонової культури, що визначають специфіку суспільної і ділової поведінки, яка детермінується впливом історичних традицій і звичаїв, стилю життя і под. Лінгвосоціопсихологічні й культурологічні знання про іншомовний соціум, що створюють широкий контекст міжкультурного спілкування, формують перцептивну готовність до ефективного міжкультурного спілкування і, отже, до міжнародної професійної співпраці.

Зумовлене соціальним замовленням суспільства іншомовне спілкування є однією з найзначущих складових змісту навчання фахівців. Навчальний курс іноземної мови покликаний носити комунікативний характер. Лінгвістичну основу комунікативно-діяльнісного підходу складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність (природність комунікації). У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізовуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях.

Виявлення і уточнення змісту комунікативного навчання стає можливим у результаті проведення досліджень, предметом яких стають лінгвістичні, соціолінгвістичні, культурологічні особливості мовленнєвої поведінки іншомовних партнерів, моделювання ними мовленнєвої співпраці в професіонально значущих ситуаціях, що зумовлює формування у студентів разом з мовною також і комунікативної компетенції. Соціально-історична мінливість успішності комунікації ще раз підтверджує необхідність постійної дослідницької роботи в галузі теорії та технології комунікації. Розширення можливості дивитися оригінальне телебачення, спілкуватися у всесвітній мережі Internet викликає необхідність оновлення підходів до навчання, використання нових методів, форм роботи, новітніх технологій у навчанні мови, її якісно нового рівня викладання, знань предмета, його постійне вдосконалення. Хоча комунікативна спрямованість навчання і перебуває у центрі уваги педагогічної та методичної науки, у реальному процесі навчання комунікативна спрямованість здійснюється недостатньо. Заучування мовленнєвих зразків не гарантує можливості їхнього адекватного використання у процесі спілкування.

Реалізація комунікативного підходу в навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом здійснення іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування спрямоване на їхнє практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями та навичками говоріння, аудіювання, читання і письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальну діяльність потрібно організувати таким чином, щоб майбутні фахівці виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для виконання комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування. З позицій комунікативного підходу процес навчання іноземної мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю збігатися з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в закладах освіти відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами, як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка співучасників процесу й предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби соціуму. Не слід забувати про те, що для того, щоб сформувати комунікативну компетенцію поза мовним середовищем, недостатньо заповнити заняття умовно-комунікативними та комунікативними вправами, які дають змогу розв’язати комунікативні завдання. Важливо надати можливість мислити, вирішувати проблеми, міркувати над можливими способами вирішення цих проблем з тим, щоб ті, хто навчаються акцентували увагу на змісті свого висловлювання, щоб у центрі уваги була думка, а мова – формувала та формулювала ці думки.

Останніми роками сфера спілкування значно ускладнилася, широке розповсюдження і розвиток отримали економічна, управлінська, комерційна, правова галузі професійної діяльності, що зумовлює необхідність оволодіння майбутніми фахівцями навиками професійної культури як значущим компонентом професійної міжкультурної комунікації. Змінилася під впливом часу специфіка соціальної взаємодії в міжкультурному плані, виявила нові компоненти змісту навчання, а саме засвоєння нових професійних "ролей", що допомагають спілкуватися з представниками іншої мовно-культурної спільноти.

У лінгвосоціологічних дослідженнях людина зі всіма її соціокультурними, психологічними, лінгвістичними характеристиками стала організуючим центром інформаційно-змістового простору. Взаємодія членів соціуму передбачає не тільки інформаційний обмін у різних сферах комунікації, передусім у професійній, але й міжособистісне спілкування, характер якого визначається комунікативними намірами партнерів і стратегіями їхнього досягнення (співпраця, суперництво, конфлікт і т.ін.), що детермінуються соціопсихологічними і культурологічними особливостями відповідних соціумів.

До недавнього часу дослідження проблем професійної компетенції торкалося переважно її лексико-стилістичного аспекту, але не було пов'язано з аналізом когнітивних аспектів організації професійної комунікації, яким може бути, зокрема, розробка і створення системи умов, що конституюють ситуації співпраці з виявленням у них загальних, структурних компонентів, залученням у це коло знань та уявлень про комунікантів, про середовище спілкування з метою прогнозування їхньої реакції і поведінки, передбачення розвитку подій і вибору комунікативних стратегій.

Вивчення стратегій комунікативної поведінки представників англомовного соціуму, їхніх лінгвосоціологічних і культурологічних особливостей сприяють залученню "неносіїв" мови до концептуальної системи, картини світобачення, ціннісних орієнтирів носіїв іноземної мови, зменшення міжкультурної дистанції, виховання їх готовності пристосовуватися до культури іншого народу, іншого соціокультурного контексту взаємодії й дії з метою обрання оптимальної стратегії співпраці іноземною мовою.

Успішна міжкультурна професійна взаємодія членів соціумів означає адекватну комунікативну поведінку в процесі взаємопізнання, взаєморозуміння, встановлення взаємин професійної співпраці, а отже, передбачає разом з достатньо високим рівнем володіння іноземною мовою, уміння адекватно інтерпретувати і приймати соціокультурне різноманіття партнерів комунікації для розв'язання практичних завдань.

Тому необхідно навчити майбутніх фахівців комунікативно-орієнтованому володінню іноземною мовою в професійно-значущих ситуаціях міжкультурного спілкування.

Під комунікативними уміннями і навичками розуміємо, разом з мовними, здатність майбутніх фахівців до урахування соціокультурної специфіки представника іншого соціуму і передачі інформації професійного характеру іноземною мовою. Комунікацію розглядаємо як мовленнєва діяльність, у якій стратегія досягнення комунікативного наміру є, з одного боку, когнітивною дією, детермінованою фоновими знаннями, а з іншого – комунікативною, оскільки знаходячи втілення в мовних формах, спрямована на досягнення комунікативно значущого результату в процесі спілкування.

Потреба нашої країни у фахівцях, що володіють іноземним кодом, особливо зросла в останні роки у зв'язку з розвитком міжнародних контактів, освоєнням нових технологій, інтенсифікацією професійної діяльності в тісному контакті із зарубіжними фахівцями. Головною метою курсу іноземної мови у вищому навчальному закладі була і залишається "навчити студентів практичного володіння мовою". Проте в нових економічних умовах значно змінилася суть поняття "практичне володіння". Сюди входить не тільки мова конкретної спеціальності, а головне – уміння її диференційовано застосовувати у варійованих ситуаціях спілкування, знання культурологічного аспекту.

У навчальному курсі повинне висвітлюватися широке коло проблем, що стосується національної культури, традицій, етикету, специфіки мови. Відмінності в соціолінгвістичних моделях можуть призвести до непорозуміння і навіть мати більш серйозні наслідки. Граматичні або фонетичні помилки в мові свідчать лише про те, що людина недостатньо добре володіє іноземною мовою. У свою чергу, соціолінгвістичні та соціокультурні помилки викликають певні почуття й емоції у комунікантів (здивування, обурення, образу, недовір'я та ін.).

Навчальна програма з англійської мови передбачає діяльнісний підхід, що ґрунтується на розумінні мови як засобу спілкування в певній ситуації, у певному контексті, з певним комунікативним завданням, тобто мовленнєва діяльність здійснюється в широкому соціальному контексті. В основі опанування мовою лежать такі компетенції: загальна компетенція, що являє собою суму знань, умінь і навичок, які дозволяють здійснювати мовленнєві дії; комунікативна компетенція, що реалізує дію з використанням певних мовних та мовленнєвих засобів та її складові, як-от: соціокультурна та соціолінгвістична; дискурсивна та стратегічна. Особливе місце в умовах взаємодії виокремлених складових займає соціолінгвістичний компонент, що є зв'язуючою ланкою між комунікативною та іншими видами компетенцій, підкреслюючи тим самим важливість культурної складової для комунікативної компетенції.

У зв'язку з орієнтованістю на соціальні норми (правила гарного тону, норми спілкування між представниками різних поколінь, статі, суспільних груп) соціолінгвістичний компонент здійснює значний вплив на мовленнєве оформлення спілкування між представниками різних культур. Соціолінгвістичний компонент комунікативної компетенції має відношення до мовного та мовленнєвого аспекту соціокультурної компетенції. Соціолінгвістична компетенція стосовно діалекту й акценту включає здатність розпізнавати мовні особливості соціальних прошарків, місця їх проживання, походження, роду занять. Такі особливості зустрічаються на рівні лексики, граматики, фонетики, манери говорити, паралінгвістики, мови рухів тіла.

Одна з особливостей комунікативно-спрямованого професійного навчання іноземної мови є поєднання лінгвістичної компетенції (засвоєння мовних норм) і спілкування (інтерактивної компетенції) як основного виду діяльності в моделі "людина – людина". Навчання міжкультурного професійного спілкування передбачає засвоєння професійних і лінгвосоціокультурних концептів "іншомовної спільноти" [2, с.39].

Аналіз багатолітнього досвіду викладання англійської мови у вищому навчальному закладі переконливо доводить, що залучення майбутніх фахівців до професійних фрагментів англомовної картини світу суттєво обмежено відсутністю в їхній картині світу багатьох стереотипних ситуацій спілкування, дискурсивних стратегій, професійних концептів, властивих соціуму країни мови, якої вивчається. Багато труднощів у навчанні іноземної мови викликають такі ситуації професійного спілкування, як встановлення особистих контактів, написання ділових листів, бесіди по телефону, проведення зустрічей і переговорів і т.ін.; носії рідної мови мають обмежені знання стратегій комунікативної взаємодії у вищеназваних ситуаціях. Така обставина примушує звернути особливу увагу на засвоєння студентами ситуацій професійного спілкування, на розвиток навичок адекватного орієнтування в тих соціальних і професійних сферах, в яких знаходяться носії іншої культури.

Предметом пізнавальної діяльності студентів, що вивчають іноземну мову, повинні стати типові ситуації, що виникають у діловому спілкуванні в англомовному соціумі, їх структура та дія. Шляхом формування професійної інтерактивної компетенції, пізнання світу професійного спілкування і його правил, розвитку навичок ідентифікації і створення мовних моделей різноманітних ситуацій ділової співпраці є навчання стратегій професійного комунікативного впливу на партнера. Досягається це шляхом моделювання в навчальному процесі ситуацій професійної співпраці, в яких іноземна мова слугує інструментом соціальної взаємодії особистості і професійного колективу, в ньому відображаються всі зміни соціокультурних чинників, що впливають на ієрархію цінностей у світосприйнятті особистості, її менталітету, тощо. Йдеться не тільки про спеціальне, професійно-орієнтоване навчання, але й передусім про навчання спеціальних мовних моделей, корекції професійного дискурсу, реалізації стратегій комунікативної взаємодії в різноманітних ситуаціях, спрямованих на досягнення цілей у розв'язанні практичних завдань. Завершує формування професійної інтерактивної компетенції у іншомовної особистості ознайомлення з міжкультурними особливостями поведінки представників мовного соціуму в ділових ситуаціях.

Таким чином, професійна інтерактивна компетенція представляє собою складне лінгвопсихологічне явище, обумовлене реалізацією наявних і прихованих стратегій співучасників комунікації. Соціолінгвістичний та соціокультурний аспект формування професійної комунікативної компетенції пов'язаний перш за все з моделюванням мовленнєво-комунікативної діяльності у навчальному процесі і розв'язанням ряду соціолінгвістичних і дидактичних завдань. Оскільки ці обидва аспекти тісно пов'язані між собою і в реальній моделі професійної комунікації йдуть паралельно у формуванні мовленнєвої особистості, то успішне навчання професійного дискурсу у вищих навчальних закладах може бути забезпечене тільки з урахуванням як соціолінгвістичних, соціокультурних так і дидактичних чинників.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка