Імені В. Г. Короленка



Сторінка2/18
Дата конвертації14.03.2017
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

ЛІТЕРАТУРА





  1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К., 1993. – 336 с.

  2. Беляева Т.М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском языке. – М., 1979. – 184 с.

  3. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови. – К., 2004. – 398 с.

  4. Даниленко В.П. Имена существительные (нарицательные) как производящие основы современного словообразования // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. – М., 1964. – С. 63–76.

  5. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. – Донецьк, 1996. – 437 с.

  6. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. – К., 1984. – 251 с.

  7. Клименко Н.Ф., Скибицька Н.В. Словотвірні можливості англіцизмів у сучасній українській мові // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті. – Чернівці, 1996. – С. 72–79.

  8. Стишов О.А. Глобалізаційні процеси в сучасному українському словотворі // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. проф. В. О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 2004. – Вип. 21. – С. 15–24.

  9. Фурса В.М. Словотвірний потенціал невідмінюваних слів // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. проф. В. О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 16. –С. 254–361.

  10. Фурса В.М. Семантико-граматичне та словотвірне освоєння невідмінюваних імен – К., 2005. – 252 с.


SUMMARY

The specific of the word-building behavior of group of borrowing nouns is revealed. The mail linguistic and non- linguistic factors that influence the derivational potential of this words are determined.



Key words: word-building paradigm, derivational potential, lexico-semantic group.
Олександра Халчанська

Релятивна функція похідних прийменникІВ
У статті розглядається формування нового категорійного значення релятивності в похідних прийменниках, умови функціонування вторинних прийменників.

Ключові слова: категорійне значення, похідні прийменники, релятивне значення, комунікативна одиниця.
Як відомо, усі процеси і явища, які перебувають у певних зв’язках (просторових, часових, причинових, наслідкових тощо) і відношеннях між собою, представлені в мовній дійсності лінгвістичними фактами.

Засоби вираження зв’язків між фактами реальної дійсності різноманітні. Важлива роль серед них належить як прийменниковим, так і безприйменниковим конструкціям. Безумовно, роль прийменників у вираженні релятивного значення ширша, ніж функції самих лише відмінкових форм.

Функції прийменників і відмінкових форм у мові співвідносні: ті й ті виражають відношення іменника до інших слів у реченні, але відмінки роблять це набагато загальніше, ніж прийменники [5, с.4]. Ширша роль прийменників зумовлюється й тим, що вони переважають над відмінковими формами. У сучасній українській мові зберігається можливість розвитку нових прийменників, тим часом як творення нових відмінків для слов’янських мов припинилось ще за існування індоєвропейської прамови.

Прийменники набагато конкретніше виражають певні значення, ніж безприйменникові форми, а отже, стилістично гнучкіші і семантично багатші. Вони є основним засобом оформлення синтаксичного зв’язку іменних частин мови з іншими словами в реченні. При цьому прийменник посилює значення відмінкової форми, спеціалізує її. Цим і зумовлений той факт, що з удосконаленням граматичної структури мови численні безприйменникові конструкції заступалися прийменниковими.

Прийменник був предметом розгляду таких учених, як А.С. Колодяжний, О.С. Мельничук, Т.П. Ломтєв, З.І. Іваненко, Д.Х. Баранник, А.М. Мухін, І.К. Кучеренко. У результаті їх наукових зусиль з’ясовано питання про взаємозалежність і взаємозв’язок прийменника і відмінка, розглянуто систему граматичних відношень, що виражаються за допомогою прийменників, визначені основні джерела поповнення складу прийменників.

Похідні прийменники, чисельність яких особливо зросла в останнє півстоліття, активно функціонують у сучасній українській мові, зокрема в її писемній формі. Учені вважають, що пояснюється це успіхами пізнавальної діяльності мовців, намаганням віднайти найбільш адекватні засоби передачі різноманітних відношень. Так, активне використання похідних прийменників зумовлене необхідністю вираження різних спеціалізованих відтінків одного значення. Наприклад, вираженню причиново-наслідкових відношень допомагає похідний прийменник завдяки, причиново-цільових - в ім’я, в інтересах, результативної причини – внаслідок, взаємопов’язаніcть подій найвиразніше передає прийменник у зв’язку з. Наприклад:…Завдяки здатності до самоформування індивід вже не є пасивним об’єктом ,… на шляху до знань внаслідок чого ми маємо парадоксальний феномен .У зв’язку з тим ... не може йтися про демонтаж пам’ятника (”Вечірня Полтава”).

Значеннєві відтінки у вивідних прийменниках виникають завдяки використанню повнозначних частин мови, у семантиці яких закладені ознаки простору, часу, причини, наслідку чи мотиву.

Зміна категорійного значення і закріплення релятивного пов’язане з розвитком незвичайних смислових і синтаксичних зв’язків з іншими словами, закріплення за даним словом певного місця (обов’язкова препозиція). Процес цей інтенсивно розвивається у 18-19 ст., особливо в 19, коли набувають поширення ділові стилі мови – офіційний, юридичний, дипломатичний, науково-технічний, публіцистичний.

Категорійне значення релятивності реалізується як "внутрішнья форма прийменника", якій властива функція певного відношення – просторового, часового, причинового, означального тощо. Предмет, названий іменником, є тим об'єктом, що виявляє релятивність, а носієм граматичної реалізації відношень виступає прийменник. Через те без іменника він не може бути функціональною одиницею.

Значення релятивності включає можливість ізольованого вживання прийменника, не дозволяє йому бути самостійною комунікативною одиницею, вимагаючи поєднання з іменем. Лише в такому вияві реалізується значення прийменника, і він стає інформативно значущим, повідомляє про певне відношення до дійсності певного факту, названого субстантивом. На цій основі у мові виробилась особливість поєднання прийменника з іменем як обов'язкова закономірність його функціонування. Це дає змогу сприймати предмети у взаємозв'язках, установлюючи характер і тип зв’язку. Отже, сполучення прийменника з іменником є тим найпростішим, наймінімальним контекстом, у якому виявляється значення прийменника, що свідчить про його залежний зв'язок.

Категорійне значення змушує прийменник бути показником синтаксичної підпорядкованості іменника іншим словом, тобто виступати в ролі формального елемента у синтаксичному зв'язку. Безперечно, прийменник виконує й організуючу функцію. Зв'язок прийменника з іншим словом – це не лише формальна, а й значеннєва структурна одиниця, у створенні якої буре участь і прийменник. Наприклад: Стоятиме він, згідно з концепцією про реконструкцію та розбудову заповідника “ Поле Полтавської битви”, поряд зі ще однією новобудовою. І навпроти пам’ятника Петру 1 (“Вечірня Полтава”). Це підтверджує думку про те, що інформативна вагомість прийменника незаперечна, а І.К. Кучеренко навіть доводить, що прийменникові властиве лексичне значення.

Вивідні прийменники, незважаючи на походження та ті повнозначні слова, що входять до їхньго складу, позбавлені самостійності й використовуються, подібно до первинних, як формально-граматичні засоби, виражають відношення синтаксичної зумовленості й залежності відмінкових форм. Завдяки цій властивості вони створюють прийменниково-відмінкові групи, тобто поєднуються з іменниками для оформлення синтаксеми. Їх прийнято класифікувати за ознаками прийменниково-відмінкової форми, наприклад, прийменники внаслідок, у результаті, відповідно до поєднуються з іменником у формі родового відмінка, у зв’язку з, згідно з з орудним відмінком, з огляду на, зважаючи на зі знахідним відмінком, всупереч, завдяки – з давальним відмінком. Наприклад: Згідно з розрахунками, потрібно 27 мільйонів гривень, щоб відремонтувати пам’ятники в місті (“Вечірня Полтава”). ... У авторів панує тенденція знову охопити все відповідно до однієї структури[4с. 88]. Завдяки геніальним творам видатних земляків Івана Котляревського та Миколи Лисенка він став відомим за межами України (“Вечірня Полтава”)

Наявність похідних прийменників свідчить про розвиток граматичних засобів у системі, і, як підтверджують факти, цей процес продовжує діяти. Розширюється перелік вторинних прийменників, раніше не засвідчених ученими. ”Сама можливість переходу повнозначних слів до класу службових співморфем підтверджує думку, що на сучасному етапі в мові ніщо не виникає, а переважно розвивається на основі інакшого використання вже наявного матеріалу” [1,37] .



Як і в попередні епохи, утворення нових прийменників грунтується на існуючому в мові матеріалі – первинних прийменниках і певних формах повнозначних слів, серед яких іменники, в окремих випадках – дієслівні форми.

Поповнення складу похідних прийменників у наш час відбувається тільки за рахунок переходу в розряд службових слів певних повнозначних частин мови. Проте процес цей охоплює тільки такі лексеми, у значенні яких уже закладений елемент релятивності, вказівка на певні відношення між словами. Процес цей, звичайно, не новий, адже в історії української мови вже засвідчені такі факти, коли, наприклад, на основі дієслова дякувати у сполученні з прийменником за та в утворився прийменник “завдяки” для позначення причини, що сприяла виникненню чи здійсненню чогось. Набувши поширеності, він починає уживатися із переносним значенням, передаючи протилежне значення, уже не сприяння причини, а її перепони.

Переходу дієприслівника “дякуючи”, “впливаючи на” у вторинний прийменник сприяла втрата морфологічних ознак дієслова. Крім того, уживання його як прийменника стало можливим завдяки абстрактності лексичного значення дієслова, від якого походить дієприслівник, а також елемента релятивності, властиве його семантиці вказівки на залежність наслідку від причини.

Диференціація граматичних засобів відбувається переважно у тих відношеннях, для вираження яких у мові не вистачало похідних прийменників.

Відомо, що в слов’янських мовах найбільш поширеними за своїм складом були прийменники для вираження просторових відношень, на основі яких розвинулись часові. Ще менш диференційовані граматичні засоби для вираження абстрактних відношень : причинові, наслідкові, об’єктні, які також сформувалися на основі просторових, тому відповідно в системі прийменників розвиваються перш за все саме ці найменш означені.

Формування нового категорійного значення релятивності здійснюється в умовах нових смислових і синтаксичних зв’язків, які набувають більш загального значення, пристосовуються для вираження нової функції бути виразниками іншого смислового змісту.

При переході слів у прийменники відбувається зміна співвідношення між граматичним і лексичним значенням, на відміну від повнозначних слів у новостворених основним стає граматичне.

Морфологічним наближенням цих форм з прийменниками є їхня незмінність. У більшості випадків ці форми втратили ознаки автосинтаксичності, здатності виконувати самостійні синтаксичні функції, закріплення за прийменниковим сполученням фіксованого місця при порядку слів у реченні (препозиція прийменника стосовно до іменника), регулярність використання як граматичного засобу вираження синтаксичної залежності іменника від інших слів у реченні.

Так, умови функціонування таких вторинних прийменників, як “з приводу”,” з нагоди” призводять до того, що іменник, носій причини, починає нейтралізувати свою функцію, а за нею і лексичне значення, і семантичний центр переміщається на друге слово, тому іменник носій причини набуває тенденції до перетворення в службове слово, похідний прийменник.

Традиційною вважають, що прийменники виражають тільки граматичне значення і зовсім позбавлені лексичного. Звичайно, цю точку зору можна застосувати лише щодо непохідних прийменників.

Непохідні прийменники функціонують тільки в умовах двобічногосинтаксичного зв’язку, здійснюючи релятивну функцію між словами, й їхнє значення не впливає на поєднання членів речення. Семантика же похідних прийменників залежить від повнозначних слів, які поєднуються завдяки прийменнику. Так, похідні прийменники можуть виражати :

просторові відношення – поруч з, незалежно від, незважаючи на, відповідно до, у зв’язку з, з-поміж, з-поза, поміж, в галузі, по лінії, попід, навколо, спереду, поза, посеред, близько,

часові – під час, одночасно з, по завершенні, протягом, напередодні, задовго до,

причинові – завдяки, внаслідок, у результаті, у зв’язку з, з огляду на,

мети з метою, в інтересах, з нагоди, в ім’я,

допустове незважаючи на , незалежно від,

соціативності разом з, невіддільно від, спільно з,

способу дії на чолі з, у результаті, відповідно до, залежно від,

підстави (опори) на підставі, на основі,

об’єктні у сфері, в особі, за рахунок, на ім’я тощо.

Наприклад: Завдяки турботі компанії “Київстар” діти отримали можливість зблизька бачити тих тварин, яких вони бачили тільки в книгах. Згідно з нашими підрахунками, на реалізацію концепції розбудови заповідника потрібно…..Автор концепції пропонує відтворити бастіон у вигляді декоративного мощення. Відповідно до розпорядження Кабміну збільшено обсяг субвенції. Спочатку з приводу цього думки присутніх розійшлися . Під час рейду було зупинено 200 машин (“Вечірня Полтава”).

Хоч похідні прийменники і виражають лексичне значення, проте їм не властива номінативна функція на відміну від повнозначних частин мови.

Отже, появу вторинних прийменників спричиняють як екстралінгвальні, так і інтралінгвальні чинники. До екстралінгвістичних відносять розширення пізнавальних можливостей суспільства, до інтралінгвальних зневиразнення лексичного значення, утрата категорійного значення, автосинтаксичності, розвиток у вторинних прийменників семи релятивності.


Література
1. Балабан Г.С. Динамічні процеси в прийменникові системі сучасної української літературної мови. Дис... канд. філол. наук: 20.02.01.К., 2007. – с.37.

2. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С.40-47.

3. Іваненко З.І. Семантична структура прийменникової конструкції //Мовознавство. – 1978. – № 3. – С. 23-28.

4. Клепко С.Ф. Конспекти з філософії освіти. Полтава, 2008. – 454с.

5. Колодяжний А.С. Прийменник. – Харків, 1960. – 159 с.

6. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики.– К., 1964. – Ч.ІІ. – 158


с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка