Імені В. Г. Короленка



Сторінка4/18
Дата конвертації14.03.2017
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Література





  1. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К., 1987. – 212 с.

  2. Русская грамматика: В 2 т. – М., 1982. – Т. 1. – 783 с.

  3. Степаненко М.І. Просторові поширювачі у структурі простого речення. – Полтава, 2004. – 463 с.

  4. Тимченко Є.К. Акузатив в українській мові. – К., 1928. – 101 с.

  5. Украинская грамматика / В.М. Русановский (отв. ред.), М.А. Жовтобрюх и др. – К., 1986. – 360 с.


Summary

The article analyzes the manifestation peculiarities of the prefix-preposition correlation of the prefix „ви-” (Russian „вы-”) in the Ukrainian and Russian languages on the level of sentences with locative-directory and locative-transitive type of determination.



Key words: prefix „ви-” (Russian „вы”), preposition, prefix-preposition correlation, locative-directory semantics, locative-transitive semantics, verb-predicate, immediate correlation.
Людмила Українець

КОНОТАЦІЯ ЗВУЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ
У статті йдеться про роль звучності у формуванні системи конотаційних нашарувань на значення номінативних і комунікативних одиниць в українській поетичній мові. Звучність як лінгвостилістична категорія якнайтісніше переплітається з поняттям евфонії літературної мови, розкриваючи свої функціонально-стилістичні властивості саме в поетичній мові.

Ключові слова: конотація, звучність, евфонія, поетична мова, лексема, лінгвостилістична категорія.
Українська літературна мова має одну з релевантних ознак – звучність, яка робить її по-особливому експресивною й неповторною. У лінгвістиці звучність розглядається як стилістична категорія, що формується різними фонетичними складовими, серед яких і повнозвучна вимова голосних, насиченість слова дзвінкими приголосними та їх розташування в лексемі, вокальні й консонантні альтернації позиційного та історичного характеру. Ці звукові чинники українських лексичних одиниць й обумовлюють „здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловлюванні [5, с.314]”. Питання звучності в руслі евфонії, тобто фонетичної краси української мови, досліджували В. Самійленко [11], П.Д. Тимошенко [12], Н.І. Тоцька [13], В. Шиприкевич [17], намагаючись сформувати нормативно-регулятивний критерій культури української мови та мовлення. Із позицій комплексного аналізу цієї, без сумніву, винятково значущої лінгвостилістичної категорії для системи і структури української мови важлива перша ґрунтовна спроба Ю.Л. Мосенкіса [10] простежити джерела звукової гармонії мови українців ще від часів трипільської культури. Те, що вчений звернувся саме до трипільської генези звучності, є цілком логічним і закономірним, адже у світі немає жодної мови, у якій би евфонія не була результатом функціонування її вокальної та консонантної системи й не віддзеркалювала етапи її розвою та удосконалення.

Здатність мови звучати красиво завдяки своїм акустичним параметрам усе частіше вважають однією з фоностилістичних універсалій, завдяки якій можна схарактеризувати типологічні риси кожної мови, зокрема й української, тому „мова художньої літератури з її визначальною естетичною функцією” [2, с.462], безперечно, не може не послугуватися номінативними й комунікативними одиницями, історично змодельованими соціумом за законами домінування голосу. Використовуючи такі одиниці для естетичного відображення дійсності, майстри художнього слова досягають розширення його семантики на глибинному, конотаційному рівні. Оскільки в сучасній українській лінгвостилістиці це питання ще потребує свого подальшого висвітлення, метою нашого дослідження ми обрали появу конотацій на асоціативній основі в результаті переваги звучних фонетичних одиниць у мові віршованих творів. Порушена проблема є, на наш погляд, винятково актуальною, бо проливає світло й на формування таких унікальних властивостей української мови, які часто корелюють із музикальністю, приємністю, барвистістю. У широкому розумінні йдеться про милозвучність на основі конотаційного потенціалу вокальних і консонантних одиниць фонетичної системи української поетичної мови, що, власне, й потребує додаткових наукових обґрунтувань.

В українській поетичній мові звучність як лінгвостилістична категорія виконує особливу функцію, адже „звучання слова – один із допоміжних засобів підсилення виразності й емоційного забарвлення мови художнього твору” [5, с.314]. При цьому українські мовознавці неодноразово зауважували, що „в поетичному … тексті виявляється значною мірою спонтанний плин мови, який тільки на останньому етапі може бути ... відредагований автором” [9, с.95]. У цьому випадку авторське бачення мелодики звукового моделювання слова за законами звучності, суголосне появі імпліцитного семантико-емоційного нашарування, формує додаткові емоційні семи й розширює змістові параметри поетичного тексту.

Матеріалом для досліджень послужило художнє слово українських митців, які належали до різних літературних напрямків і течій, чия творчість віддзеркалювала їхні ідейно-естетичні пошуки від початку минулого століття й до сьогодення.

Аналізуючи віршовані твори письменників, котрі жили в різний час, ми помітили, що завдяки алітерації сонорних та дзвінких приголосних фонем звучність надає особливої тональності українській поетичній мові, формуючи її експресивне забарвлення, відтак мова стає приємною, а отже, конотативно зумовленою. І хоча в першій половині ХХ століття спостерігався помітний ентузіазм докорінного оновлення віршувальної техніки, коли поети вдавалися до справді епатажних експериментів із поетичним звукописом (М. Семенко, Д. Загул, Ґео Шкурупій та ін.), звучність традиційно залишалася критерієм майстерності кожного автора без винятку і потверджувала його зв'язок з народними традиціями мовлення. Наприклад, навіть ранні спроби Володимира Кобилянського [6], чиї твори спочатку були, на думку неупереджених критиків [7, с.10], наслідуванням мінорної модерністської поезії, не можна уявити з порушенням музики вірша. Його рядки „Моя любов – мов білий лебідь...” [6, с.73] красиві саме тому, що звучність у них формується й вокальною, і консонантною структурою: у словах немає жодного глухого приголосного, а сонорні становлять домінанту кожної лексеми. Неповторність цим рядкам надає й авторське моделювання звучності: спостерігаємо виразну кореляцію консонантної структури слів, які візуально сприймаються як частини порівняння (моя-мов; любов-лебідь). І все ж таке фонетичне структурування поетичного рядка швидше ознаки непересічного таланту митця (і не лише В. Кобилянського), аніж закономірність, оскільки в усіх його ліричних творах послідовно простежується перевага сонорних і дзвінких над глухими. Для ілюстрації наведемо ліричну мініатюру „Я жду даремно...”, що складається лише із чотирьох рядків, у кожному з яких уживається не більше двох-трьох глухих приголосних:

Я жду даремно – ранки, дні і ночі –

Чи вернешся в мій сад?

Даремно жду – а ранки, дні і ночі

Не вернуться назад [6, с.74].

Творчість Богдана Лепкого, ім’я якого в українській літературі не епізодичне, а показник справді непересічного таланту, постаті першорядної ваги, у часовому просторі, на відміну від В. Кобилянського, вимірюється майже половиною століття й посідає „одне з провідних місць у розвитку української літератури на західноукраїнських землях, багато в чому визначаючи її рівень…” [4, c.5], тому, безперечно, є прекрасною ілюстрацією можливостей звучності у формуванні конотаційних властивостей української поетичної мови на сучасному етапі її розвитку:



Бувайте здорові

Гори барвінкові,

Бо вже мої коні,

Коники вороні

До дороги чекають готові.

Бувайте здорові

Квітки у діброві

Ви, дебрі і скелі,

І ви, серцю милі,

Серед скель тих вечірні розмови [8, c.72].

Легкість і приємність звучання цих поетичних рядків створюється мінімальною кількістю глухих приголосних. Візьмемо, приміром, строфу з вірша „Молоді пісні”:



Молоді пісні,

Молодечий жар

Я несу тобі

Як сердечний дар [8, с.44].

У вірші справді вгадується „м’який, вразливий і поетичний характер…” [14, c.158] митця, відчувається „тихий меланхолійний настрій” [там само]. Але завдяки акустичній тональності „печаль поезії Б. Лепкого не відречена, вона світла, і цієї просвітленості надає їй те, що плинність конкретного прояву життя, конечність кожної окремої людини заперечується нетлінністю й невмирущістю творчості, поезії, краси – духовності, створеної людиною” [4, с.27].

А що вже говорити про дійсного чародія поезії, стихійного володаря „музичного ритму, доведеного до містичного чудування” [3, с.5], Григорія Чупринку, який саме звучністю („дзвінким переливом тонів” [3, c.20]), просто заворожує, доводячи поетичну мову алітерацією сонорних | н | та | н' | до такого рівня конотування, що поезія межує з медитацією:

В небі, в зоряній безодні

Тонуть дзвони великодні,

Тонуть, тонуть ніби сон.

Б'ються, дзвонять тон у тон;

З ними дума в небо лине,

З ними никне, з ними гине

Тьма заслон („Віщі дзвони” [16, с.374]).

Тон за тоном, звон за звоном

Звуки сиплються огненні –

То на небі перед Троном

Грають янголи натхненні („Звуки небесні”[16, с.78]).

Звукопис цих рядків асоціюється з реальними гармонійними звуками дзвонів, що кличуть людей до духовного очищення, зливаючись в єдине суголосся – радісну небесну музику.

Тим часом на тлі домінування звучних приголосних спочатку часті, а потім поодинокі носові сонорні в першій строфі вірша Богдана Лепкого „Ідилія. З дзвіниці сумно дзвонять дзвони” [8, с.189-190] викликають асоціації дещо іншого характеру – віддалений, притишений, сумний передзвін, що цілком корелює із семантикою номінативних і комунікативних одиниць:

З дзвіниці сумно дзвонять дзвони,

Долина свіжим сіном дише,

Вітрець квітки до сну колише,

Береза срібне листя ронить [с.189].

Перевага звучності, як бачимо, – це системна ознака української поетичної мови, а не вияв індивідуальної майстерності окремого митця, оскільки домінує в ліричних творах усіх художників слова, віддзеркалюючи закони краси й гармонії народного мовлення.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка