Імені В. Г. Короленка



Сторінка5/18
Дата конвертації14.03.2017
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Література





  1. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. – Харків, 1958. – 228 с.

  2. Єрмоленко С.Я. Поетична мова // Українська мова. Енциклопедія / В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К., 2000. – 752 с.

  3. Жулинський М.Г. Метеор на обрії української поезії // Чупринка Г.О. Поезії / Редкол.: В.В. Біленко та ін.: Вступ. ст. М.Г. Жулинського. Упоряд. і прим. В.В. Яременка. – К., 1991. – С.5-32.

  4. Ільницький М.М. Настроєний життям, як скрипка // Лепкий Б.С. Поезії / Редкол.: В.В. Біленко та ін.; Упоряд. вступ. ст. і прим. М.М. Ільницького. – К., 1990. – С.5-40.

  5. Калашник В.С. Милозвучність // Українська мова. Енциклопедія / В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К., 2000. – 752 с.

  6. Кобилянський В. Поезії. – К., 1959. – 352 с.

  7. Крижанівський С. На переломі // Кобилянський В. Поезії. – К., 1959. – С.3-38.

  8. Лепкий Б.С. Поезії / Редкол.: В.В. Біленко та ін.; Упоряд. вступ. ст. і прим. М.М. Ільницького. – К., 1990. – 383 с.

  9. Лисиченко Л. Психологічний фактор у поетичному мовленні.


Summary

In tne article the question is about the role of sonority in forming of the system of connotative layers on the value of nominative and communicative units in poetic Ukrainian language. Sonority as linguostylistic category most closely interlaces witn the concept of euphonia of literary language, exposing its functional and stylistic properties exactly in poetic language.

Key words: connotation, sonority, euphonia, poetic language, lexeme, linguostylistic category.


Олександр Тупиця

ПОЕТИЧНИЙ ТЕКСТ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНГВІСТИКИ



Автор вивчає проблему смислової організації поетичного тексту та особливості його композиції для формування етнічної картини світу.

Ключові слова: поетичний текст, картина світу, композиція, сильна позиція, смисл.
Поетичний текст – це текст художній, але водночас він є досить специфічним об’єктом лінгвістичних студій та виявляє низку підходів. Визначаючи особливості поетичного тексту, ми спираємося на погляди відомих дослідників у галузі теорії поетичної мови – В.В. Виноградова, В.П. Григор’єва, С.Я. Єрмоленко, Ю.М. Лотмана, А.К. Мойсієнка, О.О. Потебні, Л.О. Ставицької, Р.О. Якобсона та ін.

Усі галузі наукових знань характеризуються системним підходом, саме тому в лінгвістиці найважливішими є три основні, глобальні проблеми – проблема мовних універсалій, проблема семантики в застосуванні до одиниць усіх рівнів системи мови та їхньої взаємодії, а також проблема пізнання суті й опису структури тексту. Теорію поетичної мови загалом досить ґрунтовно висвітлено в сучасній лінгвістичній науці. Значний поступ зроблено зі залученням нових методів на основі прикладного мовознавства, психолінгвістичного підходу до закономірностей побудови й сприйняття текстових одиниць, комплексного аналізу структури поетичного тексту [6, с.4].

Узагальнюючи науковий доробок лінгвістів із проблеми організації поетичного тексту, виходимо з того, що: 1) поетичний текст – функціональна ієрархічна організація змістової (смислової) цілісності; 2) поетичний текст –система, організована за принципами структурності, цілісності та пов’язана з дійсністю. Такий підхід дає змогу, по-перше, дослідити динаміку тексту, механізм його побудови й інтерпретації; по-друге, виділити текстові одиниці та способи їх смислової інтеграції для створення мовної картини світу.

Важливе значення для розуміння ієрархічної образно-смислової структури поетичного тексту відіграє аналіз лексичних одиниць, які мають уплив на організацію змісту цілого тексту. Текст відображає певну картину світу, яка, звичайно, ототожнюється із системою знань. Але поетична картина світу – це сукупність загальних рис, які властиві внутрішнім індивідуальним моделям світу. Поетична картина світу створюється в тексті за допомогою системи образів, типових мотивів, ключових лексем [8, с.16]. Поетична картина світу – це поєднання об’єктивних та суб’єктивних уявлень про світ. Об’єктивне в поетичному тексті – система образів, яка виникає на основі смислових лексичних одиниць і дає уявлення читачеві про об’єктивну дійсність. Наприклад, у рядках Там з тобою у сірій шинелі біля верб я востаннє стояв (В. Сосюра)лексема шинель передає рису об’єктивної дійсності. Ця лексема стає знаковою для розуміння поетичного тексту, для виникнення поетичної картини світу, для розкриття образу ліричного героя; Та на зелених ще й святках, Під хатою в сорочці білій Сидів з бандурою в руках (Т. Шевченко)образ ліричного героя ідентифікується з українською етнічною картиною світу. Цьому сприяють своєрідні лексеми української мови (хата, сорочка, бандура), які функціонують у поетичному тексті; Пішов Марко, Вернулися Люди з рушниками, З святим хлібом обміненим (Т. Шевченко) розумінню етнічної належності поетичного контексту сприяє реалія рушник, оскільки ім’я Марко є характерним для багатьох народів (навіть неслов’янських – Mark), хліб є також святим у більшості етнокультур, але рушник – шматок декоративної тканини з вишитим або тканим орнаментом; традиційно використовувався для оздоблення житла, в українських народних обрядах та ін. Вернутися з рушниками – засватати за українськими народними звичаями.

Нас цікавить також проблема сприйняття іншомовних поетичних текстів читачами, які володіють мовою, але яка не є для них рідною. Розглянемо, наприклад, уривок із вірша Теодора Шторма Sommertag:

Die Bienen summen so verschlafen;

und in der offnen Bodenluk`,

benebelt von dem Duft des Heues,

im grauen Röcklein schläft der Puk.

Der Müller schnarcht und das Gesinde

und nur die Tochter wacht im Haus;

die lachet still und zieht sich heimlich

fürsichtig die Pantoffeln aus. – Бджоли заспано гудуть; // і з віконця на горищі, // як у тумані, пахне сіно, (сповитий запахом сіна) // у сірій юбці спить домовичок. // Мірошник хропе і батраки // тільки дочка не спить у будинку; // вона посміхається тихенько і прокрадається // обережно, знявши пантофлі (капці).

У німецькому тексті нашу увагу привернули деякі слова (тому, що для їхнього декодування нам треба було скористатися тлумачним словником): der Puk (schläft im grauen Röcklein benebelt von dem Duft des Heuesin der offnen Bodenluke) – невідома істота. Der Puk eine Märchengestalt, die auf dem Dachboden wohnt, nachts aktiv ist und sich unsichbar machen kann. – Казкова істота, що мешкає на горищі, активна вночі й може бути невидимою; домовик; das Gesinde [від двн. gisind – людина з дружини, челяді, послідовник] – іст. батраки, дворові працівники, челядь, прислуга в будинку; die Pantoffeln – вид взуття (капці, які виготовляли з дерева). Як бачимо, для декодування змісту іншомовного тексту необхідним є заглиблення та осягнення деяких культурних образів, пошук відповідників у своїй культурі.

Формальними показниками етнічної картини світу є особливі лексеми, які осмислюються як національно-культурні образи, дають змогу для ідентифікації та ототожнення поетичних образів із певним культурним середовищем. Таким чином, до лексем, що сприяють утворенню етнічної картини світу поетичного тексту, належать безеквівалентні лексичні одиниці: Ходив чумак у синьоокий Крим По рідному сухому океані (М. Рильський). Лексема чумак сприяє розкриттю смислової організації тексту як своєрідного культурного феномена (встановленню зв’язку з культурою), створенню своєрідної етнічної картини світу в межах поетичної моделі.

August Heinrich Hoffmann von Fallersleben “Sehnsucht nach dem Frühling”:

Auf die Berge möcht ich fliegen,

Möchte sehn ein grünes Tal,

Möcht in Gras und Blumen liegen

Und mich freun am Sonnenstrahl.

Möchte hören die Schalmeien

Und der Herden Glockenklang. – Хотів би я у гори полетіти, // хотів би подивитися на зелену долину, // полежати в траві й квітах // та порадіти сонячному сяйву. // Хотів би почути шальмай // та звучання дзвіночка пастуха.

Die Schalmeien – шальмай (традиційний німецький народний інструмент), дудка, гобой. З появою цієї лексеми в контексті виникає не лише образ ліричного героя, який мріє побачити гори та ін., ми розуміємо також, що цей текст є надбанням німецької (німецькомовної) культури. У нашому розумінні виникає своєрідна картина світу. Звичайно, кожен читач матиме своєрідні уявлення про ліричного героя цього вірша, але принаймні український читач не зможе ототожнювати його з “чабаном із Карпат” тощо. Реалія іншої мови впливає на “культурну ідентифікацію” тексту. Якщо при відтворенні цього тексту українською мовою Schalmei замінити сопілкою, ліричний герой у нашій свідомості постане “в сорочці”.

Функціональне значення безеквівалентних лексичних одиниць у композиції поетичного тексту визначається їхнім впливом на смислову ієрархію. Слова на позначення особливих національно-культурних одиниць у мовній картині етносу є окремою тематичною групою, яка активно використовується в художній творчості та відзначається відносно сталим складом у загальновживаному словнику. Однак набір БЛ, що функціонує в різних поетичних творах, конотативний зміст цих одиниць, широта їхньої семантики залежать від факторів, які зумовлюють вибір та способи включення БЛ у поетичний контекст. З’ясування (декодування) значень БЛ і визначення функцій цих одиниць як особливих елементів поетичного мовлення закономірно зумовили потребу розгляду загальних мовних особливостей поетичного тексту.

Ми виходимо насамперед з того, що поетичний текст – це знакова модель, яка має прикметні риси. По-перше, будь-які елементи мовного рівня в поетичному тексті можуть стати значущими. По-друге, елементи, що є формальними в мові прози, можуть у поезії набувати додаткових значень. По-третє, структура поетичного твору, на відміну від прози, вже сама є смислотвірною й спонукає одиниці мови вступати в складну систему відношень, нетипових для прози.

У композиції поетичного тексту емоційно-експресивні функції можуть виконувати семантично нейтральні, безóбразні в загальнонародній мові слова, навіть службові: Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? (П. Тичина). У сполучнику як не просто запитання, а звуковий образ. Яка причина такого “розширення”? Можливо, в особливостях поетичного тексту, який має свою специфіку порівняно з іншими видами текстів. Якщо поетичні образи з’являються на основі своєрідної етнокультурної лексики, кількість можливих асоціацій у тексті збільшується, наприклад: Горить суницями поляна, Як запаска. Гуде бджола І так літає, наче п’яна... (Д. Павличко). Образ поляни виникає внаслідок порівняння та асоціацій за кольором із безеквівалентною лексемою “запаска”. Безеквівалентна одиниця, що наділена значною експресивно-образною потенцією, розширює значення інших образів тексту (поляна-запаска). Причина такого експресивно-образного зрушення викликана не лише побудовою самого поетичного тексту, а й особливостями функціонування БЛ у межах тексту. Порівняємо з російським відповідником, у якому цей образ також збережено, хоча в російській мові така лексема має зовсім інше значення: Поляна земляникой тлеет, Как запаска. Гудит пчела, Летит и на лету пьянеет… (А. Ратнер). Читач встановлює не лише значення, а й етнокультурну приналежність слова. Звичайно, коли значення БЛ зрозуміле на основі порівняння чи опису, експресивно-образне розширення, коло асоціацій часто матиме інший “вигляд”, виникатимуть важливі асоціативні зв’язки, у тому числі пов’язані з етнокультурним середовищем: Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піджмурки в яру гуляють (Т. Шевченко). (Хати – діти в білих сорочках.) Виникає своєрідний зоровий образ української хати (білий колір, стріха тощо), який визначається своєрідністю, наприклад, у порівнянні з руською ізбой чи німецьким фахверковим будинком, хоча реалії однакові – будівлі для житла, вони не можуть бути взаємозамінними в тексті при відтворенні іншою мовою.

У поетичній мові як у галузі активної мовної творчості спостерігаємо розвиток асиметричного дуалізму мовних знаків. Тобто, значення слова, його граматична форма в поетичному тексті перетворюється, ускладнюється, деформується. Таку загальну закономірність сформулював С. Карцевський [цит. за 3]. Асиметричний дуалізм активно проявляється в поетичній мові на рівні лексики, синтаксису, у функціонуванні граматичних категорій та форм: Буває часом боляче, Як восени деревам, Коли вгинається плече Під тягарем життєвим (М. Рильський). Образ дерев восени виступає перифразою до образу життєвого тягаря, а фразеологізм життєвий тягар слугує для створення образу “людини”: людина під тиском життєвого тягаря – дерева восени похилилися. Спостерігається асиметризм на лексичному рівні за типом омонімії між словом і образом (дерево – людина). Такий омонімічний, синонімічний, а деінде й антонімічний ряд засновано на асоціаціях, які стають можливими лише в межах даного поетичного тексту.

Асиметричний дуалізм на лексичному рівні відбувається також, коли в тканині твору з’являється лексична одиниця зі “значним семантичним потенціалом”. “Лексичне значення слова, зазначає Л.А. Лисиченко, складається не тільки з предметно-понятійної віднесеності звукового комплексу, а з цілого ряду інших як позамовних, так і внутрімовних факторів. Тому в сучасній лінгвістиці говорять не про лексичне значення слова, а про семантичну структуру“ [5, с.13], до якої входять емоційно-експресивне забарвлення, семантичні компоненти, пов’язані з позамовними соціальними факторами тощо.

Поетичне слово, на думку Л.О. Ставицької, “егоцентрично спрямоване”, що зумовлює кілька важливих ознак цього жанрового різновиду художньої мови: властивість поетичної номінації представляти часткове як загальне, значний естетичний потенціал зовнішньої форми, мовно-поетичного традиціоналізму, що відкриває можливості для використання готової образної форми в процесі індивідуальної мовотворчості. У своїй онтологічній якості поезія заперечує дійсну реальність, безпосередньо зосереджується на слові, актуалізація художньої семантики якого створює ідеальні умови для конструювання іншої поетичної реальності [7, с.7-8].

Поетичний текст – система, організована естетично. Тут ми спостерігаємо підпорядкованість його форми й смислу естетичним цілям. У поезії організовується “звукова матерія”: ритм, мелодія, інтонаційний малюнок, рима, метр, асонанси та ін., що наближає поетичний текст до мистецтва. Велике значення також мають формальні засоби, наприклад, графічні.

Останнім часом розвинулась, але ще не знайшла широкого застосування в лінгвістиці “теорія сильних позицій” композиції поетичного тексту. Дослідники давно звернули увагу на те, що змісто-смислова структура поезії будується за ієрархічним принципом, і що вище місце певного мовного елемента в цій ієрархії, то вище, відповідно, його текстова значимість.

Такі особливості поетичного тексту відзначали й психологи. Л.С. Виготський зауважує, що суть вірша не може полягати лише в процесах пізнання, роботі думки, оскільки в поезії велике значення для розкриття змісту має композиція (форма, структура, ритм та ін.) як емоційний компонент. Різні елементи композиції можуть мати “різну емоційну силу” для пливу на чуттєву сферу того, хто сприймає даний твір [2].

Залежно від того, які завдання виконують мовні одиниці для розкриття змісту в цілому, говорять про наявність „сильних позицій” у композиції поетичного твору. “Теорія сильних позицій” ґрунтується на даних стилістики декодування, яка розглядає текст не тільки як об’єкт, що передає задум письменника, а насамперед як джерело нової інформації для читача, що змушує його думати, переживати, одержувати естетичну насолоду тощо. Теорія декодування вчить перевіряти кожну гіпотезу про можливе значення (смисл) мовної одиниці в контексті. Але для цього необхідно знати принципи організації поетичного тексту.

Сильні позиції (СП) – це специфічні текстові маркери, що забезпечують висування на передній план найважливіших смислових домінант, сприяють ієрархізації символів, зосереджують увагу на головному, посилюють емоційний та естетичний ефект, утворюють значущі зв’язки між елементами суміжними та дистантними, які належать одному чи різним рівням, забезпечують єдність тексту та його відтворення [1].

СП виділяють насамперед за об’єктивними чинниками: місцем у тексті, особливостями вираження лексичного значення, наявністю повторів, опозицій, римуванням тощо. При цьому варто враховувати і вплив суб’єктивних факторів: особистісного сприйняття, естетичного впливу та ін.

Сильна позиція поетичного твору – це окремий образ-смисл, який виникає у свідомості того, хто сприймає текст, у своїй сукупності вони формують ієрархічну будову (смисл-зміст) усього поетичного твору.

Під образом-смислом розуміють частину тексту (це може бути речення, словосполучення, окреме слово), яка має таку логічну структуру, що створює у свідомості людини відображення позамовної діяльності, це носій інформації, смислова одиниця тексту. Л. Краснова виділяє “образи-домінанти”. Вона стверджує, що кожний художник у процесі творчості накопичує певний “банк образів”. Домінантні образи – це свого роду символи, архетипи, які мають свою історію, походження, генезу, що сягає в сиву давнину [4, с.2]. Навколо домінанти утворюється смислове поле, у межах якого виникають різні поетичні образи й ситуації, тому що ця категорія амбівалентна. Усі домінантні образи поетичного тексту поліфункціональні й полісемантичні. Їх можна розглядати на різних рівнях: лексичному, синтаксичному, ритмомелодійному, зображально-виражальному, у системі тропів, як елемент композиції, як художню деталь. Отже, окремі образи-смисли (поетичні СП) беруть участь у формуванні сюжету, стають наскрізними образами для окремих творів, оточують себе іншими образами-смислами, формуючи тим самим смисл-зміст усього твору. Смисл-зміст поетичного тексту – семантичне ядро тексту на лексичному рівні, що реалізується в його межах. Крізь нього проходить і набуває окреслених форм визначеності зміст цілого тексту, зароджуючись у окремих образах-смислах, як багатовимірне значення. Дослідники визначають також таке поняття як ключове слово, яке містить у собі онтологічну заданість змісту. Воно є тим смисловим орієнтиром, який дає змогу читачеві розглядати текст як певну ієрархію значень – опорних смислових точок, що у функціональній взаємодоповнюваності видобувають ту структуру і ту смислову цілісність, якою є художній текст.

Смисл-зміст виступає своєрідною домінантою – це інтегрувальний центр композиції, це лінгвістичний механізм, який перетворює послідовність елементів тексту в єдине ціле. Така модель уявлення смислової структури поетичного тексту відображає психологічний механізм його розуміння. Правда, виділення СП залежить не тільки від композиційної будови поетичного тексту, а й від інших факторів: слово висувається у сильну позицію через свою семантику; спостерігається закономірність, скажімо, інтонаційного оформлення слів певної семантики (наприклад, лексичні одиниці, що містять своєрідну етнокультурну інформацію). Висування певного слова у сильну позицію відбувається тоді, коли воно, як структурний елемент твору, починає виконувати не тільки комунікативну, а й естетичну функцію, у комплексі організовує смисл усього твору.

Сильна позиція є сукупністю формальних та смислових ознак, реалізація яких залежить від контексту. Контекстом також визначається характер зв’язків, які виникають між окремими елементами композиції поетичного тексту, що перебувають у СП. Вони (сильні позиції) можуть бути представлені в усьому спектрі свого формально-семантичного складу. Причому свої формальні ознаки сильні позиції реалізують регулярно, коли виступають основними структурними елементами композиції (висування найважливіших смислів зумовлено будовою композиції поетичного тексту), а реалізація смислових ознак – явище нерегулярне (залежно від контексту значущими стають певні смисли твору).

На нашу думку, поняття “смисл-зміст” поетичного тексту може співвідноситися з поняттям “картина світу”. Ця ідея ще потребує свого розвитку.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка