Імунопатогенез та імунотерапія сепсису



Скачати 162.92 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір162.92 Kb.
ТипРеферат
Міністерство охорони здоровя України

Івано-Франківський національний медичний університет

Кафедра імунології і алергології

Реферат

на тему:

«Імунопатогенез та імунотерапія сепсису»

ПЛАН

1. Актуальність проблеми гнійно-септичних захворювань. Визначення поняття “сепсис”.

2. Протиінфекційні бар’єри.

3. Патогенез сепсису.

4. Етіологія сепсису.

5. Лікування сепсису (етіотропна, дезінтоксикаційна, імунотерапія).

1. Актуальність проблеми гнійно-септичних захворювань. Визначення поняття “сепсис”

Сепсис на сьогоднішній час є складною медичною, загально-біологічною проблемою, так як патогенетичні механізми його розвитку, підходи до лікування і профілактики мають важливе значення для розуміння загальних механізмів гомеостазу і запалення. Вивчення суті сепсису іде паралельно з намаганням дати чітке визначення цієї патології, так як зараз підходи до його трактування є дискусійними.

Актуальність проблеми гнійно-септичних захворювань у дітей різних вікових груп визначається тенденцією до їх росту, важкістю їх перебігу, високою летальністю, складністю лікування, яке в силу багатьох причин не завжди є ефективним.

Гнійно-септичні захворювання у дітей є актуальною проблемою діагностики, лікування як для педіатрів, так і хірургів, реаніматологів.

Сепсис трактується як генералізована форма гнійно-запальної інфекції, зумовленої умовно патогенною бактеріальною флорою, основою патогенезу якої є бурхливий розвиток системної (генералізованої) запальної реакції організму у відповідь на первинно-септичне вогнище.

Складність діагностики сепсису зумовлена тим, що у хворих з клінічними проявами сепсису тільки у 45-50% випадків виявляється бактеремія. Велика кількість ушкоджених, омертвілих тканин (опіки, політравма) також можуть бути пусковим механізмом генералізованої реакції організму. Системна запальна реакція (СЗР) – загальнобіологічна неспецифічна імуноцитологічна реакція організму людини у відповідь на дію ушкоджуючого ендогенного чи екзогенного фактора. Клінічно є неможливим відрізнити патологічний стан, зумовлений системною інфекцією, від змін, викликаних продуктами розпаду тканин. Тому у 1991 році був запропонований термін синдром системної запальної відповіді (SIRS - Systemis Inflammatory Response Syndrom). Системна запальна реакція, викликана доказаною інфекцією, визначена як сепсис. Тоді ж визнано, що сепсис і його ускладнення представляють наростаючу за важкістю послідовних клінічних і патофізіологічних фаз: сепсис, тяжкий сепсис, артеріальна гіпотензія (зберігається реакція на відновлення об’єму крові), септичний шок (артеріальна гіпотензія і гіпоперфузія тканин - рефрактерність до адекватних об’ємних навантажень, необхідна інотропна підтримка міокарду), синдром поліорганної недостатності (ПОН).

Враховуючи те, що фізіологічною особливістю новонароджених і дітей раннього віку є схильність до генералізованих реакцій організму на надмірний вплив ушкоджуючих факторів, зокрема інфекції, сепсис в цьому віці завжди протікає з поліорганною недостатністю. А тому виділення синдрому сепсису (сепсис без ПОН) і тяжкого сепсису (сепсис з ПОН) у дітей є допустимим у шкільному і підлітковому віці. Серед синдромів ПОН необхідно виділяти септичний (інфекційно-токсичний) шок: розвиток в умовах інфекційного захворювання, прогресуючої артеріальної гіпотензії, не зумовленої гіповолемією.

ССЗВ характеризується наявністю проявів системного запалення: гарячка або гіпотермія, лейкоцитоз або лейкопенія, тахікардія, тахіпное підвищений об’єм хвилинної вентиляції легень.
2. Протиінфекційні бар’єри

Надмірна концентрація мікробних агентів пригнічує систему протиінфекційного захисту організму, яка поєднює три рівні.

Перший рівень – конкурентна взаємодія з бактеріями нормальної мікрофлори людини (колонізаційна резистентність). Нераціональна антибіотикотерапія, порушення кишкового пасажу сприяють руйнуванню цього барєру.

Другий рівень – бар’єри на шляху інфекції: шкіра, слизові оболонки і їхній секрет з бактеріостатичними і бактерицидними властивостями, що сприяє механічному видаленню мікроорганізмів, пригніченню їх розмноження.

У більшості випадків клінічними проявами сепсису передують механічні, фізичні і /або трофічні порушення цілості шкіри або слизових оболонок.

Третій рівень – фагоцитарна система організму, представлена циркулюючими в крові моноцитами і нейтрофілами сполучної тканини, макрофагами і клітинами лімфоцитарногої системи, а також імунної реакції, опосередковані антитілами.

Ослаблення захисних бар’єрів сприяє проникненню мікроорганізмів в тканини і активізації фагоцитозу. При цьому відбувається лізис бактерій і презентація їх антигенів для подальших імунних реакцій.

Отже, організм дитини є активним учасником аутодеструктивного процесу. В наш час провідну роль у розвитку септичних процесів відіграли грам-негативна флора (кишкова паличка, паличка синьо-зеленого гною, клебсієла, протей). При цьому пусковим механізмом у розвитку сепсису є ліпополісахарид мембран бактерій (ендотоксин).

3. Патогенез сепсису

В патогенезі сепсису і його ускладнень провідну роль відіграють: ендогенні медіатори, порушення периферійної мікроциркуляції, пригнічення функції міокарду, зменшення транспорту і використання кисню тканинами. Доказано, що організм сам продукує речовини, які здатні викликати SIRS, септичний шок, синдром ПОН. Масивне ушкодження тканин, особливо у поєднанні з грам-негативноюінфекцією супроводжується поширеною і неконтрольованою активністю мононуклеарних фагоцитів (МФ).

“Цитокінова буря”. При адекватному мікробному навантаженні початковий період імунної відповіді нейтрофіли і моноцити виділяють простагландини, лейкотрієни, оксид азоту, кисневі радикали, про- і протизапальні цитокіни. Цей процес супроводжується викидом великої кількості медіаторів запалення (цитокінів) усіма клітинами організму дитини, в т.ч. і імунокомпетентними, що поступають в системний кровоплин і викликають системну відповідь.

Серед них найважливіше значення мають фактор некрозу пухлин (TNF, FNF) інтерлейкіни (IL), які утворюються у відповідь на вплив мікробних токсинів і сприяють адгезії лейкоцитів до клітин ендотелію, звільненню протеаз, арахідонових метаболітів, активізації системи згортання крові IL-1, IL-8 відіграє особливо важливу роль у підтриманні запалення тканин. IL-6, IL-10 посилюють дію реактантів гострої фази і імуноглобулінів, нейтралізують функції Т-лімфоцитів і макрофагів. Метаболіти арахідонової кислоти (тромбоксан А2, простагландин Е) приймають участь в розвитку гарячки, тахікардії, тахіпное, вентиляційно-перфузійних порушень, лактатацидозу. В розвитку запалення немаловажну роль відіграють лейкотрієни [LTB-4, LTC-4, LTE-4, GM-CSF, IFN-f, ліпідозв’язаний протеїн (LAP)]. Останні стимулюють продукцію простагландинів, вільних радикалів, оксиду азоту, кожен з яких є сильним фактором впливу на клітинному рівні. Така направленість медіаторної відповіді на подразник трактується як ССЗВ з переважно протизапальною направленістю.

Встановлено, що надмірна запальна реакція з гіперпродукцією TNF, IL, простагландинів змінюється фазою імунопаралічу, яка характеризується зниженням активності моноцитів з підвищеним утворенням протизапальних цитокінів IL-10. Зменшення запальної реакції пояснюється компенсаторним викидом протизапальних медіаторів (IL-10, гістамін, трансформуючий ростовий фактор, серотонін, брадикінін, фактор Хагемана, фактор активації тромбоцитів, ендорфіни). Запуск компенсаторної протизапальної відповіді здійснює IL-10. Названі процеси характеризують ССЗВ з переважно протизапальною направленістю.

IFN-γ активізує диференціацію Th-0 у Th-1 і пригнічують диференціацію Th-2. Th-1 належить провідна роль в регуляції функції клітинного імунітету. Вони синтезують IFN-γ, який є сильним активатором фагоцитозу, IL-2, індуктором проліферації активованих презентованим антигеном Т-лімфоцитів.

Функцію Th-1 активізують IL-1, збільшуючи синтез простагландину Е2. Останній сприяє підвищеному синтезу протизапальних цитокінів Th-2.

Th-2 продукують IL-4, IL-5, IL-10, IL-13 і приймають участь у формуванні гуморальної імунної відповіді. IL-4 направляє диференціацію Th-0 у Th-2, а IL-10, IL-13 і IL-4 пригнічують функцію Th-1 і функції макрофагів.

Таблиця 1.

Медіатори сепсису (по Светухіну А.М.)



Прозапальні цитокіни

Протизапальні цитокіни

Лейкотрієни (LТВ4, LTC4, LTE4), GM-CF, фактор некрозу пухлин-α (TNF-α), простагландини (РGE2, PG12, ТХА2),

інтерлейкіни: IL-1, ІL-6, ІL-8, IFN-γ, кисневі метаболіти, тромбоксани, LAP



Білки каскаду комплементу, IL-10, IL-IRA, гістамін, трансформуючий ростовий фактор-β (TGF-β), серотонін, фактор Хагемана (ХІІ), брадикінін, оксид азоту (NO), фактор активації тромбоцитів (РАF), ендорфіни.

Однією з найважчих і найменш керованих ситуацій є змішана антагоністична реакція – дисрегуляція ССВЗ, “медіаторний хаос”, “цитокінова буря”.

Регуляцію антитілоутворення, стимуляцію, звільнення в системну циркуляцію білків гострої фази (CRP, α2-макроглобулін, фібриноген) з наступною активізацією комплементу класичним шляхом здійснює IL-6.

При системній відповіді на інфекційне запалення (при розвитку сепсису) розвивається депресія специфічного антитілоутворення. Надмір протизапальних цитокінів (IL-10, TGF-β1) зменшує продукцію антитіл плазматичними клітинами і порушує запуск класичного шляху системи комплементу від комплексу антиген-антитіло. При цьому в передсептичному періоді спостерігається підвищення вмісту Ig і зниження вмісту Ig А, Ig М, Ig G на фоні різкого підвищення вмісту Ig Е при сепсисі. Останнє має пряме відношення до розвитку алергічних реакцій при сепсисі. Підвищення рівня Ig Е у сироватці крові при сепсисі має транзиторний характер.

Надмірна стимуляція протизапальними цитокінами Т- і В-лімфоцитами може привести до їх апоптозу – запрограмованої клітинної смерті і некрозу, що і визначає ушкоджуючий вплив ССЗВ на організм.

Ліпополісахариди (ЛПС) грамнегативних бактерій здатні викликати апоптоз альвеолярних макрофагів, що клінічно маніфестує деструктивними процесами у легеневій тканині. ЛПС-індукований апоптоз значно зростає при дії IFN і зменшується під впливом протизапальних цитокінів. Синдром ССЗВ, як неспецифічна загальнобіологічна реакція організму людини, лежить в основі усіх тяжких як інфекційних, так і неінфекційних станів (травма, ішемія, аутоімунний процес).

Оксид азоту. Із стимуляцією імунної системи повязаний підвищений синтез ендогенного оксиду азоту. Існує кореляція між його продукцією і рівновагою про- і протизапальних медіаторів. Збільшення рівня протизапальних цитокінів індукує синтез оксиду азоту ендотелієм, гепатоцитами, фагоцитуючими клітинами. Зростання концентрації протизапальних цитокінів пригнічує його продукцію. При сепсисі зростає продукція оксиду азоту слизовою оболонкою кишківника, що веде до її ушкодження, підвищеної проникливості і сприяє транслокації бактерій.

Основним клінічним ефектом оксиду азоту є гемодинамічна нестабільність, яка розвивається за рахунок розслаблення гладких м’язів судин і приводить до гіпотензії, яка стає некорегованою навіть в умовах кардіотонічної підтримки.

В перебігу медіаторного каскаду необхідно виділити фазу впливу ендотоксину, фазу активації, медіаторну, імунопаралітичну і кінцеву фазу. Встановлено, що надмірна запальна реакція з гіперпродукцією ТNF, IL, простагландинів змінюється фазою імунопаралічу, яка характеризується зниженням активності моноцитів з підвищеним утворенням протизапальних цитокінів (IL-10, TGF-β, IL-1RA).

Зменшення запальної реакції пояснюється компенсаторним викидом протизапальних медіаторів (IL-10, гістамін, трансформуючий ростовий фактор (TGF-β, серотонін, брадикінін, фактор Хагемана, фактор активації тромбоцитів, ендорфіни). Запуск компенсаторної протизапальної відповіді здійснює IL-10. Сепсис в дитячому віці залежно від умов виникнення поділяємо на позалікарняний і госпітальний (нозокоміальний), на фоні імунодефіцитних станів (ІДС). Такий поділ визначає спектр найбільш вірогідних збудників сепсису.

4. Етіологія сепсису

Сепсис представляє собою генералізоване інфекційне захворювання бактеріальної природи, при чому зумовлений виключно умовно патогенною флорою. В окремих випадках (ІДС) сепсис м.б. складовою генералізованої інфекції – бактеріально-вірусної, вірусно-бактеріально-грибкової. Причиною сепсису у дітей м.б. більше 40 видів умовно патогенних організмів. З часом відбувається повна еволюція етіологічної структури захворювання, пов’язана зі зміної об’єму і характеру медичної активності, преморбідного стану пацієнтів (ріст числа недоношених дітей, збільшення кількості пацієнтів з імунодепресією, ін). На протязі останніх 10 років роль грампозитивних і грамнегативних умовно патогенних мікроорганізмів в етіології сепсису стала практично рівнозначною. Це змовлено ростом з початку 90-х років ХХ сторіччя, ростом ролі стрептококу, стафілококу, ентерококу.

Етіологічне значення мають мікроорганізми, виділені із стерильних в нормі біологічних середовищ і тканин (ліквор, кров, ексудат, біоптати) або із гнійно-запальних вогнищ. Потенційно патогенними є мікроорганізми, які колонізують ротову порожнину, слизові оболонки кишківника, верхніх дихальних шляхів.

Серед збудників гнійної інфекції в останній час привертають увагу грам-негативні мікроорганізми сімейства ентеробактерій, які входять до складу нормальної кишкової мікрофлори. Під впливом антибактеріальної терапії (АБТ) все частіше спостерігаються випадки елімінації зі складу кишкової мікрофлори.

5. Лікування сепсису(етіотропна, дезінтоксикаційна, імунотерапія)

Терапія сепсису проводиться одночасно в двох напрямках:

- вплив на інфекційне начало захворювання, що поєднує санацію первинного і метастатичного вогнищ, АБТ і корекцію зміненого біоценозу частин тіла дитини, які контактують із зовнішнім середовищем;

- вплив на організм хворого, який поєднує терапію, направлену на відновлення порушень гомеостазу, в т.ч. імунного і органні порушення .

АБТ є невідкладним і кардинальним напрямком етіотропного лікування сепсису.У більшості випадків вона є емпіричною, виходячи із припущення про найбільш вірогідний спектр збудників.

Принципи АБТ сепсису:

- вибір препаратів на початку терапії (до уточнення етіології) здійснюється залежно від часу (антенатальний, постнатальний) і умов виникнення (негоспітальний, госпітальний, в умовах терапевтичного, хірургічного відділень, відділень інтенсивної терапії) сепсису, характеру преморбідного фону і локалізації первинного септичного вогнища.

- Препаратами вибору є антибіотики або їх комбінації з бактерицидним типом дії у відношенні потенційно можливих збудників сепсису, включаючи збудників-асоціантів. При уточненні характеру мікрофлори і її чутливості лікування корегують препаратами вузького цілеспрямованого спектру дії.

- Альтернативні препарати призначають, коли терапія вибору на протязі 48-72 год. не приводить до покращення або стабілізації стану дитини.

- У новонароджених і дітей раннього віку при виборі антибіотиків перевагу надаємо препаратам системної дії, що проникають через гемато-енцефалічний бар’єр і створюють достатнью концентрацію в лікворі і речовині мозку.

- В усіх випадках перевагу надаємо препаратам з найменшою токсичністю (з урахуванням ПОН) і найменшою здатністю підвищувати рівень ендотоксинів в крові, можливого досягнення максимальної концентрації у патологічному вогнищі, токсичність, взаємодія протимікробних препаратів між собою.

- В усіх випадках перевагу надаємо внутрішньовенному введенню антибіотиків.

Лікування надмірної запальної реакції, сепсису і септичного шоку передбачає:

- підтримку параметрів адекватної оксигенації і гемодинаміки: РО2>80%, ШВЛ, інфузійна терапія, серцеві глікозиди, глюкокортикостероїди, інгібітори протеаз, вітаміни, дезагреганти, гепарин, при цьому досягаємо високого серцевого індексу, доставку і утилізацію кисню тканинами > 150% від норми);

- етіотропну терапію;

- пасивну імунізацію (СЗП –10-15 мл/кг м.т., донорський імуноглобулін в/м, імуноглобулін для внутрішньовенного введення 500 мг/кг м.т.).

- нейтралізацію ендотоксину моноклональними антитілами: гіперімунна плазма – антистафілококова, антисиньогнійна, антипротейна, антиклебсієльозна 10-15 мл/кг м.т.; гіперімунний імуноглобулін при встановленому мікробному і вірусному (протигрипозний, протигерпесний, анти-СМV); використовуємо гіперімунні препарати проти стрептококу групи В, ліпіду А ендотоксину грам-негативних бактерій;

- підтримання фагоцитарної активності макрофагів: плазмаферез;

- нейтралізація ефектів медіаторів запалення ІІ порядку.

Тривала АБТ супроводжується вираженою імуносупресорною дією, зміною збудника, розвитком дисбактеріозу, зокрема в шлунково-кишковому тракті. Тому масивну АБТ необхідно поєднювати із еубіотиками, протигрибковими препаратами. Перевагу надаємо поєднанню цефалоспоринів і аміноглікозидів або монотерапії тієнаном, препаратам для однократного введення на протязі доби. Зміна препаратів тільки при відсутності ефекту, за результатами антибіотикограми. Лікування продовжуємо доки зберігається клініко-лабораторний ефект (відказ від поняття “курс антибіотика”).

Дезінтоксикація: стабілізація ОЦК, зменшення енергетичного дефіциту за рахунок концентрованих розчинів, покращення реологічних властивостей крові.

Співвідношення колоїдів і кристалоїдів визначаєтьс ступенем і видом ексикозу.

При декомпенсованому кровообігу інфузію починаємо з переливання препаратів волемічної дії (плазма 10 мл/кг), – для відновлення ОЦК. Решту об’єму рідини вводять у вигляді 10% розчину глюкози.

Корекцію кислотно-лужної рівноваги проводимо після введення основних розчинів, так як в першу чергу має значення відновлення ОЦК, введення гангліоблокаторів.

У випадку інфекційно-токсичного шоку (ІТШ) поряд із інфузійного терапію, в/в введення антибіотиків, в/в вводимо гідрокортизон до 35-50 мг/кг маси тіла (блокує адренергічную дію ендотоксину), сприяє збільшенню запасів глікогену і участі жирних кислот і амінокислот в ліполізі і глюконеогенезі, забезпечуючи додатковий синтез АТФ. Гідрокортизон має захисну дію на лізосоми, обмежує утворення кінінів, кініногенів.

На фоні гідрокортизону показано введення дофаміну для утримання АТ вище критичного рівня. При утриманні артеріальної гіпотензії вводимо поляризуючу суміш: глюкоза + інсулін + хлорид калію. АТ< 60мм.рт.ст. є одним із показань для переводу на ШВЛ.

Інгібітори протеаз 500-1000 од/кг. в 10% розчині глюкозиди крапельно.

Гепарин (внутрішньосудинне згортання) 50-100 од/кг в/в мікроструйно. Клінічними показаннями є стійкі системи централізації крові (“мармуровість”, блідість шкіри, симптом “білої плями”, тахікардія, артеріальної гіпертонія, олігурія, метаболічний ацидоз, який не коригується в/в введенням соди, гіперкоагуляція у поєднанні з тромбоцитопенією і гіпофібриногенемією. Гепарин доцільно назначати при септикопіємії.

Імунотерапія

В гостру фазу гнійного процесу проводимо пасивну імунотерапію: гіперімунна плазма, імуноглобулін. Однак масивна терапія препаратів крові може зумовити пригнічення імуногенезу, коли лікування проводиться довго і у великих дозах. При цьому пізніше наступає нормалізація температури тіла, клітинного складу крові, а також існує ймовірність затяжного перебігу хвороби.

Оптимальним є 2-5 кратне введення плазми і імуноглобуліну. Великі дози імуноглобулінів пригнічують утворення а/т.

Спосіб застосування та дози: дорослим рекомендовано 4–8 мл (0,2–0,4 г) на 1 г маси тіла протягом 4-5 днів; при гістацитостатичній мієлосупресії з метою профілактики інфекційно-загальних ускладнень — 4 мл (0,2 г) на 1 кг маси тіла протягом 4–5 днів; при гіпоімуноглобулонемії, що спостерігається при хронічному лімфо- та мієлопроліферативних захворюваннях, а також при імунній та гаптеновій тромбоцитопенії — 4–8 мл (0,2–0,4 г) на 1 кг маси тіла протягом 4–5 днів; для дітей доза становить 3–4 мл (0,15–0,2 г) на 1 кг маси тіла, одноразово, за необхідності разова доза може збільшуватись до 8 мл (0,4 г) на 1 кг маси тіла, але не більше 10 мл (0,5 г) на 1 кг маси тіла; при первинному і вторинному імунодефіциті — 4 мл (0,2 г) на 1 кг маси тіла одноразово, або більше з інтервалом 3–4 тижні; при тяжких бактеріальних та вірусних інфекціях — 4–8 мл на 1 кг маси тіла (число трансфузій залежить від тяжкості процесу); при цитопеніях різного ґенезу — 4 мл (0,2 г) на 1 кг маси тіла щоденно протягом 5 діб або 20 мл (1 г) на 1 кг маси тіла протягом 2 діб; Ig вводять в / в краплинно із швидкістю 8–10 крап / хв.; курс лікування складається з 3–5 трансфузій, які проводять щоденно, за необхідності курс лікування повторюють через 3–4 тижні.

Показанням до використання гіперімунних препаратів є зниження вмісту В-л, при зниженні Т-л - переливання лейкоцитарної маси. В перші дні при важкому стані доцільно вводити препарати, що містять молекулу Ig G.

Принципово новими препаратами за механізмом дії для лікування сепсису і септичного шоку є моноклональні антитіла до TNF-α і ендотоксину, які сприяли зниженню летальності. Ефективним у лікуванні септичного шоку є людський рекомбінантний антагоніст IL-1 –рецептора (IL-1 ra). З цією метою рекомендується лейкінферон- лікарська форма комплексу цитокінів першої фази імунної відповіді, які продукуються вірус-індукованими лейкоцитами здорових донорів. До складу лейкінферонів входять ІNF- α, TNF- α, IL-1, IL-6, IL-8, MIF, LIF, у невеликій кількості є ІNF-γ, IL-4, IL-10. При цьому цитокіни, які входять до складу лейкінферону, можуть мати комбіновану дію.

Гнатобіологічні методи лікування полягають у створенні абактеріального середовища із заданими параметрами температури, тиску і вологості, в якому ізольовано знаходиться усе тіло дитини або тільки його частина. Існує два типи ізоляції – загальна і місцева. Загальна ізоляція передбачає утримання хворого в камері з керованим абактеріальним середовищем, в якому проводять деконтаминацію з метою корекції власної флори. Для ізоляції використовуємо палати або операційні з ламінарним потоком повітря. Місцева ізоляція передбачає ізоляцію тільки частини тіла. При цьому пригнічується інфекція в рані і усувається можливість реінфекції, зменшується запальний набряк тканин, покращується мікроциркуляція, зменшується гіпоксія тканин. Паралельно із зменшенням і ліквідацією запалення в умовах ізоляції стимулюються окисно-відновні процеси метаболізму, зростає функціональна здатність клітин, які приймають участь у раневому процесі. Всі ці процеси в сукупності прискорюють очищення і регенерацію тканин.

Гемосорбція показана при прогресуючому наростанні симптомів інтоксикації і неефективності терапії, септичному шоку, сепсисі, метастазуванні гнійних вогнищ, розлитому перитоніті, опіковій хворобі. Проведення гемосорбції визначається наступними параклінічними критеріями: позитивні посіви крові, лейкоцитарний індекс інтоксикації > 4-5, вміст “середніх” молекул > 500 од., сіалових кислот > 30 од., CRP ++++, зниження вмісту Ig на 20-30% від вихідного рівня.

Важливим моментом у лікуванні сепсису є екстракорпоральні методи детоксикації: плазмофорез з відмиванням форменних елементів крові від токсинів, внутрішньопорожнинна лазеротерапія, ультрафіолетове опромінення крові, гіпербарична оксигенація крові, а також використання ентеросорбентів.



ЛІТЕРАТУРА

1. Белоусов Ю.Б., Моисеев В.С., Лепахин В.К. Клиническая фармакология и фармакотерапия. – М.: Универсум Паблишинг, 1997.

2. Дисбаланс цитокинов как фактор патогенеза гнойно-септических заболеваний и иммунокоррегирующие эфекты лейкинферона. В.Кузнецов, В.П.Маркелова, В.А.лазанович и др. // Медицинская иммунология – 2002. - Т.4.- №1- С.11-20.

3. Зубарева И.А., Черешнев В.А., Горовиц Э.С. роль бактериальной транслокации в развитии хирургического сепсиса.

4. Исаков Ю.Ф., Белобородова Н.В. Сепсис у детей. - М.: Издатель Мокив, 2001.

5. Ласкутов О.А., Сибиряков М.Ю., Мазоришинец В.В., Максименко В.Б. Тактика антибактериальной терапии и профилактики инфекций септических состояний у детей раннего возраста и новонародженных високого риска: МР.- Київ, 2002.

6. Новые технологии в лечении осложнных форм гнойно-септических заболеваний у детей./ В.Г.Чуман, А.Е.Машков, В.И.Щербина и др. //Детская хирургия. - 2001. –№1- С.7-12.

7. Рокицкий М.Р. Хирургические заболевания легких у детей. –Л.: Медицина, 1988.

8. Савельев В., Гельфанд Б., Гологорский В. Сепсис в хирургии: современное состояние проблемы //Инфекц. контроль. - 2001. - №1 – С.19-22.

9. Самсыгина Г.А. Антибактериальная терапия сепсиса у детей. Пособие для врачей. – Москва, 2003. – 12с.






Скачати 162.92 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка