Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка7/24
Дата конвертації20.09.2018
Розмір1.91 Mb.
#50073
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24

Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Balmer-Schafroth v. Switzerland (1987) критикується в сімох окремих думках суддів на тих підставах, що воно „проігнорувало” принцип перестороги116.

Таким чином, хоча на принцип перестороги держави посилались в своїх аргументах у міжнародних судових органах, жоден суд чи трибунал не надав чіткого роз’яснення стосовно його статусу в МП, намагаючись обійти це складне та суперечливе питання. Разом з тим, деякою мірою ці судові рішення можуть визнаватись в якості допоміжного джерела міжнародного права, яке свідчить про існування правової норми, в сенсі статті 38(1)(d) Статуту Міжнародного Суду ООН.

Якщо США – найбільший прихильник концепції достатньої еквівалентності, то ЄС – принципу перестороги. Пояснення цьому лежить в економічній площині: масовий імпорт ГМО із США – найбільшого конкурента ЄС, шкодить інтересам національних виробників Співтовариств. Тому ЄС стверджує, що принцип перестороги, який дозволяє обмежувати такий імпорт, поступово виходить за межі міжнародного екологічного права і перетворюється чи на принцип міжнародного звичаєвого права, чи на загальний принцип права, чи на загальний принцип міжнародного права117, а США не визнає за ним жодного з цих статусів і проголошує його лише підходом. Принцип інкорпорований як у первинне, так і у вторинне право ЄС, а саме, в ст.174(2) Договору про Європейський Союз, Директиву 2001/18, Регламенти 178/2002, 1946/2003, 1830/2003 та 1829/2003, а також не один раз застосовувався під час розгляду справ Судом ЄС118. Суд ЄС у своїх рішеннях визнав принцип перестороги таким, що розповсюджується не лише на сферу охорони навколишнього середовища, але й на сферу охорони здоров’я людини119. Крім ЄС, принцип перестороги було закріплено в якості визначального при проведенні екологічної політики у національному законодавстві або прецедентному праві таких країн, як Австралія, Індія (справа Vellor Citizens Welfare Forum v. Union of India), Камерун, Колумбія, Коста Ріка, Німеччина, Пакистан (справа Ms. Shehla Zia and others v. Wapda).


2.1.2.2. Міжнародно-правові акти про управління ризиком від ГМО
Міжнародні акти в сфері біологічної безпеки закріплюють різні стратегії регулювання управління ризиком стосовно ГМО. Ст.8(g) Конвенції про біологічне різноманіття зобов’язує Договірні Сторони встановлювати засоби регулювання, контролю або обмеження ризику, пов’язаного з використанням і звільненням ЖЗО, які являються результатом біотехнологій і які можуть мати негативні екологічні наслідки, а також здатні здійснювати вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, з врахуванням також небезпеки для здоров’я людини.

Картахенський протокол з біобезпеки передбачає дві різні процедури надання згоди на імпорт ГМО: 1) Процедура попередньої обґрунтованої згоди (ПОЗ) – ст.7; 2) Процедура стосовно ЖЗО, призначених для безпосереднього використання в якості харчових продуктів, корму чи для подальшої обробки – ст.11. ПОЗ застосовується до першого умисного транскордонного переміщення ЖЗО, призначених для інтродукції в навколишнє середовище сторони імпорту. Сторона експорту попередньо оповіщає в письмовому вигляді національного компетентного органа сторони імпорту про свій намір і забезпечує в зв’язку з цим необхідну інформацію, передбачену Додатком І. Протягом 90 днів сторона імпорту повинна прийняти рішення про дозвіл чи заборону імпорту і повідомити про нього експортера протягом 270 днів (з моменту отримання повідомлення). Якщо сторона імпорту не повідомляє про своє рішення протягом цього періоду, це не означає надання її згоди на умисне транскордонне переміщення ЖЗО (ст.10). Стосовно ЖЗО, призначених для безпосереднього використання в якості харчових продуктів, корму чи для обробки, застосовується спрощена процедура. Сторона, яка приймає рішення щодо внутрішнього використання цієї групи ЖЗО (включаючи реалізацію на ринку), які можуть також експортуватись в інші країни, інформує про це світове співтовариство через Механізм посередництва з біобезпеки (Клірингову палату з біобезпеки) протягом 15 днів після прийняття рішення. Держави зобов’язані надавати Кліринговій палаті мінімум інформації, передбачений Додатком ІІ. В обох процедурах застосовується принцип перестороги. Існують винятки зі сфери застосування Протоколу і сфери застосування процедури ПОЗ. В першому випадку існує лише одне виключення – ГМ фармацевтичні препарати для людей, що регулюються іншими міжнародними угодами (ст.5). В другому випадку до таких виключень відносяться чотири категорії: ЖЗО в транзиті (ст.6(1)), ЖЗО для використання в замкнених системах (ст.6(2)), ЖЗО, визначені в рішенні Конференції сторін як такі, що навряд чи здатні здійснити несприятливий вплив на збереження і стале використання біорізноманіття (ст.7(4)) та ЖЗО, призначені для безпосереднього споживання в якості продуктів харчування, корму чи для обробки (ст.11)120.

Міжнародна конвенція ФАО про захист рослин 1951 р. (набула чинності 03.04.1952, переглянута версія 1979 р. – 04.04.1991, переглянута версія 1997 р. в силу не вступила; підписали відповідно 161, 73 і 56 держав) містить чи не найбільш повний набір принципів щодо управління ризиком з боку ГМО. Хоча метою Конвенції є попередження розповсюдженню й завозу шкідників рослин і рослинних продуктів, її положення застосовуються і до ГМО, які прямо чи непрямо можуть вражати рослини. З огляду на визначення шкідника („будь-який вид чи біотип рослини, тварини або патогенного агенту, який є небезпечним для рослин і рослинних продуктів”) та карантинного шкідника (шкідник, який має потенційну небезпеку для економіки країни і міжнародної торгівлі) можна зробити висновок, що свого роду шкідником є введені в рослину чужерідні гени або ГМО в цілому. З метою ефективної боротьби держави розробляють єдині міжнародні стандарти із запровадження фітосанітарних заходів, створюють національні організації захисту рослин. Проте такі заходи (законодавчі акти, правила чи офіційні процедури) не повинні бути дискримінаційними, а технічно виправданими і пропорційними121. Міжнародна угода ФАО щодо рослинних генетичних ресурсів для харчової промисловості й сільського господарства 2001 р. (набула чинності 29.06.2004, підписали 100 держав) зобов’язує держави вживати заходів з метою зменшення чи ліквідації загроз рослинним генетичним ресурсам (ст.5.2), серед яких маються на увазі загрози з боку продуктів біотехнологій, особливо в центрах біорізноманіття122. Проект Міжнародного кодексу поведінки ФАО щодо рослинної біотехнології в тій мірі, в якій вона впливає на збереження і використання рослинних генетичних ресурсів 1992 р. (наразі знаходиться в стані перегляду) передбачає стратегічний моніторинг, тобто запроваджений для всіх випусків ГМ рослин в межах території всієї країни на певний період часу123.

Добровільний кодекс поведінки ЮНІДО щодо інтродукції (випуску) організмів у навколишнє середовище (1991), підготовлений Секретаріатом ЮНІДО для неформальної робочої групи ЮНІДО/ЮНЕП/ВООЗ/ФАО, зазначає, що заходи перестороги і процедури контролю за їх виконанням мають відповідати рівню визначеного для конкретного ГМО ризику124. Технічні керівні принципи ЮНЕП з біобезпеки (1995) були розроблені з метою реалізації Глави 16 „Порядку денного на ХХІ століття” і покликані слугувати тимчасовим механізмом регулювання під час розробки та імплементації протоколу до Конвенції про біорізноманіття. В документі визначено правило, згідно з яким оцінка ризику засновується на принципі схожості, а якщо результати цієї процедури вказують на неприйнятний рівень ризику з боку ГМО, застосовуються додаткові заходи управління ризиком доти, поки всі ризики не буде зменшено до прийнятного рівня125.

Стосовно харчової безпеки ГМО, „Принципи для аналізу ризику від продуктів, отриманих за допомогою сучасної біотехнології” ККА, визначають, що заходи з управління ризиком (маркування, процес комерційного схвалення та пост-ринковий моніторинг) повинні бути пропорційними до ризику, ґрунтуватись на результатах оцінки ризику і брати до уваги інші законні фактори (п.16). В межах стандартів ККА виявляється деяке протиріччя і неузгодженість: всі названі Принципи, що стосуються аналізу ризику і оцінки харчової безпеки продуктів біотехнологічного походження (див. стор.54), закріплюють концепцію достатньої еквівалентності, тоді як „Робочі принципи аналізу ризику для застосування в межах Кодексу Аліментаріус” (2003) містять посилання на принцип перестороги. Так, принцип 11 встановлює, що „пересторога – це невід’ємний елемент аналізу ризику”126. Свого часу на сесіях Комісії КА розгорталась досить запекла боротьба у зв’язку із затвердженням остаточного варіанту Робочих принципів: представники США наполягали на виключенні цього речення з документу, представники ЄС – на розширенні змісту даного принципу і закріпленні його в такому формулюванні, яке міститься в Картахенському протоколі з біобезпеки. Однак було обрано компромісний і дещо завуальований варіант, який не дає чіткого розуміння, що саме маєтся на увазі під словом „пересторога”.

Рішення щодо схвалення ГМО повинні базуватись на врахуванні не лише прямого ризику для людини і довкілля, але різних факторів, наприклад, соціально-економічних, культурних, етичних. Під час переговорів з укладання Картахенського протоколу велися дебати з приводу того, до якої міри соціально-економічні аспекти повинні враховуватись в процесі оцінки і управління ризиком ГМО. До таких відносяться загрози продовольчій безпеці країни, тобто залежність харчової промисловості від транснаціональних компаній – експортерів ГМО, зменшення доходів від власного експорту, збільшення боргів через неспроможність повернути суму кредитів, наданих для розвитку біотехнологій тощо. Таким чином, держави, особливо найменш розвинені країни, мають змогу відмовити в імпорті ГМО, якщо він матиме негативні наслідки для їхньої економіки127. Ст. 26 Протоколу в теперішній редакції дозволяє посилатися на даний принцип, але обмежує його застосування несприятливим впливом ЖЗО на біорізноманіття, перш за все, по відношенню до цінності біорізноманіття для корінних народів і місцевих общин. Дане положення закріплено також в принципі 11 Декларації Ріо-де-Жанейро та інших міжнародних актах. Наприклад, програмна область D „Порядку денного на ХХІ століття” наголошує на необхідності брати до уваги етичні фактори. Кодекс поведінки ФАО щодо відповідального рибальства 1995 р., який застосовується і до ГМ рибних ресурсів, стверджує, що управлінські рішення мають ґрунтуватись на наукових даних і враховувати традиційні знання, екологічні, економічні та соціальні фактори (ст.6.4)128.



Модельне законодавство ОАЄ з безпеки в біотехнології 2001 р. закріплює принцип перестороги129 в якості основного стандарту, на який слід орієнтуватися урядам африканських держав при розробці власних законодавчих актів. Законодавство ЄС найбільш чітко регламентує процедуру схвалення ГМО. Директива 2001/18 відрізняється від попередніх тим, що визнала принцип перестороги в якості основного, а не додаткового до концепції достатьої еквівалентності. Така позиція обумовлена необхідністю узгодження нормативних актів ЄС з Картахенським протоколом130. Директива розрізняє вивільнення ГМО у навколишнє середовище для дослідницьких цілей (частина В) та випуск на ринок в якості продуктів харчування (частина С). Відповідно застосовуються різні процедури схвалення. В першому випадку на основі представленої заявником заявки рішення приймається на рівні національних компетентних органів держав-членів ЄС. В другому випадку рішення приймається Комісією ЄС. Якщо в першому випадку компетентна влада може враховувати рекомендації Комісії та застереження держав-членів, то в другому – вона зобов’язана це робити. Потрібно звернути увагу на те, що Картахенський протокол встановлює більш жорсткі правила регулювання для ЖЗО, призначених для інтродукції у навколишнє середовище сторони імпорту, а акти ЄС – для ГМО, стосовно яких подана заявка на випуск на ринок в якості продуктів харчування. Така розбіжність пояснюється тим, що Протокол ухвалювався з метою забезпечення саме біологічної безпеки під час транскордонного переміщення трансгенних організмів, тобто обмеження несприятливого впливу на навколишнє середовище держав, а правові акти ЄС – з метою забезпечення харчової безпеки таких організмів для здоров’я людей і тварин. Строк дії дозволу на комерціалізацію ГМ продукту в ЄС – 10 років. Загальні засади регулювання управління ризиком передбачені в ст.ст. 4(1), 8 і 10; моніторингу – в ст.ст. 13(2)(е), 19(3)(d, f), 20, 23 та Додатку VІІ; відслідковування – в ст. 4(6) Директиви. Регламент 1829/2003 регулює правила надання згоди щодо ГМО для комерціалізації, доповнюючи відповідні положення частини С Директиви 2001/18. Основною відмінністю Регламенту є обов’язок національної компетентної влади інформувати і обов’язок Комісії консультуватися з Європейським органом з харчової безпеки та враховувати його думку. Регламент 1830/2003 Європейського Парламенту і Ради стосовно відслідковування і маркування генетично модифікованих організмів та відслідковування продуктів харчування і корму, отриманих з генетично модифікованих організмів, впроваджує систему унікальних ідентифікаторів (спеціальних кодів) для продуктів, які містять або складаються з ГМО131. Якщо три попередні акти спрямовані на регламентацію процедури схвалення ГМО всередині ЄС, то Регламент 1946/2003 про транскордонне переміщення ГМО встановлює правила для регулювання відносин членів ЄС з третіми країнами в даній галузі. В цілому, норми цього Регламенту відповідають нормам, викладеним в Картахенському протоколі132.
Таким чином, процес вироблення єдиних міжнародних стандартів в сфері безпечного впровадження і використання сільськогосподарських біотехнологій ускладнюється боротьбою між двома конкуруючими правовими системами – США і ЄС. Через дискусію між прихильниками концепції достатньої еквівалентності (підхід, на якому засновується американська правова система в галузі ГМО) та прихильниками принципу перестороги (підхід, на якому засновується європейська правова система в галузі ГМО) на рівні МП досі не існує уніфікованого підходу щодо основних критеріїв аналізу ризику від сільськогосподарської біотехнологічної діяльності. Так, концепцію достатньої еквівалентності (схожості) закріплюють акти ОЕСР, ККА, ЮНЕП, а принцип перестороги – Конвенція про біологічне різноманіття, Картахенський протокол з біобезпеки та Модельне законодавство ОАЄ.

На нашу думку, концепцію достатньої еквівалентності, так само, як і принцип перестороги, слід застосовувати не відокремлено, а в поєднанні з науковими критеріями аналізу ризику. Ані концепція достатньої еквівалентності, ані принцип перестороги не повинні бути основним, керівним критерієм аналізу ризику від ГМО. Саме наукові принципи мають стати головним параметром проведення будь-якої оцінки ризику, в зв’язку з чим наголос повинен робитися на вдосконаленні науково-технічної бази (лабораторій, де проводиться оцінка ризику). Намагання США чи ЄС визнати ту чи іншу концепцію провідною в процесі аналізу ризику від ГМО призводить до того, що дійсний ризик залишається не дослідженим і не проаналізованим з наукової точки зору. Концепція достатньої еквівалентності і принцип перестороги мають стати допоміжними інструментами проведення такої оцінки ризику. Поступово на рівні МП відбувається відхід від концепції достатньої еквівалентності і принципу перестороги як від головних кількісних критеріїв оцінки ризику і визнання їх в якості допоміжних аналітичних інструментів.

Потрібно відзначити, що принцип перестороги застосовується на міжнародно-правовому рівні значно раніше (1982 р.), ніж концепція достатньої еквівалентності (1993 р.). Він закріплений не лише у рекомендаційних документах, як концепція достатньої еквівалентності, але й у міжнародних конвенціях, протоколах, угодах. Дана концепція не отримала такого широкого вжитку в нормативно-правових документах та судових прецедентах, як принцип перестороги, однак на сьогоднішній день не існує чіткого і єдиного підходу до застосування й визначення статусу в системі принципів МП ані першої, ані другого.


      1. Міжнародно-правова регламентація повідомлення про ризик від ГМО

Правова регламентація повідомлення про ризик означає регулювання доступу громадськості до інформації та її участі в процесі прийняття рішень стосовно ГМО. Участь громадськості у вирішенні будь-яких питань в сфері навколишнього середовища включає доступ до „екологічної” інформації, участь у прийнятті рішень, участь в законотворчому процесі, а також доступ до системи правосуддя. Доступ до інформації в сфері сільськогосподарських біотехнологій охоплює такі проблеми, як доступ громадськості до конфіденційної інформації, обмін інформацією між державами та маркування продуктів, яке забезпечує споживачам право на вільний вибір133. Інформація може включати подані заявки на вивільнення чи комерціалізацію ГМО, результати оцінки екологічних та харчових ризиків, результати консультацій з громадськістю, а також рішення компетентного органу про згоду чи відмову в схваленні ГМО.

Участь громадськості в даному процесі не можна недооцінювати. Саме завдяки широким акціям протесту організацій захисту споживачів та соціально-екологічних груп, несприйняттю пересічними громадянами продукції біотехнологічного походження, 1998 р. в Європі було запроваджено de facto мораторій на виробництво та імпортування ГМО. В США споживачі висловлюють менше занепокоєння з приводу ризиків трансгенних продуктів харчування, і урядові структури пояснюють це відкритістю американської системи регулювання. Громадські дискусії, так само, як і процес прийняття рішень, повинні бути відкритими, прозорими та всеохоплюючими. В п.2.4 Заключного документу Консультативного форуму США – ЄС з питань біотехнології перераховуються елементи такої системи134. Оскільки недовіра широких громадських кіл виступає на сьогоднішній день основною перепоною для розвитку біотехнологічного виробництва, учасники Единбурзької конференції з питань харчової безпеки ГМО 2000 р. дійшли висновку, що необхідно вживати заходів з відновлення взаємної довіри між різними акторами, особливо, урядами, промисловцями, науковцями, контрольними структурами, споживачами та зацікавленими громадськими групами і що споживачі й громадяни мають не лише право знати, але й мають вагому позицію, яку необхідно зрозуміти і врахувати при ухваленні рішення чи нормативної настанови135.

Принцип участі громадськості та доступу до інформації закріплений в міжнародних актах з біобезпеки. Конвенція щодо доступу до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступу до правосуддя в питаннях охорони навколишнього середовища (Орхуська конвенція) 1998 р. (набула чинності 30.10.2001, підписали 40 держав) до екологічної інформації віднесла також відомості про ГМО (ст.2(3)(а)), отже, всі її положення стосуються пов’язаної з ними діяльності. Проте документ містить деякі неузгодженості136. Так, зі ст.6(1)(а) випливає, що рішення про видачу дозволу на здійснення видів діяльності, перерахованих в Додатку І, приймається Стороною тільки за умови участі у цьому процесі громадськості, але генно-інженерна діяльність до цього переліку не включена. В той же час п.(1)(b) дозволяє державам на основі свого національного законодавства застосовувати положення цієї статті також до рішень по запропонованим видам діяльності, не перерахованим в Додатку І, які можуть чинити значний вплив на навколишнє середовище. П.11 ст.6 передбачає, що кожна Сторона в рамках свого національного законодавства застосовує положення ст.6 про участь громадськості в прийнятті рішень відносно дозволів на вивільнення ГМО у навколишнє середовище. Тобто дане питання регулюється на рівні національного права окремої держави137, і залишається неясним, до якої міри і в яких ситуаціях положення ст.6 повинні використовуватись в процесі прийняття рішень стосовно ГМО. Єдиним виходом із ситуації, що склалася, може бути розробка додаткового протоколу чи керівних принципів до Конвенції, які б розв’язали означені вище проблемні питання.

Громадськість має змогу отримати екологічну інформацію без необхідності формулювання своєї зацікавленості (ст.4(1)(а)). Доступ до інформації має бути адекватним, своєчасним і ефективним. Ст.7 закріплює право громадськості брати участь у вирішенні питань, що стосуються планів, програм і політики в сфері навколишнього середовища, а ст.8 – участь в підготовці нормативно-правових актів138. Останнє положення викликає дискусії, адже передбачає можливість участі в законотворчому процесі непрофесіоналів. Ст.9 Конвенції гарантує право кожному на доступ до системи правосуддя (адміністративних або судових органів) у випадку, якщо прохання про доступ до інформації не розглянуте, неправомірно відхилене або неадекватно задоволене.


      1. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, спричинену ГМО

Питання відповідальності за шкоду, спричинену ГМО, розроблене в науці і практиці МП чи не найменше. Це пояснюється, передусім, тим, що через специфічність біотехнологічних продуктів встановлення відповідальності за спричинену ними шкоду ускладнюється в деяких питаннях, наприклад, визначення потенційних довгострокових негативних наслідків в зв’язку з нестабільністю генетичного матеріалу в ГМО, спричинення шкоди не лише навколишньому середовищу і здоров’ю людини, але й соціально-економічних збитків. На сьогоднішній день відсутній уніфікований правовий акт про відповідальність в екологічному праві. Натомість існують „секторальні” режими відповідальності за небезпечну діяльність, наприклад, у випадку використання ядерної енергії, транскордонного перевезення небезпечних відходів чи нафти. Деякі загальні положення про міжнародно-правову відповідальність держав за екологічно небезпечну діяльність передбачені в принципі 22 Стокгольмської декларації, де зазначено, що держави зобов’язані співробітничати в питаннях відповідальності та компенсації шкоди, а також принципі 2 Декларації Ріо-де-Жанейро і ст.3 Конвенції про біологічне різноманіття, які констатують, що держави несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність в рамках їх юрисдикції не наносила шкоди навколишньому середовищу інших держав.

Окрім міжнародно-правової відповідальності держав, деякі конвенції передбачають також цивільну відповідальність фізичних і юридичних осіб за неправомірну або правомірну наднебезпечну екологічну діяльність. 2 червня 1998 р. в Лондоні пройшов симпозіум, присвячений даній проблемі. Основне питання, яке обговорювалось делегатами: чи можна дії, пов’язані з ГМО, охарактеризувати як небезпечні чи наднебезпечні. Адже у випадку позитивної відповіді, за них буде накладатись відповідальність за аналогією з відповідальністю в цивільному праві, пов’язаною з джерелом підвищеної небезпеки139. Конвенція Ради Європи про цивільну відповідальність за шкоду, яка є результатом небезпечної для навколишнього середовища діяльності, 1993 р. (підписана 21.06.1993 9 державами, в силу не вступила) в ст.2(b) до поняття „небезпечна діяльність” відносить також виробництво, культивування, обробку, зберігання, використання, знищення, передачу, вивільнення та інші операції щодо одного чи декількох ГМО, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності. Ст.6 передбачає строгу (абсолютну) відповідальність оператора, тобто приватної особи, за шкоду, яка настала під час або протягом періоду здійснення контролю над небезпечною діяльністю. Розділ ІV встановлює строк давності в три роки з моменту, коли постраждалий взнав або повинен був узнати про спричинену шкоду (ст.17). Однак позов не може бути пред’явленим після сплину 30 років з моменту спричинення шкоди. Згідно зі ст.19 Конвенції, позови про компенсацію можуть подаватись до суду держави, де особа потерпіла від шкоди, де було здійснено небезпечну діяльність, або де відповідач має звичайне місце проживання140. Станом на 11.06.2005 р. жодна держава не ратифікувала цей міжнародно-правовий акт (достатня кількість ратифікацій для вступу його в силу – 3), що свідчить, на нашу думку, про небажання держав бути зв’язаними нормами конвенції, яка визначає загальні засади відповідальності за екологічну діяльність, і про їхню схильність підтримати „секторальні” режими відповідальності для кожного окремого виду екологічної діяльності, в тому числі діяльності в сфері сільськогосподарських біотехнологій.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка