Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка9/24
Дата конвертації20.09.2018
Розмір1.91 Mb.
#50073
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   24


Правовий відділ Секретаріату СОТ порекомендував Генеральній Раді надати тлумачення торгівельних угод та Картахенського протоколу з метою уникнення правових конфліктів і колізій. Вироблений підхід буде застосовуватись в майбутньому при аналізі багатосторонніх договорів в галузі міжнародного права охорони навколишнього середовища, норми яких використовуються державами для обґрунтування запроваджених протекціоністських інструментів регулювання торгівлі171.

Серед прецедентів СОТ є такі, де піднімалось питання про статус принципу перестороги в міжнародному торговельному праві. Дві справи були розглянуті до набуття чинності Картахенським протоколом, і в жодному з трьох вирішених спорів Апеляційний орган не застосував закріплене в ньому визначення принципу перестороги. В справі Hormones (1998) ЄС посилався на принцип перестороги у виправдання своєї заборони на імпорт м’яса і молока американського походження, виробленого на основі коров’ячого гормону росту. Спочатку спір розглядався за процедурою, передбаченою ГАТТ, потім – у СОТ, в результаті чого в 1999 р. рішення було винесене не на користь ЄС, оскільки він не зміг обґрунтувати заборону і надати докази проведеної наукової оцінки ризику щодо можливих негативних наслідків цих продуктів для здоров’я людини172. В ході розгляду спору постало питання про співвідношення принципу перестороги з нормами СФЗ. ЄС стверджував, що принцип „вже є ... загальною звичаєвою нормою міжнародного права або принаймні загальним принципом права”173. Зі свого боку, США зазначили, що „він може бути охарактеризований як підхід – зміст якого змінюється від випадку до випадку”174. Цікаву точку зору висловила Канада: „застережливий підхід ... ще не став частиною міжнародного публічного права”, однак є „принципом міжнародного права, який формується і який в майбутньому може викристалізуватися в один із загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями в сенсі статті 38(1)(с) Статуту Міжнародного Суду ООН”175. Група експертів і Апеляційний орган в своїх доповідях не надали чіткого роз’яснення стосовно статусу принципу в МП та його змісту в застосуванні до угод СОТ, зазначивши, що наразі „це менш ніж зрозуміло”, чи держави погодились на визнання принципу перестороги загальним або звичаєвим міжнародним правом, та що „це важливе, але абстрактне питання”176. Разом з тим, Апеляційний орган зробив декілька важливих, з нашої точки зору, висновків. По-перше, визнав, що принцип перестороги включено, крім ст.5.7, також в ч.6 преамбули і ст.3.3 СФЗ, які дозволяють державам-членам вводити санітарні чи фітосанітарні заходи, що призводять до більш високого рівня захисту, ніж це досягалося б на базі відповідних міжнародних стандартів, рекомендацій і приписів, за умови наявності наукового обґрунтування. По-друге, Апеляційний орган постановив, що принцип перестороги не може виправдовувати заходи держав, несумісних з іншими положеннями Угоди. Тому положення ст.5.1 і 5.2 щодо наукової оцінки ризику і наукового обґрунтування превалюють над ст.5.7 СФЗ. Таким чином, сама можливість впроваджувати застережливі заходи не заперечується, однак за дотриманням умови про здійснення належного наукового обґрунтування таких заходів. Апеляційний орган визнав, що порушення ЄС норм права СОТ мало місце, і рекомендував Співтовариствам привести вжиті заходи у відповідність до своїх зобов’язань згідно із СФЗ.

В справі Japan varietals (1999) Апеляційний орган визначив 4 умови ст.5.7 СФЗ, невиконання хоча б однієї з яких не може слугувати виправданням для впровадження заходів, що обмежують торгівлю177. В справі Apples (2003) Орган надав тлумачення першій вимозі – „недостатності наукового обґрунтування”, про яку ми згадували вище.



Таким чином, СОТ не висловила чіткої та однозначної позиції щодо статусу принципу перестороги ані в міжнародному торговельному праві, ані в міжнародному публічному праві взагалі. Тим не менше, цей скупий досвід в справі тлумачення й розуміння принципу перестороги може бути використаний СОТ при розгляді одного з найбільш гучних спорів ХХІ століття – спору відносно торгівлі трансгенними товарами.


      1. Торговельний спір EU-Biotech


Неспроможність ЄС ефективно подолати мораторій на комерціалізацію ГМО, жорсткі правила їх маркування та схвалення стали причиною „торгових війн” між ЄС та США, Аргентиною і Канадою. Міжнародна спільнота в особі СОТ намагається віднайти шляхи вирішення спору засобами міжнародного економічного права. Підтримуваний ЄС мораторій на імпортування ГМО, що може розглядатися в сенсі торгових бар’єрів, спричиняє США збитків на суму в 300 млн. дол. щороку178. Уряди держав-позивачів оскаржують такі дії ЄС: 1) припинення ЄС розгляду заявок чи надання дозволів щодо схвалення продуктів сільськогосподарських біотехнологій (загальний мораторій), 2) неспроможність ЄС розглянути кожну з 27-ох поданих заявок щодо схвалення конкретних біотехнологічних продуктів (мораторій стосовно окремих ГМО) та 3) заборони, введені на національному рівні компетентними органами держав-членів щодо реалізації на внутрішньому ринку та імпортування ГМ продуктів179. США вважають, що такі заходи ЄС є несумісними з положеннями Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів (СФЗ) 1994 р., Канада і Аргентина – що дії ЄС порушують також Генеральну угоду по тарифам і торгівлі (ГАТТ) 1994 р. й Угоду про технічні бар’єри в торгівлі (ТБТ) 1994 р. Зі свого боку, ЄС заперечує той факт, що запроваджені заходи підпадають під сферу дії зазначених торговельних угод СОТ і стверджує: Картахенський протокол є найбільш підходящим документом для регулювання міжнародної торгівлі ГМО. Тому, на думку ЄС, принципи, закладені в Картахенському протоколі, в тому числі принцип перестороги, повинні обов’язково братися до уваги при тлумаченні норм торговельних угод СОТ180. Однак із застосуванням Картахенського протоколу в даному спорі існують певні проблеми. В своїх прецедентах СОТ не раз підтверджувала, що ГАТТ (відповідно, і всі додаткові до неї угоди) не повинна тлумачитись у „клінічній ізоляції від міжнародного публічного права”181. Згідно зі ст.3.2 Правил СОТ з розгляду спорів, положення угод, ухвалених під час Уругвайського раунду (а значить, в тому числі і ст.5.7 СФЗ), повинні розглядатися у відповідності до звичайних правил тлумачення міжнародного публічного права. Звичайні правила тлумачення міжнародного публічного права закріплені у Віденській конвенції про право міжнародних договорів (1969). В ст.31 Конвенції зазначається, що договір повинен тлумачитись не лише у відповідності до його контексту, об’єкту і мети, але й інших норм міжнародного права, що застосовується між сторонами. Такими нормами можуть бути або норми звичаю (про суперечливість концепції щодо визнання принципу перестороги міжнародним звичаєм сказано вище), або норми договору, якщо сторони спору є одночасно сторонами цього договору. Зрозуміло, що США заперечують проти застосування норм Картахенського протоколу для вирішення спору щодо торгівлі ГМО. Певною мірою вони мають рацію, оскільки США не підписали Конвенцію про біологічне різноманіття, а тому не є стороною Протоколу, а Аргентина та Канада не ратифікували його. Таким чином, Протокол не може застосовуватись між сторонами даного спору, хоча США заявили, що будуть використовувати його положення у міжнародних торговельних відносинах з іншими державами – сторонами цього міжнародно-правового акту. Разом з тим, Протокол може виступити в спорі EU-Biotech в якості джерела фактичної інформації для доказу фактичних даних, що мають відношення до виконання норм СОТ182.

Скарги позивачів спрямовані проти старого законодавства ЄС, яке діяло під час мораторію (Директиви 2001/18, 90/220 та Регламент 257/97), і не зачіпають нових змін в ньому (Регламенти 1829/2003 та 1830/2003).

Згідно з правилами СОТ, перевага надається спеціальній угоді перед більш загальною, тобто при вирішенні даного спору застосовуватимуться скоріше норми СФЗ чи ТБТ, ніж ГАТТ183. Крім того, існує презумпція відповідності національного законодавства положенням ГАТТ, якщо такі національні норми не суперечать СФЗ. Однак норми СФЗ не застосовуються до захисту прав споживачів, і в цьому сенсі аналіз ГАТТ може виявитися необхідним. СФЗ регулює впровадження заборонних заходів з харчової безпеки та стандартів для охорони тварин і рослин, незалежно від того, чи є вони технічними нормами, тоді як ТБТ охоплює всі технічні вимоги, необов’язкові стандарти та процедури, якщо вони не являються санітарними чи фітосанітарними заходами. ТБТ застосовується не до заборонних заходів (мораторій), а до вимог маркування (в сферу дії угоди входить як добровільне, так і примусове маркування, а також вимоги до упакування товарів)184. СФЗ і ТБТ взаємовиключають одна одну, і тому при вирішенні будь-якого торгового спору в рамках СОТ застосовується лише одна з них. Після того, як органи з вирішення спору СОТ підготують відповідну доповідь, стане ясно, чи порушував ЄС норми торгівельних угод і якщо так, то яких саме.

Обидві угоди, СФЗ і ТБТ, хоча і вимагають проведення наукового обґрунтування впроваджених заборонних заходів, проте дещо відрізняються за ступенем своєї „науковості”. Вважається, що вимога СФЗ про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, які засновані виключно на наукових принципах і які мають достатнє наукове обґрунтування (ст.2.2), є більш об’єктивною185 в науковому аспекті, ніж вимога ТБТ лише враховувати науково-технічну інформацію при оцінці ризиків (ст.2.2). Крім того, „більша науковість” СФЗ прослідковується і в тих положеннях, які присвячені взаємозв’язку угод з міжнародними стандартами (наприклад, Кодексом Аліментаріус). Згідно зі ст.3.3 СФЗ, члени можуть вводити більш високий рівень захисту, ніж той, що передбачений відповідними міжнародними стандартами (наприклад, менший пороговий рівень для маркування), лише коли існує наукове обґрунтування або такий рівень визнається належним в результаті проведеної наукової оцінки ризику. Ст.2.4 ТБТ є більш гнучкою, адже зазначає, що якщо виникає потреба в застосуванні подібних міжнародних стандартів, держава використовує їх, за винятком випадків, коли вони виявилися б „неефективними чи непридатними засобами досягнення законних цілей”, дозволяючи державам в такий спосіб вводити більш жорсткі правила регулювання. Якщо ст.3.2 СФЗ вимагає, щоб члени СОТ узгоджували свої заходи з міжнародними стандартами, то ст.2.4 ТБТ зобов’язує держави лише використовувати їх в якості основи для своїх технічних регламентів186.

На даний момент США доводять, що дії ЄС підпадають під сферу регулювання СФЗ, а саме, під визначення санітарних і фітосанітарних заходів в сенсі п.1(a-d) Додатку А до Угоди. Органу з вирішення спорів доведеться з’ясувати, чи дійсно обмежувальні заходи ЄС приймались з метою: 1) захисту життя чи здоров’я людей і тварин від ризиків, що виникають від домішок, забруднюючих речовин, токсинів чи хвороботворних організмів в продуктах харчування (підпункт b), або 2) захисту людей, тварин і рослин від ризиків, що виникають в зв’язку з проникненням і розповсюдженням шкідників, хвороб, організмів-збудників хвороб (підпункти a, c, d). ЄС, зі свого боку, стверджує: основна мета, визначена в ухвалених директивах і регламенті, – захист навколишнього середовища, що взагалі виключає їх з-під сфери дії СФЗ. Крім того, якщо США доводять, що загальний мораторій і мораторій стосовно конкретних продуктів, хоча і не закріплені в нормативних документах, є заходами в сенсі СФЗ, то ЄС зазначає, що мова повинна йти не про мораторій чи припинення розгляду заявок в якості таких заходів, а про їх відстрочку (відкладення) з поважних причин. Більшість звинувачень США, на думку ЄС, повинні бути відкинуті, оскільки вони стосуються змісту, суті заходів, тоді як відстрочка має процедурний характер і стосується способу застосування, а не змісту такого заходу. Представники ЄС вказують на недостатність доказової бази позивачів стосовно існування постійної і систематичної практики припинення розгляду заявок в ЄС протягом 6 років, оскільки рішення ухвалювались в кожному випадку окремо.

ЄС, за твердженнями США, порушив настанови ст.8 та п.1(а) Додатку С до СФЗ, відповідно до яких будь-які процедури (мається на увазі процедура ЄС стосовно комерціалізації ГМО) повинні проводитись і завершуватись без необґрунтованої затримки. ЄС доводить, що такі затримки (відстрочки) – цілком обґрунтовані й правомірні, оскільки були спричинені необхідністю вимагати від заявників додаткову інформацію про аналіз ризику від ГМО відповідно до діючого законодавства. ЄС звинувачується в порушенні ст.7 та п.1 Додатку b до СФЗ, згідно з якими ухвалені санітарні і фітосанітарні правила мають публікуватись негайно з тим, щоб зацікавлені держави-члени СОТ мали можливість ознайомитись з ними. ЄС стверджує, що звинувачення позивачів є абсолютно безпідставними і не підтверджуються достатніми доказами.

Ст.5.1 Угоди зобов’язує держави забезпечити, щоб в основу санітарних чи фітосанітарних заходів була покладена відповідна до обставин оцінка ризику. В цьому контексті США стверджують, що мораторій і національні заборони були запроваджені без попередньої оцінки ризику, а рішення про заборону окремих ГМ продуктів, навіть там, де оцінка ризику проводилась, не базувались на її результатах, хоча в більшості випадків вони виявлялись позитивними. Дана стаття є спеціальною нормою по відношенню до ст.2.2, яка зобов’язує держави застосовувати такі заходи, якщо вони засновані на наукових принципах і мають достатнє наукове обґрунтування, отже, порушення приписів ст.5.1 автоматично веде до порушення норм ст.2.2. ЄС стверджує, що проводив екологічну оцінку ризику, відповідну до обставин, які характеризувались відсутністю достатніх наукових даних про ризики від ГМО. ЄС виправдовує свої дії статтею 5.7 СФЗ, адже наукове обґрунтування стосовно ризиків від ГМО було і залишається недостатнім, заборони держав-членів ґрунтувались на існуючій науковій інформації, що свідчила про можливість негативних наслідків від використання ГМО, такі заборонні заходи були тимчасовими, оскільки приймалися відповідно до клаузули ст.16 Директиви 90/220 та ст.12 Регламенту 258/97 і ґрунтувалися на принципі перестороги, що інкорпорований в СФЗ, Картахенський протокол та інші міжнародно-правові акти. Відношення США до цього принципу залишається незмінним: він не визнаний міжнародним правом і є скоріше підходом, ніж науковим принципом.

Ст.5.5 СФЗ зазначає, що кожен член СОТ повинен уникати самовільного і невиправданого проведення різниці в рівнях захисту, які він вважає належними в різних ситуаціях, якщо такі розбіжності приводять до дискримінації чи прихованого обмеження міжнародної торгівлі. США доводять, що для регулювання однакового рівня ризиків в подібних ситуаціях (наприклад, ризики від ГМО дорівнюють ризикам від продуктів, в яких нема ГМ матеріалу, але до яких в процесі виробництва застосовувались методи генної інженерії) ЄС застосовує різні рівні захисту (різні процедури схвалення), тому Група експертів повинна визнати, що дискримінація присутня. Крім того, свідченням прихованого обмеження міжнародної торгівлі є той факт, що наслідки введених заборон для країн-експортерів ГМО (США, Канади і Аргентини) – значно більш негативні, ніж для виробників ГМ продукції всередині ЄС. ЄС стверджує, що не порушував ст.5.5, тому що його дії підпадають під виняток ст.5.7, а проведення різниці в рівнях захисту не є самовільним і невиправданим, оскільки ГМ продукти є відмінними від не ГМ продуктів187.

Щодо ТБТ, то Аргентина і Канада вважають, що заходи ЄС є технічними регламентами як вони визначені в п.1 Додатку І до ТБТ – це документ, в якому встановлюються характеристики товару чи пов’язані з ними процеси і методи виробництва, дотримання яких є обов’язковим. На що ЄС відповідає: в даному визначенні йдеться, передусім, про нормативний документ, який встановлює в досить абстрактних термінах вимоги до певних товарів чи груп товарів. Такими „абстрактними” технічними регламентами можуть вважатися правові акти ЄС (зазначені вище регламент і директиви), однак до юрисдикції СОТ не входить питання про визнання невідповідності законодавства ЄС нормам торгових угод. Стосовно безпосередніх заборон на імпорт ГМО, то вони є нічим іншим, як конкретними адміністративними рішеннями відносно конкретних товарів конкретних виробників, тому не можуть вважатися технічними регламентами в сенсі Додатку І до ТБТ. Позивачі звинувачують ЄС в порушенні ст.2.1 Угоди (вимога про недискримінацію подібних товарів), ст.2.2 (технічні регламенти не повинні прийматися таким чином, щоб створювати надмірні перешкоди в міжнародній торгівлі; з цією метою вони не повинні здійснювати на міжнародну торгівлю більш обмежувальний вплив, ніж це необхідно для досягнення законних цілей). Наприклад, свого часу Швейцарія пропонувала ЄС вдатися до альтернативної схеми „негативного” маркування (написи типу „вільний від ГМО” або „не генетично модифікований”) в якості заходу, що здійснює на міжнародну торгівлю менш обмежувальний вплив, ніж застосування правил про примусове маркування. Проте представники ЄС впевнені, що така схема обтяжена технічними та комерційними труднощами, але головне – споживачі бажають знати, що є в продукті, а не чого в ньому немає188. Заборонні заходи ЄС розглядаються як такі, що створюють надмірні перешкоди в торгівлі, виходячи з відсутності науково обґрунтованих доказів існування ризиків з боку ГМО для здоров’я людей чи довкілля в порівнянні з традиційними аналогічними продуктами. ЄС також звинувачується в порушенні ст.2.9 ТБТ, яка зобов’язує держави публікувати повідомлення про передбачуване введення технічного регламенту, якщо відповідний міжнародний стандарт відсутній або зміст розробленого регламенту не відповідає змісту міжнародних стандартів і якщо такий регламент може суттєво вплинути на торгівлю інших членів. ЄС відкидає всі звинувачення на тій підставі, що його дії не є технічними регламентами, а тому порушень статей ТБТ не може бути189.

ЄС звинувачується Канадою і Аргентиною у порушенні ст.ІІІ.4 ГАТТ - обов’язку надавати імпортованим товарам не менш сприятливий режим, ніж подібним продуктам національного походження190. Хоча ЄС стверджує, що його заходи застосовуються в однаковій мірі до ГМО, вироблених в ЄС і цих країнах, проте його інститути звинувачуються в проведенні різниці між імпортованими ГМ продуктами і національними традиційними аналогічними продуктами, які, на думку позивачів, є абсолютно подібними. Група експертів СОТ має вирішити, чи є ці дві категорії товарів подібними в сенсі ст.2.1 ТБТ та ст.ІІІ.4 ГАТТ і чи можуть дії ЄС вважатись такими, що порушують їх настанови. Якщо виявиться, що ГМО та їхні традиційні не ГМ аналоги не є подібними, ЄС має право запроваджувати до них різні методи регулювання, а значить і мораторій – до ГМО. Апеляційний орган окреслив 4 фактори, що впливають на подібність продуктів: фізичні характеристики, кінцеве споживання, вподобання споживача і тарифна класифікація. Подібність визначається в кожному окремому випадку на індивідуальній основі191. ЄС доводить, що ГМО не можуть мати однакові з традиційними товарами фізичні характеристики через присутність чужерідних ДНК і що споживач вважає їх різними, оскільки в більшості випадків надає перевагу не ГМ продуктам харчування. Канада і Аргентина, зі свого боку, стверджують, що дані категорії товарів являються подібними, оскільки кінцева мета біотехнологічних продуктів – замінити собою традиційні аналоги і що тарифні системи не класифікують по-різному ГМО і не ГМО. Каменем спотикання між сторонами спору є питання, чи стають неподібними ГМО і традиційні продукти внаслідок застосування до перших технологій генетичної модифікації. Позивачі наполягають на визначенні подібності товарів на основі тесту на достатню еквівалентність (про суперечливість цієї концепції сказано вище). ЄС, як відомо, висловлюється проти застосування даної концепції в процедурі оцінки ризику від ГМО. На думку представників ЄС, єдиною категорією товарів, подібних до імпортованих ГМО, є ГМО, вироблені в середині ЄС, і до обох застосовуються однакові правила192.

Якщо Група експертів СОТ встановить факт порушення ЄС норм згаданих торговельних угод, Співтовариства для виправдання своїх дій будуть посилатися на ст.ХХ ГАТТ, а саме, пп.b), d) і g)193. В них йдеться про те, що держави-члени мають право застосовувати певні обмежувальні заходи з метою захисту публічного порядку, здоров’я і життя людей, тварин, рослин, задля попередження обманної практики (тобто захисту прав споживачів), а також збереження вичерпних природніх ресурсів. В своїх документах, що компетентні органи США, Канади та Аргентини подають до комітетів СОТ, висловлюється здивування, яким чином примусове маркування може допомогти Комісії ЄС у досягненні задекларованої мети про захист прав споживача. На це представники ЄС відповідають: метою маркування є забезпечення споживача повною та достовірною інформацією про продукти харчування, яка, згідно з положеннями нормативних актів ЄС, включає не лише дані про природу, властивості, структуру продукту, але й про метод виробництва. Оскільки за результатами останніх опитувань більшість європейців не підтримують ГМ продукцію, ЄС задовільняє їх право знати, що вони купують, шляхом маркування194.

В ході обговорення поблеми на засіданнях комітетів СОТ уряди США, Канади і Аргентини вимагали від ЄС пояснень не лише стосовно старого законодавства, але й нового. Зокрема, позивачі зазначили, що суперечливим вбачають положення ст.13 Регламенту 1829/2003 щодо необхідності враховувати при маркуванні фактори етично-релігійного характеру195. Адже ні ТБТ, ні СФЗ не згадують про таку можливість: список умов, за яких національні заходи з обмеження торгівлі можуть бути виправданими, є виключним і не містить посилання на етично-релігійні аспекти. Сторони не можуть дійти згоди навіть з приводу застосування термінів: США наполягає на терміні “біотехнологічні продукти”, а ЄС – “генетично модифіковані продукти”, який, на думку США, заздалегідь налаштовує потенційного споживача проти такого роду продукції і є необґрунтованим, оскільки до модифікацій генів в організмі призводять не лише методи сучасних біотехнологій. Європейські Співтовариства надають перевагу терміну „ГМО” з метою задоволення потреб споживача, тому що переконані: модифікації генів за допомогою методів генної інженерії – якісно нові та значно відрізняються від традиційних способів за своїми наслідками, що до цього часу не достатньо вивчені й досліджені. Тому, на їхню думку, спопоживачі мають право бути обізнаними з можливою небезпекою і шкодою, яка може настати внаслідок споживання подібної категорії продукції. Крім того, терміни, що використовуються в маркуванні продуктів, повинні бути такими, які може розрізнити, впізнати, ідентифікувати споживач. Саме через це немає необхідності заміняти звичайний, звичний для нього термін „ГМО”, з яким він асоціює саме таку особливу категорію продукції, вироблену сучасними генно-інженерними методами, іншим, не зовсім зрозумілим терміном – „біотехнологічні продукти”196.

Крім питання про застосування у даній справі норм Картахенського протоколу з біобезпеки, особливо принципу перестороги, перед Групою експертів/Апеляційним органом СОТ може постати питання про застосування стандартів Комісії Кодекс Аліментаріус, а саме, концепції достатньої еквівалентності. Хоча норми Керівних принципів цієї організації є рекомендаційними, однак згідно зі ст.ст. 3, 5.1 СФЗ, п.3(а) Додатку А до СФЗ та ст. 2.4 ТБТ держави-члени СОТ зобов’язані їх дотримуватись. Міжнародними стандартами, на основі яких члени СОТ мають право впроваджувати санітарні і фітосанітарні заходи та на які спирається ЄС, є Картахенський протокол і документи ККА (в тій мірі, в якій вони не протирічать праву ЄС). США надають перевагу закріпленій в стандартах ККА концепції достатньої еквівалентності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   24




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка