Історичний розвиток валторни: інстументознавчий та техніко виконавський аспекти



Сторінка6/7
Дата конвертації23.07.2022
Розмір1.86 Mb.
#92967
ТипДиплом
1   2   3   4   5   6   7
Історичний розвиток валторни інстументознавчий та техніко викон
вал
ВИСНОВКИ
Шлях еволюції валторни довгий та цікавий: примітивні дерев'яні та кістяні роги з часом стають постійним атрибутом полювань, змагань, культових та урочистих церемоній.
В кінці XVII століття фанфарно-сигнальний ріг стає професійним музичним інструментом, який поступово затверджує себе, як незамінний учасник оперного та симфонічного оркестру.
Наприкінці XVII століття у Франції розпочався процес формування валторни. Інструмент отримує циліндричний канал, що плавно переходить в конусний. Розтруб набуває чашкоподібної форми. Довжина трубки дозволяла видувати 16-17 натуральних тонів. Натуральна валторна, яку ще називають «бароковою», у 1720-х роках остаточно утверджується у виконавській культурі.
Про різновиди натуральних валторн, які існували в добу Барокко можна скласти уявлення з партитур Й.С. Баха. У кантатах та месі композитор використовує інструменти у восьми строях – in D (кантати 16, 88, 107, 205, 218, Месса b-moll), in B-alto (кантати 14, 143), in G (кантати 79,91, 100, 112, 128, 174, 250), in C-alto (кантати 16, 65, 107), inC-basso (кантати 3, 8, 27, 73, 89, 105) in A (кантата 136), in F (кантати 1, 14, 52, 208) та in Es (кантата 140).
Спочатку техніку кларіно почали застосовувати виконавці на трубі. Звідси і термін “clarino”, яким називали трубу. На натуральних трубах (як і на валторнах) ще не існувало жодного механізму для зміни висоти тону. На них можливим було лише видобування звуків натурального звукоряду. Нижня межа діапазону залежить від довжини повітряного каналу і тому, зазвичай, починається з одутого обертону. Перший обертон на практиці не використовувався.
Стрій in D є найбільш зручним для виконання в техніці кларіно. За акустичними особливостями інструмент у цьому строї є найбільш надійним не лише для видобування звуку, але й фізіологічно більш зручним, ніж у строї in C. Стрій in D є також оптимальним та виграшним у поєднанні зі струнними інструментами, які грають у найбільш зручній та звучній для них тональності – Ре-мажор. Використання валторн у строях in F та in Es також зумовлене зручністю для виконавців. В цих строях звуки є інтонаційно найбільш стійкими, темброво насиченими і володіють найбільш характерним для валторни звучанням. Діапазон цих інструментів у строї in F – f1 – f² , а в строї in Es es1 – es².
Отже, аналіз діапазонів валторн у різних строях в бароковій музиці показує, що в реальному звучанні він є майже ідентичним для інструментів у строях in D, in Es та in F.Проте для валторн, на відміну від клавіру чи скрипки, різниця у півтора тони є принципово важливою. Кожен звук найвищого регістру вимагає значних фізичних зусиль та високої майстерності, але надає особливого ефекту. Тому використання композиторами звуків d³, e³ та f³ у строї in D і навіть виписані пасажі з цими звуками свідчать, що на інструменті у строї in D найвищій регістр був більш стійким та зручним, натомість на валторнах у строях in Es та in F найбільш зручними були високий та середній регістри. Можна також побачити, що фактично, тобто в реальному звучанні діапазон валторн вказаних строїв простягається відповідно до g² ( у валторни in D), es² (у валторни in Es ) та f² (у валторни in F ). При цьому спостерігається певний акустичний феномен, який сприймається на слух: звучання валторни у строї in D у верхньому та найвищому регістрах є яскравим, легким і блискучим. Звучання інструмента у строї in F в аналогічних регістрах є яскравим, але досить напруженим, особливо верхні звуки a² c³. Темброве забарвлення вищого і найвищого регістрів валторни у строї in Es сприймається як напружене, щільне, іноді дещо затиснуте.
Розвиваючись, оркестрова і ансамблева практика натуральних мідних інструментів, все більше виявляла їхні недоліки. Хроматична шкала ставала життєвою необхідністю. Тому друга половина XVIII століття, виявилась епохою, яка передувала інструментальній реформі XIX століття. У цей період прагнення до хроматизації стало особливо активним, виникло багато спроб удосконалення валторни. В процесі пошуків народжувались нові конструкції, так само як і нові прийоми гри.
До рішення цієї проблеми підходили з різних сторін. Здійснювалися спроби оснащення валторн клапанами. В 1760 році валторніст

Широко використовуються валторни в духових, камерних оркестрах. А також в різноманітних ансамблях.


Пропагується валторна і як сольний інструмент. Для неї пишуть окремі твори, доручають відповідальні сольні місця в оркестрових. В XIX столітті виникають спеціальні школи, в яких крім оркестрової гри, велика увага приділяється сольному виконанню.
Багато творів написано для ансамблів валторн (дуети, квартети, секстети і т.д.). Існують навіть оркестри в яких задіяні самі валторни різних строїв.
Спроби вдосконалення валторни займають важливе місце в її еволюції. Крони та інвенції Гампеля, хроматичні вентилі Штьольцеля та Блюмеля надали валторні більші технічні можливості. В цілому хроматизація валторни вирішила такі проблеми, як заповнення прогалин між обертонами, важкість швидкої зміни тональності та ін. Але нажаль ми втратили прекрасний, багатий на обертони звук, який можна було видобути на натуральній валторні.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка