Історія української етнографії (електронний збірник статей І матеріалів)



Сторінка3/13
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Арсенич П. ЗБІРКА ВОЛОДИМИРА ШУХЕВИЧА "ГУЦУЛЬЩИНА" В ОЦІНЦІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ ВЧЕНИХ // НТЕ. – 2004. – № 6. – С.23
"Гуцульщина" В. Шухевича ще за життя автора була високо оцінена його сучасниками. Іван Франко у статті "Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст." позитивно оцінив його етнографічну діяльність. Він писав, що в 90-х рр. на Галицькій Русі "виробляються збирачі нового типу, такі як Іван Колесса, Осип Роздольський, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, що, обіймаючи широкі наукові горизонти, рівночасно стараються вичерпати запас етнографічних фактів у певній околиці... Володимир Шухевич звертає головну увагу на вистудіювання Гуцульщини з кожного погляду і являється головним впорядчиком етнографічного відділу на крайовій виставці 1894 р... Початок його монографії з численними ілюстраціями про гуцулів привернув увагу дослідників"1.

У статті "Українсько-руська література і наука в 1899 році" І. Франко відзначав, що про вартість праці В. Шухевича найкраще свідчить те, що вона ще в рукописі дочекалася перекладу польською мовою2. А в статтях, які були опубліковані російською і чеською мовами, І. Франко назвав монографію В. Шухевича чудовою3.

Згодом (1902) І. Франко пише німецькою мовою розгорнуту рецензію на всі три томи "Гуцульщини". Він знайомить читачів зі змістом рецензованих томів, коротко розповідає про заняття, звичаї і побут гуцулів, про те, в чому полягає відмінність гуцулів від бойків. У цій рецензії Франко вказує і на недоліки праці Шухевича. Справедливо зазначалося, що монографія має більше описовий, а не науковий характер. Автор лише записував усе, що бачив, не аналізуючи значення того чи іншого явища, його аналогій, не використав праць інших етнографів, а отже, на основі власних спостережень не зміг зробити правильних висновків та розрізнити, що характерне для гуцулів, а що - для всього українського народу.

І. Франко звертає увагу й на ті факти з життя гуцулів, що випали з поля зору Шухевича. Він розповідає про давній спосіб полювання на ведмедів за допомогою пастки з двох колод (прислуп). У Карпатах дуже часто так називали гори, поля, зустрічаються навіть прізвища. Вони, на думку Франка, лишилися як згадка про полювання. Як добрий рибалка, письменник зазначав, що риба головатиця водиться тільки в Черемоші, а не в усіх річках Гуцульщини, як вважав Шухевич. На думку Франка, при описі полонинського життя не варто було наводити велику кількість пісень, що не мають нічого спільного з життям вівчарів. Слід було б зробити ілюстрації до опису добування на полонині вогню тертям. Попри ці та ряд інших дрібних зауважень, І. Франко, як добрий знавець культури та побуту гуцулів в цілому дав позитивну оцінку праці Шухевича4.

Дещо інакше "Гуцульщину" В. Шухевича оцінив фольклорист і етнограф В. Гнатюк (1871-1926) у журналі "Киевская старина"5. Під криптонімом М. Р. він опублікував досить різку, негативну рецензію на працю Шухевича через неприязні стосунки, які склалися між ними. В. Гнатюк як секретар етнографічної комісії НТШ та редактор її етнографічних видань брав участь у підготовці до видання всіх чотирьох частин "Гуцульщини" (1899-1904). Шухевич часто надокучав йому дріб'язковими претензіями, пов'язаними з її виданням. Він був незадоволений, що Гнатюк видав його працю під рубрикою "Матеріали до українсько-руської етнології", а не окремою книжкою під заголовком "Гуцульщина". У численних листах до знайомих Шухевич також жалівся, що отримав невеликий гонорар, а йому, щоб зібрати потрібний матеріал, довелося побувати по всіх закутинах Гуцульщини і понести великі витрати6.

Крім того, Шухевич разом з М. Павликом7 у Науковому товаристві ім. Шевченка стали в опозицію до В. Гнатюка, І. Франка та інших членів товариства.

Щоб дещо приглушити надто високу думку Шухевича про свою працю, Гнатюк пише рецензію на "Гуцульщину". В ній він зробив слушні зауваження, що автор не використав і не назвав літератури, яка є з даної теми, чітко не визначив меж Гуцульщини, а записані в одному селі відомості видав за характерні для всієї Гуцульщини. Гнатюк вказав на ряд допущених суперечностей: то гуцули не називають себе гуцулами, то пишаються цією назвою. Він також критикує Шухевича за поверховий виклад окремих розділів, як "Гуцульський харч", "Домашний промисел", за допущені неточності в описах ткання полотна, гуцульських танців, в характеристиці різьбяра Федора Шкрібляка, в записах пісень тощо...

В. Гнатюк зробив справедливий докір В. Шухевичу, що він, видаючи чотири томи "Гуцульщини", не вказав, що вони видані на кошти Наукового товариства ім. Т. Шевченка, не подав прізвищ людей, які присилали йому етнографічні матеріали з Гуцульщини. Останні зауваження Шухевич врахував пізніше при виданні п'ятого тому "Гуцульщини" в 1908 році. В кінці рецензії автор робить слушні висновки, що робота має менш науковий, а більше описовий характер. Великою цінністю монографії є рисунки, що пояснюють предмет краще від опису. Головне значення "Гуцульщини" в тому, що в ній зібрані відомості, які розкривають різні сторони життя гуцулів, завдяки чому вона може послужити матеріалом для наукового вивчення Гуцульщини8.

В. Шухевич боляче сприйняв цю рецензію. Він писав Б. Грінченкові: "По денервуванню я утік між моїх улюблених гуцулів, де у мужицьких хатах, посеред сіряків та дерев'яних стін, найшов відраду, найшов скільки сердечності... Якби найшов іншого видавця, дав би до друку без оплати, аби тільки не мати діла з Грушевським та Гнатюком..."9 В. Шухевич відповів на критику гострою статтею, що з'явилася, як додаток до "Діла" 1905 р., № 125, і окремим відбитком. Він писав, що чекає ділової критики, яка б сприяла кращому виданню дальших частин "Гуцульщини", і не думав, що за сумлінну працю, яку схвалило Наукове товариство ім. Шевченка, його зустріне така різка критика. Спростовуючи зауваження рецензента, Шухевич пояснював, що йому не було потреби використовувати праці інших авторів, бо в них дуже поверхово описана культура і побут гуцулів. На закид, що його праця не має наукового характеру, заявив: "Моя праця не є критичною, так як вона тільки групує зібраний матеріал не про те, що ми знаємо про людей, але про те, що люд знає і що люд уміє"10.

Пізніше Гнатюк змінив свою думку про працю Шухевича. Вже по смерті етнографа він у статті "Причинки до пізнання Гуцульщини"11 писав, що серед усіх етнографічних праць про Гуцульщину на перше місце належить поставити велику працю В. Шухевича "Гуцульщина", що вийшла в п'яти томах... з дуже численними і дуже гарно викінченими ілюстраціями, які не раз можуть заступити самий опис".

В іншій статті Гнатюк відзначав, що Шухевич "надрукував у "Матеріалах" свою "Гуцульщину" в чотирьох томах, у якій перший раз зібрано дуже багатий матеріал про незвичайно симпатичне та романтичне плем'я гуцульське. В окремім томі видав і ще своїм накладом гуцульські оповідання"12.

Позитивно оцінював працю Шухевича всесвітньовідомий український етнограф і антрополог Ф. К. Вовк (1847-1918). Коли І. Франко надіслав йому для перегляду початок праці В. Шухевича "Гуцульщина", то він у листі до нього від 19. 05. 1908 р. писав: "Праця Шухевича мені подобається, дуже старанно і досить систематично зроблена, але усе ж таки краще було б, якби Ви мені її попереду показали, бо, не кажучи вже про елементарний редакційний принцип, я міг би дещо погладити". Поряд з тим він робить слушні зауваження щодо непереконливого пояснення етноніма "гуцул". Ф. Вовк рекомендував подати до "Гуцульщини" передмову і бібліографію. Шухевич передмову написав, але бібліографії не подав, що знижує науковий рівень роботи13.

Сам Шухевич неодноразово звертався до Вовка у справі видання наступних частин "Гуцульщини", і той як редактор давав цінні поради. На опубліковану другу частину "Гуцульщини" у листі від 7 липня 1901 р. до її автора Ф. Вовк писав: "Праця Ваша, результат довголітніх студій, безперечно, найкраща із наукового і артистичного погляду і з усього, що було досі надруковано про Гуцулів, не виключаючи і Кайндля. Ми можемо тепер бути спокійними, що усе-таки маємо докладну монографію хоч однієї з наших земель"14. Далі Вовк радив подавати зміст та пояснення малюнків і французькою мовою, ширше ілюструвати опис фотографіями і технічними малюнками, написати в третій частині спеціальний розділ про обряд добування вогню. "Гуцульщина" Шухевича дістала позитивну оцінку не тільки Ф. Вовка, а й багатьох інших учених.

Мабуть, за посередництва Ф. Вовка у французькому журналі була опублікована схвальна рецензія А. ван Женнепи на третю частину праці "Гуцульщина"15.

Лише В. Гнатюк зробив Шухевичу ряд серйозних зауважень до його праці16. Він запитував думку Ф. Вовка про свою рецензію, на що вчений відповів у листі до Гнатюка: "Критика зроблена дуже гарно і дуже об'єктивно... Тон її трошечки не зовсім видержаний, і взагалі усе-таки остається вражіння, що автор і особисто має до Шухевича не дуже то велику прихильність. Та усе-таки об'єктивність бере своє і усякому видно, що автор, хоч і не має причин зменшувати або замовчувати хиби Шухевича, був тим не менш цілком справедливим"17.

Український фольклорист, етнограф і літературознавець академік України М. Сумцов (1854-1922), говорячи про досягнення української етнографії, писав, що в "Гуцульщині" В. Шухевич дав дуже просторий і докладний опис побуту гуцулів, що ця розвідка має велику фольклорну вагу18.

Звертаючись до В. Шухевича по допомогу під час укладання і редагування "Словника української мови", Б. Грінченко у листі до нього від 21. 11. 1902 р. писав: "Ваша велика коштовна праця "Гуцульщина" надзвичайно дорогий і багатий матеріал до словаря"19.

Український письменник Осип Маковей (1867-1925), дякуючи за прислану книгу, писав Шухевичу: "Своєю "Гуцульщиною" Ви зайняли одно з найповажніших місць в історії нашої етнографії"20.

Схваливши відповідь Шухевича "Київській старині", що опублікувала критичну рецензію на "Гуцульщину", Маковей писав етнографу: "подаєте сумлінно зібраний і прекрасно упорядкований матеріал про гуцулів, лишаючи наукові досліди і висновки з нього другим"21.

Український літературознавець, академік АН УРСР (з 1922 р.) В. Щурат у статті "З "Гуцульщини" до "Слова о полку Ігоревім" писав: "Виданий недавно п'ятий том "Гуцульщини" Володимира Шухевича завершує поважний етнографічний твір. І який не випав би осуд фаховий етнографів, вартості він йому не відбере, в одному напрямі можна буде нам користуватися, як першорядним єдиним джерелом... Професор Шухевич своєю "Гуцульщиною" дозволяє мені кинути світло не лише на лексику поеми, а й на деякі поетичні образи її"22.

Гнат Хоткевич (1877-1938), що в 1906-1913 рр. жив на Гуцульщині, теж високо оцінив його працю. В одному з листів він писав: "З нетерпінням чекаю на закінчення Вашої многоцінної праці, Ваша робота остається єдиною працею по Гуцульщині в усій нашій науковій літературі, тепер дуже цікавий на все гуцульське, бо хотів би обробити пару гуцульських сюжетів. Написав драму "Довбуш" - гуцульським діалектом, хотів би дати на конкурс "Просвіти" і цікаво послухати слово такого знавця Гуцульщини, як Ви"23.

Праця Шухевича дістала схвалення і серед музичної громадськості. Коли він надіслав свої книги М. Лисенку, якого цікавили гуцульські мелодії, композитор у листі від 14 жовтня 1904 р. писав етнографу: "Монументальна етнографічна праця Ваша заслуговує на саме високе визнання, і я сам захльобуюся та читаю її, якби знайшлися послідувачі Вам у роботах етнографічних, часткових по Галичині, то це була б взірцева праця, Вам випадає велика честь, що зазнайомили публічність з так мало знаним краєм і його людом, цікавим, оригінальним і талановитим"24.

Видатний український фольклорист і музикознавець Ф. Колесса (1871-1947) теж високо оцінив монографію, у виданні якої і сам допомагав. У третій частині Шухевич вмістив ноти мелодій гри на скрипці, трембіті, флоярі і сопілці, мелодії коломийкові, весільні і танцювальні, що їх записав Ф. Колесса від гуцулів, яких спеціально привіз до Львова В. Шухевич. Ф. Колесса у листах до В. Шухевича та в своїй праці "Історія української етнографії" писав, що В. Шухевич своєю знаменитою монографією здобув собі почесне місце між українськими етнографами, що "цим виданням можуть українці похвалитися і перед заграницею25. "Гуцульщина" імпонує багатством етнографічного матеріалу та його новиною. Монографія Шухевича визначається тим, що обмежує дослід до одного невеликого відтинку української етнографічної території, до Гуцульщини, і то тільки Галицької, лишаючи на боці буковинських та закарпатських гуцулів. У протилежності до територіального обмеження "Гуцульщина" Шухевича визначається поглибленням, докладністю та многобічністю в освітленні побуту й світогляду гуцулів... Від попередніх збірок українських етнографічних матеріалів "Гуцульщина" відрізняється корисно також через те, що автор, як природознавець за фахом, звертає пильну увагу на матеріальну культуру, на обставину їхнього побуту, господарські відносини та витвори народного промислу. Цінність книжки підносить ще й велике багатство ілюстрацій. Се майже виключно фотографічні знимки самого Шухевича або рисунки, виконані на основі його знимок"25.

Далі Ф. Колесса детально аналізує зміст кожної частини праці і слушно зауважує, що праця присвячена передусім розвитку матеріальної культури гуцулів і становить помітний крок в українській етнографічній літературі, яка до того часу зосерджувала свою увагу на духовній культурі українського народу, головним чином на усній словесності. Позитивно оцінюючи в основному ті розділи, що стосуються духовної культури, Ф. Колесса відзначає і деякі недоліки. Він справедливо помітив, що В. Шухевич неправильно систематизував пісні і колядки, не упорядкував їх за змістом, темами й мотивами, а тому вони часто повторюються. Недоліком монографії Ф. Колесса вважав і те, що автор не подав паралелей і порівняльних вказівок. Такі ж недоліки характерні і для п'ятої частини. В кінці Ф. Колесса робить висновок: "Розглядаючи докладніше "Гуцульщину", пізнаємо, як багато матеріалу недосягає до того, щоби ми мали повний образ побуту, світогляду й творчости українського народу на всіх його частинах широкої етнографічної території.

Треба, мабуть, ще довго чекати, поки й інші частини українського народу знайдуть таких пильних і залюблених у своєму предметі дослідників, яким показався В. Шухевич для Гуцульщини"26.

Позитивно оцінив монографію В. Шухевича й австрійський історик і етнограф Р. Кайндль (1866-1930), який працював професором чернівецького університету і займався вивченням Буковини. Він справедливо відзначив, що в багатьох питаннях В. Шухевич, наслідуючи його праці про буковинських, галицьких і угорських гуцулів, став найкращим знавцем саме галицьких гуцулів. Сам В. Шухевич заявляв, що не використовував праць Р. Кайндля, бо вони в багатьох питаннях неточні і якщо його праця і містить деякі відомості, що є у Р. Кайндля, то тільки тому, що вони теж були відомі. Огляд етнографічної діяльності обох вчених свідчить, що В. Шухевич не мав рації, коли не визнавав значення праць Р. Кайндля для своєї роботи. У статті-рецензії "Гуцули" Р. Кайндль спочатку відзначає свої заслуги у справі вивчення Гуцульщини, а потім дає високу оцінку праці свого послідовника В. Шухевича та детально переповідає зміст основних розділів його книг. Він підкреслює, що В. Шухевич теж переконливо доводить, що гуцули - це українці, хоча в їхній культурі помітні незначні впливи - німецькі, румунські, мадярські. Далі Р. Кайндль наголошує, що в праці В. Шухевича дуже цінним є пояснення про будівництво народного житла, заняття гуцулів, відомості про народні промисли, докладний опис звичаїв і вірувань (про народження і хрещення дитини, весілля, похорони), музичних інструментів гуцулів, календарно-обрядових свят, зокрема Різдвяних з великим числом коляд, танців, а також подача фольклорного матеріалу (численні казки, легенди, загадки, оповідання) та словника народних термінів. Закінчуючи аналіз праці В. Шухевича, Р. Кайндль відзначає, що його твір заслуговує на повне визнання27.


Польські дослідники схвально зустріли появу праці Шухевича про гуцулів. На 1 том "Гуцульщини" відгукнувся польський архітектор Мокловський. Він зазначив, що книжка опрацьована сумлінно і добре ілюстрована28. В органі польського етнографічного товариства "Люд" опублікована велика схвальна рецензія О. Мединського на 1 і 2 частини "Гуцульщини". Позитивний відгук на 3 том "Гуцульщини" надрукувала Краківська Академія наук29.

Чеська наукова громадськість теж констатувала, що праця Шухевича "Гуцульщина" належить до важливих джерел слов'янської етнографії. Цінність книги підносять ілюстрації та фотографії, виконані самим автором30. Декілька частин своєї "Гуцульщини" Шухевич послав етнографічному товариству у Лондон та відомому педагогу пані Гудзон, яка разом з професором університету Гатнером стежила за новинками етнографічної літератури в Австрії. Зацікавившись працею про гуцулів, Гудзон почала листуватися з Шухевичем. На загальних зборах етнографічного товариства 17. 01. 1905 р. професор Гатнер реферував працю Шухевича, а М. Гудзон демонструвала його виклад фотографіями, які прислав Шухевич. З листів Гудзон до Шухевича бачимо, що праця викликала велике зацікавлення серед англійських вчених і була високо оцінена. "Я зазнаю великої приємності в студіях Ваших інтересних книжок", - писала Гудзон у листі до Шухевича від 14. 12. 1904 р31. В іншому листі вона відзначала: "Я набираю щораз кращого поняття про гуцулів і їх життя із ілюстрацій. Мені здається, що я могла би навчитися тої мови, коли б мала словник"32.

Про велику популярність праці В. Шухевича "Гуцульщина" свідчить і те, що до нього зверталося багато вчених, культурно-освітніх діячів України, Росії, Франції, Англії, Чехословаччини з проханням вислати їм свою роботу.

Студент Ґрацького університету Гриць Тимощук у листі 6 червня 1906 р. просив В. Шухевича прислати "Гуцульщину" професору університету Рудольфові Марінгеру, який займається народним житлом, бо праці Р. Кайндля не задовольняють його.

Я. Федорчук, готуючись прочитати для французів лекцію про українську народну творчість, звертався до В. Шухевича за консультацією та хотів від нього "дещо з "Гуцульщини"33.

"Гуцульщина" В. Шухевича користувалась успіхом і серед простого люду. Климентина Лисанецька в одному з листів повідомляла автора: "Жодна книжка так не курсувала по селу, як ті книжки о Гуцульщині. Формально рвуться над ними. Вже кілька неділь вандрує по селу, що один принесе, то вже два-три ждут, щоб їм дати"34.

Отже, багато схвальних відгуків на "Гуцульщину" В. Шухевича опубліковано в тогочасних українських, російських, польських, чеських, французьких і англійських наукових збірниках, журналах і газетах. Правда, ці рецензії носили загальний, а не науковий характер, бо рецензенти були мало обізнані з культурою та побутом гуцулів. Захоплюючись великим фактичним матеріалом, викладеним у монографії, вони не бачили її недоліків.

З наукових позицій до оцінки "Гуцульщини" підійшли тільки І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк, Ф. Колесса, Р. Кайндль.

Поділяючи в цілому думки рецензентів, зокрема критичні зауваження І. Франка, В. Гнатюка та інших дослідників щодо "Гуцульщини" В. Шухевича, ми відзначаємо її високе пізнавальне значення. Жоден з етнографів, що займався вивченням Гуцульщини, не зміг так детально описати матеріальну і духовну культуру гуцулів, як це зробив В. Шухевич. І досі ця праця єдина і найповніша в царині гуцулознавства. До неї звертаються сучасні українські вчені, які продовжують вивчати і розвивати цю тему. Низка фольклорних матеріалів з монографії В. Шухевича "Гуцульщина" передруковувалась в українських виданнях, зокрема із серії "Українська народна творчість"35. Тепер "Гуцульщина" В. Шухевича стала унікальною книгою, а тому є нагальна потреба її перевидання.

Завдяки матеріальній підтримці Танасія Опарика, уродженця Старих Кут, а тепер жителя м. Елдред, штат Нью-Йорк (США), з ініціативи автора цих рядків та голови Всеукраїнського об'єднання товариств "Гуцульщина" Дмитра Ватаманюка перші два томи монографії у 1997 році було перевидано. З нагоди 150-річчя від дня народження В. Шухевича будуть видані ще три томи цієї унікальної праці, кошти на видання яких виділила обласна рада завдяки старанням голови бюджетної комісії Івана Підлетейчука.

1. Франко Іван. Вибрані статті про народну творчість. - К., 1955. - С. 240-242.

2. Діло. - 1900. - № 1, 3 (15) січня.

3. Энциклопедический словарь, т. 41. - С. 324. Зв'язки Івана Франка з чехами та словаками. - 1957. - С. 467, 684.

4. Арсенич П. З фольклорно-етнографічної діяльності І. Я. Франка на Гуцульщині. - НТЕ. - 1998. - № 4. - С. 50.

5. Киевская старина, 1905. - Кн. 2. - С. 73-122.

6. ЦДІАЛ ф. 309, оп. 1, спр. 234, арк. 1-7, спр. 237, арк. 1-38, спр. 2277, арк. 38, 45; спр. 2285, арк. 1-2 ЛНБ, архів Гнатюка п. 26, спр. 622.

7. ІЛ ф. 59,спр. 791, арк. 253.

8. Киевская старина, 1905. - Кн. 2. - С. 75, 82, 91, 102.

9. ЦНБ, Від. рук. 3-40103.

10. Діло. - 1905. - № 125.

11. Записки НТШ. - Т. 123-124. - Львів, 1917. - С. 3.

12. Матеріали до українсько-руської етнології. - Т. 19-20. - Львів, 1919. - С. 111.

13. І. Л., ф. З, спр. 1611, арк. 68, 69.

14. ЦДІАЛ, ф. 735, оп. 1, спр. 11, арк. 6, 7.

15. Rеvuе trdiоns рорulаіrе І. n. XIX. 22 Раrіg. 22 1904. - С. 61.

16. Киевская старина. - 1905, кн. 2, 73-122.

17. ЛНБ. Архів В. Гнатюка п. 5, спр. 101, арк. 6.

18. Сумцов Н. Малюнки з життя українського народного слова. - Харків, 1910. - С. 125.

19. ЦДІА у м. Львові, ф. 735, оп. 1, спр. 11, 13.

20. ЦДІА у м Львові, ф. 735, оп. 1, спр. 96-98.

21. ЦДІАЛ, ф. 735, оп. 1, спр. 1, арк. 96-98.

22. Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. - К., 1963. - С. 35.

23. ЦДІА у м. Львові, ф. 735, ст. 1, спр. 12, арк. 105.

24. Лисенко М. В. Листи. - К., 1964. - С. 391.

25. ЦДІАЛ, ф. 735, оп. 1, спр. 11, арк. 51.

26. ІМФЕ, Від. рукописів ф. 14-2, спр. 244, арк. 314-323.

27. Записки НТШ. - Т. 151 . - Львів, 1931. - С. 235-240.

28. Діло. - 1901. - № 76. - 12 (24) берез. Додаток до газ. Діло, 1905, № 125, 4 черв.

29. Lud. - Lwow. - 19-3. - Т. 9. - 3-1. - С. 94-96.

30. Slovansky preuled, v. Praze. - 1900. - С. 345.

31. Діло. - 1905. - №27. - 4 лют.

32. ЦДІА у м. Львові, ф. 735, оп. 1, спр. 12, арк. 109.

33. Там само. - С. 98, 102.

34. Там само. - С. 81.

35. Загадки. - К., 1962. Колядки та щедрівки, зимова обрядова поезія трудового року. - К., 1965. Українські народні пісні; Пісні суспільно-побутові. - К., 1967; Коломийки. - К., 1969.

Баран (Дрогобицька) О. БОЙКІВЩИНА В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ М. ЗУБРИЦЬКОГО (1856 – 1919) // Бойківщина: минуле і сучасне. – Долина, 2007. – С. 91–95.
Протягом століть етнографічній науці на теренах західноукраїнських земель довелось пройти тривалий шлях розвитку від простих описів побуту та явищ повсякденного життя населення до фундаментальних, узагальнюючих праць з конкретної проблематики. З другої половини 70-х років ХІХ ст. в характері, формах і масштабах народознавчих досліджень цього регіону настали вагомі зміни, що, за твердженням В. Білоус, засвідчило якісний етап їхнього розвитку [8, с.9]. Не останню роль в даному процесі відіграв М.Зубрицький (1856 – 1919) – парох с. Мшанець Старосамбірського повіту на Львівщині, наукова спадщина якого налічує щонайменше 325 публікацій історичного та етнографічного характеру [11, с.172].

Показовим є те, що весь цей обсяг статей і розвідок священик написав у населеному пункті, віддаленому на 14 км від найближчої пошти та 17 км – від залізничної станції [11, с.172]. Це звичайно суттєво звужувало його можливості щодо вдосконалення фахових вмінь та набуття нових знань. У листі до М.Грушевського від 27 лютого 1904 р. дослідник, поряд із висловленням своєї згоди стати дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), скаржився на відірваність від світу та відсутність однодумців [1, арк.8]. Однак, як слушно зауважив відомий краєзнавець, етнограф Г. Дем’ян, “його архівами та бібліотеками стала народна пам’ять бойківських селян, їхні побут, духовна і матеріальна культура” [11, с.172].

Про діяльність о. М. Зубрицького схвально відгукувався І. Франко, називаючи його добрим знавцем західної гірської Бойківщини [23, с.69]. Описуючи хід етнографічної експедиції в цей регіон, організованої за дорученням НТШ та Товариства австрійської етнографії у Відні (1904 р.), він згадує село Мшанець. Тут члени експедиції, у складі І. Франка, Ф. Вовка, З. Кузелі (пізніше приєднався ще й інженер П. Рябков з Росії) “зустріли сердечний прийом, ерудовану активну допомогу та сприяння з боку українського священика Михайла Зубрицького...” [23, с.69]. Вибір цього населеного пункту як першої зупинки не був випадковим, бо, як стверджував “великий Каменяр”, згадане село утворювало “місток” між гуцулами і лемками, що відповідно позначилося на особливостях місцевої культури [23, с.69].

Свої численні статті та розвідки про побут бойків о. М. Зубрицький друкував у “Записках НТШ”, “Матеріалах до українсько-руської етнології”, часописах “Батьківщина”, “Діло”, “Життя і слово”, “Зоря”, “Свобода” тощо. Чимало відомостей щодо його етнографічної діяльності та кола наукових зацікавлень можна почерпнути з “Автобіографії” (1896 р.), оригінал якої зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України. У ній автор, крім опису власного життєвого шляху, подав багато цінної інформації про особливості менталітету населення с.Мшанець. Зокрема, він відзначав консерватизм місцевих мешканців, коли “дуже сего не люблять, що комусь забагаєся виходити поза звичайну дорогу життя в селі, якось їм те все ненависне” [7, арк.26], а також так зване двовірство, де “християнські поняття змішались з поганськими” [7, арк.23].

З одного боку, о. М. Зубрицький як патріот та етнограф намагався сприяти збереженню матеріальної й духовної культури бойків, розвитку місцевих промислів і ремесел, а з іншого (як священнослужитель) – прагнув скасувати давні порядки та звичаї, пов’язані насамперед із вживанням великої кількості алкоголю. Цей дуалізм простежується і в самій автобіографії автора. Так, парох згадував, що за роки його душпастирювання у с. Мшанець (з 1883 по 1914 р.) селяни перестали співати старосвітські колядки, на хрестини замість п’ятнадцяти хрещених батьків почали приводити тільки чотирьох і припинили справляти “поранки”1. Ці нововведення хоча й викликали обурення місцевого населення, однак поступово закріпилися у селі.

Чільне місце у науковій спадщині дослідника займають публікації про духовну культуру бойків. Написаний ним “Народний календар: Народні звичаї і повірки, прив’язані до днів в тижні і до рокових свят: (Записані у Мшанці Староміського повіту і по сусідніх селах)”, на думку сучасних істориків, є “найповнішим і логічно довершеним зібранням народних свят, звичаїв, обрядів і пов’язаних з ним повір’їв, переказів, заклинань” [22, с.4]. Поряд з календарною обрядовістю, священик займався вивченням родинних звичаїв. Так, описуючи похоронні обряди, він розкрив цілу систему забобонів, містичних переказів, віщих снів, пов’язаних із мерцями, а також матеріальний аспект проблеми [6].

Окрему розвідку о. М. Зубрицький присвятив вивченню імен і прізвищ мешканців с. Мшанець. Він звернув увагу на той факт, що люди насторожено ставляться до імені, яке раніше не зустрічалося у цьому населеному пункті, так само як і до імені, власник якого осоромив себе перед громадою [13, с.142]. Якесь незвичайне ім’я (наприклад, Йов, Мокрій) давали тільки “неправесній” (позашлюбній) дитині, її ж у народі зневажливо називали “букарт”, “найда”, “копив”, “піджаливник”2 [13, с.154]. Автор стверджував, що селяни дуже люблять кликати один одного кумами, “... як лише держить котре дитину в якімсь домі, то в сі домашні кумають ся” [13, с.154]. Не менш цікавими є його висновки щодо походження місцевих прізвищ.

У статті “Велика родина в Мшанці Старосамбірського пов.” священик розкрив основні аспекти сімейного побуту бойків. Він зазначав, що зазвичай батько одружував найстаршого сина вдома, вони разом працювали та харчувалися. Окремий розподіл (щодо прядива) існував тільки між свекрухою і невісткою [12, с.120]. Натомість рідкісними були випадки, коли два брати після одруження залишалися вдома й вели спільне господарство. У названому селі автор зміг навести тільки чотири таких приклади [12, с.120].

Значну увагу о. М. Зубрицький відводив збиранню фольклорно-народознавчих матеріалів. У фондах Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України знаходяться рукописи пісень, записаних парохом у с. Ясениці Масьовій Турківського повіту (1880 р.). Найбільш цікавою, на наш погляд, є обжинкова пісня, яку виконували женці під час робіт на ниві місцевого священика. Варто наголосити на тому, що дослідник не тільки обмежився фіксацією слів пісні, а й подав весь процес толоки, включаючи самі жнива, урочистий похід на приходство3, частування і танці на подвір’ї господаря [5, арк.1-3].

Велику наукову вартість мають також приказки, зібрані о. М. Зубрицьким впродовж кількох десятиліть етнографічної діяльності. Вони здебільшого відбивають соціальні відносини на селі, а також ставлення селян до тих представників кліру, які у стосунках із місцевим населенням на перше місце висували питання матеріального добробуту (“Баба без діда, як борщ без хліба”, “Таке то попоньку: як при тобі, душа в тобі, як від тебе, душа з тебе”, “Піп лиш писне, а юж в кишеню тисне, а дяк як віл реве, а ніц домів не несе”) [2, арк. 14; 3]. Цінним є й те, що записуючи приказки, священик подавав респондента та конкретні обставини, при яких вони використовувалися. Наприклад, приказка “Ждут вітця, та нема кінця” відображала становище у с. Плоске, мешканці якого впродовж довгих років чекали на власного душпастиря [3, арк.7].

У сферу наукових зацікавлень о. М. Зубрицького входило багато проблем матеріальної культури, серед них: одяг, харчування, сільське господарство, ремесла, а також традиційне будівництво бойків. Зокрема, він першим зафіксував у науковій літературі тип “довгої хати”, в якій під одним дахом розміщувалися житлові та господарські приміщення. Характерно, що у вже неодноразово згаданому с. Мшанець, із 181 садиби 143 будівлі мали дане планування [9, с.3]. Ці будинки стояли головним фасадом на південь і поділялися на два типи: від заходу усі структурні одиниці розміщувалися в такому порядку – комора, хижа, сіни, боїще (тік), стайня, а від сходу сонця – сіни, хижа, комора, боїще, стайня [10, с.17].

Дослідник займався пошуком стародруків та опублікував серію документів з історії с. Мшанець [18; 19; 20; 21]. Крім цього, він вивчав побут священнослужителів. Наприклад, у статті “Причинки до історії руського духовенства в Галичині від 1820 – 1853 р.” автор оприлюднив приватні листи представників кліру, правила Перемиської консисторії щодо відпустів та накази, згідно з якими душпастирям заборонялося носити світський одяг, катехизувати польською мовою тощо. Цікавим є документ, в якому йде мова про заборону використання фізичного чи морального примусів у боротьбі за поширення тверезого способу життя серед селянства [16, с.143].



Таким чином, важко переоцінити внесок о. Михайла Зубрицького в етнографічне вивчення Бойківщини. Незважаючи на те, що більшість його статей та розвідок мають локальний характер і стосуються с. Мшанець чи окремих повітів, дослідникові вдалося скласти справжню “енциклопедію” цього регіону. Будучи сільським священиком, він зумів поєднати душпастирську працю з народознавчою діяльністю і в такий спосіб зберегти чималий пласт духовної та матеріальної культури бойків для наступних поколінь.


  1. Центральний державний історичний архів у м. Київ, ф. 1235, оп. 1, спр. 493. – 25 арк.

  2. Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України (відділ рукописних фондів і текстології), ф. 3, спр. 4059. – 26 арк.

  3. Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, ф. 3, спр. 4157. – 8 арк.

  4. Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, ф. 3, спр. 4158. – 19 арк.

  5. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України (далі – ІМФЕ) (відділ рукописів), ф. 28, спр. 67. – 10 арк.

  6. ІМФЕ (відділ рукописів), ф. 29, спр. 188. – 24 арк.

  7. Львівська наукова бібліотека НАН України імені В. Стефаника (відділ рукописів), ф. 206, спр. 922, п. 27. – 30 арк.

  8. Білоус В. Етнографічне дослідження на західноукраїнських землях у третій чверті ХІХ ст. – Львів, 2000. – 188 c.

  9. Данилюк А. Внесок Михайла Зубрицького в дослідження архітектури Бойківщини // Бойківщина. Історія та сучасність. – Львів: Фіра-люкс, 1996. – Ч.2. – С. 3–4.

  10. Данилюк А. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2004. – 168 с.

  11. Дем’ян Г. Маловідомі сторінки життя і наукової праці Михайла Зубрицького // Записки НТШ. – Львів, 1992. – Т. CCXXIII. – С. 172–196.

  12. Зубрицький М. Велика родина в Мшанци Старосамбірського пов. // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXIII. – Кн. V. – С. 119–124.

  13. Зубрицький М. Імена, назви і прозвища у селян с. Мшанця, Старосамбірського повіта // Записки НТШ. – Львів, 1907. – Т. LХХIХ. – Кн. V. – С. 142–154.

  14. Зубрицький М. Кілька документів до істориї сільського духовенства в Галичинї ХVII–VIII в. // Записки НТШ. – Львів, 1903. – Т. LI. – Кн. І. – С. 1–12.

  15. Зубрицький М. Народний календар: Народні звичаї і повірки, прив’язані до днів в тижні і до рокових свят: (Записані у Мшанці Староміського повіту і по сусідніх селах) // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1900. – Т. 3. – С. 33–60.

  16. Зубрицький М. Причинки до історії руського духовенства в Галичині від 1820–1853 р. // Записки НТШ. – Львів, 1909. – Т. LXXXVIII. – Кн. ІІ. – С. 118–150.

  17. Зубрицький М. Продажа “попівства” в с. Скопові 1592 р. // Записки НТШ. – Львів, 1898. – Т. XXV. – Кн. V. – С. 1–2.

  18. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXX. – Кн. ІІ. – С. 114–167.

  19. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXІ. – Кн. ІІІ. – С. 96–133.

  20. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXІV. – Кн. VІ. – С. 93–128.

  21. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села // Записки НТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVІІ. – Кн. ІІІ. – С. 114–170.

  22. Лисак В. М. І. Зубрицький – дослідник народного календаря бойків // Бойківщина. Історія та сучасність. – Львів: Фіра-люкс, 1996. – Ч. 2. – С. 4–6.

  23. Франко І. Етнографічна експелиція на Бойківщину // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 36. – С. 68–99.


Каталог: data -> users -> 5427
users -> Лекція №2 Тема морально-етичний закон християнства декалог (десять заповідей божих) Мета лекції
users -> Лекція. Лекція №1 Тема. Тема лекції. Фактори, що враховуються при відборі дітей для занять хореографією. Мета
users -> Лекція Тема Використання новітніх технологій навчання природознавства в початковій школі Мета
users -> Положення народознавчої роботи у сучасному українському днз мета заняття: поглибити знання студентів про особливості народознавчої роботи в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Питання для обговорення
users -> Лекція №3 Тема № святі тайни в християнстві мета лекції
users -> Тема Політична влада Мета заняття: з’ясувати поняття «влада», «політична влада»
users -> Лекція №14 Тема. Поняття про транспорт, лісові дороги та їх технічні елементи. Класифікація лісових доріг
users -> Тема історичні знання україни-руси в IX – XIII ст. Початки літописання в Руси-Україні IX – X ст. «Повість врєменних літ»
users -> Тема. Постулат и квантово
5427 -> Історія української етнографії (електронний збірник статей І матеріалів)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка