Історія української етнографії (електронний збірник статей І матеріалів)


Дрогобицька О. „АВТОБІОГРАФІЯ” М.ЗУБРИЦЬКОГО



Сторінка4/13
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Дрогобицька О. „АВТОБІОГРАФІЯ” М.ЗУБРИЦЬКОГО (1856 – 1919)

ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ПОБУТУ БОЙКІВ // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Історія. – 2010. – Вип. XVІI. – С. 128 – 133.
Етнографічна наука на теренах західноукраїнських земель пройшла тривалий шлях розвитку від звичайних описів побуту та явищ повсякденного життя населення до фундаментальних, узагальнюючих праць з конкретної проблематики. Чималу роль у даному процесі відіграв Михайло Зубрицький (1856 – 1919) – видатний дослідник Бойківщини, парох с. Мшанець Старосамбірського повіту (тепер Старосамбірського району) на Львівщині.

Останні роки позначені значним зростом зацікавленості науковців до постаті М.Зубрицького. Підтвердженням цьому є видання у рамках журналу „Народознавчі зошити” (2008 р., № 3-4) низки статей, присвячених громадській та науковій діяльності відомого етнографа. Серед авторів публікацій – львівські вчені Г.Горинь [9], Г.Дем’ян [12], Р.Кирчів [18], Г.Сокіл [20] та інші. Незважаючи на це, досі маловідомою для широкого загалу залишається «Автобіографія» (1896 р.) дослідника, оригінал якої зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України [6]. Тому автор статті вважає за необхідне прослідкувати як відобразилися у цьому документі не тільки основні віхи життя дослідника, а й побут його оточення.

Більша частина автобіографії присвячена с. Мшанець, однак наведені у ній відомості можна застосовувати для вивчення традиційної культури бойків загалом. На це, зокрема, звертає увагу і дослідник Р.Кирчів, наголошуючи, що дане село „з етнографічного погляду було типовим для західної Бойківщини, тому й інформативний та узагальнюючий зміст праць Зубрицького не обмежується тільки названим селом, а має значно ширший діапазон” [17, с.62].

Ще у молоді роки М.Зубрицький збирав у рідному селі Кіндратові (тепер Турківського району Львівської області) та інших суміжних населених пунктах (Ясінці, Розборі) пісні, колядки, повір’я, записи яких передавав мовознавцям О.Партицькому, О.Огоновському та іншим. Така праця особливо зблизила його з І. Франком і В.Гнатюком. Останній завдяки активному сприянню з боку священика, впродовж лютого – квітня 1899 р. записав у с.Мшанець численні пісні, оповідання, казки, легенди, анекдоти, місцеве весілля тощо [18, с. 377]. Надалі він неодноразово писав до М.Зубрицького, де радив якими проблемами варто займатися та на що звертати особливу увагу [10; 19, с. 143]. Зокрема, за порадою В.Гнатюка дослідник описав похорон у бойків та опублікував під назвою „Похоронні звичаї й обряди в Мшанці і сусідніх селах Старосамбірського і Турчанського повіта” у спеціальному випуску „Етнографічного збірника” [20, с. 400].

Про діяльність М. Зубрицького схвально відгукувався І. Франко, називаючи його добрим знавцем західної гірської Бойківщини [21, с.69]. Описуючи хід етнографічної експедиції у цей регіон, організованої за дорученням Наукового товариства імені Т.Шевченка (далі – НТШ) та Товариства австрійської етнографії у Відні (1904 р.), він згадує село Мшанець. Тут члени експедиції у складі І. Франка, Ф. Вовка, З. Кузелі (пізніше приєднався ще й інженер П. Рябков з Росії) “зустріли сердечний прийом, ерудовану активну допомогу та сприяння з боку українського священика Михайла Зубрицького...” [21, с.69].

„Великий Каменяр” назвав М.Зубрицького наздвичайно здiбним i старанним колекцiонером етнографiчних матерiалiв, за що поставив його в один ряд iз такими вiдомими вченими, як В.Гнатюк, В.Шухевич, О.Роздольський [9, с. 379]. Загалом I.Франко так характеризував цього дослідника: „Як сільський священик у однім із етнографічного і з культурно-історичного погляду дуже цікавім закутку нашого краю, історик і етнограф, а при тім сам син селянської сім’ї, він почуває потребу вникнути якнайглибше в душу народу і передати нам, відбитим культурною течією далеко набік від того народу, його духове і моральне обличчя в можливо повній і автентичній формі. Він перший у нас звернув увагу на ті зерна культурної історії та народної психології, що котяться день у день у тих сірих безконечних селянських розмовах, і пробував виловлювати з них причинки до своїх наукових тем” [23, с. 10].

Значною мiрою пiд впливом львiвської школи етнографiв М.Зубрицький поступово перейшов вiд принагiдних записiв до вичерпного опису окремої теми за визначеною програмою i науковою методикою [9, с. 379]. Дослідник займався пошуком стародруків та опублікував серію документів з історії с. Мшанець [13; 14; 15; 16]. Велику наукову вартість зокрема мають приказки, зібрані ним впродовж кількох десятиліть етнографічної діяльності. Вони здебільшого відбивають соціальні відносини на селі [1; 3; 4]. Цінним є й те, що записуючи приказки, священик подавав респондента та конкретні обставини, при яких вони використовувалися. Наприклад, приказка “Ждут вітця, та нема кінця” відображала становище у с. Плоске, мешканці якого впродовж довгих років чекали на власного душпастиря [2, арк.7]. Цю особливість записів відмітив ще І.Франко у своїй передмові до першого тому „Галицько-руських народних приповідок” [22, с. 298 – 299].

Особливо важливим, як твердить львівський етнолог Г.Горинь, залишається той факт, що М.Зубрицький вперше увiв такi новi й прогресивнi пiдходи дослiдження, як комплекснiсть, всебiчнiсть, системнiсть, завдяки яким пiдняв рiвень етнографiчної науки на новий щабель [9, с. 381].

Значну увагу священик також відводив збиранню експонатів. Наприклад, у 1911 – 1912 рр. він відправив із с. Мшанець у Базель (Швейцарія) до „Етнографічного музею світу” низку пам’яток, серед яких малюнки селянських будинків, водяного млина тощо [7, с.3].

Загалом наукова спадщина дослідника налічує щонайменше 325 публікацій історичного та етнографічного характеру [11, с.172]. Свої численні статті та розвідки він друкував у “Записках НТШ”, “Матеріалах до українсько-руської етнології”, часописах “Батьківщина”, “Діло”, “Життя і слово”, “Зоря”, “Свобода” тощо. За особливі заслуги священик був обраний дійсним членом НТШ (1904 р.) [24, с.14].

Чимало відомостей щодо етнографічної діяльності та кола наукових зацікавлень дослідника можна почерпнути з його “Автобіографії”. На початку документу священик зосередився на витоках свого роду, який походив із невеликого села Зубриці (Турківського повіту), далі – на характеристиці власної сім’ї та шкільних років. Не оминув він увагою і навчання у Дрогобицькій гімназії та своїх викладачів, військову службу. Тут також можна зустріти цікаву інформацію про відомих тогочасних громадських діячів та етнографів [6].

Важливе місце в автобіографії займає період, який настав після закінчення М.Зубрицьким Перемишельської духовної семінарії та одруження із Ольгою Борисевич (1883 р.). З цього часу він почав виконувати обов’язки приватного сотрудника при о.А.Назаревичу у с.Мшанець Старосамбірського повіту. У даному населеному пункті священик працював аж до 1914 р., тому більшу частину документу присвятив саме йому.

„Автобіографія” містить багато цінної інформації про особливості менталітету селян, з якими довелося спілкуватися новому пароху. Зокрема, він відзначав так зване двовірство, коли “християнські поняття змішались з поганськими” [6, арк.23]. М.Зубрицький підкреслював низький рівень обізнаності місцевих дітей із основними християнськими святами та обрядами. Такий висновок він зробив після уроків релігії у школі, коли на запитання про свято Благовіщення, діти відповіли, що його відзначають на честь благословення Богом землі [6, арк.23].

З одного боку, М. Зубрицький як патріот та етнограф намагався сприяти збереженню матеріальної й духовної культури бойків, розвитку місцевих промислів і ремесел, а з іншого (як священнослужитель) – прагнув скасувати давні порядки та звичаї, пов’язані насамперед із вживанням великої кількості алкоголю. Цей дуалізм простежується і в тексті автобіографії автора.

Парох згадував, що за роки його душпастирювання у с. Мшанець селяни перестали співати старосвітські колядки. Він разом із о.А.Назаревичем заборонив ходити з колядою, попередньо записавши від одного господаря усі місцеві колядки4. Як зазначав М. Зубрицький, „за сей заказ було в селі повно гніву і відказів. Багато людий не злюбило, що скасувалося так давний звичай, повідали: „так робили наші діди, прадіди, а ми чому маємо занехати”. Та якось все те з часом перейшло, люди заспокоїлися, а то самі раховали, що на горівку піде що року з 100 злр. з цілого села” [6, арк.24].

Схожа ситуація склалася і з хрестинами. Традиційно у селі на хрестини приводили п’ятнадцять хрещених батьків. Кожний кум і кума мали подарувати породіллі кілька крейцерів і полотно „на крижмо”. Новий душпастир заборонив більше двох пар хресних батьків. Звичайно таке нововведення не припало до вподоби селянам, вони „і проти сеї постанови відказували, нераз на перекір приводили більше кумів, але і се перемоглося” [6, арк.24].

У автобіографії дослідник також описує як відбувалася „комашня”. Здавна побутував звичай, за яким вранці до господаря, що замовляв богослужіння за померлих, сходилися люди з цілого села „на поранок”, випивали по дві чарки горілки і відходили з словами: “Дай Вам Боже здоров’я, а померлим царство небесне” [6, рк.24]. Тільки після цього селянин запрошував до церкви і на обід того, кого вважав за потрібне. „З церкви ішли запрошені на комашню, де ще перед приходом священика випили по одній, перед обідом другу, а по обіді третю чарку” [6, рк.24]. Принагідно варто зауважити, що і цей звичай був скасований з ініціативи М.Зубрицького.

Окремі фрагментарні згадки зустрічаємо у даному джерелі і про місцеве весілля. Зокрема, автор стверджував, що „давніше обходили весіля зо два дни, часом дехто і на третий затягнув. Тепер звели все на один день, дещо викинули з давних звичаїв, особливо „митвини”, що відбувалися другого дня на ріці, а навіть декотрі перед вінчанєм не кличуть на ніч музики, бо першої ночи найбільше сходило ся моложави і найбільше горівки виходило” [6, арк.25].

Дослідник відзначав консерватизм місцевих мешканців, коли “дуже сего не люблять, що комусь забагаєся виходити поза звичайну дорогу життя в селі, якось їм те все ненависне” [6, арк.26]. Своє твердження він проілюстрував на прикладі одного випадку. Місцеві жінки носили так звані „мальованки” (спідниці із домотканого полотна із нанесеним за допомогою трафарету на них малюнком), які розфарбовували переважно євреї. Священик вирішив заохотити когось із своїх парафіян до цієї справи і навіть надрукував повідомлення у газеті „Діло” за 1889 р. Йому погодився допомогти о. В. Микитка із с.Купчинці поблизу Тернополя. Туди М.Зубрицький направив навчатися новому ремеслу одного селянина. І хоча той, повернувшись у рідне село, „малював” спідниці, не гірші, аніж інші майстри, все ж таки не міг догодити місцевим господиням [6, арк.26].

Із автобіографії також дізнаємося про низький соціально-економічний розвиток тогочасного села та зосередження усієї торгівлі у руках євреїв. Покращення ситуації етнограф вбачав у закупівлі млина, олійні, запровадженні у господарський вжиток штучних добрив, виведенні нових порід худоби тощо [6, арк.26].

Цікаві відомості подав М.Зубрицький про місцеву шляхту, яка зовні не відрізнялася від решти селян, однак трималася відособлено і, за словами автора, „вірно берегла свої перекази шляхотські” [6, арк.27]. Антагонізми між шляхтою і селянами загострювалися на Великдень, коли представники шляхетського стану під час відправи заносили кошики з пасками всередину храму (натомість решту мешканців с.Мшанець залишали свої кошики на цвинтарі). Після завершення служби шляхтичі виносили кошики з церкви і ставали разом з іншими людьми в очікувані священика. Така поведінка викликала нарікання з боку більшості парафіян. Для того, щоб залагодити затяжний конфлікт і зрівняти всіх у правах, М.Зубрицький наказав шляхті більше не заносити свої паски до церкви [6, арк.27]. Ставлення священика до цієї проблеми можна охарактеризувати такими його словами: „Впрочім сільські шляхтичі „ходачкова шляхта” всюди суть колодою у ніг нашого селянства. Все ще тліє у них надія, що вернуть давні добрі часи, хлопів обернуть в підданих...” [6, арк.27].

Не менш цінну інформацію знаходимо в автобіографії про громадський побут населення Мшанця та околиць. Зокрема, М.Зубрицький охарактеризував місцеве духовенство та його ставлення до селян. Він стверджував, що відносини між парафіянами і священиками були досить прохолодними, бо останні, хоча і „добрі русини”, але не підтримували тісних контактів із населенням. У відповідь на це „парохіянин в очи був чемний, аж облесливий, а поза очи відказував і нарікав, а коли підпив собі, то і в очи повів яке прикре слово” [6, арк.28].

Водночас сам автор намагався своїм прикладом показати, що справжній душпастир не повинен триматись осторонь від громадських справ, а брати активну участь у житті села і вести його на шляху культурного, економічного та політичного поступу. З цього приводу він писав: „Сходячися з своїми парохіянами розпочинав я з ними все розмову про справи, які їх обходили, або які они повинні би пізнати. Познакомив я їх з устроєм краю і держави, з важнійшими для них приписами державними, по трохи з порядками по інших краях, бесідувалося про господарку, купецтво і всякі можливі справи. Те саме було, коли я зійшов ся з людьми з других сіл... Я старався все людям показати, де границя їх обов’язків і що они мусять сповнити, а чого ні. Часто писав їм рекурси в справі оплат військової такси, виміру різних нележитостий, акцизних оплат і т.д.” [6, арк.27-28].

М.Зубрицький проводив активну просвітницьку роботу. Він зазначав, що вечорами після богослужіння молодь сходилася до його дому, де співала церковні пісні та навчалася читати [6, арк.23]. Згадав священик у автобіографії і про відкриття читальні5, де вголос зачитував селянам часописи, художні книги, вів бесіди про домашні справи та записував фольклорні матеріали. Цікаво, що він навчав селян і елементарної географії. Наприклад, в автобіографії читаємо про те, що М.Зубрицький читав селянам про ескімосів із журналу „Дзвінок” та розповідав про пригоди Робінзона Крузо. З сторінок документу дізнаємося також про намір автора купити у читальню глобус [6, арк.25].

Загалом ведучи мову про культурно-просвітницьку діяльність М.Зубрицького, цілком погоджуємося із словами дослідниці Г.Горинь про те, що порядок у тогочасному селі залежав не стільки від війта та громадського уряду, скільки від місцевого священика [8, с. 31].

Таким чином, серед джерел вивчення особливостей побуту українців чільне місце займають матеріали приватного походження, адже у них зазвичай відображено не тільки біографічні дані та світогляд автора, а й повсякденний світ людей, що його оточують. До таких документів належить і „Автобіографія” М. Зубрицького, де етнографу вдалося через призму власного життя показати матеріальну (одяг, розвиток ремесел, господарство) та духовну культуру (особливості менталітету, родинних і календарних обрядів) бойків. Чільне місце у джерелі зайняли також відносини між різними соціальними категоріями (селянами та духовенством, селянами і дрібною шляхтою), що зайвий раз підтверджує бажання автора глибоко та об’єктивно показати усі сторони життя населення.




  1. Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України (відділ рукописних фондів і текстології), ф. 3, спр. 4059. – 26 арк.

  2. Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України (відділ рукописних фондів і текстології), ф. 3, спр. 4157. – 8 арк.

  3. Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України (відділ рукописних фондів і текстології), ф. 3, спр. 4158. – 19 арк.

  4. Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України (відділ рукописних фондів і текстології), ф. 3, спр. 4217. – 1 арк.

  5. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського (відділ рукописів), ф.29, спр.187. – 14 арк.

  6. Львівська наукова бібліотека НАН України імені В. Стефаника (відділ рукописів), ф. 206, спр. 922, п. 27. – 30 арк.

  7. Бойківщина. Історія та сучасність. – Львів: Фіра-люкс, 1996. – Ч.2. – 112 с.

  8. Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (XIX – 30-ті роки XX ст.) / Г. Горинь. – К.: Наукова думка, 1993. – 199 с.

  9. Горинь Г. Наукова праця Михайла Зубрицького у вимірах часу / Г. Горинь // Народознавчі зошити. – 2008. – № 3 – 4. – С. 378 – 381.

  10. Дем’ян Г. Листи Володимира Гнатюка до Михайла Зубрицького / Г. Дем’ян // Записки НТШ. – Львів, 1992. – T. CCXXIII. – С. 293 – 308.

  11. Дем’ян Г. Маловідомі сторінки життя і наукової праці Михайла Зубрицького / Г. Дем’ян // Записки НТШ. – Львів, 1992. – Т. CCXXIII. – С. 172–196.

  12. Дем’ян Г. Національно-державницьке спрямування діяльності Михайла Зубрицького (Тематико-бібліографічний огляд публікацій) / Г. Дем’ян // Народознавчі зошити. – 2008. – № 3 – 4. – С. 358 – 372.

  13. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села / М. Зубрицький // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXX. – Кн. ІІ. – С. 114–167.

  14. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села / М. Зубрицький // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXІ. – Кн. ІІІ. – С. 96–133.

  15. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села / М. Зубрицький // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXІV. – Кн. VІ. – С. 93–128.

  16. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта: Матеріали до історії галицького села / М. Зубрицький // Записки НТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVІІ. – Кн. ІІІ. – С. 114–170.

  17. Кирчів Р. Етнографічне дослідження Бойківщини / Р. Кирчів. – К., 1978. – 174 с.

  18. Кирчів Р. Зв’язки Михайла Зубрицького з Іваном Франком і Володимиром Гнатюком / Р. Кирчів // Народознавчі зошити. – 2008. – № 3-4. – С. 373 – 377.

  19. Сокіл Г. Деякі аспекти методики записування фольклору (кінець ХІХ – початок ХХ століття) / Г. Сокіл // Вісник Львівського університету: Серія філологія. – 2007. – Вип.41. – С. 141 – 149.

  20. Сокіл Г. Із доробку Михайла Зубрицького / Г. Сокіл // Народознавчі Зошити. – 2008. – № 3-4. – С. 397 – 402.

  21. Франко І. Етнографічна експелиція на Бойківщину / І. Франко // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 36. – С. 68 – 99.

  22. Франко І. Передмова до першого тому (видання „Галицько-руські народні приповідки”, Львів, 1905) / І. Франко // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1983. – Т.38. – С.294 – 316.

  23. Франко І. Bel parlar gentile / І. Франко // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т.37. – С. 8 – 20.

  24. Члени Товариства // Хроніка НТШ у Львові. – 1913. – Вип.І. – Ч.53. – С.12 – 26.



Вторак І. ПОГЛЯДИ І. ФРАНКА НА ФОЛЬКЛОРИСТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ОСКАРА КОЛЬБЕРГА
В українську народознавчу науку не одну сторінку вписали вчені інших країн, зокрема Польщі. Серед польських фольклористів та етнографів, які вивчали культуру і побут українського народу у другій половині XIX ст., чільне місце належить дослідникові із світовим іменем Оскару Кольбергу (1814-1890). Наукова спадщина вченого складає 80 томів, значну частину яких становлять праці, присвячені українцям.

Цікавими і неоднозначними були і залишаються погляди українських дослідників, щодо фольклористичної діяльності О.Кольберга. Найглибше і найповніше можемо простежити еволюцію поглядів стосовно діяльності цього вченого, на прикладі велетня української культури Івана Яковича Франка. Цікавим і водночас складним було сприйняття ним збирацької роботи О.Кольберга. Спробуймо заглибитися в цю проблему і простежити еволюцію поглядів великого Каменяра стосовно вкладу польського вченого в українську фольклористичну і етнографічну науку.

Спочатку І.Франко піддав гострій критиці географічний метод в етнографії та фольклористиці, тобто регіональне збирання матеріалу по околицях, по провінціях, який за словами дослідника "панує в польській етнографії віддавна" / 5,с.205/. За таким принципом була укладена колосальна збірка О.Кольберга "Lud", а також "Pokucie","Mazowsze", "Przemyśle", "Chełmskie". Äалі І.Франко пише: "Кольберг не завсігди вмів спакувати зібраний ним самим і другими матеріал: одну і ту саму пісню, поговірку, повість друкував 5,10 разів в міру того, як була записана в різних околицях… …всю суму справді нових матеріалів, зібраних Кольбергом до

етнографії польського люду, можна було б вигідно вмістити в 2 або З томах"/5,с.205/.

Та щоб довести, що Кольбергове збирання не було таке систематичне і старанне, про яке можна було надіятися з великого об΄єму збірки "Lud" І.Франко протиставляє збірку Яна Свентека, який обмежився у збиранні фольклорного і етнографічного матеріалу невеличким острівцем, який досліджував і О.Кольберг на Краківщині. З цього приводу І.Франко пише:

"Та проте д.Свентек, уроджений в тім закутку, з котрого подав матеріали етнографічні, і, очевидно, добре знайомий з його народом і народним життям, зібрав масу преінтересного матеріалу, якого не находимо у Кольберга"/5,с.205-206/.

Згодом погляди І.Франка, щодо діяльності О.Кольберга-фольклориста, змінилися. Це помічаємо у рецензіях на Кольбергове "Покуття", які були поміщені в "Kwartalniky historycznemu" за 1889 і 1890 p. Тут І.Франко помічає, зокрема, дуже влучну транскрипцію українських текстів, що свідчить про високий розвинутий у збирача -"слух і відчуття особливостей діалекту. "Можна сміливо сказати,- пише І.Франко, — що тільки з появою "Покуття" українці одержали можливість пізнати справжню фонетику цього дуже характерного діалекту, бо дотеперішні етнографічні збірники з цих околиць фальшували і збирали фонетику недоречним етимологічним правописом" /6,с.349/.

Хоча І.Франко зауважує деякі помилки при транскрибуванні тексту, а також говорить про те, що при більшій частині пісень О.Кольберг не повідомляє, де вони були записані, інколи не вказує, хто їх записав, проте називає це дослідження "чудовою етнографічною працею… з погляду новизни і багатства зібраних матеріалів" /6,с.348/.

Та найкраще про зміну поглядів І.Франка свідчить той факт, що він сам користувався збірками О.Кольберга при написанні найповнішої і найглибшої фольклористичної розвідки "Студії над українськими народними піснями".

Так при розгляді балади "Іван і Мар΄яна" І.Франко використовує 5 варіантів, 2 з яких були надруковані в збірці О.Кольберга "Pokucie" /т.ІІ/, а також 2 варіанти пісні "Козак і Кулина", один з яких був поміщений у збірці "Pieśni ludu polskiego", а другий — у "Pokucie" /т.ІІ/. До цього списку також відносимо розгляд таких пісень, як "Брат вбив брата за дівчину", "Два брати б"ються за дівчину", "Тройзілля", "Пісні про Комара", варіанти яких поміщені у "Pokucie" і "bud. Jego zwyczaje, pieśni, podania i t.d.".

Окрім використання збірок О.Кольберга при написанні "Студій", І.Франко користується ними при створенні "Гальцько-руських народних приповідок" — у передмові до цього видання дослідник подає список літератури польських видань, де були надруковані галицько-руські приповідки, серед них є Кольбергове "Покуття", а також у роботі "До історії українського вертепу XVIII ст.",- де І.Франко подає бібліографію польської шопки, це "Lud" i "Mazowsze" О.Кольберга.

Слід також відзначити той факт, що І.Франко був і розповсюджувачем збірок О.Кольберга, про це свідчать листи до М.Драгоманова, Б.Грінченка, Францішка Ржегоржа /4,с.21,3,с. 107-108/.

І.Франко зумів адекватно оцінити збирацьку і видавничу роботу О.Кольберга. Така титанічна праця не могла залишитися поза увагою такого вченого, письменника, публіциста, перекладача, громадського діяча як І.Франка. Слід відзначити і той факт, що О.Кольберг за походженням був поляк, який поряд із збиранням фольклорно-етнографічного матеріалу на польських теренах, зайнявся і дослідженням українських територій, об΄єктивно зумів зібрати і оцінити матеріал і не применшити його вартості в порівнянні з польським.
Болтаронич З. Е. Україна в дослідженнях польських етнографів XIX ст.— К., 1976.— С. 80–97.

Кольберг О. Казки Покуття.— К., 1994.

Франко І. 87. До Б. Д. Грінченка. ДОВГОПОЛЕ, 8 серпня 1897 р. // Франко І. Зібрання творів у 50 т.— К., 1980.— Т. 50.— С. 107–108.

Франко І. 9. До М. П. Драгоманова. Львів, 18 січня 1889 р. // Франко І. Зібрання творів у 50 т.— К., 1980.— T. 49.— С. 21.

Франко І. Jan Swiqtek.bud nadrabski od Growa aż po Bochnie, obpaz etnograficzny // Франко І. Зібрання творів у 50 т.— К., 1980.— Т. 29.— С. 205–206.

Франко І. "Pokucie" // Франко І. Зібрання творів у 50 т.— К., 1980.— T. 27.— С. 348–349.

Юзвенко В. А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці XIX ст.— К., 1963.— С. 82–99.


Каталог: data -> users -> 5427
users -> Лекція №2 Тема морально-етичний закон християнства декалог (десять заповідей божих) Мета лекції
users -> Лекція. Лекція №1 Тема. Тема лекції. Фактори, що враховуються при відборі дітей для занять хореографією. Мета
users -> Лекція Тема Використання новітніх технологій навчання природознавства в початковій школі Мета
users -> Положення народознавчої роботи у сучасному українському днз мета заняття: поглибити знання студентів про особливості народознавчої роботи в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Питання для обговорення
users -> Лекція №3 Тема № святі тайни в християнстві мета лекції
users -> Тема Політична влада Мета заняття: з’ясувати поняття «влада», «політична влада»
users -> Лекція №14 Тема. Поняття про транспорт, лісові дороги та їх технічні елементи. Класифікація лісових доріг
users -> Тема історичні знання україни-руси в IX – XIII ст. Початки літописання в Руси-Україні IX – X ст. «Повість врєменних літ»
users -> Тема. Постулат и квантово
5427 -> Історія української етнографії (електронний збірник статей І матеріалів)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка