Іван Павлович Багряний До 100-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик Дніпропетровськ



Сторінка1/3
Дата конвертації23.03.2019
Розмір1.15 Mb.
#85586
  1   2   3
Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека


Канадсько-Український Бібліотечний Центр


Іван Павлович

Багряний


До 100-річчя від дня народження
Біобібліографічний покажчик


Дніпропетровськ

2005

Від упорядника



Ім’я Івана Багряного з хвилюванням сприймається в українському суспільстві. Його життя і творчість вивчається, осмислюється, глибоко впливає на свідомість сучасної людини.


Цей бібліографічний покажчик присвячений 100-річчю від дня народження видатного письменника, поета, громадського діяча.

До покажчика увійшли твори І.Багряного, публікації про нього, які є у фондах Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Звертаємо увагу на те, що покажчик також містить джерела з книжкової колекції, що подарована нашій бібліотеці українською діаспорою з Канади. Це унікальні видання, що вийшли друком за кордоном в середині ХХ століття.

Покажчик буде корисний широкому колу читачів та дослідникам творчості І.Багряного.


Довідки, пропозиції та відгуки за адресою:

Канадсько-Український Бібліотечний Центр,

пр. К.Маркса, 18, Дніпропетровськ,

тел. 47-45-36 (8052)

www. libr.dp.ua

e-mail: library@libr.dp.ua



Поет в політиці і політик

в поезії

В. Наддніпрянець

І. П. Багряний (Лозов’яга) – поет, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч – народився 2 жовтня 1906 року в м. Охтирці на Полтавщині (нині Сумська область) в сім’ї муляра Павла Петровича Лозов’яги.

Після закінчення (1916 рік) церковно-приходської школи в 1917 році вступив до “Вищої початкової школи”.

Літературну діяльність почав у 1925 році як автор поетичних творів у журналах “Глобус”, “Всесвіт”, “Життя і революція”, “Червоний шлях” та в різних інших журналах у Києві та Харкові. Перша книга поезій “До меж заказаних” вийшла в 1927 році. В 1929 році видає книгою поему “Аве Марія”, а в 1930 році - віршований історичний роман “Скелька”. На початку 1932 року цензура не дозволила видати написаний прозою роман “Марево”, а відтак молодого автора було заарештовано й 1933 року засуджено на п’ять років заслання в Сибір. У 1936 році з місця заслання йому вдалося втекти, і два роки він блукав серед українського люду на Далекому Сході. Під час відвідин матері в Україні 1938 року його знову заарештовано і він опинився в пазурах НКВД. Через рік його звільнили як безпідставно засудженого.

Втечу із заслання та тюремні роки в Харкові він частково описав у таких своїх, написаних пізніше творах, як роман “Тигролови” (вид. 1947 року), роман “Сад Гетсиманський” (вид. 1950 року) і драма “Морітурі” (вид. 1947 р.).

Під час німецької окупації України І. Багряний працював маляром-декоратором в Охтирці, а потім у Харкові та співпрацював в українській пресі. В 1943 році вирушив на Захід. В той же час, у 1943-1944 роках, він бере участь в українському підпіллі ОУН та УПА. А опинившись у 1945 році в Німеччині, він зі своїми друзями-однодумцями, після закінчення Другої світової війни, організував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), в якій згуртував найкращі свідомі й віддані українській справі сили людей зі східних та центральних областей України. В роки примусової репатріації людей з України він написав памфлет “Чому я не хочу повертатись до СССР?”, що вийшов українською, англійською, іспанською та італійською мовами.

У Німеччині І. Багряний перевидав 1946 року частину зібраних своїх поезій під назвою “Золотий бумеранг”, написав перший том роману “Буйний вітер” під назвою “Маруся Богуславка” – з життя української молоді після голоду 1933 року (вид. 1957 року), повість “Огненне коло” – заключну частину роману “Буйний вітер” – про бій під Бродами вояків Української дивізії (вид. 1953 року), сатиричну поему “Антон Біда – герой труда” – відповідь тим, хто запрошував втікачів-неповерненців у комуністичний “рай” (вид. 1956 року), п’єси про роки окупації України німцями – “Розгром” і “Генерал” (вид. 1948 року) та згадану раніше драму “Морітурі”. Посмертно видано в США у 1965 році його твір “Людина біжить над прірвою” за редакцією та із вступною статтею Василя Гришка, а також перевидано в Австралії віршований роман “Скелька” (1984).




Як публіцист І. Багряний написав сотні різних статей, переважно для газети, яку він започаткував і довгий час редагував у Новім Ульмі в Німеччині – “Українські вісті”.

Іван Багряний - український письменник в еміграції, який дістав найширше розголошення своєї творчості серед чужинницького світу. Його “Тигролови” вийшли в США, Канаді та Англії англійською мовою. Цим твором був зацікавлений навіть американський Голівуд, щоб створити фільм.

З англійського перекладу було зроблено переклад “Тигроловів” на німецьку, голландську та датську мови, і вийшли вони в тих країнах кількома накладами. “Сад Гетсиманський”, що вважається критиками за найкращий з його творів, був перекладений на французьку мову і виданий у Парижі. Герої творів Івана Багряного цікаві, життєрадісні, відважні і можуть бути зразком наслідування для молодих людей. Кожний твір – це картина цікавої, хоч і жахливої доби, яку пережив сам автор чи то в тюрмі, чи в засланні, чи на “волі” в комуністичній системі.


Найбільш популярним твором І. Багряного є роман “Тигролови”. Написав він цей твір, перебуваючи в підпіллі та ховаючись від німецького гестапо в гірському селі в Галичині. Цей твір здобув першу нагороду на літературному конкурсі 1943 року у Львові. Про умови його написання розповідає автор у своїй статті “Народження книги” в “Українських вістях” 1956 року. “Тигролови” з'явилися вперше в журналі “Вечірня година” в Галичині в скороченому вигляді під назвою “Звіролови” 1944 року. Редагував їх і скоротив письменник Василь Чапленко, який без згоди автора змінив назву. В Німеччині, вже після війни, Іван Багряний відновив повний текст “Тигроловів” і його вперше видано 1947 року.

Партію УРДП Іван Багряний очолював до своєї смерті. Десять років був Головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі. Останні п’ятнадцять років свого життя І. Багряний хворів на туберкульоз, який здобув, поневіряючись по тюрмах та засланнях Совєтського Союзу. Помер 25 серпня 1963 року, маючи 57 років. Похований у Новім Ульмі в Німеччині. На могилі стоїть пам’ятник роботи Лева Молодожанина. Згідно з його заповітом на надгробній плиті викарбувані слова із “Золотого бумерангу”:



Ми є. Були. І будем ми.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка