Іван Павлович Багряний Зміст



Сторінка3/4
Дата конвертації22.11.2018
Розмір3.68 Mb.
#66022
1   2   3   4
глава сім'ї. Основний працівник. Ще фізично сильній кремезний, щоправда, з уже дещо уповільненою, та все ж іще не втраченою мисливською реакцією.

Проте бачимо його не тільки знаменитим на весь край мисливцем, прекрасним майстром своєї справи. Він є людиною родовою, тобто такою, що природно носить у собі морально-етичні традиції свого роду-племені, нації. Вслухаймося у його розповідь про важкий мор­ський шлях переселенців з Одеси на Далекий Схід, і відчуємо, як його мова раптом починає звучати ритмомелодикою української народної думи –немов би оповідач у цей момент відчув себе кобзарем. Ще більше вра­ження справляє різдвяне віршування старого Сірка - перед нами постає творча людина, що є органічним носієм народної культури. Ось таке по­єднання, з одного боку, глибокої закоріненості в духовні витоки свого роду-племені, а, з другого, практичної пристосованості до складних обста­вин, які він перемагає, зберігаючи при цьому людську гідність, і робить його неординарною особистістю, авторитетним та усіма глибоко шано­ваним главою родини.



Мати у родині Сірків є, у повному розумінні цього вислову, справж­ньою берегинею сімейного вогнища. Мисливці повертаються зі своїх да­леких походів з великою радістю, бо знають, що їх чекає вона - дбайли­ва дружина і мати.


Так само, як і її чоловік, вона береже пам'ять роду. Ії розповідь Григорію Многогрішному про історію переселення, про посту­пове закорінення українців у Зеленому Клину, про їх спосіб життя є над­звичайно цікавою і характеризує її як спостережливу і розумну жінку. Многогрішний помітив у ній рису, яка, в принципі, була характерною для всіх Сірків: «Григорій слухав лагідну, спокійну мову цієї жінки, цієї ма­тері, і було йому дивно приємно. Аж наче кров швидше пульсувала, коли слухав цю матір: така вона, як і там, на Україні, і не така. Розбуркана - он яка. Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може не усві­домленої, а звичайної, стихійної. І стільки тієї гордості волелюбної, при­родної, як ті могутні кряжі гір!»

Хоч Сірчиха і була вивезена з України ще дитиною і зараз ледь-ледь пам'ятає її, все ж у неї залишилась туга за своєю першою Батьківщиною: « гуди тягне. Як згадаю материні розмови, тії сади вишневі, тії степи широкі, ріки тихі, ночі ясні, зоряні і все, про що мати розповідала, та й сама бачила, хоч малою була...»

Як берегиня сімейного вогнища, вона багато в чому визначає ту атмосферу добра, злагоди, взаємоповаги, що існує в родині Сірків.

Гриць Сірко (Сірченко) активно переймає величезний життє­вий - практичний і моральний - досвід своїх батьків. Бачимо вічний колообіг життя по лінії «батьки і діти».





На перший погляд, Сірченко є вельми звичайним молодим чоловіком, що не виділяється так яскраво, як, скажімо, Наталка чи Многогрішний. В родині він користується повагою, хоч усі мимоволі порівнюють його зі старшим братом Михайлом, який загинув під час полювання на тигра. І це порівняння, відчувається, не на користь меншого брата. Та вся справа у тому, що Григорій поки що живе рутинним життям тайгового мисливця і може виявити себе тільки в ньому. І, до речі, виявляє себе досить добре. Для більш повного самовираження йому замало тільки тайгового просто­ру. Коли він разом із Многогрішним опиняється в Хабаровську, то зразу ж показує себе як потенційно неординарна особистість, як людина з родо­вим характером Сірків - тобто з характером переможця. Маючи обмаль інформації про Многогрішного (той до певного часу дуже мало розпові­дав про себе і був для усіх Сірків людиною із загадковим минулим), Гри­горій Сірко інтуїтивно відчув, що його побратиму краще не з'являтися в полі зору тогочасних опричників. У вестибюлі НКВД, куди вони подалися з метою зареєструвати гвинтівку, він зупинився, «взяв Григорія за петель­ки і притяг до себе. Цей тайожник, цей примітивний і простолінійний хлопчина був чуткий як вовк, як дикий, гордий, свободолюбивий горал. Подивився мерехтливими очима у саму душу і - відштовхнув: «Іди геть! Чекай на вулиці». Многогрішний зразу ж оцінив те раптове переряджен­ня Григорія із, здавалося б, простолінійного хлопця, що все життя провів у тайзі, в обережно-сміливого, розумного, здатного приймати виважені рішен­ня юнака: «Чортів Гриць! - дивувався Многогрішний. - Хто б подумав, що в такім наївнім, дикім хлопчиську стільки змислу і такту? Мисливець! Справжній мисливець!»

«А Гриць, - відзначає письменник, - справді почувався, як мисливець, нашорошений близькістю хижого звіра - ходив по грані між звичайним і небезпечним, ходив, як на ризикованім полюванні, обачливо, хитро... Тиг­ролов!»

І нарешті - Наталка як центральний, поряд із Григорієм Много­грішним, образ роману. Вона є настільки яскравою особистістю, що завдя­ки їй «Тигролови» сприймаються як твір, сповнений світлої емоційної то­нальності.

Образ Наталки виписаний письменником дуже ретельно. Іван Багряний не шкодував засобів для його зображення, показував улюблену героїню в багатьох розмаїтих ситуаціях, задіяв чимало виразних деталей. Відчувається, що письменник милується нею і нас, читачів, привертає до цього ж.

Автору пригодницького роману цілком достатньо наділити кожного з пер­сонажів кількома провідними рисами - аби якось відрізнявся від інших. Головне ж для нього - створити захоплюючий сюжет. Ось чому зусилля, потрачені письменником на детальне виписування образів у «Тигроло­вах», фактично проходить повз увагу читачів - останні стежать за сю­жетом, за цікаво змальованими картинами полювання. Необхідно позбу­тись таких установок. Варто все ж таки піти за письменником і уважні­ше придивитись до внутрішнього світу його персонажів. І тоді образи роману, і в першу чергу образ Наталки, у змалювання якого Багряний вклав багато письменницького хисту, відкриють свою смислову глибину й естетичну чарівність.



Якщо шукати літературні аналогії до образу Наталки, то в пам'яті у першу чергу з'являються Мавка з «Лісової пісні» та Олеся з однойменної повісті О. Купріна. Усі три - Мавка, Олеся і Наталка - діти лісу. В лісі виросли, в лісі живуть і дуже мало контактують із зовнішнім «цивілізо­ваним» світом. Проте Наталка, хоч і нагадує іноді Мавку , але ця подібність швидше зов­нішня, до того ж незначна. Дуже мало є в Наталці і від добре знаної, не раз екранізованої героїні Купріна. Якщо Мавка і Олеся є особами, сказати б, мінорної тональності і відрізняються своєю непрактичністю та незахи­щеністю перед світом, що лежить за межами лісу, то Наталка, навпаки, є життєлюбною, мажорною людиною, господарем своєї долі.

Наталка - на диво багатогранна особистість. У неї вроджена і яскра­во виявлена жіночність. Ключ до розуміння її характеру, думається, треба шукати у досить рідкісному поєднанні її жіночності з тими якостями, які вона набула, поділяючи разом з батьком та братами усі труднощі мислив­ського життя. То було все-таки життя на виживання, воно потребувало фізичного та морального гарту, завойовницького, наступального характеру (якщо не переможеш, то будеш переможеним). І таке життя впливало на формування Наталки як особистості. Треба тільки взяти до уваги, що її батько і брати оберігали Наталку, брали на себе головні труднощі тайгового мисливського життя. Саме це та ще постійне спілкування з матір'ю, у якої вона була за добру помічницю, і дозволило їй не огрубіти,не втратити свою жіночу сутність, а, навпаки, посилити її, надавши їй якогось особливого, дуже привабливого відтінку.

Для глибшого розкриття образу Наталки письменник знайшов ефективний прийом - часто дає змогу читачеві дивитися на Наталку очима Григорія. Останній поступово відкриває для себе Наталку як особистість .
Під час розмови Григорій багато чого дізнався про Наталку, про родину Сірків, про їх спосіб життя. Помітив, що вона гордиться старовин­ним прізвищем, своєю приналежністю до древнього роду: «Сірківна, - ви­мовила дівчина з гордістю. - Мій батько - Сірко, і дід - теж Сірко, і прадід. Всі Сірки...»


В манері висловлювання Наталки - в інтонації мови, в органічному використанні усномовних фразеологізмів - дуже відчутна її українськість. Вона, так би мовити, природна українка, і цю свою виразно виявлену на­ціональну ідентичність відчуває дуже добре. Вона є національно свідомою людиною, а отже, й національно гордою

Вже після того, як Григорій дізнався про історію роду Сірків, про їх мисливські справи , у яких Наталка брала найактивнішу участь, коли по­чув від неї пояснення, чому вони займаються такою ризикованою спра­вою, як полювання на тигрів («І як же інакше?! Тут всюди однаково чи­гає смерть. Навіть на печі. То ж виходь перший. «Бог не без милості, ко­зак не без щастя», - казав наш дідусь, а ми його онуки»), вже після всього цього він раптом побачив Наталку як людину, що наділена найкращими рисами його народу: «Ось вона - найвищий вияв не тільки жінки, а й взагалі людини її крові... Така юна й квітуча - і така сувора, гартована і гонориста».

Григорій зрозумів, що в розмові з Наталкою треба бути обережним і делікатним: вона була винятково чуйною на найменше приниження її людської гідності. Ось він невдало, як виявилося, пожартував (« - Десь тебе отака кішка з'їсть...»), на що Наталка, яка «до цього говорила щиро, враз насупилась, розгнівалась. Замкнула вуста і так глянула-стрельнула очима. Аж шпигнула наче. Чудна збіса, як не знати що! її образила ця мова як до дитини, тон зверхності. Це було горде створіння. Як той дикий кінь, що ладен забити на смерть того, хто посміє доторкнутись до нього рукою». Така, можливо аж надмірна, гоноровитість, зовсім не прикрашала б її, якби вона не володіла здатністю приборкувати свої емоції і, загалом, тримати себе н руках. «Чемність для неї така ж вроджена риса, як і краса», - прийшов і висновку Григорій.

Таким чином, уже на початку роману, з розділу «Родина тигроловів» - нашій уяві постає досить цілісний образ Наталки. Письменник виразно накидав його загальні контури. Надалі він покаже Наталку в подіях , у різних обставинах, тобто покаже її в життєвій конкретиці - і тоді загальні контури наповняться живими напівтонами. Образ розвинеться, немов квітка з бутона.

Ось Наталка почула далекий голос Заливая і радісно попередила : за дві години батько з братом, яких уже зачекалися з далекої подорожі будуть на місці. «Григорій дивувався. Яке треба мати вухо, щоб за дві години ходу почути крізь нетрі собачий гавкіт, та ще й пізнати, що то Заливай , а не інший який».

Ось вона орудує з вінчестером, «як досвідчений вояк, - швидко розі брала до дрібничок, вправно все перевірила і вичистила, змазала...»

Ось вона під час Сіркової олімпі­ади, коли мисливці демонстрували своє стрілецьке мистецтво, показує оригі­нальну і складну вправу. «Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підва­лини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріля­ла лежачи в лезо ножа. Вистрілила де­сять разів...». Кулі, попадаючи в лезо ножа, половинились. Ця вправа нази­валась «сікти локшину».

Ось Наталка зі своїм «дружком» собакою Заливаєм. Це «страшний широкогрудий якут», на «масивних лапах, груди як у вепра, а очі іскрять­ся і мерехтять, повні буйної сили, без­оглядної сміливості і вірності». Без­конечно відданий Наталці. Грицько Сірченко пояснює: «За неї він задавить усякого, як кошеня. Я раз хотів одлупити, а вона крикнула: «Чужий!» - то було! І ти скажи, яка твар!... Колись його підірвав вепр. Ти бачиш, одна нога в нього трохи крива, - переломана була, і черево було розпорене. Батько махнули вже рукою. Але Наталка виходила. Бабралась із ним та панькалась, як із людиною, - от він і звик до неї». Пізніше Заливай супроводжуватиме Наталку і Григорія, коли вони переходитимуть кордон, понесе від них звістку батькам. Його прив'яжуть, щоб він не повернувся до Наталки. Але «одчайдушний і без­мірно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло йому собаче серце» - вирвався з прив'язі і подався за Наталкою, без якої він просто не міг існувати.

Ось Григорій Многогрішний пізно вночі повернувся з баклажками води - знайшов усе-таки воду і порятував жінок, яких мучила спрага. «Коли б він бачив, як подивилась на нього з темряви пара блискучих очей, його дужу постать зуздрівши ». Це був Наталчин погляд. Вона з усіх сил приховує почуття любові до Григорія, що вже починає оволодівати нею. І це їй вдається. Тільки непомітний для інших погляд, яким вона поди­вилась на Григорія, засвідчив, що робилось у її душі.

А ось сцена, яку, звичайно, аж ніяк не оминув би жоден кінорежисер, екранізуючи «Тигроловів»: «...На камені, по тім боці, зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу , Вода плюскотіла , збігала срібним струмочком. Наталка! Гола і дивна як мавка лісова. Вигиналась, сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній купелі...»

А ось чудесно зображені картини нічного «лучіння» риби . По річці , що тече крізь казкові первісні праліси, повільно рухається байда. На ній - яскраве вогнище, яке висвітлює кругом прозору річку до дна. Наталка спостерігає за рибою, що з'являється у висвітленому колі. В руках у неї гос­трий спис, т. зв. ость, якою вона го­тується влучити у більшу рибу. Поди­вімось на неї очима Григорія, який «сидів на кермі і стернував тихенько дрючком і дивився на неї скільки хотів. Милувався. Впивався, п'янів від того споглядання. А вона не помічала. За­нісши ость навідліг і зігнувшись, мов пантера, вдивлялась гострим бистрим зором у глибінь. Химерні блищики танцювали на її розчервонілому об­личчі, повному невимовного захвату. Пасемко волосся тріпотіло і золоти­лось над бровами. Блискавичний удар - і Наталка тріумфує... Викидає в байду здоровенного тайменя... Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таї­ла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикі­стю майже первісною, неприступною...» Ось вона, залишившись на кілька днів самотньою (чоловіки роз'їха­лися у своїх справах), перебуває у якомусь мінливому настрої - то пустує зі своїм Заливаєм як мала дитина, стрибаючи з ним на річці по камінцях, поки котресь не плюхалось у воду з усього розгону, то гуляє з ним у палочки -стукалочки, а то й стрибає через високу лату наввипередки. «А то десь зникала на цілого півдня - десь лежала чи блукала в лісі, а приходи­ла з вогкими очима і тиха така, слухняна, лагідна...». Можна здогадатись, що така поведінка була зумовлена певною причиною: Наталка мучилась любов'ю, яку ретельно приховувала...

А ось вона у своїй стихії - на зимовому полюванні. Цілий день пере­слідує рись. «Оце зажене, відійде й чекає, поки вона знову застрибне на сніг, а тоді знову за нею... Поки не втомила остаточно. А далі навернула її на широку падь, дала їй вибігти на чисте, та як припустить слідком на лижах, мов вітер. Не в спромозі втекти уже, - рись перекинулась на спину черевом вгору, випустила пазурі і зайняла так оборону. Наталка швидко скинула лижву з правої ноги і спокійно поставила ногу рисі на живіт. Нога взута в дебелий унт, а в середині ще й товста козуляча панчоха. Рись вхопилась мертвим похватом за унт, вгородила в лосину шкіру пазурі та так і заклякла, не випускала. Ба, вона хоч і хотіла б випустити, то вже не змогла б. Ноги зімкнуто корчем від страху й люті, а пазурі в'їлись в шкіру, і їх годі вже було визволити так просто».



Перелік таких сцен ще можна продовжувати і продовжувати. Останні штрихи до образу Наталки додає її поведінка під час прощання Григорія -
із Сірками, коли вона рішуче, без вагань, вирішила свою долю - бути
разом з Григорієм, піти з ним за кордон. «Я мовчала довгі місяці як камінь.
Я змагалась із собою... Я не знала, а сьогодні я бачу, тепер я
бачу, що я
загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я ваша дочка... Не губіть

мене!» - благає вона батьків відпустити її з Григорієм. За цими схвильо­ваними словами бачимо здатність Наталки до великої, всеперемагаючої любові.

Героїня ро­ману Багряного гідно доповнює галерею прекрасних жіночих образів, ство­рених українською літературою.


Природа

Майстерність письменника у живописанні виявляється в тому, наскільки яскравим та виразним постає зображуваний ним світ у нашій уяві.



Знайомство з романом тільки тоді буде повноцінним, коли читач не оминатиме описів природи, а навпаки, постійно намагатиметься відтвори­ти їх, - пейзаж у «Тигроловах» є важливим змістовим компонентом. Як про це вже йшлося, один з чинників привабливості роману Багряного криється власне у тому, що витворений у ньому світ природи є екзотич­ним. І створив цей світ на основі реальних вражень письменник, першим мистецьким захопленням якого був власне живопис: як відомо, Багря­ний уже змалку любив малювати, пізніше навчався живописному мис­тецтву в технікумі та в художньому інституті, працював театральним декоратором... Одне слово, можна легко прийти до висновку, що на при­роду Уссурійського краю Багряний дивився очима живописця - і це виразно позначилося на багатьох пейзажних замальовках, що зустріча­ються у романі. Ось одна з них: «Височенна, чотириярусна тайга, буйна і непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована. Не ше­лесне лист, не ворухнеться гілка. Сорокаметрові кедри, випередивши всіх у змаганні до сонця, вигнались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо і заступили його кронами. Там по них ходило Сонце і пливли над ними білі хмари. Слідком за кедрами пнулися велетенські осики та інші листаті гіганти, що, бувши нижчі за кедри, творили другий ярус. Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в'юнків, ішли вгору третім ярусом. А внизу - в четвертому ярусі - суцільний хаос. Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави і бур'яни Повалені вздовж і впоперек дерева, мов велетні на полі бою, потрухлі і ще не потрухлі, одні з скрізними дірами-дуплами, як жерла небувалих і гармат, другі вивернуті з усією системою коріння, що тримали його руба як стіни або як велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею.

Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. Внизу було темно і вогко. Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю».

Якщо ми, читаючи роман, уважно сприймемо цей фрагмент і відтворимо в уяві зображену в ньому картину, то, спостерігаючи за діями персонажів протягом подальшого читання твору - за їх багатоденними переходами по тайзі, привалами, суто мисливськими діями тощо, - ми уже завжди будемо бачити їх серед цієї природи, тобто серед цих височенних сорокаметрових кедрів, серед повалених дерев, вивернуте коріння яких нагадує «велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею». Ми будемо почуватись немов на дні зеленого океану. Тут буде вогко і напівтемно. І тому з особливою виразністю будемо бачити сонячні промені, що прориватимуться через щільне верхів'я дерев і нагадуватимуть світло-жовті мечі, уткнуті лезами в землю.


Але досить часто письменник виводить своїх героїв, а разом з ними і нас, читачів, із цих напівтемних нетрів і дає змогу панорамно побачити природу Сіхоте-Аліня. І тоді перед нами постає хвилююча панорама по­критих тайгою, а тому й блакитних далеких кряжів, високих сопок, за яки­ми вгадується безмір Тихого океану. «Дикий краєвид відкрився його га­рячковим очам. Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною: то ліс підіймався на кряжі гір, опускався і знову підіймався... Най­ближчий гребінь - сизо-зелений, зубчастий. За ним - сизо-фіалковий: ліворуч тягся ламаний контур. Потім - сизо-голубий... Голубий... І все вище й вище. Фантастична, дивовижна панорама. Могутня в своїй красі...»..

Картини-панорами чергуються з пейзажними зарисовками, що пока­зані середнім планом. Це може бути стежка над урвищем, по якій Сірки ведуть нав'ючених коней. А може бути стежка серед високої та росянис­тої трави - такої високої і такої росянистої, що Сірки, йдучи по ній, про­мокли з ніг до голови. Бачимо Голубу падь - розлогу долину, що заросла буйним пралісом. Запам'ятовуються описані Багряним ріки і річечки, як, наприклад, одна з них, Мухень: «...власне, ніякої річки там і не було, ще так лишень, річечка чи джерело. Але мальовниче. Падала та річечка стрімким водоспадом серед надзвичайних у своїй первісній красі урвищ і шуміла-шуміла».

Багряний, за його ж словами, дуже добре знав рослинний і тварин ний світ Уссурійського краю (пригадаймо його слова: «...я знав ту фауну й флору, й географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками»), проте не зловживав детальними описами, бо вони відволікали б увагу від головної сюжетної лінії. Та все ж іноді не уникав ботанічних та зоологічних вкраплень, які допомагають відчути своєрідність зображуваного краю. Описав не тільки жахливого павука, що не давав спокою людям і коням, кусаючи їх і висмоктуючи з них кров, а й незвичного для Григорія Многогрішного тутешнього соловейка «мрійноголосу» пташку, що «супроводила їх одиноко в мертвій прохолодній тиші, все повторюючи свій нескладний, але мелодійний, ніжний мотив. І бадьорий такий, задерикуватий. Ніби бажала успіху, приказувала щось, навчала». Мало-помалу, показуючи та описуючи того чи того (ведмедя, рись, вепра, оленя, тигра...), письменник поступово знайомить нас із «населенням» тайги.

Той великий успіх, яким користувався роман Багряного серед зарубіжних читачів, пояснюється, окрім усього іншого, ще й умілим зображенням у ньо­му майже незайманої, дикої природи, яка своєю екзотичністю викликала великий інтерес у громадян обжитої та густонаселеної Європи.
Запитання і завдання :

  1. Який твір приніс І Багряному перемогу на літературному конкурсі в місті Львові?

а) «Аве, Маріа»;

б) «Сад Гетсиманський»;

в) «Звіролови»;

г) «Огненне коло»;

д) «Казка про лелек та Павлика-мандрівника».

  1. Як називався перший історичний роман І. Багряного?

а) «Сад Гетсиманський»;

б) «Звіролови»;

в) «Скелька»;

г) «Огненне коло».

  1. Які поетичні збірки належать перу І. Багряного?

а) «Золотий бумеранг»;

б) «До меж заказаних»;

в) «Каравели»;

г) «Ротації»:

  1. Кого з українських письменників 1. Багряний вважав своїм духовним батьком?

а) В. Поліщука;

б) М. Хвильового;

г) Г. Косинку:

д) В. Винниченка.

5.Справжнє прізвище І. Багряного :

а)Лозовий

б) Лозовяга

в) Логоза

6. «Тигролови» - це роман :

а) історичний ; б)роман - хроніка ; в)пригодницький .

7.Хто в романі «Тигролови» керується девізом «Ліпше вмерти біжучи , ніж жити гниючи»?

а)Григорій Сірко ; б) Наталка ; в) Многогрішний .

8. «Бог не без милості , козак не без долі» , - так казав

а)батько Наталки ; б)брат ; в) дідусь .

9. Кульмінація у творі – це

а) зустріч Наталки і Григорія ;

б) поєдинок у тайзі Многогрішного і Медвина;

в) зустріч Многогрішного із сім’єю Сірків.



10. Пейзаж у «Тигроловах» - це

а) важливий змістовий компонент ;

б)мальовнича картина - панорама ;

в)контраст до переживань героїв.



11.Що сприяло вибору псевдоніма І.Багряний? Аргумен­тувати свою відповідь.

  1. Чому письменник емігрував? Аргументувати свою відповідь.

13 Чому життя емігрантів з СРСР навіть за кордоном було важким? Аргументувати свою відповідь.

  1. Із поданих назв творів відзначити, які належать перу І.Багряного, визначити жанр кожного твору (оповідання, памфлет, роман, тощо):

а) «Нарід чи чернь?»;

б) «Людина біжить над прірвою»;

в) «Генерал»;

г) «Жовтий князь»;

д) «Антон Біда —герой труда»;
є) «Рідна мова».


  1. . Як відбувалося переселення українців на Далекий Схід , причини переселення.

  2. .Самоствердження наших земляків у суворих умовах далекого Сходу , їх внесок у розвиток цього краю.

17. Відтворіть біографію Григорія Многогрішного до того часу, коли він опинився на Далекому Сході.

    1. .За що, на вашу думку, Григорія Многогрішного було кинуто у катівні НКВД? Чому прислужники сталінського режиму так боялись Григо­рія і ставились до нього як до свого найпершого ворога?

19. Григорій Многогрішний - праправнук українського гетьмана Дем'яна Многогрішного. Чи відбилось це походження в його характері, світогляді, життєвих принципах?

20 У чому виявляється моральна шляхетність головного героя «Тигро­ловів»?

21Які риси характеру Григорія Многогрішного виявилися у його сто­сунках з Наталкою?

22Григорій Многогрішний - «супермен»? Порівняйте його з численними кіно та телегероями-суперменами. Кому віддаєте пере­вагу? Аргументуйте свій вибір.

23Чим приваблює образ Наталки у романі «Тигролови»?

24.Дослідіть ідейний зміст образів –символів у «Тигроловах» (дракони-експреси, бурлацька пісня «Та забіліли сніжки…», тигр, зацькований ізюбр).

25.Чи є національна ідея провідною у творчості І.Багряного ? Аргументуйте свою думку.

26.Духовно-естетичне значення роману «Тигролови».

27.Підберіть опорні слова і словосполучення для характеристики образу Григорія Многогрішного.

28.Кого в романі «Тигролови» представляє майор Медвин?

29.Розшифруйте символічний підтекст назви роману «Тигролови».

30. Чому в англійському перекладі роман І.Багряного «Тигролови»має назву «Мисливці і польовані»(«The Hunters and the Hunted»)?

31. Тема для дискусії: «Григорій Многогрішний і наше покоління: спільне і відмінне».

32 Теми для усних повідомлень:

«За що поважаю Григорія Многогрішного»;

«Нам зараз не вистачає тебе, Григорію!»

33 Напишіть творчу роботу «Григорій Многогрішний - лицар національної ідеї». Орієнтовний план твору:

а) Витоки високої національної свідомості головного героя
«Тигроловів»;


б) Григорій - людина дієвого патріотизму;

в) Патріотизм Григорія - джерело його високої людської гідності,
моральної і фізичної незламності.


34.Теми для творів –роздумів :

  • «Ми є . Були . І будем ми ! Й вітчизна наша з нами»(І.Багряний).

  • «Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу»(І.Багряний).

  • Доля України та українців у романі Багряного «Тигролови».

  • «Тигролови» І.Багряного – «поема всеперемагаючого оптимізму».

  • Природа і людина у романі «Тигролови».

  • Сміливі завжди мають щастя .

  • Що спільного у творах І.Багряного , Ю.Яновського , О.Довженка.

  • Гнівний осуд тоталітарного режиму в романі І.Багряного «Тигролови».

  • Тема кохання у романі Багряного «Тигролови».

  • Жанр пригодницького роману в інтерпретації І Багряного (за романом «Тигролови»)





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка