Івана гаврилюка



Сторінка3/3
Дата конвертації23.03.2019
Розмір2.51 Mb.
#85365
1   2   3

зав

Тоді ви мусите наступника обрати,



Хай пануватиме вінчанний володар
У мирі й лагоді, без міжусобних чвар.

Канцлер


Із гордістю в душі, з покорою в поставі
Вклоняються тобі державці величаві;
Допоки щира кров по жилах творить круг,
Ми—тіло, що твій дух провощить лепсо в рух.

Цісар


Нехай ці рішення несхибні і незломні
Увічнить грамота на всі часи потомні.

В своїх маєтностях ви вільні володіть,

Але з умовмо нічого не ділить;

Хоч як побільшите ви згодом дар монарший,


Усе те в спадщину хай син дістане старший.

Канцлер


Я на пергамені спишу оцей устав,

Щоб він імперії благим законом став;

Хай канцелярія тоді печать приліпить
І підпис твій святий усе навіки скріпить.

Цісар


Тепер ідіть собі й міркуйте в самоті
Про цей великий день, єдиний у житті.

Світські КНЯЗІ виходять.

Духовний

алишається і промовляє патетично)

Твій канцлер геть пішов, єпископ тут



лишився,
Пересторогу дать володарю рішився,
Уболіваючи по-батьківськи за ним.

Цісар


У цей веселий час чи можна буть сумним?

Архієпископ


Вбачати мушу я зі скрухою гіркою
Помазану главу в союзі з сатаною!

із* 387

Хоч ти й посів престол, на тому не кінець.

Чи прийме те Господь і папа, наш отець?
Коли про ці діла Петрів намісник взнає,

Він царство грішнеє святим огнем скарає,

Бо в ньому ти збудив іще в ту пору гнів,

Коли в вінчання день чарівника звільнив.



З твого вінця упав найперший промінь ласки
На кляту галову не з Божої указки.

Покайся ж хоч тепер і не гніви святинь,



З добра неправого посильну лепту кинь.
Оддай ті пагорби, де твій намет пишався,

Де з злими духами блюзнірськи ти єднався,


Де слухав ти словес лихого князя лжі,

Ти монастир святий побожно заложи;

Ліси навколишні, що ген у далі мріють,
Гірські пасовиська, що буйно зеленіють,
Озера рибнії, і ріки, і струмки,

Що у долину мчать, ізвивисті й шумкі,



Й долину всю даруй обителі священній,

За щире каяття сподобишся прощення.



Цісар

За ці тяжкі гріхи я й сам себе виню.

Постав же сам, як знай, границі наданню.

Архієпископ

На місці, де тебе уведено в спокусу,

Вели спорудити храм Господу Ісусу.

Вже бачу духом я угору мур росте,
Промінно світиться убранство золоте,

Встає олтар і неф, вивершуються хори,



І хрест зове мирян до віри і покори.
Благочестивий люд прямує в Божий дім,

Бо перший дзвін загув, як благовісний грім,


З дзвіниці гострої, що в небо гінко рветься,—
І грішник, молячись, людиною стається.

У день освячення то буде втіха нам!


Вшануй присутністю своєю новий храм.

Цісар

Нехай же здійсняться ці намисли натхненні
Во славу Господу, мені на розгрішення;
Діяння те мій дух угору піднесе.

Архієпископ

Як канцлер, я б хотів оформити це все.
Цісар

388


Виписуй грамоту на займища церковні,

Я підпишу її в одраді молитовній.

Архієпископ
(пішов був уже, при виході обертається)

Та дай церковникам довічний привілей


На всякі податі й відбутки від людей:

Щоб храм оздобити велично, благоліпно,


Чимало буде нам коштовностей потрібно.

А щоб на пустоші воздвигнуть храм скоріш,


Ти частку здобичі віддати нам велиш.

Та ще розпорядись, щоб люди приставляли


Нам камінь, дерево та й інші матер’яли,

А ми з амвону їх, як треба, навчимо,


Благословення їм на ревний труд дамо.

(Виходить).

Цісар

Таких тяжких гріхів я не робив ще зроду,


Оті кудесники ввели мене у шкоду.

Архієпископ



е раз повертається, низенько вклоняється)

Ти берег моря дав єретику тому,

Погрожує од нас анафема йому,

Як не одпишеш ти і звідти на святиню


Усі повинності, і чинш, і десятину.

Цісар
(прикро)

Але ж бо землю ту ще море покрива.

Архієпископ

То почекаємо, аби були права;

Да не промовиться владичне слово всує.

(Виходить).

Цісар


(сам)

Як так чинитиму все царство роздарую.



389

ДІЯ П’ЯТА

ВІДКРИТА МІСЦЕВІСТЬ.

Мандрівник

Ось вій, тінявий, привітний
Холодок од лип старих...

По мандрівці довголітній


Знов потрапив я до них!

Ось хатина та гостинна,

Що скитальця прийняла,

Як його на цю містину


Вергла з моря хвиля зла.

Де ж господар, господиня,


Люди щирі, помічні?

Чи ж моє благословіння


їм продовжує ще дні?

Чи ж у всьому мають вдачу,


Чи живуть в теплі, в добрі?
Чи побачу, чи віддячу?

Вже й тоді були старі

Бавкіда

ревня бабуся)

Тихше, тихше, гостю милий!


Цить! Дідуня не збуди!
Довгий сон старому сили
На короткі дасть труди!

Мандрівник

Ой, це ж ти, бабусю люба,
Що з дружиною колись
Вдвох мене од смерті-згуби
Рятувати піднялись^..

Ти, Бавкідо, одходила


Потопельника тоді

Увіходить дід.

Філемон! Ти скарб мій сміло
Видер з пащі злій воді!

Вздрів ваш вогник я в тумані,

390

Вчув ваш дзвоник крізь борвій...


Вам завдячую, кохані,

Тільки вам, рятунок свій.

Хай же ще раз подивлюся
Я на хвиль морських розмай;
Поклонюся, помолюся

Серце повне через край!



де вперед по дюні).

Філемон



о Бавкіди)
Приготуй вечерю живо;

Подаси в садочок нам...

Він же хай дивує диву,

Хай чудує чудесам.



тоячи побіч подорожнього).

Подивися: там, де хвилі


Грізно били з краю в край,

Там сади вже посадили,


Нарядили справжній рай.

Не під силу вже старому


Рятівниче ремесло...

Але що мені по тому

Море далі одійшло.

Пан умілий, челядь сміла


Рили рів, гатили гать;

Де царила моря сила,

Стали люди панувать.

Глянь навкруг сади, городи,


Ниви, села, хутори...

Та ходімо до господи,

Сонце вже надвечори.
Мерехтливо мріє далеч

То вітрила майорять,


Поспішають в гавань на ніч,

Як пташки в гніздо летять.

Море синьою стягою
Ледве мріється здаля,

Де не глянь, перед тобою


Скрізь видніється жилля.

391

В САДКУ

При вечері утрьох.



Бав кіда
о мандрівника)

Чом сидиш, мовчиш думливо?


Чом нічого не їси?

Ф і л емон

Хоче знати він про диво,

Ти ж йому розповіси?

Бавкіда
Диво дивне, що й казати,

Я не стямлюся й сама,

Та якесь химерувате

Знать, добра у нім нема.

Філемон
Ні ж бо! Цісар в займанщину
Берег цей оддав йому,

І герольд на всю країну
Просурмив про це в сурму.

Де взялись на узбережжі


Зразу шатра, курені,

Далі замок, мури, вежі


І сади кругом рясні.

Бавкіда


Вдень, бувало, дарма праця,

Як ті люди не пихтять;

А вночі вогні іскряться,

Вранці глянь готова гать!


Жертв упало тут немало,
Ніччю крики, зойки, шквал..
Море полум’ям хитало...

Вранці глянь готов канал.


Ох, безбожник він, завида,

Вже й на наше зазіха...

Од непевного сусіда
Недалеко до гріха.

Філемон


Він же нас до себе кличе:
Скільки хоч землі бери!

392


Бавкіда

Бійся моря, чоловіче,



І не кидайся гори!

Філемон

Ну, ходімо до каплиці,
Поки захід не погас,
Подзвонити, помолиться
Бог старий не зрадить нас!

ПАЛАЦ


Просторий розкішний сад, широкий, рівно виведений канал.
Фауст, старий, аж древній, ходить, думає.

Баштовий Ліикей


(в рупор)

Сідає сонце; до причалу


Човнів несеться батова:

Останнім жваво до каналу


Байдак великий заплива.

Не гнуться щогли в нім добротні,


Грайливо мають прапорці,

На нім досвідчені й зальотні


Щасливо маються плавці.

На дюні дзвонить дзвін.

Фауст

ахається)

Проклятий дзвін! Він невлічимо,

Мов зрадний стріл, у серце б'є!

Усе моє перед очима,

А за плечима б то чиє?

Бринить у нім злорадність хижа,

Що всякій владі межі є:

Отой липняк, та вбога хижа,

Та церківця то не моє...

Радніший я туди податься,

Та грізно іінь чужа встає;

То сіль в очу, то скабка в п’ятці,

Що всі відрадощі псує!

393

Баштовий

к вище)

З вечірнім вітром прудко як
Летить процвітаний байдак,

Хоч наладований з верхом


Всіляким скарбом і добром!

Процвітаний байдмс, наладований ущерть чужоземними


виробами.

Мефістофель, Троє Дужих.

Хор

Вернули ми,



Та ще й з добром...

Вельможний пане,

Б'єм чолом!

иходять на берег, вивантажують добро).

Мефістофель

Вернули ми не порожнем
І похвали од пана ждем.

Ми звідси два судна взяли

Сюди аж двадцять привели.

Що нам доводилось долать,

Нехай посвідчить наша кладь.

На вольнім морі вальний дух,

Гляди навкруг, не будь лінюх!

Бери, не гербуйсе одно,

Чи рибу вгледиш, чи судно!

Вдалося третє підчепить

Четверте легше захопить,

А п’яте й одсічі не дасть

У кого сила, в того вдасть!

Важливо що, байдуже як...

У мореплавстві я мастак:

Війна, торгівля і розбій

Одно сукно, троякий крій.

Троє Дужих

Хвали нема!

Нема хвали!

Немов сміття
Ми привезли.

394


Чогось нахмурив

пая лице:

Не до душі


Йому все це.

Мефістофель

Ніхто платні
Більш не чекай!

Уже ж ви всі


Взяли свій пай.

Троє,

Та то бридня!

Попросим дасть.

Усім належить


Рівна часть.

Мефістофель

Знесіть спочатку
В погреби
Усі коштовнії
Скарби.

Огляне він


Усе пильніш
1 порахує
Все точніш

Не пожалкує


Він і сам,

Дасть учту пишну


Морякам.

Я завтра всяких птиць побачу,


Усіх обмислю, всім оддячу.

Вантаж відносять.



о Фауста)

Не зсуплюй брів, не хмур чола,


Прекрасно йдуть твої діла.

Усе ти мудрістю скорив


І землю з морем помирю —
Охоче море од землі
Плавкі приймає кораблі.

Тут у палаці ти. сидиш


І цілий світ в руках держиш;

Тут, де була лиш гола рінь,

Звели ми перший наш курінь;

Де ми прорили перший рів,

Тепер простір для веслярів...

І землю й море повнить слух
Твоїх трудів, твоїх заслуг.

І нині тут...

Фауст


Прокляте туті —
Мені отрута із отрут.

У серце наче колька коле,

Скажу бувалому тобі:

Бодай не знать того ніколи!



І гріх, і сором, далебі!

Коли вже тих старих посяду


І сам осяду між лип’я?

Вежо чуже і світовладу


Від того ніби трачу я.

Коли вже там поставлю вежу


І все побачу, все простежу,

Окину зором широчінь


Трудом набутих володінь,

І подивлюся, як навкруг
Прекрасно творить людський дух,
І ради мудрої додам
На поміч сміливим трудам.
Отак-то муки перенось,

Коли в багатстві брак чогось.



І дзвону гук, і запах лип

Мені мов церква, цвинтар, гріб...


Невже всесильну волю тут
Оцей пісок заб’є до пут?

О, як те збути, як забути?

Почую дзвін я лютий, лютий!

Мефістофель

Так, через прикрощі оті


Смаку не чуєш у житті.

Огидний, що й казать, той дзвін,


Шляхетне вухо ріже він.

Отой ненавидний бов-лив


Все небо жовчю мов залив
І від хрестин до похорон
Тобі ясує свій закон,

396

Немовбито між «бов» і «лив»
Ти і не жив, а тільки снив.

Фауст

Непослушенство й перекір
Мені струїли владу й мир;

Тут увірветься під кінець


І справедливості терпець.

М ефістофель

Чого ж тобі на них дивиться?
Вели сюди переселиться!

Фауст

Жени їх звідти, хай їм грець!

І тут їм добре буде житься

Я дам прегарний хуторець.

М ефістофел ь

Та ми їх миттю переселим


І схаменутись не дамо,

І в новім селищі веселім
Старе забудеться само.

( Свиснув).

Приходять Троє Дужих.

Ходімо виконать наказ,

А завтра буде свято в нас!

Троє

Сьогодніпан не був ласкав,


Коли б хоч завтра бенкет дав.

Мефістофель

(до глядачів)

Ну що ж, не перший цей дідок:


І в Навуфея був садок.

(Царств. 1,21)

397

ГЛУПА НІЧ



Лінкей-баштовий
піває, чатуючи)

Стою я на вежі


Немало вже літ,

В прекраснім безмежжі


Я бачу весь світ.

Поля неозорі,



І темні ліси,

І місяць, і зорі

Все повне краси.

Скрізь вічні оздоби,

Скрізь вічне буття,

А в нім до вподоби
І власне життя.

Чи світле, чи хмарне


Було воно там,

Здавалося гарне


Щасливим очам.

Пауза.


Ні, не лиш одне щасливе
Бачить випало мені:

Щось зловісне, щось страшливе


Піднялося вдалині,

Загорілось, заіскрилось


Поміж віття темних лип,

Ще й од вітру розгнітилось


Розлилося вшир і вглиб.

То палає хата вбога,

Мохувата, вогка стріха;

А впинить огню незмога,

Де рятунку взять од лиха?

Вам, стареньким, дітись ніде;


Як же ви не впильнували?

Весь ваш статок димом піде


Безголов’я небувале!
Підлітають вище й вище
Хвилі полум’я страшного...

Чи старенькі тамиві ще,

Чи втекли із пекла того?

Ось вогні прудкі, стрілисті


Геть розбіглись в гіллі, в листі;
Віти миттю зайнялися,

398


Вниз посипались, хрусткі...

Ой, нащо мені далися


Очі надто аж зіркі!

З хряском валиться каплиця,

Бо ж на неї все летить...

Вище полумя зміїться

Аж до самих верховіть.

Багрянисто палахкоче
Все стовбуря наголо...

Дот пауза. Спів.

Що голубило тут очі,

Те навіки загуло.

Фауст

а балконі проти дюни)

То хто там тужить, хто там плаче?


Лінкей виспівує печаль,

Я діяв надто нетерпляче

Уже бере й самого жаль.

Ну що ж, нехай липя згорить те,


Візьметься попелом нехай
Поставлю башту там і звідти
Дивитись буду у безкрай.

Побачу я нову оселю,

А в ній бабусю і дідка,

Що тихо, раді та веселі,

Там доживатимуть віка,

М ефістофел ь і Троє Дужих



( внизу)

Прибігли ми у повну ристь,

Пробач! Несем неладну вість.

Мив двері стук, ми в двері грюк


Вони защепнуті на крюк;

Один потряс, другий натис

Вони зірвалися з завіс.

Ми кричимо, ми грозимо,

А впертим ради не дамо

Такі вдалися вже, мабуть,

Нікого й вухом не ведуть.

Тоді ми годі тих дурниць

Давай тягти їх силоміць;

Старі, що (спили із недуг,

Із ляку визівнули дух...

Іще у них чужий там був,

Поліз у бійку смерть добув.

Та поки билось і сіклось,

Жар на солому впав якось,

І запалало все кругом,

Горить костром тим трупам трьом.

Фауст

Чи ви ж моїх не чули слів?



Не ѣвалту я міньби хотів.
Кляну я ваш кривавий чин!

Діліть між себе той проклін.

Хор

Старі слова ізнов збулись:



Перед насильником хились!

Коли ж устав із ним на бій,

Майна й життя вже не жалій.

(Виходять).

Фауст

а башті)

На небі змеркло сяйво зір,

Вогонь притих, як ситий звір...
Війнуло вітерцем нічним,

Я чую смалятину й дим...


Непевний вчинок цей спішний!

Та що за привид там страшний?

400

ОПІВНІЧНА ДОБА


Виступають чотири сиві жінки.

Перша
Мене звуть Тіснота.

Друга

Мене звуть Нужда.



Третя
Мене звуть Турбота.

Четверта
Мене звуть Біда.

Троє

Тут замкнуті двері нам ходу нема,


Живе тут багатий він нас не прийма.

Біда
Я тінню тут стану.

Тіснота

Я димом піду.



Нужда
Пестій і не гляне на мене бліду.

Турбота

Сестриці, сюди вам не вільно ввійти,
Та може Турбота і в щілку вповзти.

(Турбота щезає).

Тіснота
Ходімо вже, сестри мої хмурозорі!
Біда

Іде за тобою, як завше, Біда.

Нужда
Од вас не одстане ніколи Нужда.

401


Утрьох

Насунули хмари, не жевріють зорі,



І стайна з простору, де темріє смерк,
Злітає сувора сестра наша Смерть.

Фауст
(у палаці)

Учотирьох прийшли, а втрьох пішли;
Якусь чудну, непевну річ вели...
«Біда», «нужда», щось ніби «смерк»,

І знов зловісна рима «смерть».

Глухий той звук страшну віщує долю.


І досі я не виборовсь на волю.

Коли б зумів я магію прогнать,

Забуть химери чарів і заклять
1 сам на сам бороть природи гарт
Людиною б і справді бути варт.

Таким я й був, поки тих чар не знав,


Поки себе і світу не прокляв.

Тепер тих чар в повітрі аж кишить,


Не знаю вже, де дітись од привидь.

Чи сяє день, поману женучи,—

Мара мене обмарює вночі;

Чи весело додому з поля йду


Закряче крук, закряче на біду...
Оплутує кругом нас забобон:

То примха десь, то знамення, то сон,



І моторош нам душу обійма.

Щось рипнуло й нікого мов нема.

(Здригнувся).

Чи тут хто є?

Турбота
Та є, тобі ж чутно!

Фауст
А хто ти, хто?

Т у рбота

Хіба не все одно?

402

Фауст


Геть звідси!

Турбота


Ні, я втрапила сюди.

Фауст


першу гнівний, потім впинив серце, тихо)

Не заклинай, не накликай біди!

Турбота

Хай нечутна я для вуха,

Та душа мій голос слуха;

В різних постатях встає


Грізне марище моє.

В полі, в морі, завше, всюди


Серцем чують мене люди,

Не шукаючи, знайдуть,


Улещаючи, кленуть.

Чи ти Турботи вік не знав?

Фауст

Я все життя не йшов, а гнав


І брав з нальоту кожну насолоду,

Кидав, що стало не в догоду,

А що пручалося, пускав,

Я лиш жадав, задовольняв жаду,



І знов бажав, і так, мов у чаду,

По світу мчав бурхливо і бентежно;


Тепер іду розважно, обережно.

Доволі вже спізнав я земний круг,


Шкода мені потойбіч зносить дух.
Безумний той, хто в мріях непотрібних
За хмарами шука собі подібних!

Тут твердо стій і пильний зір одкрий;


Допитливим і цей світ не німий.

Навіщо нам до вічності ширяти!

Що знаємо, рукою можна взяти.

Отак мудрець ітиме у житті,



І не зіб’є мара його з путі;

У русі тім йому розкоші й болі,

Й на хвилю вій не стане в задоволі.

403


Турбота

Під моїм страшливим гнітом


Хто б не був, той нудить світом,

Той не бачить за пітьмою


Навіть сонця над собою;

Хоч, дивиться, притаманний

Дух охмарюють тумани;

Хоч скарбами володіє

Користати з них не вміє;

В щасті, в горі він страждає,

У достатку голодає;

Всім утіхам і скорботам


Безпорадно каже: «Потім»,

Завше завтрашнього жде він


І в сьогоднішнім не певен.

Фауст

Облиш, улізлива змія,

Ті нісенітниці торочить!

Геть, геть! Літанія твоя
І мудреця, нівроку, обморочить.

Турбота

Він не знає, що робити,

На яку йому ступити:

Пройде трохи по дорозі
І заточиться в знемозі;

В твань улипши, йде все глибше,

Не надіється на ліпше,

І собі, й другим немилий,

Ніби й сильний, а безсилий;



І без віри, й без відчаю
Не живе, а одживає.

Ті вагання, ті змагання,

Бунтування й підлягання,

Підіймання і зривання,

Напівсон, напівчування

Держать його цупко й стекло,

Щоб зіпхнути врешті в пекло.

Фауст


0 привиди зловісні! Ви караєте

Наш рід людський мільйонами терзань



1 низку днів байдужих обертаєте

404


У лабіринт нечуваних страждань.

Від демонів нелегко утекти,

На пута їх кріпкі немає ради,

Та ти, Турбото ница, ти


Не діждеш наді мною влади!

Турбота

Щоб з мене більш не насміхавсь ти
Піду, лишивши прокляття!

Сліпують люди все життя,

Ти ж під кінець осліпни, Фаусте!

(Дмухає на нього).

Фауст

(осліпши)



Навкруг лягає ніч кромішним адом,

Але не згасла розуму зоря;

Ще встигну я здійснить великий задум
Усе рішає слово владаря.

До праці, люди, шарварком умілим!


Сміливу мисль явіть чудовим ділом!
Намічене нам виконати слід

Беріть знаряддя, заступи, лопати!

За щирий труд, за щедрий піт
Ждіть неабиякої плати;

Одна душа та рук сто сот


Досягнуть творчості висот!

ПРОСТОРЕ ДВОРИЩЕ ПЕРЕД


ПАЛАЦОМ

Смолоскипи.

Мефістофель

Сюди, сюди! Шкитиль, шкитиль,


Розхитані лемури,

З кісток, вязок і сухожиль
Латковані понури!

405


Лемури

ором)

Зачули ми твій голос лиш



І вмить сюди примчали;

Либонь, прирізать нам велиш


Ти шмат землі чималий.

Сюди з вимірним ланцюгом


І гострими кілками
На клич прибігли ми бігом,

А нащо? Не до тями.

Мефістофель

Та тут робота не яка

Ви тільки власну міру знайте!

Найдовший хай ляга за мертвяка,

А інші дерн навколо обкопайте,

А потім рийте яму там,

Як рили вже батькам, дідам!

З палати до тісної хати,

Хоч круть, хоч верть, доводиться махати.



Лемури
опають із глузливими вихилясами)

Я мол од був, я жив, любив

За мед життя здавалось;

Гуляй, душа, без кунтуша! -


Співалось, танцювалось...

Підкралась старість тайкома,

Ціпком мене угріла,

Я, бідний, носом заорав,

Та не куди в могилу!

Фауст


иходить із палацу полапки, держачись
одвірків)

Яка то втіха чути брязк лопат!

Юрба, моїм покірна цілям,

Землі дає належний лад,

Виводить перепони хвилям
І морю творить строгу грань.

406

Мефістофель

абік)

Шкода, старий, твоїх старань,


Шкода тих насипів і гатей!
Поживок матиме багатий
Нептун із того, чорт морський.

Усе те з вашим муравлищем


Кінець кінцем дотла ми знищим
Союзом пекла і стихій.

Фауст


Пригінчий!

Мефістофель

Я!

Фауст



Ти ж добре дбай,
Бери де хоч робочі руки,—

Вживай принади і принуки,

Плати, лести і підганяй!

Та щоб мені щодня ти говорив,


Наскільки посувається той рів.

Мефістофель


( пів голосом)

Що треба буде, все ми зробим,

Та тут не ровом пахне гробом.

Фауст


Край гір лежить гниле багно,

Весь край струїть грозить воно;


Його ми мусим осушити
І тим наш подвиг довершити.
Мільйонам ми настачим місця тут
Стихію зборе їх свободний труд.
Простеляться лани широкополі,
Стада рясні заграють на роздоллі,
Круті горби зведе трудящий люд,
Укриє їх узорами споруд—

І заживе в цім краї, як у раї...

407


Нехай лютують хвиль скажені зграї,

Хай спробують де греблю ту прорвать


Здолає гурт прорив затамувать.

Служить цій справі заповідній

Це верх премудрощів земних:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе


Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою


З народом вільним в вільному краю,

Тоді гукнув би до хвилини:

Постій, хвилино, гарна ти!

Ніяка вічність не поглине


Мої діла, мої труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

Фауст заточується. Лемури підхоплюютьйого
і кладуть на землю.

Мефістофель

Утіхи, щастя все йому в ненасить,
Жаги ніколи спрагнений не вгасить;
Бідаха рветься зупинить
Пусту, благу останню мить!

Боровся він зо мною скільки сил,

Та час за нас: упав старий на діл.
Годинник став...

Хор


Вже eras! Мовчить, немов* могила.
Стрілки зронив.

М ефістофел ь


Зронив! Прийшла жадана хвиля.

Хор


Усе пройшло.

Мефістофель

Пройшло! То звук пустий.

Як так пройшло?

Адже ж пройшло це те ж, що й не було.

408

Все, що твориться, що існує,

Колись унівець поверну я!

«Пройшло, пройшло!» І що б це означало?
Усе одно, що й зовсім не бувало,

А крутиться все круга — мов і є...

Одвічна пустота прихилище моє.

ГРОБОКЛАДИНИ

Лемур

(соло)

Це хто спорудив тут йені
Хоромину ледачу?

Лемури

(хор)

Лежи там мовчки в савані,

Ще маєш ти удачу!



Лемур

оло)

Де ж дівся бархат, де брокат?

Чом меблів тут не бачу?

Лемури

(хор)

Усе те бралось напрокат,

І все пішло на віддачу.-

Мефістофель

Ось тіло вже лежить, а дух втекти готов,
Криваву підписку я пред'явити мушу;
На жаль, тепер є тисячі відмов,

Аби відняти в чорта душу.

Пустились ми старих шляхів,

А по нових слизька дорога;

Колись би все я сам зробив,

Тепер потрібна підпомога.

Щодня нам лиха прибува:

409


Старі звичаї і права

Все повертається в насмішку.

Раніш, було, почую смертний хрип
І жду душі; ледь вилинула хіп!

Запазурю її, як кішка мишку.

Тепер вона вп’ялась в ту гниль і цвіль,

У труп гидкий лишитись там воліє,

Аж супротивнії стихії
Не витрусять її відтіль.

Мордуюсь я щоднини й щогодини:

Коли, де й як дізнає хто кончини,

1 навіть чи й дізнає взагалі?

В старої смерті сили замалі...

Поглянеш так мов задубіло тіло,

Аж ні ізнов ворушиться остило.



аклинає, фантастично розкрилюючи
руки).

Агов, скоріш! Наддайте ходу в ноги,

Панове прямороги й криворога,
Представники всіх дідькових порідь!

Мерщій сюди пекельну пащу пріть.


Щоправда, пащ у пекла єсть багато

Глитає кожна певний стан і чин,

Та відтепер ми будем вимагати
Унесення в той лад на краще змін.

Лівобіч розверзається страшенна пекельна


паща.

Із челюстів між вищирені ікла


Б’є полум’я у вихрі палахтінь,

Та і в диму кипучому не зникла


Од Міста Мук одвічних грізна тінь.
Вихоплюється звідти шум огненний;

І виплеснувся б грішник залюбки,

Та знов його вертає зуб гієни


У чорторий пломінної ріки.

Що ж робиться в куточках окремішних,

Там тьма тортур од одного вогню!

Лякайте муками пекельницькими грішних


Вони ж те мають за брехню й бридню!

(До чортів-товстунів із короткими прямими


рогами).

410


Гей, пузані, лайдаки здоровецькі,

З шияками товстенними опецьки,

Що в адській сірці ласо пасетесь!

Глядіть, чи не заблима фосфор десь:

То—душенька, Псіхея б то крилата;


Підборкайте, то й стане як черва та;

Тоді на ній поставлю я печать,

Щоб тим певніш в огнистий вир помчать.

Пильнуйте спідньої частини

Ось вам завдання гуртове;

Хто знає, де вона живе?

Можливо, навіть нижче спини...

А може, буде і в пупку

Ловіть її, хлоп'ята, на трапку.

(До худющих чортів із довгими закарлюченими


рогами).

А вам, довготелесі, накажу


Охоронять повітряну межу:

Держіть напоготові руки й кігті,

Не дайте їй хтозна-куди забігти,—

Вона ж от-от вже вилине з нори,

Бо геній завше рветься догори.

Сяево згори правобіч.

Небесне воїнство

Неба обранці,

Раю посланій,

Линьмо туди!

Гріх викупляймо,

Прах оживляймо,

Всіх просвітляймо,

Возвеселяймо,

Благословляймо
В наші сліди!

М ефістофель

Згори до нас злітає світло кляте,

Я чую лемент, крикняву гцдку...

То ж осоружні дівчури-писклята,

Що святобожним блазням до смаку.

Коли в зловісну прокляту годину
Ми пагубу кували на людину,

411

То наше найлютіше зло

Ханжам до любості було.

їм тільки рвать не низом, так горою!

Не раз від них ми вже терпіли крах;


Однакова у них із нами зброя,

Це ті ж чорти, лиш в каптурах.

Програти тут нам буде вічний сором;
Згуртуймося дружніше й ми поборем!

Хор ангелів


иплючи троянди)

Рози квітучії,

Роси пахучії,

Сяйно-живущії,

Тайно-зцілющії,

Вкрийте листочками


І пелюсточками
Вколо весь край!

Червоно й зелено


Пестися, май!

Вмерлому велено


Знестися в рай!

Мефістофель


(до бісів)

Чом нітитесь? Де ж ваш пекельний гарт?


Хай сиплеться квіття несамовите,—
Держись, бісівський авангард!

Чи ж можуть ті благенькі квіти


Чортів гарячих засніжити?

Дихніть і все зів’ялите за жарт.

Гей, дмухачі, дмухнуть! — Ну, буде, буде!
У тім чаду уже весь рій побляк...

По щирості ви дули, на всі груди


Занадто вже! Не треба ж так!

Не знаєте ніколи міри й краю!

Все в’яне, сохне, корчиться, палає
І нас отруйним обдає огнем...

Тримаймося! Хоч що там, не здригнем!


Чорти тремтять! Завзяття підупало!
їх пройняло незвично млосним палом.

412


Хор ангелів

Цвітіння благісне,

Горіння радісне,

Живить усе воно,

Всюди несе воно
Ласку й любов.

Праведний, вірний


Світ невечірній
В висі ефірній
Тихо зійшов.

Мефістофель

Ганьба поганцям боягузним!
Гориніж стали всі чорти,

Біси ж пішли в переверти


1 в пекло гепаються гузном...

Ну що ж, нехай вам огняна купіль,


А я не рушуся звідціль!

(Розмаюючи летючі троянди).

Гей, вогнику, не вийсь перед лицем,
Бо як схоплю, то сядеш холодцем!
Геть, відчепися, іскорко мала!

Пече у скронь, мов сірка і смола...

Хор ангелів

Що не належить вам,

То й не займайте,

Що дух бентежить вам,

Те оминайте.

Воїнство, гублячим


Відсіч готов!

Владна над люблячим


Тільки любов!

М ефістофель

Пече в печінку, в серце, в скронь!
Це ж наддиявольський огонь!
Сильніш пекельних тії врази!

Так ось чому зітхають цілі дні


Відкинуті коханці, що ладні
За милою зорить, звихнувши в’язи.
І я!.. Куди я очі пориваю?

Раніш мені були бридкі без краю

413

Вони, мої одвічні вороги.



Та чимсь чужим душа моя обнята:

Мені до мислі ті любесенькі хлоп’ята,



І їх клясти не маю вже снаги...

Коли пошиюся я в дурні,

То більших дурнів не знайти.

Малята вредні, шурубурні,

Над вас немає люботи!

Скажіть мені, кохані голуб’ята,—

Ви ж також люциферський рід і плід?
Кортить мені вас всіх розцілувати,

Воно, здається, так і слід...

Такі мені ви любязні і рідні,

Мов тисячі разів я бачив вас:

На постаті дивлюся миловидні
І відчуваю мов котячий лас.

Ходіть до мене, дітоньки, благаю ж...

Ангели

Ось ми йдемо— чого ж ти відбігаєш?



Ми близимось а ти од нас в підскок!

Ангели заходять круга і окривають всю просторінь.

Мефістофель
дтиснутий на передній кін)

Ви звикли нас лукавими взивати,

А вмієте незгірше чаклувати

Чоловіків звабляти і жінок...

Оце так так! Оце так діло!

Мов любощів мені дано...



. Пойнято полум’ям все тіло,

А голови вже й не чутно...

Ну, опускайтеся, не вийтесь без кінця!

Але ж поводьтеся хоч трохи по-мирському.


Хоча поважний вид вам личить як нікому,
Але усміхнений ще краще до лиця.

Мене така усмішка пориває,

Як часто між закоханих буває

Ледь світиться в куточках любих уст.

За всіх миліш ти, рославий молодче;
Поглянь на мене хтивіше, салодче

І на попів приходить м’ясопуст!

414


Не вадило б вам дещо оголитись,

Нема пуття з цнотливих тих хламид.

Ось одвернулись... Ззаду подивитись
Ще дужче розбирає апетит.

Хор ангелів

Люблячий пломінь,

Лагідний промінь!

Сяєвом правди
Грішних направ ти

1, від погуби пут
Збавивши їх,

Виведи їх на путь


Райських утіх.

М ефістофель


( схаменувшись)

Що сталось? Весь я в виразках, як Йов,


Самого страх бере при огляданні,

Та, обдивившися, я торжествую знов:


Так, мого роду сили нездоланні

Зберіг я часті, чорту притаманні,

На шкурі лиш прикинулась любов.
Загасло вже ненавидне багаття,

Тож навздогін я всім вам шлю прокляття!

Хор ангелів

Кого скупає


Пломінь священний,

Той у блаженний


Сонм уступає.

Хором врочистим


Злинемо ввись!

Аером чистим,

Душе, дивись!

(Здіймаються в небо, забираючи з собою


безсмертну частину Фауста).

М ефістофель

(озираючись)

Та що за лихо? Де ви ділись?

Ви, пуцьверінки, чорта підвели...

415


Зі здобиччю своєю в небі ск рились
Так ось чого ви справді тут були!
Невже ж я скарб такий втеряти мушу -
Запродану мені високу душу,

Що лестками ви в мене відняли?!


Шкода тут позивати небо,

Доводить право набуття...

Обдурено старого так і треба!

Нехай не розм’якає без пуття.

А я ж на те вгатив великі кошти...

Яка ганьба! Усе пішло на дим...


Бувалий чорте! Та чого ж ти
Піддався любощам пустим?

Коли вже навіть битий жак


Зміг, як дитина, підманиться,

То я собі міркую так,

Що тая дурість — не дурниця.

УЩЕЛИНИ, ЛІС, СКЕЛІ, ПУСТИНЯ

Святі відлюдники на схилі гори
поміж ущелин.

Хор і луна

Скелі стоять стрімкі,
Сосни шумлять дзвінкі,—
Корені в них чіпкі,
Стовбури в них гінкі.
Хвилі прудкі біжать,
Надра гірські мовчать;
Тигри навкруг снують,
Лагідно муркають:

Тут ворожди нема,

Тільки любов сама.

Pater extaticus



иряючи в повітрі вгору-вниз)

Вічний блаженства пал,


Буйний любові шал,
Серця відчайний біль,

Бог, як осяйна ціль!

416

Стріли, жаліть мене,


Списи, коліть мене,
Шаблі, січіть мене,

Громи, печіть мене!


Згинь, наче хмарна тінь,
Зовнішня марна тлінь!
Сонцем ясним заграй,
Вічний любові рай!

Pater profundus

(углибині)

Понад безоднею в задумі


Звисає скель стрімчастих ряд,
Клекочуть хвилі в сяйнім шумі,
Гримкоче грізно водоспад;
Налита соком деревина
До неба тягнеться, струнка

І скрізь любов, любов єдина,

Що все це творить і плека.



О, як тут грозяно і буйно
Двигочуть скелі, бір тремтить!

А глянь вода вже тихоструйно


Любенько далі дзюркотить,
Зрошає миролюбні доли;

А блискавок жахні вогні


Оздоровляють видноколи,
Спаляють сопухи чадні.

Це все провісники любові,



Її всесильний, творчий рух...

В її полум’яній обнові


Прокинься, мій схололий дух!

В кайдани пристрастей закутий,


Зболівся, змучився ти вкрай...
Втамуй, о Боже, біль мій лютий
І серце ласкою осяй!

Pater seraphic us



ередня сфера)

Що там грає-виграває


В світлій хмарці ранковій,

Що з-за бору випливає?

То маленьких духів рій.

14 1—S3

417


Хор блаженних немовлят

Батьку любий! Де ми? Хто ми?



1 куди нам путь лежить?

Ми нічого не свідомі,

Тільки знаєм: щастя жить!

Pater seraphicus

Опівночі ви вродились,

В зеленочку відцвіли;

Батько-мати там лишились,

Вас же ангели взяли.

Ви зближаєтесь сміливо

Той, хто любить, вас притяг;

Та щасливі! Не були ви
На крутих земних путях.

Щоб освоїтися з ними,

В очі досвідні ввійдіть
І моїми — як своїми

Наоколо поглядіть.



приймає їх у себе).

Ось дерева, гори-кручі,

Онде бистрень клекотить,
Прямовисно вниз летючи,

Щоб дорогу скоротить.

Хор блаженних немовлят

(зсередини)

Все тут грізне і зловісне,

Хоч і повне красоти...

Вже нам острах серце тисне,—
Любий, добрий, відпусти!

Pater seraphicus

В вищі сфери підійміться,

Ростучи там без кінця,

Наскрізь силою пройміться,

Що виходить од Творця.

В оболоні ефіровій,

Духом благісним натхненні,

В вічнім сяєві любові
Вічно будете блаженні.

418


Хор блаженних немовлят

(в* ючись круг найвищої вершини)

Взявшись за руки,

Побожний хор створім,
Врочисті звуки
У небеса знесім!

І нелукавим
Вірмо словам:

Той, кого славим,

Явиться нам.

Ангели

(ширяють у вищій атмосфері, несучи


безсмертну частину Фауста)

Далося нам із лиха пут


Шляхетний дух розкути:
Стремління вічне й ревний труд
Сподобляться покути.

Любов одвічная над ним,


Пильнуючи, витає,

І сонм святих псалмом гучним
Прибулого вітає.

Молодші а н гел и

Ці троянди, дар покутний


Грішниць, каючихся щиро,

Тут явили чар могутній


Довершили подвиг віри:

Врятували скарб душевний.

Де кидали ми ті квіти,

Упадали пекла діти;

Вже не злобу смуток ревний
Відчували вражі духи;

У Диявола самого


Серце мліло, повне скрухи.
Торжествуймо перемогу!

Повні а н гел и

Як тяжко нам нести


Ці земні лишки,

Святої чистоти


Тлінні домішки!

Дух до матерії

14* 419

Приріс там щільно,



Зняти тепер її

І нам не вільно.

Міцний зв’язок єдна


Єство подвійне,

Вічна любов одна


Його роздійме.

Молодші ангели

В’ється імлистий круг
Понад горою,

В нім ми вчуваєм рух


Звинного рою.

Хмарки світлішають,

В них вже виднішають
Діти блаженні,

Вільні від земних бід,

В весен новітніх цвіт
Преображенні.

Хай же і ця душа


З гроном ясним руша
В радісний літ,

В сфери священні,

У гарній світ!

Блаженні немовлята

Радо приймаємо
Духа сповитого,

В ньому вбачаємо


Ангела скритого.

Пелен земних розрив


Мука остання:

Вже він достиг, дозрів


До раювання!

Doctor Marianus

(в найвищій, найчистішій келії)

Вгору здіймають дух


Обрії чисті...

Хором звершають круг


Світлі невісти.

Чий то з зірок вінок


Злотом яскриться?

То ж серед тих жінок


Неба цариця!

420


екстазі).

О владичице, молю,

Хай у неба сині


Тайну благісну твою
Я побачу нині.

Що плекав у грудях муж


Ніжно і суворо,

Ти прийми, як принос душ.


Як любов-покору.

Волю вишнюю твою


Радісно ми творим,
Укріпившись вірою,

Пал гріховний борем,—


Діво-мати пресвята,

Вічно чиста й чесна,


Осіянна красота,

Владарко небесна!

Круг неї в’ються
Хмарки прозорі:

Душі покутні,

Тихі в покорі,

В каянні щирі,

Линуть за нею
В чистім ефірі.

Ти, приснодівочная,


їх не проганяєш,

Ти, пренепорочная,


їм гріхи прощаєш.

Не в одної сильна плоть


Слабий дух скусила,

Хіть гріховну побороть


їм самим несила:

То знадливі пестощі


їх спасінню шкодять,

То зрадливі лестощі


У спокусу вводять.

Mater gloriosa ширяє вгорі.

Хор покутниць

Ти незрівнянна,

Ти благостинна!

Вчуй же благання.

Вчуй же моління

Дай нам спасіння!

421

Magna peccatrix



(St. Lucae VII, 36)

Ради щирої любові,

Що скропила сліз єлеєм
Ноги страдницькі Христові
На глумління фарисеям;

Ради мира, що лилося


Щедрим струменем на нього,
Ради ніжного волосся,

Що втирало тіло Бога

Mulier Samaritana

(St. Joh. IV)

Ради чистої криниці,

Де пиЛи аврамлі вівці,

Де я Господу водиці
Подала колись в конівці;
Ради джерела святого,

Що забило щедро звідти


І пресвітло, і розлого
Розлилося по всім світі

Maria Aegyptiaca



(Acta sanctorum)

Ради земної яскині,

Де спочив розп'ятий Спас,
Ради рук, що до святині
Не впустили грішну раз;

Ради посту, що в пустелі


Я постила сорок літ,

Ради слів, що я на скелі


Начертала, як завіт.

Всі утрьох

Ти, що світлим сяєш ликом,
Всім одрада, благостиня,

Ти, що й грішницям великим


Стежку вказуєш спасіння,—
Глянь на душу цю зболілу,
Що единий раз згрішила;

Ти прости її й помилуй,

Бо не знала, що творила!

422


Una poenitentium
(що звалась колись Гретхен, лине до них)

Пречиста Діво,

Глянь милостиво
На світле диво

Щаслива я, щаслива знов!


Вернувсь мій милий
Одмолоділий

Прийшов, прийшов!

Блаженні немовлята

аближаючись круга)

Звівся над ними він,

Високийильний;

Воздасть ділами він


За догляд пильний.

Рано судилось нам


Землю лишити;

Він же, навчившись там,

Нас буде вчити.

Од на покутниця



олишня Грстхен)

Між цього сонму пресвятого


Він сам себе ще не впізнав,

Та в прочутті життя нового


Уже блаженним з ними став.
Глянь, вже він тліну рве покрови,
Земне веретище своє,

І в світлій ризі ефіровій
Могутня юність повстає!

Хай я введу його у двері!



Його ще сліпить райський світ.

Mater gloriosa

Іди! Здіймися в вищі сфери!

Він за тобою піде вслід.

Doctor Marian u s

олиться, павши ниць)

Душі, повні каяття,

Ось вам рятівниця,

423


До блаженного життя
Певна провідниця!
Світлий сонм тебе віта
У чеканні дива;
Діво-мати пресвята,
Будь нам милостива!

Chorus mysticus

Яви минущого
Нам ніби сняться;

То символ сущого,


Де сни здійсняться,

Де все урочеє


Діє й живе;

Вічно жіночеє


Нас туди зве.

Finis


ЛІРИКА



МАЙОВА ПІСНЯ

О, як яріє
Весь світ навкруг!
Як сяє сонце,

Як мріє луг!

Квітує кожне
Живе стебло,
Пташиним співом
Ліс облягло.

Блаженна радість


Сердець єство!

О земле! Сонце!

О торжество!

Любов, любове!
Шарієш ти,

Неначе хмарка


Із висоти.

Благословляєш


Ти ранній шлях...
Весняним цвітом
Весь світ пропах!

Кохана, щастя


Моє ясне!

Тебе люблю я,

Як ти мене!

О Дмитро Наливайко, упорядкування, 2001

42в

ФІАЛКА


Фіалка на лужку росла,

Незнана і проста була,

Цвіла собі фіалка.

Пастушка мимо йшла з ліска,

Була легенька і струнка.

Он як, он ,

Співала на лужку.

«Якби мені хоч на часок


Стать кращою серед квіток,—

Так марила фіалка,—

Тоді зірве мене вона,

Притисне к серцю, чарівна,

Хоч на часок,

Хоч би на мить яку!»

Та, леле, дівчина іде,

Не бачить, що вона росте.


Розтоптана фіалка.

Вона смерть радо прийняла.


«Нехай я вмру, та смерть прийшла
Край ніг, край ніг,

Край ніг твоїх».

427

ПРОМЕТЕЙ

Вгорни небо твоє, Зевсе,

Імлою хмар,

Вчини, як отой хлопчак,

Що толочить будяки,

Влучай в дуби й верхів'я гір,—
Тільки мою землю
Мені залиши

І мою хатину, будовану не тобою,
І вогнище моє
Із розжареним приском,

Якому ти заздриш.

Не знаю нікого біднішого
Під сонцем, ніж ви, богове!
Нещедро ви жйвлите
Данням офір
І дихом молитов
Вашу величність.

Ви б геть змарчіли, якби


Не жебраки і діти,

Дурники, повні надії.

Коли я був малий, тоді,

Не знаючи, що, де і як,

Звертав свої заблудлі очі
До сонця, чи нема там вгорі
Вуха, що скарги мої почуло б,
Серця, що так, як моє,
Пригноблених би пожаліло.

Хто допоміг

Гордість титанів мені здолать?
Хто від смерті мене врятував,

Від долі раба?

Чи не ти само це звершило,
Серце, в паланні святім?

Чи не палало, юне й добре, ти,


Марно дякуючи за рятунок
Тому, хто спить у високості?

428

Тебе шанувати? Чому?

Може, змякшив ти колись


Болі знедоленим?

Може, притишив колись


Сльози настрашених?

Чи не всемогутній Час


Мужа із мене викував?

Чи не одвічна судьба


Владує і мною, й тобою?
Либонь, ти гадаєш,

Що зненавидіти життя я мушу,


Втекти десь в пустелю,

Бо не всі вже


Пупянки мрій достигли?

Ну, тут я сиджу і формую


Людей на свій образ

Поріддя, що подібне до мене,


Щоб мучитися, щоб ридати,
Щоб втішатися, щоб радіти,—

І зневажати тебе,

Як я!


ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ
ХУДОЖНИКА

Ах, сило творча, в глибині


Всевладно озовися,

Щоб барви свіжі та рясні


З-під пальців полилися!

Душа здригнулась лиш моя


І прагну все обняти.

Тебе, природо, знаю я,

Тож мушу упіймати.

Я вдячний, що із року в рік


Росту я в лад природі,

Що радості шумить потік


Там, де було безводдя.

Любов синовню привітай,



0 всеплодюща мати!

В мільйонах бризків водограй


Без краю буде грати.

Мені вказала ти путі,

Мій розум окрилила,—

1 в цьому вбогому житті
Горить безсмертя сила.

430


НА ОЗЕРІ

Нову поживу, свіжу кров


Дас цей світ ясний.

Мене до свого лона знов,


Природо,. пригорни!

Гойдає хвиля в лад веслу


І вдаль жене човна,

І пасмо гір крізь хмарну млу
Назустріч вирина.

Не змикайтесь, очі, очі!


Світлий сон наснитись хоче?
Гетьте, сни, хоч золоті!
Таж любов не в сні, в житті.

Блимають на водах


Тисячами сузіря,

Пють туманний подих


Спраги повні узгір’я.

На затоці стихлій


Зникли вітру й сліди,
Заглядає стиглий
Овоч в люстро води.

431


БОЖЕСТВЕННЕ

Благородною будь,


Добротворною будь, людино!
3-помежи сущого
На всій землі
Це єдине тебе
У житті вирізняє.

Слава незнаним


Вищим істотам,

Що ми прочуваєм!

Хай же людина
На них буде схожа:
Приклади
Навчить нас віри.

Бо природі людські


Почуття невідомі:

Доброму й злому


Світить сонце згори,
Грішним і праведним рівно
Сяють місяць і зорі.

Вітер і води,

Громи і град
Мітять шалену путь

І, проминаючи,

Із собою беруть


Добре й лихе.

Так і по людях


Ходить щастя сліпе:

То вшанує

Гарні кучері невиннятка,

То гріховне


Голе тімя старого.

Вишні закони

Нам знаменують шлях,

432


І непомильно
Треба свого життя
Сповнити кола.

Бо людина одна


Творить подиву гідне:
Розрізняє,

Обирає, звершує суд,


Перебіжній хвилі одна
Вічність дарує.

Лиш людині дано


Воздавати за добрість,

Все злочинне судить,

Рятувати живуще
І шкідливе, непевне все
Обертати на користь.

Ми ж і богів


Шануємо, ніби людей,

Які творять в великому


Те, що найкращий із смертних
Прагне чинити в малому.

Благородна людино,


Добродійною будь в житті
1 невтомно твори
Пожиточне й правдиве,

Будь нам прообразом


Гаданих вищих істот!

РИБАЛКА


Вода біжить, вода дзюрчить,
Сидить рибалка там,

Спокійно вудки він гладить,

Хоч захолонув сам.

Він там сидить, і бачить він:


Розверзлася ріка,

1 діва випливла з глибин,

Волога і струнка.

Вона пливе, вона співа:

Чому ти мій народ
З лукавством, звичним для людей,
На спеку вабиш з вод?

Ах, знай же, що для рибок є


В воді привітний схов!

Пірнай сюди і тут своє


Здоровя знайдеш знов.

Чи блискіт сонця тут поблід?

Чи місяць в водах зник?

Хіба не вдвічі кращий вид,


Відбитий в плесі рік?

Хіба це небо голубе


Так сповнене краси,

Що не принаджує тебе


Світ вічної роси?

Вода біжить, вода дзюрчить,


Плюскоче біля ніг.

Проймає пристрасть душу вмить,


Немов од слів палких.

Співала й кликала вона,



І сталось так тоді:

Вона зманила, він пірнув


Та й зник навік в воді.

434


НІЧНА ПІСНЯ
МАНДРІВНИКА

Ільменау

На всі вершини
Ліг супокій...

Вітрець не лине


В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.


Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро,-


Лиш зачекай.

435


МІНЬЙОНА

I

Ти знаєш край, де гай цитрин цвіте,


Ллють апельсини сяйво золоте,

Дме леготом небес блакитна вись,


Високий лавр і тихий мирт звелись?
Ти знаєш це?

Туди, туди

У парі нас, Коханий мій, веди!

Ти знаєш дім? Величний рад колон.


Блискоче зал, мигтить узір запон
І статуї вдивляються в журбі,—

Що сталось, бідне дитиня, тобі?

Ти знаєш це?

Тудиуди,

Мій Охоронцю, нас обох веди!

Ти знаєш гір захмарну височінь?

В тумані там шукає стежку кінь,
Живуть дракони древні в гротах гір
І падає бескеддя просто в вир.

Ти знаєш це?

Тудиуди

У парі нас, о Батьку мій, веди!

436

ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ

Хто пізно так мчить у час нічний?

То їде батько, з ним син малий.

Чогось боїться і мерзне син

Малого тулить і гріє він.

«Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?»



Король вільшаний он там стоїть!

Він у короні, хвостатий пан!



«То, сину, вранішній туман!»

— «Любе дитя, до мене мерщій!

Будемо гратись в оселі моїй,

Квіти прекрасні знайду тобі я,

У злото матуся одягне моя».



Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене!


«Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля!»



«Хлопчику любий, іди ж до нас!
Дочки мої у танку в цей час,

Дочки мої тебе вийдуть стрічать,


Вітати, співати, тебе колихать!»

Мій тату, мій тату, туди подивись!
Он королівни вільшані зійшлись!
«Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють у далині!»



«Мені, хлопче, люба краса твоя!

З неволі чи з волі візьму тебе я!»

Мій тату, мій тату, він нас догнав!
Ой, як болюче мене він обняв!

Батькові страшно, батько спішить,

В руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,

В руках його мертвий лежав його син.

437

КОРІНФСЬКА НАРЕЧЕНА



До Корінфу хлопець вирушав
Із Афін в дорогу нелегку;

В місті тім нікого він не має,—


Батько мав лиш друга в тім кутку,

І вони колись
Вірно поклялись
Одружити сина і дочку.

Але як він дружбу там здобуде


І чи пустять в незнайомий дім?

Та ж вони тепер хрещені люди

Чи язичник личитиме їм!

Адже там, де Бог


Стане поміж двох,

Навіть з братом сваришся своїм!

В домі спить давно дочка єдина,
Батько спить у тиші та теплі.

Юнака стрічає господиня,


Розігнавши зморшки на чолі,

І густе вино,

Сховане давно,

Перед гостем ставить на столі.

Мати ночі доброї бажає.

В домі пізня тиша настає.

Псть півсонний, стомлений безкрає,
В тепле ліжко падає своє,—

Він не п’є й не їсть.

Раптом інший гість
У відкритих дверях постає.

В покривалі білому в покої


Входить діва зовсім молода,
Навкруги коси її густої
Сяє стрічка ясно-золога.

До свого чола


Руку підвела,

Полохливо погляд одверта.

438

«Певне, я чужа уже в родині,—


Неспокійно думає вона,—

Що не відала про гостя нині


І стою пристижена й сумна.

Спи спокійно ти,

Я ж піду туди,

Де відлюдно мучуся одна».

«Зупинись! — юнак гукає лунко,—
Залишись до ранньої зорі.

Ось Церери й Вакхові дарунки,

Ти ж несеш Амурові дари.

Будемо і ми,

Як боги сами,

В ніч оцю щасливі до пори».

«Не підходь, бо радості земної
Не судилось скуштувати нам.

Вірна клятві матері старої,

Я себе любові не віддам.

Відтоді таю


Я красу свою
І віддам її я небесам.

Вже старих богів шумливий образ


Залишив цей спорожнілий дім,

І постав хреста над нами обрис
І Господь розіп’ятий на нім.

Тут жертовний чад


Не прийма ягнят,

Та людей числа немає їм!»



І говорить він до неї слово,

Та чомусь не чує власних слів.

«Чи можливо, щоб отак раптово
Діву наречену я зустрів?

Люба, залишись!

Адже це збулись

Клятви наших здружених батьків!»

«Ти мене не клич, о друже милий,
Ти неси сестрі літа свої.

Та любов до мене щиру вилий,


Палко обіймаючи її!

Я ж піду туди,

Де мене не жди,

Скоро я покину ці краї».

439

«Клятви нас єднає вічна сила


І Гімена полум'ям своїм.

Радості в мені ти не згубила,

Для життя ми підем в батьків дім.

О, звільнись від пут!

Ми неждано тут

Шлюбну клятву тайно сотворім».

І вони міняються дарами:

Золотий ланцюг вона дає,

Він коштовну чашу з малюнками
В дар своїй коханій дістає.

«Не для мене, ні,

Ці дари земні,

Краще ти волосся дай своє».

Північ бє з-над замкненої брами
В дівчині кохання не умре.

І вона поблідлими устами
П’є вино хвилююче старе.
Сповнений надій,

Хліб дає він їй,

Та вона ні крихти не бере.

Келих йому дівчина підносить,

Той, з якого випила сама,

Але як любові він не просить,—

Все перечить, мовчки, як німа.

І в нестямі він
До її колін

Падає, бо сил уже нема.



І вона схиляється несміло:

«Хоч огонь палає у серцях,

Та коли мого торкнешся тіла,
Неземний тебе охопить жах:

Я немов той лід,

Вид смертельно зблід,—

Не зігріюсь я в твоїх руках».

Та руками юними щосили
Він її схвильовано обвив.

«Вийшла б ти з глибокої могили,—


Я б тебеднаково зігрів.

Чи в душі твоїй


Поцілунок мій

Полум’я збудити б не зумів!»

440

їх любов полонить і єднає
Почуттям гарячим і міцним,
Щастя невгасиме та безкрає
Пізнають вони в огні пянкім.
Тільки хоч любов
їх збудила кров,

Але серце в спокої яснім.

Та проходить за дверима мати
В пізній час у чорному вбранні,
Чує дивні гомони з кімнати
І слова чиїсь неголосні,

Ледве чутний звук


Невимовних мук
І любовний шепіт, мов у сні.

І стара спиняється, незрима,
Слухаючи гомін перемов,
Докори і клятви за дверима,
Пристрасні благання про любов.
«Завтра в цей же час
Ніч зустріне нас.

Жду тебе!» І поцілунки знов.

Мати дістає ключі знайомі,

В хвилюванні аж тремтить рука.


«Звідки тут взялася дівка в домі,
Що в обійми йде до чужака?!»

За свічу мерщій,

Світить в очі їй,

Бачить Боже! то її дочка!

Знявши килим, захистити хоче
Юні груди зляканий юнак,
Шарф на тіло кидає дівоче,

Та вона, йому подавши знак,



З ложа тут, як є,

Владно устає


І в погорді промовляє так:

«Мамо, мамо! Нащо так вороже


Рідна мати геть мене жене
З теплого і затишного ложа?

Чи відчай вигнанницю мине!

Чи не досить з вас,

Що на вічний час

Ви в труну спровадили мене?

441


Навіть з тісноти і тьми могили
Вопіє юнацька правота,

Марно піп співатиме щосили,

Марна клятви вашої мета;

Ні вода, ні сіль


Не уб’ють мій біль,

Ні гарячу пристрасть, ні літа.

Цей юнак з дитинства золотого
Жде моєї вірної руки,

Ви ж зломили клятву проти нього


Лиш новітній вірі завдяки.

Бог не чув, коли

Клятву ви дали

Проти щастя рідної дочки!



З небуття мене прогнала стужа,
Щоб тепло знайшла я в світі знов,
Щоб любити втраченого мужа,
Пити з серця виточену кров.

І любов без меж
В серці інших теж
Збудять наша мука і любов.

Любий мій, не збудеться надія

В рідний дім твій не піду я, ні!
Ланцюга свого дала тобі я,

Ти волосся дав своє мені


Подивись, яке
Темне і мяке:

Вік йому біліти в сивині.

Мамо, ось одне моє прохання:

Хай нам ватру пишну розкладуть

В ній любов не перша й не остання

З темноти до світла знайде путь.

Так із диму тьми

Прийдем в іскрах ми

До богів старих, що ще живуть!»



ДО МІСЯЦЯ

Ллється млистий пломінь твій


На луги й ліси;

Може, ти душі моїй


Забуття даси.

Світиш лагідно навкруг,


Осяваєш лан,

Як скрашав би вірний друг


Вбогий мій талан.

Про веселе й про сумне


У моїм житті
Опановує мене
Спомин в самоті.

Плиньте, хвилі голосні!


Щастя все пройшло:

Втіхи, вірність — мов у сні,


Наче й не було.

Був і в мене скарб один


Над усі скарби,—

Що ж лишив по собі він,

Крім жалю й журби?!

Без упину, річко, плинь


Між полів, кущів,

Додавай своїх квилінь


В мій самотній спів.

Коли рвучко восени


Мчиш вали прудкі,

Коли поїш із весни


Молоді бруньки.

Щасний той, хто в плині літ,


Без чуттів лихих,

З другом, занедбавши світ,
Дізнає утіх,

Що, зневажені в людей


Чи незнані їм,

Повнять лабіринт грудей


В мороці нічнім.

443


ПРИРОДА І МИСТЕЦТВО

З мистецтвом наче й в розбраті природа,
І все ж вони стріваються щомить.

Тоді й у мене в серці не щемить,

Коли панує поміж ними згода.

Як совісних зусиль тобі не шкода,—

То в слушний час з’єднає труд і хіть
Тебе з мистецтвом, потім заблищить
У творі й вільної природи врода.

У всякій творчості та сама суть.


Нестримний духом досягти не гідний
Довершеності чистих верховин.

Велично ціль тамує сил розгін;

В обмеженні найбільше майстер видний,
Лиш правила свободу нам несуть.

444


ПРОЩАННЯ

По тисячах цілунків опалив

Один прощальний. Віддалились кроки.

А як страждання втишилось глибоке,

Той берег з горами й латками нив,

Що я відплив од нього, дивом див


І щастя джерелом здававсь, допоки
Його блакиттю потойбіч затоки
Од мого зору вечір не закрив.

А вже коли пейзаж за далиною


Сховало море, в серця глибині
Озвалась туга скорбною струною.

Тоді сяйнули небеса нічні,



І під зірницями здалось мені,

Що все, чим я втішався, все зі мною.

445

З «РИМСЬКИХ ЕЛЕГІЙ»

Як жили колись ми щасно,—


Хай цей вірш вам скаже ясна

І

Камені, змовте до мене! Озвіться, високі палаци!


Вулиці, слово скажіть! Генію, ти пробудивсь?

Так,— все наповнює дух у мурах твоїх священих,


Риме правічний, але ти ще для мене мовчиш.

О, хто підкаже мені, в котрому вікні я побачу
Миле створіння? Воно зором мене опекло.

Досі не знаю дороги, якою віднині до неї

Йтиму туди і назад* цінний втрачаючи час.

Я оглядаю церкви, палаци, руїни, колони,

Щоб як обачний блукач, мати з блукання користь.

Скоро це все промине, бо храм тут один є насправді,—


Храм Амура, куди лиш для посвячених вхід.

Риме! В тобі цілий світ, але ж і ввесь світ без любові


Світом не був би,— отак Римом не був би і Рим.

V

Радість в собі відчуваю, натхненний ним грунтом класичним.


Чути мені голосніш нинішні й давні часи.

Тут підкоряюсь порадам, тут розгортаю я звично


Утвори Древніх, щодня маючи втіху нову,

Але всі ночі займає Амур мене іншим заняттям,—


Вчусь вдвічі менше, проте вдвічі щасливіший я.

Справді, хіба не навчаюсь, коли я досліджую форми


Персів коханки й веду руку униз до стегна?

Ліпше тоді я вчуваю мармур, його розумію,

Дивлячись зором чутким, чуючи зіркістю рук.

Хай забирає кохана частку годин моїх денних,—


Щедро відплату мені верне вона уночі.

Ми не цілуємось тільки, ми і поважно говорим,—


Любка дрімає, а я в роздумах довгих лежу.

Часто у неї в обіймах, нишком складаючи вірші,—

446

Стопи гекзаметру я стукотом пальців лічив

В неї на спині. Вона дихає тихо в дрімоті,

Кожен подих її жаром проймає мене.

Радо Амур роздмухує пломінь лампади, згадавши
Час, коли так він служив і тріумвірам своїм.

VII


О, як відрадно мені у Римі! Пригадую пору,—

Сірий оточував день в краї північнім мене.

Небо журливо і тяжко на тімя моє опускалось,

Втомленому ввесь світ видівсь без форм і без барв.

Я, через Я своє власне вглядаючись в темні дороги
Духа тривожного, плив тихо в глибінь споглядань.

Нині ефір найсвітліший блиском мій лоб осяває,

Форми і барви верта світу божественний Феб,

Зорями блискає ніч, ніжно лунаючи співом,

Місяць тут сяє ясніш, ніж десь на півночі день.

Хто мені, смертному, дав так раювать? Може, марю?


Прийме Юпітер чи ні гостя в небесний свій дім?

Ах, тут лежу я і руки до ніг твоїх я простягаю



З ревним благанням: «Прийми, батьку Юпітер, мене!»

Як я потрапив сюди? Сказати не можу. Схопила


Геба мене, мандрівця, та й затягла в пишний зал.

Може, ти їй наказав схопити якогось героя?

Помилка сталась? О, дай з помилки блага зазнать!

В тебе дочка є Фортуна. Вона то дівчатко примхливе,


Так, як їй примха звелить, пишні дари роздає.

Звешся ти богом гостинним? Тоді не зіштовхуй же гостя


З висі Олімпу униз, знову на паділ земний!

«Де і куди ти, поете, піднісся?» — Пробач-но; висока
Капітолійська гора справді твій другий Олімп.

Ти тут стерпи мене, боже,— повз Цестія славний надгробок


Згодом до Орку мене Гермес тихцем одведе.

МІНЛИВЕ Й ВІЧНЕ



О, лови благословіння
Для весни, що промине!..
Вмить із яблунь дощ цвітіння
Вітер західний жене.

Довго з віт листкам звисати,


Що їх тінь вітає нас?

Ураган зелені шати
Розмете в осінній час.

Я плоди з гілок зриваю


Долю згадую людську...

Цей ще тільки дозріває,


Другий плід уже в соку.
Кожна злива мінить ріки,
Гори, доли і гаї...

Ні, не плавать нам довіку


Двічі в тому ж ручаї!

Так і ти: чи не міцними


Бачиш ти будови ці?

Глянеш іншими очима


І на мури й на двірці!

Вже й уста не ті, що вміли


В поцілункові пянить.

І тепер, мов сарна сміла,

Хто з нас, друже, побіжить?



І рука, що так щасливо
Добрі діяла діла

Вже не та. Усе мінливе,

Й доля інша, ніж була.

Інший на твоєму місці


Зветься вже твоїм імям...
Дай з’єднатись променисто
І початкам і кінцям!

Сам вперед лети бистріше


Від подій і від речей,

448

Поєднавши бурю й тишу,
Сяйво днів і тьму ночей.

Музи слав: вони у вічність


Перекинули, як міст

Розум: форми безграничність,


Серце: твій натхненний зміст!

15 1—53.



СИН МУЗ

Блукаю в лісі й полі,


Свищу пісні на волі,

Із краю в край іду.

У такт мені все плине,
Усе назустріч лине,

З піснями у ладу.

Мене стрічають квіти,

В саду зелені віти,—
Так радісно мені,—

Я співом їх вітаю.

А як зима з-за гаю,—
Співаю їй пісні.

Вітаю я простори,


Крижані та суворі,
Люблю зими красу.
Коли ж вона минає,
Нову я радість маю—
Весняну п’ю росу.

Під липою густою


Я з молоддю меткою
Співаю й награю.
Розсердився хлопчина,
Що йде в танок дівчина
Під музику мою.

Крилаті стали ноги:


Ведуть мене дороги
Через яри й поля.

О Музи мої милі,

Коли упасти в силі


На лоно ваше я?

450


ЗАМОК НА ГОРІ

Покинутий замок роками


Стоїть на горі в далині.

Бувало, колись біля брами


Тут рицар чекав на коні.

А нині навкруг попелище,

Де тиша могильна вгорі,

І скрізь мені вільна дорога,—
Зруйновані мури старі.

В підвалі оцім шумувало


Немало хмільного вина,—

Та більш не приходить служниця,


І глеків не носить вона;

Вже келихів більш не розставить


Шляхетним гостям при столі,

Що пють у святковому залі


При тьмяних свічках у імлі;

Попові не сповнить баклагу,


Хильнути не дасть нашвидку
Із глека свого зброєносцю
Й не прийме подяку легку.

Упало згоріле склепіння,

У комині вітру виття,

Ні сходів крутих, ні покоїв

А тільки руїни й сміття.

Але, коли світлого ранку


Кохана по схилу іде,

А в неї баклага і цитра,



І свято бучне її жде,—

Тоді мені весело знову,



І тиша зникає німа,

І щиро співа моє серце,

І радість його обійма.

15*


451

І ми, наче гості шляхетні,

По залах мовчазно йдемо,

Мов пара з минулого віку,

Обряду врочисто ждемо.



І пастир поважний питає,

В капелі подавши нам знак:



Чи хочете ви поєднатись?

І ми сміємося: ще й як!

І співи хоральні милують
Схвильовані наші серця,

В устах не в юрбі многолюдній


Відлунює пісня оця.

А надвечір в час таємничий.

Як сонце сіда в тишині,

На дальні мінливі вершини


Дивлюсь, і здається мені,

Що це зброєносець в тумані


Й служниця... І в тиші хвилин
Вона йде його частувати,

І дякує дівчині він.

АЛЕГОРІЯ


Букет нарвавши на лужку густім,
Приніс його в задумі я у дім.

Але схилились до землі квітки,

Від теплих рук зів'яли пелюстки.
Його у глек поставив я тоді,—

Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді!


Вершечки ніжні вгору підвелись,
Зелені стебла барвами взялись,

І чути свіжість в них тепер таку,
Немов вони на рідному лужку.

Так само я, мов чудо, пізнаю


На мові іншій пісеньку свою.

463

ПОСВЯТА

Зайнявся ранок; кроками своїми


Від мене сон легкий він відігнав.

І вийшов я, і тропами гірськими,
Веселий, в далечінь попрямував,

І кожен квіт, поміж травою зримий,
Мені безмежно серце чарував,

І юний день, росою чисто вмитий,

Усе свіжив, щоб і мене свіжити.

Коли я йшов, у лузі над рікою
Устав туман і далечінь повив,

Він крилами замаяв наді мною


І навкруги мінливо затремтів;

Уже не міг я за густою млою


До наокольних приглядатись див

І, замкнений у непрозірну хмару,
Нового дня уже не бачив чару.

Та раптом сонце блиснуло несміло,



І запалали промені ясні;

Туману пасма то в яри котило,

То понад ліс несло в височині.

Який я радий був зустріть світило,


Що вдвічі кращим видалось мені!
Боролись довго сили дня і ночі,

1 врешті сяйво засліпило очі.

Та незабаром їх відкрити знову


Мені душа веліла запальна,

Хоча не раз їх мружити раптово


Примушувала далеч осяйна,—

І враз, на хмарі випливши чудово,
Моїм очам божественна жона
Явилася з незнаної країни.

Не бачив я світлішої картини!

«Пізнав мене?» промовила устами,
Де чиста вірність і любов цвіла.

454


«Ти пізнаєш? Це ж я тобі бальзами
Не раз на рани життьові лила.

Мене ти знаєш, бо союз між нами


Твоя душа жагуча нам дала.

Хіба ж не я схилялась над тобою,

Як плакав ти дитиною малою?»

«О, так!» гукнув я і схилив коліна


Благоговійно.— «Я тебе впізнав!
Давала спокій ти мені єдина,

Коли я в муках пристрасті палав;

Коли гірка надходила година,

Чоло мені твій повів освіжав,

Земні найкращі радощі дала ти,

І лиш з тобою можу щастя знати!

Не назову тебе, хоч називає


І той, і той святе ім’я твоє
І щиро за свою тебе вважає,

Хоч мук йому твій образ завдає.

Я друзів мав багато — їх немає,

В тобі єдиній все життя моє.

На самоті лиш можу щастя пити,

Твої скарби ховати і таїти».

Всміхнулась: «Бачиш, мудро як було
Лиш обережно підіймать покрови!
Буяння юне ще не перейшло,

ХІИТЯЧОЇ ти ще не зрікся МОВИ,

А вже надлюдське зносиш ти чоло,
Людиною ще стати не готовий!

Чим ти від інших так різнишся дуже?


Спізнай себе, мирись із світом, друже!»

«Прости,— гукнув я,— помилку мою!


Невже дарма розкрились очі в мене?

В крові в&елу волю я таю,

Ціную я твій дар благословенний!
Віднині серце людям віддаю,

Не закопаю свій талант священний!


Так, я на те шукав дороги сам,

Щоб показать її моїм братам!»

Так я казав. Дивилася ласкаво
Мені в лице істота неземну,

В її очах я мав читати право,

455

Що гудить і що схвалює вона.

Одужав я і мислив нелукаво,

1 знову дух буяв мій, як весна.

Тож, сповнений жадоби однієї,


Наблизився з довірою до неї.

Простерла руку й почала ловити
Туманну пару, що навкруг текла.

І пара їй давалася схопити,

І вже туманом більше не була.

Я озирнувся, подивом повитий,

Блакить ізнову грала і цвіла.

Та найясніш, проте, вона сіяла


У маєві хисткого покривала.

«Тебе я знаю з хибами твоїми,

Добро я бачу, що в тобі ще спить».—
Сказала так,— я слухав, невситимий.
«Пора тобі мій заповіт одкрить!

Життя того до щастя завжди йтиме,

Хто зможе дар мій у покорі стріть.
Зіткали сонце й подих світанковий
Для правди рук поезії покрови.

Коли тобі і друзям душно стане,

Кинь у повітря лиш покрови ті,

І легіт вас овіє пожаданий,

Запахнуть ніжно квіти золоті,



І знов вам спокій у серця загляне,

З труни до хмар простеляться путі,
Солодкими життя вам будуть хвилі,

І день і ніч вам знову стануть милі».

До мене ж, друзі! У гурті одному


Тягар нести намлегше життьовий.
Коли знайдем ми на шляху свойому
Пахучий цвіт і овоч золотий,—

Вперед ходім, долаючи утому,


Благословляймо кожен день новий!
Нехай колись по нас заплачуть внуки,-
На радість їм єднаймо міцно руки!

ПРИМІТКИ

«ФАУСТ»

ПРИСВЯТА


Написана 1797 p., коли Гете після багаторічно! перерви знову вернувся до
роботи над «Фаустом». Присвята звернена не стільки до читача, скільки до
призабутих образів трагедії, «туманних постатей», що являлись поетові ще в
дні юності і нині знов оволодівають його уявою, вимагаючи собі втілення.

Пісень мсйх не чують ніжні душі, / Що слухали пісні юнацьких днів.., — З


поетових друзів, що слухали перші сцени «Фауста», одні на цей час уже
померли (сестра Корнелія, письменники Мерк, Ленц), інші жили далеко від
Гете або відцурались його (письменники Клопшток, Клінпер, Гердер,
філософдеаліст Якобі).

ПРОЛОГУ ТЕАТРІ

Написаний теж 1797 р. не без впливу драми давньоіндуського поета
Калідаси «Сакунтала». Разом з тим у «Пролозі» знайшов відображення досвід
Гете як театрального директора, а також його погляди на мистецтво взагалі. В
цей час Гете вважав, що справжній художній твір виникає як рівнодійна трьох
сил: генія (поет), мистецтва як уміння (комік) І мистецтва як ремесла (дирек-
тор). Постать коміка дечим натякає на образ Мефісгофеля, поет багато в,чому
нагадує Фауста.

...Із неба через землю в пекло, — Мається на увазі не шлях Фауста згідно з
відомою середньовічною легендою, а широта задуму трагедії.

ПРОЛОГ НА НЕБІ

Написаний близько 1800 р. Як указував сам Гете, цей пролог навіяний
аналогічною сценою в біблійній книзі Іова, де диявол спокушає людину з
Божо! волі. Ім'я Мефісгофеля запозичене з народної легенди; етимологія його
неясна. Пропонувались тлумачення: мефізтофель (сер.) руїнник-брехун;
ме-фаустофілес р.) — не Фауста #руг тощо.

Могутнім громом серце грас /В гучному хорі братніх сфер... Поняття
гармонії сфер запозичено з учення піфагорійців, згідно з яким число, як суть
буття, лежить в основі як музики, так і всієї світобудови. Пор. першу дію другої
частини трагедії, де громохкий гомін вістує схід сонця.

...Нехай тоді плазує у пилу, /Як та змія, моя тітуся. — Згідно з Біб-


лією, диявол спокусив Єву й Адама в образі змії, за що Бог прирік їй «плазува-
ти на животі і їсти землю до кінця віку».

457


ЧАСТИНА ПЕРША

ДІЯ ПЕРША


ніч

Сцена складається з двох частин, написаних у різний час: перший моно-


лог, викликання духа і діалог з Вагнером написано 1774 1775, решта
1797 180р.

У цих мальованих иіибках ебесний світ і той зачах! — В готичних


будівлях часто застосовувались кольорові шибки.

...Цей Нострадамів віщай твір /Тобі відкриє таїну. — Нострадам
(точніше, Мішель де Нотр Дам) сучасник історичного Фауста, лейб-медик
І астролог французького короля Карла IX, автор відомих пророцтв (1503
1556).

Розкриває книгу і бачить знак макрокосму. — Згідно з містично-ка-


балістичним «ученням» Існує три світи: елементарний (стихійний, ма-
теріальний), небесний і наднебесний (духовний), що разом становлять вели-
кий світ макрокосмом Все, що є в однім із тих світів, має аналоги в двох
Інших, і всі три світи в постійній взаємодії, яку Гете виразив тут за звичаєм
давніх магів образами духів, що «в льоті стрічнім міняють кінви золоті►.
Знак макрокосму шестикутна зірка.

Тепер збагнув я сенс премудрих слів: В світ духів можна прозирну-


ти...» — Перевіршована цитата з Сведенборга, шведського натураліста й
містика (1688 1772), «вчення» якого було дуже популярне наприкінці ХѴІП
ст. Згідно з цим «ученням», потойбічний світ складається з обєднань духів, які
населяють різні стихії; духовидці можуть спілкуватися з духами лише певної,
доступної для них сфери, І то за умови досягнення ними вищої міри моральної
досконалості. Гете як учений неодноразово виступав проти спіритизму Све-
денборга, але у «Фаустові» він у раді місць використовує деякі його положення
як поетичні образи д ля змалювання «потойбічного світу».

...Ткання мінливе,/Життя бурхливе... — У Гете часто зустрічається об-


раз природи як велетенського ткацького верстата. Німецьке слово weben (тка-
ти) може значити також «снувати», «ширяти»; Гете вживає його на означення
всякого стихійного ритмічного руху.

О смерть гірка! Це йде мій помічник... — Учень, асистент і воднораз


служник професора (фамулус), звичайно з числа студентів.

ЗА МІСЬКОЮ БРАМОЮ

Сцену написано приблизно 1800 — 1801 pp.

Школяр — тут у значенні студент.

Мій батько, чесний, скромний трудівник J Над тайнами природи бивсь
весь вік етельно, ревно І невтомно, /Але якось головоломно. — За народ-
ною легендою, Фауст син селянина, Гете робить із нього сина лікаря й
алхіміка. Алхіміки намагались винайти «камінь мудрості», що нібито давав
людині вічну молодість і перетворював усі метали в золото. Адепти

458

прибічники, втаємничені в алхімічні премудрощ). Чорна кухня — лабораторія
чи майстерня алхіміків. Червоний лев у термінології алхіміків золото або
сірка, лілея —срібло чи ртуть, молода цариця камінь мудрості або панацея,
цебто ліки від усякої хвороби.

КАБІНЕТ ФАУСТА

Сцену написано біля 1800 р.

«Було в понині Слово!» — Початок Євангелія від Іоанна, що викликав
багато різних тлумачень у теології та ідеалістичній філософі!. Багатозначне
грецьке «логос» сприймалось (Вльшістю коментаторів як Божественний розум,
що виражає себе в своїх творіннях. Варіанти перекладів, що їх перебирає
Фауст («мисль», «сила», «дія»), пропонувались, між іншим, сучасником і
другом юнацьких літ Гете, поетом, істориком і філософом Гердером.

Пекельне кодло розженем /Ми Соломоновим ключем. —Соломонів ключ


(лат. Clavicuia Salomonis) стародавня єврейська книга заклинань елемен-
тарних духів, що перевидавалась аж до XVIII ст.

Я звіра чарами зв'яжу, амову Чотирьох скажу... За стародавніми


віруваннями, світ складається з чотирьох елементів-стихій: вогню, землі, води

І повітря. Кожна з стихій має своїх елементарних духів. Саламандра земно-


водне а вогненними плямами, символ духа вогню; Ундіна дух води (латин,
unda хвиля); Сільфіда, або Сільф (гр. «міль») — дух повітря; Кобольд, або
латин. Incubus —дух землі.

Глянь на цей знак! Очевидно, початкові літери імені Христа: JNRI, Ісус


Назарей Цар Іудейський.

Не змушуй же /Вогонь троїстий лити! — Вогонь троїстий знак Свя-


тої Трійці.

Мандрований схоласт (латин, achotasticu* vagans) характерна для се-
редніх віків постать напівученого-напівшарлатана, що ходив від міста до міста,
пропонуючи всім бажаючим послуги лікаря та ворожбита.

А! Ти злякався пентаграми... — Пентаграма, пентальфа — стародавній


містичний знак у формі п'ятикутної зірки.

Володар всіх щурів, мишей,/ Жаб, мух, комах, блоишць, вошей... Уяв-


лення про чорта як про повелителя всілякої дрібної тваринної нечисті властиве
для всієї християнської демонології.

КАБІНЕТ ФАУСТА

Початок сцени написано 1800 — 1801 pp., решта була вже в первісному
фрагменті («Прафаусті»).

.. червець убрався, в блаватас.. — Червець червона, блаватас


блакитна шовкова тканина. За народною легендою, Мефістофель ходив із
Фаустом у чернечому перевдязі; пізніше, коли вертепна комедія про Фауста
поширилась у католицьких краях, Мефістофель фігурував у ній уже в багато-
му світському вбранні.

45»

Прокляття золоту, мамоні.. — Мамон, мамона (з халдейської мо-
ви) скарб, символ багатства і жадібності*

...Вступіть в Collegium logicum. Collegium lagicum (латин.) курс


логіки, з якого починалось навчання в тодішніх університетах.

Там дух ваш добре намуштрують, і В іспанські чоботи озують...


Іспанські чоботи знарадця тортур, якими стискували й калічили ноги до-
питуваного.

Encheircsis naturae» — грецький термін давньо? хіміТ, що означає «спосіб
діяння природи». Розкласти живу матерію на складники легко, але знову
дістати з них життя неможливо, бо «спосіб діяння природи» не можна
відтворити.

...Навчіться лиш редукувати / І вірно класифікувати. — Редукувати
логічна операція зведення понять до основних категорій: класифікувати
розподіляти логічні поняття за класами.

Теорія завжди, мій друже, сіра, /А древо жизні — золоте. —Цей вислів


став крилатою фразою.

Eritis sicut Deus, scientes bonum et malumЛатинський переклад слів


спокусника-змія, звернених до Єви: «Будете, як Бог, знати добро і зло».

...Оглянем перш, малий, за ним великий світ. Вузький бюргерський


світ невеликого містечка першоТ частини І широка державно-політична і
всесвітньо-історична арена у другій частині трагедії.

...Ось тільки я дмухну югою... натяк на винайдений 1782 р. братами


Монгольфє аеростат, що наповнювався нагрітим повітрям.

АВЕРБАХІВ СКЛЕП У ЛЕЙПЦІГУ

Сцена відноситься до 70-х pp. і входить до «Прафауста». Склеп Авербаха
був місцем гульні лейпцігських студентів; свого часу вчащав туди і Гете. В
пивниці були дві фрески, з яких одна зображувала студентський бенкет з
участю Фауста, а друга Фауста, що летить верхи на барилі.

А нумо папу обиратиІ / Відомо всім, котрій з прикмет алежить тут


пріоритетІ — Обрання папи п’яницька церемонія, поширена в багатьох
європейських країнах. Прикмета, на яку тут натякається,— мужність; за при-
писами канонічного права, кастрат не міг бути папою.

Соловейку-птаиіко, лети-вилітай... Початкові рядки німецької народ-


ної пісні.

А цей чого немов кульгає? — Згідно з християнськими легендами, диявол


став кульгати, відколи був скинутий із неба в пекло і, падаючи, зламав собі
ноіу.

У РІппаху, мабуть, сю ніч ви ночували /І в Ганса-дурника вечері зажива-


ли? — Ганс-дурник із Ріппаха (село між Лейпцігом І Наумбургом) місцевий
вираз, що означав за часів Гете «незграбне вайло».

В састи, в адамашки /Блоху вдягли кругом... Састи і адамашки


види коштовних тканин.

460



ВІДЬМИНА КУХНЯ

Сцену написано 1788 р. в Римі. Відьмину кухню зображено за відомими в


той час картинами Брейгеля, Теньє та Герра. Згідно з віруваннями середніх
віків, чорні коти та мавпи були невідємними атрибутами відьом.

..корій змощу я тисячу мостів. — За народними віруваннями, чорти є


будівниками мостів (звідси «чортів міст»).

Це що, решето? — Коскіномантія (ворожіння на ситі чи реціеті) була


поширена з найдавніших часів серед різних народів, у тому числі і в Україні.
Особливо часто застосовувалась ця ворожба для пізнання вбивць і злодіїв.

Який чудовий вид одкрили вічада чари тут очам! — Фауст бачить у


дзеркалі образ Гелени.

Та, бачу, ви не з копитом. /Та й де ж це ваші вірні круки? Круки


вважались невід'ємним атрибутом чорта (пор. появу вісників-круків до
Мефістофеля в IV акті другої частини трагедії). Серед усіх германських на-
родів було також здавна поширене повіря, що чорт кривий і має замість однієї
ноги кінське копито.

Як досягти о десяти? — Сам Гете сміявся з коментаторів, що намага-


лися розшифрувати «таємничий смисл» відьомської таблиці множення, яка
насправді є сатирою на містичну «символіку чисел».

..е «три в однім І в трьох одно». — Висміювання християнського догма-


ту «триєдиної сутності Бога».

Ну, буде вже, метка СивІлло! — Сивілла — віщунка в Давній Греції й
Римі.

/ скоро вчуєм ти в солодкому томлінні, /Як грає у тобі скакунчик
Купідон. — Купідон (Амур) у давніх римлян бог кохання, якого зображува-
ли крилатим хлопчиком із луком І стрілами.

НА ВУЛИЦІ

Сцену написано до 1775 р.

Гарна панно! Не відмовте в честі... Панна (Fraulein) звертання в ті


часи лише до осіб дворянського походження. Маргарита (Гретхен) з міщан
(бюргерів).

Говориш ти, мов Ганс Ласій... — Типізуюче власне ім'я (пор. донжуан,


ловелас). Пане магістре Похвальний... — Іронічне типізуюче власне імя (в
оригіналі Mein Herr Magister Lobesanh

ВЕЧІР

Написано 1775 p.

Був вірний коханці завше /Славетний Фульський цар... — Пісню про
Фульського царя було спершу написано незалежно від «Фауста» (1774 p.).
Фуле (Ultima Thule) римська назва якоїсь країни на північ від Британії,
очевидно, Ісландії.

461

НА ПРОГУЛЯНЦІ

Написано 1755 р.

А в наїшЯ церкви добрий шлунок, /Вже скільки царств вона пожерла, /А
ще з переїду не вмерла... Вислів, запозичений із антикатолицької по-
лемічної літератури доби Реформації.

у сусіднім домі

Написано до 1775 р.

Коли б хоч посвідку мені! — Анахронізм, як і дальша згадка про газету: в


XVI ст. ще не було ні метрик, ні посвідчень про смерть.

...Як паювали луп між нами, вояками, /Припала дещиця й мені*.


Луп військова здобич.

/ щиро так вони удвох кохались, і Що аж по скін сліди на нім зоста-
лись — Після хрестових походів по всій Європі поширився сифіліс, що нази-
вався тоді по-французькому «неаполітанською хворобою» (паї de Naples).

НА ВУЛИЦІ

Написано до 1775 р.

Sancta simplicitas! — свята простота (латин.) слова вождя чеського
національного релігійного руху Яна Гуса (1369— 1415). Він вигукнув ці слова
під час страти на кострищі, коли якась бабуся підкинула у вогонь хмизу,
думаючи, що робить цим богоугодне діло.

САД


Написано до 1775 р. (за винятком кількох уставлених пізніше рядків).

~.В солдатах братик мій... Брат Гретхен, як і чоловік сусідки Марти,—
ландскнехт, найманий солдат.

АЛЬТАНКА


Написано до 1775 р.

Голубе! Я так тебе люблю. — Після попередньо! сцени минуло кілька


днів: Фауст і Маргарита вже на «ти».

ліс І ПЕЧЕРА

Написано 1788 р.

Високий духу, дав мені ти все... Під високим духом тут розуміється Дух
Землі, що являвся Фаустові в першій сцені; його впливу Фауст приписує своє
нове, живе пантеїстичне розуміння природи. Ти показав всю безліч живо-
творну, ІНавчив мене вбачать своїх братів /В воді, в повітрі, в тихому
гаю. — Згідно з натурфілософським ученням Гердера, сприйнятим і розвину-
тим Гете, «старий брати людини тварини».

Бува й мені, що аж жижки трясуться І До сарн-бяизнят, що між лілей
пасуться. — Образ жіночих грудей, запозичений із Соломонової «Пісні
пісень».

462

КІМНАТА ГРЕТХЕН

Написано до 1775 р. Пісню Гретхен неодноразово клали на музику;


найбільш.відома музика Ф. Шуберта (1797 1828).

САД МАРТИ

Написано до 1775 р. Ця сцена містить у собі пантектичну сповідь юного


Гете ш епоху «бурі І натиску». Самому поетові доводилося замолоду слухати
докори за ігнорування обрядової сторони християнської релігії.

Чуття то все... Культ почуття, пропагований Ж.-Ж. Руссо, був


характерний для більшості письменників «бурі і натиску».

Фізіономії ж вона незле виєш — Фізіогноміка — наука визначати харак-


тер людини за її зовнішністю захоплювала Гете в період роботи над «Пра-
фаусгом». У цей час він дружив із містиком і проповідником Лафете ром
(1741 — 1804), автором праць із фізіономіки, в якому, зрештою, поет скоро
розчарувався.

біля колодязя

Написано до 1775 р.

Тепер іди на покриття, /На привселюдне каяття. — Покриток водили в
церкву і ставили на видному місці в рядюжаній сорочці. Гете домігся заборони
цього звичаю у Веймарському герцогстві в- 1786 р.

..о хлопці зірвутьз неї вінця. /А ми їй — січки під ворітця. — В давни-


ну в Україні дівчатам, що «не доносили вінка» до шлюбу, ворота вимазували
дьогтем.

БІЛЯ МІСЬКОГО МУРУ

Написано до 1775 р.

Mater dolorosa — скорботна мати (латин,) — зображення Богородиці
Марй біля хреста » простромленими мечами грудьми.

ніч

Написано* в основному 1800р. (Перші сорок рядків відносяться до 1775 p.).

То вже по жилах жбуха, ffc /Вогонь Вальпуржиної ночі... — Вальпурга
(або Вальпургія) була англійська черниця, Ігуменя одного баварського мона-
стиря у VIII ст.; день її святкували першого травня, і це свято злилося з
давнішими поганськими весняними обрядами (пори ніч проти Івана Купала).
Цієї ночі відьми й чаклуни нібито справляють свій шабаш; топі ж
відкриваються сховані в землі скарби. В російській перекладацькій традиції,
починаючи з Б. Губера, закріпилась назва «Вальпургиева ночь», нібито efr
чоловічого імені «Вальпургій».

Катрусю, чом /Стдии смерком /Покій вікнам... Початок якні запо-


зичений із Шекспірового «Гамлета» (пор. пісню ОфеліІ).

Розпроклятущцй щуролове! — Щуролов (Rattenfenger von Haseln)


персонаж із німецької народної казки, який нібито своїм співом принаджував
мишей і пацюків, а одного разу звабив за собою І всіх дітей міста Гамельна, де
йому не заплачено грошей за виведення пацюків.

483


Поліція б зі мною не змагалась, /А карний суд — то іниш річ. —
Мефістофель боїться карного судочинства, бо воно супроводжувалось
релігійними обрядами.

СОБОР

Написано до 1775 р.

Dies irae, dies ilia /Solvet saeclum infavilla.«День гніву, той день оберне
світ у попіл». Ці і дальші латинські співи уривки з церковного гімну про
страшний суд (ХШ ст.), включеного в католицький реквієм (службу по вмер-
лому).

Judex ergo sum sedebit, iQuidquid latet, adparebit, /Nil inultum


remanebit, — «Коли возсяде Вишній Судія, виявиться все приховане, ніщо не
лишиться без покари» (латин,).

Quid sum miser tunc dicturus іQuem patronum rogaturns, /Cum vix Justus sit


securus? «Що казати тоді мені, окаянному, у кого благати захисту, коли і
праведник непевний у спасінні?» (Латин.),

ВАЛЬПУРЖИНЛ НІЧ

Писано 1797 1801 pp., остаточно оброблено 1806 р.

Шірке і Еленд двоє сіл під горою Брокен, на якій, за народним повірям,
відьми справляли свій шабаш.

Чи вогника блудного нам гукнути? — Блудні вогні вважались слугами


нечистої сили, бо заманювали подорожнього в багно або в провалля (пор.
потерчата в українській демонології).

Онде бескети носаті /Захропіли, лігши спати, Дві високі гранітні


скелі біля села Шірке звуться Хропуни,

... Сів УрІан на трон із скал — Уріан нижньонімецька назва чорта.

Старенька Баубо в стороні /Одна трюхика на свині — Баубо — мамка
богині Деметри (Церери), що розважала богиню непристойними жартами,
коли та сумувала за своєю дочкою Персефоною (Прозерпиною), заведеною
Плутоном у підземне царство. Це єдиний у цій сцені персонаж із античної
міфології; Гете зробив із неї старшу над відьмами (замість німецької фрау
Голле або Берти).

Ти кудою ішла? /Мимо Ільзешитайна.Ільзенштайн — скеля над


рікою Ільзою з того боку Брокена; згідно з народною легендою, в ній живе
принцеса Ільза, коханка імператора Генріха II. (Пор. вірш Гейне «Я звуся
принцеса Ільза...»).

Чарівна масть одваги дасть... — За середньовічним повірям, відьми ма-


залися спеціальною чарівною мастю, перш ніж летіти на Лису гору.

Дорогу Фоланду! Гей, люба чернь, роздайсь! — Фоланд (Foland,


Volland) —середньовічна німецька назва чорта.

Яка Ліліт? дама периш жінка. За кабалістичним міфом, Адам ще до


Єви мав створену одночасно з ним дружину Ліліт, яка вбила сплоджених ним

464

дітей. За це її Бог прокляв І обернув у демонічну істоту, опановану невситимою
німфоманією.

Прокщофантазміст «за до провидець», від грецького proctos зад і

phantasma —видіння. Під цим іменем Гете виводить тут свого літературного


противника, берлінського видавця й письменника-просвітника Крістіана-
Фрідріха НіколаІ (1733 1811). У своїй доповіді на засіданні берлінсько?
Академії наук 1799 р. НіколаТ заявив, що вилікувався від галюцинацій за
допомогою п'явок, які він ставив собі на сідниці.

...Як він в млині своїм старім... Під «старим млином» слід розуміти


журнал НіколаІ «Die allgemeine deutsche Bibliothe (1765 — 1806).

/ мудрі ми—а в Тегелі привиддя — Те гель маєток відомого німецького
лінгвіста В. Гумбольдта (1767 — 1835), де нібито водилися привиди. В своїх
статтях НіколаТ докладно описав, як ті привиди страшили його 1797 р.

...Ще про Медузу казка не стара. — Медуза в античній міфології дивог-
лядна істота, що поглядом своїм обертала людину в камінь. Герой Персей
відтяв їй голову, якою прикрасив свого щита.

Там шумно й людно, — чистий Протер... — Притер міський парк у


Відні, місце гуляння «добірної» публіки.

Servibiiis послужливий (латин,) — тил дилетанта.

Семірку в нас усі тут полюбляють... Насміх над містичним числом

сім.

СОН ВАЛЬПУРЖИНОГ НОЧІ...

Написано 1796 — 1797 pp. Ця інтермедія виникла як продовження напи-


саних спільно з Шіллером сатиричних чотиривіршів під назвою «Ксенії» (гос-
тинні дарунки). Опубліковані 1796 р. в «Альманасі муз», «Ксенії» викликали
страшенне обурення в таборі літературної реакції. Назва «Сон ВальпуржинсІ
ночі» нагадує шекспірівський «Сон літньої ночі» (звідти ж узяті й деякі персо-
нажі Оберон і Титанія, цар І цариця духів-ельфів, Пук — один із ельфів,
веселий жартун; образ Аріеля, світлого духа повітря, запозичений з іншої
драми Шекспіра «Буря»). У цій вставці багато натяків на різні обставини
тогочасного культурного життя, які іноді буває важко витлумачити (звідси
розбіжність думок коментаторів).

..ідІнгівці жваві.. — Мідінг (? — 1782) декоратор І машиніст Вей-


марського театру, на смерть якого Гете написав велику елегію.

Дух, шр тільки твориться поет, який не має «власного голосу» і чер-


пає своє натхнення з різнорідних джерел; така хватана і латана «творчість»
позбавляє всякої життєвості. Парочка очевидно, два співавториездари.
Цікавий мандрівець той самий НіколаІ (див. прим. вище). Орто-
докс («правовірний») реакційний письменник Фрідріх-Леопольд Штоль-
берг (1750 1819), який різко висіупив проти поезії ШІллера «Боги Греції» з
позицій правовірного католицизму. Північний художник очевидно, сам Ге-
те (пор. його поїздку в Італію). Пурист тут якийсь старосвітський ака-
демік, прихильник чепуркуватого псевдокласицизму.

Стара відьма великосвітська святенниця. Флюгер гадають, що Гете

465

має на увазі композитора й музикознавцю Йога ннарі дріха Рейхардта


(1752 1814), який, як здавалось поетові, виляв між Французькою рево-
люцією і недоброзичливо настроєним до неї веймарським класицизмом.
Можливо, це просто узагальнений тип опортуніста» який завжди нюхає,
звідки вітер віє.

Август Геннійгс (1746—1826} — письменник і видавець, літературний


просвітник Гете А Шіллера. Музагет (провідник: муз, епітет грецького бога
Аполлона) назва альманаху Генній гса. Ci-devant (колишній) геній часу.
Геннінгс видавав журнал «Геній часу», в якому виступав проти «чужої духові
християнства» класичної естетики Гете й Шіллера, а також проти їхніх
«Ксеній». Все носом нишпорить, нюшить, І Чиє тут єзуїти- — Просвітник
НІколаї всюди вбачає підступи єзуїтів. Журавель Лафатер, прозваний так
за «журавлину» ходу. Син світу цебто людина без псевдонаукових пере-
дсудів; Гете має тут на увазі самого себе.

Та їх гамує голос дуб, /Як звірів — спів Орфеїв. — Орфей казковий


грецький співець, що приборкував диких звірів своїм співом і грою на лірі.
Догматик послідовник до кантівського філософського догматизму.
Ідеаліст. — Тут мається на увазі німецький філософ Йоганн-Готліб Фіхте
(1762 — 1814)....Бігме, коли усе це — я, /То я таки безглуздий» — Натяк на
основне положення субєктивного ідеалізму, згідно з яким зовнішній світ є
витвором нашої свідомості, нашого «я» («Світ це я»>. Реаліст тут:
філософ-емпірик. Супернатураліст філософ, що визнає існування над-
чуттєвого світу. Мається на увазі теїст і противник кантівського раціоналізму
Фрідріх ЯкобІ (1743 1819). Скептик послідовник англійського
філософа-агностика Давіда Юма (17111776).

Ми звемося Sans soucL- — Sans souci — без турботи р.); маються на


увазі всілякі пристосуванці. Невдахи французькі емігранти, що згадують
блаженні дні розтрощеного «старого режиму». Блудні вогні — вискочки. Па-
дуча зірка—демагог з блискучою, але короткочасною карєрою.

ПОХМУРИЙ ДЕНЬ

Написано до 1775 р. Це єдина прозова сцена, що залишилася1 з «Пре-


фауста» нелеревфшованою.

НІЧ. ЧИСТЕ ПОЛБ

Написано до 1775 р.

ВЯЗНИЦЯ

Сцену спочатку написано прозою (до 1775 р.) і значно пізніше пе-
ревіршовано.

Моя матиг ледашр.- — Пісня взета з німецької народної казки про


дівчину, замордовану злою мачухою.

Ударили в дзвін, зламали жезла.. — За давнім німецьким звичаєм, дзво-


нили в «дзвін грішників» («Armesundergfocke»), коли вели злочинця на страту;
над головою приреченого ламали білу суддівську палицю на знак того, що час
приступити до виконання вироку.

Врятована! — Дописано в остаточній редакції. Вказує на символічну


роль Маргарити в трагедії.

466


ЧАСТИНА ДРУГА

Другу частину «Фауста» Гете почав писати 1824 р. (йому тоді було вже 75


років), хоч окремі фрагменти й начерки існували раніше. Повністю трагедію
викінчено лише 1831 р. Таким чином, Гете працював над «Фаустом»
шістдесят років.

ДІЯ ПЕРША

Схема першої дії існувала вже 1816 р. Перші сцени написані ще 1807 р.
Остаточно оброблено 1827 — 1830 pp.

ГАРНА МІСТИНА

Картини, навіяні враженням швейцарської подорожі Гете 1797 р. (око-


лиці Фірвальдштедтського озера).

...Всю ніч, усі чотири пруги... Римляни ділили ніч (власне, половину


доби від 6 години вечора до 6 години ранку) на чотири частини, що звались
vig)Hae (сторожі).

Грімко, гучно грають Гори... Гори (або Ори) у греко-римській


міфології богині часу, що стоять на сторожі небесної брами; в слушну мить
вони громохко розчиняють її, пропускаючи вогняну колісницю Феба бога
сонця.

..ітки, up спали в застумі духмянім... —Застум затишне, самотнє,


глухе місце.

ЦІСАРСЬКИЙ ПАЛАЦ

Зібралися, панове-радо? — Ланове-радо — звичайне звертання
імператора чи короля до своїх міністрів і радників.

Канцлер, він же і архієпископ, духовний князь. У Священній Герман-


сько-Римській імперії канцлером був, як правило, архієпископ Майнцький.

..ринишкли гвельфи й гібеліни... — Гвельфи й гібеліни — дві основні


політичні партії в Італійських землях у ХП XV ст.; перші були
прибічниками папства, другі виступали за Імператора.

~.в страшну ту давнину, корди скрізь проносили війну... — Мається на
увазі період «великого переселення народів» (навали готів, вандалів, гуннів)
на межі стародавньої й середньовічної історії. І все те у землі лежить, мов на
схороні, /1, як сама земля, належить теж короні За давньогерманським
правом, усі скарби, що лежать у землі глибше, ніж сягає плуг, належать
королю (Із збірника законів «Швабське дзеркало»).

Над нами Сонце щирозолоте... — Астролог виголошує цю туманну тира-


ду, вживаючи рад виразів двозначно то s звичайному, то в алхімічному
розумінні. В астрології відомі на той час сім «планет» мали кожна своє значен-
ня, і кожній відповідав певний метал: Сонцю золото, Меркурієві ртуть,
Венері мідь, Місяцеві срібло, Марсові залізо, Юпітерові — олово, Са-
турнові свинець.

..ому згадалась рна кішка, /Той дума папороть добуть... — В


оригіналі не папороть, а альравни — химерні фігурки, вирізувані з кореня

407


рослини мандрагори, які нібито мали чудодійну властивість указувати на
місця з захованими скарбами. (Пор. давні українські повіря про цвіт папо-
роті).

МАСКАРАД


До папського схилившись трону, обився цісарських він прав... Обрад
цілування папської пантофлі германським імператором символізував
зверхність влади католицької церкви над імператорською владою.

...Дар Церери скрасить вас... Церера — богиня рільництва у греко-


римській міфології.

Не питайте в Теофраста... — Теофраст (312 — 287 pp. до н. е.)


грецький філософ, учень Платона й Арістотеля, основоположник ботаніки.

Співають у супроводі теорб — Теорба — старовинний музичний


Інструмент, багатострунна басова лютня.

Поліишнеяь (Puicineilo) весела маска в неаполітанській комедії.

Грації, або харити — у греко-римській міфології богині іраційності, доч-


ки Зевса Аглая, Гегемона (або Талія) і Євфросина.

Парки, або мойри — богині долі, що керували людським життям. Вони


пряли нитку людської долі: Клото сукала нитку, Лахезіс крутила прядку, а
Атропос обгинала нитку ножицями. У Гете Атропос і Клото помінялись
функціями.

Фурії — Алекто, Мегера, Тізіфона богині помсти, прокляття й кари.


Асмодей біблійний образ, диявол, що розриває родинні союзи.

Зоїло-Tepcim. Сполучення імен двох завидників: Зоїла грецького


граматика (IV — III ст. до н. е.), що злостиво критикував Гомера, і Терсіта
боягуза й наклепника з гомерівської «Іліади».

Плутон (або Плуїус) у грецькій міфології бог підземного царства


(Аїду), де живуть душі померлих. У феєрії, влаштованій Фаустом при
цісарському дворі, Плутон виступає як бог золота й викопних скарбів.

Пан, великий Пан бог природи.

Фавни й сатири в греко-римській міфології напівлюди-налівтварини з
цапиними ногами. Вони становили почет бога вина Вакха (Діоніса).

Гноми карлики з германських міфів, приязні до людей, живуть у


підземних руднях; добувають і кують метали, а також охороняють під землею
скарби.

Німфи персонаж) античної міфології, що жили в лісах і на лугах.

САД ПРИ ПАЛАЦІ

...Де візьметься й Фетіда; мов Пелею, /Дасть руку гостю милому... —


Фетіда морська німфа, Пелей — її чоловік,.батько героя «Іліади» Ахілла.

ПОХМУРА ГАЛЕРЕЯ

...Взірці краси — Гелену та Паріса... — Паріс син троянського царя
Пріама; три боїмні — Гера, А фіна й Афродіта зазмагалися, котра з них

468

краща* і здалися на суд Паріса, який визнав найкращою останню, вручивши
їй яблуко як приз краси, після чого Лфродіта (Венера) стала його покрови-
телькою. Згодом Паріс викрав і привіз у Трою славнозвісну красуню Гелену,
дружину спартанського царя Менелая, що й стало приводом до Троянської
війни.

То Матері! — Міф про Матерів в основному вигадка Гете, заснована на


туманній вказівці Плутарха про храм, споруджений в Енгіумі (Сицилія) на
честь богинь Матерів. Матері числяться поетом як праформи, прообрази всіх
істот І всіх речей, що існують у природі.

Нагадуєш ти того містагога, /Що неофіта дурить запального... —


Містагог жрець, що вводить іншого в містерії, таїнства культу. Неофіт
людина, щойно навернена в якусь релігію.

осяйні ЗАЛИ

...Бо схоже схожим лічиться завжди... Гете іронізує тут над основним


положенням гомеопатичного лікування.

ЛИЦАРСЬКА ЗАЛА

...Мов той Атлант, що небо підпирав, /Ряди колон тримають
архітрав... — Атлант (Атлас) за грецьким міфом, титан, що з наказу
Зевса тримав на плечах небозвід. Архітрав поперечна балка, що покриває
ряд колон.

Прийміть як дар астральних дій мі ну ти/ — Астральний—зоряний.


Згідно з астрологічним «ученням», зорі провіщали долю людини, а також
сповіщали настання різних важливих подій.

Дзвенять тригліфи, хор колон співа... Тригліфи короткі колонки з


трьома поздовжніми заглибинами між архітравом І основою покрівлі.

Вона — Діана, він — Ендіміон. — Діана — богиня місяця й полювання,


Ендіміон — її коханець, молодий вродливий мисливець, син Зевса.

ДІЯ ДРУГА

Написано 1827 1830 pp.

Nicodemus Никодим — Імя благочестивого фарисея в Євангелії.


Oremus помолімося (латин.), Фамулус перелякався від несподіваної появи
Мефістофеля.

Бакаляр молодший академічний ступінь.

Добродію! Як мутний Лети плив /З-під лисини у вас не все ще змиє...
Лета у грецькій міфології одна з річок АІду, підземного царства тіней.
Випивши води з Лети, душа людини забуває про життя на землі.

Поводитесь ви хвацько, резолютно... Резолютно — рішуче.

Що досвід той! Брехня й бридня роти всевидящого духу. — Гете натя-
кає на суб'єктивно-ідеалістичну філософію Фіхте й ШеллІнга, які заперечу-
вали корисність досвіду і проголошували апріорність пізнання, Інтуїтивність
мислення.

469

ЛАБОРАТОРІЯ В СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ СТИЛІ

Гомункул (латин, homunculus людинка, чоловічок) штучна людино-


подібна Істота. Алхіміки вважали, що можна не тільки перетворювати один
метал в Інший, а й штучно створити людину з певних речовин, дібраних в
особливій пропорції. Гете були добре відомі праці алхіміків Парацельса
(1493 1541) і Преторіуса (1537 1616).

Ad spectatores до глядачів (латин.).

КЛАСИЧНА ВАЛЬПУРЖИНА НІЧ

Фарсальські поля — рівнинна місцевість у ФессаліТ (Греція). Еріхто —


фессалійська чаклунка, яка наворожила римському полководцю Помпесві
(107 48 pp. до н. е.) поразку від першого римського Імператора Юлія Цеза-
ря (100 44 pp. до н. е.).

...Я сильним враз почувся, як Антей. — Антей син землі (Ге!) і моря


(Посейдона), велетень, якого довго не міг перемогти Геркулес, бо, доторкнув-
шись до матері своєї Землі, Антей відновлював свої сили.

НА ГОРІШНЬОМУ ПЕНВ

Пеней річка в ФессаліТ; тут уособлення: бог річки.

..езстидні сфінкси, грифи безсоромні... — Сфінкси казкові істоти з


лапами лева, тулубом собаки, головою й грудьми жінки. Грифи фанта-
стичні дивогляди з орлиними крилами й головою, з тулубом лева; грифи
оберігали скарби.

Мурашки-велетні — золотошукачі, що фігурують в оповіданнях давньо -


грецького історика й географа Геродота (485 — 425 pp. до н. е.).

...Та арімаспи вислідили лаз».. — Арімаспи легендарні одноокі люди,


які нібито викрадали бережені грифами скарби.

..ене у давніх творах драматичних /Вони дражнили Old Iniquity.


Old Iniquity (англ. «Стара Кривда») означення диявола в англійській проте-
стантській літературі.

Сирени напівптахи-напівжінки, що знаджували людей своїм співом.

Із цими говорив Едіп калисы.. — Едіп — міфічний фіванський цар, що
розгадав загадку сфінкса. ...Між цими в путах корчився УМсс... УлІсс
(Одіссей) гомерівський герой, воїн і мандрівник.

...Останніх з нас Геракл убив. — Геракл (Геркулес) — казковий силач і


герой, що вчинив ряд видатних подвигів. Хірон — мудрий кентавр
(напівлюдина-напівкінь).

То зграя бистрих стимфаяід... Стимфаліди — міфічні хижі птахи з


залізним пірям» що жили над Стимфалійським озером в Аркаді!; їх зміг пере-
бити лише Геркулес.

...То голови гадюки ізЛернею... — Гідра ізЛернею — міфічна потвора,


дев'ятиголова змія, подолана Геркулесом.

...Толамії, дівки любливі... — Ламії — жіночі вампіроподібні істоти.

470

..о днями Сонця й Місяця керуєм.*Левожони» (сфінкси) були


Єгипті символами місяців липня (знак Лева) і серпня (знак Діви), коли
відбувається нільська повідь, а по розлиттю Нілу єгиптяни вели лічбу часу;
тому сфінкси «керують» днями Сонця (роками) й Місяця (місяцями).

НА ДОЛІШНЬОМУ пен£ґ

...Філіри славнозвісний син. Філіра німфа, що породила кентавра


Юрона.

...У тебе вчились мужні аргонавти-. — Аргонавти — міфічні герої, що


плавали на кораблі «Арго» в Колхіду по золоте руно. Ватажком аргонавтів був
Ясон.

Нащо Паллада, й то /Як Ментор шани мало щось находить.. —


Афіна Паллада — богиня мудрості; у вигладі друга-порадника Ментора суп-
роводжувала Телемаха, що вирушив шукати свого батька Одіссея.

Не бачив Феба я, Ареса... Фсб поллон) — бог сонця, Арес (Марс)


бог війни. Такого не вродить вже Геї, /І Гебі в небо не піднять..Гея
богиня землі; Геба богиня юності, єдина дочка ЗевсовоТ дружини Гери;
одружилася на Олімпі з Геркулесом.

Тож Діоскури, гідні похвали... Діоскури близнята Кастор і Поллукс,


брати Гелени, належали до аргонавтів.

...Я хоч на мить навідуюсь ирроку /У храм до Манто, доньки Ескула-


па... — Манто дочка ТІрезія, фіванського віщуна (у Гете дочка Ескула-
па, бога лікування).

Отут, поміж Олімпом і Пенесм, /Стялись колись Емілій із Пер-


сеєм... — Мається на увазі бій при ПіндІ, де римський консул Люцій Емілій
Паулус завдав нищівної поразки македонському цареві Персею (168 р. до
н. е.).

Туди вже раз Орфея я водила; /Не розгубись, як він... Співець Орфей


зійшов в АЗд за своєю померлою дружиною Бврідікою; зачарована його грою»
володарка підземного царства Персефона (Прозерпіна) дозволила йому виве-
сти Еврідіку знову на землю, але з умовою, щоб Орфей ішов не оглядаючись.
Орфей не додержав умови, і дружина його лишилася в Аїді.

НА ГОРІШНЬОМУ ПЕНЕЇ



Сейсмос утілення землетрусу (пор. сейсмографія).

... Острів Делос здвиг із хвилі /Для Латони-породиий. Латана — одна
з найдавніших грецьких богинь. Коли вона завагітніла від Зевса, його ревнива
дружина Гера повеліла змієві Піфонові переслідувати її, ганяючи безупинно з
місця на місце, так, що вона довго не могла розродитися. Латона з розпачу
кинулася в Егейське море; тоді Нептун створив для неї острів Делос, де вона
породила Феба і Діану. У Гете створення острова приписується Сейсмосу.

...Перекидав я Пеліон І Оссу... — Пеліон і Осса гори в Фессалії.

Пігмеї і дактилі — казкові племена карликів, які, за античними перека-

471


зами, ворогували а журавлями. Гете наділяє їх рисами німецьких гномів, що
добували й обробляли метали.

Івікові журавлі.Івік грецький поет, убитий розбійниками по дорозі
на істмійські ігри; журавлі, що були свідками злочину, виявили убивць (пор.
українську легенду про перекотиполе).

Емпуза — однонога потвора, могла прибирати різні постаті.

Брр! Пирсла порхавка гидка! — Порхавка — гриб (Bovista), який,
дозрівши, лопається і розсипається хмарою темного пилу.

Ореада — гірська німфа.

Анаксагор (500 — 428 pp. до н. е.) і Фалес (640 р. до н. е. — ?) — грецькі
філософи. У їхніх суперечках про походження гори Гете змальовує сучасну
йому боротьбу двох напрямів у геологічній науці: нептуністів і вулканістів (або
плутоністів). Перші вважали, що гірські породи виникли з водяних осадів,
другі твердили, що земний рельєф створений дією «внутрішнього вогню».

.../ дух Еола, в вибухах шалений.*, — Еол — бог вітрів.

Гадес—Аїд, підземне царство.



...Трийменна і триобразна, /Діано, Луно, Прозерпіно! — Богиня місяця
мала ці три різні ймення, в залежності від того, чи вона була на небі, на землі,
чи в підземному царстві.

Дріада лісова німфа.

Форкіади три дочки морського бога, старого Форкіса (Морока), й Кето
(безодні). Вони мали на трьох одне око й одного зуба.

СКЕЛЯСТІ ЗАТОКИ ЕГЕЙСЬКОГО МОРЯ

Нереїди — дочки морського бога Нерея, напівжінки-наліариби. Трито-
ни міфічні морські істоти з людським торсом і дельфінячим хвостом, покро-
вителі мореплавців.

Чого ж то тягне так звірів /До царства величних кабірів? Кабіри


(євр. kabirim моїуткі) таємничі боги, яких шановано на острові Само-
фракія.

Тебе я до Нерея поведу... Нерей — бог Егейського моря, син Понта


(Чорного моря), батько нереїд І дорід.

..рлам із Пінда на поталу давсь»Пінд гори в Фессалі?; орли із


Пінда греки (ахейці), що зруйнували Іліон (Трою).

.„Цирцеї хитрість, Поліфема сказ... Цірцея чарівниця, яка
всілякими хитрощами затримувала Одіссея на своєму острові, не пускаючи
його вернутися додому. Поліфем одноокий велетень-циклоп, що тримав
Одіссея і його супутників у полоні в печері; Одісеєві вдалося його осліпити.

...Мчить Галатея, краща між дорід... —• Галатея дочка Нерея, най-


вродливіша з німф, суперниця Афродіти...оли Кіпріда з Пафосу пішла...—
Кіпріда Афродіта, богиня краси й кохання; Пафос місто на Кіпрі, де був
храм Афродіти.

472


Йдіть до ПротеяІ Знос той стовид створення, і перетворень хід —
Протей — син Океана 1 Фетіди, мудрий морський дід, що міг обертатися в
безліч постатей.

Тельхіни родоські — міфічні мешканці острова Родос, які нібито відкрили


обробку металів І вперше спорудили статую Геліоса, бога сонця.

Псілли і Марси міфічні заклиначі змій, що жили в Нижній Італії та


Лівії.

Не боязно нам ні орла того, /Ні лева крилатого, /Ні хреста, ні


півмісяця... Орел герб Римсько? держави; крилатий лев — герб Венеції;
хрест — емблема рицарі в-хрестоносців; півмісяць емблема мусульман,
герб Отаманської імперії. Тут мається на увазі послідовне панування Риму,
Венеції, хрестоносців і Туреччини на Егейському морі.

Хай царствує Ерос—усьому началаt — Ерос — бог кохання.

ДІЯ ТРЕТЯ

Почата 1800-ГІ801 РР » закінчена 1825—1827 pp., 1827 р. зявляється


друком як інтермедія до «Фауста» під назвою: «Гелена. Класично-романтична
фантасмагорія».

ПЕРЕД ПАЛАЦОМ МЕНЕЛАЯ У СПАРТІ



...Що з ласки Посейдона, Евра силою... — Посейдон (Нептун) бог мо-
ря; Евр східний вітер. ...З фрігійських піль до батьківщини берега —
Фрігія країна в Малій Азії, столицею якої була Троя....Що Т1ндарей9 мій
батько, повернувшися-.. — Тіндарей — легендарний цар Спарти, чоловік Ге-
лениної матері Леди. ...Як, граючись, в тобі ми з Клітемнестрою /Рос-
ли... — Клітемнестра дочка Тіндарея, дружина Агамемнона, який керу-
вав походом ахейців на Трою.

Відколи я безжурно дім покинула, /Подавшись в храм Цитери по


обітниці, /І вкрав мене фрігійський розбшиака там... —За одним із варіантів
міфа, троянський царевич Паріс («фрігійський розбишака») пристав із своїм
флотом до острова Цитери, і Гелена, цікава подивитися на нього, прибула на
острів нібито для того, щоб принести жертву Діані. Там II й викрав Паріс.

Коли ж ввійшли човни в сагу Евротову... — Еврот найбільша річка в


Спарті (Лаконії). Із бабою-шафаркоюобачною... — Шафарка— ключниця.

...Стігійці вхід у дім мені охмарили... — Стікс річка в підземному


царстві; стігійці примари мертвих душ.

Мабуть, одна з грай хмуровидих... — Форкіс, бог темряви, мав дочок, що


звались граї і горгони.

..оки обох не вкрис Орку темрява... — Орк (Оркус) — божесіво


підземного світу.

...Буяс менадами сп'янілими? — Менада — вакханка, жриця Вакха-


Діоніса, бога вина й веселощів.

Хоре/пида — учасниця хору.

473

Напевне, ти Ереба й ночі виплодок. — Ереб найстрашніша частина


підземного світу. Ти Скіллі нібито сестра питимая. — Скілла — описана я
«Одіссеї» морська потвора, щось мов собака. Іди підсуньсь до древнього
Тірезія! — Тірезій сліпий віщун, відомий із Софоклового «Едіпа» та з Гоме-
рової «Одіссеї». Жив нібито п’ять століть. Тобі за внучку мамка Оріонова—
Оріон один із найстрашніших гігантів. Тебе кормили гарпії з помий-
ниці — Гарпії крилаті ненаситні почвари.

Тезей тебе запраг, тебе, дитину ще... — Тезей напівлегецдарний


афінський цар.

...Більиіе лякають мене, як трьохголовий той Цербер. Цербер —


трьохголовий злий пес із хвостом і гривою з гадюк, що стеріг браму до
підземного світу.

...За Тайгетом, звідкіль шумливим бистренем врот біжить... — Той-


гет гора в Спарті. В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе, /Прийшовши з
глибу пітьми кімерійської.. — Натяк на історичний факт завоювання час-
тини грецьких земель рицарями-хрестоносцями і встановлення феодальних
володінь у МореІ (початок XIII ст.). Кімерійці — у Гомера північний народ,
який живе у вічній пітьмі.

Ви ж бачили адюку в'ючу на щиті Аяксовім... — Аякс один із героїв


гомерівського епосу. ...Так само мали й семеро під Фівами /У себе на щитах
значущі образи,.. —В трагедії Есхіла «Семеро проти Фів» оповідається про
похід Полініка з союзниками на Фіви для відвоювання батьківського престолу.

Забула, що вчинив він Деїфобові? — Деїфоб — молодший сигі Пріама,


троянського царя; після здобуття Трої Менелай звелів поволі розрубати його на
шматки.

БачишТ Тож Гермес мріє там... Гермес (Меркурій) посланець богів


у грецькій міфології. Він проводив душі померлих в Аїд.

ВНУТРІШНЄ ЗАМКОВЕ ПОДВІРЯ...

Та де ж ти ділась. Піфіє... — Піфія ім'я дельфійської віщунки.

Первинна вже нак&па я лиха, торинна ж, і третинна, й четвертин-


на— /Ще більиіе!—Згідно з грецькими міфами, Гелена мала кілька існувань:
первинною вона була дружиною Менелая, викраденою Парісом; вторин-
ною являлась одночасно у Трої і в Єгипті; третинною сходилася після
смерті а Ахіллом; тепер вона четвертинна повернулася у Спарту з Аїду.

Перехопились через Пілос,— /І Нестор здержать не здолав... Не-


стор у гомерівському епосі найстарший з-поміж ахейських вождів, що
облягали Трою, цар Пілоса.

Ви нині герцоги, владуйте, /Я вам весь край оддам у лен /Цариці


Спорти всі слугуйте, /Вона над вами сюзерен. — Лен — за феодального
права спадкове земельне володіння, що його діставав васал від сеньйора за
військову службу. Сюзерен найвищий сеньйор.

Коли між комишів Еврота /Вона з яйця постала там... — За одним Із

474

варіантів міфа, Гелена вийшла з яйця Леди, заплідненого олімпійським лебе-


дем.

...Жахтять плоди Помони щедрий даток... Помона — богиня


плодів і садків у греко-римській міфології.

...Аркадія блаженна розцвітеться... Аркадія — країна в середній час-


тин) Пелопоннесу (Греція); в Ідилічній поезії символ щасливораїни.

...У Гефеста обценьки... Гефест улкан) — бог вогню й металів у


греко-римській міфології.

Евфоріон син Фауста й Гелени (згідно з міфом Гелени й Ахіллеса).


Риси Ввфоріона навіяні Гете постаттю Байрона, що 1824 р. загинув у
Міссолунгі, взявши участь у визвольній війні грецького народу.

Згубний, безумний лет! і кар! І кар! — І кар син легендарного героя Де-


дала, що на воскових крилах тікав разом з батьком з неволі від крітського царя
Мін оса. Незважаючи на батьківські попередження, Ікар злетів надто високо
до сонця; крила розтали, юнак упав у море і загинув.

...Воболоні асфоделей... — Асфодель міфічна рослина, що нібито вкри-


ває луки підземного царства.

...А між ними репетує ще й Сіленів довговух... — Сілен — учитель Вакха,


бога вина; мав осла, що своїм криком лякав велетнів.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Написано 1830—1831 pp.

ВЕРХОГІР'Я



...Кали Молоха невмолимий молот, уючи гори, скелі роздробляй. —
Молох — давнє східне божество; у Мільтона Утрачений рай») — один Із
князів пекла; у Клопштока («Мессіада») гордий богоборець, що возд витав
гори.

...«Земні царства І їхні всі пишноти*. — Цитата з Євангелія від Матвія
л. IV), де розповідається, як диявол спокушав Христа.

Модерна гидь Сарданапале! — Сарданапал — легендарний ассирійський


цар, великий розкошолюб.

Як генеральний штаб працює, /Фельдмаршал втоми не відчує. Натяк


на бездарного фельдмаршала герцога Брауншвейгського, який очолював похід
європейської реакції проти Французької революції.

Ні, квінтесенцію саму, /Як Пітер Сквінс, я з них візьму. Пітер


Сквінс (або Квінс) популярний в Англії й Німеччині театральний персо-
наж, що походить від шекспірівського «Сну літньої ночі». Пята дія «Сну»
завершується трагедією «Пірам і Тісба», виставленою в палаці афінського гер-
цога Тезея місцевими ремісниками під орудою режисера Пітера Сквінса.

Увіходять Трос Дужих. — Назва «Троє Дужих» запозичена з біблійної


«Книги'царств», де перераховуються імена героїв із Д авидового війська.

475


НА ПЕРЕДГІРЇ

...# грав в кільце, а про турніри снив — Гра в кільце полягала в тому, що
вершник мав на скаку попасти шпагою чи кинджалом у підвішене кільце.

Нурційський славний некромант, сабінець... Нурція (або Норчія)


місто в Сабінській області (Середня Італія); некромант ворожбит, який
нібито міг викликати душі померлих і дізнаватися в них про майбутнє.

.../ наших лав списи блискучі Окрили вогники скакуні.. — Натяк на т. зв.
«вогні святого Ельма» вогники, що часом зявляються на верхівках кора-
бельних щогл.

..ам світять дивні Діоскури, о бережуть плавців од бурі... За


давнім повірям, сузіря Діоскурів (близнят) сприяло мореплавцям.

У ШАТРІ САМОЗВАНЦЯ



«Те Deum laudamus* (латин. «Тебе, Бога, хвалимо») початкові слова
католицького молебня.

...ЗІ скла венецького, шр дивну силу мас... — У середні віки існувало


повіря, що венецьке скло має властивість виявляти підмішану до пиття тру-
тизну, а також оберігати людину від сп’яніння.

ДІЯ П’ЯТА

Деякі сцени цієТдії були готові вже 1798—1800 pp., але остаточно закінчив
П Гете лише 1830 р.

ВІДКРИТА МІСЦЕВІСТЬ

Філемон і БавкІда —- постаті античного міфа, переказаного нам Овідієм у
«Метаморфозах». Це було патріархальне селянське подружжя, що звікувало
вік у праці, дружбі й вірності; коли Зевс із Гермесом мандрували по Фрігії,
тільки старенькі гостелюби дали їм притулок у своїй хатині, за що й були
помилувані Зевсом, коли він наслав потоп на грішних фрігійців. Гете взяв із
цього міфа лише характери.

ПАЛАЦ

І в Навуфея був садок. — У Біблії, в «Книзі царств», розповідається, що
суміж із садами самарійського царя Ахава був виноградник простого чоловіка
Навуфея, який відмовлявся продати його цареві. Тоді цариця Ієзавель звину-
ватила Навуфея в блюзнірстві, І невинну людину каменували.

ПРОСТОРЕ ДВОРИЩЕ ПЕРЕД ПАЛАЦОМ

Лемури безіменні замогильні привиди, що, за римським повірям, блу-
кали коло могил.

ГРОБОКЛАДИНИ

..о — душенька, Псіхея б то крилатаі.. — Псіхея — уособлення душі в
греко-римській міфології.

Що сталось? Весь я в виразках, як Йов... Йов (Іов) — біблійний


патріарх, вірність якого випробовував Єгова, насилаючи на нього всілякі не-
щастя, в тому числі тілесні хвороби.

Здіймаються в небо, забираючи з собою безсмертну частину Фауста* —

476

Термін «безсмертна частина» <гр. entciechia) запозичений Із теологічної мови


середньовіччя.

УЩЕЛИНИ, ЛІГ, СКЕЛІ, ПУСТИНЯ

Pater extaticus отець екстатичний, що доходить релігійного екстазу під
посту й молитов атин.).

Pater profundus отець заглиблений (у споглядання божественної муд-


рості) (латин.).

Pater seraphicus отець серафічний (подібний до серафима» ангела) (ла-


тин.).

.. очі досвідні ввійдіть... Згідно з містичним ученням Сведенборга,


немовлята, народжені опівночі й рано померлі, стають ангелами, яких старші
духи «приймають у себе», щоб ті дивились на світ їхніми очима.

Doctor Marianus «марійський доктор», цебто аскет, заглиблений у


сооглядання діви Марії (латин.).

Mater gioriosa Божа Mam в сяйві небесної слави (латин.).

Magna peccatrix велика грішниця (євангельська Марія Магдалина) (ла-
тин.).

Muiier Samaritana самаритянка, яка напоїла Христа біля колодязя (ла-
тин.); той сказав, що дасть їй води, випивши якої, вона «більше не буде
знемагати від спраги» (мається на увазі віра).

Maria Aegyptiaca (Acta sanctorum) — Марія Єгипетська («Житія святих»)


(латин.) блудниця, що розкаялась після того, як невидима рука перегоро-
дила їй вхід до церкви; решту життя прожила в пустелі в молитві і постах.

Una poenitentium одна з покутниць, із тих, що каються (латин.).

Chorus mysticus — містичний хор (латин.). ...Вічно жіночес /Нас туди
зве. — Вічно жіночес символ народження й смерті, начало, що обновляє
людство й передає найзаповітніші мрії та поривання від роду до роду.

Finis кінець (латин.).

ЗМІСТ

Наливайко Дмитро. Поет національний і всесвітній 5

ФАУСТ

Переклад Лукаша Миколи



Присвята 24

Прологу театрі 25

Пролог на небі * ЗО

Частина перша 34

Частина друга 183

ЛІРИКА


Майова пісня. Переклад Стуса Василя 426

Фіалка. Переклад Рильського Максима 427

Прометей. Переклад Бажана Миколи 428

Вечірня пісня художника. Переклад Рильського Максима 430

На озері. Переклад Рильського Максима 431

Божественне. Переклад Рильського Максима 432

Рибалка. Переклад Бажана Миколи 434

Нічна пісня мандрівника. Переклад Бажана Миколи 435

Міньйона. Переклад Бажана Миколи .436

Вільшаний король. Переклад Рильського Максима 437

Корінфська наречена. Переклад Голованівського Сави 438

До місяця. Переклад Конура Григорія 443

Природа і мистецтво. Переклад Конура Григорія 444

Прощання. Переклад Павлинка Дмитра 445



З «Римських елегій». Переклад Бажана Миколи 446

Мінливе й вічне. Переклад Муратова Ігоря 448

Син муз. Переклад Терещенка Миколи 450

Замок на горі. Переклад Терещенка Миколи 451

Алегорія. Переклад Терещенка Миколи 453

Посвята. Переклад Терещенка Миколи 454

Лукаиі Микола. Примітки 457

Гете Й.-В.



Г44 Фауст; Лірика: Для ст. шк. віку /Пер. з нім.;
Передм. Д. С. Наливайка; Мал. І. М. Гаври-
люка.— К.: Веселка, 2001.— 478 с.: іл.—
(Шк. б-ка).

ISBN 966-01-0000-0 (серія)

ISBN 966-01-0163-5 (укр.)

До книжки увійшли трагедія «Фауст» та ліричні вірші


різних років.

ББК 84.4. HIM

Літературно-художнє видання
ШКІЛЬНА БІБЛІОТЕКА
Серію засновано 1964 року

ГЕТЕ Йоганн-Вольфганг


ФАУСТ
ЛІРИКА

Переклад з німецької

Передмова
Наливайка Дмитра Сергійовича

Малюнки
Гаврилюка Івана Михайловича

Редактор Д. С. Андрухів
Художній редактор А. О. Лівень
Технічний редактор С. /. Гіавлюк
Коректори Н. П. Романюк, М. 3. Волович

Підписано до друку з оригінал-макета 05.02.2001.


Формат 84x108/32. Папір офсетний. Гарнітура тайме.
Друк високий. Умови, друк. арк. 25,2.

Умови, фарб.-відб. 26,04. Обл.>вид. арк. 24,94.


Тираж ІО’ООО пр. Зам. 1—53.

Видавництво дитячої літератури «Веселка»,


04655, Мельникова, 63, МСП, Київ

Свідоцтво про державну реєстрацію 02473079


від 7 червня 1995 р.

AT «Київська книжкова фабрика»,



01054. Воровського, 24, Київ

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка