"Із Кобзарем у серці" (Розвиток інтересу школярів до вивчення життя і творчості Т. Г. Шевченка засобами літературного краєзнавства)



Скачати 103.91 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір103.91 Kb.
Ковальчук С.В.,

вчитель української мови і літератури

Пугачівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
"Із Кобзарем у серці"

(Розвиток інтересу школярів до вивчення життя і творчості Т.Г.Шевченка

засобами літературного краєзнавства)
У кожної нації є свої співці-провидці, в серця яких, мов у могутній океан, вливаються всі радощі й болі, мудрість і прагнення народу. Усе, що переживав український народ у минулому, по вінця наповнило «добром нагріте серце» Тараса Шевченка.

З плином часу постать Кобзаря набуває дедалі більшої значущості у свідомості культурного світу. Новознайдені матеріали, численні нові праці про життя і творчість поета, художника, мислителя і пророка допомагають нам наблизитися до правдивого розуміння Шевченка і звільняють його від упереджень і суб’єктивності, від фальшування і спотворення. Іван Дзюба пише: «Уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія його всеприсутності, всезрозумілості та всезнання про нього. Кажу: ілюзія, бо до справжніх всеприсутності, всезрозумілості та всезнання завжди було і завжди буде далеко. Шевченко як явище завжди велике й вічно живе – невичерпний, нескінченний і незупинний». Саме тому перед нами, учителями-словесниками, щоразу постає питання про те, як підготувати учнів до знайомства із творчістю і життям письменника так, щоб сформувати у них стійкий інтерес, бажання якомога більше дізнатися про цю людину, її твори. Щодо постаті Шевченка ця проблема є особливо актуальною. Адже, звернувшись до безсмертної спадщини Кобзаря, знайдемо не тільки сторінки, написані полум’яним пером, що стосується минулого, а й величезний світ думок, ідей, образів, близьких нашим сучасним ідеалам та прагненням.

Здавалося б, роки й віки віддаляють поета від нас, а він щодня стає дедалі ближчим, дорожчим, зрозумілішим, а головне – потрібнішим.

Слайд 1. У книзі Є. Сверстюка читаємо: «До загадки Шевченка я підходив ще з ранніх років. Кожного разу бачив у ньому щось інше. Він не однозначний, цей, як сказав хтось із сучасників, «діамант у кожусі». Але якась грань його заманює раз у раз. До неї підходять різні люди й бачать у ній чи то своє відображення, чи то якийсь невідомий берег». Саме ці міркування наштовхнули мене на думку спробувати подати школярам Шевченка через призму сприйняття його іншими людьми. Але це мали бути не письменники, політики чи навіть поетові сучасники і товариші. Виникла ідея використати засоби літературного краєзнавства, яке в контексті епохи національного відродження, під знаком якої ми живемо нині, сприймається як одне з найважливіших народознавчих джерел.

Кожен художній твір, пов'язаний з рідним краєм, – живий документ епохи і людської свідомості. Він навчає юні душі любити і цінувати Вітчизну, гордитися її предківською славою, відчувати свою пряму причетність до долі цієї землі, до її сучасного і майбутнього. І саме література рідного краю, на мою думку, є одним із найефективніших засобів формування літературних уподобань та художніх смаків. Це і найкращий засіб патріотичного виховання. Адже людина бачить і уявляє батьківщину крізь призму сприймання найдорожчих для неї місць, найдорожчих людей. Батьківщина починається там, де народився, де пройшли дитячі роки, де живуть близькі, рідні, знайомі.

І так, ми спробували дослідити, як наші земляки сприймають високе Шевченкове слово, відкривають для себе Великого Пророка.

Слайд 2. Кожен житель нашого села пишається тим, що наші односельці у далеких 20-х роках ХХ століття (з 1924 по 1928 рік) організували роботу товариства «Просвіта», ініціатором і справжнім духовним наставником якого був місцевий священик Петро Тарнавський. У селі працював драматичний гурток, хоч польська влада і вимагала: «При кожній просьбі на дозвіл даної п’єси, повинен бути напис польської влади, що п’єса та сцензурована». Просвітяни Пугачівки були одними з найактивніших у справі утвердження національної культури і в 30-і роки минулого століття. У газеті «Волинська неділя» від 15 квітня 1934р. знаходимо таку інформацію про вшанування пам’яті про Тараса Григоровича Шевченка (до речі, тут Шевченка вшановували щорічно):

«В місцевій церкві отець Петро Тарнавський після служби Божої виголосив проповідь про значення Шевченка для України і українського народу, відправив українською мовою панахиду з приводу 73-ї річниці смерті поета. Церква була переповнена. Присутні з великою увагою вислухали проповідь і панахиду».



Слайд 3. Вечором того ж дня відбулася в честь Великого Кобзаря святочна Академія з дуже гарною і різноманітною програмою. Простора зала була заповнена. Вражала зала, прибрана національними прапорцями. Сцену і стіни прибрано килимами. Особливо прекрасним був тризуб зі стрічками всуміш з колоссям пшениці, а на його тлі на середині портрет Тараса, освітлений електричними лампочками завдяки панові Мялковському. Після співу «Заповіту» реферат про Великого Борця виголосив Василь Турок. Після чого місцевий хор під керівництвом п. Редька заспівав декілька пісень. Особливо гарно було виконано «Думи мої» Білинського і «Сон»(музика Стеценка).

Пісні чергувалися з декламаціями п’ятилітнього Володі Мялковського, який з належною дикцією віддекламував «Дитячу посвяту» Юри Шкрумеляка. Врешті, місцевий аматорський гурток під керівництвом п. Арсена Кульчицького відіграв прекрасно виставу «Мати-наймичка» за мотивами поеми Т. Шевченка «Наймичка».

Піснею-молитвою «Боже Великий, Єдиний…» Академію закінчено. Всі з хорошим настроєм та враженнями покидали залу».

Сільські просвітяни відзначали релігійні свята, вшановували видатних діячів України, січових стрільців. Влаштовували урочисті Академії (збори), мітинги, на яких виголошувались промови, декламувались вірші, виступав хор, який співав українські народні і стрілецькі пісні, ставили п’єси українських драматургів. На виручені кошти від вистав і концертів поповнювали бібліотеку, шили костюми. Очолював просвітян Антон Косінчук. У нього ж орендували хату, була бібліотека. Керівником хору і драмгуртка став Мялковський. Старожили, які в ті роки були ще дітьми, згадують цікаві вистави, репетиції, які проводили таємно. Як дорослі не пускали туди дітей, щоб ті ненароком не проговорилися, і як вони, малі, ховаючись, із захопленням спостерігали за тими дійствами, котрі відбувались на сцені. Фотографії, які збереглися у кількох жителів нашого села, вони вважають найбільшими сімейними реліквіями і дуже їх бережуть, адже і у роки воєнного лихоліття, і «за совєтів», як вони кажуть, ці світлини переховували у металевих куфрах, закопаних у землі. За їх збереження можна було поплатитися і життям, а кількох односельців, які зберігали пам’ять про просвітян та мали активну життєву позицію вивезли у Сибір.

Такий краєзнавчий матеріал має надзвичайний вплив на свідомість дітей, адже на цих світлинах вони впізнають своїх родичів, сусідів, які попри заборону, незважаючи на смертельну небезпеку, промовляли пророче слово Тараса, ішли з ним до людей.

Слайд 4. Справжньою гордістю нашого села є Володимир Лібовицький - видатний балетмейстер, хореограф, режисер та актор зі світовим ім’ям. Народився він 1906 року в селі Чеські Новини на Волині. Його батько був простим селянином і все людське щастя бачив у землі, трудився з ранку до ночі. Був освіченою людиною і своїх дітей виховував у чеському національному дусі. Саме він, ентузіаст і шанувальник літератури, заснував у 1903 році громадську бібліотеку в Чеських Новинах. На зібрані громадою гроші та фінансову допомогу Вацлава Земана (власника пивоварного заводу в Луцьку), котрий подарував 10 царських карбованців золотом, було облаштовано приміщення і закуплено книги для бібліотеки. Поряд із світовими класиками були там і твори українських письменників, в тому числі і Тараса Шевченка.

Мати Марія теж була чешкою, але народилась і росла в українському селі (Великі Дорогостаї - Червона Гора). З дитинства засвоїла не лише гарну українську мову, але й український побут, звичаї, обряди. «Хоч мати після одруження жила в чеському селі на Волині, - згадував Володимир в автобіографії, - вона принесла в нову сім'ю український дух. Своїм чудовим голосом вона з ранку до вечора співала прекрасні українські пісні, які я з дитинства сприймав до себе, мабуть, з материнським молоком. А як вона декламувала «Розриту могилу» Шевченка, знала напам’ять багато його віршів і поем».

Доля склалася так, що він був змушений покинути рідні місця, які на той час, 1928 рік, були під владою Польщі. Причина втечі зрозуміла: 22-річний юнак став не просто активістом «Просвіти», а її організатором та натхненником. За три місяці здійснив постановку декількох українських вистав, облаштував хату-читальню, виголошував відвертий протест польській владі за посягання на національні традиції українців та чехів. Відповідно - потрапив у список «неблагонадійних». Але поки поліція натрапила на його слід, він уже був по інший бік кордону ...

Восени 1938 року Володимир переселився з Ужгорода в Хуст, де працював у професійному театрі «Нова сцена». Саме з цим театром пов'язана найбільша артистична слава митця. Там Лібовицького спочатку прийняли на посаду режисера і хореографа, а пізніше, після раптової смерті знаменитого М. Аркаса, зайняв його посаду - головного режисера. Кожна постановка Лібовицького містила у собі щось нове, оригінальне. Він ніколи не копіював інших режисерів і йшов у мистецтві своїм власним шляхом. Свідомо підбирав мало відомі або важкі п'єси, які рідко ставились на сцені. Але з періоду перебування в Хусті Лібовицький згадує і сумні хвилини своєї творчості: «... було це якраз після прем'єри «Над Дніпром». Моя фантазія була в повному розквіті, і я здраматизував «Гайдамаків» Т.Г.Шевченка, саме я був режисером і хореографом. На невеличкій бідній сцені в Хусті генеральна репетиція закінчилась дуже успішно. Але другого дня скрізь лунали вже постріли, угорська армія захопила Закарпаття - наступав фашизм... Це моє, так би сказати, «ненароджене дитя» я найбільше жалів...». Прем'єру було призначено на 14 березня 1939 року і, можливо, вона могла стати апогеєм його творчості, однак саме в цей день всі творчі плани театру перервалися.



Слайд 5. Із Чеською республікою пов’язана доля ще однієї нашої землячки – Марії Пасічник, уродженки села Боярка, яка у 1993 році переїхала туди на постійне проживання до своєї дочки. І ось нещодавно ми дізналися, що там наша землячка, за сприяння української діаспори, видрукувала поетичну збірку із промовистою назвою «Якби я мала крила…». Слайд 6. Ми вирішили налагодити контакт із колишньою односельчанкою, стали з нею спілкуватися. Зворушена нашою увагою, жінка у листопаді минулого року передала свою збірочку в подарунок кабінету української мови та літератури. І ось, готуючи проект «Шевченко і наш край», присвячений 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря, ми звернулися до цієї збірки-сповіді. І хоч її авторка не відома поетеса, а проста сільська трудівниця, вона розуміє велич і силу слова Тараса. До написання вірша «Славний поете» її спонукали Кобзареві рядки: «Чого чванитеся, ви? Сини сердешної Вкраїни! Що добре ходите в ярмі…». Своїм землякам вона нагадує заповіт Тараса:

Просив, благав, щоб обнялися,

Щоби нас чвари не душили,

Любили свою Україну,

Одне одного не ганьбили.

І не надіялись на Бога,

Що прийде нам допомагати,

А засукали рукави,

Щоби той безлад подолати.

У вірші «Лину думками у Канів» звучить величезне бажання не просто ще раз приїхати у рідний край, а хочеться вклонитися могилі Поета і Пророка:

Спішу в думках, Поете, до тебе,

Несу на свято букет любові.

Лину я в Канів, де спиш спокійно,

Щоб поклонитись тобі, Пророче…


Прагну, як неньку, її обняти

І поклонитись, як доня, їй щиро,

Щоб в твоє світле, Тарасе, свято

Вплести у коси троянду миру.



Слайд 7. Уже багато літ живе і працює у нашому селі невтомна аматорка сцени Ольга Трохимівна Корзюк. Без її віршів, гуморесок не обходиться жоден виступ художньої самодіяльності села. Вона є автором гімну нашої Пугачівки, склала і поетичну присвяту просвітянам. Коли ми запросили її на зустріч із школярами, вона радо відгукнулася і принесла із собою величезний творчий доробок. Серйозні поетичні роздуми перепліталися із іскрометним гумором. Байдужих у залі не було. Коли діти запитали Ольгу Трохимівну, як їй вдається так вдало віршувати, вона відповіла: «Натхнення своє черпаю у слові Тараса!» Почули вдячні слухачі з її вуст і поетичні рядки, присвячені Великому Кобзареві – вірші «Маленький Тарасик», «Шевченко – великий пророк». На цій зустрічі поети-початківці, учні школи, мали можливість прочитати і власні твори, сплівши поетичний вінок шани поетові.

Слайд 8. Кілька років тому, на урок літератури рідного краю з теми: «Шевченко і Рівненщина» учениця 9 класу Хондока Ганна, родина якої переїхала у наше село із Володимирецького району, принесла незвичайну книжечку, від якої ми не могли відірватись. Це було факсимільне видання Малої захалявної книжки періоду заслання. З яким трепетом, непідробним інтересом діти вчитувалися у рядочки, написані рукою самого Шевченка. Звичайно, це лише точна копія безцінної книги Кобзаря, але як багато вона розповідає про самого автора, про епоху, в якій він жив. Ми побачили почерк Великого Кобзаря: красиві, дрібненькі літери рівненько лягали рядочками, лише де-не-де поет закреслював слово й надписував інше. Очевидно, це свідчить про те, що вірші легко складалися автором. Ця копія розповідає, де й за яких умов видавалася книжка, дає змогу побачити, який вигляд мали друковані книги першої половини XIX століття.

Слайд 9. А ще учням було цікаво почути історію цієї книжки, яка стала справжньою сімейною реліквією. Повернулася вона в Україну, у родину Хондоків, із Сполучених Штатів Америки. Там проживала їхня бабуся, яка емігрувала за кордон ще після Другої світової війни. Дуже сумувала вона не тільки за родиною, а й за рідними поліськими краєвидами, мелодійною мовою. В еміграції була активною пропагандисткою української культури: брала участь в аматорських виставах, декламувала українську поезію, особливо любила вірші Шевченка. І хоч жила за кордоном не у розкошах, але твори Великого Кобзаря купувала при кожній нагоді. Знали про це її захоплення і друзі-земляки. 1994 року українська діаспора у Мінесотті, де проживала Олена Захарівна, святкувала 180-річчя з дня народження Т. Шевченка. Жінка була активною учасницею цього дійства: співала пісню «Така її доля…», виконувала роль матері у виставі «Наймичка». На пам’ять про це свято українська діаспора подарувала Олені Захарівні ось це факсимільне видання.

Слайд 10. Жінка не приховувала сліз вдячності і сказала, що поїде в Україну до рідні і обов’язково відвідає могилу Тараса. Тоді, телефонуючи додому, вона доньці пообіцяла, згадавши слова Шевченка із його щоденника: «Нехай свою Україну я ще раз побачу…». Але доля вирішила по-іншому: через дев’ять місяців справжньої патріотки не стало. Перед смертю вона просила, щоб цю реліквію, передали її онукам в Україну, а ті берегли її як найбільший сімейний скарб.

Такі історії про людей, які жили раніше, але дихали цим же повітрям, ходили цими ж стежками, або проживають поруч зараз, шанують Великого Поета, складають йому хвалу чи у пісні, чи у вірші, чи опері, чи у постановці Шевченкового твору під загрозою смерті сколихують дитячі душі, змушують по-іншому сприймати, здавалося б, усім відому і добре зрозумілу, вивчену уже зусібіч постать Кобзаря. Слайд 11.

Завершити свій виступ хочеться словами поета:

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли…



Сьогодні, коли моляться за Україну вуста мільйонів Шевченковими словами, чути їх у кожному куточку України. І стоятиме воно на сторожі людини, доки в наших серцях житиме пам’ять про Пророка, Кобзаря – Тараса Шевченка. Людини, яка стала справжнім символом нескореності духу, неординарної творчої обдарованості.
Каталог: method kabinet -> biblioteka.php -> Педагогічний%20досвід%20освітян%20Рівненщини -> Українська%20мова%20та%20література -> Конференція%20у%20Млинові%20до%20200-річчя%20Т.%20Г.%20Шевченка
biblioteka.php -> Гуманістично-психологічний підхід в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами
biblioteka.php -> Тематичний інтернет-навігатор
biblioteka.php -> Метод проектів: сутність та умови застосування
Конференція%20у%20Млинові%20до%20200-річчя%20Т.%20Г.%20Шевченка -> Мотиваційна складова еволюції жіночих образів у творчості Т. Г. Шевченка
Конференція%20у%20Млинові%20до%20200-річчя%20Т.%20Г.%20Шевченка -> Формування ключових компетентностей школярів у процесі вивчення творчості Т. Г. Шевченка
Конференція%20у%20Млинові%20до%20200-річчя%20Т.%20Г.%20Шевченка -> Т. Г. Шевченко: аспекти вивчення творчості в сучасній школі

Скачати 103.91 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка