Кафедра маркетингу та міжнародної торгівлі



Сторінка5/8
Дата конвертації06.11.2017
Розмір1.64 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 3. Маркетинг знань
1. Наукові основи маркетингу знань

Економіка знань - це майбутнє кожної країни. Однак очікува­ти, що знання самі проникатимуть у національну економіку і става­тимуть стержнем її економічного зростання, було би наївно. Загальна потреба в маркетинг знань фо­рмувалася повільно і поступово під впливом виникнення та розвитку необхідних для цього умов освіченості робочої сили.

Оскільки інформаційний потік наростає, а світ стає складні­шим, істотно зростає значення освіти і науки як фактора, який дозволяє людині грамотно керувати економікою. На рівні країни освіченість населення, його спроможність здійснювати мар­кетинг і менеджмент інформації, знань стає однією з найважливі­ших конкурентних переваг.

Суть поняття "маркетинг знань" можна розкрити в наступних тлумаченнях:



  • "маркетинг знань" - це складова частина маркетингу фір­ми, тобто маркетинг її нематеріальних активів;

  • "маркетинг знань" - це встановлення довірчих партнерсь­ких взаємовідносин між фірмою, її співробітниками та клієнтами (споживачами) в процесі співпраці у формі нематеріального активу з метою отримання максимального прибутку.

Значення знань, зокрема важливої її складової - освіти як фак­тора конкурентоспроможності для досягнення економічного зрос­тання давно встановлено емпірично. Облік та аналіз знань показав скорочення тієї частки зростання країни, яка до того не могла бути пояснена. Цей приклад ще раз підтверджує важливість позицій маркетингу знань, здійснення якого необхідно на державному рівні, а саме:

  • придбання й адаптація глобальних знань, а також розвиток сфери знань на місцевому рівні;

  • інвестиції в людський капітал для розширення можливос­тей засвоєння та застосування знань;

  • інвестиції в технології, що допомагають здобувати і засво­ювати знання.

Для того, щоби постійно скорочувати дефіцит знань, організа­ції (фірми) повинні вирішувати такі найважливіші завдання:

  • придбання знань - використання наявних у світі знань і їх пристосування до потреб організації, а також отримання нових знань шляхом проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

  • засвоєння знань (наприклад, створення можливостей для навчання упродовж всього життя, розвиток системи вищої освіти);

  • передача знань — використання нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, відповідне нормативно-правове регулювання та забезпечення доступу до інформаційних ресурсів.

Основна функція маркетингу знань - це управління знаннями, що охоплює використання різноманітних методів залежно від осо­бливостей того чи іншого етапу організації придбання та засвоєння нових знань.

В табл. приводиться варіант, що охоплює наявні пропозиції, реальну мету і потреби виявлення та використання необхідних знань.


Таблиця 4.1 Етапи управління знаннями

1. Визначити

які знання мають вирішальне значення для успіху

2. Зібрати

придбання існуючих знань, досвіду, методів і ква­ліфікації

3. Вибрати

потік зібраних, впорядкованих знань, оцінка їх ко­рисності

4. Зберігати

відібрані знання класифікуються і вносяться в орга­нізаційну пам'ять (у людську, на папері, в електро­нному вигляді).

5. Розподілити

знання витягаються з корпоративної пам'яті, стають доступними для використання

6. Застосувати

при здійсненні завдань, вирішенні проблем, прийн­ятті рішень, пошуку ідей і навчанні

7. Створити

виявляються нові знання шляхом спостереження за клієнтами; наявність зворотнього зв'язку, причин­ного аналізу, еталонного тестування, досвіду, дослі­джень, експериментування, креативного мислення, розробки даних

8. Продати

на основі інтелектуального капіталу — нові продукти і послуги, які можуть бути реалізовані поза підпри­ємством (фірмою).

При виконанні робіт з кожного конкретного етапу потрібно орієнтуватися на такі властивості:

  • висока ефективність;

  • спрямованість на споживача;

  • вдосконалення та висока якість;

  • висока гнучкість й адаптація;

  • високий рівень професійного досвіду та знань;

  • висока швидкість навчання та інновацій;

  • наявність інноваційної системи на основі інформаційних технологій;

  • самокерованість і самоврядність.

2. Комплекс маркетингу знань

Він включає чотири основні складові:


  • продуктову політику;

  • цінову політику;

  • комунікаційну політику;

  • збутову політику.

Наведемо два найбільш розповсюджені визначення категорії "знання". Одне з них специфічне та практичне, інше - загального характеру. В першому випадку знання - це практична інформація, що активно керує процесами виконання завдань, вирішенням про­блем і прийняттям рішень. Керувати знаннями означає систематич­но, точно і продумано формувати політику фірми з метою максимізації її ефективності і прибутку від активів, які базуються на знан­нях. Разом із тим можна стверджувати, що знання являють собою приклад, подію гіпотезу або модель, яка посилює розу­міння змісту певної галузі діяльності або дисципліни і робить її ефективнішою. Управління знаннями означає формалізацію та до­ступ до практичного володіння експертними даними, що створю­ють нові можливості з вдосконалення діяльності, які відповідно стимулюють інновації та збільшують споживчу вартість.

Знання є тим, що багато організацій, фірм все більше хочуть виробити, продати і здобувати. їм доводиться вирішувати дуже складні завдання, а це змушує, озброївшись знаннями, розвивати передові технології і максимально й ефективно їх використовувати.

Керування знаннями має два основні завдання:


  • ефективність, використання знань для зростання продукти­вності праці шляхом збільшення швидкодії або зниження затрат;

  • інновації, створення нових продуктів, послуг, підприємств і бізнес- процесів.

"Незриме" надбання - це інтелектуальні активи, які здатні приносити і приносять компаніям (фірмам) реальні дивіденди. Мо­ва йде про патенти й авторські права, професійні якості співробіт­ників, торгові марки, клієнтські бази даних, сітку лояльних постачальників і партнерів, культуру реалізації нововведень, корпоративну пам'ять і бази даних, якість робочих процесів тощо.

Цінову політику маркетингу знань можна представити у ви­гляді наступних чотирьох груп методів.



  1. Методи прямого виміру інтелектуального капіталу. До цієї категорії відносяться методи, засновані на ідентифікації та оцінці у вартісному вимірі окремих активів або окремих компонентів інтелектуального капіта­лу.

  2. Методи ринкової капіталізації нематеріальних активів. Вираховується різниця між ринковою капіталізацією компанії, власним капіталом її акціонерів. Отримана величина розглядається як вартість її нема­теріальних активів.

  3. Методи віддачі активів. Розраховується відношення середнього доходу компанії (фірми) мінус податки за певний період до її матеріальних активів. RОА компанії порівнюється з аналогічним показником у галузі загалом.

4. Методи підрахунку балів. Іден­тифікуються різні компоненти нематеріальних активів, генерують­ся та сумуються індикатори й індекси у вигляді підрахунку балів.

Комунікації та просування маркетингу знань на ринку. До системи комунікацій у класичному маркетингу відносяться засоби і процеси збору та надання інформації про ринок і запропоновану продукцію, ведення торгових переговорів та організація продажів, тобто все, те що дозволяє налагоджувати інформацією, створює можливості розуміння, згоди і довіри між партнерами.



Збутова політика маркетингу знань. Для будь-якої компанії фірми дуже важливими є контакти і зв'язки зі збуту своєї продук­ції. Це стосується не лише безпосередніх кінцевих споживачів їхніх товарів (послуг), й органів представницької та виконавчої влади (включаючи лобіювання) у регіоні, галузевих асоціацій роботодав­ців, профспілок тощо.

Потрібно зацікавлювати громадськість інформацією про реве-рсний рух знань, що збільшить їхню вартість. Однак ціна продажу - не ікона. Важливо формувати ціну продажу та реалізації знань з урахуванням ціни споживання, максимально знижуючи останню.


3. Види маркетингу знань і його цілі

Класифікацію видів маркетингу знань можна подати у вигляді наступної схеми:



Рис. Класифікація видів маркетингу знань


З точки зору економічної науки, зокрема, пов'язаної з марке­тингом, освітня послуга має всі ознаки товару. Справді, купуючи якусь річ, її можна роздивитися, технічний пристрій - перевірити в роботі. В освітньому бізнесі все інакше: тільки віра людини в те, що вона має необхідні знання, і віра роботодавця у компетентність фахівця з дипломом можуть бути критерієм того, що гроші на осві­ту витрачені немарно.

У маркетингу освіти є два основні правила:



  • на освіті заробляють усі: і той, хто навчає, і той, хто вчиться;

  • ціна фахівця залежить від його вміння себе продати.

Освіта, а відповідно й отримані знання, нині є однією з най­більш швидко зростаючих і перспективних сфер економіки.

У світі розрізняють два маркетингових підходи до освіти: 1) гак званий німецький, коли студента намагаються напакувати знанням "усіх тих багатств, які виробило людство" (звичайно, в межах конк­ретного фаху); 2) американський, згідно з яким, студента "розвивають углиб", уникаючи "надлишкових знань", при цьому напрямок поглиблення обирає сам студент через систему факультативів.

Разом з тим стратегічно найбільш значимим, стержневим ком­понентом конкурентної політики фірми у сфері освіти виступає не сама по собі ціна освітніх послуг, що оплачується фірмою або сту­дентом, а співвідношення між величинами прогнозованого ефекту (в т. ч. довгострокового, який може бути використаний за межами фірми, та коротко- і середньострокового, котрий здатний обумови­ти просування працівника службовою сходинкою та потребою до­даткових особистих витрат споживачів на отримання, використан­ня і споживання освітніх послуг.
4. Новітні концепції управління маркетингом знань

Здійснюючи функцію управління знаннями, важливо створю­вати передумови, що необхідні для отримання нових знань. Серед використовуваних способів потрібно вказати на три основні:



  1. Покупка знань. У наукових джерелах виокремлюються на­ступні методи покупки знань і досвіду: наймання на роботу нових співробітників, що володіють знаннями і досвідом; утворення пар­тнерства з іншою організацією чи фірмою; передача якої-небудь функції з одного до іншого відділу (служби).

  2. Оренда знання. Серед способів оренди знань і майстернос­ті можна назвати такі: наймання на роботу консультантів; отри­мання допомоги від клієнтів, постачальників; отримання допомоги від наукових установ і професійних асоціацій; залучення інших організацій на субконтрактних умовах. Знання про споживачів підвищують результативність відносин з ними, а знання, отримані спільно зі споживачем, відкривають дорогу для більшої кількості нововведень, продуктів і послуг вищої якості.

  3. Розвиток знань. Можна вказати на такі способи розвитку знань і майстерності: розробка та надання навчальних програм усередині організації (фірми); направлення працівників на навчан­ня; запрошення інструкторів зі сторони для навчання всередині організації (фірми); розповсюдження наявних знань і досвіду все­редині організації (фірми).

Нові форми організації маркетингу знань

  • Придбання знань, їхнє збереження, розподіл і перетворення в форму, зручну для внутрішньофірмового використання, припус­кає формування певних організаційних умов. У практичній діяль­ності це відображено у введенні штатних одиниць директора з управління знаннями, віце-президента з управління інтеллектуальним капіталом, менеджера з інтелектуальних активів.

  • Безпосередньо практичний інтерес представляє характер впливу нової функції на загальнокорпоративні організаційні струк­тури.

  • Корпоративні системи, де функція управління знаннями об'єднує не тільки співробітників фірми, а й партнерів, постачаль­ників, замовників і навіть конкурентів, допомагає реально налаго­джувати партнерські стосунки між компаніями (фірмами).

У перспективі можна передбачати істотне розширення тенде­нцій іншого роду: поділ великої організації (фірми) на малі самокеровані структури.

Інформаційно-аналітична служба є обов'язковим атрибутом системи аналізу й управління підприємством на основі технологій знань, без якої таке управління не існує, до складу якого входять:



  • предметні аналітики з напрямків, котрі за завданням ке­рівництва готують структуровану інформацію для підтримки опе­ративного і стратегічного прийняття рішень у відносно вузькій предметній галузі, наприклад, у сфері управління персоналом під­приємства;

  • системний аналітик, який за завданням керівництва готує структуровану інформацію для підтримки оперативного і стратегі­чного прийняття рішень, що вимагають системного аналізу ситуації в багатьох сферах діяльності підприємства, наприклад, стратегії переходу на випуск якісно нового виробу;

  • технічні спеціалісти, котрі забезпечують працездатність телекомунікаційного і комп'ютерного устаткування, підтримують бази даних, інформаційну безпеку тощо.

Маркетинг знаннями створює умови, за яких освіта перетво­рюється в різновид інвестицій, професійного досвіду, стає свого роду активами, а лояльність фірмі - тим, чого повинна домогтись організація у відносинах із співробітником.

Тема 4. Маркетинг гостинності
1. Історичний розвиток туристичного маркетингу
Маркетинг гостинності - це впровадження маркетингових про­ектів, сучасних технологій, новітньої техніки в туристичній галузі.

Гостинність, згідно з "Великим тлумачним словником сучас­ної української мови" (2004), - це готовність, бажання приймати гостей і пригощати їх, тобто виявляти їх гостелюбство, хлібосольс­тво тощо.

За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО) туризм у кінці XX ст. зайняв перше місце серед галузей світового госпо­дарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг.

Туризм нині є найпотужнішою сферою світової економіки. Починаючи з 1996 р. він за валютними надходженнями випередив експорт нафтопродуктів, автомобілебудування, всі інші легальні види послуг.

Галузь туристичних послуг - найпотужніша і найефективніша, в ній зайнято понад 200 млн. осіб (приблизно 8% наявних робочих місць). Жодна галузь народного господарства не має такої кількості працівників, налагодженого постійного зворотного зв'язку зі свої­ми клієнтами, а отже, вона має змогу вивчати попит на туристичні послуги й удосконалювати сервіс.

Україна має об'єктивні передумови, щоб зайняти на ринку ту­ристичних послуг свою нішу, оскільки вона розташована на пере­хресті транспортних і людських потоків як з Півночі на Південь, так із Заходу на Схід. Таким чином, цьому сприяють вигідне геополітичне розташування, кліматичні умови, багатство флори і фауни, зручний рівнинний ландшафт тощо.

Туризм забезпечує надходження значних коштів до державно­го бюджету України, тому він проголошений одним із пріоритет­них напрямків розвитку національної економіки. Стратегічна мета розвитку туризму в нашій країні полягає в створенні конкуренто­спроможного продукту, здатного задовольнити туристичні потреби українців та забезпечити на цій основі розвиток території при мак­симальному збереженні екологічної рівноваги. Мова йде насампе­ред про такі привабливі для туризму регіони, як Автономна Респу­бліка Крим, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Терно­пільська, Одеська, Миколаївська і Херсонська області, місто Київ, де туризм є вагомою сферою економіки.

При цьому відбувається процес відпливу робочої сили з тра­диційних для України галузей економіки (машинобудівної, аграр­ної, металургійної, оборонної та ін.) в туристичну. При цьому ство­рення одного робочого місця у цій галузі в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм в Україні пройшов такі самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Його прототипом було мандрівництво. Українсь­кими землями любили подорожувати як вітчизняні, так і зарубіжні мандрівники.

В Росії та Україні популярності набув туризм у Криму. У 1783 р. Кримський півострів приєднаний до Російської імперії, землі заселя­лись поміщиками з кріпаками з українських земель, а також німця­ми, болгарами, сербами. До Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, завозяться елітні сорти винограду, створюються пільгові економічні умови. Прокладається гірське шосе, будівництво якого закінчується в 1848 р., а в 1861 р. починає зводитись залізни­чна дорога, щоб надати більшої привабливості Криму для туристів. Велике значення для розвитку туризму мав клімат: помірно-континентальний у степу; гірський з чітко вираженими кліматич­ними поясами; субтропічний, середземноморський клімат Півден­ного берега з тривалою і сухою осінню.


2. "Зелений" сільський туризм

Туристичними організаціями України в 80-і рр. XX ст. було розроблено понад 2 тис. самостійних маршрутів вихідного дня, яки­ми щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн. осіб. У радах з туризму функціонував 121 туристський клуб - основний методичний центр самодіяльного туризму.

Самодіяльний туризм - це самостійно організовані туристичні експедиції, походи та змагання, що дають заробіток.

Зростання ролі самодіяльного туризму неможливе без постійного вдосконалення організації та управління. Республіканські ради з ту­ризму створили систему постійно діючих курсів, семінарів на тури­стичну тематику. Інструкторів самодіяльного туризму готували вищі навчальні заклади, були створені громадські федерації туризму, тобто сформувалась стійка тенденція посилення масовості й доступності програм туризму відповідно до запитів, наявних у суспільстві.

Для розвитку маркетингу гостинності в незалежній Україні важливе значення мали:


  1. ухвалення Закону України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р;

  1. парламентські слухання "Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні";

  1. регіональний семінар ВТО "Вплив Інтернету та електронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму";

  2. вдосконалення структури управління туристичною галуззю;

  3. ухвалення Закону України "Про охорону культурної спад­щини", що сприяє відтворенню Херсонеса, Ольвії, Батурина, Чиги­рина та інших історичних пам'яток України.

Нині під охороною української держави перебувають 160 тис. пам'яток, до яких прокладено сотні туристичних маршрутів, завдя­ки чому туристи мають змогу ознайомитися з історією та культу­рою України. Останнім часом підвищився попит на самодіяльний туризм відпочинку, зокрема влітку на півдні країни та в сільській місцевості.

Цей туризм має кілька переваг. Нині ним переважно займають­ся туристи, які вже побували у великих містах і їх не влаштовують високі ціни на туристичні послуги, а також велика скупченість відпочивальників на пляжах і забрудненість останніх.

"Зелений" туризм має зростаючий попит серед тих, хто є в Україні. Він поширюється не лише на півдні та в Криму, а й у захі­дних областях.

Агротуризм, сільський або "зелений" туризм зайняв свою ні­шу в галузі туризму, зокрема маркетингу гостинності. Так, нині в на­шій країні активно розвивається і завойовує дедалі більше споживачів постійним поліпшенням якості та асортименту маркетинг гостиннос­ті. Гостинність присутня в менталітеті українського народу: "все най­ліпше гостям". За співвідношенням "ціна - якість" Україна дуже приваблива для зарубіжних туристів. Недоліком українського марке­тингу гостинності є низький прожитковий рівень населення і відсут­ність відповідної інфраструктури, адже в багатьох помешканнях, навіть у містах, відсутня гаряча вода, зокрема влітку. В сільській місце­вості почали будувати бані, які вирішують цю проблему і є елементом винятковості. "Зелений" туризм розрахований на споживачів із низьким і середнім рівнем достатку, але за кордоном і заможні споживачі знаходять нові враження за допомогою цього виду тури­зму. Він більш розвинений поблизу великих міст і практикується на вихідні (уїк-енди). Наприклад, сім'я машиною приїжджає на фер­му, де вирощують суниці або солодку кукурудзу, власноруч збирає бажане, на природі обідає, а потім розраховуються за зібране в серед­ньому на 50% дорожче, ніж у найближчому супермаркеті, тобто оплачує додатково за задоволення, отримане від перебування на природі. Таким чином, обидві сторони - і фермер, і туристи - залиша­ються задоволеними.

Значну форму "зеленого" туризму можна вдосконалювати з урахуванням українського менталітету, зокрема використати форму оплати збирання фруктів і овочів у відсотках, залежно від складно­щів збирання, натуральною оплатою. Така форма оплати в минуло­му широко використовувалась в Одеській і Київській областях, наприклад, при збиранні томатів, персиків, яблук, груш, малини тощо. Жителі міста збираються в певному місці з ранку, знаючи розклад руху автобусів і норми збору фруктів та ягід. Попрацюва­вши і виконавши реальну нормативно розраховану норму, вони отримують відсоток продукції за свою працю. Цей вид "зеленого" туризму вирішить проблеми як виробників, так і споживачів жителів міст, але потрібно розробити спеціальний маркетинговий проект, де буде враховано вартість автотранспорту, норми виробітку, відсоток натуроплати та конфліктні моменти (наприклад, якщо норма збору не виконана або споживач має більшу потребу в продукції, потріб­но знати ціну реалізації додаткової продукції"). Необхідна рекламна підтримка цього маркетингового проекту, споживачі мають знати інформацію, де збирати овочі і фрукти, норми, ціну, розклад руху автобусів і місце збору споживачів.
3. Структура туристичного продукту та методи його продажу

Туристичний продукт - це сукупність предметів споживан­ня, послуг, необхідних для повного задоволення запитів подоро­жуючих, що виникають під час їхнього подорожування. Турпродукт має три основні складові: тур, товари, додаткові туристично-екскурсійні послуги.

Тур - це первинна одиниця туристичного продукту, продукт роботи туристичного підприємства (на конкретному маршруті та в певний період), який реалізується клієнту цілісно. Турпакет - це обов'язкова частина туру, а отже, й турпродукту.

Тур (турпакет і комплекс послуг на маршруті) тур-оператор оформляє як путівку або ваучер - документ, в якому гарантовані права та обов'язки фірми та клієнта.

Додаткові туристично-екскурсійні послуги не входять в осно­вну вартість путівки, зокрема, це телефонні послуги, побутове об­слуговування, прокат, пошта, громадський транспорт, обмін валюти, розваги, резервування місць, зберігання речей тощо.

Всесвітня туристична організація визначає туристичні послуги через суб'єктів туристичної діяльності:



  • турагентів;

  • туроператорів;

  • екскурсоводів і заклади екскурсійного обслуговування. Задоволення потреб і попиту на туризм передбачає необхідність

забезпечення великої кількості туристичних послуг.

Туроператори відіграють головну роль у туриз­мі, формуючи пакет туристичних послуг, тури, турпродукт і реалізуючи їх різним споживачам.

Головним завданням діяльності туроператора будь-якого типу є пакетування різних видів послуг. Діяльність туроператора з ком­плектування послуг, яку він не виробляє (послуги транспортних компаній, готелів, розважальних закладів тощо), у туристичний пакет, тур, турпродукт має назву туроперейтинг.

Туроперейтинг передбачає:



  • маршрутизацію;

  • нормативно-правове та документальне забезпечення турпродукту;

  • фінансово-комерційне забезпечення;

  • інформаційно-маркетингове забезпечення турпродукту.

Туристичний маршрут - це завчасно спланована траса по­
слідовного пересування туристів між географічними пунктами, що
відвідуються у визначений проміжок часу з метою отримання таких
послуг: розміщення, харчування, екскурсійного обслуговування.

Маршрутизація - розробка і впровадження нового туристич­ного маршруту, що є складовою туристичного продукту, туру, однією з важливих функціональних складових туроперейтингової діяльності.

Методи продажу туристичного продукту класифікують за та­кими ознаками:

1) місцем зустрічі продавця і покупця:



  • офіси тур-фірм;

  • виставки, ярмарки тощо;

2) характером контакту:

  • особистий контакт;

  • опосередкований;

  1. дистанцією між продавцем і покупцем;

  1. ступенем використання електронних засобів тощо. Важливе значення має розташування і дизайн офісу туристичної

фірми, привітність, доброзичливість і професіоналізм його персоналу. Основні напрями просування турпродукту:

  • реклама;

  • стимулювання продажу;

  • персональний продаж;

  • зв'язки з громадськістю.

Загальноприйнятими вимогами щодо офісу туристичної фірми є:

1) оформлення приміщень для відвідувачів та персоналу:



  • обладнання робочого місця персоналу;

  • технічне забезпечення оперативної діяльності (комп'ю­тери, засоби зв'язку, копіювальна техніка);

  • обладнання для зберігання цінних паперів, документів;

2) наявність інформації для споживачів туристичного продук­ту в доступному місці:

  • копія свідоцтва про реєстрацію;

  • копія ліцензії на право здійснення туристичної діяльності;

  • копія сертифіката відповідності;

  • рекламні проспекти, каталоги та ін. рекламні засоби за окремими турами;

  • вивіска з інформацією про графік роботи;

3) підтримка оптимального мікроклімату;

4) зручні підходи та під'їзд до офісу, паркінг.

Важливу роль у продажу туристичного продукту відіграють виставки та ярмарки. Практика свідчить, що реалізується на них майже половина туристичних путівок.
4. Підходи до маркетингового проекту маркетингу гостинності

Сільський туризм на сучасному етапі дають змогу підвищити доб­робут українців.

Вийшов у світ перший каталог "Сільські садиби Гуцульщини", яким скористаються сотні туристів з України та зарубіжні гості. Цим видом туризму захоплюються насамперед іноземці, які родом із західних земель.

У 2000 р. надруковано довідник-каталог "Відпочивайте в українському селі", де зібрано адреси садиб, що надають послуги гостинності на території всієї України.

Маркетингові проекти з надання гостинних послуг можуть бути дуже різні. В Україні є древні пам'ятки, коралові рифи під Севастополем, що можуть позмагатися за своєю красою з єгипетсь­кими кораловими рифами, тощо.

Загальновідомі руїни Херсонесу; які щорічно відвідують ти­сячі туристів. Потрібно лише розробити маркетинговий проект щоб ще більше зацікавити їх і надати їм нових емоцій і вражень. Наприклад, влаштувати невелику ферму, де розводитимуть і утри­муватимуть ослів (неподалік від маршруту по Херсонесу), і про­понувати туристам за певну плату проїхати певну відстань на цих тваринах. Можна доповнити проект ще вдяганням одягу з античної епохи, який потім можна придбати на згадку про цю подорож.

Таким чином, основою для підготовки маркетингових проек­тів можуть бути матеріали краєзнавчих і меморіальних музеїв. Наприклад, для шведів дуже цікавим і пізнавальним був би марке­тинговий проект з маршрутом до Полтави, для німців - до Корсуня-Шевченківського, для росіян - до Конотопа, для поляків і турків - до Кам'янця-Подільського, для євреїв - до Умані тощо.


Каталог: 665844
665844 -> Навчальний матеріал Естетика
665844 -> Методичні матеріали щодо змісту та організації самостійної роботи студентів, поточного і підсумкового контролю їх знань з дисципліни
665844 -> Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку
665844 -> Навчально-методичний комлекс
665844 -> Методичні вказівки до виконання курсової роботи для студентів спеціальності 03050401, 03050401 „Економіка підприємства
665844 -> Основна мета аналітичної роботи
665844 -> Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни
665844 -> Двнз київський національний економічний університет
665844 -> Держаний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» Факультет


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка