Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка16/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   34
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

ВОРОНИ

1

Лис Сміре заклявся гнатися за гусьми до самої Лапландії. Хоч куди б подалися гуси, він мчав за ними слідом. Коли Ака повела свій табун над морем, він із сили вибивався, щоб не загубити його слід. Лис не мав часу ані їсти, ні спати, бо поставив на карту честь мисливця.

Врешті Сміре таки переконався, що не зможе спіймати Нільса самотужки, і звернувся до своїх друзів — розбійницької зграї ворон.

У дикій місцевості на південному сході Смоланду, де не було жодної людської оселі, простяглася велика піщана рівнина, поросла самим тільки ялівцем. Та й що б могло там рости? Адже ялівець, хоч має кривий, низенький стовбур, поплутане кострубате гілля й поскручуване листя, вважає себе за справжнє дерево. Він розростається в неозорі гаї і безжально вбиває інші рослини, які пробують утиснутися між нього.

Посеред рівнини височіло пасмо пагорбів, де ялівець ще не став повновладним господарем, а росли високі гарні буки. От на тих пагорбах і селилися ворони.

Тут була їхня літня оселя. Взимку і восени ворони перелітали ближче на південь. Але навесні і влітку, коли треба було мостити гнізда й виводити пташенят, вони поверталися на пагорби і звідси робили напади на ближні хутори — вигрібали посіяне зерно, крали яйця і маленьких курчат.

Не подумайте, що всі ворони живуть грабунком. Є між ними багато й таких, що годуються червами, личинками та комахами і нікого не кривдять. Але друзі Сміре, що жили на пагорбах, були справжні розбійники. Вони нападали на маленьких зайченят, руйнували пташині гнізда й забирали яєчка, крали в людей курчат та інший дріб. Цієї розбишацької зграї та її отамана Фрумле-Друмле всі в околиці боялися більше, ніж яструбів і шулік.

Серед зграї був тільки один ворон, що мав добре серце. Звали його Батакі. Він був і більший за інших, і дужчий, і спритніший, і дуже розумний, але у ватазі вважали його за дурника й завжди глумилися з нього за те, що він не грабував і не вбивав.

Коли Сміре прибіг до пагорбів, вся зграя була вдома. Ворони, крячучи, кружляли Чорною хмарою над великим глечиком, що лежав у піщаній ямці.

Глечик був щільно заткнений дерев’яною затичкою, і ворони ніяк не могли її витягти. Сам отаман Фрумле-Друмле заліз у ямку і щосили довбав затичку дзьобом, але дарма.

— Здоров, друже, — привітався Сміре. — Чим це ти так захопився?

— Здоров, здоров, куме,— понуро відповів Фрумле-Друмле. — Та ось знайшли ми глечика і ніяк не можемо витягти затичку. А дуже кортить побачити, що там усередині.

— Може, допомогти тобі? — спитав лис.

— Як хочеш допомогти, ми не відмовимось, — сказав ворон, але про всяк випадок відлетів далі від Сміре.

Лис скочив у яму. Він гриз затичку зубами, розхитував її, тягнув, однак нічого не зміг удіяти.

— Може, ти хоч скажеш нам, що всередині? — спитав Фрумле-Друмле.

Сміре звалив глечика набік і заходився його качати. В глечику щось забряжчало.

— Ого-го! Та там срібні монети! — вигукнув він.

Фрумле-Друмле жадібно блимнув очима. Адже відомо, що ворони, як і сороки, страшенно люблять всілякі блискітки. А тут тобі срібні монети!

— Ти справді так гадаєш? — спитав він.

— Звичайно. Послухай, як вони дзвенять! — і лис знову покотив глечика.

— Срі-і-бло! Срі-і-бло! — закрякали ворони. — Урр-ра, срі-і-бло!

— Чого ви розкричалися, дурні! Адже монети ще треба вийняти! — сказав Сміре і почухав лапою за надкушеним вухом, удаючи, що задумався. А сам зрадів: це ж чудова нагода доправити того негідника Нільса з островів на суходіл! Отоді б уже Сміре за все поквитався з ним! І він скрадливо сказав:

— Я, здається, зумію стати вам у пригоді. Знаєте, хто може витягти затичку з глечика?

— Хто? Хто? — закричали ворони. — Кажи мерщій!

— Один хлопчина. Він летить з Акою в Лапландію. Отой би дістав вам монети.

— Де ж він? Де ж він? — допитувались ворони.

— Я вам скажу, але за це ви повинні віддати потім хлопчика мені. Я хочу з ним поквитатися за деякі справи.

— Віддамо! Віддамо! Нам не жалко! — закричав Фрумле-Друмле. — Тільки нехай спочатку витягне затичку!

Тоді Сміре розповів, що Ака з табуном ночує десь на островах, і Фрумле-Друмле, Батакі та ще кілька ворон вирушили шукати хлопчика.

Нільс прокинувся на світанку, коли гуси ще спали. Він виліз з-під Мортенового крила і пішов шукати собі їжі.

Острівець, де цього разу ночували гуси, теж був пустельний, та, на щастя, хлопчик знайшов кущик заячої капусти, що тільки-но виткнулася з землі, і став смоктати її кислуваті листочки. Він посмоктав один листочок, взявся до другого, потім до третього й так захопився, що нічого не помічав навкруги. Зненацька його щось дзьобнуло в шию, і чиїсь кігті вчепились йому в одежу. Він обернувся й побачив, що за комір його тримає ворона. Нільс спробував випручатися, але ту ж мить підлетіла ще одна ворона, схопила його за ногу й звалила на землю.

Якби хлопчик відразу покликав на допомогу Мортена, то, певне, йому пощастило б видобутися на волю, але він гадав, що з двома воронами впорається сам, тому почав руками й ногами відбиватися від напасників. Але ворони не відпустили його і вмить підняли вгору, та ще так рвучко, що Нільс ударився головою об дерево й знепритомнів.

2

Коли він прийшов до пам’яті, то побачив, що летить високо над землею. Нільс здивувався: чому він не на спині в гусака? І чому він гойдається на всі боки? Чому біля нього так багато незнайомих птахів?

І враз згадав, що його вкрали ворони. Може, вони просто пожартували? І Нільс закричав:

— Однесіть мене назад до табуна Аки з Кебнекайсе! Чуєте? Зараз же однесіть!

Але ворони не зважали на його крик, тільки Фрумле-Друмле злісно мовив:

— Цить, а то очі виклюю!

Нільс не мав сумніву, що він так і зробить, тому перестав кричати і лиш мовчки дивився на ворон. І що більше їх розглядав, то менше вони йому подобалися.

Ворони були неохайні й брудні, наче ніколи не милися, до лап у них поприставали грудки землі, на дзьобах позасихала їжа.

«Ну, я попав у лапи справжнім розбійникам, — подумав хлопчик. — Треба хоч дорогу назад запам’ятати».

Невдовзі ворони сіли відпочивати. Коли Нільс побачив, що вони знову лаштуються в дорогу і хочуть нести його й далі одна за комір, а друга за шкарпетку, то сказав:

— Я не звик так подорожувати. Дайте мені сісти верхи. Невже ви такі нікчемні, що не здужаєте понести мене на спині?

— А нам байдуже, звик ти чи ні, — сказав Фрумле-Друмле.

— Мені здається, що краще донести хлопця не стомленим, — озвався Батакі. — А то він не зможе витягти затичку. Я спробую взяти його на спину.

— Бери, коли хочеш, — буркнув отаман.

Для Нільса це вже було неабияке полегшення.

«Тільки не треба занепадати духом, — втішав він себе. — Якось я вже та виплутаюся з цієї біди».

Батакі посадив хлопчика собі на спину, й ворони полетіли далі.

Тим часом настав погожий сонячний ранок. Знизу з землі до хлопчика долинали пташині пісні.

У темному бору на верхівці високої сосни сидів дрізд і співав, аж розлягався:

— Яка ти гарна! Яка ти гарна! Найкраща за всіх!

Закінчивши пісню, він одразу починав її наново.

Почувши дроздову пісню, Нільс склав долоні човником і крикнув униз:

— Ми вже таке чули! Ми вже таке чули!

— Хто це? Хто це глузує з мене? — стрепенувся дрізд і глянув угору.

— Той, кого вкрали ворони! — гукнув Нільс. — Передай диким гусям...

Але тієї миті Фрумле-Друмле боляче дзьобнув хлопчика в голову і крякнув:

— Беррежи свої очі, кур-р-рдуплю!

Нільс замовк.

Вони летіли далі. Позаду лишалися ліси та озера. На невеличкій галявці на голій березовій вітці хлопчик побачив голуба й голубку. Голуб, надувшись і настовбурчивши пір’я, воркував, а голубка слухала і аж мліла з задоволення.

— Яка ти красуня, яка красуня, яка красуня! А яке пір’ячко, яке пір’ячко, яке пір’ячко.

— Не вір йому! Не вір йому! — крикнув хлопчик.

— Хто це? Хто це таке набріхує на мене? — обурився голуб.

— Воронячий полонений! Перекажіть про мене Аці з Кебнекайсе! — гукнув Нільс.

І знову отаман дзьобнув його по лобі й пообіцяв виклювати очі.

Але хлопчик поклав собі не здаватися. Він будь-що хотів сповістити диким гусям, куди понесли його ворони.

В якомусь хуторі на дереві сидів шпак і радісно співав:

— У нас чотири яєчка! Чотири маленьких яєчка! У нас буде четверо гарненьких пташенят!

— Їх покрадуть ворони, так само, як і мене! — крикнув Нільс, пролітаючи над хутором.

— Хто це? Хто це так страшно лякає мене? Кого вкрали ворони? — спитав шпак і швиденько сховався в шпаківню.

— Мене, Нільса Гольгерсона! Так і передаси Аці з Кебнекайсе!

Цього разу ворони нічого не зробили йому. Вони побачили здаля пагорби серед заростей ялівцю, і отаман швидко полетів наперед сказати своїй зграї, що хлопчика знайдено.

Коли Нільс залишився з самим Батакі, той повернув до нього голову й мовив:

— Ти цілу дорогу розважав мене, і я дуже вподобав тебе, а тому хочу дати добру пораду. Коли ми прилетимо, тобі звелять зробити одне діло, з яким ти легко можеш упоратись. Але краще не роби його.

Невдовзі Нільс розгледів чорну хмару ворон, що, крякаючи, кружляли на одному місці. Батакі залетів просто в ту хмару і опустив хлопчика в піщану яму перед великим глечиком.



Нільс сів на пісок і оглянувся довкола. Над ним літали чорні, як сажа, ворони й кричали:

— Мер-рщій! Мер-рщій бер-р-рися відтикати!

«Чого вони принесли мене сюди? І що треба відтикати?» — дивувався хлопчик.

Аж ось до нього підлетів Фрумле-Друмле й сказав:

— Бачиш оцей глечик? Він повен срібла. Ти мусиш витягти з нього затичку.

Але Нільс не зрушив з місця: він удавав, що дуже стомлений. Тоді отаман схопив його за руку й потяг до глечика.

— Мерщій відтикай! — звелів він.

— Дайте мені спершу відпочити, — попросив Нільс. — Сьогодні я не подужаю, бо надто стомлений. Зачекайте до завтра.

— Відтикай зараз же! Чуєш? — розізлився Фрумле-Друмле і шарпонув хлопчика.

Тоді Нільс підвівся й оглянув глечика.

— Як я, такий малий, зможу відіткнути глечика, більшого за себе?

— Відтикай, бо очі виклюю!

Нільс обмацав затичку з усіх боків і опустив руки.

— Може, я й зумію витягти її, — сказав нарешті він, — тільки дайте мені спочити до завтра.

— Витягай негайно! — заверещав Фрумле-Друмле і боляче дзьобнув хлопчика в ногу.

Нільс не стерпів і щосили турнув Фрумле-Друмле в груди. З несподіванки той дав сторчака. Решта ворон, що досі, нетерпляче крячучи, кружляли над глечиком, кинулись на допомогу отаманові. Вони всім гуртом почали люто дзьобати Нільса в голову, в шию, в руки... Батакі теж літав над хлопчиком, але не бив його, а як міг захищав крильми. Та це мало допомагало.

Тепер хлопчик побачив, що вскочив у біду. Адже він не міг утекти від цілої ватаги ворон, а сховатися було ніде. І раптом він згадав про глечика. Смикнув Нільс затичку й відразу витяг її. Та лишенько — у глечика теж годі залізти, бо він був майже по самі вінця набитий срібляками. Тоді хлопчик почав пригорщами викидати гроші на пісок.

Побачили ворони блискучі монети і відразу забули про все на світі — кинулись до них.

Хлопчик шпурляв срібляки, а ворони ловили їх дзьобами, і кожна, якій щастило спіймати монету, чимдуж летіла на пагорб до свого гнізда, щоб там сховати здобич.

Нарешті Нільс викидав усі гроші і виглянув із глечика.

У піщаній ямі залишилась тільки одна ворона. Це був Батакі.

— Сідай-но мерщій мені на спину. Я віднесу тебе в безпечне місце, поки немає лиса Сміре та інших ворон. Доправлю тебе недалеко — до найближчого хутора, щоб нас не помітив Фрумле-Друмле. А звідти ти вже якось доберешся до своїх друзів.

«Он воно що! Виходить, це все робота лиса Сміре», — думав хлопчик, залізаючи воронові на спину.

Біля хутора ворон посадив хлопчика на землю. А невдовзі Нільса знайшов Мортен, якого Ака послала на пошуки.

— Я не думав, що ви так швидко мене знайдете, — сказав Нільс.

— А ми б і не знайшли, якби нам не допоміг дрізд, не показали дорогу голуб і шпак.

— О, виходить, я недарма кричав їм, щоб вони переказали Аці. А знаєш, хто намовив ворон мене вкрасти?

— Хто? — спитав гусак.



— Лис Сміре. Однак я й цього разу від нього втік.




Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   34




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка