Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка19/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   34
2

У лісі, де жили Кар і Сірий, в кінці літа з’являлися непоказні сіренькі метелики — монашки-шовкопрядки. Вони були такі маленькі й нечисленні, що їх ніхто й не помічав.

Метелики кілька ночей клали на дерева тисячі яєчок, а самі гинули. Весною з яєчок вилуплювались личинки і відразу починали їсти смерекові та соснові шпильки. Хоч личинки були страшенні ненажери, великої шкоди лісові завдати вони не могли, бо їх самих нещадно винищували птахи. Поки вони виростали і оберталися знову в метеликів, їх як залишалася сотня, то й добре. Мабуть, жодних комах не було в лісі так мало, як монашок-шовкопрядок.

Так вони жили б у бору й досі, не впадаючи нікому в око і не чинячи великих збитків, якби несподівано в них не з’явився оборонець. А все почалося з того дня, як Сірий утік із своєї загороди.

Він цілісінький ранок бігав лісом, шукаючи собі пристановища, і раптом побачив у хащі змію, що, скрутившись у клубок, спала на купі каміння. Сірий чув від Кара, що в лісі живуть вужі, і вже хотів поминути змію, коли вона враз підвела голову, висунула роздвоєне жало і грізно засичала. Сірий подумав, що то якась дуже небезпечна змія, і, перелякавшись, мимоволі підняв ногу, вдарив змію ратицею і вбив її. А насправді то був таки вуж, і він не вчинив би лосеві ніякого лиха, проте Сірий досі в лісі не жив і погано знав його мешканців.

Як тільки Сірий утік, з-під каміння виліз ще один вуж — це був Незачепа, — припав до вбитої змії і затужив:

— Невже ти справді мертва, моя старенька? Ми з тобою стільки років прожили щасливо разом! Ой горенько мені, горе!

І вуж скрутився в клубок, ніби його поранено. Навіть жаби, що мали вужа за найбільшого ворога, співчували його лихові.

— Який же то має бути жорстокий лось, що вбив створіння, котре навіть захиститися не може! — сичав Незачепа. — Він заслуговує кари. Клянуся йому помститися! Я не заспокоюся, аж поки лось лежатиме мертвий, як моя старенька!

І вуж знову скрутився клубком і став думати, як покарати лося. Він думав два дні та дві ночі — адже важко немічному вужеві, що навіть жала не має, мірятися з лосем!

І аж другої ночі, коли Незачепа лежав, так нічого й не надумавши, біля купи каміння, він раптом помітив монашок-шовкопрядок, що клали на смереках свої яєчка. Вуж довго стежив за метеликами і враз радісно засичав: тепер він знав, як покарати лося.

Уранці Незачепа вирушив у гості до своєї родички змії мідянки. Спершу пожалівся, що лось убив його дружину, а потім, ніби між іншим, сказав:

— На смереках та соснах навколо моєї хати живуть нічні метелики — монашки-шовкопрядки.

— Знаю, ну то й що? — спитала мідянка.

— Їх дуже мало в лісі, і вони нікому не чинять лиха, бо їдять тільки смерекові та соснові шпильки. Однак я боюся, що птахи скоро їх зовсім винищать.

— Ага, ти хочеш полювати на них сам, — здогадалася мідянка.

— Так, і я дуже прошу, налякай сов та інших птахів, щоб вони не дзьобали монашок.

Мідянка пообіцяла вволити його волю, і вуж радісний вернувся додому.

3

Якось удосвіта, років три по тому, Кар лежав собі в сінях у свого господаря і спав, коли це зненацька почув, що хтось його гукає.

— Це ти, Сірий? — спитав собака, бо він звик, що лось навідувався до нього майже щоночі. Ніхто не відповів. Але за мить його знову хтось покликав. Кар упізнав лосів голос і побіг на поклик, та ніяк не міг догнати Сірого. Лось біг, не вибираючи стежки, і собака насилу тримався сліду.

— Каре! Каре! — кликав лось, і голос його звучав якось дивно.

— Я йду, йду! Але де ти? — озивався собака.

— Каре, Каре! Ти бачиш, як вони падають і падають?

І тоді Кар помітив, що із сосон і смерек, ніби рясний дощ, сипалися шпильки.

— Еге ж, бачу, — відповів пес, не стишуючи бігу: він хотів наздогнати лося.

Але Сірий мчав, як навіжений.

— Каре, Каре! — гукав він, аж ревів. — Ти відчуваєш, як пахне в лісі?

Собака спинився і принюхався. Раніше він не помічав цього, але тепер відчув, що пахне хвоєю дужче, ніж завжди.

— Еге ж, міцно пахне, — відповів Кар і побіг далі за лосем.

Однак Сірий не спинявся.

— Каре, Каре! — за мить знову гукнув він. — Чуєш, як вони гризуть?

Лось вимовив ці слова так сумно, що вони могли б хоч кого зворушити. Собака ще раз спинився і почав слухати. І справді, він почув тихий, але виразний луск, ніби цокали годинники.

— Так, я чую, — відповів пес і далі не побіг. Він зрозумів, що лось хотів тільки показати йому, що робиться в лісі.

Кар підвів голову і став удивлятися в крони дерев. Нараз йому здалося, наче шпильки на гілках рухаються. Приглянувшись пильніше, він помітив силу-силенну сіреньких личинок, що повзли по смерековому гіллю і об’їдали шпильки. Вони невтомно пиляли їх щелепами, і здавалося, ніби то цокають годинники. А з дерева ненастанно сипалась перегризена чатина.

«Ця смерека навряд чи збереже свої шпильки, — подумав Кар і глянув на сусіднє дерево. Це була могутня сосна, і гілля її теж геть обліпили личинки монашок-шовкопря-док. — Що ж це робиться? Так же всі ці дерева скоро загинуть!»

Собака ходив від дерева до дерева і скрізь бачив те саме. Тоді він побіг ще далі в ліс, де не чути було запаху чатини і шурхоту ненажерливих личинок.

«Аж ось де край володінню монашок», — подумав Кар. Він глянув угору і — о лишенько! — побачив, що тут панувала тиша тільки тому, що дерева були вже геть об’їдені.

І тоді Кар збагнув, що Сірий привів його сюди, аби він усе побачив і попередив людей про те, що монашки-шовкопрядки нищать ліс.

Кар кинувся назад додому, глибоко схвильований лихом, що спіткало ліс. Несподівано йому назустріч виповз вуж Незачепа.

— Здоров, — привітався він.

— Здоров, — мовив пес і хотів бігти далі, але вуж зупинив його.

— Бачив, що робиться в лісі? — спитав він.

— Бачив і біжу сказати людям, аби вийшли його рятувати, — відповів Кар.

— Коли ти покличеш на допомогу людей, то звірі в лісі не матимуть спокою, — сказав вуж. — Та ще невідомо, чи люди зможуть урятувати дерева.

— А що ж діяти? Іншої ради немає.

— Я міг би зарадити, — мовив вуж, — але тільки тоді, коли мені теж дещо зроблять на віддяку.

— Якщо ти справді можеш допомогти лісові, то, звісно, ніхто не відмовиться виконати твоє бажання, — запевнив Кар.

Вуж заліз у нору під дерево і аж тоді озвався:

— Коли так, то скажи Сірому, що як він піде геть із цього лісу кудись далі на північ, аж де вже не ростуть смереки та сосни, і як пообіцяє не вертатися сюди, доки я житиму, тоді я, вуж Незачепа, понищу монашок-шовкопрядок і врятую ліс.

— Що ти вигадав! — крикнув Кар, і спересердя в нього аж шерсть настовбурчилась на спині. — Чим перед тобою завинив Сірий?

— Він убив вужиху, мою вірну дружину, тож я йому віддячу...

Та не встиг вуж докінчити, як Кар кинувся на нього. Однак нора, куди той заздалегідь заповз, була надто вузька, і собака не міг дістати вужа.

— Ну, лежи собі хоч і до нового снігу, — мовив Кар. — Люди й самі впораються з монашками.

Того ж таки дня Кар повів лісника вглиб лісу, і той побачив об’їдені монашками сосни й смереки.

Люди почали війну з ненажерливою гусінню. Вони вирубали широкі смуги й поклали жердини, намащені клеєм, щоб гусінь приліплювалася до них, перелазячи з одного місця на інше.

Самі дерева теж мастили клеєм, нижнє гілля повідрубували, щоб гусінь не могла переповзати з дерева на дерево.

Це трохи допомогло, але однаково монашок була така сила-силенна, що вони розповзалися далі й далі і загрожували вже всьому лісові.

За кілька днів по тому Кар і Сірий ішли лісом. Раптом вони почули дрозда, що сидів на верхівці смереки. Побачивши лося, дрізд закричав:

— Он іде Сірий, що занапастив ліс!

Вони пішли далі, і з усіх боків птахи й усяка звірина гукали:

— Он іде Сірий, що занапастив ліс! Он іде Сірий, що занапастив ліс!

Вражений лось зупинився.

— За що вони такі люті на мене, Каре? — спитав він. — Чи не за те, що я намовив тебе покликати на допомогу людей? А люди вирубали чагарі, де вони мостили собі гнізда...

— Ні, Сірий, — мовив Кар і розповів лосеві про вужа Незачепу та про його вимогу.

— Що ж я йому зробив? — здивувався Сірий.

— Ти вбив його вужиху першого дня, як вийшов на волю, і вуж жадає помсти.

І враз Сірий згадав, що справді першого свого дня на волі мимохіть з переляку вбив змію.

Він сумно похилив голову.

— Так, Каре, виходить, я таки вчинив злочин — убив беззахисну тварину, і справді ліс загинув через мене. Передай вужеві, що я сьогодні ж уночі піду у вигнання.

— Що ти верзеш! — вигукнув Кар. — Ти не знаєш, яка небезпечна для лосів далека північ!

— Хай і так, але невже ти вважаєш, що я зважився б залишитися тут після того, як накликав на ліс таке лихо? Адже ти сам учив мене, що лось і ліс нерозлучні.

І з цими словами Сірий повернувся і зник у гущавині.

Кар ще кілька днів ходив лісом, сподіваючись зустріти десь лося, та все дарма. І тоді він збагнув, що його друг дотримав свого слова.

Коли Сірий подався світ за очі, всі лісові птахи почали дзьобати гусінь монашок, і її стало швидко меншати. А десь за два роки майже зовсім не залишилося. Тільки голі обгризені дерева ще нагадували про те, що загрожувало недавно лісові.

Кар дуже сумував за Сірим і тільки й шукав нагоди загризти вужа, щоб лось зміг повернутися назад до лісу. Але вуж був обачний і пильно стерігся собаки.

Перелітні птахи часто приносили Карові вісті од лося. Сірий передавав, що живий і здоровий і що йдеться йому непогано. Але потай птахи розповідали й про те, що за лосем ганяються вовки та мисливці і що йому насилу щастить утікати від них.

4

— От і вся розповідь про лося та собаку, — закінчив ворон. — А тепер ходімо мерщій до Кара й скажемо йому, що вуж убитий.

Батакі повернув голову й прислухався:

— Ти чуєш собачий гавкіт? Це, певне, Кар прибіг до озера, щоб розпитати гусей про свого друга. Ох і зрадіє він, як почує новину!

Батакі взяв Нільса на спину й полетів до озера. На березі вони справді застали Кара, що розмовляв із дикими гусьми.

— Давай спершу послухаємо, що скажуть гуси, — мовив ворон, — а потім сповістимо про вужеву смерть.

І вони стали слухати, що розповідала Ака Карові про лося.

— Це було минулої весни, як ми верталися з-за моря. Одного ранку мій табун пролітав над великим лісом. Між деревами ще лежав глибокий сніг, річки не скресли, і тільки понад берегами вже чорніла земля. Ми побачили згори трьох мисливців на лижвах, що з собаками поспішали лісом. Вони йшли упевнено, очевидячки знали, чого шукають. Згори нам видно було весь ліс. На кого ж ті мисливці полюють? Ми закружляли над лісом, вдивляючись у зарості, і враз побачили трьох лосів. Ми здогадалися, що це до них прямують мисливці. Тоді щодуху полетіли вниз. Це був Сірий і дві лосихи. Коли ми сіли, Сірий схопився на ноги, але, побачивши гусей, зневажливо відвернувся й ліг знову.

— Ні, не лягайте спати, — мовила я йому. — Тікайте мерщій, бо на вас ідуть мисливці.

— Дякую за осторогу, — відповів Сірий. — Проте тікати ми не будемо. Адже весною не можна полювати на лосів, це ми добре знаємо. Певне, мисливці полюють на лисиць.

На снігу була сила лисячих слідів, та ми бачили, що мисливці на них і не дивляться. Отож я сказала:

— Повірте нам, лосі, мисливці знають, де ви лежите, і йдуть саме сюди. А що тепер у лісі заборонено стріляти, то вони взяли з собою не рушниці, а ножі.

Сірий лежав собі далі, однак лосихи стривожилися.

— Може, гуси кажуть правду,— занепокоєно озвалися вони.

— Лежіть спокійно, — звелів їм Сірий. — Сюди мисливці не прийдуть. За це я ручуся.

Ми знову знялися вгору, та не полетіли далі, а закружляли над лісом, бо хотіли знати, чим усе те скінчиться. За хвилю Сірий вийшов з гущавини. Край лісу він зупинився, принюхався і рушив просто на мисливців.

Лось спинився посеред великого болота — щоб його відразу помітили. Коли на узлісся вийшли мисливці, він побіг у протилежний бік від того місця, де лежали лосихи. Мисливці спустили собак, і самі на лижвах погналися за лосем. Сірий майнув так, що лиш сніг знявся за ним хмарою. І скоро переслідувачі залишились далеко позаду. Проте невдовзі він зупинився, і тільки як мисливці надбігли ближче, знову почав тікати.

Ми збагнули його намір: Сірий хотів одвести мисливців якнайдалі від лосих. І ми захоплювалися його хоробрістю: він сам наражався на небезпеку, щоб тільки захистити свою родину. І водночас дивувалися: невже мисливці гадають, що зможуть без рушниць уполювати такого бігуна, як лось?

Та минала година за годиною, і Сірий уже біг не так швидко. Він обережно ставив ноги у сніг і залишав криваві сліди. То ось на що розраховували мисливці! Лось був важкий, і сніг під ним провалювався, а крижана шкаралупа ранила йому ноги. Він уже геть поздирав шкіру на ногах, і кожний крок був для нього мукою.

Врешті Сірого зовсім виснажила ця біганина. Він спинився і підпустив до себе собак та мисливців, щоб стати з ними на останній герць.

— Постривайте хвилину, гуси, — гукнув він нам, — і подивіться, як я загину! А зустрінете колись собаку на ім’я Кар, то перекажіть йому, що Сірий усе життя прожив чесно і помер у чесній борні.

Почувши ці слова, Кар жалібно завив і не став слухати далі гусчиної розповіді. Він повернувся і пішов у ліс.

— Тепер йому вже не треба казати про смерть вужа, — мовив Батакі. — Все одно Сірого не повернеш.

Ворон знявся й полетів собі геть.

А Нільс із табуном диких гусей почав лаштуватися на спочинок.






Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   34




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка