Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка24/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

ЩАСЛИВЕЦЬ І НЕВДАХА

1

Набридло воронові Батакі жити з розбійницькою ватагою Фрумле-Друмле. Терпів він, терпів, а тоді залишив своїх родичів і оселився сам у Рудняній окрузі.

Батакі любив усілякі таємниці, над якими можна було б помізкувати, отож він і вподобав цю місцевість. Бо в Рудняній окрузі на кожному кроці траплялися різні дива. То він заглядав у стару шахту — величезну дірку, що вела в глиб землі, і йому кортіло залізти в темні глибокі нори, то його вражали високі купи шлаку та зруйновані будівлі, то дивувало, що в одних озерах вода червона, а в інших ясно-жовта.

Але найбільше вабила ворона «сірчана кухня» — старий зруйнований будинок, де колись варили сірку. Це була посіріла від часу споруда, без вікон, з самими тільки невеличкими бійницями, що були завжди щільно зачинені дерев’яними віконницями. Батакі ще ні разу не пощастило зазирнути до «сірчаної кухні», і від того вона здавалася йому ще таємничішою. Ворон стрибав по даху і шукав бодай якої щілини або сідав на край високого димаря й пильно вдивлявся в темний отвір.

Та одного разу Батакі мало не наклав життям за свою цікавість.

Того дня знялася буря і відхилила віконниці на одній бійниці. Батакі, що тільки чекав на таку нагоду, миттю залетів до «сірчаної кухні». Проте не встиг він озирнутися, як вітер зачинив віконниці, й Батакі лишився в полоні. Він довго чекав, що вітер знову відхилить їх, та все марно. А в «сірчаній кухні» не було жодної шпарки, отож ворон сидів, ніби в кам’яному мішку.

Батакі став кликати на підмогу. Він кричав цілісінький день. А треба сказати, що жоден птах у світі не може так довго кричати, як ворон.

Десь надвечір звістка про те, що Батакі вскочив у біду, облетіла всю округу. Сіра кішка перша вчула про нещастя. Вона розповіла новину курям, а ті — горобцям та голубам. Горобці та голуби негайно передали її галкам, дроздам та сорокам, а від них уже про воронове лихо дізналися й інші пташки. Всі вони відразу полетіли до «сірчаної кухні», всі жаліли ворона, давали йому поради, але жодна не могла чимось допомогти.

Нарешті Батакі крикнув їм різким голосом:

— Гей, ви, хто там є надворі! Мовчіть і слухайте, що я вам казатиму. Якщо ви справді хочете стати мені в пригоді, то дізнайтесь, де тепер стара Ака з Кебнекайсе із своїм табуном. Вона має бути десь недалеко. Розкажіть Аці про мою лиху пригоду і попросіть її прислати сюди того хлопчика, що подорожує з нею. Він єдиний може врятувати мене.

Пташки розлетілися навсібіч шукати гусей. Знайшов табун голуб Агар, бо ж він був найкращий розвідник. Гуси вже сіли на ніч на берег маленького озерця, коли Агар побачив їх і передав Аці воронове прохання. Проводарка вислухала його й сказала:

— Сама я з Нільсом у темряві летіти не можу, проте якщо ти понесеш його, то хлопчик залюбки допоможе Батакі.

І голуб Агар з Нільсом полетіли до «сірчаної кухні».

2

У цей час у місті Упсалі було собі двоє студентів. Одного звали Щасливець, бо йому завжди таланило, а другого — Невдаха, бо йому ні в чому не велося.

Щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору.

Того дня, як ворон Батакі попав у «сірчану кухню», Щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена.

Вранці він устав і подумав, як усе добре складається. Друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. Навіть дивно, що йому так щастить.

Студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити.

«Власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,— адже я все знаю. Та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».

Нараз у двері постукали, і до кімнати зайшов Невдаха з товстим згортком паперів під пахвою. Це був мовчазний, несміливий юнак, який уникав людей і почував себе добре тільки серед книг. Він таки був справжній невдаха — хоч багато знав і мав хист до науки, а й досі не склав екзаменів, бо дуже бентежився перед професорами і не вірив у самого себе.

«Він залишиться вічним студентом», — казали про Невдаху друзі.

І ось тепер Невдаха, ніяковіючи, зайшов до Щасливця і простяг йому свій згорток.

— Я маю до тебе велике прохання, — несміливо мовив він. — Це моя праця, над якою я просидів п’ять років. Я хочу, щоб ти прочитав її і сказав свою думку, бо сам я не годен її оцінити.

— Гаразд, прочитаю, — поблажливо сказав Щасливець, а сам подумав: «Ось як мене всі шанують. Навіть цей відлюдний дивак хоче, щоб його працю оцінив саме я, не хто інший».

— Тільки, будь ласка, не загуби її, — вів далі Невдаха. — Я витратив на неї стільки часу і сили, що не зміг би написати наново, якби вона пропала.

— Поки рукопис у мене, з ним нічого не станеться, — запевнив Щасливець.

Невдаха пішов, а Щасливець глянув у вікно на вежу, де були дзиґарі, і, побачивши, що в нього є ще вільна година, присунув до себе рукопис і розгорнув його.

— І що б той Невдаха міг написати? — дивувався він.

На першій сторінці було виведено великими літерами: «Історія міста Упсали», а далі йшов цілий стос дрібно списаних аркушів.

— Історія Упсали? — здивувався Щасливець. — Хіба про це місто можна стільки написати?

Він прочитав одну сторінку, другу, третю і так захопився, що забув про все на світі.

Щасливець щодня ходив повз міський собор, ратушу і не знав їхньої історії. А тепер ці будівлі ніби ожили перед ним. Ожили стародавні мешканці Упсали — будівники, ремісники, монахи, королі... Щасливець перегортав сторінку по сторінці і немов сам брав участь у подіях, що їх описав Невдаха. Старовинні звичаї, щорічні ярмарки... Як усе яскраво змальовано!

Він дочитав рукопис до кінця і вигукнув:

— Це ж чудова річ! Як тільки її надрукують, Невдаха стане знаменитий! О, як добре, що я перший скажу йому це!

Щасливець склав аркуші на купку і ще довго сидів біля столу, перебираючи в думках те, що вичитав у рукописі. І тільки як на башті почали бити дзиґарі, він отямився й згадав, що має йти на екзамен.

— Ох лихо! Ще спізнюся! — занепокоївся він і кинувся до комірчини одягатися.

Поспішаючи, Щасливець забув зачинити за собою двері, а коли похопився й вернувся зі сходів, то мало не заплакав з горя. Надворі було вітряно, тож протяг підхопив зі столу аркуші, війнув ними, і студент побачив лиш, як вони літають аж ген-ген над сусідніми дахами.

Щасливець кинувся ловити аркуші, але в кімнаті їх залишилося не більше десятка. Він вихилився з вікна поглянути, куди вони падають, і раптом помітив чорного ворона, що дивився на нього і ніби посміхався.

— Отакий я роззява! — мовив студент. — Навіть ворон і той сміється з мене!

І він сумний пішов на екзамен. З думки йому не сходив рукопис.

«Невдаха говорив, що просидів над своєю працею п’ять років і наново вже не зміг би її написати. Що ж я тепер скажу йому?»

Щасливець сидів перед професором, а думав про своє і відповідав не до ладу. Професорові врешті урвався терпець. Він поставив студентові двійку і прогнав з екзамену.

Вийшов студент на вулицю і ще дужче зажурився. Він не здав екзамену, чужу багаторічну працю пустив на вітер. Що ж тепер робити? Як сказати Невдасі правду? Та й чи ж він повірить йому?

І раптом Щасливець зустрів того, про кого думав. Він не хотів казати Невдасі, що сталося, бо все ще сподівався познаходити аркуші рукопису, а тому мовчки поминув його. Проте Невдаха цілий ранок не міг знайти собі місця, нетерпляче очікуючи, що скаже про його працю Щасливець. І коли той ані словом не згадав про неї, Невдаха зовсім занепав духом. Він схопив Щасливця за рукав і схвильовано спитав:

— Скажи, будь ласка, чи ти проглянув уже мою працю?

— Ні, ще не проглянув, — збрехав Щасливець. — Я сьогодні ходив на екзамен і провалився.

Але Невдаха подумав, що Щасливець просто не хоче його засмучувати. Він зблід, і серце в нього болісно стислося.

— Слухай, що я тобі скажу, — тремтячим голосом мовив Невдаха. — Коли моя праця нічого не варта, то спали рукопис, я не хочу більше його бачити.

І він повернувся й швидко подався геть.

Щасливець хутко заніс книги до своєї кімнати і відразу ж вирушив на пошуки рукопису. Він обходив майдани, вулиці, парки, заглядав на подвір’я, навіть вийшов за місто, та все дарма — не знайшов жодного аркуша.

Стомлений і зажурений зайшов він увечері до їдальні, де харчувалися студенти.

— Ти знаєш, що Невдаха захворів? — спитав один із друзів. — Лежить блідий як смерть, аж глянути страшно.

Щасливець, почувши таке, негайно побіг до Невдахи і справді застав його ледь живого.

— Я прийшов поговорити з тобою про рукопис, — сказав він. — Такої цікавої праці мені ще ніколи не доводилось читати.

Невдаха кволо підвівся на ліктях і запитливо глянув на Щасливця.

— Чого ж тоді ти сьогодні уникав мене? — спитав він.

— Я був у поганому гуморі, адже мене прогнали з екзамену, — сказав Щасливець. — Та й не гадав, що моя думка так багато важить для тебе. Бо твій рукопис не потребує нічиєї хвальби.

Хворий пильно дивився на Щасливця і дедалі більше переконувався, що той хоче щось від нього приховати.

— Ти кажеш, аби потішити мене, тому що я хворий, — врешті мовив він.

— Та ні ж бо. Твоя праця справді дуже цінна.

— То ти не спалив рукопису?

— Звичайно, ні! — сказав Щасливець.

— Тоді віддай його. Інакше я тобі не повірю, — мовив хворий і стомлено відкинувся на подушку.

І Щасливцеві довелося признатись, як він забув причинити двері і вітер розвіяв майже весь рукопис. Він картав себе за те, що завдав Невдасі такого горя.

Коли він скінчив, хворий гірко усміхнувся:

— Ти дуже ласкавий до мене, але не треба розповідати казок. Я знаю, що ти виконав моє прохання і спалив рукопис, бо він нічого не вартий. А тепер побачив мене хворого і боїшся, що я не витримаю гіркої правди.

Хоч як Щасливець переконував Невдаху, той його навіть не слухав.

Того вечора Щасливець довго не міг заснути — все міркував, як зарадити лихові. Тільки геть по півночі його нарешті здолав сон.

3

Тим часом Нільс прилетів на голубі до «сірчаної кухні», відчинив віконниці й випустив Батакі. Зраділий ворон хотів якось віддячити своєму рятівникові. Він завів розмову про те, що чув про один випадок, коли зачарований хлопчик знову став звичайний на зріст, і може розповісти Нільсові, що для цього треба зробити. Батакі думав, що Нільс дуже зрадіє, але той спокійно відповів, що й сам знає, як може зняти з себе чари: мусить пильнувати, щоб гусак Мортен щасливо долетів до Лапландії, і повернутися з ним додому.

— І ти гадаєш, що зможеш уберегти гусака від усіх небезпек? Мені відомий інший спосіб, як стати людиною, і то набагато простіший.

— Який? — зацікавився Нільс.

— Треба знайти когось, хто б захотів помінятися з тобою місцем, — урочисто мовив ворон.

— Ет, скажеш таке. Хто ж захоче опинитися на моєму місці?

— Я знаю одного юнака, що залюбки з тобою поміняється. Сідай мені на спину, понесу тебе до нього, — сам переконаєшся.

За мить Нільс із вороном летіли вже в Упсалу.

В Упсалі Батакі сів з хлопчиком на високий дах, щоб він глянув униз і побачив старовинні будівлі університету, бібліотеки стрункі вежі соборів і палаців.

— Оце і є Упсала, місто науки, — сказав Батакі. — Тут вчаться тисячі студентів. І якби я був не ворон, а людина, я б теж тут оселився. День у день сидів би в кімнаті, повній книг, і без кінця читав, поки прочитав би геть усі. Хіба ти не хотів би теж так жити?

— Не знаю, — сказав Нільс. — Подорожувати з дикими гусьми також дуже цікаво.

— Як, невже ти не бажав би стати лікарем, що рятує людям життя, або вчителем, що виховує дітей? Не хотів би все знати, щоб навчити інших добра й справедливості?

— О, звичайно, хотів би! І мої тато й мама були б страшенно раді.

— Тоді треба помінятися місцем з одним студентом, що вскочив у велику біду. Ти зараз підеш до нього, а тільки-но він зголоситься мінятись, вимовиш закляття, — ворон нахилився до хлопчика і прошепотів йому на вухо кілька слів, — і в одну мить станеш людиною.

Нільс, щоб не забути, проказав ті слова подумки.

— Оце і є його кімната, — вів далі ворон. — Тепер іди, і хай тобі щастить. — І Батакі підштовхнув хлопчика до вікна Щасливця.

Коли Нільс переліз через підвіконня і ступив на стіл, студент саме прокинувся. Він побачив на столі запалену свічку, яку звечора забув погасити, підвівся і вже хотів дмухнути на неї, та раптом помітив, що біля свічки щось ворушиться.

Кімнатка в студента була мала, він міг з ліжка досягти до столу рукою. Тому він добре розгледів маленького чоловічка, що, нахилившись над грудкою масла, мастив собі скоринку хліба.

Щасливець стільки пережив за останній час, що його вже ніщо не дивувало. Він не погасив свічки, а знову ліг на подушку і став тихенько стежити за хлопчиком.

Нільс тим часом умостився на книжку і ласував тим, що залишилось від студентової вечері. Адже хлопчик давно не їв людської їжі! Ніщо зроду так не смакувало йому, як та суха скоринка, намащена маслом, і шматочок сиру!

Щасливець не хотів лякати Нільса, і аж як побачив, що хлопчик наївся, спитав його:

— Гей, хто ти такий?

Нільс стрепенувся й кинувся до вікна, та коли помітив, що студент не має наміру його ловити, зупинився.

— Я Нільс Гольгерсон із Вестравеменгога, — відповів він, — така сама людина, як і ти, але мене чарами обернено на гнома, і відтоді я подорожую з дикими гусьми.

— От дивина! Зроду не думав, що таке може бути насправді! — вражено мовив студент і почав розпитувати хлопчика про все, що з ним сталося, відколи він покинув свою домівку.

Батакі сидів надворі й дослухався до розмови. Аж ось він почув, як Щасливець тяжко зітхнув. Ворон постукав дзьобом у шибку, нагадуючи хлопчикові, щоб він не проґавив нагоди помінятися долею з студентом.

— Чого ти зітхаєш? — спитав хлопчик. — Тобі ж бо нічого журитися, не те, що мені. Адже це велике щастя — бути студентом.

— Досі я теж так думав, — відповів студент. — Але вчора мене спіткало велике лихо. Отож краще б я тепер полетів з дикими гусьми, аніж залишався в Упсалі.

Батакі знову постукав у шибку. Нільс захвилювався: невже він справді стане зараз людиною?

— Я розповів тобі все, — мовив хлопчик, — то розкажи ж і ти мені про свою біду.

І студент розповів Нільсові, як йому повелося з рукописом Невдахи.

— Його загублено назавжди, — докінчив він. — І тепер я довіку картатиму себе за те, що завдав такого горя товаришеві. О, як би я хотів стати таким маленьким, як ти, і полетіти світ за очі з дикими гусьми!

Батакі ще дужче постукав у шибку. Тепер Нільсові треба було сказати закляття, і він став би людиною.

Проте хлопчик мовчав і задумливо дивився перед собою. Потім підвівся з книги і сказав студентові:

— Почекай-но мене, я зараз вернуся.

Непевним кроком він перейшов стіл і крізь вікно виліз на дах до ворона.

— Чого ти зволікаєш! — накинувся на нього Батакі. — Ти ж пропустив нагоду стати людиною!

— Не хочу я мінятися з ним долею, — сказав хлопчик. — Через той рукопис мене б чекали тільки прикрості.

— За папери ти не турбуйся, — мовив Батакі. — Я їх тобі хутко визбираю.

— Я вірю, що ти хотів би допомогти мені, але ти не зможеш їх усіх познаходити.

Нічого не сказавши, ворон знявся й полетів. За деякий час він повернувся з кількома аркушами в дзьобі. Так Батакі літав туди й назад цілу годину, мов ластівка, що ліпить собі гніздо, і щоразу приносив Нільсові по декілька сторінок рукопису.

— Ну ось, здається, всі, — сказав нарешті ворон і стомлено сів на підвіконня.

— Дуже тобі дякую, — мовив Нільс. — Тепер я піду й побалакаю з студентом.

Проте за хвильку хлопчик повернувся такий самий маленький, як і був.

Батакі глянув у вікно й побачив, що Щасливець танцює з радощів біля столу і складає одну до одної сторінки.

— Такого дурня, як ти, я ще зроду не бачив! — обурився Батакі. — Навіщо ти віддав студентові аркуші? Тепер він не захоче з тобою помінятися.

— Пробач мені, любий Батакі, — сказав Нільс, — але я не можу користати з чужого лиха, навіть якщо мені ніколи вже не доведеться знову стати людиною. Та й Мортена не годиться кидати самого в дорозі. Адже він у всьому мені допомагав. Ти вже не гнівайся на мене.

— Ну, коли так, то нам більше нічого робити в Упсалі, — трохи ображено сказав Батакі. — Сідай мені на спину, і я понесу тебе назад до гусей.






Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка