Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка30/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


Нільс почув, що назустріч їм хтось біжить. Це були річки й потоки, що ринули вниз із пагорбів.

«Чого вони так поспішають?» — спитав хлопчик.

«Вони тікають від страховиська, що живе в Лапландії», — відповіла біла куріпка.

Несподівано хлопчик угледів перед собою високий темний мур із щербатим верхом. Усі зупинилися і аж відсахнулись назад, але сонце відразу підвело своє обличчя і освітило мур промінням. І виявилося, що то зовсім не мур, а високі гори, які, здіймаючись одна повз одну, заступали мандрівникам дорогу, їхні вершини почервоніли від сонячного проміння, а схили заясніли золотом.

«Уперед! Уперед! Хай ніхто не боїться, поки я тут!» — вигукувало сонце і ступило між стрімкі схили гір.



Але під горами сонце зрадила молода відважна берізка, дужа сосна й чіпка ялиця, покинули його олені й кущі. І коли сонце зіп’ялось на вершину, з ним не було вже нікого, крім маленького Нільса Гольгерсона.

Сонце покотилося між кручі, геть закуті кригою, і хлопчик хотів піти слідом за ним, та ступив лише два кроки й спинився, бо побачив між скелями страхітливе видовисько. Там сидів старий-старезний троль. Тіло його було з криги, волосся з крижаних бурульок, а кожух із снігу. Перед тролем лежало троє чорних вовків. Як тільки з’явилося сонце, вони посхоплювались і пороззявляли пащі. З пащі в одного вовка струменів пронизливий холод, у другого — завірюха, а в третього — чорний морок.

Хлопчик збагнув, що це й є страховисько та його помічники. Нільс злякався не на жарт і хотів було втекти звідти, та йому так кортіло побачити, чим скінчиться зустріч сонця з тролем, що він залишився.

Троль не рухався, тільки дивився на сонце морозяним поглядом. Сонце теж стояло на місці, але воно сміялося й кидало своє проміння. Так минуло з годину і хлопчик побачив, що троль почав зітхати й стогнати з болю, сніговий кожух з нього спав, а троє вовків похнюпили голови.

Та враз сонце гукнуло:

«Мій час уже скінчився!»

І воно закотилося за кручі. Тоді троль спустив вовків, і вони, дихаючи холодом, завірюхою й мороком, погналися за сонцем.

«Женіть його! Женіть! — кричав троль. — Так женіть, щоб воно більше ніколи сюди не повернулося! Покажіть йому, що Лапландія моя!»

Нільс так злякався, аби сонце назавжди не покинуло Лапландію, що закричав і від власного крику прокинувся.

Трохи отямившись, Нільс роздивився навколо й побачив, що він лежить у долині, оточеній горами. Але де ж Горго?

«От халепа! — подумав хлопчик. — Де ж це я опинився?»

Він підвівся й оглянувся, його погляд спинився на дивній купі ялинових гілок, що здіймалась на краю скелі. Так виглядало орлине гніздо, в якому Горго...

Нільс зняв з голови шапчину, підкинув її в повітря і радісно закричав. Він зрозумів, куди Горго приніс його. Це ж була та сама долина під орлиним гніздом, де селилися на літо гуси. Отже, його подорожі кінець! Він зараз побачить гусака Мортена, Аку і весь табун!

Нільс повільно йшов долиною, шукаючи своїх друзів. Та скрізь було тихо. Сонце ще не встало з-за гори, і хлопчик зрозумів, що гуси ще сплять. Раптом Нільс спинився й усміхнувся: він побачив у кущі невелике гніздо, в якому спала дика гуска. Біля неї стояв гусак і теж спав, але стоячи, готовий, часом що, відразу кинутись на напасника.

Хлопчик рушив далі, раз у раз натикаючись на гусячі гнізда. Аж ось в одному місці він помітив щось біле. Ну, звичайно, то був Мортен. Гусак теж спав стоячи і стеріг свою гуску, що сиділа на гнізді.

Нільс не став будити Мортена, а подався шукати Аку. Він довго блукав долиною, аж поки врешті побачив у траві сірий горбик — то й була стара проводарка. Вона не спала, а пильно роздивлялася навколо, ніби вартувала всю долину.

— Доброго ранку, матінко Ако! — гукнув Нільс. — Який я радий, що знайшов вас! Тільки не будіть нікого, мені треба поговорити з вами наодинці.

Стара гуска кинулась до хлопчика, гладила його, термосила, ніби не вірила, що то справді він. Нільс поцілував Аку в обидві щоки й почав розповідати про свої пригоди.

— Я хочу спитати вас ось що, — мовив нарешті він. — У Скансені я натрапив на клітку, в якій сидів орел Горго. Він був пригнічений, сумний, і я вже подумав, чи не визволити мені його з неволі. Та враз згадав, що орел же великий розбійник, пташиний ворог. Я завагався, чи гаразд зроблю, коли його випущу. І мені здалося, що, мабуть, краще залишити орла в клітці. Що ви скажете, матінко Ако? Добре я вчинив?

— Ні, недобре, — мовила проводарка. — Можна казати про орлів що завгодно, але вони горді птахи, люблять волю більше як хто, і не гаразд тримати їх у клітці. Знаєш, що я запропоную? Давай зразу ж полетимо в Скансен, і ти випустиш Горго з клітки.

— Я й думав, що ви так скажете, матінко Ако, — мовив хлопчик. — Бо дехто запевняв, ніби ви зненавиділи Горго, відколи він насмілився жити так, як інші орли. А тепер переконався, що це неправда. І якщо ви захочете побачити, хто приніс мене сюди, то знайдете його угорі, на кручі, де колись знайшли немічне орля.






Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка