Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка32/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
3

Наступного дня, як гуси паслися, Нільс вибрав мить, коли Ака стояла осторонь від інших, і спитав її, чи Батакі сказав йому правду.

— На жаль, так, — відповіла стара гуска. Вона вирішила, що більше не можна таїтися від хлопчика.

— Тоді я дуже прошу тебе, не кажи про це Мортенові, — мовив Нільс. — Адже гусак такий шляхетний і так мене любить, що навмисне заподіє собі якесь лихо, аби тільки я став людиною.

Ака пообіцяла не казати Мортенові нічого.

За годину гуси знову вирушили в дорогу. Нільс сидів сумний на спині в Мортена і ні на що не дивився. Він чув, як проводарка називала молодим гусям долини, села й озера, що над ними вони пролітали, але не дослухався до її голосу.

«Мені все життя доведеться мандрувати з гусьми, то ще встигну надивитися згори на землю», — міркував він.

Ніч застала гусей на невеличкому озері. Для табуна це було безпечне й гарне місце, але Нільс, який тепер і на березі мерз, на воді почувався зовсім зле. І він надумав пошукати собі кращого притулку.

Ще як гуси сідали, він помітив неподалік людську оселю і тепер подався до неї. Іти довелося довгенько, та врешті він добувся до садиби і зайшов у садок. Те, що хлопчик там побачив, знову вернуло йому добрий гумор. У садку було повно всякої їжі. Тільки-но він подерся на горобину, щоб зірвати китицю ягід, як помітив на кущі присохлу смородину. А он і малина, кущі шипшини, грядка капусти, ріпа, а там — невже таки справді! — у траві біліє в присмерку яблуко!

Нільс кинувся до яблука, примостився біля нього й почав ножиком відрізати по шматочку.

«Нічого, як я залишуся й на все життя гномом, — потішав він сам себе, — коли мені буде так легко знаходити їжу, як сьогодні».

Хлопчик жував яблуко і міркував, чи не краще йому залишитись тут, у цій садибі, а гуси нехай летять самі на південь. Він міг би назбирати собі на зиму ягід, як білка, влаштуватися десь у куточку в стайні чи в повітці та перебути зиму. От тільки як він скаже Мортенові, що не хоче повертатися додому?

Раптом Нільс почув над головою легкий шелест і ту ж мить побачив, що біля нього стоїть щось схоже на березовий пеньок. Пень ворухнувся, і на ньому блимнуло два холодні вогники.

— Що ти за мара? — злякано крикнув Нільс.

Пень нахилився до нього, і тоді хлопчик розгледів кривий дзьоб і великі блискучі очі. Нільс заспокоївся і мовив:

— О, як добре, що мені трапився тут хоч хтось живий! Ви, певне, мешкаєте в цій садибі, пані Сово?

Сова того вечора, як завжди, сиділа на драбині, припертій до даху, і чатувала на мишей та пацюків. Та вони чомусь і не думали вилазити з нір. Натомість сова помітила, що в садку вештається щось схоже на людину, тільки дуже маленьке.

«Це, певне, воно розігнало мені всіх мишей, — подумала сова. — Що це за химера? Наче й не білка, і не кошеня, та й не ласиця. Звідки воно тут узялося таке?»

Врешті сова не втрималась і злетіла на землю, щоб зблизька роздивитися на прибульця.

Коли ж Нільс озвався до неї, вона нахилилася й почала пильно роздивлятися.

«Нібито воно не має ані кігтів, ані колючок, — міркувала сова. — Та хтозна, може, в нього є жало? Треба спочатку пересвідчитися».

— Так, я тут мешкаю, — відповіла сова. — А ти хто будеш?

— Я хочу оселитися в цій садибі, — сказав Нільс, не відповідаючи на її питання. — Як ви гадаєте, можна?

— Та місця тут обмаль, — сказала сова. — Проте все залежить від того, чим ти харчуватимешся. Може, ти збираєшся полювати на мишей і пацюків?

— Ну й вигадаєте! — засміявся хлопчик. — Швидше вони мене вполюють.

«Невже воно справді таке немічне? — подумала сова. — Ану, спробую лишень його схопити».

І вона, підлетівши вгору, з розгону накинулась на хлопчика, звалила його і націлилась дзьобом йому в очі.

Нільс захищався, як міг. Однією рукою він затулив очі, а другою відбивався від сови. Однак він знав, що сам із нею навряд чи впорається, тому закричав пробі.

На щастя, з хати вийшла жінка. Сова злякалася й пустила хлопчика, і він чимдуж побіг назад до гусей.

4

Досі табун летів просто на південь, але другого дня після Нільсової пригоди з совою Ака звернула на захід. Подорож була весела. Молоді гуси звикли вже до труднощів і більше не скаржились на втому, погода стояла гарна, та ще й вітер випав ходовий.

Тільки Нільс сумував. Він сушив собі голову, як би відмовити Мортена повертатись назад у село.

— Знаєш що, Мортене, — врешті мовив він бадьорим голосом, — мені здається, що після такої чудової подорожі нам буде нудно сидіти вдома цілу зиму. Ось я й думаю, чи не податися й собі з дикими гусьми за море.

— Що це на тебе найшло? — перелякався гусак. — Я вже довів диким гусям, що можу літати не згірше за них, і тепер не дочекаюся, коли вже повернуся додому.

Хлопчик замовк і подивився вниз на березові гаї та сади, що вже вбралися в осінні жовті й червоні шати.

— Я, мабуть, ще зроду не бачив такої краси, як сьогодні,— сказав по хвилі він. — Голубі озера, жовті ліси. Невже ти хочеш застрянути в селі і більше не побачити світа?

— Ти мусиш повернутися додому й край! Адже батьки за тобою журяться. Пора їх утішити, — відрубав гусак.

Він ціле літо мріяв про ту урочисту хвилину, коли сяде на рідне подвір’я з гускою і гусятами на очах у кішки та всіх курей. І ось на тобі, Нільс не хоче повертатися!

— То тобі справді байдуже, Мортене, що ти більше не побачиш такої краси? — вів своєї хлопчик.

— Я волію дивитися на родючі ниви в Сконе, аніж на голі скелі хтозна-де! — сердито відповів гусак. — Але ти знаєш сам, що коли тобі заманеться летіти далі, то я тебе не залишу.

— Я й сподівався почути це від тебе, Мортене! — радісно сказав Нільс.

Після розмови з Мортеном Нільс повеселішав і знову став з цікавістю дивитися вниз.

— Де ми вже летимо? — спитався він.

— Над Богусландією, — відповіли гуси. — Он там — Богусландська затока, де живуть відважні рибалки.

Земля в Богусландії кам’яниста, неродюча, зате все, що треба людям, дає море. Однак воно не легко розлучається з своїми скарбами. Той, хто хоче з нього жити, мусить знати всі фіорди й шхери, всі течії, кожний камінь на морському дні. Він мусить уміти вести свого човна і в бурю, і в туман, знаходити найтемнішої ночі свій берег, угадувати погоду, терпіти холод і дощ. А насамперед він повинен мати мужнє серце, щоб кожного дня виходити на двобій з морем. Бо інакше море проковтне його без жалю.

Нарешті гуси завернули в шхери й отаборилися на ніч. Хлопчик глянув на червоне сонце, що сідало за обрій, і йому стало трохи спокійніше на серці, бо сонце немов сказало йому: «Не журися, Нільсе, адже мандрувати світами разом зі мною теж не зле».

Гуси відразу поснули, але опівночі, коли на небі зійшов повний місяць, стара Ака прокинулась, стріпнула з себе сон і збудила ще шестеро найповажніших у табуні гусей. Потім вони всі разом підійшли до хлопчика й стали термосити його дзьобами.

— Що сталося, матінко Ако? — спитав переляканий Нільс.

— Нічого страшного, — відповіла проводарка. — Просто ми, семеро найстаріших гусей, захотіли трохи погуляти над морем і надумали, що й ти теж залюбки полетиш з нами.

Хлопчик знав, що Ака не запросила б його без поважної причини, та ще й серед ночі, однак не став допитуватись. Він умостився в неї на спині, і гуси подалися над морем. Вони поминули кілька малих острівців неподалік від берега і попрямували до купи скель, що стриміли серед затоки. В місячному світлі Нільс бачив, що з заходу вони вигладжені хвилями до блиску. Ака звернула до одного з острівців, і гуси сіли.

Як тільки хлопчик зліз на землю, то помітив прямо перед собою щось схоже на великий гостроверхий камінь, та наступної миті він зрозумів, що то ніякий не камінь, а птах-хижак. «Невже гуси зважились сісти поряд із своїм найбільшим ворогом?» — подумав Нільс. Та цієї миті птах підлетів ближче, і хлопчик упізнав Горго.

Очевидно, Ака й Горго призначили тут зустріч, бо вони не здивувалися, побачивши одне одного.

— А я й не сподівалася, Горго, що ти прилетиш сюди раніше за нас, — мовила Ака.

— Я прилетів увечері, але що з того, коли нічого не домігся, — відповів орел.

— Я певна, Горго, що ти зробив усе можливе, — мовила Ака. — Проте нехай Нільс спершу допоможе мені знайти одну річ, а потім уже розповіси, як тобі повелося. Ходи-но сюди, Нільсе, — покликала гуска хлопчика.

Нільс, що тим часом збирав на піску мушлі, підбіг до проводарки.

— Ти, певне, дивуєшся, що ми зробили такий гак і завернули аж у Богусландію? — спитала вона.

— Та трохи дивуюся, — відповів хлопчик. — Однак, мабуть, у вас є на те поважна причина.

— Так, причина справді є, — мовила Ака. — Але боюсь, що ми дарма сюди залетіли, бо щось не бачу того, що хотіла знайти. Багато років тому, — вела вона далі, — нас, найстарших тепер у табуні гусей, буря занесла в море аж до цих скель. Кілька днів нам довелося переждати тут негоду. Ми були голодні і якось вийшли пошукати собі поживи. Не знайшли ми жодної травинки, але натомість побачили кілька повних торбинок, присипаних піском. Певне, в торбинках зерно, подумали ми і заходилися роздзьобувати дірки. Та з торбинок посипалося не зерно, а червінці. Ми залишили їх, бо ж нам, гусям, не треба золота.

Усі ці роки ніхто з нас і не згадував про знахідку, але тепер нам знадобилися гроші. Ми не знали, чи скарб ще й досі тут, проте поклали собі завернути в Богусландію й пошукати його. Але торбинки десь щезли. — І Ака почала пильно обдивлятися острівець.

Нільс і собі йшов за нею і підкидав носаком мушлі. Зненацька під ногами в нього щось дзенькнуло. Він нахилився, розгріб пісок і вгледів купу золотих монет.

— Матінко Ако, ось ваш скарб! — вигукнув він. — Торбинки погнили від дощу, і гроші лежать просто в піску. Але я думаю, що вони тут є всі.

— От і гаразд, — мовила Ака. — Загорни їх лишень у пісок, щоб ніхто не знайшов і не забрав.

Нільс заходився викопувати в піску ямку. Зненацька підвівши голову, він побачив, що гуси стали в один ряд на чолі з Акою і прямують до нього. Вони ступали так поважно і врочисто, що хлопчик мимоволі зняв перед ними шапчину і вклонився.

— Ми, — почала Ака, — найстаріші гуси в табуні, порадились між собою і вирішили, що якби ти, Нільсе, служив ціле літо в людей і зробив їм стільки добра, як нам, то вони, відпускаючи тебе, щедро тобі віддячили б.

— Це не я, а ви робили мені добро, — мовив хлопчик.

— Отож нам здається, — вела далі Ака, — що й від нас ти не повинен піти голіруч.

— Таж найкраща нагорода мені — те, чого я у вас навчився! — вигукнув хлопчик.

— І коли цей скарб ще й досі лежить тут, — казала своєї Ака, не слухаючи його, — то напевне він нічий, і ми маємо право віддати його тобі.

— Хіба це не вам було потрібне золото? — спитав хлопчик.

— Потрібне нам, щоб заплатити тобі за літо, яке ти перебув у нас. Нехай твої батьки знають, що ти служив у поважних гусей.

Нільс глянув у вічі проводарці.

— То ви, матінко Ако, відсилаєте мене від себе, навіть не спитавши, чи хочу я піти од вас? — сказав він.

— Поки ми летимо над Швецією, ти, звісно, будеш з нами, — мовила Ака. — Та я хотіла показати тобі скарб тепер, бо потім нам довелося б далеко вертатися.

— Отже, ви таки бажаєте розлучитися зі мною. А я гадав, що тепер, коли ми так гарно провели разом літо, ви візьмете мене з собою за море. Адже ви самі знаєте, матінко Ако, що за таких умов, які мені поставив гном, я нізащо в світі не повернуся додому.

Хлопчикові слова так вразили гусей, що на якусь мить вони поніміли.

— Мені ніколи на думку не спадало, що ти захочеш летіти з нами далі, — сказала врешті проводарка, трохи отямившись. — Але не поспішай. Зараз ми послухаємо, що скаже Горго, бо ж, коли ми вирушали з Лапландії, я попросила його ще раз полетіти й умовити гнома, аби зглянувся на тебе.

— Так, я бачив гнома, — озвався Горго, що досі стояв осторонь і мовчки дослухався до розмови. — Але мені не пощастило. Я швидко знайшов твою хату, Нільсе, і, покружлявши трохи над подвір’ям, побачив біля стайні гнома. Схопив я його в пазурі й полетів аж за село, щоб нам ніхто не заважав поговорити. Я сказав, що Ака з Кебнекайсе просить для свого друга Нільса кращих умов.

«Я й радий би зробити це, — відповів мені гном, — бо чував, що хлопець став зовсім не той, як колись, але поки що не можу». .

Я розсердився й погрозив йому очі виклювати, та дарма.

«Роби зі мною, що хочеш, — сказав гном, — а я від свого слова не відступлю. Передай йому, хай швидше вертається додому, бо його батьки так побиваються за ним, що їм зовсім руки впали. Через те вони й збідніли, і господарство занехаяли. Якщо Нільс не повернеться, то скоро вони кинуть хату і підуть світ за очі».

Почувши таке, Нільс насупився і стиснув кулаки.

— Той гном стоїть на своєму тільки тому, що має жорстоке серце. Але не діждеться він, щоб я задля себе занапастив Мортена. І мої тато й мама воліли б, певне, щоб я взагалі не повернувся, аніж щоб увесь свій вік жив з нечистим сумлінням.

Гуси попрощалися з Горго і повернулися на шхери. А наступного ранку полетіли далі на південь.




Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка