Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка33/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

УДОМА

На початку листопада дикі гуси досягли Сконе. Нільс удавав із себе веселого, хоч йому й важко було приховати свою тугу.

«Коли б уже швидше поминути рідне село, тоді я вже не мав би ніякої надії і, може, заспокоївся б», — думав він.

І ось одного дня табун прилетів на берег Балтійського моря й отаборився неподалік від Нільсового села. Над водою висів густий туман, тож Ака не зважувалась за такої погоди вирушати з молодими недосвідченими гусьми в небезпечну дорогу. Табун сів на лузі, щоб востаннє в Швеції добре відпочити й попастися. Там гуси й заночували.

Надвечір Ака підійшла до Нільса.

— Здається, завтра буде година, і ми полетимо через море.

— Еге ж, — коротко відповів хлопчик. Йому щось підступило до горла, і він не міг говорити. Адже хлопчик ще й досі сподівався, що, коли він попаде в Сконе, станеться чудо й чари спадуть.

— Ми сіли якраз під твоїм селом, — вела далі стара гуска, — і я подумала, що ти, може, схочеш заскочити на часинку додому — подивитися, як там живуть батько й мати. Адже завтра ми покинемо Швецію, і ти не скоро їх побачиш.

— Краще не треба, — сказав Нільс, але з його голосу знати було, що йому страшенно кортить побувати дома.

— Не бійся. Мортен залишиться в табуні, і з ним нічого не станеться, — мовила Ака. — Я гадаю, що тобі треба навідатися додому, може, ти б якось заспокоїв батьків.

— А й справді, матінко Ако. Як мені ще й досі не спало це на думку.

І за мить він з проводаркою уже летів до села. Ака сіла біля Нільсової садиби.

— Дивно, що тут нічого не змінилося, — сказав хлопчик і хутко видряпався на кам’яну огорожу зазирнути на подвір’я. — Аж не йметься віри, що стільки часу минуло з того дня, коли я сидів тут весною і дивився, як ви летіли з-за моря.

— Слухай-но, а твій батько має рушницю? — раптом спитала Ака.

— Авжеж має. Через неї я й залишився тієї неділі вдома.

— Тоді я на тебе не чекатиму, — сказала проводарка. — Краще прийди завтра раненько за село. Та й удома довше побудеш.

— Ой, не кидайте мене, матінко Ако! — злякано крикнув Нільс, зіскакуючи з огорожі. йому враз здалося, ніби щось станеться або з ним, або з гусьми, і вони більше ніколи не зустрінуться. — Я боюся з вами розлучатись. Ось я тільки на хвильку зазирну до стайні, побалакаю з коровами і зараз вернуся.

Ака трохи помовчала, а потім сказала:

— Я вже давно хотіла з тобою поговорити, та коли ти не залишаєшся вдома, то це не горить.

— Кажіть, матінко Ако, ви ж знаєте, що я завжди вас послухаюсь, — мовив Нільс.

— Ти побував з нами по всіх усюдах, багато чого побачив, навчився і, певна річ, не вважаєш, що земля належить тільки людям, — сказала Ака. — Ти бачив, який світ широкий, тож люди могли б залишити трохи голих шхер, мілких озер, диких мочарів, пустельних гір та далеких лісів бідолашним тваринам, щоб і вони мали де жити на волі. Скільки я себе пам’ятаю, люди мене вічно ганяли. А ми ж теж хочемо жити і любимо волю.

— Я був би радий, якби міг сказати це людям і допомогти вам. Але ви ж самі знаєте, що я ніколи не стану людиною.

— Та чого це ми стоїмо тут і розмовляємо, наче ніколи більше не побачимось, — похопилась Ака. — Адже ми розлучаємось тільки до ранку. А тепер я тебе залишаю і лечу назад до табуна.

Ака змахнула крильми і була вже знялася, але потім вернулася, сіла біля хлопчика й погладила його дзьобом. А вже тоді шибнула вгору і більше не оглядалась.

Надворі ще не зовсім смеркло, але подвір’я було порожнє, тому Нільс міг ходити безпечно. Він найперше зайшов до стайні, бо знав, що там зможе розпитатися про батьків. У стайні виявилось не дуже весело. Весною, коли хлопчик вирушав з дому, батько мав три корови, а тепер лишилася тільки одна, і видно було, що вона сумує за іншими. Корова понурила голову і навіть не куштувала сіна, що лежало перед нею.

— Добрий вечір, Лиско! — привітався Нільс, підходячи зовсім близько до корови.

Від хлопчикового голосу корова здригнулася і мимохіть замахнулась рогами. «Чи ти ба, як він змінився! — здивувалась вона, глянувши на свого колишнього ворога. — Весною, як покидав домівку, то мав ліниву ходу, рот був завжди злісно скривлений, очі сонні, а тепер став он який моторний, очі блищать, розмовляє чемно».

— Му-у! — озвалась вона. — Я чула від горобців, що ти змінився, але не вірила. Хіба з такого бешкетника, думала я, може вийти щось путнє? Однак тепер бачу, ти справді став зовсім інший. Заходь, заходь. Я дуже рада, що ти повернувся.

— Скажи мені, Лиско, — мовив Нільс, — як там мама й тато?

— Відколи ти подався з дому, їм ні в чому не ведеться. Ось продали вже дві корови, а тепер, я чула, що й хату хочуть продати і кудись переселитися.

— Мабуть, мама дуже жалкувала за гусаком? — невлад сказав Нільс, не знаючи, що питати далі.

— Не думаю, щоб їй було шкода гусака, якби вона знала, що він полетів сам. Але ж мати гадала, що то ти, тікаючи з дому, прихопив гусака з собою. А це її дуже засмутило.

— Як, невже мама подумала, що я вкрав гусака! — здивувався хлопчик.

— Авжеж. Воно ж так виходило.

— Це правда, — зітхнув хлопчик і повернувся до дверей.

Та не встиг він переступити порога, як почув голоси. На

подвір’я зайшли батько й мати. Було відразу видно, що їх долає журба. В матері на обличчі стало більше зморщок, а батько зовсім посивів.

— Ох, — зітхнув батько. — Продамо хату, переїдемо звідси, то, може, тоді нам стане легше.

— Та мені не жалко хати, але ж часом хлопець ще повернеться — голодний, обдертий. Куди ж він дінеться? — озвалась мати.

— А ми попросимо тих людей, що тут мешкатимуть, аби вони прийняли хлопця і передали йому, що ми чекаємо на нього і не дорікатимемо йому ніколи ані словом, — мовив батько. — Правда ж, стара?

— Еге ж, правда. Аби тільки він повернувся, щоб я знала, що він не голодує і не мерзне десь на дорогах.

Тато й мама зайшли до хати, і Нільс далі не чув їхньої розмови. Він був такий зворушений, що в нього аж сльози виступили на очах. Он як батьки люблять його! А як жаліють,, що він десь волочиться дорогами!

«Але все-таки їм буде ще важче, коли вони побачать, який, я став маленький», — подумав він.

Хлопчик уже хотів вийти із стайні, як зненацька на подвір’ї з’явилися ще одні гості. Це був Мортен із своєю гускою й гусятами. Він не міг утриматись, щоб, бувши так близько від господи, де жив колись свійським гусаком, не зайти її перевідати. Мортен став серед подвір’я і сповага почав розказувати своїй родині, як йому тут гарно жилося. Він поводив гуску й гусят по двору, потім заглянув до стайні. Нільс миттю сховався, щоб Мортен його не побачив.

— Зайдіть сюди на хвилинку! — сказав Мортен. — Не бійтеся, тут людей немає.

Гусята переступили поріг і стали оглядати куток, у якому жив раніше їхній батько.

— Ось бачите, тут я спав, а туди, у коритце, господиня насипала мені вівса. Гляньте ж бо! Там і досі є трохи зерна. Ходіть покуштуйте!

Мортен підбіг до коритця й заходився їсти овес. Проте гуска не поділяла його радості і тривожно оглядалася навкруги.

Краще ходімо звідси, — мовила вона.

— Ще кілька зернинок! — озвався Мортен.

Раптом гуси скрикнули й кинулись до виходу. Та було вже пізно. Це Нільсова мати зайшла до стайні і, побачивши гусей, зачинила двері.

— Ходи-но сюди, старий, глянь, кого я спіймала, — гукнула мати батькові. — Виходить, наш Мортен мандрував на північ з дикими гусьми, а тепер повернувся з цілим виводком! Я їх усіх зачинила в стайні!

— От добре, — зрадів батько. — А найкраще те, що наш син не злодій, бо ж він не вкрав гусака, коли тікав з дому!

— І справді. Та нічого не вдієш: доведеться порізати гусей сьогодні ж увечері. Завтра ярмарок, то, може, ми їх продамо, — сказала мати.

— Ні, стара, гріх різати гусака, коли він повернувся додому, та ще й з таким приплодом! — мовив батько.

— Якби інший час, то я б залишила його. А так, коли ми самі хочемо покидати хату, куди нам діти ще й гусей?

— Та це правда, — зітхнув батько й замовк.

Поможи мені занести їх до хати, — по хвилі сказала мати.

Вони спіймали Мортена, гуску та гусят і подалися до хати.

— Нільсе, рятуй! — закричав гусак.

Він завжди кликав на допомогу хлопчика, коли йому загрожувала небезпека, тож і тепер гукнув, хоч навіть гадки не мав, що хлопчик є десь поблизу.

Нільс чув його крик, але не кинувся відразу на порятунок. І не тому, що захотів гусакової смерті, аби стати людиною. Ні, таке йому й на думку не спадало. Він боявся датися на очі батькам.

«Адже як вони побачать мене такого, їм буде ще важче, ніж досі», — думав він.

Проте як за гусьми зачинилися двері, хлопчик більше не вагався. Він кинувся до хати, перескочив через поріг і зупинився в сінях. Там він за звичкою скинув свої дерев’яні капці і підбіг до хатніх дверей. Тепер він думав тільки про Мортена. Адже Мортен був його найкращий друг! Нільс згадав, як вони вдвох ночували на замерзлих озерах, як летіли над бурхливим морем, як стереглися хижаків, і цю мить він був ладен сам накласти головою, аби тільки Мортен лишився живий. Не роздумуючи більше, він постукав у двері.

— Там хтось стукає, — сказав батько і відчинив двері.

— Мамо, не ріжте Мортена! — закричав Нільс.

Гусак і гуска, почувши його, радісно заґелґотіли, а мати скрикнула:

— Боже мій! Який ти став гарний і як виріс! — І кинулась до нього.

— Ну, заходь до хати, — ласкаво мовив батько.

Однак Нільс стояв як укопаний і ніяк не розумів, чому батьки радіють. Адже він такий маленький, що на нього соромно глянути.

Та ось мати схопила сина в обійми, і — о диво! — він дістав їй до підборіддя. І враз Нільс збагнув, що сталося. Гном зняв з нього чари!

— Мамо, тату, я знову великий! Я знову став такий, як був! — радісно закричав він.






Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка