Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка6/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

НОВІ ДРУЗІ ТА ВОРОГИ

1

У день, поки дикі гуси дражнили Сміре, Нільс спав собі в порожньому білячому дуплі. А коли надвечір прокинувся, то знову зажурився.

Отепер його вже відішлють додому, і доведеться показатись на очі татові та мамі.

Хлопчик підійшов до берега, де хлюпалися гуси, а що жодна й словом не нагадала йому про повернення додому, він потішив себе: «Певно, гуси вважають, що Мортен натомився за день і не зможе сьогодні вирушити в дорогу».

Наступного ранку дикі гуси прокинулись до схід сонця. Нільс чекав, що його зараз проженуть. Але, хоч як дивно, гуси нічого не сказали, і він та гусак знялися разом з ними. Хлопчик не знав, чому вони мовчать, проте, подумавши, вирішив, що дикі гуси не хочуть відсилати Мортена в таку дорогу, поки він не поснідає як слід. Та хай там що, а добре вже, коли на якусь часинку віддалялася зустріч з батьками.

Дикі гуси тим часом пролітали над селянською садибою. В таку ранню годину люди ще спали, і гуси спустилися до самих дахів. Вони побачили на подвір’ї прив’язаного собаку і взяли його на глум:

— Та й гарний же в тебе ланцюг! Та й гарний же в тебе ланцюг!

— Волоцюги нещасні, гав, гав! Волоцюги нещасні! — лютував пес.

Нільс весело засміявся.

— Скільки можна було б почути цікавого, якби я перелетів з гусьми через усю Швецію аж до Лапландії! — сказав він сам до себе. — А тепер, коли гном так жорстоко позбиткувався з мене, ця подорож була б мені за справжній порятунок.

Гуси сіли на широкий луг і заходилися скубти травичку. Вони паслися кілька годин, а Нільс тим часом подався до лісу, зайшов у ліщинові хащі й почав нишпорити між кущами, чи, бува, не залежався там з осені якийсь горішок.

Він лазив у заростях і все міркував, як би то було добре полетіти з дикими гусьми аж до Лапландії. А що часом довелося б голодувати й мерзнути, то нічого — зате його ніхто не силуватиме вчитися. Та що вже тепер мріяти про це, коли треба повертатися додому...

Цю мить до хлопчика підійшла стара Ака й спитала, чи знайшов він собі поживу.

— Ні, не знайшов, — відповів Нільс.

— Я тобі допоможу, — сказала Ака й почала розгрібати сухе листя. Щоправда, горішків вона теж не знайшла, зате вигорнула кілька ягід шипшини. Ягоди видались хлопчикові надзвичайно смачні.

Напаслися гуси вдосталь і полетіли до озера розважатися. Вони викликали білого гусака на змагання: хто далі скочить, хто швидше пропливе й пролетить...

Хоч як старався Мортен, але не міг зрівнятися із швидкокрилими дикими гусьми. Нільс сидів у Мортена на спині, підбадьорював його й від душі веселився.

Натомившись, гуси посідали на крижину відпочивати.

По обіді все йшло так само, як і зранку: спершу гуси паслися, потім купались і гралися в озері, а скоро зайшло сонце, влаштувалися на спочинок.

«Таке життя мені дуже до вподоби, — думав Нільс, залазячи Мортенові під крило. — Та завтра гуси, напевне, проженуть мене геть».

А як би добре було полетіти з дикими гусьми! Він міг би цілими днями бити байдики, бо тоді б тільки й мав турботи, що діставати їжу, а скільки йому треба тієї їжі?

Минав день за днем. Дикі гуси й далі жили на озері і не поспішали відсилати Нільса додому. Вони щодня паслися на лузі, а хлопчик тим часом шукав собі в лісі поживи.

Якось Ака знову підійшла до нього й спитала, чи він знайшов щось їстівне.

— Нічогісінько не знайшов, — відповів Нільс.

Тоді Ака, як і минулого разу, почала шукати сама й вигребла кущик сухого кмину з насінням.

Коли хлопчик підживився, Ака сказала:

— Я дивуюся, що ти так сміливо вештаєшся сам по лісі. Чи ти хоч знаєш, скільки на тебе чигає ворогів?

— Ні, не знаю, — признався хлопчик.

— Якщо заходиш у ліс, стережися лиса й куниці, — мовила стара гуска. — А на березі озера пам’ятай про видру. Якщо ж сідатимеш на кам’яну огорожу, не забувай про ласку: вона може залізти в найменшу шпарку. А якщо схочеш лягти на купу сухого листя, то спершу подивись, чи не зимує під ним гадюка. Коли ти опинишся в полі, стережись орлів і шулік, що ширяють у небі. Галки ж та ворони є скрізь, і їм теж не слід дуже довіряти. А як стемніє, треба бути насторожі, бо великі сови літають зовсім нечутно. Тільки заґавишся — зразу попадеш їм до пазурів.

— Коли так, то я не зумію вберегтися! — вигукнув хлопчик. Правда, він був такий засмучений своєю долею, що не боявся смерті, але й стати хижакові за обід не мав великої охоти. — Що ж мені робити, аби не попастися їм?

— Сам ти, звичайно, не вбережешся, — повчала хлопчика Ака. — Тому тобі слід заприятелювати з маленькими звірятками, лісовими та польовими — з білками, зайцями, снігурами й синицями, з дятлами й жайворонками. Якщо вони матимуть тебе за друга, то попередять про небезпеку, покажуть, де сховатися, а як треба, то й захистять гуртом.

Нільс того ж таки дня послухав поради старої гуски і спробував заприязнитися з білкою Сірле. Він попросив у неї горіхів, але та йому відповіла:

— Нічого я тобі не дам, та й інші лісові мешканці теж не дадуть. Думаєш, ми не знаємо, хто ти такий? Ти гусячий пастух Нільс, той, що видирав ластів’ячі гнізда, бив шпачині яєчка, шпурляв у провалля маленьких галченят, ловив у пастку дроздів і замикав до клітки білок! Давай собі раду сам і будь вдячний, що ми гуртом не прогнали тебе звідси геть!

Раніше Нільс нізащо не стерпів би такої зухвалої відповіді. Але тепер покірно змовчав: він, бачте, боявся, щоб про всі його колишні витівки не почули гуси. Адже хлопчикові так кортіло помандрувати з ними, що він став на диво чемний. Щоправда, таке маля й не зробило б великої шкоди, але все-таки, якби захотіло, то повидирало б пташині гнізда, побило б яєчка. Та Нільс був дуже ввічливий, він ні разу не смикнув гуску за крило, навіть жодної не зачепив, а вранці, коли вітався з Акою, шанобливо скидав з голови шапочку.
2

Аж ось одного дня, коли Нільс із дикими гусьми відпочивав на озері, сталася подія, що схвилювала всю лісову звірину. Хлопчаки з сусіднього хутора спіймали білку Сірле, а в неї в дуплі залишились маленькі білченята.

Вони принесли білку додому, і всі хуторяни зійшлися помилуватись пухнастим звірятком з розумними, жвавими очицями. Хлопці відразу спорядили стару білячу клітку — зелену хатку з дверцятами та віконцями й хитромудрими щабликами всередині, щоб білка могла по них стрибати, поклали туди кілька горішків і поставили кухлик з молоком.

Люди гадали, що білці приємно буде жити в такій хатці. Та вони помилились. Сірле не захотіла їсти, ні разу не стрибнула на щаблик. Вона забилась у куток і жалібно тужила:

— О горе мені, помруть мої дітки з голоду! Помруть мої дітки з голоду!

— Вона просто боїться нас, — сказав хтось із гурту, що зібрався біля клітки. — До завтра вона звикне й заспокоїться.

Дикі гуси того ж таки вечора довідалися, що білку Сірле спіткало лихо, дізнався про це й Нільс. І він надумав допомогти їй. Адже це була найкраща нагода здобути собі друзів серед лісових звірят.

Коли добре стемніло, хлопчик вирушив у дорогу. Йти було недалеко, бо хутір стояв біля самого лісу.

Нільс не боявся заблукати в темряві, бо, відколи став маленький, бачив уночі так само добре, як і вдень.

Він добрався до хутора і почав оглядати хату за хатою. Аж ось на одній стіні майже під самою стріхою хлопчик угледів клітку. Він обережно підійшов ближче. Сірле не спала, Нільс чув, як вона плакала і приказувала:

— Бідні мої дітки! Бідні мої дітки!

— Годі тобі побиватись, — тихо озвався Нільс, — зараз я тебе випущу!

Білка замовкла й здивовано глянула вниз. Невже Нільс прийшов її визволити? Нільс, що завжди збиткувався над звіриною? Оце то диво!

А хлопчик тим часом міркував, що його робити. До клітки, звичайно, йому годі було дотягнутися. Чи, може... О, надумав! На подвір’ї лежала купа хмизу. Нільс підбіг до неї, вибрав довгу лозину, приставив її до дверцят і, ніби матрос по линві, зіп’явся лозиною вгору.

Проте виявилось, що дверцята клітки зачинено на засув та ще й міцно прикручено дротом. Нільс заходився розплутувати дріт. Білка термосила дверцята зсередини і нетерпляче стрибала з кутка в куток.

Хлопчикові довелось добряче натомитися. Він аж упрів з натуги, бо триматись на хисткій лозині було дуже важко, та й дріт, як на Нільса, виявився занадто грубий.

Та врешті хлопчикові вдалося відчинити дверцята. Він хотів уже злізти додолу, та лишенько! Подивився Нільс униз — аж під хатою стоїть величезна кішка і хижо блимає на нього зеленими очиськами. З переляку хлопчик мало не впав. Що робити? Адже кішка напевне чекає на нього!

І несподівано надійшла допомога.

Білка Сірле не кинулась прожогом із клітки, коли Нільс відчинив дверцята. Наче не вірячи своєму щастю, вона ще якусь мить стояла на порозі. І враз вона теж помітила, що хлопчикові загрожує небезпека. Білка швидко схопила його, посадила собі на спину, одним стрибком перескочила огорожу і майнула до лісу.

Сірле принесла Нільса аж до свого дупла і в подяку насипала йому повні кишені горіхів.

А наступного ранку, коли хлопчик вийшов погуляти, він почув таку пісню:

— Ви чули? Ви чули? — співали снігурі. — Крихітка Нільс, отой гусячий пастух, що його всі боялися, визволив з неволі білку Сірле!

— Та що ви кажете? Не може бути! — озивались синиці.

— Еге ж! Він зважився піти до людей! Тепер Сірле пригощає його горіхами, зайченята з ним граються, а олені катають малого сміливця!..

Невдовзі про Нільсів учинок гомонів уже весь ліс.

Хлопчик був певний, що Ака та інші дикі гуси чули про його пригоду, і дуже хотів знати, чи дозволять вони йому тепер летіти разом з ними у Лапландію. Але гуси й словом про це не згадували.

У неділю, рівно через тиждень після того, як Нільса зачарував гном, хлопчик видерся на вербу і заграв на очеретяній сопілці. Снігурі, синиці, шпаки та інші птахи рясно обсіли дерево і хором щебетали пісню під Нільсову гру. Та з хлопчика того дня був поганий музика. Він так фальшував, що малі друзі раз у раз знімали вереск і схвильовано махали крильцями.

— Хіба так! Хіба так! — кричали вони.

Хлопчик сміявся і починав знову, так само фальшиво.

— Ти сьогодні граєш гірше, ніж завжди! — докоряли птахи. — Де літають твої думки, що ти такий неуважний?

— Десь-інде, — відказував Нільс.

Це була правда. Хлопчик грав на сопілку, а сам думав про одне: чи не проженуть його дикі гуси.

Раптом Нільс стрибнув з дерева і відкинув сопілку. Він побачив, що до нього прямує Ака, а за нею весь табун. Гуси ступали так повільно і врочисто, що Нільс здогадався: зараз він знатиме, яка доля чекає на нього.

Нарешті гуси зупинились, і Ака промовила:

— Ти, хлопчику, певно, дивуєшся, що я й досі не подякувала тобі за те, що ти врятував од лиса нашу товаришку. Та в мене така вдача, що я радше дякую ділом, аніж словом. І от сьогодні, здається, я маю нагоду зробити тобі неабияку послугу. Поки ми жили на цьому озері, я посилала гінців до гнома, що тебе зачарував. Спочатку він не хотів нас і слухати.

Але я посилала гінців знову й знову, і вони розповідали гномові, як ти добре поводишся. Врешті гном згодився зняти з тебе чари. Він звелів передати, що як тільки ти ступиш на поріг рідного дому, то знову станеш такий самий великий, як і був.

Та що це? Замість радіти, Нільс одвернувся і почав плакати.

Адже він стільки мріяв про чудову подорож, про незвичайні пригоди, про радість лету у високості, коли під тобою простягається вся земля. І тепер йому доведеться попрощатися зі своєю мрією. Нікуди він більше не полетить! Хлопчика охопив розпач.

— Отакої! Що з тобою? — здивувалась Ака. — Ти чекав од мене більшої винагороди?

— Я хочу з вами до Лапландії, — тихо мовив Нільс.

— Он воно що! Послухай мене, хлопчику, — мовила стара проводарка. — Той гном дуже гордовитий. Він може розгніватись, що ти не скористався з його обіцянки, і вдруге його буде важко вмовити.

— Все одно я хочу з вами до Лапландії, — наполягав хлопчик.

— Ну що ж, коли так, то залишайся з нами, — сказала Ака. — Та спочатку добре зваж, чи не краще все-таки тобі вернутися додому. Бо може статися, що ти ще пожалкуєш.

— Ні, не пожалкую, — запевнив Нільс. — Мені ніколи не було так добре, як з вами.

— Ну, нехай буде по-твоєму, — згодилась Ака.

— Дякую, — сказав Нільс і аж підскочив з радощів.






Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка