Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка7/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   34
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

ЧАРІВНА СОПІЛКА

1

На південному сході округи Сконе, неподалік від моря, стоїть старовинний замок Глімінге. Цю могутню кам’яницю видно на багато миль навкруги. Хоч замок має тільки чотири поверхи, але він такий великий, що звичайна сільська хата здається супроти нього просто іграшковою.

Грубезні стіни замка стиснули помешкання. Сходи там вузькі, коридори тісні та й кімнат небагато. Вікна зроблено тільки на горішніх поверхах, а на нижніх прорізано лише вузенькі стрільниці.

В давні неспокійні часи люди шукали захистку від ворогів у міцних стінах, так само як у люту зиму вони ховаються від морозу в тепле хутро.

Та коли настали мирні дні, люди не схотіли жити в старих понурих і холодних фортецях. Давно вже вони покинули й замок Глімінге, перебравшись у світлі та просторі будинки.

На той час, коли Нільс Гольгерсон подорожував з дикими гусьми, Глімінгський замок стояв уже порожній. Проте це не значить, що там ніхто не мешкав. На даху кожного літа мостили собі гніздо лелеки, у вікнах гніздились сови, в коридорах висіли кажани, а в розваленій грубі на кухні жила стара здичавіла кішка.

Якось, коли табун Аки з Кебнекайсе пасся рано-вранці недалеко замка, до нього долинув голосний поклик:

— Кру-у, кру-у! Журавель Курлик б’є чолом Аці та її табунові і просить передати, що завтра на горі Кула відбудеться великий танок журавлів!

Ака витягнула шию й відразу відповіла:

— Вітаю вас і дякую! Вітаю вас і дякую!

Журавлі полетіли далі, але дикі гуси ще довго чули, як вони кричали над кожним полем і кожним гайком:

— Кру-у! Кру-у! Журавель Курлик просить вас завітати на гору Кула...

Дикі гуси раді були розважитися.

— Тобі пощастило, — сказали вони Мортенові. — Ти побачиш великий танок журавлів.

— А хіба це якийсь особливий танок? — спитав гусак.

— О, таке тобі навіть і не снилося, — відповіли дикі гуси.

— Треба поміркувати, де діти завтра Нільса, щоб з ним не сталося якогось лиха, поки ми будемо на горі Кула, — мовила Ака.

— Його не можна кинути самого, — сказав Мортен. — Якщо журавлі не дозволять йому прийти на свято, то я залишуся з хлопчиком.

— На святі звірів і птахів, відколи світ стоїть, ще не було жодної людини, — мовила Ака. — І я не зважусь узяти його з собою. Та про це ми ще поговоримо вдень, а тепер нам треба кінчати сніданок.

І гуси заходились пастися далі.

Поки вони снідали, Нільс сидів на березі потічка й грав на сопілці. Йому страшенно кортіло побачити журавлиний танок, але він не мав одваги хоч словом натякнути про це Мортенові чи комусь іншому.

Хлопчикові було дуже прикро, що Ака й досі йому недовіряє. Невже вона не розуміє, що коли Нільс не захотів повертатись додому, а залишився з гусьми, то вже певне їх не зрадить!

«Я так прямо й скажу Аці», — поклав собі Нільс.

Він підійшов до проводарки, але не встиг і рота розтулити, бо саме цю мить до гусей завітав гість. Це був лелека Ерменріг із замка Глімінге.

Лелеки не дуже доладні птахи. Шия й тулуб у них такі, як у домашніх гусей, зате крила широченні. А ноги — довжелезні, як дві жердини, помальовані в червоне. До маленької голови припасовано грубезний дзьоб, що тягне її донизу. Тому лелеки завжди ходять з похиленою головою, немов чимось зажурені або невдоволені.

Ака здивувалась, що лелека завітав до них, бо звичайно лелеки не люблять знатися з іншими птахами. Вона швидко пішла йому назустріч, уклонилась у відповідь на його поклін і сказала:

— Рада вас бачити, пане Ерменрігу. Сподіваюсь, у вас удома все гаразд?

Та недарма кажуть, що бузьок розтуляє дзьоба тільки для того, щоб поскаржитись. Якусь мить він тільки клацав дзьобом, а тоді почав нарікати хрипким голосом:

— Де там гаразд! Гніздо моє геть поруйнували зимові бурі, їсти стає нічого, бо люди дедалі більше пхаються в мої володіння. Висушують болота, поорали луги. Доведеться шукати собі іншого місця. А тут ще раптом нове лихо. Жорстокий ворог хоче знищити нашу домівку. Він уже давно точить зуби на замок, бо там люди зберігають зерно. А сьогодні вночі він таки заволодіє нашим пристановищем. Ох, горе нам! Хіба ви не чули про сірих пацюків?

— А чому ви думаєте, що пацюки саме сьогодні увірвуться до замка? — спитала Ака.

— Бо завтра свято на горі Кула, всі звірі й птахи готуються до нього і нікому буде боронити замок.

— Ну, ви дарма так злякалися, пане Ерменрігу, — заспокоїла Ака свого гостя. — Я знаю одну стару гуску, що залюбки допоможе вам.

Лелека підвіз голову і вражено глянув на Аку. І справді йому було чого дивуватись. Проводарка диких гусей хоче боронити замок від напасників? Але ж вона не має ані гострих кігтів, ані міцного дзьоба, щоб змагатися з пацюками. До того ж гуска денна птаха, як тільки смеркне, вона нічого не бачить і її долає сон, а пацюки, відомо, розбишакують уночі.

Та Ака ніби не помітила, що бузьок здивований. Вона підійшла до Нільса й сказала:

— Ти полетиш зі мною. Будемо вдвох рятувати замок.

Почувши це, хлопчик злякався. Він боявся пацюків, навіть як був ще великий, а тепер і поготів. До того ж йому було прикро, що Ака не хоче взяти його з собою на гору Кула. Він уже хотів сказати проводарці, щоб шукала собі іншого помічника, але не встиг.

Лелека, що стояв, як звичайно, на одній нозі, притиснувши до грудей дзьоба, коли побачив, хто його рятуватиме від пацюків, заворушився і глузливо засміявся. Потім прудко витяг шию, схопив Нільса за комір і підкинув високо вгору. Спіймавши хлопчика, він знову підкинув його і знову спіймав, і так сім разів, дарма що той лементував, а дикі гуси кричали:

— Що ви робите, пане Ерменрігу! Це ж людина, а не жаба!

Нарешті бузьок відпустив Нільса й мовив:

— А тепер я полечу додому, матінко Ако. Мої сусіди дуже стривожені, і вони страшенно зрадіють, коли я їм скажу, що дика гуска Ака з хлопчиком-крихіткою беруться порятувати їх від пацюків.

Він ще раз зареготав і, мов стріла, пущена з тугої тятиви, шугнув у небо.

Ака бачила, що бузьок глузує з неї, але не розгнівалась. Вона почекала, поки Нільс знайшов свої капці, що поспадали, коли бузьок підкидав його вгору, потім посадила хлопчика собі на спину й вирушила слідом за Ерменрігом.

Тепер Нільс був згоден летіти. Він так розсердився на бузька, що в нього аж очі загорілись.

«От червононогий нахаба, — лаявся він подумки, — гадає, що як я малий, то вже й нічого не вартий! Ну, стривай же, побачиш, на що я здатний!»

2

На даху в замку Глімінге лелека мав чудове гніздо. За дно йому було старе колесо від воза, а на ньому намощено в кілька шарів пруття та дерну, що його він наносив із замкових клумб. Усередині гніздо вистелено мохом та пір’ям. Подекуди прутики й трава пустили коріння, отож бузьок, сидячи в гнізді, міг милуватися не тільки чудовим краєвидом, а й власним квітником.

Тепер у гнізді не було де й повернутись. Скраєчку сиділи дві поважні тітоньки сови, на дні вмостилася стара кішка, а ззовні гніздо обліпили кажани.

Коли Ака з хлопчиком прилетіли до гнізда, на них ніхто не звернув уваги і не привітався. Всі понуро мовчали.

Раптом одна сова кивнула головою вниз і вигукнула:

— Ідуть! Ідуть!

Всі повернули голови в той бік, куди показувала сова. Нільс глянув і собі. Внизу довгою стрічкою тягнулася брукована дорога.

І враз хлопчик помітив, що дорога рухається. Вона то розтягувалася, то звужувалася, наче була жива.

— Таж це пацюки! Сірі пацюки! — злякано крикнув Нільс.

Мешканці замка захвилювалися. Сови почали розповідати про нечувану жорстокість сірих пацюків. Кішка жалібно нявчала, що пацюки, напевне, з’їдять її першу, аби помститися всьому котячому родові.

Тільки бузьок, хоч яке нещастя чекало його, не втримався, щоб не подражнити кішку і водночас не поглузувати з Аки.

— Чого ти журишся, Мишоловице? — сказав він. — Хіба ти не бачиш, що матінка Ака з Крихіткою прибули боронити замок? І вони оборонять, будь певна. Мені пора спати. Я собі спокійно лягаю, а як завтра прокинусь, тут не буде й сліду сірих пацюків.

Хлопчикові страшенно кортіло копнути бузька ззаду ногою, але Ака помітила це і вчасно втримала його. Сама вона не образилась на бузька, а навпаки, здавалося, навіть була задоволена.

— Еге ж, таки захистимо, — весело сказала вона. — Було б дуже зле, якби я, така стара, та не вміла зарадити цьому лихові. Мені доводилось виплутуватися ще й не з такої халепи. От тільки якби котрась із сов допомогла мені, бо скоро вже вечір, а я в темряві нічого не бачу. А сови ж уночі не сплять.

Обидві сови зразу ж зголосилися в помічниці. Ака вибрала одну і звеліла їй летіти до їхнього родича пугача Теломея, що мешкав у сусідньому селі на церковній дзвіниці. Потім нахилилась сові до вуха і щось тихенько зашепотіла.

— Авжеж! Як мені самій таке не спало на думку! — радісно крикнула сова і відразу вирушила в дорогу.

3



Довго бігали пацюки навколо замка і шукали бодай хоч щілини, крізь яку можна було б залізти всередину. Нарешті десь серед ночі вони помітили, що одна продухвина до льоху відчинена. Продухвина була височенько над землею, та пацюки поставали один одному на спину, і незабаром найвідважніший досягнув отвору.

Якусь мить він сидів, причаївшись біля продухвини, і чекав нападу. Затамувавши подих, він прислухався до найменшого шурхоту, але скрізь було тихо. Тоді пацюк зважився і стрибнув у холодний темний підвал. Один за одним стрибали до підвалу пацюки. Вони були дуже сторожкі і аж тоді, коли їх набилось повно-повнісінько, що ніде було й ногою ступити, рушили далі.

Хоч пацюки ніколи не були в замку, але дорогу знаходили легко. Вибігаючи вгору вузькими сходами, вони пильно дослухалися, чи не затаївся десь ворог.

Вони відразу почули запах зерна, що купами лежало на підлозі в кімнатах. Однак час справляти бучну учту ще не настав. Треба було переконатися, чи не чигає на них ворог. Пацюки дуже старанно обстежили кожну кімнату, кожен закуток, зазирнули до груби в старій замковій кухні, мало не попадали в колодязь у склепі, не минули жодної щілини, але не знайшли нікого.

Коли вони обстежили один поверх, то так само пильно заходилися оглядати другий. І хоч їх, стомлених, вабив смачний дух зерна, вони ретельно оглянули колишню простору челядню з величезними пілястрами, кам’яним довгим столом, високою грубою, глибокими віконними нішами та отвором у підлозі, що крізь нього в давнину виливали на голови ворогів кип’ячу смолу.

Сірі пацюки й тут нікого не знайшли. Тоді вони подалися на третій поверх до великої вітальні, що тепер стояла холодна й гола, як і всі кімнати. І нарешті полізли на останній поверх...

Скрізь обнишпорили вони, не залишили жодної шпарки, але на дах, де містилось бузькове гніздо, не навідались. А туди саме прилетіла сова, збудила Аку і сказала їй, що принесла від пугача Теломея те, по що стара гуска її посилала.

А пацюки, обійшовши весь замок і не знайшовши нікого, заспокоїлись. Тепер можна було й поласувати зерном.

Проте ледве встигли вони розкусити одну-дві зернини, як з подвір’я долинув солодкий згук маленької сопілки. Пацюки підвели голови, сторожко прислухаючись, метнулись убік, ніби лаштувалися тікати, та потім вернулись назад до купи зерна.



Знову заграла сопілка, дзвінко, зазивно. І сталося диво. Один пацюк, другий, третій, цілий гурт покинули ласу їжу і прожогом помчали на згук сопілки. Однак біля зерна ще було багато пацюків.

«Скільки довелося подолати труднощів, аби здобути замок, і тепер залишати його!» — думали вони.

Та сопілка знову покликала їх, і довелося скоритись. В шаленому поспіху мчали вони сходами, протискалися крізь вузькі щілини, напирали одне на одного, щоб якнайшвидше вибратися надвір.

А серед подвір’я стояв маленький хлопчик і грав на сопілку. Довкола зібралося вже чимало пацюків, зачаровано слухаючи його, а з замка бігли все нові й нові. Як тільки Нільс хоч на мить переставав грати, щоб перевести дух, пацюки вищиряли зуби, ладні кинутися на нього, та хлопчик знову прикладав до вуст сопілку, і вони скорялися йому.

Коли Нільс викликав із замка всіх пацюків, він повернувся і, награваючи, повільно рушив на дорогу. Пацюки подалися за ним — голос сопілки зазивно лунав їм у вухах, і вони не могли опиратися йому.

Хлопчик повів пацюків до Вомбського озера. Йому доводилось обходити рівчаки, пробиратися крізь хащі, перелазити через канави, та хоч куди він ступав, пацюки йшли слідом, бо Нільс грав на чарівній сопілці, голос якої мав силу над мишами та пацюками.

Нільс вів пацюків цілу ніч і дістався до озера аж удосвіта. Біля берега на нього чекала Ака. Хлопчик стрибнув гусці на спину, і вона повільно попливла на середину. Пацюки збентежено забігали берегом, але голос сопілки кликав їх за собою, і вони почали кидатись у воду.

Невдовзі від них не залишилося й сліду.




Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка